Мені соромно зізнатися (насправді, ні), але я ніколи не замислювався, що Берлін цілковито знаходився на території НДР, а Західний Берлін був, по суті, оточений з усіх боків радянським режимом.
Тобто, Західний Берлін територіально був відділений від ФРН.
(обожнюю такі моменти, коли твоє попереднє уявлення про якесь явище чи подію геть перевертається).

До цього мені завжди здавалось, що і кордон, і берлінський мур тягнулися через всю країну, логічно поділяючи Берлін навпіл.

Відео розповідає про, мабуть, найбільш значущу споруду в історії Холодної війни та наочний доказ існування Залізної Завіси.

Як тут знову не згадати про найпрекрасніший режим з найдешевшим морозивом, від якого так намагалися втекти, що доводилося встановлювати колючій дріт та стріляти на ураження.

До речі, шматок берлінського муру Ви можете побачити біля посольства Німеччини поблизу Оперного театру в Києві.

Цікава наука, дякую.
https://www.youtube.com/watch?v=JF1IF5qbsao

Ну, що...
Видатну наукову працю прохфесора, в якій він намагався науково обґрунтувати, що жінка - це лише ніби ходячий інкубатор, помітили.

Приємно, що МОЗ називає речі своїми іменами і тези "Психологічні відмінності між чоловіками та жінками" - є дискримінацією і псевдонауковою маячнею.

І я теж висловлю жаль, що в подібній ситуації з Лептонним богом МОН не виступив з подібною публічною заявою та рекомендацією про доцільність обіймання посади Лептонівною.
Сподіваюсь, що врешті-решт здоровий глузд переможе і тут.

P.S. Початок історії з прохфесором-сексистом - тут https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1610918802295682
Історія з Лептонівною тут https://site.ua/anton.senenko/4088/

Іван Примаченко на фейсбуці https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1613811905339705 :

"Позавчора я опублікував тези доповіді завкафедри психіатрії Львівського медуніверситету Ростислава Білобривка, сповнені карикатурної псевдонауки та печерного сексизму. В коментарях до мого допису міністр охорони здоров'я Уляна Супрун написала: "Напевно треба допомогти йому зруйнувати декілька міфів про жінок". І слово своє стримала.

Сьогодні МОЗ направив ректору медуніверситету листа, де рекомендував керівництву негайно розглянути питання про подальше перебування Білобривка на посаді завкафедри і звернувся до Міністерства освіти з вимогою перевірити дисертацію проХфесора і позбавити його наукового звання, у випадку знаходження там лженауки чи дискримінаційних тверджень.

Маємо перший реальний шанс, що схоплений за руку на лженауці профанатор від освіти і науки понесе покарання за свої оригінальні "дослідження". Але розслаблятися зарано. В попередніх подібних випадках і МОН і ректори вишів вже демонстрували, що можуть цілком ігнорувати очевидну лженауку і робити вигляд, що нічого не помічають. Як і позавчора, лише суспільна увага і резонанс в Фейсбуку і ЗМІ здатні добитися справедливого покарання для псевдонауковців і печерних сексистів. Якщо зможемо перемогти зараз, це стане прецедентом, який буде здатен переломити тріумфальну ходу псевдонауки і демонстративної неадекватності!"

Блискавка!
Блискавка втрапила у Дорогожицьку телевежу і одному журналісту вдалося це зафільмувати.
Неймовірно)
(так, відео у фейсбуці)
https://www.facebook.com/avgusew/posts/10212782103963855

2 місяці тому я із тугою у серці розповів Вам сумну історію, як журналісти нахабно висмикнули слова науковця про Загальну та Спеціальну теорії відносності і встромили їх у передачу про подорожі у часі, де треш і фініш (https://goo.gl/jhVWTb).

Я надав кілька порад, як поводитися вченому із працівниками медіа, але Наталка зробила чудову роботу, охопивши практично всі аспекти цієї складної, але конче потрібної діяльності.

Впевнений, що ці поради стануть корисними не тільки науковцям, але й представникам інших сфер.
Тому що всі ми однаково страждаємо від спроб окремих ЗМІ зліпити з будь-чого сенсацію чи скандал.

Нотуйте.
Інджой.

Наталка Атамась на фейсбуку (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2090694317868370&id=100007834666677):

"«Вчений згвалтував журналіста»: практичні поради.

Я зараз читаю російський переклад одного американського керівництва для прес-секретарів наукових установ про наукову комунікацію. Багато чого з їхнього досвіду до нас складно прикласти. Наприклад, безліч проблем щодо авторського права, юридичніх аспектів використання зображень та фото, так званих статей «під ембарго» (ви взагалі здогадаєтесь, що це таке :)?). Але є й деякі слушні поради.

Тут колись Ірина Навольнєва коротко написала, як журналісту комунікувати з вченими. А це типу «удару у відповідь» - як вченому комунікувати з журналістами. Представляю гібрид американського досвіду та наших «диких прерій», де койоти виють над трупом нещасного, який рушив у ці буремні місця без поводира та карти. (Ми знали його, спочивай з миром, бідахо Йорик :) ).

1. Вам дзвонить / пише журналіст.
Американський досвід: «Спитайте, хто цей журналіст. Для якого видання пише? Про що конкретно хоче запитати? Він дзвонить щодо конкретної статті чи його цікавить наука як така? А може, йому цікаве практичне використання якогось винаходу в медицині чи комерційний потенціал?».
Поправка на наші реалії. Наш журналіст не подзвонить щодо конкретної статті. Його може зацікавити все, що завгодно, щодо чого ви можете здатися експертом. А також він дзвонить вам тому, що вас йому порекомендував його колега-журналіст, вартий довіри. Бо в нас дуже мало адекватних вчених, що готові спілкуватися з пресою. Тому вас можуть запитати про все, що завгодно – від палаючих лісів Чорнобиля до таємничого зникнення у Київі тарганів. Те, що ви займаєтесь не пожежами і не комахами, нестрашно. Ставтеся до цього з розумінням. Це не означає, що журналісти тупі. Це означає, що в нас проблеми з експертами у наукових темах. Якщо є можливість, порекомендуйте журналісту колегу-експерта по тарганах, але не такого, що принципово не спілкується з пресою.

2. Тепер, коли ви дізналися, що це за журналіст (ім’я, видання, проблема), і маєте бажання спілкуватися, запишіть його контакти та скажіть, що передзвоните або напишете у особистих на ФБ через 15 хвилин.
Американський досвід: «За цей час ви за допомогою Гугла зрозумієте подробиці про журналіста та видання, якщо раніше не мали з ними справи. Якщо вас щось непокоїть, довіртеся інтуіції».
Поправка на наші реалії. А ще за цей час можна подзвонити колегам, які вже мали справу з журналістами. Оскільки журналістів і видань, що спеціально пишуть про науку, в нас з гулькин ніс, так само як і експертів, див. пункт 1, то «сарафанне радіо» вам все розповість. І ви переконаєтесь, що журналіст та видання адекватні й не спонсоруються Медведчуком. Зокрема, дізнаєтесь, хто така Люба Величко, якщо ви весь цей час проспали у зачарованій вежі / пропрацювали на горизонтівському гранті в лабі, й досі про неї не чули.

3. Якщо журналіст та видання нормальні та адекватні, й ви готові надати інтерв’ю, коментар або йти на радіоефір, запишіть дві-три ключові тези щодо дослідження або проблеми, про яку буде йти мова.
Американський досвід: «Вам доведеться пояснювати наукову проблему неспеціалісту. Журналіст не хоче припуститись помилок, вони цього терпіти не можуть. Тому важливо використовувати слова, які журналіст зрозуміє. Не треба термінів і двозначних слів. Аби дізнатися, чи журналіст все зрозумів вірно, після якогось особливо складного моменту треба запитати: «Я би дуже хотів зрозуміти, чи достатньо доступно я все пояснив. Ви не могли б мені зараз переказати те, що я сказав?» Якщо при переказі ви помітите, що виникло непорозуміння, поясніть складне місце ще раз».
Поправка на наші реалії. На жаль, деяким нашим журналістам глибоко начхати, помилились вони, чи ні. Тому відповідальність на вас за те, що і як ви скажете, ще більша. І чесно кажучи, в мене таке відчуття, що якщо я запропоную журналістам переказати мої слова навіть з найкращими намірами, вони вирішать, що я їх тримаю за нерозумних дітлахів та знущаюся :(.

4. Журналіст задає «тупі» питання. Це буває, коли він не до кінця розуміє суть проблеми чи дослідження. Що робити?
Американський досвід: «Перший варіант – не пошкодувати часу та пояснити, чому питання не стосується проблеми. Другий варіант – відповісти не на питання журналіста, а на питання, яке б ви хотіли почути від журналіста. Наприклад, «Мені здається, що у цій проблемі важливо ось що…» - й поставити одну з підготованих тез. Окрім того, є питання, на які взагалі не слід відповідати. Цього не варті всі питання у руслі «Уявімо собі…». Спекуляції не укріплюють репутації вченого».
Поправка на наші реалії. МВА-хаха!!! Особисто я вважаю другий варіант дуже гарним, і він мене виручає весь час. Чесно кажучи, просто постійно. А ось перший варіант зробить зі журналіста та слухачів (якщо це радіо) ідіотів, не треба цього. А ось оце «Допустим,…» - це в нас просто пошесть якась. Чомусь деякі журналісти вважають, що експертів (не тільки науковців) можна питати про все, від футболу до політики. Просто будьте готові до такого :).

5. Пам’ятайте, ви – головний. Це не ви прийшли до журналіста, він прийшов до вас. У вас є щось, що йому потрібно.
Американський досвід: «Вчений має бути терплячим та допомогти журналісту розібратися у проблемі. Більшість журналістів саме цього і хочуть, адже вони гарні люди і хочуть добре зробити свою роботу. Але якщо журналіст веде себе некоректно та безвідповідально, не давайте заганяти себе в кут та не відповідайте на питання, на які відповідати не хочеться. Дуже обережно ставтеся до бесіди не під запис, і не кажіть нічого, що ви потім не хочете бачити на шпальтах газет».
Поправка на наші реалії. Нажаль, в нас існує купа непрофесійної журналістики, «джинси», «вкидів», замовних публікацій та іншого лайна (привіт Любі Величко). Ввічливо та наполегливо заздалегідь і завжди вимагайте продивитися матеріал перед публікацією. Ви маєте поправити дрібні помилки, які обов’язково завжди виникають під час вільного спілкування, і переконатися, що матеріал загалом саме про те, про що було домовлено, і всі акценти розставлені відповідно. Жоден нормальний журналіст вам не відмовить. Якщо відмовить – тікайте! Найпаскудніше з телеефірами у запису. У вас немає жодних гарантій, що ваші слова не перекрутять під час монтажу та не вирвуть із контексту. Тому багато хто з нас взагалі не зв’язується з «телевізійниками» у запису, а не у прямому ефірі. Якщо це не передача, а коротке інтерв’ю або коментар, і ви вважаєте, що маєте його дати, то для вас наступний пункт.

6. Якщо ви даєте коментар або інтерв’ю перед камерою під запис, говоріть коротко.
Американський досвід: «Важливо пам’ятати, що у телесюжетах питання журналіста не буде чутно, звучать тільки відповіді вчених. Тому ви маєте включати питання у відповідь. Більшість теле- та радіо- сюжетів короткі, з інтерв’ю потраплять тільки коротенькі моменти, тобто 5-10 секунд (не 30 і не 60!). Чим довша відповідь, тим складніше процитувати її журналісту, тому що з довгої відповіді складно вибрати гарну цитату, особливо якщо людина говорить швидко. Це означає, що візьмуть ту цитату, яку зможуть взяти, а вона може бути не краща. Тому короткий список тез – дуже важливий. Тоді процитована репліка виявиться тою, яку вибрали ви самі, особливо якщо ви підкреслите її на кшталт «Ключовий момент тут..» або «Найважливіше тут… І пам’ятайте – журналіст – не ваш друг».
Поправка на ваші реалії. Все ці поради корисні, якщо ви впевнені, що журналіст добросовісний. Не треба дружби, просто нормальний професіоналізм. Але щодо телесюжетів, якщо є хоч найменша підозра, що вашу цитату можуть перекрутити, вирвати з контексту, використати для маніпуляцій і геть не для того, для чого ви її говорили – тікайте! Ви нічого потім не доведете. Ваші слова мають бути абсолютно однозначні, а тези і цитати такі, що не можуть бути використані у протилежному контексті, але у такі ігри треба гратися, хіба що добре потренувавшись. Тому краще не зв’язуйтесь.

7. Інтерв’ю у прямому ефірі. Американський досвід: «Не панікуйте. Ви все одно більше шарите у темі ніж той, хто задає питання».
Поправка на наші реалії. Не панікуйте. Ви все одно більше шарите в темі ніж той, хто задає питання. В нас дуууже нечасто кличуть вчених на прямий ефір, то ж вижміть з цього усе можливе задоволення та користь. «Не догоним, так согреемся". (Сподіваємось, всі тут розуміють, що я не про «Битву екстрасенсів» та інше подібне лайно :(? ).
І наостанок.
Вчений, памятай, журналісти – хороші і потрібні! І я це абсолютно серйозно.

P.S. При написанні цього лонгріду постраждали цілком конкретні вчені (Олексій Болдирєв, Антон Сененко) та журналісти (Дмитро Сімонов), за що я їм дуже вдячна."

Всім відомо, що нашу планету, усіх тварин та людей на ній створив Бог.
Абра-кадабра, сім-салабім - і ми отримали той світ, в якому живемо.

Проте нудотні науковці риють своїми низькобюджетними лопатами землю і так виходить, що спочатку він створив хробаків, а до них - багатоклітинні організми.
Чи за образом, чи за подобою - то вже не моя справа, але людей там точно не було, як і динозаврів.

Так, можливо, його підставили і просто підкинули ті всі відбитки та свідчення прадавнього життя.
Або люди, коли описували хронологію його діянь, все наплутали і він насправді створив перший живий організм і наказав йому еволюціонувати.

Я до того, що тримайте цікавезний пласт досліджень українською мовою про події 650-мільйонорічної давнини.

Про кембрійський вибух, періоди, коли планета була цілковито вкрита льодом, доба тривала 22 години, а рік - 400 діб, про суперконтинент та суперболото, дивних істот тощо.

Мабуть вперше з часів школи я відкрив геохронологічну шкалу та дізнався, що ми живемо в Кайнозойську еру.
Ні, я не знаю, нащо воно мені чи Вам потрібно, але ж цікаво.

Інджой.
https://scienceukraine.com/allnews/habitat/archescience/new-evidence-on-cambrian-explosion/

Думаю, що настав час донести до Вас правду, в яку халепу нас тягнуть наші вчені.
За наші ж з Вами гроші!

Дивилися фільм "Щось" про те, як в льодах Антарктиди американські науковці відкопали якусь істоту, що вміла перетворюватися на що завгодно?

От приблизно те саме сталося і нині на нашій антарктичній станції.
Тільки якщо у кіно головні герої зробили все від них залежне, аби істота не потрапила на материк, наші вчені не тільки її сюди завезли, вони її ще й почали розмножувати.

Щучник антарктичний... просто вслухайтесь в цю назву. Відчуваєте загрозу? Слово "прищучити", тобто "знищити" - співзвучне не просто так.

Тому я витримав цю новину тиждень і поки ЗМІ торочили про ліки від раку, я скупляв припаси та будував бункер.
Звідки нині і пишу.

Ви лишень вдумайтеся: рослина - зелена! - росте в Антарктиді, взагалі не боїться морозів, посухи та ультрафіолету. Підозрюю, що вона має здатність якимись спорами вкорінюватися у мізках людей та змушувати розвозити себе світом.

В зоні небезпеки - усі околиці Інституту молекулярної біології і генетики НАН України.
"Катастрофічне проростання" (так я нарік кінець Людства) почнеться з мікрорайону Теремки.

Тепер серйозно.
Ці дослідження - чудовий доказ того, нащо нам власна Антарктична станція.
Так, почитайте про перспективи виведення морозостійких сортів злаків, захисних кремів від сонця чи навіть перспектив лікування від раку шкіри (панове депутати, вкотре нагадаю, що Верховна рада не має повноважень вимагати Нобелівських премій ні у кого).

Але я підкреслю ось що.
Природа - сама по собі унікальна лабораторія.
І, так, Людство вже редагує геноми та створює чудернацькі організми, але інколи саме мільйони років еволюції підкидають нам безцінні ідеї.

І дуже круто, що наші вчені навчилися того щучника розмножити.
Окремо закликаю обережно ставитися до ідей ліків від раку чи нових видів культурних рослин.
Потрібні роки досліджень. Роки. Та фінанси.

Але щодо появи морозостійких газонів я майже впевнений :)

P.S. Перша частина тексту - жарт.
Але якщо хтось зніме перший український фільм жахів на ці мотиви - можете мене згадати в титрах. (Ні, Штольня - то не фільм жахів. Це просто жах, а не фільм).
До речі, підказую головного героя, що врятує світ від катастрофи - Ляшко і корови.
Після заборони пальмової олії Ляшко спрямував фінанси від розвитку молочної галузі на виведення генетичних порід корів, які той щучник пожерли.
Здається, геніально.

https://mon.gov.ua/ua/news/unikalna-rozrobka-ukrayinskih-vchenih-vidkriye-svitu-mozhlivosti-dlya-likuvannya-skladnih-zahvoryuvan-zahistu-vid-ultrafioletu-ta-viroshuvannnya-kultur-u-stresovih-umovah

Головною подією прийдешнього тижня, безумовно, стане цікавезна дискусія щодо майбутнього науки в Україні між заступником голови Наукового комітету, віце-президентом НАН України, народним депутатом, віце-президентом Київської школи економіки та заступницею голови Ради молодих вчених НАН України.
Ну, плюс купа інших подій.
Розбирайтеся.
https://site.ua/anton.senenko/13889-feeriya-naukovo-populyarnih-podiy-tijnya-maybutne-nauki-v-ukrayini-ta-litnya-kosmichna-shkola/

Слухайте, тут українська команда Space Cossacks мчить на хакатон Європейського космічного агенства у Франції https://actinspace.org/about.
Він стартує за 8 днів.
І їхньому проекту коптера з гелієвою кулею дуже потрібна наша підтримка в голосувалці - тре просто лайкнути оце відео на ютюбі https://www.youtube.com/watch?v=aEy0YFUiwbo&index=28&list=PLLt35Xgg3aIiXOyJhLPM4LUUZS_jiUCr_&t=0s .

І все.
Голосувалка закривається сьогодні.

Ось тут розповідається, що воно за хакатон та трохи про хлопців, що мчать представляти Україну
https://www.youtube.com/watch?v=riXehrbNehk&feature=youtu.be&t=9m29s

Побажаємо нашим козакам успіхів!

http://www.golos.com.ua/article/304297

Продовжуємо стежити за епічним протистоянням між умовними українськими природничниками та гуманітаріями.

Якщо ну дуууууже коротко, то перші вимагають, де-факто, міжнародної оцінки того, що тут науковці винаходять, а другі кажуть, що то протирічить Конституції і принижує державу і суспільство.

Справа у тому, що останнім часом в Україні спостерігається навала неякісної наукової продукції...ем... відвертої маячні, і авторитетна структура, що зветься Науковим комітетом, викотила проект нових вимог до захисту дисертацій.

Ключовим моментом там було те, що треба друкуватися у визнаних світом журналах, а не в місцевих журналах, що не видні світові.
Умовні гуманітарії не погодилися з таким підходом.

Протистояння сягнуло тієї межі, що гуманітарії почали погрожувати судовими позовами та петиціями з фразами на кшталт "Якість публікацій у соціогуманітарних науках не пов’язується з критерієм їх міжнародної цитованості ‒ тут діють інші чинники, зокрема спрямованість вітчизняної науки на вирішення національних завдань і пріоритетів, її загостреність на національну проблематику.".

(загалом, всю хронологію я розписав тут https://goo.gl/tEZMDw).

Також гуманітарії зробили допис у парламентській газеті (що публікує астропрогнози та інколи повідомлення про винахід вічних двигунів (https://goo.gl/k4zb44)) з красномовною назвою "Scopus замість науки: чи потрібно це Україні?" з такими тезами:

-"Вимоги щодо наявності закордонних публікацій і публікацій ...є формою часткового перекладання державою і науковим співтовариством відповідальності за оцінювання результатів наукових досліджень на транснаціональні бізнес-корпорації ..., що є алогічним і протиправним, порушує цілісність самої системи вітчизняної атестації наукових кадрів, передбачає визнання неспроможності державного управління в Україні, принижує державу і суспільство... "

- "З огляду на зазначене, висування вимог до опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів та їх оцінювання, а також рейтингування видавництв не є компетенцією МОН України, є порушенням вимог ст. 19 Конституції України."

- "публікації у зарубіжних виданнях, що включені до визначених наукометричних баз (таких українських журналів у низці наук немає), опиняються поза контекстом українського наукового життя."

Повний текст тут (https://goo.gl/NCdKSJ) і загалом так виходить, що вимога міжнародної оцінки нашої вітчизняної наукової сфери - то смерть-смерть-кладовище.

Що ж.
Фізики їм відповіли.

Відповідь цікава не тільки тим, що розібрано суть справи із тими наукометричними базами.

По-перше, вони підкреслили, що метою наукової діяльності є видобуток нового знання. Це те, про що багато наших типу вчених давно забули.

По-друге, вони доступно розтлумачують, які є методи оцінки результативності роботи вченого з точки зору платника податків.
Особливо мені подобається частина про посадовців-дебілів... ой, вони такого слова не писали... посадовців, що намагаються самостійно вирішити, що в науці цінно, а що ні.

По-третє, вони спростовують міфи і щодо баз даних, і щодо наукометрії, наводять жахливу цифру, що лише 10% вітчизняних наукових публікацій видаються в добрих журналах.

По-четверте, вони висловлюють своє бачення справжніх загроз науці в Україні, свій погляд на доплати за ступені і звання, базове фінансування тощо.

Інджой.

Від себе додам - поки в нас є такі академіки - наука в Україні дихатиме.
І, так, від хуторянства та хрущів попід вишнями тре вже відчалювати.
http://www.golos.com.ua/article/304297

апдт. зауважу, що поділ на фізиків/природничників та ліриків/гуманітаріїв умовний. Просто за міжнародну оцінку виступила більшість представників природничих наук, а за національну складову - гуманітарних.

Скажений понеділок позаду і я пропоную Вам це 2-хвилинне відео, від якого щемить серце.

По-перше, тут класно підібрані кадри із запуску Falcon Heavy з червоною теслою на борту.
По-друге, відео само по собі викликає ностальгію за запуском та дарує надію, що амбіції Людства творити великі справи переможуть мракобісся.

Але головне - в іншому.
На відео покладено чудову музику Space Oddity, тільки... білоруською мовою!
Білоруська - неймовірно красива!!!

Насолоджуйтесь.
Alpha Centauri, дяка за емоції. Дмитро Хмара, дякую, що показав.
https://www.youtube.com/watch?v=kts0gZQD5z8

Вчора у мене на стіні в фейсбуці виникла цікава дискусія, мовляв, не треба мучити юристів-економістів-маркетологів вимогами публікацій в рецензованих виданнях, бо їм ще сотні баксів треба опонентам платити.

Мій коментар про те, що це корупція і привід звертатись в правоохоронні органи, отримав відповідь, що то не матиме результату.

Довго думав чого так.
Аж ось і відповідь.

(Семен Єсилевський на фб):
"Вынесу специально комент Ирины Єгорченко. Речь шла о том, что в некоторых юридическо-экономических специальностях надо платить по 300-400$ оппонентам для защиты диссертации. Вот, собственно, ответ что нужно делать бедным аспирантам в таком случае:

"Якщо людина хоче в аспірантуру туди де 200-300 баксів треба платити опоненту - вона хоче не в науку, не перекручуйте. Вона хоче вбудуватитись в хабарницьку корупційну структуру. нема там науки, є лише корупція. Проблеми бажаючих вбудуватись в корупційну структуру має таки вирішувати прокуратура. На питання про нема журналів теж є відповідь - а що ви читаєте? Якщо нічого, у вас теж не наука. а хуторянський маразм і висмоктування чогось з пальця, і жодної потреби розвивати отаке нема".

Этот ответ в общем-то универсален: хочешь чтобы не было коррупции - не участвуй в ней. Конкретно в области защит в юр-эконом-гуманитарке коррупция не прилетела с Марса. Вы сами ее создали. Именно вы, те кто "заносил" за утверждение темы и вкладывал конверты с баксами в авторефереты. Вас никто не заставлял с пистолетом у виска. Вы могли сдать вымогателя в полицию, могли поднять шум в СМИ, могли официально жаловаться в МОН и прокуратуру, могли дружно сделать взяточника нерукопожатым изгоем. Но вы этого не делали. Вы послушно носили взятки и копили тысячи долларов на защиту. Вы просто сами хотели в эту систему. Хотели чтобы вам потом тоже "заносили". Вы знали, что ваши расходы потом отобъються. Вы не получали ученую степень, вы сдавали экзамен на лояльность мафиозно-коррупционной ОПГ, куда мечтали влиться.

Так что не надо ля-ля, уважаемые юристы-экономисты. У вас был выбор и вы его сделали.
Полная деградация вашего комьюнити - ваших рук дело т.к. вы и есть это комьюнити."

Так, це не наука.
Це її імітація з незрозумілою метою.

І вже бачив кілька подібних дописів, тому і сам скажу: я пишаюсь тим, що за весь час своєї наукової кар'єри я не дав жодного хабара за свою наукову роботу.
Я не розумію, як можна було б по 14 годин на добу робити експерименти, сивіти над помилками, народжувати кожне речення, а потім ще й заносити якомусь дядє чи тьотє свої кревні.

Заради чого?

Популярний міф про те, що всюди беруть і про це треба мовчати - лише міф, створений корупціонерами.
Ні, так не всюди.

Якщо з Вас вимагають будь-яку подяку за Вашу науку - це злочин.

Не беріть участі у корупції.

https://www.imena.ua/blog/theranos-and-fake-culture/

Історія про те, як стартапєрку можуть ув'язнити.
На 20 років.

Здається, наш світ починає видужувати від стартаперської лихоманки.
Скільки разів від невігласів я чув повчання про те, що наука - ніщо, стартапи - всьо.
Що роки досліджень, верифікації результатів, клінічних випробувань, мільйони та мільярди доларів - то брехня і вигадки, бо "хлопці в гаражах" давно перевертають цей світ.
Дуже часто свідченням перевертань була сума залучених інвестицій від інвесторів.

Більше коштів - кращий винахід.

І якщо так-сяк вдавалося донести думку, що Інтернет-магазин чи додаток на смартфон не є наукою, то з Theranos було складніше.
Мовляв, дивіться, що робить маленька команда та приватний капітал!
Вони здійснили революцію в медицині!

Революція виявилася... вигаданою.

Читайте чудовий матеріал про історію скандалу з лінками на попередні серії.

Прокуратура заявляє, що інвесторів тупо ввели в оману.
Це шахрайство.
Осьо посилання на документ.
https://www.justice.gov/usao-ndca/pr/theranos-founder-and-former-chief-operating-officer-charged-alleged-wire-fraud-schemes

Більше того, може виявитися, що там існувала реальна загроза життю пацієнтів "The tests performed on Theranos technology, in addition, were likely to contain inaccurate and unreliable results."

Я не зрозумів, на скільки тут обдурили інвесторів - чи-то 400 мільйонів, чи-то на 750 мільйонів, чи-то всі статки Елізабет у майже 5 мільярдів доларів нашахрайовані.
Але нагадаю, що не так давно також луснула кулька стартапу на 1,3 млрд. доларів - https://site.ua/anton.senenko/8286/

До чого це все я?
Шахрайство завжди залишається шахрайством.
І якщо розумні люди (не я), пояснюють, що наука - це довго і дорого, але інакшого шляху Людство не має, то не треба розумних людей критикувати та тицяти у них революційними винаходами.

Кожен революційний винахід чи ефект, явище чи теорія - для самих науковців, насправді, не є революцією. Тому що будь-якому класному відкриттю чи розробці передує купа досліджень, статей у наукових журналах, "битв" на конференціях, обговорень.

А коли виникає щось, про що ніхто не чув, але воно не пояснює, як воно працює, бо ж "комерційна таємниця", то недовіра до таких стартапів - це нормально.

Інджой.

P.S. Дяка Катерині Прогнімак за посилання.

Трансляція дебатів «Майбутнє науки в Україні» наживо https://www.facebook.com/UkrainianIF/videos/1951258848269534/

http://www.golos.com.ua/article/304364

Дивіться, яка штука.

Мене НЕбезпідставно звинувачують у тому, що у конфлікті "мусять чи не мусять українські науковці публікуватися в міжнародних визнаних виданнях" я тяжію до позиції тих, хто каже "так, мусять".
Так, мені відверто важко сприймати риторику про особливий український шлях української науки, хоча я не заперечую, що дійсно є окремі питання в окремих галузях, які не цікаві світові.

Однак я сумлінно читаю аргументацію обох сторін конфлікту і мені на очі потрапила оця стаття від гуманітаріїв, що є відповіддю на заклик фізиків відійти від "хуторянської науки" і повернутися обличчям до світу (https://goo.gl/1uX9gw).

Тому з чистим сумлінням - їм слово.
Якщо Вам завжди було цікаво, чим "живе" вітчизняна юридична наука, але Ви соромились спитати, то політ думки член-кореспондента Національної академії правових наук (є і така), на мою думку, трохи піднімає завісу.

Закликаю читати цілком, тому що контекст - важливий, але на правах власника сторінки я насмикав улюблені цитати. Звісно, не без моїх коментарів:

"...в нас єдина країна і єдина наука, а відтак в умовах війни всілякі спроби розколу суспільства, наукової спільноти однозначно розцінюються як загроза національній безпеці, суверенітету... і цілісності держави...".

(Цікаво, чи стосується це процедури відокремлення псевдонауковців та імітаторів науки від наукової спільноти? Взагалі, схожу риторику я чую щодо корупціонерів, мовляв, в умовах війни не треба критикувати. Але це ж мені тільки здається і це точно до тексту не має стосунку, еге ж?).

"Хотілося б сподіватися, що всі визнають аксіоматичною думку: вчений — не тільки дослідник, а й насамперед громадянин і патріот своєї держави, що наукові відкриття не лише власність їх авторів, а й потужний економічний ресурс країни, що охороняється законом. І не слід забувати, що у сучасному інформаційному суспільстві відбувається гостра перманентна боротьба за нові ідеї і технології, що розвинені країни не шкодують коштів на економічну розвідку, котра активно працює і на полі наукометричних баз".

Ага, тут нас плавно підвели під те, що всі винайдені ідеї мають в першу чергу демонструватися в Україні, а наукометричні бази - небезпечна штука, і вони змальовуються тут, наче пилосмок цінних думок.

"Відкритість — це прекрасно, але в першу чергу для вітчизняної науки і власної країни".

Бінго ж, ні?
Поки науковці в усьому світі радо обмінюються результатами, вишукують хиби, рецензують, віднаходять мракобісся, ми маємо чітко фільтрувати наші "стоси паперів" і всього не показувати?
Я щиро вважав, що для цієї потреби є гриф "Таємно", а все інше тре радо надавати світу, засвідчуючи свою першість у тій чи іншій проблематиці, але ок, помилявся.

Та може таки здалося? Читаємо далі

"...принизливі іспити типу В2 на знання іноземної мови для доцентів і професорів" (мі-мі-мі).

"...аспірантура і докторантура — не продовження освіти і не черговий «рівень» освіти" (спойлер для тих, хто не в курсі - стаття 5 Закону про вищу освіту прямо протирічить наведеній тезі).

"...примушувати науковців замість вітчизняних фахових видань друкуватися за великі кошти (рублі!?) у сумнівних наукометричних виданнях за кордоном — це вже, м’яко кажучи, комплекс меншовартості, а відверто кажучи — зрада національних інтересів, збагачення закордонних спритних бізнесменів"

Тобто, світ у наукометричних базах не сумнівається, публікується у купі журналів безкоштовно, але член-кореспондент НАПН у них сумнівається, та чомусь впевнена, що вартість у рублях. Окей.

Далі авторка протестує проти експертних рад:

"Таких викликаних на засідання експертної ради буває по 30—40, серед них і вагітні жінки, з немовлятами на руках, бідолахи на милицях".

Я вважав, що це заборонений прийом, але ок.

"Чому ми сьогодні на догоду якимось незбагненним ініціативам маємо відмовитися від цих здобутків, припинити довіряти вітчизняним ученим і нашим зарубіжним колегам, рецензентам, експертам... і «проситися» за великі гроші до Scopus — бізнесової структури із сумнівною репутацією і невизначеними перспективами?" (все ж таки закордонні вчені і п

риродничники - ідіоти, що довіряють тому Скопусу. А от чому ми маємо припинити довіряти, зокрема, представникам гуманітарних наук - дійсно питання. Немає ж жодних причин сумніватися у цінності їхніх досліджень).

Ну, і апогей:
"Очевидно, хтось зацікавлений у тому, щоб результатом гібридної війни проти України стала знекровлена і в інтелектуальному сенсі нація. І якщо попри економічну кризу Україна тримає сильні позиції у науці й технологіях, а наші вчені витребувані за кордоном, то після злочинного експорту наукової продукції і самих дослідників це вже буде випалена скопусами пустеля.
Чи це було метою Революції Гідності?
Чи за це віддають свої молоді життя наші захисники на Донбасі?"

Ой.
Я вважав, що вагітна жінка на милицях з немовлям на руках - то занадто, але ж, дійсно: "Чи за те стояв Майдан, щоб науковці публікувалися у міжнародних визнаних виданнях?".

"Для українського вченого має бути пріоритетом номер один опублікування своїх наукових результатів саме в українських фахових виданнях, списки яких затверджені МОН" - о, плакайте Сайнси та Нейчури. Українські науковці масово несуть результати у Вісники проблем науки та техніки лісогосподарського технікуму.

"...наявність статей у зарубіжних виданнях можна вітати, але не вважати головним показником якості дослідження" - та, звісно. Вісники крутіші. Неодноразово перевірено.

"Тож для наукометрії кількість — усе, якість — ніщо!" - чудово. Просто чудово.

Я аплодую.

Для довідки про авторку:

У 1990 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук на тему: «Подолання пережитків минулого в свідомості й поведінці людей в умовах оновлення соціалізму» (спеціальність 09.00.02).

У 1999 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук на тему: «Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів» (спеціальність 23.00.05).

Мені здається, що дана стаття безумовно увійде в анали і стане безцінним надбанням для тих, хто колись писатиме дисертаційну роботу по історії реформ вітчизняної наукової та освітньої сфер.

Інджой.

P.S. Я знаю, що більшість з Вас після прочитання цієї статті мене щиро зненавидить, бо я, по суті, вкраду часточку Ваших життів.
P.S.2. У моєму дописі є сарказм. Але де - не скажу. Щоб Ви раптом не дізналися, де його немає.

"Жити треба в себе вдома. Робити країну таку, щоб в ній було комфортно" (с)

Коли мене питають, чому я працюю в Україні, а не у Франції, і нашо воно мені треба - ті всі нерви, бійки з гуманітаріями, лептонами та бюрократами, я відразу згадую про цю людину.
Бо відповідь у ній.

Знайомтесь, це мій шеф.
Його світогляд є основною причиною того, що я принаймні намагаюся зробити все від себе залежне, аби завтра було краще, ніж сьогодні.

Так от. Він першим почав.
Відпрацювавши 10 років у Франції у ядерному центрі, повернувся в Україну і створив з нуля нашу лабораторію.

(До речі, відразу зауважу: не хвилюйтеся, що він є моїм керівником. В нього немає Телеграму, тому все тут написане - сказано щиро.
Бо зазвичай я його критикую).

Я гадки не мав, що у нього брали інтерв'ю і мені довелося передивитися його тричі, аби зуміти пояснити Вам, чому воно варте Вашої уваги.

Не тому, що в 20-ти хвилинах він простою мовою пояснює, як величні фундаментальні відкриття Фарадея, Томсона, Резерфорда змінили наш світ. Він дуже класний популяризатор в цьому плані.

Не тому, що він також встиг розповісти про процесор, що таке сканувальний тунельний мікроскоп, з яким ми маємо справу, та нащо розуміти, як поводять себе окремі атоми та молекули, аби прогрес рухався далі.

Не тому, що розтлумачив, чому без фундаментальної науки не буде жодних інновацій і як першість країни у науці пов'язана з її технологічним лідерством у світі.

Не тому, що на конкретному прикладі показав, чому важливе повноцінне наукове середовище в країні, а не окремі "ключові" лабораторії.

Не тому, що розповів про нинішні проблеми в освіті та важливість математики і геометрії для всіх без винятку дітей.

Його інтерв'ю важливе з двох причин.
По-перше, зверніть увагу, як він сумно починає розповідати про стан справ із наукою в Україні і як загоряються його очі, коли він пояснює фізичні ефекти. Якби кожен доктор наук хоча б 5 хвилин на день пояснював в подібному стилі щось зі своєї сфери, гляди-но й наукпоп у нас злетів би.

По-друге, найважливіше - це останні 2-хвилини. Про те, що таке бути емігрантом та чому треба розбудовувати Україну.

Угу, про оту, як кажуть, Богом дану землю.

Знаєте, в передчутті лихих часів агітації кандидатів з кожної кавоварки про те, як ми добре житимемо, про черговий новий курс та життя по-новому, про корову в кожній хаті та інше лайно, дуже хотілося б, аби оце відео звичайного громадянина почув кожен, хто мріє про крісло президента чи депутата Ради.

Я працюю в нашій країні і не шукаю долі деінде конкретно через цю людину. Не через обіцянки-цяцянки з телевізора.
Бо таки вірю патріотам в окопах, а не на трибунах.
І якщо вони кажуть, що наша країна концептуально не гірша Франції (тим більше, що я це сам бачу та знаю), то лише від нас залежить, чи так буде.

Оце перечитав... якось пафосно дуже вийшло, але, вибачте, як є.

Лише одне додам.
Переможемо.
https://www.youtube.com/watch?v=VK6Ep4ShdTU

Надзвичайно цікаві експерименти із чесністю та шахрайствами.
Це до питання моральних авторитетів та чому активна меншість здатна впливати на більшість.
Особливо вразив випадок з представником "ворожої" групи.

Математик Олексій Ігнатенко на фейсбуці (https://www.facebook.com/olexii.ignatenko/posts/10215698914293352):
"Ден Аріелі в книжці "Чесна правда про нечестність" описує різні ситуації коли люди обманюють інших і насамперед себе. В розділі Шахрайство як інфекція він описує експерименти, які він ставив над студентами курсу поведінкової економіки. Отже, правила буди наступні:
Студенти отримували 20 завдань на множення матриць. Час був обмежений. З задачами давався конверт з 10$ та відповідями.
Студенти розв'язували задачі. Потім діставали віддповіді, рахували правильний результат та брали з конверту відповідну суму грошей.

1. Перший експеримент був контрольний. Студенти підходили до організатора і він перевіряв кількість правильних задач і грошей, що залишились у конверті.
Результат: в середньому розв'язували 7 задач з 20.

2. Другий експеримент давав вільну можливість шахрайства. Ніхто не перевіряв кількість грошей у конверті і задачі. Відповідно середня кількість "розв'язаних" задач зросла до 12, величина шахрайства - 5 .

3. В третьому експерименті додали приклад поведінки. Після початку роботи через 60 сек один з учасників (підставна особа) піднімається, і каже - я все розв’язав, що мені робити? Організатор відповідає, що, потрібно взяти грошей відповідно до кількості правильних відповідей. Після короткої паузи учасник каже - все вірно, забирає всі гроші з конверту каже бай-бай і йде.
Результат: середня кількість розв'язаних задач зросла до 15, величина шахрайства 8.

4. Провокаційне питання. В цьому експерименті учасник (підставна особа) запитав у організатора: відповідно до цих правил я можу просто сказати, що розв'язав всі задачі, взяти гроші і піти? Організатор відповідає: "Ви можете робити як захочете". Таким чином, всі інші учасники проінформовані про таку можливість, однак середня кількість задач у цьому експерименті дорівнювала 10, величина шахрайства всього 3.

5. Чужинець. Експерименти проводились у Університеті Карнегі-Меллон. Його вічний ворог і суперник Університет Пітсбурга. В цьому експерименті всі повторювалось як у пункті 3, але учасник - підставна особа був одягнутий у светр з емблемою Університету Пітсбурга. (слід зазначити, що у 3 експерименті учасник був у нейтральній одежі, що робило його "своїм", оскільки всі присутні були студентами одного університету) Результат - найнижчий рівень шахрайства - 9 задач, 2 дописано.

Висновки. Шахрайство заразне як інфекційна хвороба.
Якщо представник нашої соціальної групи обманює, нам легше обманювати також (всі так роблять).
Інформація про можливість шахрайства і спостереження його на прикладі дає різний ефект.
Якщо обманює представник “ворожої” групи, виправдати обман важче (ми не такі як він).
Люди дуже гнучко змінюють границі допустимої поведінки в залежності від соціальних норм. Особливо важлива щоденна практика і приклад публічних людей - моральних авторитетів, політиків, зірок."