Аналізуючи свій досвід підриву, і читаючи коментарі під такими відео, маю сказати, що не розгубитись у такій ситуації дуже непросто. Це як у боксі - найсильніший удар, не той, який противник бив найсильніше, а той, якого ви не очікували. Так як ніхто не наступає на міни навмисно, ви ніколи не будете очікувати і готувати реакцію свідомо.

У цій ситуації треба бути, певною мірою, негідником та ігнорувати благання пораненого побратима. Те що ми бачим на відео - як кацапи біжать по замінованій місцевості на допомогу, не є винятковою ситуацією, більшості людей властива емпатія, і їм буде нетерпітись полегшити страждання пораненого. Але правильною реакцією є завмерти, і повільно, методично, оглядати місцевість навколо себе, перед кожним кроком. Поранений повинен покладатись на самого себе, надавати собі допомогу самостійно, але це не завжди можливо. Тоді перед вами постане дилема, з результатами якої ви будете жити все життя - або кинутись на допомогу помираючому, ризикуючи самому загинути або скалічитись, або, ризикувати не встигнути дійти до того, як ваш товариш витіче.

Для того щоб мінімізувати шок від підриву, необхідно постійно вправлятись у медицині, мінно-вибуховій справі, в складі підрозділу імітувати такі сценарії під час навчань.

Боєць батальйону "Братство" ГУР МО України потрапив в полон.

Інший герой підірвав себе гранатою не бажаючи потрапити до рук кгб шних катів та нелюдів. Розуміючи що катування неминучі.

Наші серця та думки з сім'єю та близькими полеглого Воїна.

Клянемося боротися за звільнення героя з полону нелюдів до останнього.

Імена цих людей назавжди вписані в історію. Героїв з народу, які зростали і жили серед нас, які взяли на себе сміливість стати на захист своїх друзів, коханих, родин і країни.

Важкі часи породжують нових сміливців і нову еліту.

#Братство

Прекрасна ідея для «навчання» москалів, в умовах відсутності у нас нажимних мін. Особливо актуально для прикордоння з кацапщиною, де постійно безкарно лазять їхні ДРГ. Сподіваюсь, що цей виріб знайде своїх користувачів у тих краях, а якийсь москаль навчиться не шастати.

Використання максимально просте - готовий корпус, напхати туди грам 100-150 вибухової речовини (найти і роздерибанити ТМку завжди можна), МУВи ДрукАрмія також робить, лишилось тільки вициганити у інженерів МДшки, і можна ставити на вірогідних шляхах висування підарських ходоків. Головне - бажання та ініціатива командирів тактичного рівня.

https://youtu.be/NC_-N_PF48o?si=ffi4kvPpuwp247qE

Ніколи не перебільшуйте власні здібності, беріть до уваги не дев‘ять влучних попадань, а один промах, думайте, що до нього призвело, застосовуйте свої висновки до наступних пострілів. Змагання це прекрасно, і я аплодую усім переможцям змагань, але щойно ви почнете думати, що ви «найкращий», ви проложите собі дорогу в пекло. Безперервно питайте себе: «Що я можу зробити краще?». Порівнюйте свої здібності не з чиїмись іще, а лише зі своїми власними.

Джон Пластер «Досконалий снайпер»

Ці слова варто застосовувати не лише до стрільби, а і будь-якої іншої військової сфери та професії, навіть там, де результат не так легко вимірюється, як кучність попадань або дальність враження цілі. Планування та робота командира особливо важливі, адже легко піддатись марнославству, через висоту статусу. Професіоналізм це неухильна відданість принципам безперервного навчання та самовдосконалення.

Как деды уклонялись

Часто примеры уклонения от мобилизации приводят как доказательство того, что общество не хочет воевать или не считает войну "своей". В начале войны это писали про российское общество, после миллиона выехавших в сентябре 2022. Последние полгода пишут уже про Украину где также многие люди пытаются обойти первую большую мобилизацию, начавшуюся в этом месяце.

Эти выводы неверны. Уклонение от мобилизации существовало во всех крупных войнах, и оно довольно слабо коррелирует с общей справедливостью войны и даже её успешностью.

В Канаде во время второй мировой случился мобилизационный кризис 1944 года. Просто долгое время правительство думало обойтись регулярной армией и добровольцами (частый случай...), но было вынуждено начать призывать людей. Это вызвало недовольство - люди привыкли к старым правилам игры, что армия воюет, а они только ею гордятся.

В армии Канады также действовало правило что человека могут призвать, но на отправку его в зону боевых действий нужно согласие. Тех, кто не давал согласие называли "Зомби". Что они, мол, и не живые и не мертвые, вроде как в армии, но отказываются ехать на войну.

"Зомби" подвергались унижениям и физическому насилию со стороны офицеров, чтобы заставить их дать согласие на отправку на фронт. Это 1944-й год. Люди понимают что война с Гитлером справедлива, что он - чудовище, и война идет успешно.

В США во вторую мировую более 73 тысяч человек, где-то 11 бригад, пытались отказаться от службы "по религиозным соображениям". Тысячи предпочли скорее сесть в тюрьму, но не штурмовать Иводзиму и Окинаву. Это после Перл-Харбора, в войне, которая для США была справедлива.

Позже, во Вьетнамской войне уклонение от призыва стало супер популярным. Там уже и информационная война была проиграна в обществе. Песня 1965 года "Draft Dodger Rag" стала гимном уклонистов, повестки прилюдно сжигали на кострах, люди симулировали недуги, с которыми в армию не брали. Тысячи выехали в Канаду, чтобы пересидеть мобилизацию за границей. Многие пытались обходными путями устроиться в береговую охрану, чтобы служить, но не во Вьетнаме.

Главное, что подталкивает мужчин к уклонению - нежелание умереть или стать инвалидом. И насколько бы война не была справедливой, а статус ветерана - почетным, если из какой-то точки едут гробы, многие люди будут делать всё, чтобы там не быть.

Просто во всех историях больших войн эту страницу пытались заметать под ковер - нет фильмов про канадских "зомби" и американских христиан отказников, есть про рядового Райана и Перл Харбор.

Так же будут пытаться стереть из истории всех, кто уехал из страны или утонул в речке Тиса. Они мешают картине войны для учебника, в который можно будет тыкать следующее поколение мужчин.

Я горжусь и всегда буду с огромным уважением относиться к тем, кто воюет за Украину. Но у меня нет морального права, находясь не на фронте, осуждать кого-то, кто уехал или пытается сейчас.
Я верю, что у мужчин есть не только право быть героем, но и право быть счастливым. Самым обычным, маленьким, не героическим счастьем.

Цей пост наштовхнув на роздуми, з приводу мобілізаційного потенціалу у всьому вільному світі (у всяких московіях, китаях, іранах і так все ясно, або вперед-вперед або швабра). Справді, проблеми ухилення від мобілізації, втечі чоловіків від війни не є унікальними для нас, подібні речі у демократичних країнах уже траплялись, а сучасна готовність західних чоловіків воювати виглядає не райдужно.

Як бачимо з одного з недавніх (2024 рік) досліджень на тему «чи готові ви воювати за свою державу», українці ще тримаються в топі серед європейців. Але покажіть мені ці 62%, бо черг воювати я не спостерігаю. Тобто реально цю цифру треба ділити десь на 3. Що ж тоді можна сказати про такі держави як Німеччина, Італія, Іспанія, Великобританія? Куди будуть тікати чоловіки з цих країн, коли їхні місцеві аналоги ТЦК постукають? У Великобританії (!) прямо зараз в публічний простір закидується ідея (як то кажуть - прогрів) про введення призову. Її висміюють, нікому це не цікаво.

США мають вискотехнологічну, масивну армію, але питання хто має управляти всіми цими технологіями актуальне. Не дивлячись на безліч соціальних плюшок, хорошу і стабільну зарплату, неучасть США наразі у конфліктах, їхні військові видання кричать на кожному кроці про кризу рекрутингу, як загрозу національній безпеці. А що буде, в разі масштабного конфлікту, наприклад, з тим же Китаєм? Чи пошикуються раптово американські чоловіки в рекрутингові центри, щоб захищати american dream, чи візьмуть плакати ☮️ make love not war?

Якщо уявити, що завтра гаряча фаза війни закінчується - чи договорняком на теперішніх позиціях, чи виходом на кордони 91, але без дезінтеграції росії, нам потрібна буде як мінімум така ж по чисельності армія, як напередодні повномасштабного вторгнення + значний, реальний, а не нашкрябаний на бумагах, резерв. Достатньої кількості добровольців ви вдень з вогнем не знайдете. Демографічна проблема, у вигляді малої кількості молодих чоловіків - вишенька на торті.

Для того, щоб адекватно пройти через випробування, західні суспільства повинні будуть докорінно змінитися, пройти через болісний процес непопулярних рішень та заворушень інфантилів, які думають що все може бути як у 2010х, а тиранії зникнуть, якщо не дивитись у їхню сторону. Зокрема, але не тільки:

1. Примус до захисту від зовнішнього агресора - норма. Війна, це справа не лише тих, кому подобається воювати. П‘ята колона у вигляді кидаючих гранати у ТЦКшників, тьоток, що ховають під спідницями своїх мужичків, тіктокерів «юристів» спікерів «прав людини», значно небезпечніша для держави за «корупціонерів», і навіть ждунів-русофілів, тому що останні маргіналізовані і не мають жодного впливу. Це проблема, яка потребує остаточного вирішення.

2. Необхідне формування військової еліти. Сюди входить не лише підвищення вимог до підготовки та виховання особового складу, але і збільшення престижу та впливу військових у суспільстві загалом. Жити по принципу «коли країна в небезпеці кличем солдата, коли небезпека минула солдата засуджуєм» не вийде. Солдат - повинен бути не просто низькокваліфікованим ремісником, а представником привілейованої касти. Кістяк армії - добровольці, офіцери, патріоти повинні не просто уявляти себе елітою Нації у своїх мріях, а мати матеріальні, вимірювані свідчення цього. Інакше, армія лишатиметься пристанищем дармоїдів та корумпованих «совкових» ідіотів з усіма наслідками для системи управління.

Трохи номенклатури боєприпасів до 12,7-мм кулемета Browning M2:

М962 - SLAP-T, бронебійний підкаліберний трасуючий
М903 - SLAP, бронебійний підкаліберний
Mk211 - MP, мультифункціональний, в нас його ще іноді називають бронебійно-запалювально-фугасним
М33 - звичайний валовий
М17 - Т, трасуючий
М8 - АРІ, бронебійно-запалювальний
М8 - АРІ, бронебійно-запалювальний (іншого виробника)
М20 - АРІ-Т, бронебійно-запалювально-трасуючий
Mk263 - АР, бронебійний
NM140 - МР, мультифункціональний
M1 - T, трасуючий
NM160 - MPT, мультифункціональний трасуючий

Боєприпаси на фото виготовлені у різних країнах - здебільшого США, Канада, Норвегія. У різних країнах боєприпаси однакового типу можуть мати різні маркування за кольором.

Зкомпілював в одну статтю матеріал із Navy SEAL Physical Fitness Guide, що публікував раніше. З початком спекотного сезону важливо знати речі, про які, зазвичай, не говорять.

Фізична праця, марші, носіння індивідуального бронезахисту - ці фактори сприяють тепловим ударам, що можуть бути фатальними; виснаженню, що призводить до зниження концентрації в бою, а зниження концентрації це смерть.

Пийте багато води, не нехтуйте фізичною підготовкою, уникайте роботи під прямими сонячними променями, носіть легкий бавовняний одяг.


https://telegra.ph/Trenuvannya-robota-v-umovah-speki-Perekaz-rozd%D1%96lu-z-Navy-SEAL-Physical-Fitness-Guide-06-04

Але надто сильно фанатіти від SEALs не варто. Бо як відомо - Navy винайшли секс, але в Army придумали додати в нього жінок 🥲

Відкриваю збір на куртку карінтія, загоннік найтфорс і золотий дезерт ігл. Для якісного виконання завдань дуже треба 🙏🙏🙏 жлоби зі своїми зборами на корчі, дрони, реби - в стойло

Пам‘ятаю в році так 18му, товаришам скинули знайомі волонтери список, який запросили розвідники однієї славетної бригади. Там були «найнеобхідніші» речі, такі як картки-поповняшки для мобільного, смартфони, цигарки (не які попало, а козирні, типу парламенту, або накшталт), і інші дрібниці, про які у мами попросити соромно, не то що у людей. Зарплата солдата в секторі тоді була близько тисячі доларів. Їхню наглість поки ще ніхто не переплюнув, але думаю у волонтерів є й не такі історії

З приводу впливу спеки і теплових ударів, ділюсь особистим досвідом.

В 19 році брали участь у «скачках» розвідки, хто не в курсі, це змагання, які складаються з багатьох етапів, де перевіряються всі знання та навички необхідні розвіднику, і на основі результатів обирається група переможець. Але найвеселіше на цих змаганнях це те, що між або під час етапів необхідно долати суттєві відстані пересіченою місцевістю на своїх двох, і, так як присутня змагальна основа, робити це чим швидше. Тому скачки.

Перший рівень скачок проходив на Ширлані в липні, температура вдень на сонці (а сонце там скрізь, бо степ) близько 40. Самий виснажливий етап змагань - виведення групи в район виконання завдань (марш-кидок 20км в складі групи на практиці) - розпочинається в 13:00, рівно в апофеозі денної спеки.

Із чотирьох команд учасників, наша єдина не звернулась, в перший же день, за кваліфікованою допомогою медиків через теплові травми. Але це не означає, що ми не відчули тих самих ефектів, наприкінці маршу ми всі випили весь запас води, який розраховували на декілька днів змагань, а по тому як ледве волочили ноги, були схожі на зомбі.

Якщо хтось подумав, що нас так потріпав простий 20 кілометровий марш, тому що ми слабкі, то мушу вас розчарувати. Подальші рівні змагань наша команда виграла, обійшовши представників інших родів військ, і ставши найкращою у ЗСУ.

До спеки треба відноситись із усією серйозністю, враховувати у плануванні дій, та підборі спорядження.

Вчора на речовому складі потримав в руках новий бронежилет Корсар. З 18го року не покладаюсь у питанні індивідуального бронезахисту на державу, тому не знав навіть як він виглядає.

Потримав і одразу згадав, чому не покладаюсь. По відчуттям, вага комплекту кіло під 20. Зайшов на сайт Темп-3000, щоб перевірити свої здогадки, але рекламний каталог скромно мовчить з приводу ваги, вказуючи лише площу захисту. Всередині стальні (!) плити 6го класу ДСТУ, які і перетворюють бронежилет на Сізіфів вантаж.

Яка доцільність від 6го класу, якщо він все-одно не допоможе від пострілу сучасного снайперського важкого (.50, .408, .375, .338) комплексу? Щоб захистити від мізерного % влучань із СВД і ПК патронами БЗ впритул?

Я вам гарантую, якби існувала статистика по використанню різних ЗІБЗ, ми б побачили диспропорційні втрати серед користувачів цього спонсорованого державою лайна. Тому що його цільовий користувач - недосвідчений мобілізований - хронічно зайобаний і не здатний бути мобільною бойовою одиницею. Ну зате від одиночного (🙂) пострілу з ПК захищений. За умови що він в плиту попаде.

Погане спорядження вбиває. Оплачуване державою уже багато років спорядження вбиває. Зрозуміло чому у війська постачають цей шлак, а не якісну альтернативу з ринку (наприклад, Балістика, Українська броня, Мілітарист і тд.). Бо хтось добре знає табличку ділення, і не обтяжений морально-етичними рудиментами особистості.

З області мрій:

Міністерство оборони замість речового забезпечення дає альтернативу у вигляді однаразової виплати на спорядження, яку можна витратити лише у спеціалізованих магазинах.

Але таким шляхом дачу в Альпах не побудуєш і синулю в університет ліги плюща не влаштуєш…

1.2 ляма на пакунок піксельного сонечка уявили?

Пам’ятаю ,що дуже смерділо сгорівшим м‘ясом,волоссям і мастилом.
Цей пост ,до слова для тих ,хто пише пісні про типу геройства «гостомельского десанта» ахахаха і у коментарях,цитую «наши ребята оттуда все целые вернулись»,так ось цей,пост саме для вас,російські під*ри
Ваши ребята - вонючие ,нечестивые оккупантты сгорели нахер и сгнили ,а более везучие поехали домой в черном мешке 😆

Можливо, всі бажаючі сховатися від бусифікації не знали, але для абсолютно легального захисту від злого тцк, виявляється, не потрібно ламати дружині хребет, щоб опікуватися людиною з інвалідністю, або рожати трійню.

Достатньо усиновити одну (1) дитину і опікуватися однією дитиною, щоб вона жила з вами, а не в притулку.

На сайті Мінсоцполітики є розділ з цими дітьми. Їх там майже 15 тисяч.

Я вам клянуся, що повага будь-якого військовослужбовця до людини, що врятувала дитину з дитпритулку буде достатньою, щоб ви ніколи не вважали себе ухилянтом. Це однозначно свята справа.

Але незважаючи на це, всі жаліються на бусифікацію, але дітей у базі Мінсоцу все ще майже 15 тисяч.

З тезою абсолютно згоден, але, на жаль, на усиновленні працюють недолюдки, які на сиріт дивляться як на ясир, який буквально продають за гроші, а щаслива доля дітей їх цікавить в останню чергу. Нехай Господь дасть їм те, на що вони заслуговують.