За вісім років російсько-української війни, що почалася в 2014 р., в Росії було видано щонайменше шість книг Валерія Солдатенка – російські версії його монографій про Георгія Пятакова та Миколу Скрипника, про Володимира Винниченка та Симона Петлюру, нарис про Крим в роки революції та дві збірки його «історико-історіографічних есе» про українську революцію 1917–1921 рр. За той же час чотири збірки праць Валерія Солдатенко було видано Києві, там само вийшла й одна книжка – спільна із академіком Володимиром Литвином.
Медалі Пушкіна і Сталіна, якими нагородили Валерія Федоровича Солдатенка, були зовсім не випадковими, а цілком заслуженим визнанням його зусиль по пропаганді старої радянської, по суті сталінської, схеми історії більшовицької партії та революційного періоду історії України. При чому задля цього він вдається до традиційних для істориків КПРС замовчувань і підтасовок. Я зовсім не вважаю, що всі праці Солдатенка мають бути викинути чи знищеними. Їх безумовно треба зберігати в наукових бібліотеках та вивчати – так само як і праці істориків часів Російської імперії та часів СРСР. Але після всього цього вважаю, що держава Україна цілком може відправити такого діяча на заслужену пенсію й позбавити звання члена-кореспондента Національної Академії Наук України та відповідних цього звання виплат.
https://bit.ly/3MzTjSl
Медалі Пушкіна і Сталіна, якими нагородили Валерія Федоровича Солдатенка, були зовсім не випадковими, а цілком заслуженим визнанням його зусиль по пропаганді старої радянської, по суті сталінської, схеми історії більшовицької партії та революційного періоду історії України. При чому задля цього він вдається до традиційних для істориків КПРС замовчувань і підтасовок. Я зовсім не вважаю, що всі праці Солдатенка мають бути викинути чи знищеними. Їх безумовно треба зберігати в наукових бібліотеках та вивчати – так само як і праці істориків часів Російської імперії та часів СРСР. Але після всього цього вважаю, що держава Україна цілком може відправити такого діяча на заслужену пенсію й позбавити звання члена-кореспондента Національної Академії Наук України та відповідних цього звання виплат.
https://bit.ly/3MzTjSl
Нігіліст
Медаль для члена-кореспондента
Раніше для радянських істориків майже вся історія СРСР була втіленням в життя рішень з’їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК КПРС, які «з великим ентузіазмом зустрічали усі верстви радянського народу». Тепер історія – це втілення в життя «ідеї державності»…
Ви можете собі уявити, щоб одна людина в країні, де мільйони мають вищу освіту, доступ до будь-якої інформації та хоч якусь подобу приватного життя, змогла б отак клацнути пальцями й змусити всіх зненавидіти якийсь інший народ і піти його нищити?
Адольф Гітлер не зміг би порубати Європу на капусту, якби німці не були ображеними на весь світ й не вірили у свою унікальність, особливість і неповторність. Ідеї вищості німецького народу народилася не в головах нацистів, бо постала ще в ХІХ столітті.
Так, фюрер міг дивувати скаженістю наказів, однак вони цілком вкладалися в рамки німецьких реалій та прагнень того часу. Німці вже були готові катувати й вбивати, мали купу досвіду й ідей в цій справі. Просто Гітлер вивів найтемніше на поверхню, і нікому вже було це стримати.
Ви думаєте, після Другої світової німці отак раптово виправилися й усвідомили, що наробили? Ага, ще б пак — нацисти познімали кітелі, але не нікуди не ділися, і народ вперше усвідомив жахи своїх злочинів лише в семидесяті. І все одно Німеччина сьогодні — головний гравець Європи.
Останні вісім років Росія навіть не була тоталітарною державою, однак Путін спромігся мовчазної згоди більшості своїх співгромадян і послав їх на смерть — убивати й гинути самим. Просто всі ті росіяни, що могли б стримати свою країну від темряви, зрештою, були не проти.
Росіянам подобалися думки про свою винятковість. Це не обов'язково обумовлено фашизмом — мільйони цих людей обґрунтовують своє право на тотальну війну будь-якими іншими способами. Не має значення, імперці вони, комуністи чи лібертаріанці. Вони носії культури, що живиться кров'ю.
Коли росіяни кажуть, що ні в чому не винні, і тому їм не соромно — насправді вони мають на увазі, що не хочуть нести відповідальність за морок, який самі зрошували і продовжують плекати. І не має значення, де вони — на передовій в Україні чи на східцях нічного клубу в Тбілісі.
Росіяни щасливі усвідомлювати, що їхня батьківщина, їхня цивілізація — не затишне місце, в якому можна кохати й бути щасливим. Це жорстке місце, в якому холодно й усе заборонено. Однак це така «невеличка жертва», яка дозволяє відчути себе мучениками, що мають право на вбивство.
Російська національна ідея це ур-фашизм. Горе цьому народу — він зможе стати людяним лише тоді, коли відчує на собі всі ті жахи, які приніс іншим.
текст: Дмитро Мрачник
ілюстрація: superkabuto
Адольф Гітлер не зміг би порубати Європу на капусту, якби німці не були ображеними на весь світ й не вірили у свою унікальність, особливість і неповторність. Ідеї вищості німецького народу народилася не в головах нацистів, бо постала ще в ХІХ столітті.
Так, фюрер міг дивувати скаженістю наказів, однак вони цілком вкладалися в рамки німецьких реалій та прагнень того часу. Німці вже були готові катувати й вбивати, мали купу досвіду й ідей в цій справі. Просто Гітлер вивів найтемніше на поверхню, і нікому вже було це стримати.
Ви думаєте, після Другої світової німці отак раптово виправилися й усвідомили, що наробили? Ага, ще б пак — нацисти познімали кітелі, але не нікуди не ділися, і народ вперше усвідомив жахи своїх злочинів лише в семидесяті. І все одно Німеччина сьогодні — головний гравець Європи.
Останні вісім років Росія навіть не була тоталітарною державою, однак Путін спромігся мовчазної згоди більшості своїх співгромадян і послав їх на смерть — убивати й гинути самим. Просто всі ті росіяни, що могли б стримати свою країну від темряви, зрештою, були не проти.
Росіянам подобалися думки про свою винятковість. Це не обов'язково обумовлено фашизмом — мільйони цих людей обґрунтовують своє право на тотальну війну будь-якими іншими способами. Не має значення, імперці вони, комуністи чи лібертаріанці. Вони носії культури, що живиться кров'ю.
Коли росіяни кажуть, що ні в чому не винні, і тому їм не соромно — насправді вони мають на увазі, що не хочуть нести відповідальність за морок, який самі зрошували і продовжують плекати. І не має значення, де вони — на передовій в Україні чи на східцях нічного клубу в Тбілісі.
Росіяни щасливі усвідомлювати, що їхня батьківщина, їхня цивілізація — не затишне місце, в якому можна кохати й бути щасливим. Це жорстке місце, в якому холодно й усе заборонено. Однак це така «невеличка жертва», яка дозволяє відчути себе мучениками, що мають право на вбивство.
Російська національна ідея це ур-фашизм. Горе цьому народу — він зможе стати людяним лише тоді, коли відчує на собі всі ті жахи, які приніс іншим.
текст: Дмитро Мрачник
ілюстрація: superkabuto
"Прекрасные русские": почему они не выходят?
Некоторые русские не просто хорошие — они прекрасные. Они противопоставляют себя и предлагающим ввести паспорта «хороших русских» либералам, и вате, и антивоенному протесту. Они считают, что выходить на митинги уже много лет бесполезно, и распространяют эту идею не то что на большую аудиторию, но на вполне приличную, 5-15 тысяч человек, среди которых есть сомневающиеся, а также подростки, которым легче запудрить мозги. «Умный же человек говорит, опытный, жизнь видел, может, и правда не надо ходить», — думают читатели, для которых подобные тексты — ещё один аргумент сидеть дома, ожидая, что кто-то скинет их власть вместо них самих.
Многие русские феминистки в ответ на претензии украинок апеллируют к текстам о выученной беспомощности, вроде известной в своё время статьи о битых жёнах «Почему они не уходят?» Но, постойте, вы же столько лет топили за женскую субъектность и бунт, некоторые из вас утверждали, что жертвы абьюзеров могут стать сильнее и начать агрессивно протестовать, когда почитают феминистскую матчасть и подкопят денег. Почему же эти методы не работают в ситуации «Путин и народ», нет ли тут тотальной десубъективации русского народа и, в частности, тех самых «продвинутых» эмансипанток?
http://bit.ly/3E7RsQU
Некоторые русские не просто хорошие — они прекрасные. Они противопоставляют себя и предлагающим ввести паспорта «хороших русских» либералам, и вате, и антивоенному протесту. Они считают, что выходить на митинги уже много лет бесполезно, и распространяют эту идею не то что на большую аудиторию, но на вполне приличную, 5-15 тысяч человек, среди которых есть сомневающиеся, а также подростки, которым легче запудрить мозги. «Умный же человек говорит, опытный, жизнь видел, может, и правда не надо ходить», — думают читатели, для которых подобные тексты — ещё один аргумент сидеть дома, ожидая, что кто-то скинет их власть вместо них самих.
Многие русские феминистки в ответ на претензии украинок апеллируют к текстам о выученной беспомощности, вроде известной в своё время статьи о битых жёнах «Почему они не уходят?» Но, постойте, вы же столько лет топили за женскую субъектность и бунт, некоторые из вас утверждали, что жертвы абьюзеров могут стать сильнее и начать агрессивно протестовать, когда почитают феминистскую матчасть и подкопят денег. Почему же эти методы не работают в ситуации «Путин и народ», нет ли тут тотальной десубъективации русского народа и, в частности, тех самых «продвинутых» эмансипанток?
http://bit.ly/3E7RsQU
Нігіліст
«Прекрасные русские»: почему они не выходят?
Русский гуманизм в его нынешней форме — не возвышенное парение над схваткой и даже не эгоистичная позиция обывателя (полиция придёт и за аполитами), а унылое блеяние барана в стойле.
Після невеликої вимушеної паузи в роботі журналу – ми до вас повертаємось і вже найближчим часом відновлюємо наші інтелектуальні пошуки тяжкої долі українського нігілізму™.
Однак спершу маємо просити вашої допомоги. Наш 'найголовніший анархіст' був переведений до 204 батальйону, тож питання забезпечення усім необхідним знову на порядку денному.
Банка:
https://send.monobank.ua/jar/9vbiwNcJMc?fbclid=PAAabg4l-Jm-YBgGGmBCr462z-5vwyd21IGwt27tQw6xuifvmxA8gfaUSbNmg
PayPal:
dmrachnik@gmail.com
Однак спершу маємо просити вашої допомоги. Наш 'найголовніший анархіст' був переведений до 204 батальйону, тож питання забезпечення усім необхідним знову на порядку денному.
Банка:
https://send.monobank.ua/jar/9vbiwNcJMc?fbclid=PAAabg4l-Jm-YBgGGmBCr462z-5vwyd21IGwt27tQw6xuifvmxA8gfaUSbNmg
PayPal:
dmrachnik@gmail.com
Армия позора или После сдачи Херсона
Они якобы несут цивилизацию и духовность в мир «нацистов и наркоманов», а сами воруют енотов и гадят в гостиной. Их поэтессы рассуждают о православии, целомудрии и спасении детей, а через пять минут признаются в телеграме, что постоянно бухают и составляют донжуанский список из мужиков в камуфляже. (В бухле и сексе ничего плохого нет, но православие же, воздержание, аскеза!)
После Херсона должны быть Донецк и Луганск. Что произойдёт там? «Мы не отстояли город, но взорвали мост и украли трусы работницы общественного туалета?»
http://bit.ly/3tFrAqL
Они якобы несут цивилизацию и духовность в мир «нацистов и наркоманов», а сами воруют енотов и гадят в гостиной. Их поэтессы рассуждают о православии, целомудрии и спасении детей, а через пять минут признаются в телеграме, что постоянно бухают и составляют донжуанский список из мужиков в камуфляже. (В бухле и сексе ничего плохого нет, но православие же, воздержание, аскеза!)
После Херсона должны быть Донецк и Луганск. Что произойдёт там? «Мы не отстояли город, но взорвали мост и украли трусы работницы общественного туалета?»
http://bit.ly/3tFrAqL
Нігіліст
Армия позора, или После сдачи Херсона
Они якобы несут цивилизацию и духовность в мир «нацистов и наркоманов», а сами воруют енотов и гадят в гостиной
Ответ на русский террор против мирных городов должен быть асимметричным.
Случайным образом бомбить в ответ русских мирных жителей нет смысла по сугубо рациональным причинам (во первых это дорого, во вторых — это послужит лишь мобилизации врага, а на результаты на поле боя не повлияет).
Нет смысла пытаться запугать русские массы — они лишены субъектности, русские могут хотеть войны или страшиться ее — их желания имеют нулевой вес (нет, это не снимает ответственности, разумеется).
Но при этом есть способ очень больно ударить по врагу вне поля боя.
Россия — это государство победившей дезинформации. Государство в котором не столько массы, но и руководство живет в воображаемом мире, созданном пропагандистами.
Энергосистема Украины уничтожается потому, что Путину нашептали, что это неизбежно приведет к капитуляции, потому что попадание ракеты в цели в тылу позволяет нарисовать в кабинетах фальшивую картинку "победы", которая смягчает горечь от реальных поражений на фронте.
Именно поэтому вопрос затыкания русской пропаганды является по большому счету военным вопросом, это и будет настоящим ударом по "центрам принятия решений".
Нам нужны сотни, тысячи "Даш Дугиных" по всему миру. Русский пропагандист, не важно, "военкор" на фронте, сотрудник офиса Раша Тудей в Москве или в Берлине должен быть официально объявлен конвенциональной и абсолютно легитимной целью, как если бы он носил автомат и погоны.
Мне кажется очень важным проговорить это на практически официальном уровне. Западные правительства жалуются, что им сложно остановить русскую пропаганду (да, ее успехи крайне преувеличены, но стабильную аудиторию в 20% идиотов она имеет несмотря на все запреты).
Мы можем предложить вполне эффективное и быстрое решение этой проблемы, и это отнюдь не блокировка сайтов.
/Александр Володарский
Случайным образом бомбить в ответ русских мирных жителей нет смысла по сугубо рациональным причинам (во первых это дорого, во вторых — это послужит лишь мобилизации врага, а на результаты на поле боя не повлияет).
Нет смысла пытаться запугать русские массы — они лишены субъектности, русские могут хотеть войны или страшиться ее — их желания имеют нулевой вес (нет, это не снимает ответственности, разумеется).
Но при этом есть способ очень больно ударить по врагу вне поля боя.
Россия — это государство победившей дезинформации. Государство в котором не столько массы, но и руководство живет в воображаемом мире, созданном пропагандистами.
Энергосистема Украины уничтожается потому, что Путину нашептали, что это неизбежно приведет к капитуляции, потому что попадание ракеты в цели в тылу позволяет нарисовать в кабинетах фальшивую картинку "победы", которая смягчает горечь от реальных поражений на фронте.
Именно поэтому вопрос затыкания русской пропаганды является по большому счету военным вопросом, это и будет настоящим ударом по "центрам принятия решений".
Нам нужны сотни, тысячи "Даш Дугиных" по всему миру. Русский пропагандист, не важно, "военкор" на фронте, сотрудник офиса Раша Тудей в Москве или в Берлине должен быть официально объявлен конвенциональной и абсолютно легитимной целью, как если бы он носил автомат и погоны.
Мне кажется очень важным проговорить это на практически официальном уровне. Западные правительства жалуются, что им сложно остановить русскую пропаганду (да, ее успехи крайне преувеличены, но стабильную аудиторию в 20% идиотов она имеет несмотря на все запреты).
Мы можем предложить вполне эффективное и быстрое решение этой проблемы, и это отнюдь не блокировка сайтов.
/Александр Володарский
Уроки диалектики
Выражаясь поэтически, диалектика — это учение об изменении, то есть о свойствах в движении и взаимодействии. В таком качестве она зачастую противопоставлялась догматике.
Однако это все, как выяснилось, многим до лампочки.
Что мы наблюдаем последние месяцы войны в Украине в плане (около)левой дискуссии? Или пресловутые 8 лет? Мы наблюдаем попытку свести любую новую задачу к одной из ранее решенных и зафиксированных в «сакральных текстах». Текущая война сравнивается со Второй и Первой мировыми войнами, войной во Вьетнаме, Франко-Прусской войной, Гражданской войной в Испании и т. д.
И ладно бы каждое из этих сравнений проводилось с целью произвести некое новое знание благодаря смене фокуса! Нет, речь идет не об интеллектуальном компаративистском марафоне, речь идет об интеллектуальной лени, зачастую оправдывающей дальнейшую пассивность.
bit.ly/3u8Qn6O
Выражаясь поэтически, диалектика — это учение об изменении, то есть о свойствах в движении и взаимодействии. В таком качестве она зачастую противопоставлялась догматике.
Однако это все, как выяснилось, многим до лампочки.
Что мы наблюдаем последние месяцы войны в Украине в плане (около)левой дискуссии? Или пресловутые 8 лет? Мы наблюдаем попытку свести любую новую задачу к одной из ранее решенных и зафиксированных в «сакральных текстах». Текущая война сравнивается со Второй и Первой мировыми войнами, войной во Вьетнаме, Франко-Прусской войной, Гражданской войной в Испании и т. д.
И ладно бы каждое из этих сравнений проводилось с целью произвести некое новое знание благодаря смене фокуса! Нет, речь идет не об интеллектуальном компаративистском марафоне, речь идет об интеллектуальной лени, зачастую оправдывающей дальнейшую пассивность.
bit.ly/3u8Qn6O
Нігіліст
Уроки диалектики
Имперский пацифизм, предполагающий уступки империалистическим претензиям другой империи, жалок. Он демонстрирует принципиальную неспособность выйти за рамки общей логики империализма.
Що не так з законопроектами 'Совсун і ко' щодо академічної цензури? Окрім того, що цензерування це загалом вельми сумнівна в плані глибокої ефективності практика, я б ще звернув увагу на те, що можна назвати "презумпцією критичності".
Ще у свої могилянські часи ми намагалися боротися проти академічних бюрократів, що намагалися ввести цензуру на події організовані студентством. Риторика їх була десь на рівні: "аби не крутили совєцьке кіно і не запрошували Шарія".
Але якщо ми намагаємося дійсно будувати Академію як інституцію, однією з перших прийнятих нами тез має бути те, що ця інституція є достеменно критичною. Вона є критичною щодо нашого концептуального апарату, щодо інших інституцій, ідеологій, державного ладу, наших фолк-уявлень про навколишній світ та щодо самої себе.
Звісно, на досвіді ми зустрічаємо купу людей з академічного світу, які ніщо інше як наївні долбойоби. Однак якщо під тиском такого досвіду (або уяви, або фолк-гіпотез) ми замінимо тезу про автентичну критичність на тезу про те, що Академія це збіговисько наївний долбойобів, то треба просто відмовитись від Академії як інституції, закрити до біса цю лавочку і перенаправити гроші на щось корисніше, заасфальтувати дороги в Кіровоградській області.
Будувати 'українську науку' виходячи з тези, що українські науковці – долбойоби, яким законотворці(sic!) мають розповісти яку їм літературу використовувати, то є відпочатку жалюгідна симуляція розбудови науки. Симуляція, що застрягла десь поміж совковою цензурою та неоліберальною оптимізацією інституцій.
/Денис Султангалієв
Ще у свої могилянські часи ми намагалися боротися проти академічних бюрократів, що намагалися ввести цензуру на події організовані студентством. Риторика їх була десь на рівні: "аби не крутили совєцьке кіно і не запрошували Шарія".
Але якщо ми намагаємося дійсно будувати Академію як інституцію, однією з перших прийнятих нами тез має бути те, що ця інституція є достеменно критичною. Вона є критичною щодо нашого концептуального апарату, щодо інших інституцій, ідеологій, державного ладу, наших фолк-уявлень про навколишній світ та щодо самої себе.
Звісно, на досвіді ми зустрічаємо купу людей з академічного світу, які ніщо інше як наївні долбойоби. Однак якщо під тиском такого досвіду (або уяви, або фолк-гіпотез) ми замінимо тезу про автентичну критичність на тезу про те, що Академія це збіговисько наївний долбойобів, то треба просто відмовитись від Академії як інституції, закрити до біса цю лавочку і перенаправити гроші на щось корисніше, заасфальтувати дороги в Кіровоградській області.
Будувати 'українську науку' виходячи з тези, що українські науковці – долбойоби, яким законотворці(sic!) мають розповісти яку їм літературу використовувати, то є відпочатку жалюгідна симуляція розбудови науки. Симуляція, що застрягла десь поміж совковою цензурою та неоліберальною оптимізацією інституцій.
/Денис Султангалієв
Насправді нам не потрібні ані російська опозиція, ані «хороші руські», ані національно-визвольні рухи на теренах РФ, ані їхня ліберальна журналістика, філософські клуби та підпільні терористичні осередки. Не тому, що росіяни — гній, не гідний людського ставлення, співчуття чи підтримки.
Абсолютно байдуже, як особисто ви ставитеся до наших братів-слов'ян, чи як ставиться наше громадянське суспільство, керівництво держави тощо. Все це до сраки. Штука в тому, що росіяни — як би вони себе не поводили, чого б не прагнули й куди б не били — нічогісінько не зроблять для припинення війни.
Не тому що тупі. Просто в них немає матеріальної можливості це зробити. Щоб зупинити війну, потрібно захопити владу. Щоб захопити владу, потрібно побудувати революційний рух або змову серед військового та поліцейського керівництва. На все це можуть піти роки, а зупинити війну потрібно зараз.
Інший спосіб зупинити війну — це нанести критичну військову поразку, визволити всі українські землі з-під окупації, змусити політичне керівництво Росії до миру на українських умовах. Ще бажано окупувати якусь частину РФ, яка в разі чого буде претендувати на статус міжнародно визнаної «Росії», але це вже так, мрії.
Очевидно, що військове рішення — єдине реалістичне рішення для настання миру та безпеки в Україні та повернення російських солдатів до своїх сімей. Наразі єдине, що змушує російську владу та фронт кришитися, це українське військо. Але аж ніяк не російська опозиція чи ліберальна журналістика.
Теракти, вчинені опозиційними росіянами, в основному допомагають лише самим росіянам, але ніяк не впливають на положення фронтових справ. Опозиційні видання лише просвітлюють росіян, але не дають їм засобів для революції чи заколоту.
Коли росіяни підпалюють військомати, підривають рейки, виходять на мітинги, вбивають чиновників або пропогандистів, це йде лише на користь їхнім планам щодо облаштування майбутньої Росії. На настрої в російській армії це ніяк не впливає. Чмобіки голі та голодні мерзнуть в окопах, і це не заважає їм бути засобами для ведення війни. Ракетні війська також не припинять пуски по українських містах через плакати на Красній площі.
Повторимо ще раз: Росію зупинить лише військова поразка, розгром і, бажано, окупація. Тільки це припинить війну і вбереже наших людей від поранень і загибелі. У нас немає часу чекати на революцію чи заколот у Москві — кожен день приносить нові трагедії, де б вони не сталися: в тилу від ракет чи на фронті від куль і уламків.
Тобто, ми можемо довго говорити, чи потрібно було Латвії позбавляти ліцензії російський опозиційний телеканал «Дождь», чи варто Євросоюзу приймати росіян, що тікають від мобілізації, і чи маємо ми, українці, вважати їх песиголовцями. Все це просто балачки, які впливають на що завгодно, крім положення справ на фронті.
Якщо ви прагнете миру — ви маєте зупинити Росію військовим шляхом. Інші способи або не працюють, або потребують стільки ресурсів, що за час їхнього накопичення Україна втратить іще десятки тисяч військових і цивільних. Це варто тримати в голові й росіянам. Якщо вони хочуть миру, то мають посприяти військовій поразці своєї батьківщини, інакше рано чи пізно опиняться в окопах із дринами в руках.
/Дмитро Мрачник
Абсолютно байдуже, як особисто ви ставитеся до наших братів-слов'ян, чи як ставиться наше громадянське суспільство, керівництво держави тощо. Все це до сраки. Штука в тому, що росіяни — як би вони себе не поводили, чого б не прагнули й куди б не били — нічогісінько не зроблять для припинення війни.
Не тому що тупі. Просто в них немає матеріальної можливості це зробити. Щоб зупинити війну, потрібно захопити владу. Щоб захопити владу, потрібно побудувати революційний рух або змову серед військового та поліцейського керівництва. На все це можуть піти роки, а зупинити війну потрібно зараз.
Інший спосіб зупинити війну — це нанести критичну військову поразку, визволити всі українські землі з-під окупації, змусити політичне керівництво Росії до миру на українських умовах. Ще бажано окупувати якусь частину РФ, яка в разі чого буде претендувати на статус міжнародно визнаної «Росії», але це вже так, мрії.
Очевидно, що військове рішення — єдине реалістичне рішення для настання миру та безпеки в Україні та повернення російських солдатів до своїх сімей. Наразі єдине, що змушує російську владу та фронт кришитися, це українське військо. Але аж ніяк не російська опозиція чи ліберальна журналістика.
Теракти, вчинені опозиційними росіянами, в основному допомагають лише самим росіянам, але ніяк не впливають на положення фронтових справ. Опозиційні видання лише просвітлюють росіян, але не дають їм засобів для революції чи заколоту.
Коли росіяни підпалюють військомати, підривають рейки, виходять на мітинги, вбивають чиновників або пропогандистів, це йде лише на користь їхнім планам щодо облаштування майбутньої Росії. На настрої в російській армії це ніяк не впливає. Чмобіки голі та голодні мерзнуть в окопах, і це не заважає їм бути засобами для ведення війни. Ракетні війська також не припинять пуски по українських містах через плакати на Красній площі.
Повторимо ще раз: Росію зупинить лише військова поразка, розгром і, бажано, окупація. Тільки це припинить війну і вбереже наших людей від поранень і загибелі. У нас немає часу чекати на революцію чи заколот у Москві — кожен день приносить нові трагедії, де б вони не сталися: в тилу від ракет чи на фронті від куль і уламків.
Тобто, ми можемо довго говорити, чи потрібно було Латвії позбавляти ліцензії російський опозиційний телеканал «Дождь», чи варто Євросоюзу приймати росіян, що тікають від мобілізації, і чи маємо ми, українці, вважати їх песиголовцями. Все це просто балачки, які впливають на що завгодно, крім положення справ на фронті.
Якщо ви прагнете миру — ви маєте зупинити Росію військовим шляхом. Інші способи або не працюють, або потребують стільки ресурсів, що за час їхнього накопичення Україна втратить іще десятки тисяч військових і цивільних. Це варто тримати в голові й росіянам. Якщо вони хочуть миру, то мають посприяти військовій поразці своєї батьківщини, інакше рано чи пізно опиняться в окопах із дринами в руках.
/Дмитро Мрачник
Радиоактивный дождь русской оппозиции
Удивительно, как люди, не сумевшие отрефлексировать имперское мышление, раз за разом проговариваются, не понимая, «а что такого». Журналист фактически заявляет, что ему непонятны эмоции украинцев, жителей территории, которую его страна пытается колонизировать, территории, где люди уже пережили множество бед, принесённых русскими — от культурной дискриминации до Голодомора. Если обобщить, привилегированному имперцу (не привилегированных в Евросоюз за пять минут не релоцируют) непонятны эмоции людей, выросших не в империи, и тех, кто мыслит деколониально. Это некий разрыв на онтологическом уровне, уменьшить который сейчас не представляется возможным.
Вполне логично предположить, что Латвия, бывшая советская, а точнее, российская, колония не одобрит подобный образ мыслей. Но москвичи привыкли, что с ними считаются — и на родине, и в государствах бывшего совка. Россия же такая большая, а Латвия такая маленькая. Русских избаловали и в Германии с Эстонией, где можно спокойно быть ватником, писать в соцсетях о ностальгии по советскому пломбиру или даже редактировать рашистские электронные журналы.
https://bit.ly/3Fj6TpU
Удивительно, как люди, не сумевшие отрефлексировать имперское мышление, раз за разом проговариваются, не понимая, «а что такого». Журналист фактически заявляет, что ему непонятны эмоции украинцев, жителей территории, которую его страна пытается колонизировать, территории, где люди уже пережили множество бед, принесённых русскими — от культурной дискриминации до Голодомора. Если обобщить, привилегированному имперцу (не привилегированных в Евросоюз за пять минут не релоцируют) непонятны эмоции людей, выросших не в империи, и тех, кто мыслит деколониально. Это некий разрыв на онтологическом уровне, уменьшить который сейчас не представляется возможным.
Вполне логично предположить, что Латвия, бывшая советская, а точнее, российская, колония не одобрит подобный образ мыслей. Но москвичи привыкли, что с ними считаются — и на родине, и в государствах бывшего совка. Россия же такая большая, а Латвия такая маленькая. Русских избаловали и в Германии с Эстонией, где можно спокойно быть ватником, писать в соцсетях о ностальгии по советскому пломбиру или даже редактировать рашистские электронные журналы.
https://bit.ly/3Fj6TpU
Нігіліст
Радиоактивный дождь русской оппозиции
Сотрудники «Дождя» в очередной раз забыли, что сейчас не времена советского пломбира, и европейским властям плевать, сохранит беглый канал аудиторию или нет.
Forwarded from ✙ Передостання інстанція ✙
Мінометній батареї 204 батальйону потрібен робочий пікап/позашляховик для підвозу солдатів, вантажів і озброєння на вогневу позицію. Чергової машини для рейсів туди-сюди під обстрілами у нас немає.
З вашою допомогою ми вже придбали артилерійські планшети, цифрові рації, потужні зарядні станції, термінали Starlink, теплий одяг, підсумки, зручні плитоноски й багато чого іншого.
Тепер ми стикнулися з потребою в колесах і сподіваємося на вашу підтримку — від оперативності підвозу людей та боєприпасів на фронт залежить життя наших захисників і утримання позицій.
Мінометні розрахунки — основа вогневого прикриття піхоти, що всіма можливими й неможливими засобами тримає український Бахмут. Тому їм конче необхідно мати засоби для оперативного розгортання й постачання.
Вистоїмо! Слава Україні.
• МоноБанка для гривень
• PayPal для доларів і євро: dmrachnik@gmail.com
З вашою допомогою ми вже придбали артилерійські планшети, цифрові рації, потужні зарядні станції, термінали Starlink, теплий одяг, підсумки, зручні плитоноски й багато чого іншого.
Тепер ми стикнулися з потребою в колесах і сподіваємося на вашу підтримку — від оперативності підвозу людей та боєприпасів на фронт залежить життя наших захисників і утримання позицій.
Мінометні розрахунки — основа вогневого прикриття піхоти, що всіма можливими й неможливими засобами тримає український Бахмут. Тому їм конче необхідно мати засоби для оперативного розгортання й постачання.
Вистоїмо! Слава Україні.
• МоноБанка для гривень
• PayPal для доларів і євро: dmrachnik@gmail.com
Офигенно, хорошие русские сделали какой-то образовательный проект с лекциями: Шульман, Чичваркин, почему-то Ройзман (по наркологии лекции читает, наверное).
И среди этого великолепия Кагарлицкий.
Левый интеллектуал Кагарлицкий, который с 2014 года поддерживал русскую интервенцию на Донбассе, получал гранты из Кремля, а также строил большие планы построить коммунизьму в "ЛДНР" при участии нескольких депутатов от КПРФ и генералов ГРУ. Первоначально коммунизьма планировалась вообще на территории РФ, в Орловской, если мне не изменяет память, области. Но потом в воображении Кагарлицкого возникла волшебная Новороссия, страна возможностей.
То есть, серьезно, он пытался продать с одной стороны silovikam, с другой стороны левеньким, идею о "республиках" как о полигоне для построения реального социализма. И походу сам в такую возможность верил, что самое смешное и позорное во всей истории.
Откуда я это знаю? Кто-то может помнит, как сайт Рабкор несколько лет назад почему-то упал, а на его месте появилась красная капибара? Вот она мне и рассказала, ага.
Потом Бориса Юльевича отлучили от кормушки, естественно, а деньги разворовали. Группа "Красные глаза харьковского рабочего" как раз примерно тогда спела: "пропали гранты, по ДНР закрыт проект, и Кагарлицкий кредитам передал привет".
С тех пор Кагарлицкий встал оппозиционером, иноагентом и, как мы все видим, хорошим русским против войны.
Интересно, будет он читать лекции о реальной политике, или о чем-то столь же интересном и важном? Гггг.
/Александр Володарский
И среди этого великолепия Кагарлицкий.
Левый интеллектуал Кагарлицкий, который с 2014 года поддерживал русскую интервенцию на Донбассе, получал гранты из Кремля, а также строил большие планы построить коммунизьму в "ЛДНР" при участии нескольких депутатов от КПРФ и генералов ГРУ. Первоначально коммунизьма планировалась вообще на территории РФ, в Орловской, если мне не изменяет память, области. Но потом в воображении Кагарлицкого возникла волшебная Новороссия, страна возможностей.
То есть, серьезно, он пытался продать с одной стороны silovikam, с другой стороны левеньким, идею о "республиках" как о полигоне для построения реального социализма. И походу сам в такую возможность верил, что самое смешное и позорное во всей истории.
Откуда я это знаю? Кто-то может помнит, как сайт Рабкор несколько лет назад почему-то упал, а на его месте появилась красная капибара? Вот она мне и рассказала, ага.
Потом Бориса Юльевича отлучили от кормушки, естественно, а деньги разворовали. Группа "Красные глаза харьковского рабочего" как раз примерно тогда спела: "пропали гранты, по ДНР закрыт проект, и Кагарлицкий кредитам передал привет".
С тех пор Кагарлицкий встал оппозиционером, иноагентом и, как мы все видим, хорошим русским против войны.
Интересно, будет он читать лекции о реальной политике, или о чем-то столь же интересном и важном? Гггг.
/Александр Володарский
Дезертири та виснажені солдати. Хто винен у здачі позицій?
Очевидно, що рано чи пізно з’являються такі ексцеси, коли виснажена піхота залишає позиції — чи-то всупереч наказу, чи-то через те, що їх вчасно не змінили суміжники, чи-то через просте непорозуміння. Причин може бути багато, однак корінь проблеми — у виснаженості угруповань, що знижує ефективність логістики та комунікацій.
І в результаті весь тягар лягає на плечі рядових з піхоти. У нас ще не Ізраїль, і офіцери — поки що не взірець самопожертви й професіоналізму, хоча я б не сказав, що вони не стараються. Стараються, однак в рамках своєї навченості та вольових якостей, які далеко не в усіх учорашніх цивільних на належному рівні.
Далеко не кожен командир має характер пояснити скрутність обстановки так, щоб солдат залишався вмотивованим. Або оскаржити рішення вищого командування, яке не розуміє обстановку, бо банально не бачить умов, у яких перебувають солдати. Проблема комплексна.
Але депутати вирішили, що замість комплексної роботи над помилками можна просто зсунути акценти на «зрадників і дезертирів». Їхній підхід виглядає як відверта образа, бо більшість неузгоджених відступів відбуваються через просідання логістики й комунікації та інші системні проблеми виснажених угруповань.
https://bit.ly/3HVVsr3
Очевидно, що рано чи пізно з’являються такі ексцеси, коли виснажена піхота залишає позиції — чи-то всупереч наказу, чи-то через те, що їх вчасно не змінили суміжники, чи-то через просте непорозуміння. Причин може бути багато, однак корінь проблеми — у виснаженості угруповань, що знижує ефективність логістики та комунікацій.
І в результаті весь тягар лягає на плечі рядових з піхоти. У нас ще не Ізраїль, і офіцери — поки що не взірець самопожертви й професіоналізму, хоча я б не сказав, що вони не стараються. Стараються, однак в рамках своєї навченості та вольових якостей, які далеко не в усіх учорашніх цивільних на належному рівні.
Далеко не кожен командир має характер пояснити скрутність обстановки так, щоб солдат залишався вмотивованим. Або оскаржити рішення вищого командування, яке не розуміє обстановку, бо банально не бачить умов, у яких перебувають солдати. Проблема комплексна.
Але депутати вирішили, що замість комплексної роботи над помилками можна просто зсунути акценти на «зрадників і дезертирів». Їхній підхід виглядає як відверта образа, бо більшість неузгоджених відступів відбуваються через просідання логістики й комунікації та інші системні проблеми виснажених угруповань.
https://bit.ly/3HVVsr3
Нігіліст
Дезертири та виснажені солдати. Хто винен у здачі позицій?
Про закон 8271 — нововведення щодо відповідальності військових за порушення наказів, дезертирство, погрози командирам тощо. Тверезо та без емоцій.
Весело і трохи страшно під Бахмутом
Усе частіше Бахмут та його околиці порівнюють з легендарним Верденом. Чергова історія з цього напрямку від Дмитра Мрачника:
Підковзуюся на мокрій глині, однак вчасно впираюся в підлогу прикладом і повертаю рівновагу. «З якого боку фронт?» — питаю. — «Не можу зрозуміти в цій темряві нічого». «Отут», — відповідає голос і показує рукою, однак я її не бачу. Хлюпання в калюжі на дні окопа говорять про те, що добродій виліз назовні та пішов геть.
Чую десь збоку голос місцевого командира й питаюся в нього: «Де фронт? Куди стріляти, йоб твою мать!»
«Туди!» — відповідає він і починає швидко хлюпати по багнюці кудись у сторону дороги.
https://bit.ly/3QiOu1A
Усе частіше Бахмут та його околиці порівнюють з легендарним Верденом. Чергова історія з цього напрямку від Дмитра Мрачника:
Підковзуюся на мокрій глині, однак вчасно впираюся в підлогу прикладом і повертаю рівновагу. «З якого боку фронт?» — питаю. — «Не можу зрозуміти в цій темряві нічого». «Отут», — відповідає голос і показує рукою, однак я її не бачу. Хлюпання в калюжі на дні окопа говорять про те, що добродій виліз назовні та пішов геть.
Чую десь збоку голос місцевого командира й питаюся в нього: «Де фронт? Куди стріляти, йоб твою мать!»
«Туди!» — відповідає він і починає швидко хлюпати по багнюці кудись у сторону дороги.
https://bit.ly/3QiOu1A
Нігіліст
Весело і трохи страшно під Бахмутом
Усе частіше Бахмут та його околиці порівнюють з легендарним Верденом. Чергова історія з цього напрямку від Дмитра Мрачника.
Замість призову. Загальний військовий обовʼязок може бути привабливим
Непідготовленість суспільства до повномасштабної війни далася взнаки вже в перші дні і тижні російської агресії. Видовище величезних черг до військоматів і пунктів збору ТрО було надзвичайно надихаючим. Але кількість не завжди дорівнює якості.
Тисячі добровольців були переважно зовсім непідготовленими, і зробити з них щось подібне до військових підрозділів коштувало великих зусиль — і втрат. Погодьтеся, одна справа — зібрати бійців, розподілити їх по ротах, провести злагодження і вирушати на виконання бойових завдань. І зовсім інше — мати необхідність навчити набраних добровольців основ військової дисципліни, поводження зі зброєю, правил переміщення та бойової роботи в полі, в лісовій місцевості, в забудові, провести вогневу підготовку…
І добре, коли на це є час. Бо іноді часу не було, і в бій доводилося вступати як є. За це сплачено багатьма життями.
⚔️Читати
Непідготовленість суспільства до повномасштабної війни далася взнаки вже в перші дні і тижні російської агресії. Видовище величезних черг до військоматів і пунктів збору ТрО було надзвичайно надихаючим. Але кількість не завжди дорівнює якості.
Тисячі добровольців були переважно зовсім непідготовленими, і зробити з них щось подібне до військових підрозділів коштувало великих зусиль — і втрат. Погодьтеся, одна справа — зібрати бійців, розподілити їх по ротах, провести злагодження і вирушати на виконання бойових завдань. І зовсім інше — мати необхідність навчити набраних добровольців основ військової дисципліни, поводження зі зброєю, правил переміщення та бойової роботи в полі, в лісовій місцевості, в забудові, провести вогневу підготовку…
І добре, коли на це є час. Бо іноді часу не було, і в бій доводилося вступати як є. За це сплачено багатьма життями.
⚔️Читати
Возмущение по поводу гендерной нейтральности христианского бога вызывают замешательство. Читал ли Путин Библию? Сам Иисус Христос говорил, что в раю «не будет ни мужского пола, ни женского», только души людей, которые уверовали в него. Это и есть гендерная нейтральность — не только для бога, но и для людей. Более того — для людей русских. Способны ли русские имперцы ощутить себя бесполыми душами, сложный вопрос. Кажется, многие любители набивать лик Христа на груди и увешиваться тяжеленными крестами не могут абстрагироваться от телесности. Пресловутая православная аскеза у них исчерпывается пьяным окунанием в прорубь, после которого надо ещё водочки хряпнуть.
https://bit.ly/3YUSrNe
https://bit.ly/3YUSrNe
Нігіліст
«Гендерно-нейтральный бог», или Антихристианство Путина
Президент «самой высокодуховной и православной страны мира», идущей особым путём, снова продемонстрировал, что ни он, ни лелеемая им Русская православная церковь отношения к христианству, по сути, не имеют.
«ЧВК Рёдан»: русский нацизм или просто наивность?
Субкультуры «ЧВК Рёдан», строго говоря, нет. Есть ВК-паблик «РЕДАН» для торговли недорогим мерчем для подростков — фанатов аниме «Охотник Х Охотник» по манге Ёшихиро Тогаши. Эта манга, экранизированная лишь частично, выходит с 1998 года.
Русские провластные журналисты уже подняли истерику и пытаются сделать из «Рёдана» новых «синих китов» — городскую легенду, о проблематичности которой мы писали ещё в 2017 и 2021 годах.
Задерживать за якобы принадлежность к «Рёдану» стали и украинских подростков. Первую группу задержали в Ивано-Франковске ещё 25 февраля. В Харькове полиция доставила в отделение 257 человек, а всего в Украине за несколько дней задержаны около 450 молодых людей, якобы имеющих отношение к «Рёдану».
(◕ヘ◕✿)Читать
Субкультуры «ЧВК Рёдан», строго говоря, нет. Есть ВК-паблик «РЕДАН» для торговли недорогим мерчем для подростков — фанатов аниме «Охотник Х Охотник» по манге Ёшихиро Тогаши. Эта манга, экранизированная лишь частично, выходит с 1998 года.
Русские провластные журналисты уже подняли истерику и пытаются сделать из «Рёдана» новых «синих китов» — городскую легенду, о проблематичности которой мы писали ещё в 2017 и 2021 годах.
Задерживать за якобы принадлежность к «Рёдану» стали и украинских подростков. Первую группу задержали в Ивано-Франковске ещё 25 февраля. В Харькове полиция доставила в отделение 257 человек, а всего в Украине за несколько дней задержаны около 450 молодых людей, якобы имеющих отношение к «Рёдану».
(◕ヘ◕✿)Читать
Не менш смішними й одночасно жалюгідними є маніпулятивні спроби тих же самих осіб запровадити якийсь «День української жінки» як «свята весни і краси «наших берегиньок»», прикрившись днем народження Лесі Українки, замість Міжнародного дня жіночої солідарності, боротьби за права й емансипацію, який в Україні тільки-но впродовж останніх років завдяки феміністкам й активісткам почав у суспільній свідомості помалу повертатися до й асоціюватися з витоками та оригінальною суттю, викривленою і підміненою на наших теренах десятирічними стараннями «совка». Так що, реальна і послідовна «декомунізація» як засудження, ревізія, відмова і боротьба з тяжким тоталітарним спадком якраз і полягає у висвітленні і поверненні до реального змісту й значення 8 березня і забезпеченні жіночого рівноправ'я й справедливості. А сама ж Лариса Косач-Квітка, якби жила сьогодні, вже згаданим особам показала би середній палець українського фемінізму, а то б і до суду подала зі справедливою вимогою визнання недостовірною інформації і спростування дискредитації та наклепу на її особу.
Жіноцтву не потрібні лицемірні «свято весни і краси» чи «день української жінки», коли про них згадують раз на рік і виключно в контексті домашніх берегиньок і «слабкої, але чарівної статі», об'єктивуючих «окрас колективів» та побажаннями «жіночого щастя», «цвітіння» і так далі за відомим і обмеженим списком, даруючи поспіхом куплені букети чи пляшку шампанського, як кілька днів тому це «по-джентельменському» зробив на черговому постановочному відео сумнозвісний кухар путіна і терорист пріґожин, нібито відправивши вантажівку шампанського, викраденого з заходу шампанських вин у Бахмуті «Украинским женщинам от ЧВК «Вагнер». С 8 Марта!». Натомість, жінкам мають бути щоденно і щохвилинно забезпечені гідні умови праці, справедлива і рівноцінна з чоловіками оплата труда, відсутність «скляної стелі», всі права і свободи, в тому числі репродуктивні , гендерна рівність, захист від сексизму, дискримінації та різновидів насильства, і зрештою, повага до особистості та її кордонів.
Жіноцтву не потрібні лицемірні «свято весни і краси» чи «день української жінки», коли про них згадують раз на рік і виключно в контексті домашніх берегиньок і «слабкої, але чарівної статі», об'єктивуючих «окрас колективів» та побажаннями «жіночого щастя», «цвітіння» і так далі за відомим і обмеженим списком, даруючи поспіхом куплені букети чи пляшку шампанського, як кілька днів тому це «по-джентельменському» зробив на черговому постановочному відео сумнозвісний кухар путіна і терорист пріґожин, нібито відправивши вантажівку шампанського, викраденого з заходу шампанських вин у Бахмуті «Украинским женщинам от ЧВК «Вагнер». С 8 Марта!». Натомість, жінкам мають бути щоденно і щохвилинно забезпечені гідні умови праці, справедлива і рівноцінна з чоловіками оплата труда, відсутність «скляної стелі», всі права і свободи, в тому числі репродуктивні , гендерна рівність, захист від сексизму, дискримінації та різновидів насильства, і зрештою, повага до особистості та її кордонів.
ЯК ВІЙНА ЗА КИЇВ СТАЛА ВІЙНОЮ ЗА БАХМУТ
Все починалося, як «спеціальна військова операція» Росії силами — переважно — професійних військових. Професійних не в сенсі висококласних, а таких, що свідомо заробляють собі таким чином на життя. Кремль не оголошував нам війну і навіть зараз відмовляється говорити щось подібне.
Офіційно Росія ні з ким не воює, а просто проводить операцію, знаєте, проти якихось бойовиків — як у Чечні або Сирії. Нічого серйозного, продовжуйте займатися своїми справами. Професіонали наводять порядок у варварському світі.
Минув рік, і тепер це війна мало не з усім світом, яка стосується кожного росіянина.
⚔️Читати
Все починалося, як «спеціальна військова операція» Росії силами — переважно — професійних військових. Професійних не в сенсі висококласних, а таких, що свідомо заробляють собі таким чином на життя. Кремль не оголошував нам війну і навіть зараз відмовляється говорити щось подібне.
Офіційно Росія ні з ким не воює, а просто проводить операцію, знаєте, проти якихось бойовиків — як у Чечні або Сирії. Нічого серйозного, продовжуйте займатися своїми справами. Професіонали наводять порядок у варварському світі.
Минув рік, і тепер це війна мало не з усім світом, яка стосується кожного росіянина.
⚔️Читати
Російська ядерна есхатологія: недуга на руїнах модерну
Піком есхатологічних сентиментів стають розмірковування про ядерні загрози, коли поняття «смерть» і «атом» синтезуються й видозмінюють одне одного. Маючи ядерне підкріплення, природне явище смерті стає чимось водночас глобальним і рукотворним. Ядерна енергія, врізаючись у дискурс війни, перетворюється з одного з найвидатніших відкриттів у всій історії людства на щось здатне її завершити. А втім, обговорювати таку «ядерну есхатологію» доводиться зовсім не через дійсний ризик ядерної війни, якою стривожені західні батьки невдовзі почнуть лякати неслухняних дітей. Це явище варто розглядати як важливий складник ідеології путінізму та її пропагандистської машини. Це один із ключів до усвідомлення того, чим є путінський режим і розпочата ним війна.
До того ж, будь-кому, хто спостерігає за цією інформаційною машиною, стає очевидно, що ядерні загрози посідають особливе місце в дискурсі російської пропаганди. Вони звучать у безлічі «аналітичних шоу» на головних російських каналах, але їхній ужиток дечим відрізняється від типової пропагандистської діяльності. Коли мова йде про ядерні загрози, можна відчути сексуалізацію самої апокаліптичності.
http://bit.ly/43ho9qB
Піком есхатологічних сентиментів стають розмірковування про ядерні загрози, коли поняття «смерть» і «атом» синтезуються й видозмінюють одне одного. Маючи ядерне підкріплення, природне явище смерті стає чимось водночас глобальним і рукотворним. Ядерна енергія, врізаючись у дискурс війни, перетворюється з одного з найвидатніших відкриттів у всій історії людства на щось здатне її завершити. А втім, обговорювати таку «ядерну есхатологію» доводиться зовсім не через дійсний ризик ядерної війни, якою стривожені західні батьки невдовзі почнуть лякати неслухняних дітей. Це явище варто розглядати як важливий складник ідеології путінізму та її пропагандистської машини. Це один із ключів до усвідомлення того, чим є путінський режим і розпочата ним війна.
До того ж, будь-кому, хто спостерігає за цією інформаційною машиною, стає очевидно, що ядерні загрози посідають особливе місце в дискурсі російської пропаганди. Вони звучать у безлічі «аналітичних шоу» на головних російських каналах, але їхній ужиток дечим відрізняється від типової пропагандистської діяльності. Коли мова йде про ядерні загрози, можна відчути сексуалізацію самої апокаліптичності.
http://bit.ly/43ho9qB
Нігіліст
Російська ядерна есхатологія: недуга на руїнах модерну
Путінізм не є агентом Історії, оскільки успадкована інфраструктура й патологічний фетишизм інертні, як і путінська політика вторгнення. Історію творить не російська імперіалістична політика, а явище українського спротиву.