Без підсумків рік – не рік, і наче не читала нічого. Традиційно: суб’єктивно, коротко й за хронологією.
📕комікс
Чорна діра. Чарльз Бернс
Страшно й огидно, але більше огидно. Візуальний стиль Бернса дарує флешбеки. Історія про підлітків і відчуженість у 70-тих під час епідемії – ідеальне читання минулого року.
більше тут.
Вілсон. Деніел Кловз
Сумна історія про мізантропа у кризі середнього віку.
більше тут.
Вир. Джюнджі Іто
Страшно. Лавкрафт у манзі.
більше тут.
📗сучукрліт
Чормет. Маркіян Камиш
«Симфонія Донбасу» Вертова в тексті – про Чорнобильську зону. Алкоголізм, метал і ритм.
більше тут.
Морг. Історії Луганського санітара. Євген Спірін
Кулсторі з життя в морзі.
📘фікшн
S. Дж. Дж. Абрамс, Даґ Дорст
Форма, не зміст для вдоволення граничної бібліофілії.
більше тут.
Смерть і діва І-V. Драми принцес. Ельфріда Єлінек
Принцеси дізналися про фемінізм і жаліються на життя. Хочеться сваритися з героїнями, з авторкою та з казками.
більше тут.
Вернон Господь Літтл. ДіБіСі П’єр
Теракт у школі, а звинуватили 15-річного Вернона. Він матюкається.
більше тут.
📙нефікшн
Заборонений плід. Лів Стрьомквіст
Іронічна хроніка проклять і гімнів на адресу вагін – у картинках.
більше тут.
Кімната снів. Девід Лінч і Крістін Маккена
Найкраща (авто)біографія, що доводилося читати – ймовірно, через те, що моментально закохуєшся в Девіда Лінча.
більше тут.
✨Цим постом анонсую: в каналі будуть подібні короткі нотатки про всі прочитані книжки. Довше писатиму про вибіркове. А ще тепер тут є чат і коментарі, показуйте ваші лапки.
📕комікс
Чорна діра. Чарльз Бернс
Страшно й огидно, але більше огидно. Візуальний стиль Бернса дарує флешбеки. Історія про підлітків і відчуженість у 70-тих під час епідемії – ідеальне читання минулого року.
більше тут.
Вілсон. Деніел Кловз
Сумна історія про мізантропа у кризі середнього віку.
більше тут.
Вир. Джюнджі Іто
Страшно. Лавкрафт у манзі.
більше тут.
📗сучукрліт
Чормет. Маркіян Камиш
«Симфонія Донбасу» Вертова в тексті – про Чорнобильську зону. Алкоголізм, метал і ритм.
більше тут.
Морг. Історії Луганського санітара. Євген Спірін
Кулсторі з життя в морзі.
📘фікшн
S. Дж. Дж. Абрамс, Даґ Дорст
Форма, не зміст для вдоволення граничної бібліофілії.
більше тут.
Смерть і діва І-V. Драми принцес. Ельфріда Єлінек
Принцеси дізналися про фемінізм і жаліються на життя. Хочеться сваритися з героїнями, з авторкою та з казками.
більше тут.
Вернон Господь Літтл. ДіБіСі П’єр
Теракт у школі, а звинуватили 15-річного Вернона. Він матюкається.
більше тут.
📙нефікшн
Заборонений плід. Лів Стрьомквіст
Іронічна хроніка проклять і гімнів на адресу вагін – у картинках.
більше тут.
Кімната снів. Девід Лінч і Крістін Маккена
Найкраща (авто)біографія, що доводилося читати – ймовірно, через те, що моментально закохуєшся в Девіда Лінча.
більше тут.
✨Цим постом анонсую: в каналі будуть подібні короткі нотатки про всі прочитані книжки. Довше писатиму про вибіркове. А ще тепер тут є чат і коментарі, показуйте ваші лапки.
Нова добірка для Заборони про традицію та порядок
Тут і новий переклад Славенки Дракуліч, і трохи про «Морг» Євгена Спіріна.
Тут і новий переклад Славенки Дракуліч, і трохи про «Морг» Євгена Спіріна.
Заборона
Книги про традицію, порядки та індивідуальність. Рекомендації Заборони
Критикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У цій добірці — література, що осмислює традиції та порядки.
Морг. Історії Луганського санітара. Євген Спірін
Люта справа
Головред видання «Бабель» Євген Спірін починав журналістську кар’єру в морзі – холодному та луганському. Звідти він вів блог, який згодом виріс у книгу про іронію життя та (все-таки більше) смерті. Оповідання в «Морзі» схожі на перерослі пости у фб (у далекому 2009 це ще міг бути жж або вк), що ніби й не передбачають якогось особливого перевтілення персонажа, але фіксують основні моменти його історії. Євген Спірін не деталізує всю специфіку місцевої атмосфери. Та читач вловлює вайб – цинічний, пофігістичний і чорнушний.
За жанром я би називала це кулсторі: про алкоголізм, бідність, канібалізм – ані моралі, ані міфу, суцільне навалювання життєвого досвіду. Відтак «Морг» міг би за формою нагадувати ранню прозу Ірени Карпи, тільки от Ірена Карпа кожного разу пише ту саму книжку, а в Євгена Спіріна поки просто одна книжка. Зрештою, й контекст важко назвати заїждженим – в Україні жанр лікарських записок не воскресав із часів Михайла Булгакова, здається.
Тут вам діти олігархів нажираються ікрою до блювоти, бабці готують пиріжки з людського м’яса й місцеві чорнокнижники полюють на атрибутику з моргу.
Абсурдний світ Ворошиловграду (і після Сергія Жадана він не збіднів у міфах) зводиться до простої формули в долях людей: жив, пив, умер – смішно. Й от цей сміх автору вдається зберегти до останнього, аж поки не стається 2014 рік, і в місто не приходить війна.
Люта справа
Головред видання «Бабель» Євген Спірін починав журналістську кар’єру в морзі – холодному та луганському. Звідти він вів блог, який згодом виріс у книгу про іронію життя та (все-таки більше) смерті. Оповідання в «Морзі» схожі на перерослі пости у фб (у далекому 2009 це ще міг бути жж або вк), що ніби й не передбачають якогось особливого перевтілення персонажа, але фіксують основні моменти його історії. Євген Спірін не деталізує всю специфіку місцевої атмосфери. Та читач вловлює вайб – цинічний, пофігістичний і чорнушний.
За жанром я би називала це кулсторі: про алкоголізм, бідність, канібалізм – ані моралі, ані міфу, суцільне навалювання життєвого досвіду. Відтак «Морг» міг би за формою нагадувати ранню прозу Ірени Карпи, тільки от Ірена Карпа кожного разу пише ту саму книжку, а в Євгена Спіріна поки просто одна книжка. Зрештою, й контекст важко назвати заїждженим – в Україні жанр лікарських записок не воскресав із часів Михайла Булгакова, здається.
Тут вам діти олігархів нажираються ікрою до блювоти, бабці готують пиріжки з людського м’яса й місцеві чорнокнижники полюють на атрибутику з моргу.
Абсурдний світ Ворошиловграду (і після Сергія Жадана він не збіднів у міфах) зводиться до простої формули в долях людей: жив, пив, умер – смішно. Й от цей сміх автору вдається зберегти до останнього, аж поки не стається 2014 рік, і в місто не приходить війна.
Цими днями я святкую день народження nerdgasm – три роки тому я вирішила нотувати свої бібліотекарські враження в телеграм-каналі. Запитала в 10 найближчих людей, чи не проти вони читати мої бурмотіння замість слухати їх. Так і з’явився цей своєрідний однобокий читацький клуб💛
Я завжди страшенно переживала, коли люди йшли з каналу: поодиноко чи масово – кількістю підписок я оцінювала контент. І навіть, коли вас понад 800, а не 10, кожного разу хочеться почути, чому саме зараз прийшли сюди або пішли звідси. Для цього тут з’явилися чат і коментарі. Але якщо вам комфортніше сказати анонімно – тепер є і форма. Мені це справді важливо.
Зараз я розумію, що насправді контент – також продукт. І читач голосує за контент грошима. В мене є телеграм-канали, на які я не підписана, але регулярно заходжу почитати, тому що мені так зручніше споживати їхній контент. Зараз я хочу зрозуміти, наскільки nerdgasm потрібен читачам. Упродовж трьох років у мене з’явилися інші способи бурмотіти про книжки😅
Мені неважливо, скільки ви готові платити за nerdgasm. Мені важливо, скільки буде таких готових: поділитися фідбеком і проголосувати за контент.
Проголосувати за nerdgasm:
5375414113905110 – моно
5168745301903032 – приват
Я завжди страшенно переживала, коли люди йшли з каналу: поодиноко чи масово – кількістю підписок я оцінювала контент. І навіть, коли вас понад 800, а не 10, кожного разу хочеться почути, чому саме зараз прийшли сюди або пішли звідси. Для цього тут з’явилися чат і коментарі. Але якщо вам комфортніше сказати анонімно – тепер є і форма. Мені це справді важливо.
Зараз я розумію, що насправді контент – також продукт. І читач голосує за контент грошима. В мене є телеграм-канали, на які я не підписана, але регулярно заходжу почитати, тому що мені так зручніше споживати їхній контент. Зараз я хочу зрозуміти, наскільки nerdgasm потрібен читачам. Упродовж трьох років у мене з’явилися інші способи бурмотіти про книжки😅
Мені неважливо, скільки ви готові платити за nerdgasm. Мені важливо, скільки буде таких готових: поділитися фідбеком і проголосувати за контент.
Проголосувати за nerdgasm:
5375414113905110 – моно
5168745301903032 – приват
Мій перший текст для Суспільне | Культура про те, чого нам варто (не)боятися на українському книжковому ринку. Декілька днів поспіль сиділа на державних сайтах, розбираючися в цифрах і статистиках, щоби перекласти це все людською мовою.
Читати тут.
Читати тут.
suspilne.media
Чи справді російські книжки – найбільша загроза на українському ринку
Упродовж останніх п’ятьох років український медіапростір подеколи заповнюється заголовками про захоплення російськими книжками українського ринку, “літературну руку Кремля” та прірву, в яку от-от звалиться вся індустрія.
Пхеньян. Ґі Деліль
Pyongyang. Guy Delisle
Переклад: Оксана Макарова –– Видавництво
Одного разу канадського аніматора запросили в Північну Корею курувати виробництво одного мультфільму, виконаного на замовлення французького телеканалу. Північна Корея – райський заповідник соціалізму: всередину потрапляють обрані, назовні виходить тільки відфільтрована інформація. Природні відвага й потяг до пригод змусили Ґі погодитися на авантюру, й незабаром після всіх можливих перевірок він опинився під 22-метровою бронзовою фігурою Кім Ір Сена – з примірником «1984» Джорджа Орвелла та mp3-плеєром.
Комікс Ґі Деліля – це хроніка двомісячної поїздки. Кожного вечора, повертаючися в готель, у світлі тьмяної лампи він занотовував усі враження за день. Здебільшого його стріпи крутяться навколо безглуздості тоталітарної системи, сліпої віри (або залізобетонної звички вірити) в силу вождя та майстерного вдавання заможності в щурячій бідності. У Пхеньяні туристів водять гіди, пересуватися можна тільки за визначеними маршрутами, а вночі у місті вимикають усе світло за винятком підсвічених статуй вождя.
Із одного боку, в аніматора виходить насичена вижимка найцікавішого – наче інста-блог із короткими підписами. З іншого – коміксу бракує живих портретів героїв (окрім Кіма-молодшого й Кіма-старшого) та повніших діалогів. Хотілося би більше рефлексії, а не відверто очевидних паралелей із Орвеллом.
Бонус-трек: можна почитати репортаж тижня в Північній Кореї білоруського 34travel.
Pyongyang. Guy Delisle
Переклад: Оксана Макарова –– Видавництво
Одного разу канадського аніматора запросили в Північну Корею курувати виробництво одного мультфільму, виконаного на замовлення французького телеканалу. Північна Корея – райський заповідник соціалізму: всередину потрапляють обрані, назовні виходить тільки відфільтрована інформація. Природні відвага й потяг до пригод змусили Ґі погодитися на авантюру, й незабаром після всіх можливих перевірок він опинився під 22-метровою бронзовою фігурою Кім Ір Сена – з примірником «1984» Джорджа Орвелла та mp3-плеєром.
Комікс Ґі Деліля – це хроніка двомісячної поїздки. Кожного вечора, повертаючися в готель, у світлі тьмяної лампи він занотовував усі враження за день. Здебільшого його стріпи крутяться навколо безглуздості тоталітарної системи, сліпої віри (або залізобетонної звички вірити) в силу вождя та майстерного вдавання заможності в щурячій бідності. У Пхеньяні туристів водять гіди, пересуватися можна тільки за визначеними маршрутами, а вночі у місті вимикають усе світло за винятком підсвічених статуй вождя.
Із одного боку, в аніматора виходить насичена вижимка найцікавішого – наче інста-блог із короткими підписами. З іншого – коміксу бракує живих портретів героїв (окрім Кіма-молодшого й Кіма-старшого) та повніших діалогів. Хотілося би більше рефлексії, а не відверто очевидних паралелей із Орвеллом.
Бонус-трек: можна почитати репортаж тижня в Північній Кореї білоруського 34travel.
Коротше, в дитинстві в мене був тривалий період, коли я читала паршиві детективчики у джинсових обкладинках. Я навіть дізналася, що це серія «Тайное братство Кленового листа» у видавництві «Махаон», авторства Антона Іванова та Анни Устинової. Спершу я перечитала всі зелені, потім дізналася, що є сині (вони були гіршими) – загалом, це тривало десь декілька місяців. Достатньо, щоби в дорослих виникла тривожність щодо літературного смаку їхнього чада.
Згодом минулося. Я давала шанс різним жанрам, читала багатотомники класики, полюбила укрліт і навіть сучасну поезію. У фентезі, до речі, мене затягнуло вже аж після повноліття (на жаль). У мене досі дивний смак у книжках, але тут народу наче подобається.
Для Суспільного розібралася, що ж там із дитячим читанням. Чому фанат_ки зірвали презентацію «Щоденнику Лоли», чому ми так переживали «Сутінки», й навіщо взагалі читати немовлятам? Ніяких успішних успіхів і мотивації – тільки можливість прокачати ваш мозок і заразом мізки всіх немовлят навколо.
Читати тут.
Згодом минулося. Я давала шанс різним жанрам, читала багатотомники класики, полюбила укрліт і навіть сучасну поезію. У фентезі, до речі, мене затягнуло вже аж після повноліття (на жаль). У мене досі дивний смак у книжках, але тут народу наче подобається.
Для Суспільного розібралася, що ж там із дитячим читанням. Чому фанат_ки зірвали презентацію «Щоденнику Лоли», чому ми так переживали «Сутінки», й навіщо взагалі читати немовлятам? Ніяких успішних успіхів і мотивації – тільки можливість прокачати ваш мозок і заразом мізки всіх немовлят навколо.
Читати тут.
Суспільне | Новини
Книжки і Minecraft: чому ваші діти можуть читати будь-що, і це нормально
Всі – від вчителів і нейропсихологів – й далі переконують, що саме художня література є корисною в ранньому віці. Розбираємося, чому дітям можна обирати будь-які книжки, на що впливає читання, та до чого тут Minecraft.
Цього разу для Заборони показую, як по-різному сприймається втрата й наскільки література може допомогти осмислити та прожити смерть і тим, хто пише, і тим, хто читає.
Читати тут.
Читати тут.
Заборона
Книги про втрату та прийняття. Рекомендації Заборони
Критикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У цій добірці — література про втрату та прийняття.
Окей, вибір книжок для перекладу українською зрозумілий: бестселери Нью-Йорк таймс, нобелі, букери, гранти тощо. А як добирають українські книжки, щоби перекласти їх за кордоном? Як узагалі відбувається комунікація з міжнародними агентами? Найпопулярніші видавництва, автори й авторки та запит на грантову підтримку – все це глибокі джунглі, в яких потроху з’являється світло.
Розбиралася з цим усім для Суспільного з допомогою Богдани Неборак та Івана Федечка.
Читати тут.
Розбиралася з цим усім для Суспільного з допомогою Богдани Неборак та Івана Федечка.
Читати тут.
Суспільне | Новини
Як вибирають українські книжки для перекладу за кордоном
Що ж саме впливає на вибір тексту для перекладу та як цей процес налаштований в Україні – розбираємося разом із експертами й дослідженнями.
Нині святкує день народження Леся Українка, тому нагадуйте собі, наскільки нам пощастило мати таку ̶п̶р̶о̶г̶р̶е̶с̶и̶в̶н̶у̶ скандальну авторку. Іван Франко з переляку називав її єдиним мужчиною в українській літературі, а ми ходимо з її цитатами на плакатах.
Для Суспільного поставила Лесі декілька запитань про вічне – й знайшла відповіді в її листах. У них вона так щиро й повно говорила про літературу, психічне здоров’я та жінок, що з цього цілком складається враження живої розмови, як-от ця. Сходіть почитайте.
Для Суспільного поставила Лесі декілька запитань про вічне – й знайшла відповіді в її листах. У них вона так щиро й повно говорила про літературу, психічне здоров’я та жінок, що з цього цілком складається враження живої розмови, як-от ця. Сходіть почитайте.
Суспільне | Новини
"Нехай люди лають, аби не мовчали". Інтерв’ю з Лесею Українкою
У листах вона так щиро й повно говорила про літературу, психічне здоров’я та жінок, що з цього цілком складається враження живої розмови, як-от ця.
Шаггі Бейн. Дуглас Стюарт
Shuggie Bain. Douglas Stuart
#видайтеукраїнською
Отже, хто ж отримав Букера у 2020. Дуглас Стюарт не порушує загальний вайб року, хоч і пише про 80-ті. Читати безжальну сірість і гнітючість, коли світловий день пробивається крізь хмари тільки на чотири години (чомусь я вирішила почитати його саме взимку), – майже неможливо.
Шаггі живе зі своєю мамою, старшими братом і сестрою в шотландському Глазго вісімдесятих. На вулицях липка бідність і повсюдні наслідки кризи тетчеризму, люди п’ють та ні в що не вірять, хоч і називають себе католиками та протестантами. В усьому цьому світі Шаггі найбільше любить свою маму, яка тікає від реальності з алкоголем, витрачаючи на нього всі залишки грошей.
Суспільство легко ставить на неї штамп пропащої, однак Аґнес міцніша, ніж здається. Вона вчить свого сина відверто посміхатися ворогам й танцювати до останнього. Вона харизматична й приваблива – навіть у п’яному делірії Аґнес вдягає нові чорні панчохи й фарбує губи.
Складніше стає, коли хлопець дорослішає й поступово усвідомлює свою сексуальність. Діти швидко вішають на нього штамп «інакшого» й, захищаючися від невідомості, починають булити. Дуглас Стюарт натомість не поспішає якось називати Шаггі та визначати його ідентичність – читачі досліджують його особистість разом із героєм.
Автор не згладжує кути жорсткої реальності – якщо навколо бруд, він колупає його нігтем. Тут багато насильства та зневаги, які терпить восьмирічний Шаггі, захищаючися непояснюваною любов’ю. Навіть коли старші діти тікають від безпросвітного мороку дому, Шаггі вірить у маму й у силу своїх почуттів, що здатні її повернути. Оце вміння побачити велику любов рятує не тільки головного героя, але й читачів.
P.S. Оскільки в тексті багато діалекту Глазго, цікаво, хто візьметься за переклад. А переклад має бути, Букер же.
Shuggie Bain. Douglas Stuart
#видайтеукраїнською
Отже, хто ж отримав Букера у 2020. Дуглас Стюарт не порушує загальний вайб року, хоч і пише про 80-ті. Читати безжальну сірість і гнітючість, коли світловий день пробивається крізь хмари тільки на чотири години (чомусь я вирішила почитати його саме взимку), – майже неможливо.
Шаггі живе зі своєю мамою, старшими братом і сестрою в шотландському Глазго вісімдесятих. На вулицях липка бідність і повсюдні наслідки кризи тетчеризму, люди п’ють та ні в що не вірять, хоч і називають себе католиками та протестантами. В усьому цьому світі Шаггі найбільше любить свою маму, яка тікає від реальності з алкоголем, витрачаючи на нього всі залишки грошей.
Суспільство легко ставить на неї штамп пропащої, однак Аґнес міцніша, ніж здається. Вона вчить свого сина відверто посміхатися ворогам й танцювати до останнього. Вона харизматична й приваблива – навіть у п’яному делірії Аґнес вдягає нові чорні панчохи й фарбує губи.
Складніше стає, коли хлопець дорослішає й поступово усвідомлює свою сексуальність. Діти швидко вішають на нього штамп «інакшого» й, захищаючися від невідомості, починають булити. Дуглас Стюарт натомість не поспішає якось називати Шаггі та визначати його ідентичність – читачі досліджують його особистість разом із героєм.
Автор не згладжує кути жорсткої реальності – якщо навколо бруд, він колупає його нігтем. Тут багато насильства та зневаги, які терпить восьмирічний Шаггі, захищаючися непояснюваною любов’ю. Навіть коли старші діти тікають від безпросвітного мороку дому, Шаггі вірить у маму й у силу своїх почуттів, що здатні її повернути. Оце вміння побачити велику любов рятує не тільки головного героя, але й читачів.
P.S. Оскільки в тексті багато діалекту Глазго, цікаво, хто візьметься за переклад. А переклад має бути, Букер же.
На Забороні вийшов мій матеріал про те, звідки взявся термін «жіноча література» та чому ̶в̶ ̶у̶с̶ь̶о̶м̶у̶ ̶з̶н̶о̶в̶у̶ ̶в̶и̶н̶н̶і̶ ̶м̶у̶ж̶и̶к̶и̶ нам варто переглянути його використання. Взагалі розібралася, як стереотипні любовні романи стали аж такими популярними, а тест Елісон Бекдел – мірилом якісного кіно. І трохи накидала добрих книжок, звісно.
Читати тут.
Читати тут.
Заборона
Книги, написані жінками, та стереотипи навколо них. Рекомендації Заборони
Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У березні мова про літературу, написану жінками.