Давно казав, що Ательє то манґа для справжніх мужиків!

А як проходить ваш ранок?🍰☕️
Дякуємо @manondanon_

​​«Сага про Вінланд». Вікінги це добре

Анонс манґи «Сага про Вінлад» від Макото Юкімура викликав багато захвату, а я узагалі не знав нічого про неї. Але причина, чому ця манґа отримала особливу увагу у мене й бажання познайомитися із нею — були вікінги.

«Сага про Вінланд» розпочинається з підліткового віку головного героя Торфінна та показує хитрість лідера найманців Аскеладда. А також рішучість і жорстокість Торфінна, коли вони приєднуються до битви між франкськими лордами. Усе для того, щоб заволодіти скарбами, використавши одного з лордів та його армію для власної вигоди. Після подій штурму фортеці, Торфінн дістає право кинути виклик Аскеладду, і їхній поєдинок відбувається, коли вони повертаються на свою базу, землю, контрольовану дядьком Аскеладда в Данії. Далі історія повертається на десять років назад, до будинку Торфінна в Ісландії з його батьком Торсом, матір’ю, сестрою та другом сім’ї Лейфом Еріксоном. Де ми дізнаємося, крім дитинства Торфінна, саме про його батька Торса, який колись великий воїн, осів у далеких холодних землях задля душевного спокою.

Відчувається, що Макото Юкімура дуже ретельно досліджував культуру вікінгів, зброю та одяг, щоб створити світ, який буде дуже правдоподібним. І це спрацювало, бо завдяки підходу автора, легко поринути в скандинавський спосіб життя — від боротьби за життя для виживання в Ісландії до розгулу вікінгів, які повертаються додому зі своєю здобиччю після жорстких сутичок. Юкімурі узагалі не заважає показувати все відкрито в манзі, особливо в бойових сценах. Солдати пронизані стрілами з усіх боків, очні яблука на стрілах, коли їх збирають, щоби використати для наступного бою, чи голови, які відлітають після відрубування. Якщо б малюнок мав колір, то сторінки із боями були б залиті багряною фарбою, натомість вони чорніють від усієї цієї крові.

Але окрім ретельної уваги до вікінгів, Макото Юкімура також серйозно ставиться до історичного боку цієї саги. Декілька персонажів ґрунтуються на історичних діячах важливих для світової історії. Найбільш очевидним є Лейф Еріксон, відомий скандинавський дослідник, син першовідкривача Ґренландії Еріка Рудого, який знайшов Ісландію. А в манзі — землю Вінланд, що із розповіді Лейфа та кадрів на сторінках дає нам розуміння, що це найімовірніше Північна Америка. Читаючи перший том, зрозуміло, що головним героєм є Торфінн. Але такий другорядний персонаж, як Лейф, відіграє визначну роль у становленні Торфінна, який загорівся мрією також знайти Вінланд, землю без крові, воєн, рабства та голоду. Головний герой теж має історичні зв’язки з раннім ісландським мореплавцем-дослідником на ім’я Торфінн Карлсефні. На мою думку, це відмінно працює, адже до й так реалістичного антуражу, який створює манґака, зв’язок із реальними історичними постатями ще більше підсилює цей ефект.

Цей перший том закладає цеглини майбутньої історії (яка вже, як відомо, розтягнулася на 27 томів), визначає, де зараз знаходиться Торфінн, а потім показує, чому він так сильно ненавидить Аскеладда. Флешбек займає більшу частину тому, показуючи життя Торфінна до подій нападу на фортецю зі скарбами. Життя в Ісландії непросте, колихається між стихією та іншими лідерами тієї місцевості. Але, здається, найбільша боротьба припадає на Торса, оскільки він намагається навчити своїх дітей, Ульфу та Торфінна, жити вільним життям, без битв, прославляння війни та рабства. Саме ця річ створює одні з найнапруженіших моментів у манзі, як-от Ульфа, яка нарікає на погані навички свого батька в торгах, коли він віддає дорогоцінних овець за право поховати мертвого раба. Адже, з одного боку, маємо боротьбу за виживання в цих холодних землях, а з іншого — батько, на думку доньки, так легко віддає можливість пережити цю зиму.

Це сильний початок історичної пригодницької історії, де все зіграло бездоганно, — герої, реалістичність, світ, період, історичні аспекти, малюнок, — створивши дивовижну та захопливу атмосферу. Не знаю, що тут думати, просто треба йти читати цю манґу.

#сагапровінланд #макотоюкімура #відгук
@tripwithbook

Все більше з’являється нових форматів відео оглядів про манґу.
Ось ще одна рубрика «манґаклуб» від @olehfedorniak.
Більше манґи - більше оглядів😉

А ми нагадуємо вам, що в нас з’явилася нова серія, якщо ви пропустили цю новину.
Чарівник бібліотеки, том 1
Посилання на нашому сайті:

https://nashaidea.com/product/charivnyk_biblioteki_tom1/

📚формат 200х144
📚м‘яка обкладинка і суперобкладинка
📚232 сторінки
📚вік від 12 років
📚ціна 180 грн

​​«У голові Шерлока Голмса, Том 2». Нарешті дочекалися закінчення

Яке в мене було здивування, коли дочитавши перший альбом банд десіне «У голові Шерлока Голмса» («Dans la Tete de Sherlock Holmes») Сіріл Льєрон та Бенуа Даан про справу «Справа скандального квитка» («l’Affaire du Ticket Scandaleux»), зрозумівши, що на розв’язку потрібно чекати аж у другому альбомі. Очікувати продовження на історію українською мовою, коли потрібно просто перекласти, зверстати та надрукувати видання — це одна справа. А коли ти розумієш, що наступний альбом ще малюється у Франції, то це зовсім інша. Але, навіть попри всі перешкоди із ковідом, війною, проблемою із папером та біс знає чого ще, видавництво NashaIdea надрукувала продовження менше аніж за рік. Адже у Франції другий альбом з’явився наприкінці вересня.

Після завершення першого тому (відгук на який обов’язково читати за цим посиланням) я боявся, що сюжет, який повільно розгортався й почав набридати наприкінці, застрягне зовсім. Прочитавши другий том, ці страхи були змиті з перших сторінок. Також потрібно врахувати, що перед читанням продовження, усе ж вирішив, перечитати перші кроки Шерлока Голмса в цьому розслідуванні, щоб у голові сформувалася повна картина цієї історії. Майже, як самого Голмса? Ні… Одним словом — це було вельми хорошим рішенням, адже нагадало ті сюжетні стежки, деталі, які є важливими в завершенні розслідування.

Результат досить несподіваний, навіть попри те, що впродовж усієї історії було посіяно багато підказок. Ми станемо свідками чогось унікального, а повідомлення, яке хочуть донести автори добре так бентежить і змушує задуматися. Мотив головного злочинця виглядає, звісно, химерним, але цілком зрозумілим в його розрізі світу. Але Шерлок Голмс завжди знаходить розгадку, навіть коли ніхто не бажає її дізнатися. Більше нічого не хочу розповідати про сюжет, таємницю чи пов’язані із цим речами. Краще це залишити для самостійного розслідування.

Найважливішу річ у цьому банд десіне займає саме художня сторона, адже за допомогою малюнку Бенуа Даан історія сприймається не так, як зазвичай. Кожна сторінка — це витвір мистецтва, на яку було витрачено десятки (а може й сотні) годин. Дивовижні ідеї першого тому розкриваються ще далі. Лінії тонкі, як на старих гравюрах, тон сепії привносить вінтажний аспект, який, наче прилипає до загальної атмосфери. Візерунки гравіювання, сувої, витонченість деталей змушують орієнтуватися читача в архітектурі того часу та бурхливому внутрішньому світі детектива. Малюнок настільки оригінальний і складається з певних лабіринтів, що рух можна здійснювати в усіх напрямках. Що так само дозволяє складати цеглинки цієї справи, так, як бажаєш ти. Звісно, це працює тільки в межах одного розвороту, адже автори постійно ведуть нас своєю власною ниткою сюжету. Але це в будь-якому разі досить цікаво. Бенуа Даан вдалося зобразити дух Шерлока Голмса через ці, на перший погляд, «захарщені» сторінки, конструкція який в той же час має невблаганну логіку. Де, звертаючи увагу на найдрібніші деталі, розумієш, що кожна з них має своє місце в загальному сприйнятті малюнку.

Попри вишуканість малюнку та оригінального підходу інтерактиву із читачем, я все ж вважаю, що ідеальний формат історій про розслідування Шерлока Голмса — один альбом, одна історія. Сіріл Льєрону та Бенуа Даан не завжди вдавалося тримати напругу та зацікавленість упродовж двох альбомів, тому в даному випадку затягування розповіді не грає в користь історії. Але, зараз є два альбоми українською мовою, які можна прочитати разом та дізнатися таємницю скандального квитка. Тому це відразу сприйметься, як завершена історія, не розділена в часі очікування. Порадити банд десіне «У голові Шерлока Голмса» можу тим, хто любить історії про цього персонажа, любить детективи та любить візуально оригінальні мальописи.

Також цікаво, чи автори будуть продовжувати розвивати далі цю серію, наповнюючи її новими справами.

#відгук #шерлокголмс #уголовішерлокаголмса #сірілльєрон #бенуадаан
@tripwithbook

💀🩸👶 У ЦЬОМУ СЕЛІ ЗАБАГАТО МЕРТВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

📜 🎨 Масаакі Ніномія
📕 Ґаннібал. Том 3
📇 Видавництво: Nasha Idea

Що ж, треба це просто визнати. Якщо у вашому психологічному трилері з елементами жахів є дитина — вона в найбільшій небезпеці за замовчуванням. Проте треба також визнати — на відміну від західних трилерів, де діти здебільшого (та майже завжди) все ж таки рятуються, принаймні якщо вони в колі зв’язків головного героя, в японських історіях на дітей такий спосіб наративного захисту не діє. Тому коли ще в першому томі бачиш Машіро, дочку рядового японського дільничного Аґави Дайґо, то відразу виникають погані передчуття. На це працює й той розворот з першого тому, де вона спіткається з Отим раніше, ніж її батько. Тоді, на щастя, зустріч завершилася краще, ніж прийдешнє зобачення поліцейського з неймовірно сильним стариганем.

Отже, пошуки Аґави свого попередника завершилися зіткненням з родиною Ґото й арештом ймовірного вбивці колишнього дільничного (ймовірного, бо, скоріш за все, був обраний цап-відбувайло, щоб зняти всі питання й відвести підозру від справжнього злочинця). Здавалося б, можна спробувати жити спокійно далі й радіти одужанню Машіро, якій стало набагато краще в цьому ізольованому гірському селищі після травматичних подій, розкритих у другому томі. Цього хоче Юкі, дружина Дайґо, яка боїться, що після переїзду дочка знову замкнеться в собі й вже не вдасться повернути посмішку на її обличчя.

Але на сім’ю Аґава чекає нове випробування, котрого вона не очікувала.

Нові персонажі з другого тому, а саме члени добровільної пожежної дружини Куґе, особливо пан Сабо — такий собі місцевий дядечко-пузан, що все про всіх знає — дуже цікавляться, чим вони можуть допомогти новим жителям. Аж занадто дуже. Через край, можна сказати. Тільки Дайґо хоче поставити загорожу навколо будинку, а пан Сабо як немов уродився і радить цього не робити. У всіх навколо є паркани і огорожі, але ж родина Аґава новенькі в селі, і це буде неправильно, буде виглядати ніби вони хочуть відгородитися, ізолюватися від мешканців Куґе. І пану Сабу не подобається, що Дайґо з ним не згодний. Як невдовзі виявляється, не подобається це і всьому Куґе. І вже жителі обговорюють, як поліцейський сперечався, а то і побив пана Сабу. Суспільний тиск на дільничного посилюється, він змушений вибирати між власною гордістю та нормальним життям в Куґе. Дайґо починає закипати, наче той чайник, а завдяки другому тому ми вже знаємо, до чого це може призвести.

Це одна з ліній третьої частини: поступове нагнітання емоційного напруження в середині Дайґо, змушеного терпіти наскоки та вимоги куґевців (а часом й фізичні дії) у свій бік. Витримати заради дочки, перед якою він відчуває таку сильну провину. Заради дружини, яка його підтримує. Як і Дайґо, ми відчуваємо усю несправедливість такого ставлення до поліцейського, і навіть підспудно чекаємо, коли ж він нарешті дасть відсіч самовпевненим селянам так, як він дійсно може.

Як і обіцялося, напруга дійсно наростає.

Працює на це наростання й інша сюжетна лінія: нова таємниця Куґе. Попередник Аґави, розслідувавши чутки про село (ну ті, що жителі села їдять людей), діяв явно не один, в нього був помічник. І от на зв’язок з поліцейським виходить новий персонаж, готовий надати докази правдивості тих чуток. Нові обвістки роблять ситуацію навколо селища ще більш моторошною. Все виглядає набагато поганіше: селяни не просто їдять людей — вони під час спеціального ритуалу на свята поїдають дітей. І одне з таких свят наближається.

І тут хочеться запитати: ви ж пам’ятаєте про Машіро?

Автор ось пам’ятає, тому по завершенню тому ви явно захочете писати Нашій Ідеї з питанням: коли ж там четверта частина? Третя книга підсилює химерну атмосферу, протиставляючи волю однієї людини спільноті, в якій ця людина є чужинцем, а давні традиції пронизують сучасність, ніби ритуальний ніж тіло жертви. Фінал же обіцяє нам надалі справжнє божевілля та разючі відкриття.

Ну і так: Наша Ідея, коли там вже четвертий том?

#ґік_огляд #манґа

Фелікс Деле каже що третій том готовий.

Кохання завжди на часі❤️
https://youtu.be/HyNpC8hODoE

А ви казали 😉😀💙💛

​​«Сага про Вінланд». Таємниці минулого

Мої передбачення щодо сюжету другого тому манґи «Сага про Вінлад» від Макото Юкімура цілком виправдалися. І це добре, адже такий підхід від автора дає міцне і зрозуміле підґрунтя всього того, що відбувається із головним героєм.

Складна історія про помсту, яка була в центрі першого тому відходить на другий план, мабуть, через те, що Аскеладд разом із Торфінном приплили в тихі води своїх земель. І автор вирішив зануритися більше в передісторію цих подій.

Натомість продовжується розповідь десятилітньої давнини про селище в Ісландії, де Торс проживав зі своєю сім’єю. Справи приймають цікавий поворот, оскільки велика частина цього тому присвячена висвітленню Аскеладда, об’єкта помсти Торфінна. Юкімура чудово працює над розвитком цього антагоніста, роблячи його водночас загадковим, кмітливим і цікавим персонажем. У цьому томі багато йдеться про його історію та минуле, але також є щось на кшталт сірої хмари, що нависає над ним і не дає дізнатися про нього усе. І це добре, адже автор залишив місце для минулого Аскеладда на майбутнє. Якщо звісно таке планується.

Інша велика частина присвячена особі Торса. Після того, як до берегів, де розташоване селище, підійшов корабель йомсвікінгів на чолі з грізним Флокі, було зроузміло, що справа серйозна. Останній дав зрозуміти Торсу, у минулому уславленому ватажку йомсвікінгів, могутньому Торсу, йомському тролю, що пропозиція від ярла Сіґвальді є безальтернативною і він змушений знову іти на війну. Йому не вдалося сховатися, віднайти спокій у повній мірі, після того, як у минулому він втік від жорстокості й несправедливості війни. Торс від’їжджає з п’ятьма молодими людьми та своїм кораблем до материка, щоби воювати проти Англії. Під час подорожі Торс вирішує зупинится на Фарерських островах, де загін Аскеладда влаштував засідку на них. Якраз тут ми отримуємо можливість побачити усю силу, фізичну й моральну, Торса та причину, чому Торфінн плекає помсту щодо Аскеладда.

Говорячи про Торфінна, він тут займає місце на задньому плані. Хоча й відіграє вельми важливу роль у сюжеті. Але здебільшого автор його виводить на передній план тільки в певні критичні моменти, які сильно міняють хід історії. Та все ж ми співчуваємо йому через втрату батька та його потребу в помсті. Хоча уже спостерігали в першому томі, як він холодно відкидає всі вбивства людей. Тому, окрім ускладнення особистості Торфінна для мене виглядає, що Торс програв найбільшу битву в своєму житті, дати мирне і спокійне життя без воєн і страждань своїй дитині.

У відгуку до першого тому я опустив момент малюнку, але із впевненістю скажу, що художня частина дивовижна, кількість деталей на задньому плані та одязі різних героїв вражають. Відразу зрозуміло, що Макото Юкімура вклав багато зусиль, щоб отримати такий ефектний результат. Хронологія історії та розкриття світу прекрасно розповідаються через малюнок, який інформує про устрій, одяг, архітектуру та багато інших речей того часу. Юкімура також чудово справляється зі сценами бійки та розкриває індивідуальність за допомогою елементів дизайну персонажів.

У цій арці багато чого відбувається, включаючи політику, помсту, долю тощо, і Макото Юкімурі вдається зробити так, щоб усе пройшло гладко та захопливо. І те, що ми не маємо розвитку подій, які відбувалися на самому початку історії в першоум томі, узагалі не заважає насолоджуватися манґою. А навапки, ще більше формує нам розуміння всіх подій. Так, можна сказати, що саме ця арка дуже типова та шаблонна, але на мою думку дає чітке розуміння мотивації Торфінна та його особистості. Що є добре.

Другий том — це задоволення від читання. І якщо ще не розпочали серію, то ідіть та читайте.

#сагапровінланд #макотоюкімура #відгук
@tripwithbook

​​🌟5/5 "Сага про Вінланд. Том 2" Макото Юкімура

Цей том - найоб'ємніший в усій серії. Він містить цілих одинадцять глав ("пісень" у Юкімури), тоді як інші "товстячки" у "Сазі" вміщають щонайбільше 8.

Сюжет тому зосереджений на мотивації Торфінна мститися Аскеладові. І усе подання експозиції, акценти на окремих сценах із репліками на кшталт "у тебе немає ворогів" чи образі відкидання вбік меча - це саме те, що треба, аби просякнутися персонажем Торса, Торфінновим батьком.
Для мене темп наративу і приділений обсяг у сторінках для цього сюжету є черговим свідченням того, наскільки оригінальна манґа Юкімури ліпша за аніме адаптацію.

Ми маємо повільне виставлення сюжетних гачків, змалювання мотивів та характерних рис Торса, і потому отримуємо фінал тому у п'ять глав (три з яких - це напружена дуель), що доскіпливо зображають це усе в дії. Найважчий для Торфінна спогад має важити. Він мав бути описаний так, щоб читачі також пам'ятали його, і Юкімурі це беззаперечно вдалось. Довга експозиція із передчуттям першої для малого і від того головної подорожі у його житті для переходять до реалістичного своєю болісністю епізоду, кожну деталь з якого Торфінн запам'ятає назавжди. Не дарма читачів так глибоко відкидають у минуле: саме так працюють травмуючі спогади. Вже старший Торфінн, що сидить осторонь голосного частування і згадує минуле - це дуже правильний підхід до зображення цього флешбеку.
Скільки б я не бачив сюжетів про "один день, що все змінив", саме той фйорд острову Стремой все одно залишиться десь на вершині списку.

Як на мене, зображення протистояння Торса із Аскелладом, зображення двобою не лише через подібний до стрічок Гая Річі про Голмса вибір прийомів, але й через зіткнення ідеологій - безцінне. Я пам'ятаю, як це було у аніме, що додало сцені динаміки (де йде змах меча на дві панельки, на екрані ти можеш показати десять), та саме тут ми значно краще бачимо, що уся хореографія не має настільки великого значення. У цьому випадку значення має те, як до цього ставляться самі учасники ґерцю: виважено, розумно, як до гри в шахи. Я не можу стверджувати, що цього не залишилось у адаптації, та ж у Юкімури я відчув це значно краще.

Дуже чекаю на продовження. Історії подібної майстерності та рівня уваги до деталей - це те, чого дуже не вистачає на наших полицях.
#короткийогляд #манґа