Що не так з законопроектами 'Совсун і ко' щодо академічної цензури? Окрім того, що цензерування це загалом вельми сумнівна в плані глибокої ефективності практика, я б ще звернув увагу на те, що можна назвати "презумпцією критичності".

Ще у свої могилянські часи ми намагалися боротися проти академічних бюрократів, що намагалися ввести цензуру на події організовані студентством. Риторика їх була десь на рівні: "аби не крутили совєцьке кіно і не запрошували Шарія".

Але якщо ми намагаємося дійсно будувати Академію як інституцію, однією з перших прийнятих нами тез має бути те, що ця інституція є достеменно критичною. Вона є критичною щодо нашого концептуального апарату, щодо інших інституцій, ідеологій, державного ладу, наших фолк-уявлень про навколишній світ та щодо самої себе.

Звісно, на досвіді ми зустрічаємо купу людей з академічного світу, які ніщо інше як наївні долбойоби. Однак якщо під тиском такого досвіду (або уяви, або фолк-гіпотез) ми замінимо тезу про автентичну критичність на тезу про те, що Академія це збіговисько наївний долбойобів, то треба просто відмовитись від Академії як інституції, закрити до біса цю лавочку і перенаправити гроші на щось корисніше, заасфальтувати  дороги в Кіровоградській області.

Будувати 'українську науку' виходячи з тези, що українські науковці – долбойоби, яким законотворці(sic!) мають розповісти яку їм літературу використовувати, то є відпочатку жалюгідна симуляція розбудови науки. Симуляція, що застрягла десь поміж совковою цензурою та неоліберальною оптимізацією інституцій.

/Денис Султангалієв

​​Насправді нам не потрібні ані російська опозиція, ані «хороші руські», ані національно-визвольні рухи на теренах РФ, ані їхня ліберальна журналістика, філософські клуби та підпільні терористичні осередки. Не тому, що росіяни — гній, не гідний людського ставлення, співчуття чи підтримки.

Абсолютно байдуже, як особисто ви ставитеся до наших братів-слов'ян, чи як ставиться наше громадянське суспільство, керівництво держави тощо. Все це до сраки. Штука в тому, що росіяни — як би вони себе не поводили, чого б не прагнули й куди б не били — нічогісінько не зроблять для припинення війни.

Не тому що тупі. Просто в них немає матеріальної можливості це зробити. Щоб зупинити війну, потрібно захопити владу. Щоб захопити владу, потрібно побудувати революційний рух або змову серед військового та поліцейського керівництва. На все це можуть піти роки, а зупинити війну потрібно зараз.

Інший спосіб зупинити війну — це нанести критичну військову поразку, визволити всі українські землі з-під окупації, змусити політичне керівництво Росії до миру на українських умовах. Ще бажано окупувати якусь частину РФ, яка в разі чого буде претендувати на статус міжнародно визнаної «Росії», але це вже так, мрії.

Очевидно, що військове рішення — єдине реалістичне рішення для настання миру та безпеки в Україні та повернення російських солдатів до своїх сімей. Наразі єдине, що змушує російську владу та фронт кришитися, це українське військо. Але аж ніяк не російська опозиція чи ліберальна журналістика.

Теракти, вчинені опозиційними росіянами, в основному допомагають лише самим росіянам, але ніяк не впливають на положення фронтових справ. Опозиційні видання лише просвітлюють росіян, але не дають їм засобів для революції чи заколоту.

Коли росіяни підпалюють військомати, підривають рейки, виходять на мітинги, вбивають чиновників або пропогандистів, це йде лише на користь їхнім планам щодо облаштування майбутньої Росії. На настрої в російській армії це ніяк не впливає. Чмобіки голі та голодні мерзнуть в окопах, і це не заважає їм бути засобами для ведення війни. Ракетні війська також не припинять пуски по українських містах через плакати на Красній площі.

Повторимо ще раз: Росію зупинить лише військова поразка, розгром і, бажано, окупація. Тільки це припинить війну і вбереже наших людей від поранень і загибелі. У нас немає часу чекати на революцію чи заколот у Москві — кожен день приносить нові трагедії, де б вони не сталися: в тилу від ракет чи на фронті від куль і уламків.

Тобто, ми можемо довго говорити, чи потрібно було Латвії позбавляти ліцензії російський опозиційний телеканал «Дождь», чи варто Євросоюзу приймати росіян, що тікають від мобілізації, і чи маємо ми, українці, вважати їх песиголовцями. Все це просто балачки, які впливають на що завгодно, крім положення справ на фронті.

Якщо ви прагнете миру — ви маєте зупинити Росію військовим шляхом. Інші способи або не працюють, або потребують стільки ресурсів, що за час їхнього накопичення Україна втратить іще десятки тисяч військових і цивільних. Це варто тримати в голові й росіянам. Якщо вони хочуть миру, то мають посприяти військовій поразці своєї батьківщини, інакше рано чи пізно опиняться в окопах із дринами в руках.

/Дмитро Мрачник

Радиоактивный дождь русской оппозиции

Удивительно, как люди, не сумевшие отрефлексировать имперское мышление, раз за разом проговариваются, не понимая, «а что такого». Журналист фактически заявляет, что ему непонятны эмоции украинцев, жителей территории, которую его страна пытается колонизировать, территории, где люди уже пережили множество бед, принесённых русскими — от культурной дискриминации до Голодомора. Если обобщить, привилегированному имперцу (не привилегированных в Евросоюз за пять минут не релоцируют) непонятны эмоции людей, выросших не в империи, и тех, кто мыслит деколониально. Это некий разрыв на онтологическом уровне, уменьшить который сейчас не представляется возможным.

Вполне логично предположить, что Латвия, бывшая советская, а точнее, российская, колония не одобрит подобный образ мыслей. Но москвичи привыкли, что с ними считаются — и на родине, и в государствах бывшего совка. Россия же такая большая, а Латвия такая маленькая. Русских избаловали и в Германии с Эстонией, где можно спокойно быть ватником, писать в соцсетях о ностальгии по советскому пломбиру или даже редактировать рашистские электронные журналы.

https://bit.ly/3Fj6TpU

​​Мінометній батареї 204 батальйону потрібен робочий пікап/позашляховик для підвозу солдатів, вантажів і озброєння на вогневу позицію. Чергової машини для рейсів туди-сюди під обстрілами у нас немає.

З вашою допомогою ми вже придбали артилерійські планшети, цифрові рації, потужні зарядні станції, термінали Starlink, теплий одяг, підсумки, зручні плитоноски й багато чого іншого.

Тепер ми стикнулися з потребою в колесах і сподіваємося на вашу підтримку — від оперативності підвозу людей та боєприпасів на фронт залежить життя наших захисників і утримання позицій.

Мінометні розрахунки — основа вогневого прикриття піхоти, що всіма можливими й неможливими засобами тримає український Бахмут. Тому їм конче необхідно мати засоби для оперативного розгортання й постачання.

Вистоїмо! Слава Україні.

• МоноБанка для гривень
• PayPal для доларів і євро: dmrachnik@gmail.com

​​Офигенно, хорошие русские сделали какой-то образовательный проект с лекциями: Шульман, Чичваркин, почему-то Ройзман (по наркологии лекции читает, наверное).

И среди этого великолепия Кагарлицкий.
Левый интеллектуал Кагарлицкий, который с 2014 года поддерживал русскую интервенцию на Донбассе, получал гранты из Кремля, а также строил большие планы построить коммунизьму в "ЛДНР" при участии нескольких депутатов от КПРФ и генералов ГРУ. Первоначально коммунизьма планировалась вообще на территории РФ, в Орловской, если мне не изменяет память, области. Но потом в воображении Кагарлицкого возникла волшебная Новороссия, страна возможностей.

То есть, серьезно, он пытался продать с одной стороны silovikam, с другой стороны левеньким, идею о "республиках" как о полигоне для построения реального социализма. И походу сам в такую возможность верил, что самое смешное и позорное во всей истории.

Откуда я это знаю? Кто-то может помнит, как сайт Рабкор несколько лет назад почему-то упал, а на его месте появилась красная капибара? Вот она мне и рассказала, ага.

Потом Бориса Юльевича отлучили от кормушки, естественно, а деньги разворовали. Группа "Красные глаза харьковского рабочего" как раз примерно тогда спела: "пропали гранты, по ДНР закрыт проект, и Кагарлицкий кредитам передал привет".

С тех пор Кагарлицкий встал оппозиционером, иноагентом и, как мы все видим, хорошим русским против войны.

Интересно, будет он читать лекции о реальной политике, или о чем-то столь же интересном и важном? Гггг.

/Александр Володарский

Дезертири та виснажені солдати. Хто винен у здачі позицій?

Очевидно, що рано чи пізно з’являються такі ексцеси, коли виснажена піхота залишає позиції — чи-то всупереч наказу, чи-то через те, що їх вчасно не змінили суміжники, чи-то через просте непорозуміння. Причин може бути багато, однак корінь проблеми — у виснаженості угруповань, що знижує ефективність логістики та комунікацій.

І в результаті весь тягар лягає на плечі рядових з піхоти. У нас ще не Ізраїль, і офіцери — поки що не взірець самопожертви й професіоналізму, хоча я б не сказав, що вони не стараються. Стараються, однак в рамках своєї навченості та вольових якостей, які далеко не в усіх учорашніх цивільних на належному рівні.

Далеко не кожен командир має характер пояснити скрутність обстановки так, щоб солдат залишався вмотивованим. Або оскаржити рішення вищого командування, яке не розуміє обстановку, бо банально не бачить умов, у яких перебувають солдати. Проблема комплексна.

Але депутати вирішили, що замість комплексної роботи над помилками можна просто зсунути акценти на «зрадників і дезертирів». Їхній підхід виглядає як відверта образа, бо більшість неузгоджених відступів відбуваються через просідання логістики й комунікації та інші системні проблеми виснажених угруповань.

https://bit.ly/3HVVsr3

Весело і трохи страшно під Бахмутом

Усе частіше Бахмут та його околиці порівнюють з легендарним Верденом. Чергова історія з цього напрямку від Дмитра Мрачника:

Підковзуюся на мокрій глині, однак вчасно впираюся в підлогу прикладом і повертаю рівновагу. «З якого боку фронт?» — питаю. — «Не можу зрозуміти в цій темряві нічого». «Отут», — відповідає голос і показує рукою, однак я її не бачу. Хлюпання в калюжі на дні окопа говорять про те, що добродій виліз назовні та пішов геть.

Чую десь збоку голос місцевого командира й питаюся в нього: «Де фронт? Куди стріляти, йоб твою мать!»
«Туди!» — відповідає він і починає швидко хлюпати по багнюці кудись у сторону дороги.

https://bit.ly/3QiOu1A

Замість призову. Загальний військовий обовʼязок може бути привабливим

Непідготовленість суспільства до повномасштабної війни далася взнаки вже в перші дні і тижні російської агресії. Видовище величезних черг до військоматів і пунктів збору ТрО було надзвичайно надихаючим. Але кількість не завжди дорівнює якості.

Тисячі добровольців були переважно зовсім непідготовленими, і зробити з них щось подібне до військових підрозділів коштувало великих зусиль — і втрат. Погодьтеся, одна справа — зібрати бійців, розподілити їх по ротах, провести злагодження і вирушати на виконання бойових завдань. І зовсім інше — мати необхідність навчити набраних добровольців основ військової дисципліни, поводження зі зброєю, правил переміщення та бойової роботи в полі, в лісовій місцевості, в забудові, провести вогневу підготовку…

І добре, коли на це є час. Бо іноді часу не було, і в бій доводилося вступати як є. За це сплачено багатьма життями.

⚔️Читати

Возмущение по поводу гендерной нейтральности христианского бога вызывают замешательство. Читал ли Путин Библию? Сам Иисус Христос говорил, что в раю «не будет ни мужского пола, ни женского», только души людей, которые уверовали в него. Это и есть гендерная нейтральность — не только для бога, но и для людей. Более того — для людей русских. Способны ли русские имперцы ощутить себя бесполыми душами, сложный вопрос. Кажется, многие любители набивать лик Христа на груди и увешиваться тяжеленными крестами не могут абстрагироваться от телесности. Пресловутая православная аскеза у них исчерпывается пьяным окунанием в прорубь, после которого надо ещё водочки хряпнуть.

https://bit.ly/3YUSrNe

«ЧВК Рёдан»: русский нацизм или просто наивность?

Субкультуры «ЧВК Рёдан», строго говоря, нет. Есть ВК-паблик «РЕДАН» для торговли недорогим мерчем для подростков — фанатов аниме «Охотник Х Охотник» по манге Ёшихиро Тогаши. Эта манга, экранизированная лишь частично, выходит с 1998 года.

Русские провластные журналисты уже подняли истерику и пытаются сделать из «Рёдана» новых «синих китов» — городскую легенду, о проблематичности которой мы писали ещё в 2017 и 2021 годах.

Задерживать за якобы принадлежность к «Рёдану» стали и украинских подростков. Первую группу задержали в Ивано-Франковске ещё 25 февраля. В Харькове полиция доставила в отделение 257 человек, а всего в Украине за несколько дней задержаны около 450 молодых людей, якобы имеющих отношение к «Рёдану». 

(◕ヘ◕✿)Читать

​​Не менш смішними й одночасно жалюгідними є маніпулятивні спроби тих же самих осіб запровадити якийсь «День української жінки» як «свята весни і краси «наших берегиньок»», прикрившись днем народження Лесі Українки, замість Міжнародного дня жіночої солідарності, боротьби за права й емансипацію, який в Україні тільки-но впродовж останніх років завдяки феміністкам й активісткам почав у суспільній свідомості помалу повертатися до й асоціюватися з витоками та оригінальною суттю, викривленою і підміненою на наших теренах десятирічними стараннями «совка». Так що, реальна і послідовна «декомунізація» як засудження, ревізія, відмова і боротьба з тяжким тоталітарним спадком якраз і полягає у висвітленні і поверненні до реального змісту й значення 8 березня і забезпеченні жіночого рівноправ'я й справедливості. А сама ж Лариса Косач-Квітка, якби жила сьогодні, вже згаданим особам показала би середній палець українського фемінізму, а то б і до суду подала зі справедливою вимогою визнання недостовірною інформації і  спростування дискредитації та наклепу на її особу.

Жіноцтву не потрібні лицемірні «свято весни і краси» чи «день української жінки», коли про них згадують раз на рік і виключно в контексті домашніх берегиньок і «слабкої, але чарівної статі», об'єктивуючих «окрас колективів» та побажаннями «жіночого щастя», «цвітіння» і так далі за відомим і обмеженим списком, даруючи поспіхом куплені букети чи пляшку шампанського, як кілька днів тому це «по-джентельменському» зробив на черговому постановочному відео сумнозвісний кухар путіна і терорист пріґожин, нібито відправивши вантажівку шампанського, викраденого з заходу шампанських вин у Бахмуті «Украинским женщинам от ЧВК «Вагнер». С 8 Марта!». Натомість, жінкам мають бути щоденно і щохвилинно забезпечені гідні умови праці, справедлива і рівноцінна з чоловіками оплата труда, відсутність «скляної стелі», всі права і свободи, в тому числі репродуктивні , гендерна рівність, захист від сексизму, дискримінації та різновидів насильства, і зрештою, повага до особистості та її кордонів.

ЯК ВІЙНА ЗА КИЇВ СТАЛА ВІЙНОЮ ЗА БАХМУТ

Все починалося, як «спеціальна військова операція» Росії силами — переважно — професійних військових. Професійних не в сенсі висококласних, а таких, що свідомо заробляють собі таким чином на життя. Кремль не оголошував нам війну і навіть зараз відмовляється говорити щось подібне.

Офіційно Росія ні з ким не воює, а просто проводить операцію, знаєте, проти якихось бойовиків — як у Чечні або Сирії. Нічого серйозного, продовжуйте займатися своїми справами. Професіонали наводять порядок у варварському світі.

Минув рік, і тепер це війна мало не з усім світом, яка стосується кожного росіянина.

⚔️Читати

Російська ядерна есхатологія: недуга на руїнах модерну

Піком есхатологічних сентиментів стають розмірковування про ядерні загрози, коли поняття «смерть» і «атом» синтезуються й видозмінюють одне одного. Маючи ядерне підкріплення, природне явище смерті стає чимось водночас глобальним і рукотворним. Ядерна енергія, врізаючись у дискурс війни, перетворюється з одного з найвидатніших відкриттів у всій історії людства на щось здатне її завершити. А втім, обговорювати таку «ядерну есхатологію» доводиться зовсім не через дійсний ризик ядерної війни, якою стривожені західні батьки невдовзі почнуть лякати неслухняних дітей. Це явище варто розглядати як важливий складник ідеології путінізму та її пропагандистської машини. Це один із ключів до усвідомлення того, чим є путінський режим і розпочата ним війна.

До того ж, будь-кому, хто спостерігає за цією інформаційною машиною, стає очевидно, що ядерні загрози посідають особливе місце в дискурсі російської пропаганди. Вони звучать у безлічі «аналітичних шоу» на головних російських каналах, але їхній ужиток дечим відрізняється від типової пропагандистської діяльності. Коли мова йде про ядерні загрози, можна відчути сексуалізацію самої апокаліптичності.

http://bit.ly/43ho9qB

Финляндия — воображаемая Украина

Суррогат истории давно и прочно заменил собой политику, и это — стратегическая проблема современности. Невозможно существовать в настоящем, планировать и обсуждать будущее, если все мысли заняты воображаемым прошлым.

Частное  проявление этой проблемы — попытки свести реальность к одному из популярных исторических примеров с уже готовым набором выводов. Получается  суррогат анализа.

Например, сравнение нынешних событий в Украине и ситуации в Финляндии 1939-1940 годов. Этот частный случай хорошо иллюстрирует вышеупомянутую проблему: вместо анализа текущей ситуации нам предлагается анализ прошедшей, причем далекий от профессионального. Но даже если бы он отвечала стандартам академической истории, речь все равно шла бы о разных ситуациях, развернувшихся в разных контекстах.

Сравнивая финскую и современную украинскую ситуации, нам  предлагают следующий вывод: территориальные уступки агрессору могут быть ключом к прочному и долгосрочному миру. Но, вот беда, прошлое — не опрокинутая назад политика современности. Оно существовало до того, как мы начали его себе представлять. Фантазии о Финляндии 1939-1940 годов разбиваются очень просто. 

bit.ly/3HEOqG8

Публіка, що виступає проти кримськотатарської національно-територіальної автономії бо це «сепаратизм» абощо, створює самовтілюване пророцтво. Бо якщо ігнорувати й принижувати цілий народ, сепаратизм буде найпершим, за що він вчепиться.

Що таке ця автономія? Це не ганебна АРК, що була компромісом з російською іредентою на початку нашої незалежності.

Кримськотатарська автономія може існувати як дерусифікація топонімів, запровадження кримськотатарської на рівні з українською, легітимізація національних зборів як дорадчого органу, квоти в органи місцевого самоврядування в Кримській області тощо.

Автономія не дорівнює федеративному суб'єкту, бо може діяти в рамках основного закону в унітарній державі й лишень мати особливий статус для вирішення національних, культурних та інших питань.

Чому кримськотатарська автономія це історична справедливість? Представники кожної нацменшини в Україні мають свої національні держави за кордоном. Кримські татари ж — не меншина, а корінний народ, як і українці, але на відміну від нас не мають своєї держави.

Якщо ми не надамо кримським татарам права почуватися в Криму як на батьківщині — то не лише не будемо кращими за росіян, а ще й зробимо собі проблему на майбутнє.

Але ми — українці — добре знаємо, що таке національний гніт, культурне знецінення й геноцид. І ми будемо народом, який не допустить подібного у зоні своєї відповідальності — у нашій державі, а може навіть і за її межами.

/Дмитро Мрачник

Боеприпасы нашлись.

"Нігіліст" живий!

Раді вам повідомити, що після тривалої паузи в нашій роботі, ми повертаємося до публікацій авторських матеріалів та перекладів.

Першим матеріалом, який відзначає наше повернення, є переклад статті індійської марксистської феміністки Кавіти Крішнан. Авторка відзначилась тим, що влаштовувала акції солідарності з Україною та вийшла з Комуністичної партії Індії (марксистсько-ленінської) у знак незгоди, в тому числі, з позицією партії по Україні.

Стаття вправно критикує концепт "багатополярності", який наразі є одним з ключових у концептуальному апараті Путіна. До того ж, саме це поняття, як і критика "неоколоніалізму", є тими аспектами, котрі путіністи запозичують зі словника західних лівих.

Тому запрошуємо до читання та обговорення!

https://bit.ly/455EWgM

Триває активне обговорення ймовірної зради, мовляв, Захід через повільне постачання та вкиди у медіа створює підвалини для того, аби посадити нас за стіл переговорів і змусити відмовитись від окупованих територій в обмін на всілякі обіцянки та гарантії.

Так, Захід це не один уряд, а безліч, кожен зі своїми інтересами, і, я певен, більшість із них розглядають компромісний мир як план Б, який завжди можна підключити в разі провалу. А провалу вони бояться дуже сильно, бо на кону світовий порядок, заснований на правилах.

Щоправда, українська оборона не провалила жоден з великих планів, починаючи з захисту Київщини й закінчуючи перемелюванням російських військ на Бахмутському напрямку. Ціною неймовірних зусиль в жертв ми, зокрема, наповнюємо військові підручники майбутнього.

Наступ на півдні відбувається дуже повільно й болюче, бо ворог не витрачав час дарма, а військова операція типу цієї — в принципі одна з найважчих у воєнному мистецтві. І ми цілком природно починаємо нервувати, остерігатися зради й саботажу.

⚒️читати далі⚒️

​​Те, що КиївПрайд проводить події з "магічних практик" – доволі показовий випадок щодо нашої системи знання загалом.

Річ у тім, що останніми роками можна спостерігати два паралельні і тісно взаємопов'язані процеси. З одного боку, наукове знання, як культурний феномен, дійсно зазнає звуження. Під звуженням йдеться про те, що наука стає усе більш закритою цариною, до якої вхід закритий частині концептуальних апаратів (частина з яких, у свою чергу, дійсно має конфлікт з домінуючою науковою парадигмою, інші просто не вписуються органічно в ієрархію цієї парадигми). Це звуження, звісно, ніяк не виключає надзвичайного поглиблення наукового знання, тому не поспішайте звинувачувати у захисті обскурантизму.Цьому звуженню можна можна знайти кілька пояснень: наприклад, популяризація, що вимагає спрощення (здається, особливо яскраво виражена у біології як радикалізація риторики СТЕ та біологічних антропологів а-ля Сапольскі); також причиною може бути те, що головну скрипку сучасної науки грають в штатах, де дуже поверхнево сприйняли європейські гуманітарні науки та філософію.

У той же час, виразною є і протилежна тенденція, широка популяризація беззмістовних, теоретично безглуздих практик: таро, астрологія, різновиди магії тощо.

Дуже важливо простежити загальну картинку в ситуації сучасного знання і зафіксувати принциповий зв'язок цих двох процесів. Наука переживає звуження, лишаючи за бортом окремі концептуальні апарати, у той же час паралельно народжуються "магічні" мікронаративи, котрі не мають з науковим знанням зовсім нічого спільного. Ситуація є нічим іншим, аніж внутрішньою поляризацією системи знання. Наука стає лише одним з можливих наративів пояснення світу. Це стається і по причині недоречного звуження теоретичного блоку самого науково знання, і по причині нашої "постмодерної" терпимості навіть до обскурантних наративів.

Вимальовується вибір, який необхідно зробити: або ситуація буде прогресувати в цьому ж руслі, ми будемо терпимі до "альтернативного", анти-наукового знання, а наука в той час буде концептуально закриватися від того, що називають гуманітарним знанням. Або ж навпаки, ми продемонструємо епістемологічну нетерпимість, визнаємо поширення подібних практик як шкідливе та деструктивне явище, і в той же час опонуватимемо снобському прагматизму сучасної наукової парадигми, що відмовляє в існуванні незручним концептуальним апаратам.

/Денис Султангалієв

Громадські протести та повстання можуть зіграти позитивну роль, якщо вони підтримані емансипаторним баченням, як, наприклад, повстання на Майдані 2013-14 років в Україні або нині триваючі протести в Ірані, спричинені відмовою курдських жінок носити бурку. Навіть загроза насильницьких дій інколи необхідна для політичного врегулювання. Дві історичні перемоги, канонізовані ліберальним коментаріатом, — прихід до влади Африканського національного конгресу (АНК) в Південній Африці та протести за громадянські права в США на чолі з Мартіном Лютером Кінгом — були можливі лише тому, що вони були підтримані перспективою насильницьких дій з боку радикального крила АНК та більш войовничих чорношкірих американців. Переговори щодо припинення політики апартеїду в Південній Африці та скасування расової сегрегації в США досягли успіху завдяки цим загрозам.

Такою, втім, не є сьогоднішня ситуація у Франції, де насильницьке повстання навряд чи закінчиться будь-яким прогресивним врегулюванням для гнаних і голодних (the wretched of the Earth). Якщо закон і порядок не будуть негайно відновлені, остаточним результатом цілком може стати обрання Марін Ле Пен, лідерки ультраправої партії «Національне об’єднання», новим президентом. Противники іммігрантів, націоналісти вже при владі у Швеції, Норвегії та Італії — чому б і не у Франції? Макрон презентував себе технократом без чіткої політичної точки зору. Але позиція, яку колись розглядали як силу, наразі виглядає фатальною слабкістю.

⚒️читати далі⚒️

Upd: Дякуємо, зібрали!

Підрозділ одного з членів редакторської команди потребує вашої допомоги.

Аеророзвідникам 1 ОБрСпП ім Івана Богуна потрібні інверторні генератори для виїздів на бойові завдання.

Залишилось дозібрати геть небагато, тому і невеликий донат допоможе безперебійно розвідувати ворожі позиції на Слобожанщині.

https://send.monobank.ua/jar/9XVxpNLg3S