Кожна з учасниць має свою унікальну історію як вони знайшли один одного, не підозрюючи що це стане початком...
Знаєте Мелоні? Ця дівчина опинилась там, з іншими, чому саме вона? Ніхто не знає, "можливо випадковість": казали інші, але туди її привела саме доля, а не випадковість
Десь в маленькому містечку серед вузьких вулиць, де не було гучних вечірок і святкувань. В одному з будинків в цьому місті жила Мелоні. Дівчина - біда, як там вважалося, адже всі там були тихі, спокійні і майже ідеальні, як собаки яких витренували! Мелоні ж не любила це, вона любила волю і не розуміла, як можна бути такими? Її намагались заставити бути такою, як інші, батьки... вчителі... навіть сама влада того міста... безрезультатно...
Карали за неслухняність дуже сильно. Синяками, які не проходили десь з місяць, ранами, які пекли настільки що крутилось в голові. Мелоні намагалась притворитись ніби вона така, як інші, що правда це рідко виходило. Одного разу після такого покарання, вона не стерпіла такого відношення до себе, зібрала речі: навушники, телефон, гроші, які вона змогла зібрати за весь час, маленького м'якого ведмежатка, якого їй подарувала єдина подруга, яка на завжди покинула місто. Перевіривши чи все на місці, вона одягнула своє улюблене вишневе худі з написом "fight off", яке вона купила в секреті від батьків в якомусь перевалі, вона провернула ключ, вийшла з квартири, миттю ринувши сходами в низ врізалась в сусідку, бабка Тамара - це головна біль, ти завжди все робиш не так, не там знаходишся, не так поводишся, не так говориш, навіть не так спиш і їж, для неї всі були погані тільки вона ідеальна. Під бурчаня баби Мелоні ще швидше побігла до виходу. Вона бігла напевно годинами допоки в лісі не наткнулась на старий цех. Вона наділа навушники і зайшла в нього. Саме тоді вона зустріла дівчат
"Nirspibe" - шифр який зрозумілий тільки їм

Любов- прекрасне відчуття. Коли ти любиш- це дає сили продовжувати свій шлях. Кожен із нас хоче щоб його любили, адже це приємно. Та коли тебе люблять настільки, що не дають спокійно поїсти та що 5 хвилин питають як в тебе справи- це вже не любов- це гіпер опіка. Тільки уявіть собі, що батьки контролюють кожен ваш крок буквально. Коли вони знають геть усе і ти навіть не можеш мати особистого простору. Уявили? А ось Джуд навіть уявляти не треба. Її батьки контролювали усе, скільки часу вона спить, що їсть, з ким спілкується та про що, знали розклад напам'ять, які книжки читає та про що вони і це тільки мала частина всього. Проте з самого дитинства Джуд не була буйнов, вона була спокійною і дуже доброю, любила природу та тварин. Коли їй було 11 вона дуже хотіла кошеня, таке маленьке, пухнасте, але батьки їй купили іграшкового котика. Джуд дуже засмутилася, але не показала цього.
Одного дня дівчина не пішла до школи бо захворіла, хоч це була звичайна простуда батьки бігали по дому тримаючись за голову в паніці. Мамі ставало погано, а тато викликав швидку. Хоч Джуд намагалась пояснити що добре себе почуває, але її не чули. І тут сталося дещо неочікуване, дівчина встала з ліжка взяла кошеня і з сльозами на очах побігла до виходу. Він був закритий. Якась біль в зоні серця вколола її і вона втратила свідомість.
Швидка допомога, лікарі, крапельниці, операційна, це те що частинками пам'ятала дівчина. Відкривши очі, не зрозумівши скільки часу пройшло Джуд почула молодий голос який лунав з коридору лікарні. Хлопець в халаті десь приблизно трохи старший за неї зайшов в палату. Лікар пояснив що через те що вона перенервувалася один клапан в серці відмовив. На щастя все обійшлося через пару днів її мають виписати, пояснив лікар. Коли він пішов дівчина вирішила що потрібно тікати від своїх батьків, хоч вона їх і любила. Відєднавши крапельницю, дівчина взяла іграшкового кота, одяг, який був коло неї, вилізла у вікно і почала бігти. Вона бігла не оглядаючись поки не побачила стару хатину, яка була закинута. Вона переодягнулася там і у вікно недалеко побачила старий цех. Джуд підказувала інтуїція піти туди і вона її не підвела, адже там були дівчата