Цього разу для Заборони показую, як по-різному сприймається втрата й наскільки література може допомогти осмислити та прожити смерть і тим, хто пише, і тим, хто читає.
Читати тут.
Читати тут.
Заборона
Книги про втрату та прийняття. Рекомендації Заборони
Критикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У цій добірці — література про втрату та прийняття.
Окей, вибір книжок для перекладу українською зрозумілий: бестселери Нью-Йорк таймс, нобелі, букери, гранти тощо. А як добирають українські книжки, щоби перекласти їх за кордоном? Як узагалі відбувається комунікація з міжнародними агентами? Найпопулярніші видавництва, автори й авторки та запит на грантову підтримку – все це глибокі джунглі, в яких потроху з’являється світло.
Розбиралася з цим усім для Суспільного з допомогою Богдани Неборак та Івана Федечка.
Читати тут.
Розбиралася з цим усім для Суспільного з допомогою Богдани Неборак та Івана Федечка.
Читати тут.
Суспільне | Новини
Як вибирають українські книжки для перекладу за кордоном
Що ж саме впливає на вибір тексту для перекладу та як цей процес налаштований в Україні – розбираємося разом із експертами й дослідженнями.
Нині святкує день народження Леся Українка, тому нагадуйте собі, наскільки нам пощастило мати таку ̶п̶р̶о̶г̶р̶е̶с̶и̶в̶н̶у̶ скандальну авторку. Іван Франко з переляку називав її єдиним мужчиною в українській літературі, а ми ходимо з її цитатами на плакатах.
Для Суспільного поставила Лесі декілька запитань про вічне – й знайшла відповіді в її листах. У них вона так щиро й повно говорила про літературу, психічне здоров’я та жінок, що з цього цілком складається враження живої розмови, як-от ця. Сходіть почитайте.
Для Суспільного поставила Лесі декілька запитань про вічне – й знайшла відповіді в її листах. У них вона так щиро й повно говорила про літературу, психічне здоров’я та жінок, що з цього цілком складається враження живої розмови, як-от ця. Сходіть почитайте.
Суспільне | Новини
"Нехай люди лають, аби не мовчали". Інтерв’ю з Лесею Українкою
У листах вона так щиро й повно говорила про літературу, психічне здоров’я та жінок, що з цього цілком складається враження живої розмови, як-от ця.
Шаггі Бейн. Дуглас Стюарт
Shuggie Bain. Douglas Stuart
#видайтеукраїнською
Отже, хто ж отримав Букера у 2020. Дуглас Стюарт не порушує загальний вайб року, хоч і пише про 80-ті. Читати безжальну сірість і гнітючість, коли світловий день пробивається крізь хмари тільки на чотири години (чомусь я вирішила почитати його саме взимку), – майже неможливо.
Шаггі живе зі своєю мамою, старшими братом і сестрою в шотландському Глазго вісімдесятих. На вулицях липка бідність і повсюдні наслідки кризи тетчеризму, люди п’ють та ні в що не вірять, хоч і називають себе католиками та протестантами. В усьому цьому світі Шаггі найбільше любить свою маму, яка тікає від реальності з алкоголем, витрачаючи на нього всі залишки грошей.
Суспільство легко ставить на неї штамп пропащої, однак Аґнес міцніша, ніж здається. Вона вчить свого сина відверто посміхатися ворогам й танцювати до останнього. Вона харизматична й приваблива – навіть у п’яному делірії Аґнес вдягає нові чорні панчохи й фарбує губи.
Складніше стає, коли хлопець дорослішає й поступово усвідомлює свою сексуальність. Діти швидко вішають на нього штамп «інакшого» й, захищаючися від невідомості, починають булити. Дуглас Стюарт натомість не поспішає якось називати Шаггі та визначати його ідентичність – читачі досліджують його особистість разом із героєм.
Автор не згладжує кути жорсткої реальності – якщо навколо бруд, він колупає його нігтем. Тут багато насильства та зневаги, які терпить восьмирічний Шаггі, захищаючися непояснюваною любов’ю. Навіть коли старші діти тікають від безпросвітного мороку дому, Шаггі вірить у маму й у силу своїх почуттів, що здатні її повернути. Оце вміння побачити велику любов рятує не тільки головного героя, але й читачів.
P.S. Оскільки в тексті багато діалекту Глазго, цікаво, хто візьметься за переклад. А переклад має бути, Букер же.
Shuggie Bain. Douglas Stuart
#видайтеукраїнською
Отже, хто ж отримав Букера у 2020. Дуглас Стюарт не порушує загальний вайб року, хоч і пише про 80-ті. Читати безжальну сірість і гнітючість, коли світловий день пробивається крізь хмари тільки на чотири години (чомусь я вирішила почитати його саме взимку), – майже неможливо.
Шаггі живе зі своєю мамою, старшими братом і сестрою в шотландському Глазго вісімдесятих. На вулицях липка бідність і повсюдні наслідки кризи тетчеризму, люди п’ють та ні в що не вірять, хоч і називають себе католиками та протестантами. В усьому цьому світі Шаггі найбільше любить свою маму, яка тікає від реальності з алкоголем, витрачаючи на нього всі залишки грошей.
Суспільство легко ставить на неї штамп пропащої, однак Аґнес міцніша, ніж здається. Вона вчить свого сина відверто посміхатися ворогам й танцювати до останнього. Вона харизматична й приваблива – навіть у п’яному делірії Аґнес вдягає нові чорні панчохи й фарбує губи.
Складніше стає, коли хлопець дорослішає й поступово усвідомлює свою сексуальність. Діти швидко вішають на нього штамп «інакшого» й, захищаючися від невідомості, починають булити. Дуглас Стюарт натомість не поспішає якось називати Шаггі та визначати його ідентичність – читачі досліджують його особистість разом із героєм.
Автор не згладжує кути жорсткої реальності – якщо навколо бруд, він колупає його нігтем. Тут багато насильства та зневаги, які терпить восьмирічний Шаггі, захищаючися непояснюваною любов’ю. Навіть коли старші діти тікають від безпросвітного мороку дому, Шаггі вірить у маму й у силу своїх почуттів, що здатні її повернути. Оце вміння побачити велику любов рятує не тільки головного героя, але й читачів.
P.S. Оскільки в тексті багато діалекту Глазго, цікаво, хто візьметься за переклад. А переклад має бути, Букер же.
На Забороні вийшов мій матеріал про те, звідки взявся термін «жіноча література» та чому ̶в̶ ̶у̶с̶ь̶о̶м̶у̶ ̶з̶н̶о̶в̶у̶ ̶в̶и̶н̶н̶і̶ ̶м̶у̶ж̶и̶к̶и̶ нам варто переглянути його використання. Взагалі розібралася, як стереотипні любовні романи стали аж такими популярними, а тест Елісон Бекдел – мірилом якісного кіно. І трохи накидала добрих книжок, звісно.
Читати тут.
Читати тут.
Заборона
Книги, написані жінками, та стереотипи навколо них. Рекомендації Заборони
Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У березні мова про літературу, написану жінками.
Єгипет: харам, халяль. Пьотр Ібрагім Кальвас
Egipt: haram halal. Piotr Ibrahim Kalwas
Переклад: Лесь Белей –– Човен
Польський мусульманин от уже сім років живе у Єгипті – місці, де релігією мотивують насильство в бік жінок, чоловіків, дітей і тварин. Репортер показує, як релігійність вийшла за межі світогляду, ставши сліпою вірою. У ХХІ столітті в Єгипті досі вирізають клітори молодим дівчатам, шукають пари для шлюбу через сваху та катують корів на радість Богу.
Пьотр Ібрагім Кальвас спілкується з місцевими про їхню віру та єгипетські будні, намагаючися зрозуміти тисячолітні традиції сьогодні. Поєднуючи історико-політичний бекграунд із польовими спостереженнями й розмовами, він складає повноцінну картину релігійного середовища, правила якого часто межують із абсурдом і жорстокістю.
Автор розповідає не тільки моторошні факти, але й про кумедні звички, як-от викидання сміття з балкону. Одне з таких «очищень» впало на обід Пьотра та його дружини. Сусіди перепросили та замовили їм декілька грандіозних і поживних страв із м’яса – щоби відшкодувати провину. Щоправда, герої виявилися вегетаріанцями.
Egipt: haram halal. Piotr Ibrahim Kalwas
Переклад: Лесь Белей –– Човен
Польський мусульманин от уже сім років живе у Єгипті – місці, де релігією мотивують насильство в бік жінок, чоловіків, дітей і тварин. Репортер показує, як релігійність вийшла за межі світогляду, ставши сліпою вірою. У ХХІ столітті в Єгипті досі вирізають клітори молодим дівчатам, шукають пари для шлюбу через сваху та катують корів на радість Богу.
Пьотр Ібрагім Кальвас спілкується з місцевими про їхню віру та єгипетські будні, намагаючися зрозуміти тисячолітні традиції сьогодні. Поєднуючи історико-політичний бекграунд із польовими спостереженнями й розмовами, він складає повноцінну картину релігійного середовища, правила якого часто межують із абсурдом і жорстокістю.
Автор розповідає не тільки моторошні факти, але й про кумедні звички, як-от викидання сміття з балкону. Одне з таких «очищень» впало на обід Пьотра та його дружини. Сусіди перепросили та замовили їм декілька грандіозних і поживних страв із м’яса – щоби відшкодувати провину. Щоправда, герої виявилися вегетаріанцями.
Забула вам розповісти про важливу тему. Популярність Аманди Ґорман росте далі – її поезія рве чарти, а рішення щодо перекладів досі обговорюють.
Якщо коротко – від кандидатур на переклад поетки відмовляються через те, що вони не пасують за профілем: надто білі, старі, небінарні або політично неактивні. Якщо ширше – ситуації спровокували дискусії про етичність перекладу загалом.
Для Суспільного запитала в наших перекладачів і перекладачок, що вони про це думають, а також про українських контекст – чи трапляються подібні ситуації та як розв'язувати такі проблеми.
Читати тут.
Якщо коротко – від кандидатур на переклад поетки відмовляються через те, що вони не пасують за профілем: надто білі, старі, небінарні або політично неактивні. Якщо ширше – ситуації спровокували дискусії про етичність перекладу загалом.
Для Суспільного запитала в наших перекладачів і перекладачок, що вони про це думають, а також про українських контекст – чи трапляються подібні ситуації та як розв'язувати такі проблеми.
Читати тут.
Суспільне | Новини
"Перевтілення чи віддзеркалення": українські перекладачі – про ситуацію з віршами Аманди Ґорман
Суспільне Культура поговорило з українськими перекладачками й перекладачами про етичність таких виборів та їхнє ставлення до вищезгаданих рішень видавництв.
Мене настільки вразила «Єгипет: харам, халяль» Пьотра Ібрагіма Кальваса, що захотілося побільше подумати навколо відмінностей між релігією та вірою. Щоби не писати вкотре про біблійні інтерпритації «Хронік Нарнії» та «Гаррі Поттера», згадую Девіда Лінча та Вітольда Шабловського. А ще раджу йти на «Хлібне перемир'я» в театр на лівому березі Дніпра (колись локдаун закінчиться, точно кажу), тому що там Жадан розкривається на повну.
Книги про релігію, віру та відмінність між ними. Рекомендації Заборони
Книги про релігію, віру та відмінність між ними. Рекомендації Заборони
Заборона
Книги про релігію, віру та відмінність між ними. Рекомендації Заборони
Спеціально для Заборони критикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. Цього разу вона розповідає, як література висвітлює віру й релігію.
Що таке Український інститут книги і чим він займається
Мені аж цікаво, скільки людей тут знають відповідь на це запитання. Перед прочитанням експлейнеру можете написати в коментарях свої здогади – заміряти так температуру в палаті. Буду сильно вдячна💛
Мені аж цікаво, скільки людей тут знають відповідь на це запитання. Перед прочитанням експлейнеру можете написати в коментарях свої здогади – заміряти так температуру в палаті. Буду сильно вдячна💛
Суспільне | Новини
Що таке Український інститут книги і чим він займається
Після 2014 року в Україні відкрилися та почали нормально фінансуватися інституції, які підпорядковуються Міністерству культури (як би воно не змінювало назву), проте навіть люди в культурній індустрії не завжди розуміють, чим вони
Звуки миру. Світлана Тараторіна та Сергій Чудакоров — Видавництво
можна легально завантажити за посиланням
можна легально завантажити за посиланням
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Смілла та її відчуття снігу. Пітер Хьоґ — українською виходила у Фоліо
Що в сучукрліт можна екранізувати: моторошні казки, чорні комедії та альтернативний хід історії
Помріяла тут про приквел «Землі блакитної, ніби апельсин», повний метр від Стаса Сантімова та екранізацію Ірени Карпи з Ірмою Вітовською. Тому що, чому ні?
Помріяла тут про приквел «Землі блакитної, ніби апельсин», повний метр від Стаса Сантімова та екранізацію Ірени Карпи з Ірмою Вітовською. Тому що, чому ні?
Суспільне | Новини
Що в сучукрліт можна екранізувати: моторошні казки, чорні комедії та альтернативний хід історії
Згадуємо тексти сучасної української літератури, які можна зняти в кіно. Українські кінематографісти не гребували національною літературою для сюжетної основи своїх фільмів.