Ой, обожнюю такі історії...
"Нащо нам ті ботаніки", - казали вони.
"Все вже давно вивчено", - переконували вони нас.
Класно.
Наталка Атамась на фб (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2100502913554177&id=100007834666677):
Я не ботанік, і про те, що для ботаніків "Кеп О.", я дізнаюся дуже постфактум. Але я обожнюю такі історії. Вони гарно показують, як з економічним використанням тварин та рослин складно передбачити, де знайдеш, а де втратиш.
Є така невеличка бобова рослинка, яка називається гуар (Cyamopsis tetragonoloba [L.] Taub), яку сотні років культивували у посушливих районах Індії перш за все у якості кормової рослини для худоби. Також порошок гуарових бобів - гуарову камідь, експортували і використовували як загущувач у харчовій промисловості, у соусах та кетчупах.
А потім у США почався нафтовий і газовий бум, пов'язаний з видобутком нафти і газу шляхом фрекінгу, тобто гідророзриву. Та сама технологія видобутку зокрема сланцевого газу, навколо якого точилось у нас так багато розмов. А саме закачування під землю у нафтоносний пласт великої кількості води. Ця вода має бути загущена, бо так набагато ефективніше відбувається під тиском розрив нафтовмістних шарів. І до того ж, у такій воді потрібна велика кількість піску чи інших гранул, які називають "пропанти", аби попередити закриття розривів та тріщин при відкачуванні води і вивільненні з підземних порожнин власне нафти. А щоб ефективно розчинити у воді пропанти, знову таки потрібно її загустити.
І тут виявилось, що з розповсюдження нової технології видобутку нафти та газу, гуарова камідь як загущувач просто конче потрібна. У 2011 році гуар виявився основним продуктом експорту Індії у Штати. Його ціна протягом 2012 року злетіла до небес, на 1500 %. Деякі свердловини у Штатах почали закриватися через нестачу гуарової каміді. Одразу почали шукати синтетичні аналоги, а харчова промисловіість попала у велику халепу, бо її доля експорту гуару зі 100% впала до 20 %. Зубожілі фермери Раджастану у Індії за два сезони стали багатими людьми, а харчова промисловість почала тестити рослинні замінники гуару. На даний момент це плоди ріжкового дерева (Ceratonia siliqua), тари (Caesalpinia spinosa) та касії (Cassia sp.).
Невдовзі ціна стабілізувалася, гуар почали вирощувати фермери Техасу та Оклахоми, Австралії, Африки, бо індійський врожай гуару занадто залежав від мусонів, але поправте мене - воду для фрекінгу все ще загущують гуаром, бо це дешевше, ніж синтетичні аналоги?
Отже, я зовсім не здивована, що існує цілий науковий журнал, що називається "Economic Botany" 🙂.
Любіть і цінуйте ботаніків, люди, бо ніколи не знаєш, де і коли вони знадобляться :).
"Нащо нам ті ботаніки", - казали вони.
"Все вже давно вивчено", - переконували вони нас.
Класно.
Наталка Атамась на фб (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2100502913554177&id=100007834666677):
Я не ботанік, і про те, що для ботаніків "Кеп О.", я дізнаюся дуже постфактум. Але я обожнюю такі історії. Вони гарно показують, як з економічним використанням тварин та рослин складно передбачити, де знайдеш, а де втратиш.
Є така невеличка бобова рослинка, яка називається гуар (Cyamopsis tetragonoloba [L.] Taub), яку сотні років культивували у посушливих районах Індії перш за все у якості кормової рослини для худоби. Також порошок гуарових бобів - гуарову камідь, експортували і використовували як загущувач у харчовій промисловості, у соусах та кетчупах.
А потім у США почався нафтовий і газовий бум, пов'язаний з видобутком нафти і газу шляхом фрекінгу, тобто гідророзриву. Та сама технологія видобутку зокрема сланцевого газу, навколо якого точилось у нас так багато розмов. А саме закачування під землю у нафтоносний пласт великої кількості води. Ця вода має бути загущена, бо так набагато ефективніше відбувається під тиском розрив нафтовмістних шарів. І до того ж, у такій воді потрібна велика кількість піску чи інших гранул, які називають "пропанти", аби попередити закриття розривів та тріщин при відкачуванні води і вивільненні з підземних порожнин власне нафти. А щоб ефективно розчинити у воді пропанти, знову таки потрібно її загустити.
І тут виявилось, що з розповсюдження нової технології видобутку нафти та газу, гуарова камідь як загущувач просто конче потрібна. У 2011 році гуар виявився основним продуктом експорту Індії у Штати. Його ціна протягом 2012 року злетіла до небес, на 1500 %. Деякі свердловини у Штатах почали закриватися через нестачу гуарової каміді. Одразу почали шукати синтетичні аналоги, а харчова промисловіість попала у велику халепу, бо її доля експорту гуару зі 100% впала до 20 %. Зубожілі фермери Раджастану у Індії за два сезони стали багатими людьми, а харчова промисловість почала тестити рослинні замінники гуару. На даний момент це плоди ріжкового дерева (Ceratonia siliqua), тари (Caesalpinia spinosa) та касії (Cassia sp.).
Невдовзі ціна стабілізувалася, гуар почали вирощувати фермери Техасу та Оклахоми, Австралії, Африки, бо індійський врожай гуару занадто залежав від мусонів, але поправте мене - воду для фрекінгу все ще загущують гуаром, бо це дешевше, ніж синтетичні аналоги?
Отже, я зовсім не здивована, що існує цілий науковий журнал, що називається "Economic Botany" 🙂.
Любіть і цінуйте ботаніків, люди, бо ніколи не знаєш, де і коли вони знадобляться :).
Facebook
Atamas Natalia
Я не ботанік, і про те, що для ботаніків "Кеп О.", я дізнаюся дуже постфактум. Але я обожнюю такі історії. Вони гарно показують, як з економічним використанням тварин та рослин складно передбачити,...
Тут цікавий захід.
Одним з важливих етапів реформування наукової сфери - є проведення аудиту того, що є.
Але справа оцінювання наукових установ, їхнього доробку та перспектив є справою дуже непростою.
З одного боку, не можна допустити, аби, як в тому анекдоті, рибу судили за її здатністю стрибати по деревам.
І мова не про поділ на гуманітаріїв та природничників.
Тут все глибше, як з тими ж індексами Гірша. Не можна порівнювати цей показник у біолога та математика чи філолога. Ви отримаєте викривлену картину. Так само вимагати від якогось теоретичного Інституту практичних винаходів - нонсенс.
З іншого, неприпустимо комусь робити суворі вимоги, а комусь - надавати істотні "знижки" (зокрема, за чутками, певні наукові установи одного з міністерств передбачається оцінювати трошки лагідніше, ніж інші. Але ж то чутки, сподіваюсь).
Тому такі заходи зараз конче потрібні.
Тішить те, що ми з нашими реформами - не перші.
Світовий досвід є і от ним приїдуть ділитися.
Тому якщо цікаво - сходіть.
Робоча мова - англійська.
Допис від групи НАН України на фб:
27 червня 2018 року в конференц-залі Інституту економіки та прогнозування НАН України у рамках спільного українсько-німецького проекту відбудеться конференція «Evaluating the Evaluation of Science Organisations in Ukraine – Possible Applications of Experiences from Germany» («Оцінювання наукових установ в Україні: можливості використання досвіду Німеччини»).
Метою заходу є узагальнення досвіду з оцінювання наукових установ за участі провідних фахівців із Німеччини та визначення шляхів поширення найкращих практик при оцінюванні наукових установ в Україні. Буде також представлено результати оцінювання наукових установ НАН України у 2017–2018 рр. та обговорено питання ініціювання двостороннього партнерства між інститутами НАН України, які отримали найвищі оцінки при оцінюванні, з відповідними установами Асоціації Лейбниця.
Головні доповідачі:
– член-кореспондент НАН України, професор, доктор економічних наук Ігор Єгоров (член Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій; завідувач відділу Інституту економіки та прогнозування НАН України, керівник проекту з української сторони);
– доктор фізико-математичних наук Олександра Антонюк (заступник директора Інституту математики НАН України, президент Гумбольдт Клубу України);
– професор Ернст Рітшель (президент Асоціації Лейбниця у 2005–2010 рр.; Національна академія наук та інжинірингу, Німеччина).
– професор Ютта Ґюнтер (завідувач кафедри економіки інновацій та структурних змін Бременського університету, керівник проекту з німецької сторони);
– доктор Даґмар Симон (керуючий директор EVACONSULT).
Робочі мови конференції: для презентацій – англійська; для запитань і відповідей – англійська, українська.
Місце проведення: м. Київ, вул. Панаса Мирного 26, 2-й поверх (конференц-зал).
Реєстрація.
Якщо Ви бажаєте взяти участь – будь ласка, надішліть свої повні контактні дані на адресу: yu.ryzhkova@nas.gov.ua – до 15.00 год. 23 червня 2018 року.
Програма заходу (UKR):
http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/evaluation_conference_june2018_Kyiv_program_UKR.pdf
Програма заходу (ENG):
http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/evaluation_conference_june2018_Kyiv_program_ENG.pdf
Одним з важливих етапів реформування наукової сфери - є проведення аудиту того, що є.
Але справа оцінювання наукових установ, їхнього доробку та перспектив є справою дуже непростою.
З одного боку, не можна допустити, аби, як в тому анекдоті, рибу судили за її здатністю стрибати по деревам.
І мова не про поділ на гуманітаріїв та природничників.
Тут все глибше, як з тими ж індексами Гірша. Не можна порівнювати цей показник у біолога та математика чи філолога. Ви отримаєте викривлену картину. Так само вимагати від якогось теоретичного Інституту практичних винаходів - нонсенс.
З іншого, неприпустимо комусь робити суворі вимоги, а комусь - надавати істотні "знижки" (зокрема, за чутками, певні наукові установи одного з міністерств передбачається оцінювати трошки лагідніше, ніж інші. Але ж то чутки, сподіваюсь).
Тому такі заходи зараз конче потрібні.
Тішить те, що ми з нашими реформами - не перші.
Світовий досвід є і от ним приїдуть ділитися.
Тому якщо цікаво - сходіть.
Робоча мова - англійська.
Допис від групи НАН України на фб:
27 червня 2018 року в конференц-залі Інституту економіки та прогнозування НАН України у рамках спільного українсько-німецького проекту відбудеться конференція «Evaluating the Evaluation of Science Organisations in Ukraine – Possible Applications of Experiences from Germany» («Оцінювання наукових установ в Україні: можливості використання досвіду Німеччини»).
Метою заходу є узагальнення досвіду з оцінювання наукових установ за участі провідних фахівців із Німеччини та визначення шляхів поширення найкращих практик при оцінюванні наукових установ в Україні. Буде також представлено результати оцінювання наукових установ НАН України у 2017–2018 рр. та обговорено питання ініціювання двостороннього партнерства між інститутами НАН України, які отримали найвищі оцінки при оцінюванні, з відповідними установами Асоціації Лейбниця.
Головні доповідачі:
– член-кореспондент НАН України, професор, доктор економічних наук Ігор Єгоров (член Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій; завідувач відділу Інституту економіки та прогнозування НАН України, керівник проекту з української сторони);
– доктор фізико-математичних наук Олександра Антонюк (заступник директора Інституту математики НАН України, президент Гумбольдт Клубу України);
– професор Ернст Рітшель (президент Асоціації Лейбниця у 2005–2010 рр.; Національна академія наук та інжинірингу, Німеччина).
– професор Ютта Ґюнтер (завідувач кафедри економіки інновацій та структурних змін Бременського університету, керівник проекту з німецької сторони);
– доктор Даґмар Симон (керуючий директор EVACONSULT).
Робочі мови конференції: для презентацій – англійська; для запитань і відповідей – англійська, українська.
Місце проведення: м. Київ, вул. Панаса Мирного 26, 2-й поверх (конференц-зал).
Реєстрація.
Якщо Ви бажаєте взяти участь – будь ласка, надішліть свої повні контактні дані на адресу: yu.ryzhkova@nas.gov.ua – до 15.00 год. 23 червня 2018 року.
Програма заходу (UKR):
http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/evaluation_conference_june2018_Kyiv_program_UKR.pdf
Програма заходу (ENG):
http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/evaluation_conference_june2018_Kyiv_program_ENG.pdf
Прямо зараз над Києвом рідкісне явище - сріблясті хмари.
На півночі.
Сріблясті хмари — рідкісні атмосферні явища, подібні до хмар, розташовані в мезосфері на висотах між 76 та 85 км. Видимі в глибоких сутінках. Складаються з водяної криги. Зазвичай спостерігаються влітку, між 50° та 70° північної та південної широти.
Дяка Alex Chubukov за алярм та перше фото
На півночі.
Сріблясті хмари — рідкісні атмосферні явища, подібні до хмар, розташовані в мезосфері на висотах між 76 та 85 км. Видимі в глибоких сутінках. Складаються з водяної криги. Зазвичай спостерігаються влітку, між 50° та 70° північної та південної широти.
Дяка Alex Chubukov за алярм та перше фото
Є хороші і корисні новини
Київський академічний університет розпочне прийом документів в магістратуру на загальну та прикладну фізику, теоретичну і математичну фізику, фізику металів та напівпровідників, фізичне матеріалознавство, біофізику, математичні та інформаційні технології, науку про дані.
Якщо конкретно Ви, чи Ваші діти/знайомі дійсно мають бажання зв'язати своє життя з наукою - кращого старту в межах України годі й шукати.
Чому?
Тому що КАУ - це не університетська парта з перервами на відвідування наукової лабораторії (якщо пощастить).
Це - наукова лабораторія, де паралельно надають освіту.
Викладачами в КАУ працюють класні вчені, які займаються реальною наукою, і багацько з них - мої знайомі.
Я не можу цього гарантувати повністю, але для них немає "сферичних коней у вакуумі", вигаданих тем дипломних робіт "аби було" чи прагнень публікувати результати у місцевому віснику, аби лишень відзвітувати.
Тут не вітається принцип "Завчив-Здав-Забув".
Ну, і що дуже важливо, КАУ - це про міжнародне співробітництво, проекти, спільні роботи та інтеграцію з усім розвиненим науковим світом.
Успіхів!
https://kau.org.ua/education/abiturientam
Київський академічний університет розпочне прийом документів в магістратуру на загальну та прикладну фізику, теоретичну і математичну фізику, фізику металів та напівпровідників, фізичне матеріалознавство, біофізику, математичні та інформаційні технології, науку про дані.
Якщо конкретно Ви, чи Ваші діти/знайомі дійсно мають бажання зв'язати своє життя з наукою - кращого старту в межах України годі й шукати.
Чому?
Тому що КАУ - це не університетська парта з перервами на відвідування наукової лабораторії (якщо пощастить).
Це - наукова лабораторія, де паралельно надають освіту.
Викладачами в КАУ працюють класні вчені, які займаються реальною наукою, і багацько з них - мої знайомі.
Я не можу цього гарантувати повністю, але для них немає "сферичних коней у вакуумі", вигаданих тем дипломних робіт "аби було" чи прагнень публікувати результати у місцевому віснику, аби лишень відзвітувати.
Тут не вітається принцип "Завчив-Здав-Забув".
Ну, і що дуже важливо, КАУ - це про міжнародне співробітництво, проекти, спільні роботи та інтеграцію з усім розвиненим науковим світом.
Успіхів!
https://kau.org.ua/education/abiturientam
kau.org.ua
КАУ для бакалаврів
Київський Академічний Університет, Kyiv Academic University
Дуже класний огляд статті про перспективи штучного інтелекту у світі та AI-націоналізм, початок протистояння на цій ниві США та Китаю плюс спроба проаналізувати майбутнє України у цій царині.
Я прокоментую лише дві речі.
1. Якщо Ви хочете регулярно читати подібні цікаві огляди - підпишіться на Олексія Молчановського.
Так, він тільки у фейсбуці.
По-перше, він співзасновник платформи масових онлайн-курсів Prometheus.
По-друге, він страшенно розумний. Правда. Його мозок просто таки запрограмований на аналітичне мислення і його тексти зрозуміло розкладають неочевидні речі по поличках.
По-третє, ось ще один приклад його чудового допису про патенту фейсбуку на способи стеження за своїми користувачами https://www.facebook.com/olexiim/posts/853476898194981
От Ви були в курсі, що соцмережа навіть може відстежувати знімки з Вашої камери за її унікальними характеристиками - подряпинами чи битими пікселями?
2. Конкретно у цьому дописі я не погоджуюся з Олексієм з приводу точки неповернення у інженерних та природничих науках в Україні.
Я не про те, що все погано і ми всі помремо. Вибори 2019 року покажуть і рейтинги, якщо чесно, мене лякають.
Але, на мою думку, немає жодних (тричі підкреслено) підстав це стверджувати чи, тим більше, говорити про те, що ми розвертаємося від повної катастрофи.
Автономізація вишів, як на мене, призвела до кардинально інших результатів, принаймні у природничій освіті, ніж очікувалося, а відтік кадрів вражає.
Але нехай. Про це - іншим разом.
Загалом, читайте матеріал і підписуйтесь.
Він крутий.
«Дуже крута стаття про загрозу AI Nationalism'у — Націоналізму ШІ. Якщо коротко, то суть в наступному. Наразі в світі є лише дві країни, які мають найбільші в світі компанії, що інтенсивно розвивають технології ШІ. Це США та Китай. Китай вже поставив собі за мету стати першим у світі за розвитком ШІ до 2030 року. (В статті згадується “Sputnik moment” (аналогія з ефектом запуску першого супутника СРСР, який спонукав почати активний розвиток космічних технологій в США) для Китаю — перемога DeepMind AlphaGo. Гра го має важливе культурне значення для східно-азіатських країн. Цікаво, що трансляція гри AlphaGo проти китайського чемпіона була заблокована в Китаї).
Втім, все більше країн усвідомлюють, що технології ШІ та машинного навчання будуть ставати диференціаторами в ближчому майбутньому, від яких буде залежати економічна, суспільна та військова міць держав. Таким чином, вже розпочалася гонка озброєнь в ШІ (як вона була під час розробок з атомною зброєю). Декілька поточних фактів за останні два-три роки:
- Франція виділила 1,5 млрд євро на розвиток ШІ на наступні чотири роки. Також у Франції продаж компаній в напрямку ШІ буде відбуватися тільки з дозволу уряду.
- Південна Корея виділяє 2,2 млрд $$ та відкриває 6 нових інститутів з ШІ
- Торонто (Канада) збирається стати світовим центром №1 з розвитку ШІ
- в ЄС відбуваються ініціативи з об’єднання наукових лабораторій для більш активного розвитку технологій ШІ
Відповідно до того, як гонка озброєнь поділила світ на два табори в часи Холодної Війни, щось подібне може статися і зараз. Всі інші країни, які не зможуть виділяти такі значні кошти на розвиток ШІ (або взагалі не матимуть стратегії в цьому напрямку, як зараз це є в Україні), що робити їм? Автор (і я з ним згідний) говорить про те, що такі країни почнуть ставати “донорами даних”. Наводиться приклад Зімбабве, яка на державному рівні уклала договір з китайською компанією про передачу даних фотографій своїх громадян. Фраза “дані — це нова нафта” починає грати в цьому контексті додатковими фарбами. І тут вже для інших держав може постати питання: якому табору (США чи Китаю, умовно) продавати свої дані та отримувати натомість від того хоч якийсь бенефіт з технологій.
З іншого боку, не все так погано для інших держав. Окреслений сценарій — лише один з можливих. Наразі уряди США та Китаю все-одно виділяють кошти на ШІ значно менші, аніж мають найбільш технологічні компанії. І інші (розвинуті, в першу чергу, країни) можуть досить швидко дійти до рівня інвестицій двох основних гравців. У що інвестувати? Об
Я прокоментую лише дві речі.
1. Якщо Ви хочете регулярно читати подібні цікаві огляди - підпишіться на Олексія Молчановського.
Так, він тільки у фейсбуці.
По-перше, він співзасновник платформи масових онлайн-курсів Prometheus.
По-друге, він страшенно розумний. Правда. Його мозок просто таки запрограмований на аналітичне мислення і його тексти зрозуміло розкладають неочевидні речі по поличках.
По-третє, ось ще один приклад його чудового допису про патенту фейсбуку на способи стеження за своїми користувачами https://www.facebook.com/olexiim/posts/853476898194981
От Ви були в курсі, що соцмережа навіть може відстежувати знімки з Вашої камери за її унікальними характеристиками - подряпинами чи битими пікселями?
2. Конкретно у цьому дописі я не погоджуюся з Олексієм з приводу точки неповернення у інженерних та природничих науках в Україні.
Я не про те, що все погано і ми всі помремо. Вибори 2019 року покажуть і рейтинги, якщо чесно, мене лякають.
Але, на мою думку, немає жодних (тричі підкреслено) підстав це стверджувати чи, тим більше, говорити про те, що ми розвертаємося від повної катастрофи.
Автономізація вишів, як на мене, призвела до кардинально інших результатів, принаймні у природничій освіті, ніж очікувалося, а відтік кадрів вражає.
Але нехай. Про це - іншим разом.
Загалом, читайте матеріал і підписуйтесь.
Він крутий.
«Дуже крута стаття про загрозу AI Nationalism'у — Націоналізму ШІ. Якщо коротко, то суть в наступному. Наразі в світі є лише дві країни, які мають найбільші в світі компанії, що інтенсивно розвивають технології ШІ. Це США та Китай. Китай вже поставив собі за мету стати першим у світі за розвитком ШІ до 2030 року. (В статті згадується “Sputnik moment” (аналогія з ефектом запуску першого супутника СРСР, який спонукав почати активний розвиток космічних технологій в США) для Китаю — перемога DeepMind AlphaGo. Гра го має важливе культурне значення для східно-азіатських країн. Цікаво, що трансляція гри AlphaGo проти китайського чемпіона була заблокована в Китаї).
Втім, все більше країн усвідомлюють, що технології ШІ та машинного навчання будуть ставати диференціаторами в ближчому майбутньому, від яких буде залежати економічна, суспільна та військова міць держав. Таким чином, вже розпочалася гонка озброєнь в ШІ (як вона була під час розробок з атомною зброєю). Декілька поточних фактів за останні два-три роки:
- Франція виділила 1,5 млрд євро на розвиток ШІ на наступні чотири роки. Також у Франції продаж компаній в напрямку ШІ буде відбуватися тільки з дозволу уряду.
- Південна Корея виділяє 2,2 млрд $$ та відкриває 6 нових інститутів з ШІ
- Торонто (Канада) збирається стати світовим центром №1 з розвитку ШІ
- в ЄС відбуваються ініціативи з об’єднання наукових лабораторій для більш активного розвитку технологій ШІ
Відповідно до того, як гонка озброєнь поділила світ на два табори в часи Холодної Війни, щось подібне може статися і зараз. Всі інші країни, які не зможуть виділяти такі значні кошти на розвиток ШІ (або взагалі не матимуть стратегії в цьому напрямку, як зараз це є в Україні), що робити їм? Автор (і я з ним згідний) говорить про те, що такі країни почнуть ставати “донорами даних”. Наводиться приклад Зімбабве, яка на державному рівні уклала договір з китайською компанією про передачу даних фотографій своїх громадян. Фраза “дані — це нова нафта” починає грати в цьому контексті додатковими фарбами. І тут вже для інших держав може постати питання: якому табору (США чи Китаю, умовно) продавати свої дані та отримувати натомість від того хоч якийсь бенефіт з технологій.
З іншого боку, не все так погано для інших держав. Окреслений сценарій — лише один з можливих. Наразі уряди США та Китаю все-одно виділяють кошти на ШІ значно менші, аніж мають найбільш технологічні компанії. І інші (розвинуті, в першу чергу, країни) можуть досить швидко дійти до рівня інвестицій двох основних гравців. У що інвестувати? Об
числювальні ресурси, наукові таланти, інженерну освіту. (Тут в України досить непогані стартові умови — ми мало чим відрізняємося від наших сусідів по Східній Європи; в питанні людського капіталу науковців та інженерів — так точно).
Знову ж таки, "з першого боку", якщо держава візьметься інвестувати у щось стратегічне в "повний зріст", то з цим важко буде конкурувати (приклад Манхетенського проекту, куди була віиделено 20+ млрд доларів та задіяно 100 тис. осіб).
Цікаво, що як фактор для інвестицій згадується “політичне оточення”, а точніше — його стабільність. Наприклад, Велика Британія немає аналогічної програми в ШІ до Франції чи Канади і причина банальна — Brexit, адже тамтешнім політикам просто зараз не до того.
Автор закінчує цікавою думкою, що після фази “Націоналізму в ШІ” людство перейде до об’єднання на основі ШІ, коли технології ШІ стануть публічним надбанням. Одна з причин дуже проста: всі великі технологічні компанії є публічними. Китайськими гігантами на кілька десятків відсотків володіють американці. Але все-таки фаза націоналізму в ШІ неминуча і спочатку відбудеться закриття кордонів для продажу компаній, трансферу технологій, міграції науковців та інженерів, тощо.
Яке місце в цій грі для України? З одного боку, жодний український політик першого ешелону не говорить з розумінням про такі технологічні речі (Блокчейн та “ІТ-принетри” ЮВТ не згадуємо). Політичний “бомонд” та олігархи досі мислять нас як аграрну та індустріальну державу. Але тут є й плюс. В цих галузях виробництва може бути масове використання технологій ШІ: агротек, роботизація у важкій та легкій промисловості (до речі, в статті наводиться діаграма по втраті робочих місць через автоматизацію. Там немає України, але за сусідами — Польща, Словакія, Росія — наші втрати за цими прогнозами будуть становити 50-60%. Ці цифри означають потенціал для автоматизації, а відповідно — впровадження ШІ). Тобто гіпотетично існує шанс “продати” нашому великому бізнесу (олігархам) та, відповідно, політикам ідею масового впровадження (а значить і підтримки) ШІ. В нас все ще лишається добрий ресурс по природничій та інженерній підготовці (попри все) і точка неповернення тут не пройдена (і я не думаю, що буде пройдена — ми вже розвертаємося від повної катастрофи в цьому плані, як на мене). Чого нам бракує — це суспільного дискурсу в цьому питанні. Я знаю лише кількох людей, які говорять про важливість таких речей, а головне роблять щось в цьому напрямку: Vitaliy Goncharuk, Dmytro Mishkin, Валерій Пекар, Ukrainian Institute for the Future (інших зараз не згадаю).
PS: Я би волів щоб у Львові відкривали не IT Park, а AI Park.
PPS: Якщо хочете також читати такі цікаві тексти, то раджу підписатися на розсилку від O'Reilly по ШІ. Дуже раджу - якісні статті приходять щотижня: https://www.oreilly.com/ai/newsletter.html»
Оригінал допису https://www.facebook.com/100005980356384/posts/853709531505051/
Знову ж таки, "з першого боку", якщо держава візьметься інвестувати у щось стратегічне в "повний зріст", то з цим важко буде конкурувати (приклад Манхетенського проекту, куди була віиделено 20+ млрд доларів та задіяно 100 тис. осіб).
Цікаво, що як фактор для інвестицій згадується “політичне оточення”, а точніше — його стабільність. Наприклад, Велика Британія немає аналогічної програми в ШІ до Франції чи Канади і причина банальна — Brexit, адже тамтешнім політикам просто зараз не до того.
Автор закінчує цікавою думкою, що після фази “Націоналізму в ШІ” людство перейде до об’єднання на основі ШІ, коли технології ШІ стануть публічним надбанням. Одна з причин дуже проста: всі великі технологічні компанії є публічними. Китайськими гігантами на кілька десятків відсотків володіють американці. Але все-таки фаза націоналізму в ШІ неминуча і спочатку відбудеться закриття кордонів для продажу компаній, трансферу технологій, міграції науковців та інженерів, тощо.
Яке місце в цій грі для України? З одного боку, жодний український політик першого ешелону не говорить з розумінням про такі технологічні речі (Блокчейн та “ІТ-принетри” ЮВТ не згадуємо). Політичний “бомонд” та олігархи досі мислять нас як аграрну та індустріальну державу. Але тут є й плюс. В цих галузях виробництва може бути масове використання технологій ШІ: агротек, роботизація у важкій та легкій промисловості (до речі, в статті наводиться діаграма по втраті робочих місць через автоматизацію. Там немає України, але за сусідами — Польща, Словакія, Росія — наші втрати за цими прогнозами будуть становити 50-60%. Ці цифри означають потенціал для автоматизації, а відповідно — впровадження ШІ). Тобто гіпотетично існує шанс “продати” нашому великому бізнесу (олігархам) та, відповідно, політикам ідею масового впровадження (а значить і підтримки) ШІ. В нас все ще лишається добрий ресурс по природничій та інженерній підготовці (попри все) і точка неповернення тут не пройдена (і я не думаю, що буде пройдена — ми вже розвертаємося від повної катастрофи в цьому плані, як на мене). Чого нам бракує — це суспільного дискурсу в цьому питанні. Я знаю лише кількох людей, які говорять про важливість таких речей, а головне роблять щось в цьому напрямку: Vitaliy Goncharuk, Dmytro Mishkin, Валерій Пекар, Ukrainian Institute for the Future (інших зараз не згадаю).
PS: Я би волів щоб у Львові відкривали не IT Park, а AI Park.
PPS: Якщо хочете також читати такі цікаві тексти, то раджу підписатися на розсилку від O'Reilly по ШІ. Дуже раджу - якісні статті приходять щотижня: https://www.oreilly.com/ai/newsletter.html»
Оригінал допису https://www.facebook.com/100005980356384/posts/853709531505051/
У День Конституції нашої країни хочу привітати Вас гарною новиною про досягнення наших співвітчизників, про яке я щойно дізнався.
Мої колеги-математики колись вирішили, що їм занадто нудно живеться на цьому світі і тому зорганізували український математичний журнал SIGMA - Symmetry, Integrability and Geometry: Methods and Applications.
Український він лише за країною походження, бо там друкуються автори з усього математичного світу і інколи саме українських математиків там зовсім мало, бо дуже жорсткий відбір.
Усі наукові журналу світу мають свою "вагу" - імпакт-фактор. Чим більший імпакт-фактор - тим більше журнал важить у світі, тим більше його читають/цитують і т.п. Тому усі науковці прагнуть публікувати свої роботи у журналах з вищим імпактом, аби зрештою їхній індекс Гірша ("вага" окремого науковця в своїй сфері) теж зростав.
Так от.
Імпакт Сігми вперше в історії перетнув одиницю.
Для українського, ще й математичного журналу - це неймовірно круто.
Незважаючи ні на що, вони розвиваються та рухаються вперед.
Усіх з Днем Конституції.
Переможемо.
Мої колеги-математики колись вирішили, що їм занадто нудно живеться на цьому світі і тому зорганізували український математичний журнал SIGMA - Symmetry, Integrability and Geometry: Methods and Applications.
Український він лише за країною походження, бо там друкуються автори з усього математичного світу і інколи саме українських математиків там зовсім мало, бо дуже жорсткий відбір.
Усі наукові журналу світу мають свою "вагу" - імпакт-фактор. Чим більший імпакт-фактор - тим більше журнал важить у світі, тим більше його читають/цитують і т.п. Тому усі науковці прагнуть публікувати свої роботи у журналах з вищим імпактом, аби зрештою їхній індекс Гірша ("вага" окремого науковця в своїй сфері) теж зростав.
Так от.
Імпакт Сігми вперше в історії перетнув одиницю.
Для українського, ще й математичного журналу - це неймовірно круто.
Незважаючи ні на що, вони розвиваються та рухаються вперед.
Усіх з Днем Конституції.
Переможемо.
https://site.ua/yesint/14048---hroniki-shtopanogo-dna-n6-vtoroe-kitayskoe-preduprejdenie/
Сьогодні не тільки про хороше
Вчора сталася жахлива ганьба в науковому житті України.
Нещодавно я постив, як наша держава стала експортером наукових ступенів на основі плагіату дисертацій (https://t.me/mouselab/635).
Там фігурував нацпедуніверситет імені бідосі Драгоманова.
Так от вчора там відбувся повторний успішний захист дисертації громадянки Китаю.
Результати першого захисту у Харківському нацпедуніверситеті (угу, тому, де не знайшли плагіату в дисертації Катерини Кириленко) було скасовано через плагіат.
В порушення всіх термінів та із забороною відеозйомки (там що, гриф секретності?), з ігноруванням запитань із зали, бо, бачте, здобувачка не хоче відповідати (це взагалі як???) комісія цинічно проголосувала За і зганьбила ...ні, не свій університет.
Ще після виведення студентів на молебні з цим закладом все ясно.
Вони зганьбили країну.
Впевнений, що це не вперше і не востаннє, але дуже добре, що таке лайно почало спливати.
Мені шкода всіх студентів, що обрали цей заклад вищої освіти, бо, на мою думку, його назва стане синонімом імітації освіти і науки.
Підкреслю: жодна увага громадськості до цих кричущих випадків нині практично не впливає на кінцевий результат.
Схоже, окрім міжнароднлї експертизи наукових статей вітчизняних вчених, треба буде ще впровадити експертизу всіх вишів. Педагогічного профілю так точно.
Взагалі, мені не зовсім зрозуміла мета їхнього існування, але то таке.
Сьогодні не тільки про хороше
Вчора сталася жахлива ганьба в науковому житті України.
Нещодавно я постив, як наша держава стала експортером наукових ступенів на основі плагіату дисертацій (https://t.me/mouselab/635).
Там фігурував нацпедуніверситет імені бідосі Драгоманова.
Так от вчора там відбувся повторний успішний захист дисертації громадянки Китаю.
Результати першого захисту у Харківському нацпедуніверситеті (угу, тому, де не знайшли плагіату в дисертації Катерини Кириленко) було скасовано через плагіат.
В порушення всіх термінів та із забороною відеозйомки (там що, гриф секретності?), з ігноруванням запитань із зали, бо, бачте, здобувачка не хоче відповідати (це взагалі як???) комісія цинічно проголосувала За і зганьбила ...ні, не свій університет.
Ще після виведення студентів на молебні з цим закладом все ясно.
Вони зганьбили країну.
Впевнений, що це не вперше і не востаннє, але дуже добре, що таке лайно почало спливати.
Мені шкода всіх студентів, що обрали цей заклад вищої освіти, бо, на мою думку, його назва стане синонімом імітації освіти і науки.
Підкреслю: жодна увага громадськості до цих кричущих випадків нині практично не впливає на кінцевий результат.
Схоже, окрім міжнароднлї експертизи наукових статей вітчизняних вчених, треба буде ще впровадити експертизу всіх вишів. Педагогічного профілю так точно.
Взагалі, мені не зовсім зрозуміла мета їхнього існування, але то таке.
site.ua
Семен Єсилевський: Хроники штопаного дна №6: второе китайское предупреждение
стаття
Поки національний (саме так, з маленької літери) педагогічний університет імені Драгоманова продовжує знищувати педагогічну думку в Україні, весь світ вже мріє не тільки про Марс, а й про більш далекі орбіти.
На людство чекають величезні водяні океани під крижаною поверхнею аж на двох супутниках - біля Юпітера та Сатурна.
І якщо місія до Європи планується аж на 2020 рік, то результати з Енцелада, отримані Кассіні перед його загибеллю, дуже тішать.
Інджой.
https://scienceukraine.com/cosmos/organics-in-enceladus-ocean/
На людство чекають величезні водяні океани під крижаною поверхнею аж на двох супутниках - біля Юпітера та Сатурна.
І якщо місія до Європи планується аж на 2020 рік, то результати з Енцелада, отримані Кассіні перед його загибеллю, дуже тішать.
Інджой.
https://scienceukraine.com/cosmos/organics-in-enceladus-ocean/
Science Ukraine
В океані Енцелада вперше зафіксована складна органіка – Science Ukraine
Дані з міжпланетної станції Кассіні, яка завершилася падінням апарата в щільну атмосферу Сатурна у 2017 році, вперше вказали на наявність...
Якщо Ви вважаєте, що в п'ятницю в прайм-тайм я запощу наукову новину про сьогоднішній запуск чергової масківської ракети чи про нейтрино - Ви помиляєтеся.
Це надто банально.
Час почитати, що там пишуть гуманітарії.
Культурологиня та літературознавиця Тамара Гундорова розповіда про абсолютно невідомі мені слова, наприклад, маскулінність (так, вже нагуглив), нечуті мною прізвища - Домонтович, Павличко, Добренко, про проблематику дослідження української літератури.
Якийсь інший світ і... цікаво!
Про сучасні комерційні тренди наукового дослідження, соцреалізм, Винниченка, фемінізм та реальний спосіб припинити чимось захоплюватись.
Плюс, надибав класних цитат:
"...Винниченко писав про «чесність з собою», але моя чесність із собою інакша. Вона у тому, щоб не висувати себе за рахунок приниження інших, не робити речей, які можуть бути образливими..."
"У гуманітаристиці велика проблема полягає у тому, що ми всі пишемо, але мало хто читає."
"Крім того, у нас профанується гуманітаристика.
Працює цілий конвеєр захисту дисертацій, а якість їх постійно падає. Наука перетворюється на імітацію. Статті, книжки не завжди мають відношення до науки, це часто невдалі перекази чужих ідей, публіцистика, а також самореклама. На Заході теж змінюються правила, але наука має свої межі. Одним із мірил якості наукової праці могло б бути питання до себе: «Чи надрукували б мою роботу у західному виданні?». "
Отакий гуманітаристичний вечір.
Інджой.
http://www.chytomo.com/tamara-gundorova-s-ogodni-nauka-vy-probovuyet-sya-komertsiyeyu-i-publichnistyu/
Це надто банально.
Час почитати, що там пишуть гуманітарії.
Культурологиня та літературознавиця Тамара Гундорова розповіда про абсолютно невідомі мені слова, наприклад, маскулінність (так, вже нагуглив), нечуті мною прізвища - Домонтович, Павличко, Добренко, про проблематику дослідження української літератури.
Якийсь інший світ і... цікаво!
Про сучасні комерційні тренди наукового дослідження, соцреалізм, Винниченка, фемінізм та реальний спосіб припинити чимось захоплюватись.
Плюс, надибав класних цитат:
"...Винниченко писав про «чесність з собою», але моя чесність із собою інакша. Вона у тому, щоб не висувати себе за рахунок приниження інших, не робити речей, які можуть бути образливими..."
"У гуманітаристиці велика проблема полягає у тому, що ми всі пишемо, але мало хто читає."
"Крім того, у нас профанується гуманітаристика.
Працює цілий конвеєр захисту дисертацій, а якість їх постійно падає. Наука перетворюється на імітацію. Статті, книжки не завжди мають відношення до науки, це часто невдалі перекази чужих ідей, публіцистика, а також самореклама. На Заході теж змінюються правила, але наука має свої межі. Одним із мірил якості наукової праці могло б бути питання до себе: «Чи надрукували б мою роботу у західному виданні?». "
Отакий гуманітаристичний вечір.
Інджой.
http://www.chytomo.com/tamara-gundorova-s-ogodni-nauka-vy-probovuyet-sya-komertsiyeyu-i-publichnistyu/
Кхм... це мав бути допис про те, що на небі хмари, тому час помріяти про далекі зірки та планети.
Але ні.
Тобто, так, тримайте два цікавезні інтерв'ю про екзопланети та Марс, але я хочу звернути увагу на те, як має працювати наукова журналістика.
Дивіться, в студії сидять науковці.
Фахівці.
Розповідають розумні речі.
Спробуйте виокремити лише їх спічі - не все буде зрозумілим, дещо доведеться гуглити (ні, орфографічні помилки в тексті - то до розшифрувальника тексту. Особливо посміхнула "водородно-гелевая планета". Має бути "гелиевая").
А тепер погляньте, наскільки Дмитро Симонов та Юрій Пустовіт володіють матеріалом, ставлять уточнюючі запитання та моментально пояснюють слухачам не до кінця зрозумілі моменти.
Люблю таке.
Це не ефір в стилі "Доброго дня, дякуємо, що завітали попатякати в наш мікрофон, розкажіть хто ви-що ви-що робите, а я поки кави вип'ю".
Я навіть процитую жахливу для деяких працівників медіа цитату радіоведучого: "...я готувався до передачі..."
Молодці.
Інджой:
1. Полювання на екзопланети з Ольгою Захожай.
Про те, скільки ж у Сонячній системі планет, чим планети відрізняються від екзопланет, де найкраще місце для будівництва обсерваторії, що таке рефлектори, рефрактори, уламкові диски і, власне, яким же чином ті екзопланети знаходять.
https://nv.ua/radio/science-academy/akademija-nauk-zhittja-na-ekzoplanetakh-hist-olha-zakhozhaj-efir-vid-17052018--2471017.html
2. Колонізація Марса з Анатолієм Відьмаченком.
Про те... то скільки ж у нас у Сонячній системі планет; чим відрізняються планети від карликових планет та що таке Плутон; чи є на Марсі вода; про місію Інсайт; про вулкан висотою 27 кілометрів; про можливість життя на Марсі та про польоти туди; про тераформування та заселення червоної планети мікробами; про пояс Койпера та пошуки 9-ї планети.
https://nv.ua/radio/science-academy/akademija-nauk-kolonizatsija-marsa-hist-anatolij-vidmachenko-efir-vid-31052018--2474079.html
Ну, і якщо шукаєте кіно на суботній вечір, раджу Марсіянина (про місію на Марс) або Життя (жахастик, про подорож марсіян на Землю).
Але ні.
Тобто, так, тримайте два цікавезні інтерв'ю про екзопланети та Марс, але я хочу звернути увагу на те, як має працювати наукова журналістика.
Дивіться, в студії сидять науковці.
Фахівці.
Розповідають розумні речі.
Спробуйте виокремити лише їх спічі - не все буде зрозумілим, дещо доведеться гуглити (ні, орфографічні помилки в тексті - то до розшифрувальника тексту. Особливо посміхнула "водородно-гелевая планета". Має бути "гелиевая").
А тепер погляньте, наскільки Дмитро Симонов та Юрій Пустовіт володіють матеріалом, ставлять уточнюючі запитання та моментально пояснюють слухачам не до кінця зрозумілі моменти.
Люблю таке.
Це не ефір в стилі "Доброго дня, дякуємо, що завітали попатякати в наш мікрофон, розкажіть хто ви-що ви-що робите, а я поки кави вип'ю".
Я навіть процитую жахливу для деяких працівників медіа цитату радіоведучого: "...я готувався до передачі..."
Молодці.
Інджой:
1. Полювання на екзопланети з Ольгою Захожай.
Про те, скільки ж у Сонячній системі планет, чим планети відрізняються від екзопланет, де найкраще місце для будівництва обсерваторії, що таке рефлектори, рефрактори, уламкові диски і, власне, яким же чином ті екзопланети знаходять.
https://nv.ua/radio/science-academy/akademija-nauk-zhittja-na-ekzoplanetakh-hist-olha-zakhozhaj-efir-vid-17052018--2471017.html
2. Колонізація Марса з Анатолієм Відьмаченком.
Про те... то скільки ж у нас у Сонячній системі планет; чим відрізняються планети від карликових планет та що таке Плутон; чи є на Марсі вода; про місію Інсайт; про вулкан висотою 27 кілометрів; про можливість життя на Марсі та про польоти туди; про тераформування та заселення червоної планети мікробами; про пояс Койпера та пошуки 9-ї планети.
https://nv.ua/radio/science-academy/akademija-nauk-kolonizatsija-marsa-hist-anatolij-vidmachenko-efir-vid-31052018--2474079.html
Ну, і якщо шукаєте кіно на суботній вечір, раджу Марсіянина (про місію на Марс) або Життя (жахастик, про подорож марсіян на Землю).
nv.ua
Академія наук. Полювання на екзопланети. Гість Ольга Захожай. Ефір від 17.05.2018
Гість — кандидат фізико-математичних наук та старший науковий співробітник Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України Ольга Захожай.
Інколи бачу в інтернетах мемчики, на яких зображено якусь математичну формулу, типу обчислення дискримінанта чи косінуса подвійного кута, та іронічний підпис
"Досі чекаю на момент в житті, коли воно мені знадобиться".
Цьому тексту трохи більше року і, наскільки я розумію, виник він у відповідь на суперечку, як правильно обраховувати результат в задачі про квіти: Є 4 вази, в кожній 5 троянд. Скільки усього троянд?
Так от, згідно із якоюсь моднявою сучасною методологією, вірна відповідь не лише 20. Важливим є і метод обрахунку.
5 троянд треба множити на 4 вази, а не 4 вази на 5 троянд.
Яка в біса різниця?
Я не знаю. Як і не в курсі, чи актуальна та суперечка чи ні.
Але цей допис потрапив мені на очі і, як на мене, він чудово відповідає на питання про дискримінант та вази.
Про мету навчання:
"Люди ... должны приобрести опыт ... в выяснении ответов на осмысленные вопросы или в выяснении бессмысленности самих вопросов"
"Глобальной целью уроков математики и физики не есть заучивание правил раскрытия скобок... Глобальной целью является тренировка в человеке перечисленных выше качеств мышления в разнообразных ситуациях…"
"Природа (в виде задач и уравнений математики, физики) даёт отличный тренировочный полигон с разнообразной полосой ментальных препятствий в виде различных тем, законов и задач."
Про математику:
"Правила математики НЕ могут быть спущены постановлением из министерства, НЕ могут быть придуманы методистами, НЕ могут диктоваться прихотью или авторитетом учителя"
Там багато чудових прикладів та налогій, але є моя улюблена цитата:
"”в педагогических вузах рассказывают, что порядок важен для какой-то науки из высших соображений”. Так вот, что действительно важно и что нужно доносить детям ещё до школы и во время школы - бывают действия, для которых важен порядок. Классический пример - надевать трусы, а потом штаны, это не то же самое, что штаны, а потом трусы."
Вибачте, просто знову пригадався недопедуніверситет імені бідосі Драгоманова, де масово штампують ймовірно фейкових вчених.
Загалом, інджой.
Олександр Петров, дякую!
https://alexandervpetrov.blogspot.com/2017/04/5x4or4x5.html
"Досі чекаю на момент в житті, коли воно мені знадобиться".
Цьому тексту трохи більше року і, наскільки я розумію, виник він у відповідь на суперечку, як правильно обраховувати результат в задачі про квіти: Є 4 вази, в кожній 5 троянд. Скільки усього троянд?
Так от, згідно із якоюсь моднявою сучасною методологією, вірна відповідь не лише 20. Важливим є і метод обрахунку.
5 троянд треба множити на 4 вази, а не 4 вази на 5 троянд.
Яка в біса різниця?
Я не знаю. Як і не в курсі, чи актуальна та суперечка чи ні.
Але цей допис потрапив мені на очі і, як на мене, він чудово відповідає на питання про дискримінант та вази.
Про мету навчання:
"Люди ... должны приобрести опыт ... в выяснении ответов на осмысленные вопросы или в выяснении бессмысленности самих вопросов"
"Глобальной целью уроков математики и физики не есть заучивание правил раскрытия скобок... Глобальной целью является тренировка в человеке перечисленных выше качеств мышления в разнообразных ситуациях…"
"Природа (в виде задач и уравнений математики, физики) даёт отличный тренировочный полигон с разнообразной полосой ментальных препятствий в виде различных тем, законов и задач."
Про математику:
"Правила математики НЕ могут быть спущены постановлением из министерства, НЕ могут быть придуманы методистами, НЕ могут диктоваться прихотью или авторитетом учителя"
Там багато чудових прикладів та налогій, але є моя улюблена цитата:
"”в педагогических вузах рассказывают, что порядок важен для какой-то науки из высших соображений”. Так вот, что действительно важно и что нужно доносить детям ещё до школы и во время школы - бывают действия, для которых важен порядок. Классический пример - надевать трусы, а потом штаны, это не то же самое, что штаны, а потом трусы."
Вибачте, просто знову пригадався недопедуніверситет імені бідосі Драгоманова, де масово штампують ймовірно фейкових вчених.
Загалом, інджой.
Олександр Петров, дякую!
https://alexandervpetrov.blogspot.com/2017/04/5x4or4x5.html
Записки Шурика
5×4 или 4×5 - как правильнее?
Задача для детей родителей детей второго класса: На столе стоит 4 вазы, в каждой вазе по 5 цветков. Сколько всего цветков стоит на...
Блискавка.
Віднайдено причини визнати існування Лептонного Бога
(так-так, я вмію писати заголовки до новин)
Поки Ви усі кепкували з Лептонівни, виявилося, що вона ж використовувала у своїх дослідженнях найкращий доробок американської науки.
Пряма мова:
"Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови."
Ще раз: "...свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент..."
Га? З'їли?
Ну-то й що, що це 19 століття?
Головне, що це - американський рівень!
Якщо без жартів, це все, що Вам потрібно знати, про демократію в науці та рівноправ'я усіх точок зору.
Немає ніякої національної науки, особливого виплеканого шляху, методик чи щось таке.
Америка пройшла цей складний шлях ще тоді, а ми на нього знову повертаємося.
Прекрасна історія, яка чудово пояснює, чому думка прихильника теорії пласкої Землі, торсіонних полів чи Лептонного Бога ніколи не може вважатися рівноправною думці вченого, що у своїх дослідженнях послуговується науковим методом.
Проблема в іншому.
У провісниці Лептонного Бога є диплом державного зразка та надбавка до зарплатні.
Цим, очевидно, держава визнає її дослідження важливими для світової науки.
Але ґедзь із нею.
Читайте історію.
Вона смачна.
Наталка Атамась на фб https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2107376786200123&id=100007834666677:
"Ластівки, «національна наука» та де не працює демократія.
Я давно чула про цю історію, але перечитати власне статтю руки дійшли тільки зараз, поки малого гуляла. Стаття називається «A Democracy of Facts, an Empire of Reason: Swallow Submersion and Natural History in the Early American Republic».
І розповідається там про полеміку навколо питання, яке непокоїло натурфілософів 18 та початку 19 століття по обидва боки океану: «Де саме зимують ластівки ?» Дискусія точилася багато років.
Окрім припущення, що ластівки мігрують у теплі краї, активно дебатувалося твердження, що вони зимують на дні водойм, зариваючись у муляку, а навесні викопуються та знову злітають у повітря. Ластівки часто ширяють низько над водою, майже торкаючись її дзьобами, а восени у великих кількостях юрмляться навколо водойм, сидять великими зграями на вербах та очереті. Недивно, що припущення про зимівлю ластівок на дні було популярне.
Але у Сполучених Штатах Америки, які нещодавно перемогли у боротьбі за незалежність, воно стало домінуючім.
Молода держава була одержима натурфілософією, не гірше за метрополію. Почитайте, яка поезія :). «The hopeful prospects for the new nation were intertwined with those of science. Ramsay, historian of the Revolution, argued that arts and sciences, which had languished under British rule, "will now raise their drooping heads and spread far and wide, till they have reached the remotest parts of this untutored continent." Barlow, poet and natural history advocate, believed the present was an "age of philosophy" and imagined that America would soon take its place as the world's "empire of reason." (с).
Любителі природи та натурфілософи Сполучених Штатів ревно та із захопленням слідкували з основними напрямками європейської (тоді ще не наукової) думки. Але вони вважали, що молода держава не має наслідувати європейцям у елітарності натурфілософських штудій. Має бути особливий американський шлях :). Європейці, мовляв, занадто захопились порожнім теоретизуванням та спекуляціями, «елітарним мудруванням», та забули про головне – правду факту, яку уособлює спостереження. Кожна людина, якщо вона добросовісна та спостережлива, може займатися натурфілософією та приносити користь. Замість трактатів та книг, спостереження та замітки щодо природи активно та масово публікувалися у вигляді листів у американських газетах та журналах, і туди міг дійсно писати будь-хто.
Віднайдено причини визнати існування Лептонного Бога
(так-так, я вмію писати заголовки до новин)
Поки Ви усі кепкували з Лептонівни, виявилося, що вона ж використовувала у своїх дослідженнях найкращий доробок американської науки.
Пряма мова:
"Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови."
Ще раз: "...свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент..."
Га? З'їли?
Ну-то й що, що це 19 століття?
Головне, що це - американський рівень!
Якщо без жартів, це все, що Вам потрібно знати, про демократію в науці та рівноправ'я усіх точок зору.
Немає ніякої національної науки, особливого виплеканого шляху, методик чи щось таке.
Америка пройшла цей складний шлях ще тоді, а ми на нього знову повертаємося.
Прекрасна історія, яка чудово пояснює, чому думка прихильника теорії пласкої Землі, торсіонних полів чи Лептонного Бога ніколи не може вважатися рівноправною думці вченого, що у своїх дослідженнях послуговується науковим методом.
Проблема в іншому.
У провісниці Лептонного Бога є диплом державного зразка та надбавка до зарплатні.
Цим, очевидно, держава визнає її дослідження важливими для світової науки.
Але ґедзь із нею.
Читайте історію.
Вона смачна.
Наталка Атамась на фб https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2107376786200123&id=100007834666677:
"Ластівки, «національна наука» та де не працює демократія.
Я давно чула про цю історію, але перечитати власне статтю руки дійшли тільки зараз, поки малого гуляла. Стаття називається «A Democracy of Facts, an Empire of Reason: Swallow Submersion and Natural History in the Early American Republic».
І розповідається там про полеміку навколо питання, яке непокоїло натурфілософів 18 та початку 19 століття по обидва боки океану: «Де саме зимують ластівки ?» Дискусія точилася багато років.
Окрім припущення, що ластівки мігрують у теплі краї, активно дебатувалося твердження, що вони зимують на дні водойм, зариваючись у муляку, а навесні викопуються та знову злітають у повітря. Ластівки часто ширяють низько над водою, майже торкаючись її дзьобами, а восени у великих кількостях юрмляться навколо водойм, сидять великими зграями на вербах та очереті. Недивно, що припущення про зимівлю ластівок на дні було популярне.
Але у Сполучених Штатах Америки, які нещодавно перемогли у боротьбі за незалежність, воно стало домінуючім.
Молода держава була одержима натурфілософією, не гірше за метрополію. Почитайте, яка поезія :). «The hopeful prospects for the new nation were intertwined with those of science. Ramsay, historian of the Revolution, argued that arts and sciences, which had languished under British rule, "will now raise their drooping heads and spread far and wide, till they have reached the remotest parts of this untutored continent." Barlow, poet and natural history advocate, believed the present was an "age of philosophy" and imagined that America would soon take its place as the world's "empire of reason." (с).
Любителі природи та натурфілософи Сполучених Штатів ревно та із захопленням слідкували з основними напрямками європейської (тоді ще не наукової) думки. Але вони вважали, що молода держава не має наслідувати європейцям у елітарності натурфілософських штудій. Має бути особливий американський шлях :). Європейці, мовляв, занадто захопились порожнім теоретизуванням та спекуляціями, «елітарним мудруванням», та забули про головне – правду факту, яку уособлює спостереження. Кожна людина, якщо вона добросовісна та спостережлива, може займатися натурфілософією та приносити користь. Замість трактатів та книг, спостереження та замітки щодо природи активно та масово публікувалися у вигляді листів у американських газетах та журналах, і туди міг дійсно писати будь-хто.
Така позиція стає зрозумілою, якщо згадати, що багато видатних натурфілософів Європи з упередженням та недовірою ставились до американських штудій та природи загалом. Великий натураліст Бюффон навіть називав природу Нового Світу «дегенеративною». Американці ж звинувачували європейців у поверхневому ставленні до спостереження американської природи, вигадках та спекуляціях.
На цьому тлі американці активно включилися у дискусію навколо проблема зимівлі ластівок.
І що ж вийшло з їхнього підходу? У статті наведено велику кількість свідчень, де поважні громадяни стверджують у подробицях, як вони спостерігали безпосереднє незворотнє занурення ластівок у водойми восени, а також велику кількість ластівок у мулі висохлих водойм.
Окремі ентузіасти спробували спростувати ці твердження експериментом. Вони писали, що розтин ластівок показує, що це сухопутна істота, не здатна дихати під водою. Експерименти із зануренням ластівок під воду з вантажем на лапках чи голові призвели до того, що ластівки потонули, і жодні дії не змогли повернути їх до життя. (На цьому садистському моменті під час читання статті мені стало реально зле, бо там докладно цитується опис експерименту, - як у нещасних птахів з дзьобиків виривалися бульбашки, як вони пручалися зануренню, тріпочучі крильцями і таке інше :( ).
Одначе навіть з експериментальними доказами, що спростовували спостереження, особливістю ранньої «національної» американської натурфілософії залишалась віра у те, що особисте свідчення, а головне – можливість існування чого завгодно, найбільш відповідає «американському духу».
Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови.
І хоча багато натуралістів підозрювали, що занурення ластівок у воду – це якийсь трюк або омана зору, вони відмовились стверджувати це, поки не буде назбирано достатньо додаткових даних.
Для американських натурфілософів 18-19 століття свідоцтво дорівнювало факту, якщо свідок вважався надійним. Це призвело до того, що сторінки журналів захопили історії про валуни, що вміють рухатись, жаб, що мешкають у камені, змій, що своїм поглядом гіпнотизують здобич і тому подібне. Спроби деяких натуралістів спростувати таке закінчувались нічим. Все це зумовило небезпечний парадокс: американське натурфілософське середовище було абсолютно відкрите, кожна ідея мала право на існування, спостереження будь-кого чи те, що таким вважалося та оголошувалося, було валідніше за дедукцію, і врешті решт це призвело до того, що активна та упереджена більшість задавила освічену, але не таку могутню меншість.
Закінчується стаття словами: «The debate over swallow submersion brought into relief an unsettling reality for natural historians of the new nation: the democracy of facts they helped create was a powerful force and one that they could do little to stop» (с).
Повчальна історія, чи не так? Ластівки не зимують на дні водойм. Національної науки не існує. Демократія у науці не працює. А Сполучені Штати пережили «хвороби росту» науки у 18-19 столітті і наразі щодо науки та інновацій попереду. А де ми?"
На цьому тлі американці активно включилися у дискусію навколо проблема зимівлі ластівок.
І що ж вийшло з їхнього підходу? У статті наведено велику кількість свідчень, де поважні громадяни стверджують у подробицях, як вони спостерігали безпосереднє незворотнє занурення ластівок у водойми восени, а також велику кількість ластівок у мулі висохлих водойм.
Окремі ентузіасти спробували спростувати ці твердження експериментом. Вони писали, що розтин ластівок показує, що це сухопутна істота, не здатна дихати під водою. Експерименти із зануренням ластівок під воду з вантажем на лапках чи голові призвели до того, що ластівки потонули, і жодні дії не змогли повернути їх до життя. (На цьому садистському моменті під час читання статті мені стало реально зле, бо там докладно цитується опис експерименту, - як у нещасних птахів з дзьобиків виривалися бульбашки, як вони пручалися зануренню, тріпочучі крильцями і таке інше :( ).
Одначе навіть з експериментальними доказами, що спростовували спостереження, особливістю ранньої «національної» американської натурфілософії залишалась віра у те, що особисте свідчення, а головне – можливість існування чого завгодно, найбільш відповідає «американському духу».
Поважна American Philosophical Society's committee on natural history у 1803 році зібралася та вирішила, що свідоцтва поважних людей та факти, які вони спостерігали, вагоміші, ніж експеримент, якій міг не враховувати якихось особливостей біології ластівок та неточно відтворювати природні умови.
І хоча багато натуралістів підозрювали, що занурення ластівок у воду – це якийсь трюк або омана зору, вони відмовились стверджувати це, поки не буде назбирано достатньо додаткових даних.
Для американських натурфілософів 18-19 століття свідоцтво дорівнювало факту, якщо свідок вважався надійним. Це призвело до того, що сторінки журналів захопили історії про валуни, що вміють рухатись, жаб, що мешкають у камені, змій, що своїм поглядом гіпнотизують здобич і тому подібне. Спроби деяких натуралістів спростувати таке закінчувались нічим. Все це зумовило небезпечний парадокс: американське натурфілософське середовище було абсолютно відкрите, кожна ідея мала право на існування, спостереження будь-кого чи те, що таким вважалося та оголошувалося, було валідніше за дедукцію, і врешті решт це призвело до того, що активна та упереджена більшість задавила освічену, але не таку могутню меншість.
Закінчується стаття словами: «The debate over swallow submersion brought into relief an unsettling reality for natural historians of the new nation: the democracy of facts they helped create was a powerful force and one that they could do little to stop» (с).
Повчальна історія, чи не так? Ластівки не зимують на дні водойм. Національної науки не існує. Демократія у науці не працює. А Сполучені Штати пережили «хвороби росту» науки у 18-19 столітті і наразі щодо науки та інновацій попереду. А де ми?"
У мене є для Вас хороші новини.
Про "зрада не всюди", "надія є" і "це надихає".
Я полюбляю повторювати, що вірю патріотам в окопах, а не на трибунах.
Одним з таких для мене свого часу став Іван Примаченко - співзасновник платформи масових безкоштовних онлайн-курсів Prometheus, що вже надала чи надає вільний доступ до знань більш ніж півмільйону українців.
Чому я повірив у його мрію навчати якісно усіх, кого тільки можна?
Тому що завжди хотів отримати корисний інструмент для своєї роботи - вивчити мову програмування, але бракло часу (та клепки). І саме творіння Івана з однодумцями допомогло мені у цьому.
За роки подальшої співпраці з Прометеусом, із запуском десятків нових курсів - я в цьому лише переконався.
Ще однією такою людиною для мене стала Наталя Микольська. Вона не лише відкрила мені очі на те, що спорядження для зимових видів спорту Fischer народжується в Україні, не тільки доступною мовою пояснила Національну експортну стратегію (про це, до речі, писав тут https://goo.gl/WHXDgU), але й власними діями по сприянню запровадженню зон вільної торгівлі та промоцією України в світі довела, що а) не всім чиновникам плювати на країну і б) Україна - спроможна вражати світ.
До чого я все це пишу?
Я люблю та поважаю цих людей і був дуже радий почути новину, що вони відібрані до участі у стипендіальній програмі для лідерів з України «Ukrainian Emerging Leaders Program» у Стендфордському університеті.
За 10-ть місяців вони повернуться сюди з новими знаннями та вміннями, щоб ще ефективніше змінювати Україну на краще.
Якщо дуже коротко - Іван вивчатиме питання створення освітньої системи майбутнього, а Наталя - питання розвитку експорту та посилення економіки (докладніше - у них на сторінках).
Також за цією програмою Україну представлятиме Олександра Устінова, але я з нею, на жаль, не знайомий, і от тільки-но почав стежити.
Загалом, я дуже радий.
Бо саме такими невеличкими кроками окремих людей вибудовується фундамент розвиненого суспільства та потужної держави.
Переможемо.
Про "зрада не всюди", "надія є" і "це надихає".
Я полюбляю повторювати, що вірю патріотам в окопах, а не на трибунах.
Одним з таких для мене свого часу став Іван Примаченко - співзасновник платформи масових безкоштовних онлайн-курсів Prometheus, що вже надала чи надає вільний доступ до знань більш ніж півмільйону українців.
Чому я повірив у його мрію навчати якісно усіх, кого тільки можна?
Тому що завжди хотів отримати корисний інструмент для своєї роботи - вивчити мову програмування, але бракло часу (та клепки). І саме творіння Івана з однодумцями допомогло мені у цьому.
За роки подальшої співпраці з Прометеусом, із запуском десятків нових курсів - я в цьому лише переконався.
Ще однією такою людиною для мене стала Наталя Микольська. Вона не лише відкрила мені очі на те, що спорядження для зимових видів спорту Fischer народжується в Україні, не тільки доступною мовою пояснила Національну експортну стратегію (про це, до речі, писав тут https://goo.gl/WHXDgU), але й власними діями по сприянню запровадженню зон вільної торгівлі та промоцією України в світі довела, що а) не всім чиновникам плювати на країну і б) Україна - спроможна вражати світ.
До чого я все це пишу?
Я люблю та поважаю цих людей і був дуже радий почути новину, що вони відібрані до участі у стипендіальній програмі для лідерів з України «Ukrainian Emerging Leaders Program» у Стендфордському університеті.
За 10-ть місяців вони повернуться сюди з новими знаннями та вміннями, щоб ще ефективніше змінювати Україну на краще.
Якщо дуже коротко - Іван вивчатиме питання створення освітньої системи майбутнього, а Наталя - питання розвитку експорту та посилення економіки (докладніше - у них на сторінках).
Також за цією програмою Україну представлятиме Олександра Устінова, але я з нею, на жаль, не знайомий, і от тільки-но почав стежити.
Загалом, я дуже радий.
Бо саме такими невеличкими кроками окремих людей вибудовується фундамент розвиненого суспільства та потужної держави.
Переможемо.
Цього тижня я надибав усього 3 науково-популярні події, бо навіть популяризація має відпочивати влітку.
Не проґавте.
До речі, аж до 15 липня я теж припиняю відстеження цікавинок, але якщо щось трапиться аж-аж таке неймовірне - окремо зроблю пост.
Інджой.
https://site.ua/anton.senenko/14092-tri-tsikavi-naukovo-populyarni-podiyi-tsogo-tijnya-sud-hromosomi-i-kosmos/
Не проґавте.
До речі, аж до 15 липня я теж припиняю відстеження цікавинок, але якщо щось трапиться аж-аж таке неймовірне - окремо зроблю пост.
Інджой.
https://site.ua/anton.senenko/14092-tri-tsikavi-naukovo-populyarni-podiyi-tsogo-tijnya-sud-hromosomi-i-kosmos/
site.ua
Антон Сененко: Три цікаві науково-популярні події цього тижня: суд, хромосоми і Космос
стаття
Апдейт до попереднього допису: там додалося ще 3 події - зустріч з науковцем з Лейпцига в Одесі, брифінг Space Cossacks та зустріч школярів з польським астрофізиком