Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі. Від катастрофи до лабораторії. Олена Паренюк та Катерина Шаванова — Віхола

Educated. Tara Westover — #видайтеукраїнською

Рухомі картинки. Террі Пратчетт — Видавництво Старого Лева

Як не збожеволіти від батьківства. Автор_ки «Освіторії» — Віват

Роман Вікторії Амеліної – це ода інакшості.

Авторка запропонувала новий кут зору, адже в неї девʼяності, проте у Львові. І місто постає не з боку європейськості та проукраїнськості. Натомість Львів тут пострадянський, із характерними атрибутами: шкірянками, бандитами та непроговореними побутовими драмами.

Герої й героїні роману сповідуються своєму співмешканцю, пуделю Дому. Він знає про мрії колишнього полковника, наївні казки малої дівчинки та алкогольну залежність однієї жінки.

У цій квартирі все водночас не таке, як ми звикли бачити, і до болю знайоме. Дом – простий пес, він не засуджуватиме й не виправдовуватиме, лише спостерігатиме за сентиментальними історіями цих простих людей.

✍️ «Дім для Дома» Вікторії Амеліної

Унаслідок російського ракетного обстрілу Краматорська 27 червня письменниця Вікторія Амеліна отримала важкі поранення, через які загинула. Від початку повномасштабного вторгнення вона займалася документацією воєнних злочинів, а в момент удару була з делегацією колумбійських журналістів.

Якось у мене попросили поради книжок, а закінчилося тим, що запропонували написали великий огляд на українську літературу для Headway.

І якщо порадити чогось я завжди з радістю, і тексти пишу без проблем, то огляд для великого застосунку з міжнародною аудиторією — це вже ого. «Ага, — думаю я, — але міжнародна аудиторія для української літератури це ж круто? Круто». Тоді треба писати.

Перший розділ цього тексту довелося повністю переписати. Буває, лягаєш спати, засидівшися над текстом до пізньої ночі, і розумієш, що це повне шопопало. Буває? От і в мене за всі роки роботи з текстами не бувало. Якісь речення й абзаци, звісно, викидаються, але так щоби готовий розділ — це вперше.

У ньому все було красиво й патетично. Мовляв, якщо ви української літератури не читали, ви життя не жили і світу не бачили. Красиво, але чи щиро?

І я справді захоплююся нашою літературою, ще з дитинства. Леся Українка навчила мене любити фортепіано, вірш Семенка — моя перша свідома татуха, ми обговорювали тексти Калитко, Хвильового й Жадана на вписках.

От про це варто розповісти. Чому насправді філософія, що спонукає нас боротися, давно написана нашими автор_ками. Як ми відчуваємо цю внутрішню силу на якомусь підсвідомому рівні та готові нею ділитися зі світом. За що ми боремося. Як український фікшн учить сміливості.

Велика вдячність команді Headway за можливість і за те, що цей текст вийшов таким. Прочитати текст, завантаживши застосунок, можна за цим лінком. Він безоплатний для людей із України.