Свято – там, де є турбота.

Служба супроводу 12-ої бригади «Азов» продовжує щоденну роботу з пораненими.

Воїни у Києві отримали паски від Milkbar.
Це нагадування: про побратимів пам’ятають. Їх чекають. Вони – частина родини.

«МЕНЕ ВБИЛИ НА АЗОВСТАЛІ», - звільнений з полону гвардієць Артем Дубина розповів свою історію на заводі «Азовсталь» та як поранення вплинули на його подальше життя.

Минулого року Артем був звільнений із полону. Весь цей час чоловік проходить лікування і реабілітацію. Про те, як це відбувається і що згадує з найпекельніших моментів боїв за Маріуполь, Артем пише на своїх сторінках у соцмережах. Цього разу він описав події, які зупинили життя і змінили його назавжди 3 роки тому:

«В цей день, три роки тому, мене вбили на Азовсталі. Снайперська куля влучила в голову та шию, і я помер…

18 квітня 2022 року на Азовсталі я був в групі швидкого реагування, і ми мали підсилити сусідню позицію. На нас постійно скидали ВОГи з мавіка та обстрілював ворожий снайпер.

Снайпер поранив одного з побратимів в живіт, і його евакуювали в безпечне місце. Дехто отримав поранення від мавіків. На позиції ми залишились вдвох, і під час чергового пересування ворожий снайпер влучив в мене. Куля влучила в голову та шию.

На штаб передали по рації, що я — 200-й. Однак я залишився живим. Витягнути мене не було можливості, бо ця зона прострілювалася снайпером. Побратими запросили димовий заслон, і після того, як мінометники накидали димових мін, мене змогли евакуювати та надати першу допомогу.

На «Залізяці», коли мене туди доставили, медики дуже здивувалися, що я ще живий, і надали мені всю допомогу, яку тільки можна було надати в тих умовах. В той час вже не було можливості переливати кров, тому мій організм мав сам відновити всю втрачену кров.

Я три дні перебував в комі і не приходив до тями. 21 квітня я відкрив очі. Я втратив памʼять і не міг згадати, хто я, де знаходжусь. Я побачив довкола себе сотні поранених та медиків, які надавали їм допомогу.

Однією з перших я побачив Наву, яка теж була поранена та пережила знищення першого «Бастіону». Я її згадав.

Потім були обстріли та руйнування «Залізяки», переїзд на новий «Бастіон», потім — майже 2,5 роки полону і нарешті повернення на Велику Землю.

Тут вже почалось нове життя: одружився зі своєю коханою, зустрічав друзів — старих і нових, спогади тих подій, які відбувались в Маріуполі, та тих героїв, які віддали своє життя там…

Попереду у нас ще довга боротьба — за наше майбутнє в нашій Україні та розвиток країни після Перемоги».