Кісткою в горлі для поляків стала дивізія «Галичина». Мовляв, українці служили в СС. Але не полякам про це розповідати.
У 1944 році за наказом Адольфа Гітлера поляки сформували «Легіон Білого Орла» – добровольче формування на зразок «Waffen SS Polen». До його складу входило 700 солдатів і офіцерів.
Бійці «Легіону Білого Орла» були добре вишколені для ведення диверсійної діяльності у тилах Красной Армії. Вони пройшли навчання в галузі шпигунства, партизанських дій та політичної агітації.
У Легіоні також служив офіцер Армії Крайової високого рангу, який навчав поляків створювати схрони зброї.
У квітні 1945 року значну частину Легіону було скинуто на парашутах на околиці польського міста Кельци, де вона мала вести наступальні партизанські дії.
Доля солдатів з моменту їх десантування залишається невідомою.
Однак, деякі джерела стверджують, що частина добровольців брала участь у обороні Берліна.
Іншими словами, польська військова еліта вірою і правдою служила Вермахту.
@nationalizm
У 1944 році за наказом Адольфа Гітлера поляки сформували «Легіон Білого Орла» – добровольче формування на зразок «Waffen SS Polen». До його складу входило 700 солдатів і офіцерів.
Бійці «Легіону Білого Орла» були добре вишколені для ведення диверсійної діяльності у тилах Красной Армії. Вони пройшли навчання в галузі шпигунства, партизанських дій та політичної агітації.
У Легіоні також служив офіцер Армії Крайової високого рангу, який навчав поляків створювати схрони зброї.
У квітні 1945 року значну частину Легіону було скинуто на парашутах на околиці польського міста Кельци, де вона мала вести наступальні партизанські дії.
Доля солдатів з моменту їх десантування залишається невідомою.
Однак, деякі джерела стверджують, що частина добровольців брала участь у обороні Берліна.
Іншими словами, польська військова еліта вірою і правдою служила Вермахту.
@nationalizm
Водяне, місцевість “Шахта”, піддавалося інтенсивному обстрілу, в тому числі з артилерійської зброї. Натомість умови так званого “перемир’я” не дозволяли Збройним силам України давати адекватну вогневу відповідь у бік ворога.
У такій ситуації загроза втратити частину української території завжди велика. Не кажучи про те, що за подібних обставин бойовий дух занепадає, оскільки бійці відчувають свою безпорадність.
У цій, без перебільшення, жахливій атмосфері, Кіндрат, ризикуючи життям, виліз на вежу напівзруйнованої шахти і встановив там державний прапор та прапор ОУН.
Зробив це 25 травня 2015 о 5 годині ранку, коли прицільний вогонь з боку окупантів, як правило, трохи вщухав.
А вже через два дні Василь загинув. Російський снаряд влучив у бліндаж, де перебували наші бійці. Кіндрат зазнав важкого поранення в живіт. Сорок хвилин лікарі билися за його життя. Зробили, що змогли. Але у Бога був інший план.
Десь з небес Кіндрат вітає нас із днем Державного прапора України !
@nationalizm
У такій ситуації загроза втратити частину української території завжди велика. Не кажучи про те, що за подібних обставин бойовий дух занепадає, оскільки бійці відчувають свою безпорадність.
У цій, без перебільшення, жахливій атмосфері, Кіндрат, ризикуючи життям, виліз на вежу напівзруйнованої шахти і встановив там державний прапор та прапор ОУН.
Зробив це 25 травня 2015 о 5 годині ранку, коли прицільний вогонь з боку окупантів, як правило, трохи вщухав.
А вже через два дні Василь загинув. Російський снаряд влучив у бліндаж, де перебували наші бійці. Кіндрат зазнав важкого поранення в живіт. Сорок хвилин лікарі билися за його життя. Зробили, що змогли. Але у Бога був інший план.
Десь з небес Кіндрат вітає нас із днем Державного прапора України !
@nationalizm
🇺🇦Українці!
Вітаю з днем Незалежності – найбільшим святом самостійної і соборної України!
В українських серцях навіки закарбується подвиг нашого покоління, яке вступило у кривавий бій з Москвою, щоб Україна як держава відбулася навіки.
Ми платимо велику ціну на полі бою; незалежність України кожного дня омивається кров’ю кращих синів і доньок нації.
Не забуваймо про це. Вічна пам'ять загиблим!
На полі бою відзначають день Незалежності наші воїни. Але цього дня у пам’яті також оживають світлі образи наших великих попередників, з поміж яких Голова ОУН Євген Коновалець промовляє до нас:
- У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю!
Наша перемога бажана, але можлива тільки за однієї умови: коли збережемо єдність нації, не дамо себе втягнути у внутрішні чвари, чого так прагне ворог.
І тоді неодмінно прийде час, коли українці від Сяну до Дону святкуватимуть свій день Незалежності як перемогу нації і держави у цій війні.
Слава Україні!
@nationalizm
Вітаю з днем Незалежності – найбільшим святом самостійної і соборної України!
В українських серцях навіки закарбується подвиг нашого покоління, яке вступило у кривавий бій з Москвою, щоб Україна як держава відбулася навіки.
Ми платимо велику ціну на полі бою; незалежність України кожного дня омивається кров’ю кращих синів і доньок нації.
Не забуваймо про це. Вічна пам'ять загиблим!
На полі бою відзначають день Незалежності наші воїни. Але цього дня у пам’яті також оживають світлі образи наших великих попередників, з поміж яких Голова ОУН Євген Коновалець промовляє до нас:
- У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю!
Наша перемога бажана, але можлива тільки за однієї умови: коли збережемо єдність нації, не дамо себе втягнути у внутрішні чвари, чого так прагне ворог.
І тоді неодмінно прийде час, коли українці від Сяну до Дону святкуватимуть свій день Незалежності як перемогу нації і держави у цій війні.
Слава Україні!
@nationalizm
У кінці серпня 1939 року в Римі відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів, який затвердив новим Головою Проводу Українських Націоналістів Андрія Мельника.
В ошатному пансіоні на Corso d'Italia, 6 зібралися делегати ІІ Великого збору українських націоналістів. З Відня до Риму прибув полковник Андрій Мельник.
Полковник увійшов у кімнату, де на нього, розмовляючи між собою, очікували делегати. Але як тільки він з’явився у кімнаті запанувала мертва тиша.
Андрій Мельник звернувся до присутніх:
— Дорогі друзі, корюся долі, що доводиться відкрити II ВЗУН мені, а не Тому, змістом життя якого був наш рух, який рух цей виніс на вершини, що на них він тепер, з печаттю свойого володарного духа на грядучі літа й покоління. На порозі праць II ВЗУН, який уважаю отсим відкритий, перша думка, перший зір, всі наші цілого єства почування зміряють ген туди, звідки немає вороття, до Його, Нашого Вождя.
Полковник звернув свій погляд на портрет Євгена Коновальця, яким була удекорована зала.
Щоб якось перервати заціпеніння, яке заволоділо делегатами, Андрій Мельник запропонував усім встати і шанувати пам'ять Вождя.
— Наш Вождю! Ми вірні Твоїм наказам і задивлені в незрівняний зразок самопосвяти, що Ти його дав у Роттердамі, готові для досягнення Тобою вказаної мети віддати все своє; свою молодість і красу життя, віддати труд, всі свої сили, а коли треба - за Твоїм великим прикладом останній віддих віддати за Твою — нашу Справу. Звітую, що дорога Тобі над усе справа нашого руху навіть під тим страшним ударом, що ним був Твій відхід у засвіти, не заломилася, вона сколихнулася, щоб на ґрунті, зрошеному Твоєю кров’ю буйно розростися і нас зблизити до обітованої Тобою рідної землі. В терпінні й муках родиться наша воля! Своїм духом, що царить навколо нас, кріпи Вождю наші серця, осіни уми до творчої праці цього Збору, благослови на близьку перемогу.
Полковник відчитав імена загиблих впродовж останніх десяти років, при цьому учасники зібрання при кожному імені скандують: «Живе вічно!».
Кульмінація настала, коли делегати Великого збору склали присягу на вірність Андрію Мельнику, якого одностайно обрали Головою ОУН: «Присягаю Богові й Україні честю моєю, честю поляглих у бою героїв на кров славної пам’яті Вождя всіми силами й ціною життя мойого боротися за Українську державність і здійсняти ідеї українського націоналізму, зберігати таємниці організації, вірність, хоробрість та послух Вождеві й Організації Українських Націоналістів».
Щоб підтвердити присягу кожен з приявних підходив до Андрія Мельника і тиснув йому руку.
P.S. Коли учасники Великого Збору роз'їжджалися, почалася Друга світова війна. Але, як образно висловився відомий історик ОУН Зиновій Книш, за "п'ять хвилин перед дванадцятою ОУН під проводом Андрія Мельника стала готова до нового бою".
(Розділ з книжки: Богдан Червак «Окупація або правда про український Київ. 1941-1942рр.». - Київ.: Видавництво АртЕк, 2023 р)
@nationalizm
В ошатному пансіоні на Corso d'Italia, 6 зібралися делегати ІІ Великого збору українських націоналістів. З Відня до Риму прибув полковник Андрій Мельник.
Полковник увійшов у кімнату, де на нього, розмовляючи між собою, очікували делегати. Але як тільки він з’явився у кімнаті запанувала мертва тиша.
Андрій Мельник звернувся до присутніх:
— Дорогі друзі, корюся долі, що доводиться відкрити II ВЗУН мені, а не Тому, змістом життя якого був наш рух, який рух цей виніс на вершини, що на них він тепер, з печаттю свойого володарного духа на грядучі літа й покоління. На порозі праць II ВЗУН, який уважаю отсим відкритий, перша думка, перший зір, всі наші цілого єства почування зміряють ген туди, звідки немає вороття, до Його, Нашого Вождя.
Полковник звернув свій погляд на портрет Євгена Коновальця, яким була удекорована зала.
Щоб якось перервати заціпеніння, яке заволоділо делегатами, Андрій Мельник запропонував усім встати і шанувати пам'ять Вождя.
— Наш Вождю! Ми вірні Твоїм наказам і задивлені в незрівняний зразок самопосвяти, що Ти його дав у Роттердамі, готові для досягнення Тобою вказаної мети віддати все своє; свою молодість і красу життя, віддати труд, всі свої сили, а коли треба - за Твоїм великим прикладом останній віддих віддати за Твою — нашу Справу. Звітую, що дорога Тобі над усе справа нашого руху навіть під тим страшним ударом, що ним був Твій відхід у засвіти, не заломилася, вона сколихнулася, щоб на ґрунті, зрошеному Твоєю кров’ю буйно розростися і нас зблизити до обітованої Тобою рідної землі. В терпінні й муках родиться наша воля! Своїм духом, що царить навколо нас, кріпи Вождю наші серця, осіни уми до творчої праці цього Збору, благослови на близьку перемогу.
Полковник відчитав імена загиблих впродовж останніх десяти років, при цьому учасники зібрання при кожному імені скандують: «Живе вічно!».
Кульмінація настала, коли делегати Великого збору склали присягу на вірність Андрію Мельнику, якого одностайно обрали Головою ОУН: «Присягаю Богові й Україні честю моєю, честю поляглих у бою героїв на кров славної пам’яті Вождя всіми силами й ціною життя мойого боротися за Українську державність і здійсняти ідеї українського націоналізму, зберігати таємниці організації, вірність, хоробрість та послух Вождеві й Організації Українських Націоналістів».
Щоб підтвердити присягу кожен з приявних підходив до Андрія Мельника і тиснув йому руку.
P.S. Коли учасники Великого Збору роз'їжджалися, почалася Друга світова війна. Але, як образно висловився відомий історик ОУН Зиновій Книш, за "п'ять хвилин перед дванадцятою ОУН під проводом Андрія Мельника стала готова до нового бою".
(Розділ з книжки: Богдан Червак «Окупація або правда про український Київ. 1941-1942рр.». - Київ.: Видавництво АртЕк, 2023 р)
@nationalizm
Андрій Мельник отримує грамоту почесного члена Української стрілецької громади. Торонто, 1957
@nationalizm
@nationalizm
Якщо поляки вважають, що такі плакати примусять українців вибачитися за так звану «Волинську різанину», то вони дуже сильно помиляються.
Наше становище залишається незмінним:
1. Бойові дії УПА на Волині у 1943 році мали за мету звільнити рідну землю від окупантів, зокрема Армії Крайової, яка чомусь вважала Волинь частиною Польщі.
2. УПА не воювала на польській території, а тільки звільняла українські терени від ворогів.
3. ОУН і УПА визнані законом, а отже Україна не дозволить паплюжити їхню честь і славу.
Р. С. Звісно, ніяких вибачень не буде, забудьте!
@nationalizm
Наше становище залишається незмінним:
1. Бойові дії УПА на Волині у 1943 році мали за мету звільнити рідну землю від окупантів, зокрема Армії Крайової, яка чомусь вважала Волинь частиною Польщі.
2. УПА не воювала на польській території, а тільки звільняла українські терени від ворогів.
3. ОУН і УПА визнані законом, а отже Україна не дозволить паплюжити їхню честь і славу.
Р. С. Звісно, ніяких вибачень не буде, забудьте!
@nationalizm
1 вересня виповнюється 135 років від дня народження Ольги Басараб.
У вересні 1920 Ольга Басараб долучилася до діяльності Української Військової Організації, зокрема була особистою зв’язковою полковника Євгена Коновальця, виконуючи при цьому доручення підпільниці УВО.
Зокрема у 1923 у Львові в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним.
На конспіративних квартирах зустрічалася з довіреними особами Є. Коновальця, передавала їм інструкції, отримувала від них інформацію.
Трагедія відбулася 9 лютого 1924, коли полька поліція здійснила обшук в кімнаті, де зі своєю подругою мешкала Басараб. Під час обшуку виявлено 19 аркушів документів УВО та агітаційну літературу.
Обох жінок звинуватили у шпигунстві та ув'язнили у тюрмі на Лонського.
Ольгу жорстоко катували, але вона не виказала нікого.
Жандарм Міхал Кайдан, який вів слідство, після допиту в ніч на 13 лютого сказав Ользі:
- Пані не хотіла нічого говорити нині, але завтра будемо краще паню допитувати, і пані з певністю все розкаже.
Наступного ранку, коли в’язничний сторож відкрив двері до камери Ольги Басараб, то її тіло було повішено до тюремних грат.
Польська поліція приховувала інформацію про смерть Ольги, і тільки згодом повідомила про її самогубство.
Офіційне повідомлення про самогубство було одразу ж опротестоване українськими організаціями.
26 лютого проведено ексгумацію тіла та повторне дослідження і перепоховання за участю кількох тисяч українців.
Втім це не дало відповіді на питання про причину смерті Ольги Басараб. Поліція залишилася на своїй версії, а українська громадськість й надалі була переконаною, що Ольга померла після тортур, а повішення було інсценізоване поляками.
У 1924 заарештований та ув’язнений у справі «басарабівців» майбутній Голова ОУН Андрій Мельник на стіні тюремної камери побачив слова, написані кров’ю: «Умираю замучена. Помстіть. Ольга Басараб».
Із листівки УВО випущеної в 5-у річницю смерті О.Басараб:
- Жадали від Неї зради посестер і побратимів, жадали підлоти, та Вона осталася вірною великій Ідеї, осталася святою.
Згинула від мук і побоїв. За ціну свого життя зберегла тайну революційної праці. Охоронила товаришів і товаришок від мук, смерти та довголітньої тюрми.
Її посвята була гідною української жінки. Її посвята - це лаврові листки над символами нашої державности.
Загинула Ольга Басараб, та розцвілися квіти з засіяних нею зерен.
Їі посвята окрилює нас, зриває до боротьби, а в слушний час пірве всіх українських жінок до нового Великого Чину.
Тому не зневірюватися нам у річницю її смерти, а гордитись і вірити в слушність змагань, як вірила Вона.
Її могила на Янівському кладбищі у Львові хай сталить наші серця! Вона додасть нам животворчого вогню, від якого станемо справжньою нацією.
Громадяни! Ви, що вірите, як Вона, беріть собі примір з Неї!
Немає більшого щастя, як вічне щастя Нації! Немає більшої Ідеї, як Вільна Україна!
В річницю її смерти перестаньте бути байдужими! Присягніть, що підете її слідами і що в потребі віддасьте і своє життя!
Тоді Дух замученої Героїні буде з нами й поведе нас до до успішної боротьби за Українську Державу.
Слава борцям за волю!
@nationalizm
У вересні 1920 Ольга Басараб долучилася до діяльності Української Військової Організації, зокрема була особистою зв’язковою полковника Євгена Коновальця, виконуючи при цьому доручення підпільниці УВО.
Зокрема у 1923 у Львові в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним.
На конспіративних квартирах зустрічалася з довіреними особами Є. Коновальця, передавала їм інструкції, отримувала від них інформацію.
Трагедія відбулася 9 лютого 1924, коли полька поліція здійснила обшук в кімнаті, де зі своєю подругою мешкала Басараб. Під час обшуку виявлено 19 аркушів документів УВО та агітаційну літературу.
Обох жінок звинуватили у шпигунстві та ув'язнили у тюрмі на Лонського.
Ольгу жорстоко катували, але вона не виказала нікого.
Жандарм Міхал Кайдан, який вів слідство, після допиту в ніч на 13 лютого сказав Ользі:
- Пані не хотіла нічого говорити нині, але завтра будемо краще паню допитувати, і пані з певністю все розкаже.
Наступного ранку, коли в’язничний сторож відкрив двері до камери Ольги Басараб, то її тіло було повішено до тюремних грат.
Польська поліція приховувала інформацію про смерть Ольги, і тільки згодом повідомила про її самогубство.
Офіційне повідомлення про самогубство було одразу ж опротестоване українськими організаціями.
26 лютого проведено ексгумацію тіла та повторне дослідження і перепоховання за участю кількох тисяч українців.
Втім це не дало відповіді на питання про причину смерті Ольги Басараб. Поліція залишилася на своїй версії, а українська громадськість й надалі була переконаною, що Ольга померла після тортур, а повішення було інсценізоване поляками.
У 1924 заарештований та ув’язнений у справі «басарабівців» майбутній Голова ОУН Андрій Мельник на стіні тюремної камери побачив слова, написані кров’ю: «Умираю замучена. Помстіть. Ольга Басараб».
Із листівки УВО випущеної в 5-у річницю смерті О.Басараб:
- Жадали від Неї зради посестер і побратимів, жадали підлоти, та Вона осталася вірною великій Ідеї, осталася святою.
Згинула від мук і побоїв. За ціну свого життя зберегла тайну революційної праці. Охоронила товаришів і товаришок від мук, смерти та довголітньої тюрми.
Її посвята була гідною української жінки. Її посвята - це лаврові листки над символами нашої державности.
Загинула Ольга Басараб, та розцвілися квіти з засіяних нею зерен.
Їі посвята окрилює нас, зриває до боротьби, а в слушний час пірве всіх українських жінок до нового Великого Чину.
Тому не зневірюватися нам у річницю її смерти, а гордитись і вірити в слушність змагань, як вірила Вона.
Її могила на Янівському кладбищі у Львові хай сталить наші серця! Вона додасть нам животворчого вогню, від якого станемо справжньою нацією.
Громадяни! Ви, що вірите, як Вона, беріть собі примір з Неї!
Немає більшого щастя, як вічне щастя Нації! Немає більшої Ідеї, як Вільна Україна!
В річницю її смерти перестаньте бути байдужими! Присягніть, що підете її слідами і що в потребі віддасьте і своє життя!
Тоді Дух замученої Героїні буде з нами й поведе нас до до успішної боротьби за Українську Державу.
Слава борцям за волю!
@nationalizm
- Вона ніколи не плакала, навіть у хвилинах суворої кари батька, чи в пізніших важких ударах життя.
Не любила жалітися, але здавалося б, що й других не жаліла.
Проте серце мала дуже добре.
Северин Левицький, брат Ольги Басараб
@nationalizm
Не любила жалітися, але здавалося б, що й других не жаліла.
Проте серце мала дуже добре.
Северин Левицький, брат Ольги Басараб
@nationalizm
Презентація книжок про видатних українців. Олена Теліга.
Спікер Богдан Червак
🌐 Коли: 8 вересня о 17:00
🌍 Де: Київ, Пр-т Степана Бандери, 23, ТЦ Gorodok Gallery: Pochayna Event Hall
Зал В1, 3 поверх
Богдан Червак — український громадський і політичний діяч. Голова Організації українських націоналістів. Перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.
Олена Теліга — видатна українська поетеса, чільна діячка Організації українських націоналістів (ОУН). Розповідаючи про її життя, творчість і боротьбу за незалежність України, автор водночас осмислює складний суспільно-політичний період 30–40 років ХХ сторіччя, який позначений активною діяльністю ОУН.
У книжці приділено увагу взаєминам Олени Теліги з визначними постатями вітчизняної історії, зокрема Дмитром Донцовим, Олегом Ольжичем, Миколою Сціборським. Окремий розділ присвячено літературно-мистецькому контексту, який спричинився до появи такого феномену в українській літературі як «Празька школа українських поетів», де творчість поетки посідає особливе місце.
Публікуються також її маловідомі твори. Низка документів воєнної доби, зокрема з німецьких архівів, дають змогу відтворити атмосферу навколо героїні. Непростим було повернення Олени Теліги в незалежну Україну — про драматичний перебіг тих подій також ідеться у виданні.
Придбати квитки: https://kbf.org.ua
@nationalizm
Спікер Богдан Червак
🌐 Коли: 8 вересня о 17:00
🌍 Де: Київ, Пр-т Степана Бандери, 23, ТЦ Gorodok Gallery: Pochayna Event Hall
Зал В1, 3 поверх
Богдан Червак — український громадський і політичний діяч. Голова Організації українських націоналістів. Перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.
Олена Теліга — видатна українська поетеса, чільна діячка Організації українських націоналістів (ОУН). Розповідаючи про її життя, творчість і боротьбу за незалежність України, автор водночас осмислює складний суспільно-політичний період 30–40 років ХХ сторіччя, який позначений активною діяльністю ОУН.
У книжці приділено увагу взаєминам Олени Теліги з визначними постатями вітчизняної історії, зокрема Дмитром Донцовим, Олегом Ольжичем, Миколою Сціборським. Окремий розділ присвячено літературно-мистецькому контексту, який спричинився до появи такого феномену в українській літературі як «Празька школа українських поетів», де творчість поетки посідає особливе місце.
Публікуються також її маловідомі твори. Низка документів воєнної доби, зокрема з німецьких архівів, дають змогу відтворити атмосферу навколо героїні. Непростим було повернення Олени Теліги в незалежну Україну — про драматичний перебіг тих подій також ідеться у виданні.
Придбати квитки: https://kbf.org.ua
@nationalizm
KyivBookFest 2024
Запрошуємо вас на KyivBookFest 2024! Долучайтесь до великого співтовариства книжкових ентузіастів, авторів та видавців України.
Що треба нагадати Прем'єр-міністру Словаччини Фіцо, який звинуватив ЗСУ у «нацизмі»?
Словаччина як союзник Третього рейху брала участь у німецькому вторгненні у Польщу у вересні 1939 року. До речі, Словаччина стала єдиним союзником Третього Райху, що атакував Другу Річ Посполиту у вересні 1939 р. із заходу. Тоді коли Радянський Союз роздирав Польщу зі сходу.
23 червня 1941 р. Словаччина оголосила війну Радянському Союзу, а 24 червня 1941 р. словацьке військо перейшло радянський кордон у районі річки Сян.
Під час Німецько-радянської війни її війська діяли на території України у складі Групи армій «Південь».
Особливо словацькі підрозділи прославилися в захопленні Ростова, де билися пліч-о-пліч з дивізією СС “Вікінг”.
Своє ганебне існування Словаччина припинила 8 травня 1945 року у день капітуляції свого уряду перед американськими військами в австрійському місті Кремсмюнстер.
Затриманого 6 червня 1945 року у Баварії президента Словаччини Йозефа Тісо американська адміністрація видала Чехословаччині і, засуджений за державну зраду, він 18 квітня 1947 року був повішений у Братіславі.
Прем'єр-міністр Фіцо передусім мав би покаятися за нацистське минуле своєї держави, а не транслювати московську маячню, принижуючи при цьому тих словаків, які підтримують Україну.
@nationalizm
Словаччина як союзник Третього рейху брала участь у німецькому вторгненні у Польщу у вересні 1939 року. До речі, Словаччина стала єдиним союзником Третього Райху, що атакував Другу Річ Посполиту у вересні 1939 р. із заходу. Тоді коли Радянський Союз роздирав Польщу зі сходу.
23 червня 1941 р. Словаччина оголосила війну Радянському Союзу, а 24 червня 1941 р. словацьке військо перейшло радянський кордон у районі річки Сян.
Під час Німецько-радянської війни її війська діяли на території України у складі Групи армій «Південь».
Особливо словацькі підрозділи прославилися в захопленні Ростова, де билися пліч-о-пліч з дивізією СС “Вікінг”.
Своє ганебне існування Словаччина припинила 8 травня 1945 року у день капітуляції свого уряду перед американськими військами в австрійському місті Кремсмюнстер.
Затриманого 6 червня 1945 року у Баварії президента Словаччини Йозефа Тісо американська адміністрація видала Чехословаччині і, засуджений за державну зраду, він 18 квітня 1947 року був повішений у Братіславі.
Прем'єр-міністр Фіцо передусім мав би покаятися за нацистське минуле своєї держави, а не транслювати московську маячню, принижуючи при цьому тих словаків, які підтримують Україну.
@nationalizm
Глава польського МЗС Сікорський закликав Україну "знайти рішення" щодо Волинської трагедії, "перш ніж Польща вживатиме жорсткіших заходів".
Це називається "гнилий шантаж" з московським присмаком.
Україна ніколи не піддасться шантажу!
@nationalizm
Це називається "гнилий шантаж" з московським присмаком.
Україна ніколи не піддасться шантажу!
@nationalizm
Пам’ятник героям «Буковинського куреня» у Чернівцях – найбільшої похідної групи ОУН під час ІІ Світової війни.
У жовтні 1941 «Буковинський курінь» прибув до Києва.
Насамперед, Курінь присягнув на вірність українського народу.
Ось як про це написав дослідник історії національно-визвольного руху Г. Полікарпенко:
- Одного дня в жовтні 1941 головними вулицями Києва в струнких лавах, з жовто-блакитним прапорами, зі співом патріотичних пісень ішов «Буковинський Курінь».
Бойовики, що зазнали гарту буковинського повстання, що передерлися сотні кілометрів, поспішаючи до Києва, осягнули, нарешті, свою ціль. Тепер вони хотіли скласти урочисту присягу на вірність українським визвольним змаганням, українській Державі, Національній Раді.
Присяга відбулася в урочистій обстановці у великій залі приміщення Української Академії Наук на розі Володимирівської та Фундукліївської вулиць. Присяги своєї буковинці додержали свято.
Було б правильно вшанувати пам’ять героїв «Буковинського куреня» у Києві.
@nationalizm
У жовтні 1941 «Буковинський курінь» прибув до Києва.
Насамперед, Курінь присягнув на вірність українського народу.
Ось як про це написав дослідник історії національно-визвольного руху Г. Полікарпенко:
- Одного дня в жовтні 1941 головними вулицями Києва в струнких лавах, з жовто-блакитним прапорами, зі співом патріотичних пісень ішов «Буковинський Курінь».
Бойовики, що зазнали гарту буковинського повстання, що передерлися сотні кілометрів, поспішаючи до Києва, осягнули, нарешті, свою ціль. Тепер вони хотіли скласти урочисту присягу на вірність українським визвольним змаганням, українській Державі, Національній Раді.
Присяга відбулася в урочистій обстановці у великій залі приміщення Української Академії Наук на розі Володимирівської та Фундукліївської вулиць. Присяги своєї буковинці додержали свято.
Було б правильно вшанувати пам’ять героїв «Буковинського куреня» у Києві.
@nationalizm
Пам’ятник загиблим полякам у Другій світовій війні в Івано-Франківську.
Постамент встановлений у центрі міста, на вул. Мельника, за 200 метрів від пам’ятника Голові ОУН Андрію Мельнику.
Пам’ятник доглянутий, кожен може покласти квіти і запалити свічку.
Полякам, які так люблять власну пиху, насправді треба вчитися в українців цивілізованому ставленні до могил і пам’ятників.
@nationalizm
Постамент встановлений у центрі міста, на вул. Мельника, за 200 метрів від пам’ятника Голові ОУН Андрію Мельнику.
Пам’ятник доглянутий, кожен може покласти квіти і запалити свічку.
Полякам, які так люблять власну пиху, насправді треба вчитися в українців цивілізованому ставленні до могил і пам’ятників.
@nationalizm
Сьогодні була така картина. Військові везли Хрещатиком свого побратима, щоб попрощатися із ним на Майдані.
При цьому з першої машини через гучномовець дуже голосно просили, щоб водії зупинилися і віддали шану герою.
Зупинилася тільки одна автівка з якої вийшли четверо молодих хлопців у формі. Всім іншим було байдуже і вони поспішали.
Люди на тротуарі також не реагували. Тільки двоє чи троє зупинилися і вклонилися.
Дуже все це неправильно.
@nationalizm
При цьому з першої машини через гучномовець дуже голосно просили, щоб водії зупинилися і віддали шану герою.
Зупинилася тільки одна автівка з якої вийшли четверо молодих хлопців у формі. Всім іншим було байдуже і вони поспішали.
Люди на тротуарі також не реагували. Тільки двоє чи троє зупинилися і вклонилися.
Дуже все це неправильно.
@nationalizm
Боєць ОУН і ЗСУ Назар Малець зараз воює у Курській області.
Нещодавно Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нагородив Назара «Золотим Хрестом, рельєфною гілкою дубового листя золотого кольору».
Вітаю, дорогий друже!
Здається, це перший ОУНівець, який прийшов на Московію із зброєю в руках, щоб завершити справу полковників Євгена Коновальця і Андрія Мельника.
@nationalizm
Нещодавно Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нагородив Назара «Золотим Хрестом, рельєфною гілкою дубового листя золотого кольору».
Вітаю, дорогий друже!
Здається, це перший ОУНівець, який прийшов на Московію із зброєю в руках, щоб завершити справу полковників Євгена Коновальця і Андрія Мельника.
@nationalizm
29 вересня відзначають День пам’яті жертв Бабиного Яру.
Ми кожного разу наголошували, здається, очевидні речі: що Бабин Яр – це українська земля, і що незалежна Україна має гідно шанувати усіх, хто тут загинув. В тому числі і євреїв, українців, ромів – усіх людей різних національностей, які загинули у Бабиному Яру.
Але є одне «але», на якому ми як українці постійно будемо наполягати: коли у 1941-42 роках євреїв знищували тільки тому, що вони євреї, і це є злочин, це є великий злочин, то українців знищували – зокрема Олену Телігу і учасників похідних груп ОУН не за те, що вони українці, а за те, що вони хотіли бачити Україну незалежною державою.
@nationalizm
Ми кожного разу наголошували, здається, очевидні речі: що Бабин Яр – це українська земля, і що незалежна Україна має гідно шанувати усіх, хто тут загинув. В тому числі і євреїв, українців, ромів – усіх людей різних національностей, які загинули у Бабиному Яру.
Але є одне «але», на якому ми як українці постійно будемо наполягати: коли у 1941-42 роках євреїв знищували тільки тому, що вони євреї, і це є злочин, це є великий злочин, то українців знищували – зокрема Олену Телігу і учасників похідних груп ОУН не за те, що вони українці, а за те, що вони хотіли бачити Україну незалежною державою.
@nationalizm
Створення УПА тісно пов’язане із постаттю Тараса Бульби-Боровця.
1 серпня 1940 Тарас Бульба-Боровець нелегально перейшов кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За кілька днів блукань лісами й болотами таємно добрався до хутора Погулянки, що неподалік Степані, де за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького почав формувати перші повстанські відділи.
А вже 28 червня 1941 видав наказ про створення Української Повстанської Армії «Поліська Січ». Станом на 1941 чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців.
УПА стала проявом традиційної української військової і громадської самоорганізації, все робилося добровільно, тому швидко і бадьоро. Сучасним прикладом такої самоорганізації є добровольчі батальйони і волонтерський рух.
21 серпня 1941 підрозділи УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця увійшли у містечко Олевськ на Житомирщині, вибивши звідти московських окупантів. Понад два місяці територія Олевська та околиць перебували під владою українців.
«Олевська республіка» стала державним утворенням у надії, що Українська державність обов’язково буде відновлена у Києві та на всіх українських етнічних землях.
У самому Олевську одразу ж розпочалися декомунізація й українізація: «Леніни, Сталіни та всі інші «вожді трудящих» зникли з площ, установ і вулиць «Олевської республіки». На їх місце появилися портрети українських князів, гетьманів та інших видатних людей України», – згадував отаман.
На підконтрольних територіях існували залізна дисципліна і порядок. Запроваджувалася приватна власність. Встановлювалися стабільні ціни на продукти харчування. Спекуляція і зрив фінансової дисципліни розцінювався як протидержавний заколот.
Відкривалися українські газети і театри.
Вояки УПА намагалися бути взірцем для цивільних. Кожен ранок вояків починався з молитви «Отче наш». Потім піднімали прапор, співали гімн України, а вже тоді йшли снідати.
Очевидно, що, рано чи пізно, мав настати конфлікт УПА «Поліська січ» із німецькою цивільною владою, яка прийшла вслід за німецькою армією.
Зокрема німецьке військове командування намагалося залучити «бульбівців» до єврейських погромів. Однак Тарас Бульба-Боровець категорично заборонив своїм воякам брати участь у розстрілах.
Вже після війни московська агентура звинувачувала його в єврейських погромах. За таким звинуваченням він постав 1946 року перед британським трибуналом. Однак британський суд повністю його виправдав, на основі сотень свідчень, які заперечували наклепи.
З Бульбою-Боровцем тісно співпрацювала ОУН під проводом Андрія Мельника, яка мала свої військові табори на півдні Крем'янеччини та Володимирщини.
Восени 1942 на Волині почали творитися збройні загони ОУН під проводом Степан Бандери, які також прийняли назву УПА.
У 1943 вони роззброїли УПА –«Поліську Січ». Деякі бійці останньої увійшли до нової УПА, яка дуже швидко почала рости чисельно й вести активні бойові дії.
УПА постала на Поліссі й Волині насамперед для захисту населення від німецьких окупантів та більшовицьких партизан, які від зими 1942 наступали з білоруських лісів, грабували населення та своїми акціями провокували німецькі репресії.
Наприкінці 1943 УПА під керівництвом Романа Шухевича стала єдиною військовою формацією, що боролася проти німців і більшовицьких партизан.
@nationalizm
1 серпня 1940 Тарас Бульба-Боровець нелегально перейшов кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За кілька днів блукань лісами й болотами таємно добрався до хутора Погулянки, що неподалік Степані, де за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького почав формувати перші повстанські відділи.
А вже 28 червня 1941 видав наказ про створення Української Повстанської Армії «Поліська Січ». Станом на 1941 чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців.
УПА стала проявом традиційної української військової і громадської самоорганізації, все робилося добровільно, тому швидко і бадьоро. Сучасним прикладом такої самоорганізації є добровольчі батальйони і волонтерський рух.
21 серпня 1941 підрозділи УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця увійшли у містечко Олевськ на Житомирщині, вибивши звідти московських окупантів. Понад два місяці територія Олевська та околиць перебували під владою українців.
«Олевська республіка» стала державним утворенням у надії, що Українська державність обов’язково буде відновлена у Києві та на всіх українських етнічних землях.
У самому Олевську одразу ж розпочалися декомунізація й українізація: «Леніни, Сталіни та всі інші «вожді трудящих» зникли з площ, установ і вулиць «Олевської республіки». На їх місце появилися портрети українських князів, гетьманів та інших видатних людей України», – згадував отаман.
На підконтрольних територіях існували залізна дисципліна і порядок. Запроваджувалася приватна власність. Встановлювалися стабільні ціни на продукти харчування. Спекуляція і зрив фінансової дисципліни розцінювався як протидержавний заколот.
Відкривалися українські газети і театри.
Вояки УПА намагалися бути взірцем для цивільних. Кожен ранок вояків починався з молитви «Отче наш». Потім піднімали прапор, співали гімн України, а вже тоді йшли снідати.
Очевидно, що, рано чи пізно, мав настати конфлікт УПА «Поліська січ» із німецькою цивільною владою, яка прийшла вслід за німецькою армією.
Зокрема німецьке військове командування намагалося залучити «бульбівців» до єврейських погромів. Однак Тарас Бульба-Боровець категорично заборонив своїм воякам брати участь у розстрілах.
Вже після війни московська агентура звинувачувала його в єврейських погромах. За таким звинуваченням він постав 1946 року перед британським трибуналом. Однак британський суд повністю його виправдав, на основі сотень свідчень, які заперечували наклепи.
З Бульбою-Боровцем тісно співпрацювала ОУН під проводом Андрія Мельника, яка мала свої військові табори на півдні Крем'янеччини та Володимирщини.
Восени 1942 на Волині почали творитися збройні загони ОУН під проводом Степан Бандери, які також прийняли назву УПА.
У 1943 вони роззброїли УПА –«Поліську Січ». Деякі бійці останньої увійшли до нової УПА, яка дуже швидко почала рости чисельно й вести активні бойові дії.
УПА постала на Поліссі й Волині насамперед для захисту населення від німецьких окупантів та більшовицьких партизан, які від зими 1942 наступали з білоруських лісів, грабували населення та своїми акціями провокували німецькі репресії.
Наприкінці 1943 УПА під керівництвом Романа Шухевича стала єдиною військовою формацією, що боролася проти німців і більшовицьких партизан.
@nationalizm