«...Усе було добре, але за кілька місяців до повномасштабного вторгнення в нас почалися особливі тренування, яких раніше не було. Тоді ми ще не підозрювали, що нас уже готують до великої війни»

«О четвертій ранку командир дав команду: “Підйом! До зброї! Повна бойова готовність!”. Спочатку ніхто не розумів, що відбувається. Усе було схоже на тренування, поки в танковий батальйон не прилетіла перша ракета. Тоді ми зрозуміли — це вже не навчання»

«Найбільше запам’ятався гул 33 “Алігаторів” під супроводом “Сушок”. Ми били по гелікоптерах із усього стрілецького озброєння, яке мали. Декілька пташок тоді впали. Потім на територію частини почав висаджуватися спецназ РФ, і після кількох годин оборони ми були змушені відходити»

«Спочатку було захоплення її масштабами, навіть у зруйнованому стані. Але потім прийшло усвідомлення і сум через те, що ворог знищив найбільший український літак. Ми повністю довіряли нашому командиру, який залишився разом із нами. Саме довіра допомагала триматися»

«Там було дуже гаряче. Постійні мінометні обстріли, дрони — від маленьких до великих, евакуація двохсотих і трьохсотих. Із Гостомеля найбільше запам’ятався перший день вторгнення. Коли ми відходили, одна бабуся вийшла з двору й запитала: “Ой, внучата, що сталося?”. Ми відповіли: “Війна, бабусю, війна…”. А в Рижівці пам’ятаю, як ми ділили одну шоколадку на шістьох»

«Як писав Тарас Шевченко: “Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!”. А всім українцям я хочу сказати: єдність, віра і любов до України — це те, що допоможе нам вистояти й перемогти», — підсумовує гвардієць.