https://life.pravda.com.ua/columns/2018/10/10/233557/
Нарешті.це.хтось.зробив.

Якщо Ви не в курсі, співзасновник платформи безкоштовних онлайн-курсів Prometheus Іван Примаченко гайнув навчатися до Стенфордського університету.
І він регулярно почав описувати свій досвід, де зрозумілою мовою пояснює, чим саме американські виші відрізняються від українських.

І круто, що одне з медіа почало ліпити докупи його щотижневі враження в прекрасні лонгріди.

Ви дізнаєтеся, хто викладає в Стенфорді, хто навчається, які предмети пропонуються та як їх можна обирати, в якому форматі проходять лекції та практичні, яке навчальне навантаження та як організовано весь процес.

Це дійсно захоплює і надихає.
Читайте, дивуйтеся, порівнюйте.

Інджой.
P.S. Перший його тиждень тут https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1760505797336981
Другий тут https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1768274466560114

Попереду вихідні і у мене є корисна порада для Вас

Знаєте, чим принципово Майдан відрізнявся від Помаранчевої революції?
Тим, що після Майдану адекватна частина громадянського суспільства усвідомила, що не існує ніякого чарівника в "галубом вєртальотє", що прилетить і подарує нам країну із англійською законністю, німецькими дорогами, ізраїльською медициною і т.п.
(до речі, вийшло зовсім навпаки - "чарівник" на гелікоптері відлетів в Ростов).
Тільки самі, своїми руцями, сльозами, подекуди, на жаль, кров'ю та бризками кислоти ми зможемо збудувати навколо себе країну, в якій настане добре життя.

Всі впевнилися, що цей процес складний, бо навколо залишилось повно таких, як Семочко, але слід чітко розуміти - за 4 роки Україна дійсно пройшла неймовірний шлях реформ.
Неймовірний ВЛАСНИЙ реформаторський шлях.
Так-так, можна було краще... а от чи можна було?
А якщо дійсно можна, то чому не вийшло?

Тепер Ви матимете змогу отримати відповідь на ці питання безпосередньо від когорти людей, таких як Уляна Супрун, Олександр Стародубцев, Ігор Смілянський та інших - котрі були та є на фронтирі змін.
Та чи не вся команда Прозорро готова Вам розповісти купу цікавинок!

Prometheus запускає безкоштовний онлайн-курс "Механіка реформ". Сприймайте його як хочете - як навчальний посібник чи як історичний екскурс.
Однак Ви реально зможете послухати про реальні кейси, чому ухвалювалися ті чи інші рішення, чому реформи - це довго і складно, чому карго-культи - не працюють, чому реформування так повільно відбувається в демократичному суспільстві тощо.

Вже на першому тижні Ви дізнаєтесь, чому держава в житті суспільства має бути не обов'язково велика, але спроможна, чому важливі прозорість і підзвітність, в чому проблема корупції, чи потрібна бюрократія та державні інститути?

Головне: курс не дає відповідь на питання "як нам жити далі?". Він просто пояснює, що навколо відбувалося, відбувається і чому.

А що робити далі - залежить від Вас.
Попереду довга дорога.
Хтозна, можливо досвід реформ в Україні - країні, що знаходиться під постійними атаками росії на всіх напрямках, з вкоріненою олігархічно-клановою системою, з давніми корупційними традиціями - ще вивчатиметься у найкращих вишах світу.
Долучайтеся.

Якщо у Вас є знайомі держслужбовці чи депутати - розкажіть їм про курс.

Інджой.
https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:Prometheus+MR101+2018_T3/about

Чому мене так сіпає, коли я згадую про косюка та його куребудівні комбінати?
Бо дотації від держави агромагнату сприяють розбудові його шикарного палацу, але не дозволять запустити навіть курки у Космос.
І так, я теж дико волаю, коли дізнаюся, що здичавілі запустили космонавтів в Казахстан чи переплутали пускові майданчики в програмному забезпеченні.
Але... ось почитайте, що коїться в Україні.
Дуже виважене інтерв'ю.

Загальнодержавна космічна програма - обсяг фінансування 80 млн. грн. (нагадаю, що на інновації в курячих технологіях держава витрачає мільярд чи навіть більше).
За минулу п'ятирічку на неї виділено усього 30% від запланованого.
Кількість працівників в космічній галузі впала з 50 до 20 тис. осіб.

Однак не все зрада, звісно.
Читайте, як всупереч, а не завдяки, вчені розробляють нові супутники, беруть участь у крутяцьких міжнародних космічних проектах та про те, що ж ми можемо запропонувати світу (спойлер - дуже мало).
А також про приватні космічні програми, чому виключно експортно-орієнтована космічна галузь - це шлях в нікуди, про припинення співпраці з росією тощо.

Але нічого.
Я вірю в те, що наші олігархи схаменуться і почнуть замість дорогезних маєтків будувати ракети.
Впевнений, що за таких умов ми зможемо за якихось 5 років запустити на Марс квочку.
Це ж бомба: перша жива істота на червоній планеті - з України.
І тоді можна випускати на ринок новий бренд чи породу курей "Марсіянка".
https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/pro-novu-filosofiyu-kosmichnyh-doslidzhen

Агов, шановні.
Тут Київський академічний університет, а саме його кафедра математики при Інституті математики НАН України запускає Школу з науки про дані для всіх охочих.

Тому, якщо у Вас на такі речі вистачає клепки і бажання, або Ви точно знаєте тих людей, котрим воно може знадобитися у житті/роботі/науці - перейдіть за посиланням та прочитайте подробиці.
Курс обіцяє бути не тільки корисним і практичним.
Ви ще й дізнаєтеся, де саме в науці ці дата сайнзи та мешін льорнінгі використовуються.
Лекції торкатимуться платформ для аналізу великих даних, моделювання навколишнього середовища, глибокого навчання, аналізу даних високопродуктивного секвенування.
Лекції - українською мовою, але навчальні матеріали - англійською.

Зауважу, що для студентів КАУ це все безкоштовно, усім іншим тре буде сплатити невеликий реєстраційний внесок.
Кількість місць обмежена.

Піс, лав, датасайнз.

https://sites.google.com/view/kaudatascience/%D0%BF%D1%80%D0%BE-kau-data-science-school

P.S. Для усіх тих, хто ніц з посту не зрозумів, що воно за наука про дані - я написав зрозумілою мовою колись такі постіки
https://site.ua/anton.senenko/2001/
https://site.ua/anton.senenko/2352/

Кхм... зазвичай, коли я роблю пост науково-популярної новини чи історії, я намагаюся ввідним словом коротко пояснити, що воно за звір, аби в разі чого у вас не сіпалося око від незрозумілої термінології чи чогось такого.
Але не тут.
Інтерв'ю надзвичайно цікаве і охоплює "білу пляму" в історії українського народу в період між 13 та 15 століттям.
Тобто практично всі прості смертні пам'ятають, що була Київська Русь, потім навала монголо-татар, а потім... опа - Хмельниччина, козаки і таке інше.
За часів Російської імперії та есересер ці питання не вивчалися, а нині вони стали дуже актуальними.

Так от.
Я оце все прочитав, однак не зможу коротко пояснити, що там відбувалося.
Мені це уявилося, що тоді так само точилася битва за розуми - чи українці йдуть до литовців (в Європу типу), чи до золотоординців (ясно куди).
Що відбувалося в Києві між 1240 та 1362 роками - досі невідомо.
Вишневецькі, Гедиміновичі, князь Ольгерд, Олельковичі, Свидригайло, битви на Орші та на Синіх Водах... все змішалося.

Загалом, читайте, може втямите більше за мене
Інджой.
http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/news/Pages/View.aspx?MessageID=4305

В мене аж вуха від задоволення завертаються, коли той, хто подолав складний шлях, не приховує цінний досвід, а охоче ним ділиться з іншими.
Особливо я люблю такі штуки в наукових дослідженнях.
Dmytro Mishkin є класним фахівцем в сфері машинного навчання і він знайшов час та натхнення, аби донести до Вас три речі:
1. Навіщо взагалі їхати на конференцію з machine learning чи computer vision і чому це круто?
2. Як треба писати статтю на таку конференцію?
3. Як написати статтю так, аби рев'юверам сподобалося (конкретні приклади)?

Отже, перший матеріал туточки https://goo.gl/WYLgDM
- нащо публікуватися на конференції, якщо є, скажімо, arxiv.org ?
- нащо пертися на ту конференцію, якщо все і так можна почитати в Інтернеті?

Другий - осьо https://goo.gl/khzMzK
- що є найголовнішим у статті
- яка структура статті та за що можна відразу отримати відмову?
- як відбувається рецензування?
- як відповідати рецензентам на зауваження?

Третій - https://goo.gl/y3vWPG - конкретні приклади досліджень, які було відхилено чи прийнято, з поясненням причини таких рішень рецензентів.

Читайте, научайтесь, передавайте іншим.

Шикарний тиждень.
Я дуже заздрю (вкотре) львівянам, оскільки окрім перегляду фільму про першу людину на Місяці вони зможуть ще й послухати науково-популярну лекцію про цей супутник Землі.
Але в Києві тим часом теревенитиме цілий Нобелівський лауреат, йтиме школа з науки про дані та триватиме виставка лабораторного обладнання.
Ну, і конкурс від НАСА, звісно.
Плюс купа інших ніштяків.
А в Харкові буде крута лекція про лаштунки радіоастрономічного інституту.
Інджой.
https://site.ua/anton.senenko/15918-anons-naukovo-populyarnih-podiy-lektsiya-nobelivskogo-laureata-ta-konkurs-vid-nasa/

https://mon.gov.ua/ua/news/1-zhovtnya-startuye-konkurs-z-obrannya-chleniv-nacionalnogo-agentstva-iz-zabezpechennya-yakosti-vishoyi-osviti-rishennya-konkursnoyi-komisiyi

Важлива новина

Оці всі історії про плагіат і псевдонауку в дисертаціях - це історії про корупцію в освіті і науці.
Найгучніший випадок із Лептонівною та неможливістю позбавлення її ступеня доктора педагогічних наук - це про відсутність дієвого механізму запобігання та протидії такій корупції.

Так от.
Ми маємо шанс отримати структуру, яка реально матиме повноваження шмалити напалмом псевдонаукову єресь та імітацію наукової діяльності - Національне агенство із забезпечення якості вищої освіти.
Ага, НАЗЯВО.

З 1 по 31 жовтня триває конкурс з обрання 23 членів цього утворення і обраними можуть бути представники академій, університетів, студентства тощо.
Так, університетів державних, комунальних, приватних.
І чим кращими будуть ці люди - тим швидше ми подолаємо цей тотальний занепад.

Будь ласка, розкажіть про цю можливість тим людям, які з Вашої точки зору мали б там бути.
Або подавайтесь самі.

Тре лупати сю скелю.

Оголошення про конкурс - тут https://goo.gl/kZaGik
Постанова про затвердження Положення про конкурс - https://goo.gl/xExSfW

Тримайте прекрасний текст про відсутність демократії в науці.
Здається, що дідусь Черчилль казав, що демократія - найгірша форма правління, якщо не зважати на всі інші.
Так от.
В науці дійсно демократією не пахне.

То як же науковці існують???

В цьому плані я обожнюю цитату Ніла Деграсса Тайсона "Наука каже правду, вірите Ви в це чи ні".
Цивілізація саме тому і розвивається, що думка одного експерта в науці, технологіях, інженерії важить більше, ніж думка решти пересічних громадян, що не мають достатніх знань з певного питання.
Але реально стають успішними ті спільноти, в яких ця ж більшість довіряє думці експерта.

В інакшому випадку відбувається історія про невідомий шлях та печеру дракона і спільнота просто зникає з арени (в тексті побачите).

Отакий цікавий парадокс: до кінця не розуміти думку експертів, але довіряти їхнім рішенням.

Зрештою, читайте самі.

Пьорфєкт.
https://site.ua/yesint/15916-pochemu-v-nauke-net-demokratii-i-pochemu-eto-kruto/

Mergecube

Відчув себе дитиною

Я вже, звісно, дорослий дядько і спокійно можу дозволити собі придбати пістолета на батарейках або модель літачка, мене не здивуєш гелікоптером на радіокеруванні чи колись омріяним йо-йо.

Однак минулого тижня мене реально заціпило, коли Наталя Наконечна подарувала мені Mergecube - американську іграшку з доповненою реальністю.

В принципі, краще подивіться відео.
Вражає?

Ця штука нереально крута, бо залежно від додатку на смартфон, може використовуватись як з навчальною метою, так і просто як забавка.
Додатків в еплсторі (ймовірно, і в плеймаркеті) - повно (я відзняв лише кілька прикладів).
Шкода, правда, що в Україну наче ця штука офіційно не постачається.

Тому ще раз дякую Наталці за свято!
Тепер всюди в гості беру її з собою та дивую малечу.

"Як депутати валили реформу науки в Україні"

Саме так можна буде наректи нинішній період.

Коли вчені кажуть, що їм бракне коштів, їм відповідають, що тре реформуватися, тре більше прозорості і т.п.
Коли вчені потребують коштів на нові реформовані органи з прозорими системами, на євроінтеграційні процеси і т.п. - грошей чомусь знов немає.
Коли вони вимагають незалежності для Національного фонду досліджень - їм у цьому теж відмовляють.
Старі схеми, брак коштів, брак коштів і старі схеми.

Зате я нагадаю, що косюки щороку отримують шалені дотації на свої куребудівні комбінати.
І на наступний рік з 6 мільярдів дотацій аграріям конкретно косюк може отримати левову частку.
Бідося.
(https://zn.ua/ECONOMICS/kosyuk-snova-poluchit-lvinuyu-dolyu-iz-byudzheta-vseh-dotaciy-dlya-agrariev-mustafa-nayem-297293_.html)

Але додатково 2,5 млн на Нацраду (замість 500 тисяч), 90 мільйонів на Нацфонд та 8 мільйонів на Київський академічний університет - комітет не знає де нашкрести.

Подвійні стандарти - такі подвійні.

Допис Юлії Безвершенко https://www.facebook.com/yulia.bezvershenko.7/posts/2292859550993611
"Дивний якийсь день. Дивних новин. Активних спроб щось змінити - і скрізь невдачі. Звісно, проміжні, але все ж дещо демотивуючі.

Сьогодні було спільне засідання Комітету з питань науки і освіти ВРУ та Президії НАН України (у зв'язку із 100-річчям). Нічого такого, щоб було дуже новим, або обнадійливим: цілий клубок непростих питань, цілковитої готовності до розв'язання яких немає у жодного зі стейкхолдерів. Із конкретного: пропозиція Oleksiy Skrypnyk створити робочу групу із представниками від Комітету та від НАН щодо реформування НАН. Якщо це увійшло у рішення КНО (а мало б), може мати нетривіальне продовження.

Але що таке засідання Комітету з питань науки та освіти, коли відразу після його закінчення починає засідати Комітет з бюджету? От де високі гасла переходять в практичну площину. Всі наші поправки по науці цей чудовий комітет відхилив. Тобто в тексті, який завтра виноситиметься на перше читання, немає ні статусу головного розпорядника бюджетних коштів для Національного фонду досліджень, ні додаткових коштів на аналітичний супровід Нацради, ні окремої бюджетної програми на наукові та інноваційний центри Київського академічіного університету. Сподіваюсь, що депутати, які вносили ці правки, будуть завтра наполягати на їх розгляді, а решта депутатів будуть здатні думати про майбутнє в широкому сенсі.

На уряді ухвалено План (в 2016-2017 роках називався "Оперативним" - хаха) заходів щодо реформування вітчизняної наукової сфери. В ньому 90% пустоти, немає навіть згадки про Дорожню карту інтеграції до Європейського дослідницького простору та пропонується "підготувати пропозиції з удосконалення системи національних академій наук - до грудня 2018 року". Документ та історія його створення дуже яскраво характеризує наявний стан речей: і в МОН, і в уряді, і серед стейкхолдерів.

Вишенька на торті - один цікавий звіт Рахункової палати та рішення на його основі. Ніколи не думала, що знайду там однодумців :) Але факти говорять самі за себе.

Про це вже завтра. Будемо вірити, що воно буде кращим."

Просто до відома

Пункт перший. Сьогодні лабою відвідали виставки Labcomplex та Pharmatechexpo (Експоплаза на Салютній).
Виставки класні, купа обладнання і пробірок, реактивів та інших витратних матеріалів, цікаві доповіді. Дуже раджу. Ще завтра триватиме цілий день, вхід вільний.
(Ціни - капець. Завтра починаємо вести здоровий спосіб життя, щоб нирки були в порядку).

Пункт другий. Завдяки Мар’яні Капрановій у мене тепер є не тільки наліпки NASA та МКС, а й значок NASA на піджак з самого Міжнародного Конгресу з Астронавтики (разом зі значком астронавта від Міріам Драгіної з Британського музею в мене тепер буде ціла колекція 🙂 )

Пункт третій. Завдяки тій же Мар‘яні у нас в лабі тепер буде постер з астероїдом Рюгу, на який нещодавно висадилися роботи.

Переможемо.

Іван продовжує описувати свій досвід навчання в Стенфорді і цього разу спростовує популярні міфи про навчання.
Зокрема, про те, що існують певні стилі навчання - візуальний, аудіальний та кінестетичний - завдяки яким люди краще сприймають інформацію; про "цифрове покоління", що володіє магією багатозадачності; що викладачі більше не потрібні, бо є Інтернет.
От до речі, ці міфи - є типовою псевдонаукою. І вона є в чомусь більш небезпечною для суспільства, ніж чудотворні ікони, бо гатить в першу чергу по молодому поколінню.

Читайте, дуже цікаво.

Допис Івана Примаченка https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1783863948334499:
"Сьогодні в Стенфорді говорили про найпоширеніші освітні міфи. Вони як міфи Давньої Греції, тільки в них на повному серйозні вірять дорослі сучасні люди. Дивовижно спостерігати, як багато років після наукового спростування чергової освітньої легенди вона процвітає в головах у мільйонів людей, заважаючи ефективному навчанню і прямо завдаючи шкоди учням.

1. Ви, звичайно, чули про стилі навчання. Наприклад, візуальний, аудіальний і кінестетичний. Ідея полягає в тому, що кожній людині притаманний певний стиль навчання, за допомогою якого вона навчається найбільш ефективно. Комусь краще послухати лекцію, комусь подивитися на діаграму, а комусь потрібно помацати руками. В 2004 році дослідники нарахували 71 тип різноманітних варіантів навчальних стилів, що згадується в літературі: від вербального до соціального. Проведене в 2015 році опитування показало, що в навчальні стилі вірить 93% пересічних американців і використовує в школі 76% американських вчителів.

Проблема полягає лише в тому, що дослідження за дослідженням не знаходять підтверджень існування індивідуальних стилів навчання. Більше того, сучасна наука про навчання однозначно свідчить на користь того, що найефективніший спосіб покращити розуміння і запам'ятовування матеріалу це комбінувати різноманітні "точки входу" інформації. Тобто одночасно пояснювати нову тему за допомогою тексту, візуальних ілюстрацій і можливості випробувати концепцію на практиці.

Абсурдна популярність міфу про навчальні стилі призвела до того, що у 2017 році 30 відомих дослідників нейронауки з провідних університетів світу опублікували на The Guardian відкритий лист із закликом припинити поширювати цю псевдонаукову ідею. Концепція стилів навчання не просто безневинна дурниця. Вона відволікає сили вчителів від науково доведених методів покращення якості викладання і позбавляє учнів можливості отримати нову інформацію через різні інформаційні канали, погіршуючи якість їх навчання.

2. Ідея про «цифрове покоління» - молодих людей, які всмоктали глибоке розуміння цифрових технологій з молоком матері. Побутує думка, що завдяки використанню цифрових технологій з раннього дитинства це нове покоління змогло розвити в собі навички багатозадачності – вміння займатися одночасно кількома справами, без втрати ефективності. Наприклад, чатитися в соціальних мережах, блукати інтернетом і робити домашнє завдання. Сюрприз-сюрприз – все вище сказане є неправдою!

По-перше, людина в принципі не здатна на справжню багатозадачність, коли мова йде про задачі, що потребують серйозного розумового напруження. Нейронаука непохитна – це фізіологічно неможливо. Робити дві речі одночасно ми можемо лише в тому випадку, якщо одна з них робиться мозком повністю автоматично. В усіх інших випадках мозок вміє лише переключати увагу між різними задачами. При тому може робити це так швидко, що здається, що вдається робити кілька справ одночасно – але це просто ілюзія. Відоме дослідження 2006 року показало, що небезпека, яку створює розмова по телефону (через гарнітуру) під час водіння автомобіля, відповідає рівню небезпеки від водіння авто в нетверезому стані. Природу не обдуриш – розподіляючи увагу між двома завданнями одночасно, наш мозок робить це не просто значно довше, але й значно гірше. І молоде покоління тут не є винятком.

По-друге, дослідження доводять, що хоч молодь і краще поверхово володіє новітніми технологіями, але в глибинному їх розумінні нічим не краща за дорослих людей. Щоденне читання Вікіпедії автоматично не навчить, як формується текст статей, на вміст яких у різних авторів онлайн-енциклопедії є діаметрально протилежні погляди. А активна переписка в соц. мережах сама по собі нічим не допоможе розумінню того, як убезпечити свій аккаунт чи які загрозу приватності існують в сучасному світі. Знання і навички не можна отримати магічним чином – їм потрібно цілеспрямовано навчатися. І від віку це аж ніяк не залежить.

3. Викладачі більше не потрібні – все і так вже є в інтернеті! Так звучить ще один популярний освітній міф. Якщо мова йде про навчання за структурованими навчальними матеріалами (книги, онлайн-курси тощо), то це твердження абсурдно. Візьмемо, наприклад, масові онлайн-курси. У їх виробництві задіяна ціла команда людей. Викладач готує лекції і завдання, асистенти відповідають на запитання слухачів на форумах, розробники курсів допомагають адаптувати матеріал під онлайн-формат і аналізують результати слухачів, оператор знімає відео, дизайнер обробляє слайди тощо. Виходить, що над однією темою масового онлайн-курсу працює в кілька разів більше людей, ніж над підготовкою уроку в середньостатистичній школі!

Інша справа, якщо мова йде про навчання за неструктурованими навчальними матеріалами: окремими статтями, Вікіпедією, нагугленими шматками книг. В такому випадку й справді можна навчатися без постійної опіки викладача, самостійно – якщо знайдеться достатньо мотивації. От тільки якщо ви хоч раз таке пробували, то знаєте, що вийде на порядок довше і складніше. І це не дивно. Всю ту роботу з підготовки навчального плану, відбору якісних навчальних матеріалів та зворотного зв’язку, яку раніше виконував викладач, тепер вам доведеться виконувати самим. Дослідження підтверджують – таке самостійне навчання значно менш ефективне ніж навчання за підтримки досвідченого викладача.

Не вірте всьому, що пишуть в газетах – читайте наукові статті по темі. Почати можна з «Do Learners Really Know Best? Urban Legends in Education» - в ній простою мовою детально розвінчують описані вище навчальні міфи і дають багато посилань на якісну наукову літературу по темі."