Блискавка.
Віднайдено причини визнати існування Лептонного Бога
(так-так, я вмію писати заголовки до новин)
Поки Ви усі кепкували з Лептонівни, виявилося, що вона ж використовувала у своїх дослідженнях найкращий доробок американської науки.
Пряма мова:
"Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови."
Ще раз: "...свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент..."
Га? З'їли?
Ну-то й що, що це 19 століття?
Головне, що це - американський рівень!
Якщо без жартів, це все, що Вам потрібно знати, про демократію в науці та рівноправ'я усіх точок зору.
Немає ніякої національної науки, особливого виплеканого шляху, методик чи щось таке.
Америка пройшла цей складний шлях ще тоді, а ми на нього знову повертаємося.
Прекрасна історія, яка чудово пояснює, чому думка прихильника теорії пласкої Землі, торсіонних полів чи Лептонного Бога ніколи не може вважатися рівноправною думці вченого, що у своїх дослідженнях послуговується науковим методом.
Проблема в іншому.
У провісниці Лептонного Бога є диплом державного зразка та надбавка до зарплатні.
Цим, очевидно, держава визнає її дослідження важливими для світової науки.
Але ґедзь із нею.
Читайте історію.
Вона смачна.
Наталка Атамась на фб https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2107376786200123&id=100007834666677:
"Ластівки, «національна наука» та де не працює демократія.
Я давно чула про цю історію, але перечитати власне статтю руки дійшли тільки зараз, поки малого гуляла. Стаття називається «A Democracy of Facts, an Empire of Reason: Swallow Submersion and Natural History in the Early American Republic».
І розповідається там про полеміку навколо питання, яке непокоїло натурфілософів 18 та початку 19 століття по обидва боки океану: «Де саме зимують ластівки ?» Дискусія точилася багато років.
Окрім припущення, що ластівки мігрують у теплі краї, активно дебатувалося твердження, що вони зимують на дні водойм, зариваючись у муляку, а навесні викопуються та знову злітають у повітря. Ластівки часто ширяють низько над водою, майже торкаючись її дзьобами, а восени у великих кількостях юрмляться навколо водойм, сидять великими зграями на вербах та очереті. Недивно, що припущення про зимівлю ластівок на дні було популярне.
Але у Сполучених Штатах Америки, які нещодавно перемогли у боротьбі за незалежність, воно стало домінуючім.
Молода держава була одержима натурфілософією, не гірше за метрополію. Почитайте, яка поезія :). «The hopeful prospects for the new nation were intertwined with those of science. Ramsay, historian of the Revolution, argued that arts and sciences, which had languished under British rule, "will now raise their drooping heads and spread far and wide, till they have reached the remotest parts of this untutored continent." Barlow, poet and natural history advocate, believed the present was an "age of philosophy" and imagined that America would soon take its place as the world's "empire of reason." (с).
Любителі природи та натурфілософи Сполучених Штатів ревно та із захопленням слідкували з основними напрямками європейської (тоді ще не наукової) думки. Але вони вважали, що молода держава не має наслідувати європейцям у елітарності натурфілософських штудій. Має бути особливий американський шлях :). Європейці, мовляв, занадто захопились порожнім теоретизуванням та спекуляціями, «елітарним мудруванням», та забули про головне – правду факту, яку уособлює спостереження. Кожна людина, якщо вона добросовісна та спостережлива, може займатися натурфілософією та приносити користь. Замість трактатів та книг, спостереження та замітки щодо природи активно та масово публікувалися у вигляді листів у американських газетах та журналах, і туди міг дійсно писати будь-хто.
Віднайдено причини визнати існування Лептонного Бога
(так-так, я вмію писати заголовки до новин)
Поки Ви усі кепкували з Лептонівни, виявилося, що вона ж використовувала у своїх дослідженнях найкращий доробок американської науки.
Пряма мова:
"Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови."
Ще раз: "...свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент..."
Га? З'їли?
Ну-то й що, що це 19 століття?
Головне, що це - американський рівень!
Якщо без жартів, це все, що Вам потрібно знати, про демократію в науці та рівноправ'я усіх точок зору.
Немає ніякої національної науки, особливого виплеканого шляху, методик чи щось таке.
Америка пройшла цей складний шлях ще тоді, а ми на нього знову повертаємося.
Прекрасна історія, яка чудово пояснює, чому думка прихильника теорії пласкої Землі, торсіонних полів чи Лептонного Бога ніколи не може вважатися рівноправною думці вченого, що у своїх дослідженнях послуговується науковим методом.
Проблема в іншому.
У провісниці Лептонного Бога є диплом державного зразка та надбавка до зарплатні.
Цим, очевидно, держава визнає її дослідження важливими для світової науки.
Але ґедзь із нею.
Читайте історію.
Вона смачна.
Наталка Атамась на фб https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2107376786200123&id=100007834666677:
"Ластівки, «національна наука» та де не працює демократія.
Я давно чула про цю історію, але перечитати власне статтю руки дійшли тільки зараз, поки малого гуляла. Стаття називається «A Democracy of Facts, an Empire of Reason: Swallow Submersion and Natural History in the Early American Republic».
І розповідається там про полеміку навколо питання, яке непокоїло натурфілософів 18 та початку 19 століття по обидва боки океану: «Де саме зимують ластівки ?» Дискусія точилася багато років.
Окрім припущення, що ластівки мігрують у теплі краї, активно дебатувалося твердження, що вони зимують на дні водойм, зариваючись у муляку, а навесні викопуються та знову злітають у повітря. Ластівки часто ширяють низько над водою, майже торкаючись її дзьобами, а восени у великих кількостях юрмляться навколо водойм, сидять великими зграями на вербах та очереті. Недивно, що припущення про зимівлю ластівок на дні було популярне.
Але у Сполучених Штатах Америки, які нещодавно перемогли у боротьбі за незалежність, воно стало домінуючім.
Молода держава була одержима натурфілософією, не гірше за метрополію. Почитайте, яка поезія :). «The hopeful prospects for the new nation were intertwined with those of science. Ramsay, historian of the Revolution, argued that arts and sciences, which had languished under British rule, "will now raise their drooping heads and spread far and wide, till they have reached the remotest parts of this untutored continent." Barlow, poet and natural history advocate, believed the present was an "age of philosophy" and imagined that America would soon take its place as the world's "empire of reason." (с).
Любителі природи та натурфілософи Сполучених Штатів ревно та із захопленням слідкували з основними напрямками європейської (тоді ще не наукової) думки. Але вони вважали, що молода держава не має наслідувати європейцям у елітарності натурфілософських штудій. Має бути особливий американський шлях :). Європейці, мовляв, занадто захопились порожнім теоретизуванням та спекуляціями, «елітарним мудруванням», та забули про головне – правду факту, яку уособлює спостереження. Кожна людина, якщо вона добросовісна та спостережлива, може займатися натурфілософією та приносити користь. Замість трактатів та книг, спостереження та замітки щодо природи активно та масово публікувалися у вигляді листів у американських газетах та журналах, і туди міг дійсно писати будь-хто.
Така позиція стає зрозумілою, якщо згадати, що багато видатних натурфілософів Європи з упередженням та недовірою ставились до американських штудій та природи загалом. Великий натураліст Бюффон навіть називав природу Нового Світу «дегенеративною». Американці ж звинувачували європейців у поверхневому ставленні до спостереження американської природи, вигадках та спекуляціях.
На цьому тлі американці активно включилися у дискусію навколо проблема зимівлі ластівок.
І що ж вийшло з їхнього підходу? У статті наведено велику кількість свідчень, де поважні громадяни стверджують у подробицях, як вони спостерігали безпосереднє незворотнє занурення ластівок у водойми восени, а також велику кількість ластівок у мулі висохлих водойм.
Окремі ентузіасти спробували спростувати ці твердження експериментом. Вони писали, що розтин ластівок показує, що це сухопутна істота, не здатна дихати під водою. Експерименти із зануренням ластівок під воду з вантажем на лапках чи голові призвели до того, що ластівки потонули, і жодні дії не змогли повернути їх до життя. (На цьому садистському моменті під час читання статті мені стало реально зле, бо там докладно цитується опис експерименту, - як у нещасних птахів з дзьобиків виривалися бульбашки, як вони пручалися зануренню, тріпочучі крильцями і таке інше :( ).
Одначе навіть з експериментальними доказами, що спростовували спостереження, особливістю ранньої «національної» американської натурфілософії залишалась віра у те, що особисте свідчення, а головне – можливість існування чого завгодно, найбільш відповідає «американському духу».
Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови.
І хоча багато натуралістів підозрювали, що занурення ластівок у воду – це якийсь трюк або омана зору, вони відмовились стверджувати це, поки не буде назбирано достатньо додаткових даних.
Для американських натурфілософів 18-19 століття свідоцтво дорівнювало факту, якщо свідок вважався надійним. Це призвело до того, що сторінки журналів захопили історії про валуни, що вміють рухатись, жаб, що мешкають у камені, змій, що своїм поглядом гіпнотизують здобич і тому подібне. Спроби деяких натуралістів спростувати таке закінчувались нічим. Все це зумовило небезпечний парадокс: американське натурфілософське середовище було абсолютно відкрите, кожна ідея мала право на існування, спостереження будь-кого чи те, що таким вважалося та оголошувалося, було валідніше за дедукцію, і врешті решт це призвело до того, що активна та упереджена більшість задавила освічену, але не таку могутню меншість.
Закінчується стаття словами: «The debate over swallow submersion brought into relief an unsettling reality for natural historians of the new nation: the democracy of facts they helped create was a powerful force and one that they could do little to stop» (с).
Повчальна історія, чи не так? Ластівки не зимують на дні водойм. Національної науки не існує. Демократія у науці не працює. А Сполучені Штати пережили «хвороби росту» науки у 18-19 столітті і наразі щодо науки та інновацій попереду. А де ми?"
На цьому тлі американці активно включилися у дискусію навколо проблема зимівлі ластівок.
І що ж вийшло з їхнього підходу? У статті наведено велику кількість свідчень, де поважні громадяни стверджують у подробицях, як вони спостерігали безпосереднє незворотнє занурення ластівок у водойми восени, а також велику кількість ластівок у мулі висохлих водойм.
Окремі ентузіасти спробували спростувати ці твердження експериментом. Вони писали, що розтин ластівок показує, що це сухопутна істота, не здатна дихати під водою. Експерименти із зануренням ластівок під воду з вантажем на лапках чи голові призвели до того, що ластівки потонули, і жодні дії не змогли повернути їх до життя. (На цьому садистському моменті під час читання статті мені стало реально зле, бо там докладно цитується опис експерименту, - як у нещасних птахів з дзьобиків виривалися бульбашки, як вони пручалися зануренню, тріпочучі крильцями і таке інше :( ).
Одначе навіть з експериментальними доказами, що спростовували спостереження, особливістю ранньої «національної» американської натурфілософії залишалась віра у те, що особисте свідчення, а головне – можливість існування чого завгодно, найбільш відповідає «американському духу».
Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови.
І хоча багато натуралістів підозрювали, що занурення ластівок у воду – це якийсь трюк або омана зору, вони відмовились стверджувати це, поки не буде назбирано достатньо додаткових даних.
Для американських натурфілософів 18-19 століття свідоцтво дорівнювало факту, якщо свідок вважався надійним. Це призвело до того, що сторінки журналів захопили історії про валуни, що вміють рухатись, жаб, що мешкають у камені, змій, що своїм поглядом гіпнотизують здобич і тому подібне. Спроби деяких натуралістів спростувати таке закінчувались нічим. Все це зумовило небезпечний парадокс: американське натурфілософське середовище було абсолютно відкрите, кожна ідея мала право на існування, спостереження будь-кого чи те, що таким вважалося та оголошувалося, було валідніше за дедукцію, і врешті решт це призвело до того, що активна та упереджена більшість задавила освічену, але не таку могутню меншість.
Закінчується стаття словами: «The debate over swallow submersion brought into relief an unsettling reality for natural historians of the new nation: the democracy of facts they helped create was a powerful force and one that they could do little to stop» (с).
Повчальна історія, чи не так? Ластівки не зимують на дні водойм. Національної науки не існує. Демократія у науці не працює. А Сполучені Штати пережили «хвороби росту» науки у 18-19 столітті і наразі щодо науки та інновацій попереду. А де ми?"
У мене є для Вас хороші новини.
Про "зрада не всюди", "надія є" і "це надихає".
Я полюбляю повторювати, що вірю патріотам в окопах, а не на трибунах.
Одним з таких для мене свого часу став Іван Примаченко - співзасновник платформи масових безкоштовних онлайн-курсів Prometheus, що вже надала чи надає вільний доступ до знань більш ніж півмільйону українців.
Чому я повірив у його мрію навчати якісно усіх, кого тільки можна?
Тому що завжди хотів отримати корисний інструмент для своєї роботи - вивчити мову програмування, але бракло часу (та клепки). І саме творіння Івана з однодумцями допомогло мені у цьому.
За роки подальшої співпраці з Прометеусом, із запуском десятків нових курсів - я в цьому лише переконався.
Ще однією такою людиною для мене стала Наталя Микольська. Вона не лише відкрила мені очі на те, що спорядження для зимових видів спорту Fischer народжується в Україні, не тільки доступною мовою пояснила Національну експортну стратегію (про це, до речі, писав тут https://goo.gl/WHXDgU), але й власними діями по сприянню запровадженню зон вільної торгівлі та промоцією України в світі довела, що а) не всім чиновникам плювати на країну і б) Україна - спроможна вражати світ.
До чого я все це пишу?
Я люблю та поважаю цих людей і був дуже радий почути новину, що вони відібрані до участі у стипендіальній програмі для лідерів з України «Ukrainian Emerging Leaders Program» у Стендфордському університеті.
За 10-ть місяців вони повернуться сюди з новими знаннями та вміннями, щоб ще ефективніше змінювати Україну на краще.
Якщо дуже коротко - Іван вивчатиме питання створення освітньої системи майбутнього, а Наталя - питання розвитку експорту та посилення економіки (докладніше - у них на сторінках).
Також за цією програмою Україну представлятиме Олександра Устінова, але я з нею, на жаль, не знайомий, і от тільки-но почав стежити.
Загалом, я дуже радий.
Бо саме такими невеличкими кроками окремих людей вибудовується фундамент розвиненого суспільства та потужної держави.
Переможемо.
Про "зрада не всюди", "надія є" і "це надихає".
Я полюбляю повторювати, що вірю патріотам в окопах, а не на трибунах.
Одним з таких для мене свого часу став Іван Примаченко - співзасновник платформи масових безкоштовних онлайн-курсів Prometheus, що вже надала чи надає вільний доступ до знань більш ніж півмільйону українців.
Чому я повірив у його мрію навчати якісно усіх, кого тільки можна?
Тому що завжди хотів отримати корисний інструмент для своєї роботи - вивчити мову програмування, але бракло часу (та клепки). І саме творіння Івана з однодумцями допомогло мені у цьому.
За роки подальшої співпраці з Прометеусом, із запуском десятків нових курсів - я в цьому лише переконався.
Ще однією такою людиною для мене стала Наталя Микольська. Вона не лише відкрила мені очі на те, що спорядження для зимових видів спорту Fischer народжується в Україні, не тільки доступною мовою пояснила Національну експортну стратегію (про це, до речі, писав тут https://goo.gl/WHXDgU), але й власними діями по сприянню запровадженню зон вільної торгівлі та промоцією України в світі довела, що а) не всім чиновникам плювати на країну і б) Україна - спроможна вражати світ.
До чого я все це пишу?
Я люблю та поважаю цих людей і був дуже радий почути новину, що вони відібрані до участі у стипендіальній програмі для лідерів з України «Ukrainian Emerging Leaders Program» у Стендфордському університеті.
За 10-ть місяців вони повернуться сюди з новими знаннями та вміннями, щоб ще ефективніше змінювати Україну на краще.
Якщо дуже коротко - Іван вивчатиме питання створення освітньої системи майбутнього, а Наталя - питання розвитку експорту та посилення економіки (докладніше - у них на сторінках).
Також за цією програмою Україну представлятиме Олександра Устінова, але я з нею, на жаль, не знайомий, і от тільки-но почав стежити.
Загалом, я дуже радий.
Бо саме такими невеличкими кроками окремих людей вибудовується фундамент розвиненого суспільства та потужної держави.
Переможемо.
Цього тижня я надибав усього 3 науково-популярні події, бо навіть популяризація має відпочивати влітку.
Не проґавте.
До речі, аж до 15 липня я теж припиняю відстеження цікавинок, але якщо щось трапиться аж-аж таке неймовірне - окремо зроблю пост.
Інджой.
https://site.ua/anton.senenko/14092-tri-tsikavi-naukovo-populyarni-podiyi-tsogo-tijnya-sud-hromosomi-i-kosmos/
Не проґавте.
До речі, аж до 15 липня я теж припиняю відстеження цікавинок, але якщо щось трапиться аж-аж таке неймовірне - окремо зроблю пост.
Інджой.
https://site.ua/anton.senenko/14092-tri-tsikavi-naukovo-populyarni-podiyi-tsogo-tijnya-sud-hromosomi-i-kosmos/
site.ua
Антон Сененко: Три цікаві науково-популярні події цього тижня: суд, хромосоми і Космос
стаття
Апдейт до попереднього допису: там додалося ще 3 події - зустріч з науковцем з Лейпцига в Одесі, брифінг Space Cossacks та зустріч школярів з польським астрофізиком
https://mon.gov.ua/ua/news/uryad-stvoriv-nacionalnij-fond-doslidzhen-yakij-davatime-granti-na-nauku-z-2019-roku
Сьогодні маємо велику перемогу - Уряд створив Національний фонд досліджень, який має запрацювати вже у 2019 році.
Це настільки визначна подія особисто для мене, що «аж сльози течуть».
Аж пригадалося, як мерзли мої ноги на акціях молодих науковців в підтримку реформ науки у 2015-2016 роках.
Скільки було чутно критики на адресу нового Закону про науку, створюваної системи Ідентифікаційного, Наукового, Адміністративного комітетів, Національної ради з питань розвитку науки і технологій, але паровозік потрошку набирає швидкість і хочеться вірити, що із запуском повноцінного грантового фінансування - паровозік зможе.
А Нацфонд досліджень - саме про це, про гранти. Тому у кожному своєму пості про реформи я наголошував, що прозора система фінансування - чи не основна мета реформ, і Нацфонд - перший пріоритет.
Загалом, читайте новину та подробиці, але коротко:
1. Це один з дієвих механізмів конкурсного фінансування науки, обсяг якого має зрости до 40%, і це одна з реформ, що ще більше інтегрує нашу наукову систему з європейською.
2. Фонд матиме окремий рядок в бюджеті.
3. Фонд не тільки фінансуватиме проекти чи розробки, але й сприятиме мобільності вчених та, навіть, популяризації науки.
4. Науковий комітет, що вже добре зарекомендував себе поборником за академічну доброчесність, обиратиме на конкурсних засадах склад Наукової ради Фонду та виступатиме Наглядовою радою Фонду.
Круто. Правда.
Я ще не бачу остаточного положення про Фонд, але одну із його версій Ви можете віднайти тут:
https://www.facebook.com/groups/314070194112/10156828358089113/
(Остаточний варіант потім додам сюди ж).
Однак я не можу утриматися від критики:
1. Уряд спізнюється з впровадженням реформ науки. Мінімум на 1 рік. Якщо чесно - на 2. Постійні зволікання призвели до втрати країною сотень науковців, які вже емігрували чи покинули наукову сферу.
Зауважу, що війна - не є виправданням, бо своєю діяльністю вони підтримувати встигають косюків, а бездіяльністю - бурштинокопачів.
2. Оті переможні реляції про значне зростання фінансування - смішні. Особливо дивує згадка, що Уряд планує у 2020 році порушити Закон, а саме його 48 статтю, яка визначає, що бюджетне фінансування науки має складати 1,7% ВВП. З матеріалу розуміємо, що якийсь середньостроковий план Уряду передбачає лише 0,5%. Може я що не так зрозумів, то виправте мене.
3. Лишаються питання до ефективного функціонування Нацфонду як бюджетної установи. Не секрет, що в бюджетних установах 31 грудня кожного року всі гроші обнулюються. Чи буде таке тут? Якщо так, то на втіленні довгострокових проектів чи закупівлях дороговартісного обладнання можна ставити хрест.
Але поки можна святкувати.
Шлях до реформ важкий і вимірюється маленькими нудними бюрократичними кроками.
Переможемо.
P.S. Вибачте за можливі орфографічні помилки - пишу в дорозі.
Сьогодні маємо велику перемогу - Уряд створив Національний фонд досліджень, який має запрацювати вже у 2019 році.
Це настільки визначна подія особисто для мене, що «аж сльози течуть».
Аж пригадалося, як мерзли мої ноги на акціях молодих науковців в підтримку реформ науки у 2015-2016 роках.
Скільки було чутно критики на адресу нового Закону про науку, створюваної системи Ідентифікаційного, Наукового, Адміністративного комітетів, Національної ради з питань розвитку науки і технологій, але паровозік потрошку набирає швидкість і хочеться вірити, що із запуском повноцінного грантового фінансування - паровозік зможе.
А Нацфонд досліджень - саме про це, про гранти. Тому у кожному своєму пості про реформи я наголошував, що прозора система фінансування - чи не основна мета реформ, і Нацфонд - перший пріоритет.
Загалом, читайте новину та подробиці, але коротко:
1. Це один з дієвих механізмів конкурсного фінансування науки, обсяг якого має зрости до 40%, і це одна з реформ, що ще більше інтегрує нашу наукову систему з європейською.
2. Фонд матиме окремий рядок в бюджеті.
3. Фонд не тільки фінансуватиме проекти чи розробки, але й сприятиме мобільності вчених та, навіть, популяризації науки.
4. Науковий комітет, що вже добре зарекомендував себе поборником за академічну доброчесність, обиратиме на конкурсних засадах склад Наукової ради Фонду та виступатиме Наглядовою радою Фонду.
Круто. Правда.
Я ще не бачу остаточного положення про Фонд, але одну із його версій Ви можете віднайти тут:
https://www.facebook.com/groups/314070194112/10156828358089113/
(Остаточний варіант потім додам сюди ж).
Однак я не можу утриматися від критики:
1. Уряд спізнюється з впровадженням реформ науки. Мінімум на 1 рік. Якщо чесно - на 2. Постійні зволікання призвели до втрати країною сотень науковців, які вже емігрували чи покинули наукову сферу.
Зауважу, що війна - не є виправданням, бо своєю діяльністю вони підтримувати встигають косюків, а бездіяльністю - бурштинокопачів.
2. Оті переможні реляції про значне зростання фінансування - смішні. Особливо дивує згадка, що Уряд планує у 2020 році порушити Закон, а саме його 48 статтю, яка визначає, що бюджетне фінансування науки має складати 1,7% ВВП. З матеріалу розуміємо, що якийсь середньостроковий план Уряду передбачає лише 0,5%. Може я що не так зрозумів, то виправте мене.
3. Лишаються питання до ефективного функціонування Нацфонду як бюджетної установи. Не секрет, що в бюджетних установах 31 грудня кожного року всі гроші обнулюються. Чи буде таке тут? Якщо так, то на втіленні довгострокових проектів чи закупівлях дороговартісного обладнання можна ставити хрест.
Але поки можна святкувати.
Шлях до реформ важкий і вимірюється маленькими нудними бюрократичними кроками.
Переможемо.
P.S. Вибачте за можливі орфографічні помилки - пишу в дорозі.
Міністерство освіти і науки України
Уряд створив Національний фонд досліджень, який даватиме гранти на науку з 2019 року
В Україні створено Національний фонд досліджень, що вже з 2019 року має розпочати грантову підтримку наукових досліджень та розробок. Відповідну постанову затверджено на засіданні КМУ сьогодні, 4 липня 2018 року, у приміщенні Будинку Уряду.
Так, всьо.
Переглянув цей чудовий матеріал про дослідження популяції чорного лелеки в Україні і в мене виникла мрія - кілька сотень фотопасток.
От відкривайте статтю.
Коротко - там про те, як наші науковці встановили приблизну чисельність чорних лелек в Україні, дослідили їх вздовж і впоперек, за що отримали респект від усіх інших науковців світу та цілого фонду WWF.
Це неймовірно круто!
Але головне - фотографії!!!
Анбілівібл!
Вони шикарні!
Фотопастки дозволяють детально стежити з гніздами птахів, відстежувати лелек, сов, дятлів, припутнів, канюків, куниць, спостерігати вилуплення пташенят та їхню годівлю, шлюбні ігри птахів.
Всі фото клікабельні і дуже якісні.
Так от, нащо нам сотні фотопасток?
Мені здається, що так само, як науковці вивчають тварин, ми могли б вивчати наших можновладців.
Не треба лізти на дерева чи у гнізда.
Треба лише встановити фотопастку в кожен кабінет і спостерігати, за яких саме умов з людини вилуплюється корупціонер, хто до нього залітає у гніздо, чим годує.
Найбільш цікаво дізнатися, як вони розмножуються - висиджуванням яєць чи вегетативно.
Хоча... яка там популяція у лелек? 450 гніздових пар?
Лептонний боже, та у нас лелек менше, ніж корупціонерів.
Але як ідея... Може НАБУ чи САП чи хто там відкриють науково-дослідний відділ?
Інджой.
http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=4121
Переглянув цей чудовий матеріал про дослідження популяції чорного лелеки в Україні і в мене виникла мрія - кілька сотень фотопасток.
От відкривайте статтю.
Коротко - там про те, як наші науковці встановили приблизну чисельність чорних лелек в Україні, дослідили їх вздовж і впоперек, за що отримали респект від усіх інших науковців світу та цілого фонду WWF.
Це неймовірно круто!
Але головне - фотографії!!!
Анбілівібл!
Вони шикарні!
Фотопастки дозволяють детально стежити з гніздами птахів, відстежувати лелек, сов, дятлів, припутнів, канюків, куниць, спостерігати вилуплення пташенят та їхню годівлю, шлюбні ігри птахів.
Всі фото клікабельні і дуже якісні.
Так от, нащо нам сотні фотопасток?
Мені здається, що так само, як науковці вивчають тварин, ми могли б вивчати наших можновладців.
Не треба лізти на дерева чи у гнізда.
Треба лише встановити фотопастку в кожен кабінет і спостерігати, за яких саме умов з людини вилуплюється корупціонер, хто до нього залітає у гніздо, чим годує.
Найбільш цікаво дізнатися, як вони розмножуються - висиджуванням яєць чи вегетативно.
Хоча... яка там популяція у лелек? 450 гніздових пар?
Лептонний боже, та у нас лелек менше, ніж корупціонерів.
Але як ідея... Може НАБУ чи САП чи хто там відкриють науково-дослідний відділ?
Інджой.
http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=4121
Штучного інтелекту Вам у стрічку.
Це погляд людини, яка чесно пише, що є американським підприємцем, але, на мою думку, Віталій для розвитку української сфери високих технологій робить подекуди більше, ніж ті, хто має цим опікуватися у владних кабінетах.
Він очолює крутяцьку компанію Augmented Pixels - доповнена та віртуальна реальність, на Вікі все докладно розписано - і висловлює свій погляд на розвиток AI в світі, Китаї та місце України в цих процесах.
Цікаво.
Інджой.
І ще.
Віталій Гончарук для мене є яскравим індикатором ступеню інноваційного спрямування політики нашої влади.
Допоки його компанія та усі подібні, що мають корені з України, приписані всюди, окрім неньки, я розумітиму, що для влади пріоритетами лишаються баржі з кавунами, птахофабрики та умовні роттердами плюс.
І що б вони не розповідали з високих трибун - не віритиму ні слову.
Однак.
Стаття Віталія сповнена оптимізмом, тому будемо оптимістами також.
https://investgazeta.ua/blogs/sposobna-li-ukraina-sozdat-konkurentnyj-khab-po-razvitiyu-iskusstvennogo-intellekta-1-1
Це погляд людини, яка чесно пише, що є американським підприємцем, але, на мою думку, Віталій для розвитку української сфери високих технологій робить подекуди більше, ніж ті, хто має цим опікуватися у владних кабінетах.
Він очолює крутяцьку компанію Augmented Pixels - доповнена та віртуальна реальність, на Вікі все докладно розписано - і висловлює свій погляд на розвиток AI в світі, Китаї та місце України в цих процесах.
Цікаво.
Інджой.
І ще.
Віталій Гончарук для мене є яскравим індикатором ступеню інноваційного спрямування політики нашої влади.
Допоки його компанія та усі подібні, що мають корені з України, приписані всюди, окрім неньки, я розумітиму, що для влади пріоритетами лишаються баржі з кавунами, птахофабрики та умовні роттердами плюс.
І що б вони не розповідали з високих трибун - не віритиму ні слову.
Однак.
Стаття Віталія сповнена оптимізмом, тому будемо оптимістами також.
https://investgazeta.ua/blogs/sposobna-li-ukraina-sozdat-konkurentnyj-khab-po-razvitiyu-iskusstvennogo-intellekta-1-1
Investgazeta
Способна ли Украина создать конкурентный хаб по развитию Искусственного Интеллекта?
Как американский предприниматель, я в апреле 2018 года посетил Китай - в рамках государственной программы по развитию Искусственного Инте...
Ой, а так можна було?
Ти такий весь красівий рєктор Недопедуніверситету імені бідосі Драгоманова своїми діями чи бездіяльністю сприяєш виведенню студентів на молебні і толеруєш існування спецради, яка масштабно поставляє на експорт ймовірно сплагійовані дисертації (тут https://goo.gl/hjXJyv і тут https://goo.gl/7BVjDV), утримуєш на посаді дивну людину, що промовля дивні речі про гендер, а потім такий опа! і отримуєш премію від держави за роботу "Цивілізаційний вибір України і соціальний прогрес".
Я саму роботу не читав і не засуджую, але сумніваюся, що покійний Мирослав Попович, теж відзначений цією премією, який мав нещастя взяти у співавтори цього дволикого пана, писав у ній саме про таку цивілізацію.
Може пану ректору слід було б публічно відмовитись від премії, допоки не наведе лад у своєму "королівстві"?
Ой, та до кого я звертаюсь...
Цирк.
Допис Лізи Кузьменко на фб (https://www.facebook.com/liza.kuzmenko.7/posts/1992059880869322):
"19 травня Президент України нагородив ректора університету Драгоманова Віктора Андрущенка Державною премією в галузі науки за "Цивілізаційний вибір України і соціальний прогрес" (!). Розмір премії з наших з вами податків - 270 тис грн.
Так, це той самий керівник гомофобної Ганни Турчинової. Так, це той самий ректор університету, який заганяв студентів на молитву замість пар.
З іншого боку, в цій же номінації шанований Мирослав Попович (посмертно).
Так і живемо між цивілізаційним вибором і "традиційними цінностями"."
Ти такий весь красівий рєктор Недопедуніверситету імені бідосі Драгоманова своїми діями чи бездіяльністю сприяєш виведенню студентів на молебні і толеруєш існування спецради, яка масштабно поставляє на експорт ймовірно сплагійовані дисертації (тут https://goo.gl/hjXJyv і тут https://goo.gl/7BVjDV), утримуєш на посаді дивну людину, що промовля дивні речі про гендер, а потім такий опа! і отримуєш премію від держави за роботу "Цивілізаційний вибір України і соціальний прогрес".
Я саму роботу не читав і не засуджую, але сумніваюся, що покійний Мирослав Попович, теж відзначений цією премією, який мав нещастя взяти у співавтори цього дволикого пана, писав у ній саме про таку цивілізацію.
Може пану ректору слід було б публічно відмовитись від премії, допоки не наведе лад у своєму "королівстві"?
Ой, та до кого я звертаюсь...
Цирк.
Допис Лізи Кузьменко на фб (https://www.facebook.com/liza.kuzmenko.7/posts/1992059880869322):
"19 травня Президент України нагородив ректора університету Драгоманова Віктора Андрущенка Державною премією в галузі науки за "Цивілізаційний вибір України і соціальний прогрес" (!). Розмір премії з наших з вами податків - 270 тис грн.
Так, це той самий керівник гомофобної Ганни Турчинової. Так, це той самий ректор університету, який заганяв студентів на молитву замість пар.
З іншого боку, в цій же номінації шанований Мирослав Попович (посмертно).
Так і живемо між цивілізаційним вибором і "традиційними цінностями"."
До речі, кому цікаво - ось сама робота: http://www.kdpu-nt.gov.ua/ru/node/6538
Абсолютно неймовірно
Росія отримала ґрунтовні підстави для оголошення території Нідерландів ісконно руськой зємльой.
Виявилося, що для будівництва метро у 2003-2012 роках в Амстердамі осушували канали і весь мул та землю ретельно просіювали через чарунки розміром 4х4 та 1х1 сантиметр.
Так, оті всі тонни породи.
(Скажені психи! Це точно через легальні наркотики - протрушували землю і гиготали).
І виявилося, що у донних відкладах повно російських монет, що однозначно доводить, що Нідерланди були засновані росіянами, а, отже, населення Нідерландів - прості нащадки великоімперського народу.
Не вірите - гляньте самі.
Якщо серйозно, я просто знімаю капелюха перед археологами, які проробили таку неймовірну роботу.
Тут тисячі предметів, до кожного є опис, а шкала йде далеко вглиб історії: 2005, 2000, 1975, ... 1900... 1825... 1700... 1625... 1450... 1349 роки та 119000 років тому.
Кожен, хто щось кидав у канал - залишив згадку для історії.
До речі, колись в Полтаві чи-то греблю лагодили, чи шо, то дуже сильно спустили воду у Ворсклі. Знайшли якісь снаряди та патрони.
Цікаво, що там у Дніпрі.
А загалом, це ще один привід замислитися, наскільки складно природі перетравити людські творіння.
І, повертаючись до теми росіян - от нашо вони в ту Європу їдуть, ризикують скрєпами і марнують високостабільні рублі?
Інджой.
https://belowthesurface.amsterdam/en/vondsten
(Я вдячний Марії Репко за віднайдене посилання)
Росія отримала ґрунтовні підстави для оголошення території Нідерландів ісконно руськой зємльой.
Виявилося, що для будівництва метро у 2003-2012 роках в Амстердамі осушували канали і весь мул та землю ретельно просіювали через чарунки розміром 4х4 та 1х1 сантиметр.
Так, оті всі тонни породи.
(Скажені психи! Це точно через легальні наркотики - протрушували землю і гиготали).
І виявилося, що у донних відкладах повно російських монет, що однозначно доводить, що Нідерланди були засновані росіянами, а, отже, населення Нідерландів - прості нащадки великоімперського народу.
Не вірите - гляньте самі.
Якщо серйозно, я просто знімаю капелюха перед археологами, які проробили таку неймовірну роботу.
Тут тисячі предметів, до кожного є опис, а шкала йде далеко вглиб історії: 2005, 2000, 1975, ... 1900... 1825... 1700... 1625... 1450... 1349 роки та 119000 років тому.
Кожен, хто щось кидав у канал - залишив згадку для історії.
До речі, колись в Полтаві чи-то греблю лагодили, чи шо, то дуже сильно спустили воду у Ворсклі. Знайшли якісь снаряди та патрони.
Цікаво, що там у Дніпрі.
А загалом, це ще один привід замислитися, наскільки складно природі перетравити людські творіння.
І, повертаючись до теми росіян - от нашо вони в ту Європу їдуть, ризикують скрєпами і марнують високостабільні рублі?
Інджой.
https://belowthesurface.amsterdam/en/vondsten
(Я вдячний Марії Репко за віднайдене посилання)
Друзі, тут от яка справа.
Оскільки київська міська влада все ніяк не може котрий місяць забезпечити нас із дружиною гарячою водою, а про Одесу в програмі Щура сказали, що безкоштовно відпочити на пляжах практично неможливо, ми відчули реальну потребу нарешті вирішити питання особистої гігієни.
Найближчий доступний нам гарячий душ виявився у Данії, в Копенгагені.
Так, ми скористалися Святим Безвізом, Святим Лоукостом та Святою Ковбасою із Собою і вирішили подивитися на землю, що народила Нільса Бора та Ганса Крістіана Андерсена.
Так от.
Я щиро вважав, що практично вся Європа приблизно однакова, а після Парижа мене вразити буде дуже важко.
Однак, від моменту, коли я з вікна літака побачив десятки вітряків у морі, а на вулицях - портативні набори для порятунку людей, у яких стало зле із серцем, я зрозумів, що нудно мені тут не буде і часу на ці Інтернети практично немає.
Я не встигаю захоплюватися Данією, де люди самі для себе збудували країну із добрим життям.
Де діти - в центрі уваги.
Де велосипед - рівноправний учасник дорожнього руху.
Де все створено на віки, але стара вражаюча виплекана архітектура чудово виглядає поруч із футуристичними будівлями.
Я не встигаю.
Тому найближчі дні я не інформуватиму Вас про наукові та навколонаукові події.
В принципі, головне те, що достеменно встановлено недоуніверситетність педуніверситету Драгоманова, Печерський суд не визнає теорію імені провідного вишу країни - наукою, а процес запуску Національного фонду досліджень - розпочато.
Також щиро сподіваюсь, що Ляшко триматиме свої ініціативи при собі, Порошенко таки подасть в Раду законопроект про податок на виведений капітал, а ідіотизм про цензуру в Інтернеті зникне так само, як виник.
До речі, ще раз повторю: безвіз - це найголовніша реформа, що в довгостроковій перспективі змінить країну на краще.
Ми єднаємося з цивілізацією, де держава - для людей, а не люди - для держави.
Окремим представникам наших здеградованих еліт це незрозуміло, і вони інколи вбачають в цьому небезпеку, але середовище в країні, позитивна активність громадян, ефективність економіки врешті-решт - багато в чому визначається саме рівнем обізнаності широких верств про світ та ступенем їх мобільності.
Головне, щоб люди прагнули повертатися та привносили в Україну бажання створювати такі інституції, аби було безпілотне метро, гаряча вода, нормальні дороги, чудовий комунальний транспорт, соцзахист, чистота, порядок і таке інше.
І головне - розуміння, що все це забезпечує сплата податків та контроль їх використання.
Хай Вас та нас береже Лептонний Бог.
Переможемо.
За кілька днів почуємось.
Оскільки київська міська влада все ніяк не може котрий місяць забезпечити нас із дружиною гарячою водою, а про Одесу в програмі Щура сказали, що безкоштовно відпочити на пляжах практично неможливо, ми відчули реальну потребу нарешті вирішити питання особистої гігієни.
Найближчий доступний нам гарячий душ виявився у Данії, в Копенгагені.
Так, ми скористалися Святим Безвізом, Святим Лоукостом та Святою Ковбасою із Собою і вирішили подивитися на землю, що народила Нільса Бора та Ганса Крістіана Андерсена.
Так от.
Я щиро вважав, що практично вся Європа приблизно однакова, а після Парижа мене вразити буде дуже важко.
Однак, від моменту, коли я з вікна літака побачив десятки вітряків у морі, а на вулицях - портативні набори для порятунку людей, у яких стало зле із серцем, я зрозумів, що нудно мені тут не буде і часу на ці Інтернети практично немає.
Я не встигаю захоплюватися Данією, де люди самі для себе збудували країну із добрим життям.
Де діти - в центрі уваги.
Де велосипед - рівноправний учасник дорожнього руху.
Де все створено на віки, але стара вражаюча виплекана архітектура чудово виглядає поруч із футуристичними будівлями.
Я не встигаю.
Тому найближчі дні я не інформуватиму Вас про наукові та навколонаукові події.
В принципі, головне те, що достеменно встановлено недоуніверситетність педуніверситету Драгоманова, Печерський суд не визнає теорію імені провідного вишу країни - наукою, а процес запуску Національного фонду досліджень - розпочато.
Також щиро сподіваюсь, що Ляшко триматиме свої ініціативи при собі, Порошенко таки подасть в Раду законопроект про податок на виведений капітал, а ідіотизм про цензуру в Інтернеті зникне так само, як виник.
До речі, ще раз повторю: безвіз - це найголовніша реформа, що в довгостроковій перспективі змінить країну на краще.
Ми єднаємося з цивілізацією, де держава - для людей, а не люди - для держави.
Окремим представникам наших здеградованих еліт це незрозуміло, і вони інколи вбачають в цьому небезпеку, але середовище в країні, позитивна активність громадян, ефективність економіки врешті-решт - багато в чому визначається саме рівнем обізнаності широких верств про світ та ступенем їх мобільності.
Головне, щоб люди прагнули повертатися та привносили в Україну бажання створювати такі інституції, аби було безпілотне метро, гаряча вода, нормальні дороги, чудовий комунальний транспорт, соцзахист, чистота, порядок і таке інше.
І головне - розуміння, що все це забезпечує сплата податків та контроль їх використання.
Хай Вас та нас береже Лептонний Бог.
Переможемо.
За кілька днів почуємось.
Сьогодні ще не про науку, але завтра знову повернемося до неї
Коротке резюме по Копенгагену
Ми з дружиною поставили собі питання - що спільного між Києвом та головним містом Данії?
Я відповів, що ... практично нічого.
Дружина жартома зауважила, що в Копенгагені, як і в Києві, на світлофорі теж 3 кольори - червоний, жовтий і зелений.
Хотілося б пореготати, але що таке Данія з точки зору туриста, який намагався уникати розкручених місць і повештатися ареалами існування "аборигенів"?
Данія - це країна, де люди уклали між собою прекрасний суспільний договір про співіснування, основним пунктом якого є забезпечення доброго життя для всіх. Все.
Це суто моя думка (так, я можу помилятись), але що я відчув:
- родина та батьківство - в центрі уваги. Пандуси, ігрові майданчики, соціальне забезпечення, система транспортного сполучення та знижок на квитки, спеціальні сімейні велосипеди і т.і. сприяють максимальній концентрації на вихованні дитини, формуванні її як особистості. В Україні для більшості населення батьківство є героїчним вчинком, щоденними випробуваннями (навіть із пошуком публічного туалету для дитини), а загальний принцип - вижити і стежити, аби дитину не збив на дорозі п'яний синочок прокурора, якого потім накриють ковдрою в клітку та випустять під заставу.
- пішоходи та велосипедисти - повноцінні учасники дорожнього руху. Данські водії розуміють, що чим кращі велосипедні доріжки та тротуари - тим більше для них місця на дорогах. В Києві дебіли-водії їздять тротуарами, а велосипедистів категорично не поважають (маю сумний досвід, після якого я взагалі перестав пересуватися в Києві ровером. Донедавна навіть на Трухановому острові неможливо було спокійно проїхатися велосипедом, бо тебе постійно тіснили автівки).
- люди з особливими потребами - повноцінні члени суспільства. Крапка. Не будується щось таке, куди б не могла потрапити людина на візку. Мені здається, що копенгагенський чиновник, аби підписати якийсь акт про затвердження споруди, сам сідає на візок і власноруч переконується у доступності. В Копенгагені немає підземних переходів. Тільки наземні. В Києві ж тільки-но почали відмовлятися від цих диких дір в землі, збудованих заради зручності автомобілістів, що мали б пересуватися на громадському транспорті. Якби він був.
- громадський транспорт в Копенгагені - це альфа і омега комфорту мешканців. Все суспільство, в т.ч. власники автівок розуміють, що чим більше зручних автобусів - тим менші затори. Міська влада розуміє, що чим привабливішим є умови оплати проїзду - тим більше пасажирів, краща екологія і т.п.
Київська міська влада, стверджуючи про найдешевший проїзд в Європі, тихо замовчує той факт, що
а) у нас не існує єдиного квитка, які в Європі дешевші за українські реалії користування маршрутками
б) з точки зору розвиненої країни в Києві практично відсутній громадський транспорт - в деякі місця неможливо доїхати залізяччям Київпастрансу, а всюди вночі - тільки таксі.
Афера з підвищенням проїзду - це взагалі цирк. Як на мене - було б добре, аби і 10 грн за поїздку встановили, якби:
- монетизували проїзд пільговиків;
- стежили за інтервалом руху;
- впровадили єдиний квиток на всі види транспорту за адекватною європейською ціною;
- запровадили електронну систему контролю, а не паперові квиточки, і публічно звітували про надходження/витрати. Допоки цього не зроблено - київська міська влада тупо вводить суспільство в оману (бреше) - особливо після історій про борг київського метрополітену якомусь росіянину.
Тому вся ця ганьба саме про те - а куди підуть гроші?
- на вулицях немає бійцівських порід собак. Так, власників із собаками дуже багато (котів чомусь практично немає), але всі вони якісь... безпечні. Я не знаю, як це в Данії регулюється, але впевнений, що тут немає таких резонансних історій, коли пітбуль кинувся на дитину чи щось таке.
Коротке резюме по Копенгагену
Ми з дружиною поставили собі питання - що спільного між Києвом та головним містом Данії?
Я відповів, що ... практично нічого.
Дружина жартома зауважила, що в Копенгагені, як і в Києві, на світлофорі теж 3 кольори - червоний, жовтий і зелений.
Хотілося б пореготати, але що таке Данія з точки зору туриста, який намагався уникати розкручених місць і повештатися ареалами існування "аборигенів"?
Данія - це країна, де люди уклали між собою прекрасний суспільний договір про співіснування, основним пунктом якого є забезпечення доброго життя для всіх. Все.
Це суто моя думка (так, я можу помилятись), але що я відчув:
- родина та батьківство - в центрі уваги. Пандуси, ігрові майданчики, соціальне забезпечення, система транспортного сполучення та знижок на квитки, спеціальні сімейні велосипеди і т.і. сприяють максимальній концентрації на вихованні дитини, формуванні її як особистості. В Україні для більшості населення батьківство є героїчним вчинком, щоденними випробуваннями (навіть із пошуком публічного туалету для дитини), а загальний принцип - вижити і стежити, аби дитину не збив на дорозі п'яний синочок прокурора, якого потім накриють ковдрою в клітку та випустять під заставу.
- пішоходи та велосипедисти - повноцінні учасники дорожнього руху. Данські водії розуміють, що чим кращі велосипедні доріжки та тротуари - тим більше для них місця на дорогах. В Києві дебіли-водії їздять тротуарами, а велосипедистів категорично не поважають (маю сумний досвід, після якого я взагалі перестав пересуватися в Києві ровером. Донедавна навіть на Трухановому острові неможливо було спокійно проїхатися велосипедом, бо тебе постійно тіснили автівки).
- люди з особливими потребами - повноцінні члени суспільства. Крапка. Не будується щось таке, куди б не могла потрапити людина на візку. Мені здається, що копенгагенський чиновник, аби підписати якийсь акт про затвердження споруди, сам сідає на візок і власноруч переконується у доступності. В Копенгагені немає підземних переходів. Тільки наземні. В Києві ж тільки-но почали відмовлятися від цих диких дір в землі, збудованих заради зручності автомобілістів, що мали б пересуватися на громадському транспорті. Якби він був.
- громадський транспорт в Копенгагені - це альфа і омега комфорту мешканців. Все суспільство, в т.ч. власники автівок розуміють, що чим більше зручних автобусів - тим менші затори. Міська влада розуміє, що чим привабливішим є умови оплати проїзду - тим більше пасажирів, краща екологія і т.п.
Київська міська влада, стверджуючи про найдешевший проїзд в Європі, тихо замовчує той факт, що
а) у нас не існує єдиного квитка, які в Європі дешевші за українські реалії користування маршрутками
б) з точки зору розвиненої країни в Києві практично відсутній громадський транспорт - в деякі місця неможливо доїхати залізяччям Київпастрансу, а всюди вночі - тільки таксі.
Афера з підвищенням проїзду - це взагалі цирк. Як на мене - було б добре, аби і 10 грн за поїздку встановили, якби:
- монетизували проїзд пільговиків;
- стежили за інтервалом руху;
- впровадили єдиний квиток на всі види транспорту за адекватною європейською ціною;
- запровадили електронну систему контролю, а не паперові квиточки, і публічно звітували про надходження/витрати. Допоки цього не зроблено - київська міська влада тупо вводить суспільство в оману (бреше) - особливо після історій про борг київського метрополітену якомусь росіянину.
Тому вся ця ганьба саме про те - а куди підуть гроші?
- на вулицях немає бійцівських порід собак. Так, власників із собаками дуже багато (котів чомусь практично немає), але всі вони якісь... безпечні. Я не знаю, як це в Данії регулюється, але впевнений, що тут немає таких резонансних історій, коли пітбуль кинувся на дитину чи щось таке.
- в Данії на історичних будівлях не склять балкони і на всіх будинках не паплюжать фасади кондиціонерами. Данці розуміють, що туризм - це чудова стаття доходів усього суспільства, а для більшості туристів важлива атмосфера міста, в якій будинки та парки відіграють основну роль. В Києві ідіоти-власники засклених історичних балконів непокояться лише за свою консервацію, лижі та непрацюючі холодильники (чи що вони там зберігають). Владі міста, звісно, теж на це начхати.
- практична відсутність реклами на вулицях. Київська міська влада декларувала боротьбу з білбордами і сітілайтами та навіть спромоглася щось там прибрати, але досвід показує, що на місці сіті-лайтів з'явилися рідкокристалічні панелі. Побачимо, що буде далі.
- в Копенгагені та загалом в країні плекають свою історію, бережуть історичні будівлі, бо - див. попередній пункт. І отут цікава річ. Все, що я пишу про Копенгаген - в середньому характерно в цілому для Данії, бо ми змогли трохи попоїздити і переконатися. Добре життя є добрим лише тоді, коли добре живуть усі.
Київ і регіони - наче з різних світів, тому аналогії з Данією немає.
Але є одна штука, що єднає Київ з, наприклад, Одесою, Полтавою та Дніпром - у всіх цих містах ненавидять старі будівлі, доводять їх до руйнації, підпалюють та гамселять замість них безликі убогі багатоповерхівки.
- Данія - країна успішних компаній, що підкорили чи підкорюють світ. Взуття Ecco, конструктори Lego, прикраси Pandora, аудіообладнання Bang & Olufsen, жувальна гумка Stimorol, гігант морських перевезень Maersk (зверніть увагу на контейнери, що прямують українською залізницею. Більшість із них має цей напис) - данські. Навіть пиво Carlsberg та Tuborg - з Копенгагена (ні, український туборг - із Запоріжжя, здається). Про українські досягнення - промовчу. У нас набагато менше приводів пишатися.
- Прекрасний стан довкілля. Чисті канали без сміття. Чисте повітря у місті. Електромобілів так багато, що я стомився обертатися на Тесли, Ліфи, БМВ, Еко-гольфи, Еко-рено та Еко-форди. Може мені здається, але я навіть почуваю себе краще. Про вітряки у морі я писав вже окремо. Перше ж, про що непокоюся після повернення в Київ - за звичкою не випити води з-під крану. В Копенгагені - постійно вживав воду з водогону. Ще одне - відсутність неприємних запахів. Єдиний раз, коли ми його відчули - біля станції очищення води на околиці міста (так, ми і там були), але це логічно. І, повірте, рівень запаху не йде в жодне порівняння з Бортничами, з околиць яких людей треба просто евакуювати.
- В Копенгагені є гаряча вода. (так просто. Якщо що - у себе вдома я її не бачив уже... коли там її відімкнули?)
- Автоматизація. Навіть якщо мова йде про розвантаження/завантаження піску - сам водій вантажівки з маніпулятором керує ним за допомогою спеціального радіопульта. Йому не треба 2-3 людини в допомогу. Якщо тре викопати невеличку траншею - є маленькі екскаватори. Я взагалі вже не кажу про українську дійсність, коли 10 людей з мітлами та лопатами йдуть узбіччям та згрібають сміття, а за ними їде трактор Білорусь, в який вони те ве вручну закидають. Для цього в Копенгагені є одна вантажівка, яка виконує їхню денну роботу у рази швидше. (взагалі, київські структури із благоустрою - це приклад шаленого марнотратства людино-годин в нікуди).
- Архітектура. Тут навіть будівлі теплоелектростанцій - витвори мистецтва. Труби заводів - не псують естетику міста, бо красиві.
- Прапори. Данські прапори всюди. Особливо в приватному секторі. Вони пишаються своєю країною. Вони люблять її. І щодня роблять все для того, щоб суспільство мало добре життя.
- в Копенгагені мало палять. Я чутливий до цих речей. Чи-то цигарки дорогі, чи-то нація свідома та здорова. До речі, впевнений, що така пристрасть до велосипедів позитивно відображається на низькому рівні серцево-судинних захворювань та загальному здоров'ї людей. Що зовсім класно - на вулицях та в районах зупинок громадського транспорту я не бачив недопалків. Взагалі. Лише в туристичних локаціях, але там багато свнсбак і наших.
- практична відсутність реклами на вулицях. Київська міська влада декларувала боротьбу з білбордами і сітілайтами та навіть спромоглася щось там прибрати, але досвід показує, що на місці сіті-лайтів з'явилися рідкокристалічні панелі. Побачимо, що буде далі.
- в Копенгагені та загалом в країні плекають свою історію, бережуть історичні будівлі, бо - див. попередній пункт. І отут цікава річ. Все, що я пишу про Копенгаген - в середньому характерно в цілому для Данії, бо ми змогли трохи попоїздити і переконатися. Добре життя є добрим лише тоді, коли добре живуть усі.
Київ і регіони - наче з різних світів, тому аналогії з Данією немає.
Але є одна штука, що єднає Київ з, наприклад, Одесою, Полтавою та Дніпром - у всіх цих містах ненавидять старі будівлі, доводять їх до руйнації, підпалюють та гамселять замість них безликі убогі багатоповерхівки.
- Данія - країна успішних компаній, що підкорили чи підкорюють світ. Взуття Ecco, конструктори Lego, прикраси Pandora, аудіообладнання Bang & Olufsen, жувальна гумка Stimorol, гігант морських перевезень Maersk (зверніть увагу на контейнери, що прямують українською залізницею. Більшість із них має цей напис) - данські. Навіть пиво Carlsberg та Tuborg - з Копенгагена (ні, український туборг - із Запоріжжя, здається). Про українські досягнення - промовчу. У нас набагато менше приводів пишатися.
- Прекрасний стан довкілля. Чисті канали без сміття. Чисте повітря у місті. Електромобілів так багато, що я стомився обертатися на Тесли, Ліфи, БМВ, Еко-гольфи, Еко-рено та Еко-форди. Може мені здається, але я навіть почуваю себе краще. Про вітряки у морі я писав вже окремо. Перше ж, про що непокоюся після повернення в Київ - за звичкою не випити води з-під крану. В Копенгагені - постійно вживав воду з водогону. Ще одне - відсутність неприємних запахів. Єдиний раз, коли ми його відчули - біля станції очищення води на околиці міста (так, ми і там були), але це логічно. І, повірте, рівень запаху не йде в жодне порівняння з Бортничами, з околиць яких людей треба просто евакуювати.
- В Копенгагені є гаряча вода. (так просто. Якщо що - у себе вдома я її не бачив уже... коли там її відімкнули?)
- Автоматизація. Навіть якщо мова йде про розвантаження/завантаження піску - сам водій вантажівки з маніпулятором керує ним за допомогою спеціального радіопульта. Йому не треба 2-3 людини в допомогу. Якщо тре викопати невеличку траншею - є маленькі екскаватори. Я взагалі вже не кажу про українську дійсність, коли 10 людей з мітлами та лопатами йдуть узбіччям та згрібають сміття, а за ними їде трактор Білорусь, в який вони те ве вручну закидають. Для цього в Копенгагені є одна вантажівка, яка виконує їхню денну роботу у рази швидше. (взагалі, київські структури із благоустрою - це приклад шаленого марнотратства людино-годин в нікуди).
- Архітектура. Тут навіть будівлі теплоелектростанцій - витвори мистецтва. Труби заводів - не псують естетику міста, бо красиві.
- Прапори. Данські прапори всюди. Особливо в приватному секторі. Вони пишаються своєю країною. Вони люблять її. І щодня роблять все для того, щоб суспільство мало добре життя.
- в Копенгагені мало палять. Я чутливий до цих речей. Чи-то цигарки дорогі, чи-то нація свідома та здорова. До речі, впевнений, що така пристрасть до велосипедів позитивно відображається на низькому рівні серцево-судинних захворювань та загальному здоров'ї людей. Що зовсім класно - на вулицях та в районах зупинок громадського транспорту я не бачив недопалків. Взагалі. Лише в туристичних локаціях, але там багато свнсбак і наших.
- Всі. От абсолютно всі нормально чи вільно говорять англійською. У них навіть фільми чи передачі цією мовою не перекладаються на данську, а лише є внизу субтитри. І я скажу страшне - ми маємо чинити так само. Ні, у нас мають бути власні круте кіновиробництво та якісні телеефіри, але критично важливо інтегрувати українців у глобальний світ. Інакше втратимо.
Наче з головного - все.
До речі, більшість з того, що я перелічив, характерне і для Парижа, і для Будапешта (так, він гірший, але стрімко наближається до того всього), і для шведського Мальме.
Тобто це не Копенгаген - хороший.
Це Київ - недолугий.
Але після критики хочу зауважити.
Після здійснення посадки у Жулянах перший білборд, що я побачив, був "Україні потрібен мир".
Те, що мир потрібен - ніхто не заперечує.
Але я сумніваюся, що та політична сила, котра почала себе так просувати, хоче нам донести, що мир є можливий лише після перемоги у війні з Росією. Думаю, вони запропонують здати наші національні інтереси (звісно, не прямо, а під ласим шаром популістичних обіцянок) в обмін на припинення вогню. Нащо ж стріляти, коли ярмо знову на шиї?
То я до чого?
Наша країна - ще дуже молода. До того ми були лише колонією, нині ж маємо справжню війну за Незалежність.
Це, на жаль, необхідний етап.
І якщо ми нарешті деокуповані від росіян і зброєю протидіємо спробі реваншу, то справжня війна за деокупацію від корупції та "олігархів на бюджетних потоках" - ще попереду.
Ми тільки почали змінювати постколоніальні за своєю суттю інституції, спрямовані на контроль людей та висмоктування ресурсів, на справжні інститути, призначені для служіння людям та розвитку суспільства.
Абсолютно все, що я перелічив про Данію - у нас буде.
Так, ми втратимо, як це не прикро, ще не одного нашого воїна, багато історичних будівель, мільярди вкрадених і попиляних гривень тими, кому не вистачає на новий ролекс чи феррарі, та ще більше нервових клітин наших співгромадян.
Але ми йдемо в Європу.
Напрямок - вірний.
І чим більша кількість людей зможе порівняти "там" із "тут" - тим більше прагнення буде повертатися та лупати сю скелю.
Так, будуть ті, хто не повернеться. Але ті, що оберуть життя на Батьківщині, матимуть тисячу і один аргумент, чому відсутність корупції - це добре. Не в теорії, а на практиці.
Бо безвіз - він як фундаментальна наука.
Моментальний ефект не очевидний, але в перспективі він змінює все уявлення про суть речей та суспільних стосунків. Ми в Україні не зможемо укласти суспільний договір про добре життя без уявлення усіма співгромадянами, що це - не про гречку до виборів чи можливість "порішать" із кумом.
Коли ми всі оперуватимемо одними уявленнями, стане зрозуміло, хто популіст і постійно тягне новими старими курсами країну в прірву (це був другий бігборд, що я побачив після повернення).
І було б добре, аби нинішні "еліти", які цілковито і повністю втратили зв'язок з реальністю, окрім рейтингів почали опікуватися тим, щоб їхні власні діти у недалекому майбутньому безпечно пересувалися вулицями, пили чисту воду, дихали свіжим повітрям та перебували під захистом справді найсильнішої Армії в Європі.
Бо так має бути.
Бо у нас під одним боком здичавіла мерзенна країна.
Але ми можемо щільніше притиснутися до Цивілізації, наїжачившись у бік ворога Стугнами, Корсарами, Вільхами та Нептунами.
Щось коротко не вийшло...
Загалом, дякую Данії та Швеції, дякую мешканцям цих країн та діаспорі за допомогу у багатьох питаннях.
Окремо дякую Павлу Шлясі, Олександрі Раджишевській, Дмитру Якубовському, Максиму та Лесі Плахотникам.
Треба лупати сю скелю.
Переможемо.
P.S. Літопис подій у Данії:
Про старт мандрівки в Копенгаген - https://t.me/mouselab/667
Про перші враження від Копенгагена - https://goo.gl/YHMjNA
Про вітряки та Християнію - https://goo.gl/dykdKw
Про Данський технічний університет - https://goo.gl/o1G31e
Про Гліптотеку - https://goo.gl/gJMtw2
Про музей скульптури Торвальдсена - https://goo.gl/kvqWMP
Про шведське місто Мальме - https://goo.gl/Z8P14a
Наче з головного - все.
До речі, більшість з того, що я перелічив, характерне і для Парижа, і для Будапешта (так, він гірший, але стрімко наближається до того всього), і для шведського Мальме.
Тобто це не Копенгаген - хороший.
Це Київ - недолугий.
Але після критики хочу зауважити.
Після здійснення посадки у Жулянах перший білборд, що я побачив, був "Україні потрібен мир".
Те, що мир потрібен - ніхто не заперечує.
Але я сумніваюся, що та політична сила, котра почала себе так просувати, хоче нам донести, що мир є можливий лише після перемоги у війні з Росією. Думаю, вони запропонують здати наші національні інтереси (звісно, не прямо, а під ласим шаром популістичних обіцянок) в обмін на припинення вогню. Нащо ж стріляти, коли ярмо знову на шиї?
То я до чого?
Наша країна - ще дуже молода. До того ми були лише колонією, нині ж маємо справжню війну за Незалежність.
Це, на жаль, необхідний етап.
І якщо ми нарешті деокуповані від росіян і зброєю протидіємо спробі реваншу, то справжня війна за деокупацію від корупції та "олігархів на бюджетних потоках" - ще попереду.
Ми тільки почали змінювати постколоніальні за своєю суттю інституції, спрямовані на контроль людей та висмоктування ресурсів, на справжні інститути, призначені для служіння людям та розвитку суспільства.
Абсолютно все, що я перелічив про Данію - у нас буде.
Так, ми втратимо, як це не прикро, ще не одного нашого воїна, багато історичних будівель, мільярди вкрадених і попиляних гривень тими, кому не вистачає на новий ролекс чи феррарі, та ще більше нервових клітин наших співгромадян.
Але ми йдемо в Європу.
Напрямок - вірний.
І чим більша кількість людей зможе порівняти "там" із "тут" - тим більше прагнення буде повертатися та лупати сю скелю.
Так, будуть ті, хто не повернеться. Але ті, що оберуть життя на Батьківщині, матимуть тисячу і один аргумент, чому відсутність корупції - це добре. Не в теорії, а на практиці.
Бо безвіз - він як фундаментальна наука.
Моментальний ефект не очевидний, але в перспективі він змінює все уявлення про суть речей та суспільних стосунків. Ми в Україні не зможемо укласти суспільний договір про добре життя без уявлення усіма співгромадянами, що це - не про гречку до виборів чи можливість "порішать" із кумом.
Коли ми всі оперуватимемо одними уявленнями, стане зрозуміло, хто популіст і постійно тягне новими старими курсами країну в прірву (це був другий бігборд, що я побачив після повернення).
І було б добре, аби нинішні "еліти", які цілковито і повністю втратили зв'язок з реальністю, окрім рейтингів почали опікуватися тим, щоб їхні власні діти у недалекому майбутньому безпечно пересувалися вулицями, пили чисту воду, дихали свіжим повітрям та перебували під захистом справді найсильнішої Армії в Європі.
Бо так має бути.
Бо у нас під одним боком здичавіла мерзенна країна.
Але ми можемо щільніше притиснутися до Цивілізації, наїжачившись у бік ворога Стугнами, Корсарами, Вільхами та Нептунами.
Щось коротко не вийшло...
Загалом, дякую Данії та Швеції, дякую мешканцям цих країн та діаспорі за допомогу у багатьох питаннях.
Окремо дякую Павлу Шлясі, Олександрі Раджишевській, Дмитру Якубовському, Максиму та Лесі Плахотникам.
Треба лупати сю скелю.
Переможемо.
P.S. Літопис подій у Данії:
Про старт мандрівки в Копенгаген - https://t.me/mouselab/667
Про перші враження від Копенгагена - https://goo.gl/YHMjNA
Про вітряки та Християнію - https://goo.gl/dykdKw
Про Данський технічний університет - https://goo.gl/o1G31e
Про Гліптотеку - https://goo.gl/gJMtw2
Про музей скульптури Торвальдсена - https://goo.gl/kvqWMP
Про шведське місто Мальме - https://goo.gl/Z8P14a
Telegram
Лабораторна миша
Друзі, тут от яка справа.
Оскільки київська міська влада все ніяк не може котрий місяць забезпечити нас із дружиною гарячою водою, а про Одесу в програмі Щура сказали, що безкоштовно відпочити на пляжах практично неможливо, ми відчули реальну потребу нарешті…
Оскільки київська міська влада все ніяк не може котрий місяць забезпечити нас із дружиною гарячою водою, а про Одесу в програмі Щура сказали, що безкоштовно відпочити на пляжах практично неможливо, ми відчули реальну потребу нарешті…
Я повернувсі з Данії і почав робити спроби осягнути, що ж я за тиждень проґавив.
Тепер в мене сива голова, але на обличчі - посмішка.
Бо перша частина - про пекло в українській науці, а друга - про "народилася пандочка".
З поганого: всі три пункти наочно демонструють, чому треба боротися за академічну доброчесність. Тому що якщо її немає - жоден мінфін чи жодне обурення громадян не зупинить виплати негідникам, що отримали свої посади, ступені та звання завдяки іншим негідникам при посадах:
1. В Україні захистили докторську дисертацію про ноосферну освіту «Виховання духовності студентської молоді у контексті ноосферної освіти». Перш, ніж я скажу, що українська педагогічна наука - мертва, бо я не знайшов офіційної реакції Національної академії педагогічних наук, а консультантом цього шедевру була цілий академік НАПН, раджу і Вам прочитати цей матеріал від Семена Єсилевського.
Виявляється:
- терміну "ноосферна освіта" ніде в світі не існує.
- в дисертації нам розповідають про космоорганізми, космопланетарний світ, торсійні поля.
- "...біополе людини – це її панцир, захисна сітка, міцність якої залежить від рівня духовності людини, а з другого – через біополе відбувається інформаційно-енергетична взаємодія людини з космопланетарним світом"
- "Згідно з новітніми науковими даними, людина як складна біоінформаційно-енергетична система лише на декілька відсотків складається з фізичного тіла (зовнішньої людини) і на 95–98% – з інформаційно-енергетичних шарів (внутрішньої людини) – її біоінформаційно-енергетичної складової".
- "Взаємодія Абсолютного Ніщо і Поля Свідомості призводить до появи фізичного вакууму чи надтонкої первісної матерії. Із торсійного поля у вакуум переходять на «вічне збереження» усі можливості, які потім розгортаються в еволюційному фізичному Всесвіті – банки даних, константи, форми, сили, алгоритми, принципи, правила, пропорції, відношення, закони, образи – одне слово, усе те, що можна об’єднати поняттям «матриця творіння»."
Але головне: тут розповідається про новітню ЛЕПТОННУ теорію.
Панове, ця пані отримала ступінь доктора наук. Це означає, що ми з Вами оплачуємо її надбавку за такі відкриття.
Українська педагогічна наука - мертва.
Інджой.
https://site.ua/yesint/14293-hroniki-shtopanogo-dna-n7-noosfernoe-obrazovanie/
П.С. Якщо у нас є Лептонівна (https://goo.gl/9Wi3Ly), Квантонівна (https://goo.gl/4h6W3y), то, мабуть, має бути Ноосферівна.
2. Етична комісія Львівського національного медичного університету не знайшла якихось проблем у тезах доповіді професора Білобривки, що розповідав про "відкривати, проникати кудись це суто чоловіча справа. Адже на проникненні кудись, в щось крутиться все чоловіче життя", "...задача, основне покликання жінки це відтворення, тобто репродукція...", "Чоловік прощає і забуває, жінка прощає, але не забуває. Ця якість ріднить жінок з кішками".
В мене тільки одна версія.
Прохфесор отруїв усю етичну комісію якоюсь гидотою, а протиотрута тільки у нього. Інакше я пояснити цей треш не можу.
Читайте Івана Примаченка, він постійно відстежує цю тему.
https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1651613831559512
3. У Сумському державному педагогічному університеті громадянин Іраку зміг захистити дисертацію про шпротний паштет за спеціальністю "Патологічна фізіологія".
Я не жартую.
Шпротний, лярва, паштет.
Вони годували щурів ліками, додаючи їх у шпротний паштет, та ще й оформили два документи на раціоналізаторьку розробку - шприц.
Оце прорив.
Також в популяції щурів спостерігалися не летальні, а літальні випадки.
Віктор Досенко чудово розписав усі подробиці, бо був присутнім на захисті.
https://www.facebook.com/victor.dosenko/posts/1797347700357968
Насправді, трешу було ще більше, але кожен жах потребує ретельної перевірки.
Тепер до хорошого:
Тепер в мене сива голова, але на обличчі - посмішка.
Бо перша частина - про пекло в українській науці, а друга - про "народилася пандочка".
З поганого: всі три пункти наочно демонструють, чому треба боротися за академічну доброчесність. Тому що якщо її немає - жоден мінфін чи жодне обурення громадян не зупинить виплати негідникам, що отримали свої посади, ступені та звання завдяки іншим негідникам при посадах:
1. В Україні захистили докторську дисертацію про ноосферну освіту «Виховання духовності студентської молоді у контексті ноосферної освіти». Перш, ніж я скажу, що українська педагогічна наука - мертва, бо я не знайшов офіційної реакції Національної академії педагогічних наук, а консультантом цього шедевру була цілий академік НАПН, раджу і Вам прочитати цей матеріал від Семена Єсилевського.
Виявляється:
- терміну "ноосферна освіта" ніде в світі не існує.
- в дисертації нам розповідають про космоорганізми, космопланетарний світ, торсійні поля.
- "...біополе людини – це її панцир, захисна сітка, міцність якої залежить від рівня духовності людини, а з другого – через біополе відбувається інформаційно-енергетична взаємодія людини з космопланетарним світом"
- "Згідно з новітніми науковими даними, людина як складна біоінформаційно-енергетична система лише на декілька відсотків складається з фізичного тіла (зовнішньої людини) і на 95–98% – з інформаційно-енергетичних шарів (внутрішньої людини) – її біоінформаційно-енергетичної складової".
- "Взаємодія Абсолютного Ніщо і Поля Свідомості призводить до появи фізичного вакууму чи надтонкої первісної матерії. Із торсійного поля у вакуум переходять на «вічне збереження» усі можливості, які потім розгортаються в еволюційному фізичному Всесвіті – банки даних, константи, форми, сили, алгоритми, принципи, правила, пропорції, відношення, закони, образи – одне слово, усе те, що можна об’єднати поняттям «матриця творіння»."
Але головне: тут розповідається про новітню ЛЕПТОННУ теорію.
Панове, ця пані отримала ступінь доктора наук. Це означає, що ми з Вами оплачуємо її надбавку за такі відкриття.
Українська педагогічна наука - мертва.
Інджой.
https://site.ua/yesint/14293-hroniki-shtopanogo-dna-n7-noosfernoe-obrazovanie/
П.С. Якщо у нас є Лептонівна (https://goo.gl/9Wi3Ly), Квантонівна (https://goo.gl/4h6W3y), то, мабуть, має бути Ноосферівна.
2. Етична комісія Львівського національного медичного університету не знайшла якихось проблем у тезах доповіді професора Білобривки, що розповідав про "відкривати, проникати кудись це суто чоловіча справа. Адже на проникненні кудись, в щось крутиться все чоловіче життя", "...задача, основне покликання жінки це відтворення, тобто репродукція...", "Чоловік прощає і забуває, жінка прощає, але не забуває. Ця якість ріднить жінок з кішками".
В мене тільки одна версія.
Прохфесор отруїв усю етичну комісію якоюсь гидотою, а протиотрута тільки у нього. Інакше я пояснити цей треш не можу.
Читайте Івана Примаченка, він постійно відстежує цю тему.
https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1651613831559512
3. У Сумському державному педагогічному університеті громадянин Іраку зміг захистити дисертацію про шпротний паштет за спеціальністю "Патологічна фізіологія".
Я не жартую.
Шпротний, лярва, паштет.
Вони годували щурів ліками, додаючи їх у шпротний паштет, та ще й оформили два документи на раціоналізаторьку розробку - шприц.
Оце прорив.
Також в популяції щурів спостерігалися не летальні, а літальні випадки.
Віктор Досенко чудово розписав усі подробиці, бо був присутнім на захисті.
https://www.facebook.com/victor.dosenko/posts/1797347700357968
Насправді, трешу було ще більше, але кожен жах потребує ретельної перевірки.
Тепер до хорошого:
1. Українські школярі вперше в історії посіли четверте місце на міжнародній олімпіаді з математики. Так, на фоні попереднього пекла - слабка втіха, але 4 золоті та 2 срібні медалі - це дуже круто.
Окремо винесу імена переможців:
учні Харківського фізико-математичного ліцею № 27 - Роман Сарапін ("золото"), Нго Нгок Тхай Шон ("золото"), Аліна Гарбузова ("срібло"), Харківського НВК № 45 "Академічна гімназія" - Ілля Коваль ("золото"), ліцею № 208 м. Києва - Федір Юдін ("золото"), природничо-наукового ліцею №145 м. Києва - Арсеній Ніколаєв ("срібло").
https://www.bbc.com/ukrainian/news-44811731
2. Олексій Ігнатенко написав чудовий матеріал про Теорію ігор та смертельні дуелі.
Математика пояснює, чому перемагає завжди кращий стрілець.
Але в дописі мова також ведеться і про труелі, де три суперники мають різну вогневу підготовку.
І от тут вже найслабший стрілець має шанс на перемогу.
Чому так - читайте матеріал.
Тим більше, там розібрано класну сцену з шикарного кіно "Хороший, поганий, злий".
https://site.ua/olexii.ignatenko/14263-dueli-vesterni-i-teoriya-igor/
3. Катерина Терлецька дуже цікаво розповідає про цунамі висотою десятками метрів, внутрішні хвилі по 200-240 метрів та озерних монстрів.
Дякую ресурсу Sciences.in.UA за чудову роботу!
https://www.youtube.com/watch?v=FKcZxQitYUQ&feature=youtu.be
4. Класне інтерв'ю на Радіо НВ в передачі Академія наук - про чупакабр, місця, де вони існують, та "чому науковці приховують".
А також про чугайстра, карадазьку морську змію, кракена та інших рідкісних істот. Пояснює зоолог Григорій Попов
https://nv.ua/radio/science-academy/akademija-nauk-fantasticheskie-zhivotnye-host-hrihorij-popov-efir-ot-28062018--2479922.html
5. Бомбезний матеріал про кріоелектронну мікроскопію, за яку у 2017 році присудили Нобелівську премію. За допомогою цієї методики візуалізація структури біомолекул піднялася на зовсім інший рівень. Це прорив.
Просто перегляньте малюнки білків з атомарною роздільною здатністю.
Докладно пояснено, чому оптичні методики, рентгенівська кристалографія та електронні мікроскопи - погані помічники у цій справі.
Розтлумачено, яким чином при заморожуванні уникають появи кристалів льоду та як саме тепер можна спостерігати за біологічними молекулами в динаміці.
Зверніть увагу, скільки років було витрачено на цю методику. І було зовсім не очевидно, що вийде те все розробити. А наприкінці статті побачите перелік хвороб, для подолання яких вона реально може бути застосована. Альцгеймер та Паркінсон, звісно, присутні.
http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/Holtsev_on_Nobel_Prize_in_Chemistry_and_Cryobiology_Visnyk_2018_6.pdf
6. І трохи реалій про нашу демографію з вченою Еллою Лібановою: про пенсійну реформу, про ринок землі, бідність об'єктивну та суб'єктивну, нерівність, тотальну недовіру, чи вигідно елітам мати в країні потужний середній клас, перепис населення, вимирання України та загалом європеоїдної раси.
І цифра шок - 40% 16-річних юнаків у нас не доживають до 60-ти років.
https://realist.online/article/ella-libanova-v-2050-godu-ukrainu-budut-stroit-kitajcy-i-vetnamcy
Можливо, я щось проґавив, тому вибачайте.
Однак тішить, що отака "крапельна" популяризація створює хоч не океан, але море інформації.
Але найбільше, що мене гнітить за тиждень, що минув - що досі невідомою лишається доля Олега Сенцова, якого в застінках тримає росія.
Однак переможемо.
Окремо винесу імена переможців:
учні Харківського фізико-математичного ліцею № 27 - Роман Сарапін ("золото"), Нго Нгок Тхай Шон ("золото"), Аліна Гарбузова ("срібло"), Харківського НВК № 45 "Академічна гімназія" - Ілля Коваль ("золото"), ліцею № 208 м. Києва - Федір Юдін ("золото"), природничо-наукового ліцею №145 м. Києва - Арсеній Ніколаєв ("срібло").
https://www.bbc.com/ukrainian/news-44811731
2. Олексій Ігнатенко написав чудовий матеріал про Теорію ігор та смертельні дуелі.
Математика пояснює, чому перемагає завжди кращий стрілець.
Але в дописі мова також ведеться і про труелі, де три суперники мають різну вогневу підготовку.
І от тут вже найслабший стрілець має шанс на перемогу.
Чому так - читайте матеріал.
Тим більше, там розібрано класну сцену з шикарного кіно "Хороший, поганий, злий".
https://site.ua/olexii.ignatenko/14263-dueli-vesterni-i-teoriya-igor/
3. Катерина Терлецька дуже цікаво розповідає про цунамі висотою десятками метрів, внутрішні хвилі по 200-240 метрів та озерних монстрів.
Дякую ресурсу Sciences.in.UA за чудову роботу!
https://www.youtube.com/watch?v=FKcZxQitYUQ&feature=youtu.be
4. Класне інтерв'ю на Радіо НВ в передачі Академія наук - про чупакабр, місця, де вони існують, та "чому науковці приховують".
А також про чугайстра, карадазьку морську змію, кракена та інших рідкісних істот. Пояснює зоолог Григорій Попов
https://nv.ua/radio/science-academy/akademija-nauk-fantasticheskie-zhivotnye-host-hrihorij-popov-efir-ot-28062018--2479922.html
5. Бомбезний матеріал про кріоелектронну мікроскопію, за яку у 2017 році присудили Нобелівську премію. За допомогою цієї методики візуалізація структури біомолекул піднялася на зовсім інший рівень. Це прорив.
Просто перегляньте малюнки білків з атомарною роздільною здатністю.
Докладно пояснено, чому оптичні методики, рентгенівська кристалографія та електронні мікроскопи - погані помічники у цій справі.
Розтлумачено, яким чином при заморожуванні уникають появи кристалів льоду та як саме тепер можна спостерігати за біологічними молекулами в динаміці.
Зверніть увагу, скільки років було витрачено на цю методику. І було зовсім не очевидно, що вийде те все розробити. А наприкінці статті побачите перелік хвороб, для подолання яких вона реально може бути застосована. Альцгеймер та Паркінсон, звісно, присутні.
http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/Holtsev_on_Nobel_Prize_in_Chemistry_and_Cryobiology_Visnyk_2018_6.pdf
6. І трохи реалій про нашу демографію з вченою Еллою Лібановою: про пенсійну реформу, про ринок землі, бідність об'єктивну та суб'єктивну, нерівність, тотальну недовіру, чи вигідно елітам мати в країні потужний середній клас, перепис населення, вимирання України та загалом європеоїдної раси.
І цифра шок - 40% 16-річних юнаків у нас не доживають до 60-ти років.
https://realist.online/article/ella-libanova-v-2050-godu-ukrainu-budut-stroit-kitajcy-i-vetnamcy
Можливо, я щось проґавив, тому вибачайте.
Однак тішить, що отака "крапельна" популяризація створює хоч не океан, але море інформації.
Але найбільше, що мене гнітить за тиждень, що минув - що досі невідомою лишається доля Олега Сенцова, якого в застінках тримає росія.
Однак переможемо.