ЖОРНА
—То, бабо, камінь круглий і великий ?
—Моя дитино! То — великий скарб.
Це — порятунок, схований, як ліки,
Від тих сов.єтсьkux злидарів-нахаб.

Це — крик душі, оті старезні жорна,
Цей страх зринає досі ще в мені,
Коли наш край біда накрила чорна
Й голодна смерть блукала по стерні.

Остання вже відібрана пшеничка,
Лиш трошки в діда в сховку за селом.
Щоб хоч дитині вийшла паляничка,
Для себе — крихти ті, що під столом.

*Марна' рука ледь-ледь крутила жорна,
Крупа життя посипалась в кулак.
Ми не дамось тобі, ордо потворна,
І не зламати нас ніяк... ніяк.

На підвіконні тихо плаче свічка,
Як спомин закатованих недоль...
Горить свіча, тріпоче чорна стрічка...
Вже стільки літ, а ворог все ще той.

(*марна'—худа)

Оксана Романович
18.11.23
(ілюстрації з мережі)