28 квітня 2014 року у Донецьку відбувся останній проукраїнський мітинг, який завершився кривавим побоїщем – на мирних мітингувальників напали люди в камуфляжі з битами, ланцюгами, ножами та вогнепальною зброєю. 15 людей зазнали важких травм, ще п'ятеро – зникли безвісти.

Але придушити спротив окупантам так і не вдалося.

І до 28 квітня активісти руху "Жовта Стрічка" знову розповсюдили в місті графіті та листівки, які нагадують, що Донецьк – це Україна.

В парку Донбас-Арена.
На проспекті Ілліча.
На Критому Ринку.
На бульварі Шевченка
На вулиці Артема: біля Ворошилівського виконкому та біля пам'ятника Сергію Бубці.

А також в десятках інших місць, по всьому маршруту останнього проукраїнського мітингу, з'явилася українська символіка.

Доєднуйтеся до руху спротиву. Разом ми покажемо і росіянам, і Україні і всьому світу, що тут – Україна.

Наші друзі прикордонники, маріупольці, що
добровольно пішли захищати відкрили збір на БПЛА- перехоплювач.
Доречі, це та сама пташка що буде передавати запальні подарунки кацапам 😉

Ну що, поїхали ?!)

Прикордонній группі БПАК яка виконує службово-бойові завдання із захисту повітрянного простору потрібен ударний дрон-перехоплювач для ефективного ураження розвідувальних та ударних БПЛА противника
https://send.monobank.ua/jar/4WJLUMe1J1

28 апреля 2014 года в Донецке мы провели последний митинг «За Украину».

Это был наш последний мирный крик Свободы. Но его жестоко и кроваво раздавили российские и пророссийские выродки.

Да, до сих пор звучат споры — стоило ли нам тогда выходить. Но мы вышли. Мы не могли не выйти. Не могли не попытаться!

Мы хотели показать всему миру и Украине что Донецк - это Украина!

Однако сепаратистская сволочь, лицемерно вопящая о «мире» избивала всех подряд — за флаг на плече, за ленточку на рюкзаке, за один только взгляд.
Украинская символика в тот день стала мишенью. Украинцы стали мишенью!

Милиция? Она безмолвно стояла в стороне. Она предала своих горожан! Донецкая милиция молча смотрела, как убивают украинцев - дончан на улицах родного города.

Мы, ультрас “Шахтера”, мои побратимы и я, попытались оказать какое то сопротивление, дать бой…
Но силы были неравны.
И, если быть честными, в тот момент большинство из нас еще не были готовы убивать. Мы были готовы избить сепара, но еще не убивать!
Мы всё ещё жили в иллюзии закона.

А те, кто шёл против нас, были готовы убивать. И шли именно за этим.

28 апреля 2014 года мы проиграли последнюю битву за Донецк.

Уличное, ночное сопротивление продержится ещё несколько месяцев.
Но потом стихнет и оно, сменившись на новые, подпольные формы борьбы - за Украинский Донецк, за нашу землю, за нашу свободу.

Донецк - это Украина! 🇺🇦