Чи можна бути російськомовним українським патріотом? Можна. Приблизно так само, як польськомовним.

До повномасштабки я працював над дослідженням, присвяченим, зокрема, темі розвитку націоналізму в Галичині (точніше, я й під час служби намагаюся знайти вільні години, щоб хоч трішки попрацювати над книгою, але це вдається рідко). Соціолінгвістика не належала до основних площин мого дослідження. Проте, вивчаючи націєтворчі процеси XIX ст., відповідну проблематику годі обійти, тож я маю таке-сяке право говорити на цю тему.

Отож, не тільки в 1830-1840-ві роки, але й у другій половині XIX ст. в Галичині було чимось звичним, коли руські/українські патріоти у повсякденному спілкуванні користуються польською. При цьому основним "національним Іншим" для них були саме поляки.

Така ситуація не обмежувалася тими, хто став патріотом "з моди", а стосувалася і тих, хто стояв в авангарді "національного відродження". Приміром, син галицького "будителя" Миколи Устияновича Корнило свідчив, що польська панувала в батьківському домі ще й у 1860-ті.

Побутова польськомовність серед іншого була спричинена тим, що частина руських/"русских" патріотів Галичини орієнтувалася або на попередню книжну традицію з епізодичним запозиченням слів із модерної російської мови, або безпосередньо на російську (принаймні у першому випадку таке розуміння "своєї" мови далеко не завжди поєднувалося з виразним москвофільством). Відповідною руською/"русскою" мовою можна було писати. Також, якщо підготуватися, нею можна було виступити у сеймі або під час якоїсь патріотичної імпрези. Але для повсякдення вона була незручною, тож руські патріоти продовжували говорити польською.

Одначе польськомовність була властива навіть тим, хто робив ставку не на "язичіє" чи російську, а на українську мову. У спогадах тих, чиє дитинство припало на 1860-1870-ті, можна знайти описи такої ситуації: батьки виховували їх українською, але між собою продовжували спілкуватися польською. Чому? Адже ці люди вміли говорити українською, певний стандарт якої вже існував. Тим паче, в багатьох випадках це були поліглоти, які крім офіційних німецької та польської знали класичні мови, а також одну-дві європейські. Найочевидніша відповідь - звичка. Руські/українські патріоти просто говорили в побуті тією мовою, якою вони звикли говорити, і це не завадило їм робити дієвий вибір на користь української мови та ідентичності.

Подібні ситуації - з дітьми виключно українською, між собою російською - можна спостерігати і сьогодні. Маю такі приклади безпосередньо серед знайомих.

Звісно, для того, аби дотримуватися такої позиції, необхідно мати певний рівень свідомості. Її мають далеко не всі російськомовні. Як, утім, і не всі, хто говорять українською. Це - цілком нормально з огляду на природну інтелектуальну нерівність людей.

Російська лишається поширеною в Україні передусім через силу звички. Це з одного боку погано, бо звичка - це не те, від чого кілька мільйонів можуть відмовитися за короткий відрізок часу. З іншого боку, це добре, бо йдеться лише про звичку, а не про якусь глибоко усвідомлену світоглядно-політичну позицію. Було б ще краще, якби на зміну відверто проросійським силам, які політизували мовне питання і навіть намагалися творити специфічну ідентичність "русскоязычных", не приходили пристарілі істерички, які практично роблять те ж саме, лиш під вивіскою турботи про українську мову.

Ігор Загребельний

God bless my yt recommendations

Мені було відкрито істину уві сні. В минулому житті я був білкою

I won't elaborate on that

З першим снігом

Магічні класи, доступні простим українцям станом на 1627й:

- Чаровник
- Ворожбит
- Віщок
- Заклинач
- Чорнокнижник

Михайло Сажин
Переправа біля Києва вночі
1840-ті

Oh you want to develop soft skills? How about you go and softly touch some grass

via mytrashbin

This meme is sponsored by мій малий бро

Я з вчора

(вчора я зварив суп)

Іван Труш
Вечірнє сонце
1904