Громадські протести та повстання можуть зіграти позитивну роль, якщо вони підтримані емансипаторним баченням, як, наприклад, повстання на Майдані 2013-14 років в Україні або нині триваючі протести в Ірані, спричинені відмовою курдських жінок носити бурку. Навіть загроза насильницьких дій інколи необхідна для політичного врегулювання. Дві історичні перемоги, канонізовані ліберальним коментаріатом, — прихід до влади Африканського національного конгресу (АНК) в Південній Африці та протести за громадянські права в США на чолі з Мартіном Лютером Кінгом — були можливі лише тому, що вони були підтримані перспективою насильницьких дій з боку радикального крила АНК та більш войовничих чорношкірих американців. Переговори щодо припинення політики апартеїду в Південній Африці та скасування расової сегрегації в США досягли успіху завдяки цим загрозам.
Такою, втім, не є сьогоднішня ситуація у Франції, де насильницьке повстання навряд чи закінчиться будь-яким прогресивним врегулюванням для гнаних і голодних (the wretched of the Earth). Якщо закон і порядок не будуть негайно відновлені, остаточним результатом цілком може стати обрання Марін Ле Пен, лідерки ультраправої партії «Національне об’єднання», новим президентом. Противники іммігрантів, націоналісти вже при владі у Швеції, Норвегії та Італії — чому б і не у Франції? Макрон презентував себе технократом без чіткої політичної точки зору. Але позиція, яку колись розглядали як силу, наразі виглядає фатальною слабкістю.
⚒️читати далі⚒️
Такою, втім, не є сьогоднішня ситуація у Франції, де насильницьке повстання навряд чи закінчиться будь-яким прогресивним врегулюванням для гнаних і голодних (the wretched of the Earth). Якщо закон і порядок не будуть негайно відновлені, остаточним результатом цілком може стати обрання Марін Ле Пен, лідерки ультраправої партії «Національне об’єднання», новим президентом. Противники іммігрантів, націоналісти вже при владі у Швеції, Норвегії та Італії — чому б і не у Франції? Макрон презентував себе технократом без чіткої політичної точки зору. Але позиція, яку колись розглядали як силу, наразі виглядає фатальною слабкістю.
⚒️читати далі⚒️
Нігіліст
Ліві мають підтримувати закон і порядок
У Франції та інших країнах щоденна відсутність безпеки шкодить бідним набагато більше, ніж багатим.
Upd: Дякуємо, зібрали!
Підрозділ одного з членів редакторської команди потребує вашої допомоги.
Аеророзвідникам 1 ОБрСпП ім Івана Богуна потрібні інверторні генератори для виїздів на бойові завдання.
Залишилось дозібрати геть небагато, тому і невеликий донат допоможе безперебійно розвідувати ворожі позиції на Слобожанщині.
https://send.monobank.ua/jar/9XVxpNLg3S
Підрозділ одного з членів редакторської команди потребує вашої допомоги.
Аеророзвідникам 1 ОБрСпП ім Івана Богуна потрібні інверторні генератори для виїздів на бойові завдання.
Залишилось дозібрати геть небагато, тому і невеликий донат допоможе безперебійно розвідувати ворожі позиції на Слобожанщині.
https://send.monobank.ua/jar/9XVxpNLg3S
Війна забрала ще одну людину, яка стояла «біля витоків». Цього разу — біля витоків веганського руху (із відтінком анархізму) в Україні 2000-х. Цього чоловіка звали Максим Науменко. Він загинув 11 жовтня 2023 року у свої 45 біля рідного Донецька.
З Максом я познайомився віртуально у 2007 році. Він під псевдо Usama_Mnemonikk (алюзія і до персонажа Вільяма Гібсона, і до самі знаєте кого) вів ЖЖ (нині видалений). А ще — створив спільноту animalrights_ua спільно з київською активісткою Настею і почав організовувати перші в Донецьку акції руху, який назвали «Люди за права тварин».
В реалі я познайомився з ним набагато пізніше: аж у 2013 році на веган-фесті в київському «Арт-причалі». А у 2008 році я пам’ятаю епізоди, коли ми, активісти, обмінювалися роздрукованими банерами і Макс надсилав мені їх не по «Новій пошті», яка тоді ще не була мейнстрімом, а по «Делівері». І жалівся, що поки він їхав на відділення, отримав по морді. Цей випадок був у дусі Макса: коли і смішно, і грішно.
Читати далі
З Максом я познайомився віртуально у 2007 році. Він під псевдо Usama_Mnemonikk (алюзія і до персонажа Вільяма Гібсона, і до самі знаєте кого) вів ЖЖ (нині видалений). А ще — створив спільноту animalrights_ua спільно з київською активісткою Настею і почав організовувати перші в Донецьку акції руху, який назвали «Люди за права тварин».
В реалі я познайомився з ним набагато пізніше: аж у 2013 році на веган-фесті в київському «Арт-причалі». А у 2008 році я пам’ятаю епізоди, коли ми, активісти, обмінювалися роздрукованими банерами і Макс надсилав мені їх не по «Новій пошті», яка тоді ще не була мейнстрімом, а по «Делівері». І жалівся, що поки він їхав на відділення, отримав по морді. Цей випадок був у дусі Макса: коли і смішно, і грішно.
Читати далі
ВІДПУСТКА У ДЕМЕНТІЇВЦІ
Маленьке село на пагорбі тримало чоловік 20, аж поки справи не стали зовсім кепські. Тоді до них долучилися ще 200, і справи пішли ще гірше.
Місцеві вояки кажуть, що нарахували до тисячі ворожих пострілів на добу. З кацапського боку — танки, міномети, «гради» і бозна що іще. Кажуть, вони стоять за дамбою, і прорватися в село для них — зовсім не проблема.
Але щоразу їхні штурми провалюються.
⚔️ЧИТАТИ
Маленьке село на пагорбі тримало чоловік 20, аж поки справи не стали зовсім кепські. Тоді до них долучилися ще 200, і справи пішли ще гірше.
Місцеві вояки кажуть, що нарахували до тисячі ворожих пострілів на добу. З кацапського боку — танки, міномети, «гради» і бозна що іще. Кажуть, вони стоять за дамбою, і прорватися в село для них — зовсім не проблема.
Але щоразу їхні штурми провалюються.
⚔️ЧИТАТИ
ПАМ’ЯТІ ЮРИ ЛЕБЕДЕВА – ЮРИСТА, АКТИВІСТА І ВОЇНА
Коли приходять російські нападники, вони нищать усіх, хто хоч якось помітний, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.
Задовбало писати некрологи. Але такий час, і нам його пережити до фіналу.
⚔️ЧИТАТИ
Коли приходять російські нападники, вони нищать усіх, хто хоч якось помітний, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.
Задовбало писати некрологи. Але такий час, і нам його пережити до фіналу.
⚔️ЧИТАТИ
Русский фронтовой пропагандист Андрей Морозов "Мурз" застрелился после того, как его вынудили удалить пост в телеграме о потерях под Авдеевкой.
Надо отметить, что покойный был, в отличие от большинства своих собратьев, человеком последовательным. Он был носителем пещерных сталинистских взглядов и пошел на фронт, чтобы воплощать эти взгляды на практике. Примерно, как и у Гиркина с его "белогвардейским" косплеем, интерес у "Мурза" был идейным, политическим, а не финансовым.
Именно поэтому он находился в перманентном конфликте с властями. То, что он не сел и не получил "случайную" пулю или срок - удивительный совершенно факт, особенно после Пригожина и Гиркина. Но в своем телеграме покойный действительно писал то, что думал.
Поэтому у него не приключилось такого яркого распада личности как у Соловьевых, Марковых, и сонма бородатых фрейлин Маргариты Симоньян, которые вынуждены постоянно врать, а потом убивать свои нервные клетки алкоголем и стимуляторами, чтобы эта ложь перестала жрать их изнутри. В конечном счете, эти люди начинают выглядеть как пародии на самих себя, даже те у кого когда-то был неплохой стиль, талант и чувство юмора, теперь стали напоминать нейросеть натренированную на газете "Пионерская Зорька".
А вот нелепый "Мурз", ролевик и сталинист из Живого Журнала, который изначально был персонажем комическим, на их фоне сохранил себя. Вплоть до суицида.
Подозреваю, что самоубийство для него было вынужденной мерой. Ему явно намекнули на неизбежность скорой "случайной" смерти, и он, не желая стать одним из 400000+, попробовал уйти на своих условиях. Попытался делать жест, который что-то изменит. Мурз был склонен к самолюбованию и театральности, позволить тихо себя убить на фоне громкой смерти Навального не мог, вот и сделал публичное харакири на пороге у Владимира Соловьева. Только вот никто этот жест не оценит.
Думаю, что скоро всплывут неоспоримые факты, разоблачающие его как алкоголика или наркомана, психика которого не выдержала нагрузки. Соловьев и сопричастные выдавят из себя пару слов сожаления граничащего с издевкой, и всё. Всё во что покойный верил, всё ради чего он боролся, всё ради чего он помогал убивать людей и уничтожать города, умрёт вместе с ним. Ни его жизнь, ни его смерть, не приблизили торжества идеалов за которые он боролся.
Трагедия завершилась фарсом.
Рыцарь в сияющих доспехах отправился в свой крестовый поход, по дороге залез в выгребную яму и был съеден опарышами. Но до последнего вздоха продолжал произносить пафосные речи.
Этому посту может недоставать злорадства, но посмеяться над покойным сильнее, чем он посмеялся сам над собой, у меня не получится.
/Александр Володарский
Надо отметить, что покойный был, в отличие от большинства своих собратьев, человеком последовательным. Он был носителем пещерных сталинистских взглядов и пошел на фронт, чтобы воплощать эти взгляды на практике. Примерно, как и у Гиркина с его "белогвардейским" косплеем, интерес у "Мурза" был идейным, политическим, а не финансовым.
Именно поэтому он находился в перманентном конфликте с властями. То, что он не сел и не получил "случайную" пулю или срок - удивительный совершенно факт, особенно после Пригожина и Гиркина. Но в своем телеграме покойный действительно писал то, что думал.
Поэтому у него не приключилось такого яркого распада личности как у Соловьевых, Марковых, и сонма бородатых фрейлин Маргариты Симоньян, которые вынуждены постоянно врать, а потом убивать свои нервные клетки алкоголем и стимуляторами, чтобы эта ложь перестала жрать их изнутри. В конечном счете, эти люди начинают выглядеть как пародии на самих себя, даже те у кого когда-то был неплохой стиль, талант и чувство юмора, теперь стали напоминать нейросеть натренированную на газете "Пионерская Зорька".
А вот нелепый "Мурз", ролевик и сталинист из Живого Журнала, который изначально был персонажем комическим, на их фоне сохранил себя. Вплоть до суицида.
Подозреваю, что самоубийство для него было вынужденной мерой. Ему явно намекнули на неизбежность скорой "случайной" смерти, и он, не желая стать одним из 400000+, попробовал уйти на своих условиях. Попытался делать жест, который что-то изменит. Мурз был склонен к самолюбованию и театральности, позволить тихо себя убить на фоне громкой смерти Навального не мог, вот и сделал публичное харакири на пороге у Владимира Соловьева. Только вот никто этот жест не оценит.
Думаю, что скоро всплывут неоспоримые факты, разоблачающие его как алкоголика или наркомана, психика которого не выдержала нагрузки. Соловьев и сопричастные выдавят из себя пару слов сожаления граничащего с издевкой, и всё. Всё во что покойный верил, всё ради чего он боролся, всё ради чего он помогал убивать людей и уничтожать города, умрёт вместе с ним. Ни его жизнь, ни его смерть, не приблизили торжества идеалов за которые он боролся.
Трагедия завершилась фарсом.
Рыцарь в сияющих доспехах отправился в свой крестовый поход, по дороге залез в выгребную яму и был съеден опарышами. Но до последнего вздоха продолжал произносить пафосные речи.
Этому посту может недоставать злорадства, но посмеяться над покойным сильнее, чем он посмеялся сам над собой, у меня не получится.
/Александр Володарский
Підрозділу нашого редактора з 100 ОМБр на Авдіївському напрямку терміново потрібна станція РЕБ для виїздів.
«Ми вже знайшли, де замовити необхідну станцію, але потрібна ваша допомога зібрати кошти.
Необхідно зібрати 266 000 грн, та дуже швидко.
Адже виготовлення самої станції також займе час, котрого в нас немає.
Дуже розраховуємо на вашу допомогу».
https://send.monobank.ua/jar/VApU8Tjfk
«Ми вже знайшли, де замовити необхідну станцію, але потрібна ваша допомога зібрати кошти.
Необхідно зібрати 266 000 грн, та дуже швидко.
Адже виготовлення самої станції також займе час, котрого в нас немає.
Дуже розраховуємо на вашу допомогу».
https://send.monobank.ua/jar/VApU8Tjfk
Forwarded from ✙ Передостання інстанція ✙
БАБА-ЯГА
Третя ночі. Синій загадково затирає руки, а його обличчя світиться наче в дитини, яку от-от поведуть по іграшки. Щось задумав.
– Командир домовився, зараз в'їбем по них з вантажного дрона. Ой шо буде. Ти теж готуйся. Вони як повилазять, постріляєм к хуям.
Очі Синього випромінюють маніакальну пристрасть, а його окуляри зловісно блищать у світлі моніторів. Всі кажуть, що цей довгий, худорлявий чолов'яга схожий на британського актора Джейсона Стейтема. У приміщенні командного пункту навіть висить роздруківка — обличчя Стейтема і Синього, що дивляться один на одного. Я б сказав, Синій насправді схожий на французького філософа Мішеля Фуко, причому після відвідин українського паноптикону.
Беру в руки рацію.
– Жижа, Росінант, Курва, — готуйтеся.
Розрахунки по черзі плюсують.
Напружено очікуємо початку вогню.
– Зараз буде, зараз буде... Всьо, полетіли! — Синій енергійно тикає пальцем у монітор.
Тепловізійна камера націлюється на ворожий бліндаж, у якому вже кілька днів знаходять прихисток надокучливі росіяни. Десь там, у темряві над ворожим укріпленням, висить монстр Франкенштейна з вісьмома моторами — він здатний доставити за кілька кілометрів здоровенну бляшанку, набиту вибухівкою. Мабуть, його лопаті верещать як зграя відьом.
Раптово екран засвічує яскравий спалах. За мить на місці бліндажа, набитого росіянами, з'являється вогняний стовп. Здається, послуги гранатометів і мінометів не знадобляться, однак я помиляюсь. Уже через кілька секунд з вогняної ями починають дряпатися тіла, що світяться білим.
– Жижа, Росінант, киньте три рази по три! — кричу гранатометникам.
– Плюююс!
За якусь мить на зграю росіян, які намагаються загасити свій підпалений одяг у посадці, падають гранати. Один з ворогів підстрибує та перекидається на спину.
– Ну ніхуя собі, пряме попаданіє! — кричить по гучному зв'язку аеророзвідник. Очевидно, одна з гранат на підльоті влучила окупанту в пузо.
– Курва, накинь три швидкими! — кричу мінометному розрахунку.
Юрба росіян починає організовуватися попри розриви довкола. Двійко намагаються витягнути з палаючого бліндажа свого побратима. Гранатомети продовжують насипати блискучі спалахи. Тим часом підлітають міни — одна з них падає трошки не там, прямо в яр, на дні якого після дощу утворилося болото.
Бачимо на місці розриву високий, яскравий фонтан з багнюки. Красиво. Наступні дві падають де треба, — проте росіяни й не думають помирати. Попри розриви мін і гранат вони дістають свого обгорілого побратима, підводять з землі решту і, стрункою колоною, в супроводі білих вогників, трусять кудись на північ. Раптово, один за одним, їхні теплові сигнатури зникають.
– Блять, куди вони поділися? Шо, ще один бліндаж?!
– Ну йоб твою мать...
Усі в розпачі матюкаються.
Виявляється, за п'ятнадцять метрів від спаленої ями в росіян є підготовлене резервне укриття. Їм — пораненим, приглушеним та обгорілим — вдається врятувати свої життя.
– Може повторимо? — питаю в Синього.
– То вже завтра. Якщо командир домовиться, — невдоволено бурчить він.
Закидувати бліндаж малими мінами немає сенсу, все одно не влучимо в прохід, а перекриття вони навіть не покоцають. Великі міни можна переключити на фугасну дію — за ідеєю боєприпас має трохи заглибитись у землю, а потім рознести все довкола. Однак цих мін дуже мало, і перевірити теорію не вийде. Сидимо кілька хвилин у цілковитій тиші, засмучені невдачою. Зітхаю і записую дані про вогневе завдання у журнал. Час, координати, характер цілі, використані боєприпаси, результат. Такий собі результат, хоча нарікати нема сенсу — усі спрацювали як треба. Просто... Просто не пощастило.
Дивимось перехоплення від розвідки й вгадуємо репліки наших ворогів. «Ебать, там Баба-яга!», «Нас уебало, горим, горим!» Всміхаюсь про себе, бо прізвисько «Баба-яга» дійсно пасує вантажному жрону через виття його лопатей. Втім, вони, мабуть, так називають усі наші ударні дрони. Ніби ми не зрозуміємо про що мова. Але чого там, ми теж по-дурацьки шифруєм.
Йду до чайника. Газовий пальник повільно кип'ятить водичку в підгорілій емальованій посудині з ромашками.
@penultimate_resort
Третя ночі. Синій загадково затирає руки, а його обличчя світиться наче в дитини, яку от-от поведуть по іграшки. Щось задумав.
– Командир домовився, зараз в'їбем по них з вантажного дрона. Ой шо буде. Ти теж готуйся. Вони як повилазять, постріляєм к хуям.
Очі Синього випромінюють маніакальну пристрасть, а його окуляри зловісно блищать у світлі моніторів. Всі кажуть, що цей довгий, худорлявий чолов'яга схожий на британського актора Джейсона Стейтема. У приміщенні командного пункту навіть висить роздруківка — обличчя Стейтема і Синього, що дивляться один на одного. Я б сказав, Синій насправді схожий на французького філософа Мішеля Фуко, причому після відвідин українського паноптикону.
Беру в руки рацію.
– Жижа, Росінант, Курва, — готуйтеся.
Розрахунки по черзі плюсують.
Напружено очікуємо початку вогню.
– Зараз буде, зараз буде... Всьо, полетіли! — Синій енергійно тикає пальцем у монітор.
Тепловізійна камера націлюється на ворожий бліндаж, у якому вже кілька днів знаходять прихисток надокучливі росіяни. Десь там, у темряві над ворожим укріпленням, висить монстр Франкенштейна з вісьмома моторами — він здатний доставити за кілька кілометрів здоровенну бляшанку, набиту вибухівкою. Мабуть, його лопаті верещать як зграя відьом.
Раптово екран засвічує яскравий спалах. За мить на місці бліндажа, набитого росіянами, з'являється вогняний стовп. Здається, послуги гранатометів і мінометів не знадобляться, однак я помиляюсь. Уже через кілька секунд з вогняної ями починають дряпатися тіла, що світяться білим.
– Жижа, Росінант, киньте три рази по три! — кричу гранатометникам.
– Плюююс!
За якусь мить на зграю росіян, які намагаються загасити свій підпалений одяг у посадці, падають гранати. Один з ворогів підстрибує та перекидається на спину.
– Ну ніхуя собі, пряме попаданіє! — кричить по гучному зв'язку аеророзвідник. Очевидно, одна з гранат на підльоті влучила окупанту в пузо.
– Курва, накинь три швидкими! — кричу мінометному розрахунку.
Юрба росіян починає організовуватися попри розриви довкола. Двійко намагаються витягнути з палаючого бліндажа свого побратима. Гранатомети продовжують насипати блискучі спалахи. Тим часом підлітають міни — одна з них падає трошки не там, прямо в яр, на дні якого після дощу утворилося болото.
Бачимо на місці розриву високий, яскравий фонтан з багнюки. Красиво. Наступні дві падають де треба, — проте росіяни й не думають помирати. Попри розриви мін і гранат вони дістають свого обгорілого побратима, підводять з землі решту і, стрункою колоною, в супроводі білих вогників, трусять кудись на північ. Раптово, один за одним, їхні теплові сигнатури зникають.
– Блять, куди вони поділися? Шо, ще один бліндаж?!
– Ну йоб твою мать...
Усі в розпачі матюкаються.
Виявляється, за п'ятнадцять метрів від спаленої ями в росіян є підготовлене резервне укриття. Їм — пораненим, приглушеним та обгорілим — вдається врятувати свої життя.
– Може повторимо? — питаю в Синього.
– То вже завтра. Якщо командир домовиться, — невдоволено бурчить він.
Закидувати бліндаж малими мінами немає сенсу, все одно не влучимо в прохід, а перекриття вони навіть не покоцають. Великі міни можна переключити на фугасну дію — за ідеєю боєприпас має трохи заглибитись у землю, а потім рознести все довкола. Однак цих мін дуже мало, і перевірити теорію не вийде. Сидимо кілька хвилин у цілковитій тиші, засмучені невдачою. Зітхаю і записую дані про вогневе завдання у журнал. Час, координати, характер цілі, використані боєприпаси, результат. Такий собі результат, хоча нарікати нема сенсу — усі спрацювали як треба. Просто... Просто не пощастило.
Дивимось перехоплення від розвідки й вгадуємо репліки наших ворогів. «Ебать, там Баба-яга!», «Нас уебало, горим, горим!» Всміхаюсь про себе, бо прізвисько «Баба-яга» дійсно пасує вантажному жрону через виття його лопатей. Втім, вони, мабуть, так називають усі наші ударні дрони. Ніби ми не зрозуміємо про що мова. Але чого там, ми теж по-дурацьки шифруєм.
Йду до чайника. Газовий пальник повільно кип'ятить водичку в підгорілій емальованій посудині з ромашками.
@penultimate_resort
