У черговому циклі матеріалів про Бригаду "Рубіж" ми згадаємо бойовий шлях наших бійців у Бахмуті, Макіївці та Спірному - жорстокі та героїчні сторінки боротьби нашої Бригади проти російських окупантів.

Детальніше про звитяги наших бійців у 2023-24 роках ви дізнаєтесь, переглянувши графічні матеріали у дописі.

🛡ЗАПОВНИТИ АНКЕТУ

“У Рубіжному довелося вступити у рукопашний бій з окупантом," — Малиш, воїн 1 батальйону оперативного призначення Бригади “Рубіж”

Малиш в армії з 18 років. Службу починав з черкаської бригади Національної Гвардії, до Бригади “Рубіж” потрапив у 2021 році.

”Чесно, хотів отримати досвід, виконати свій обов’язок, адже маю активну громадянську позицію. Ну, а далі сталося, як сталося, опинилися, можна сказати, у “кіно”, настільки багато всього відбувалося, “ — згадує своє минуле юнак.

Воїн не перебільшує - на початку повномасштабного вторгнення Бригада “Рубіж” зустріла ворога, який переважав їх у всіх технічних аспектах. Проте врятував бійців головний козир Бригади — навченість особового складу.

”Перед війною ми не виїжджали з полігону рік, тренувалися. На той момент я був навідником у БТРі, але ми проходили всебічну підготовку. Тобто ти був і стрілець, і навідник, і кулеметник, і снайпер. Нас навчали так, щоби ми жестами могли спілкуватися, без слів розуміти один одного. Моя рота складалася з бійців віком 18-25 років. В нашому батальйону всі були готові замінити один одного на посаді, певно саме тому ми й вижили, “ — віддає належне Малиш.

На війні самої лише навченості замало для виживання — інколи рятує звичайна інтуїція.

”В Рубіжному ми виконували переміщення нашої піхоти на БТРі. В певний момент ми побачили тоновану “дев’ятку”, якою до цього не було. Було прийнято рішення “скласти” її, адже ми знали майже всі машини, якими переміщувалися наші бійці. В результати, розчавили 4 п***ра, які були в тій машині, і наводили по нас артилерію. Тобто спрацювала інтуїція, “ — наводить приклад Малиш.

Таких історій у воїна багато - під час оборони Рубіжного наші воїни пройшли справжнє пекло.

”Ти міг поспати тільки у визначений час, в середньому — дві години. Ворог міг знаходитись в сусідньому будинку, в сусідній кімнаті, пробігати під вікнами, треба було бути постійно готовим приймати бій. Це постійна оборона на 360 градусів - і обстріли, обстріли, обстріли.. Іноді ти просто не міг впізнати місцевість, де ти був день тому - настільки інтенсивно працювала арта ворога, “ — згадує юнак.

Проте один день запам’ятався Малишу особливо — тоді смерть дихала йому просто в обличчя.

“Весь день ми були під обстрілами, мого побратима було поранено в ноги та шию, машину для евакуації, та наш БТР було виведено зі строю. Інший побратим виносив пораненого на спині, ми зачищали будівлю. В якийсь момент я опинився з росіянином буквально впритул - відстань була менш ніж два метри. За долю секунди перед очима промайнула альтернативна версія подій - як мене вбивають, на моїх похоронах стоїть мама, плаче... я одразу вирішив, що не дозволю собі тут помирати. Я швидко дістав ніж, закрив очі, і просто почав ним бити в його сторону... через 15 секунд я відкрив очі. На моїх руках була кров, а переді мною лежав весь порізаний п****ар. Мене затрусило, я закричав — всі емоції полізли зсередини.”

Наразі Малиш несе службу у взводі безпілотних комплексів спеціального призначення. Але отриманий досвід на початку повномасштабного вторгнення допомагаю йому у виконанні завдань.

”Я виконую розвідку, вилітаю на скиди – це моя щоденна робота. Але завдяки тому, що багато чого пройшов, я можу собі на бойових завданнях контролювати свій психологічний - бути більш холоднокровним, виваженим. Все-таки, з 18 років воюю, “ — сміється юнак.

На питання, яка в нього є мрія, Малиш дає однозначну відповідь.

”Хотів би повернути всіх загиблих українців. Моїх побратимів, з якими починав службу, у яких все життя було попереду, тих, кого не знав, всіх. Їхати з України я не збираюсь — інакше нащо воювати? Хочеться будувати свою незалежну Україну, за кордон тільки туристом. ”

🛡ЗАПОВНИТИ АНКЕТУ