Як розповів нам Валерій Шевель (який працює в ІЯД із 1970 року), в інституті традиційно трудилися над напрямами, пов’язаними з радіаційною мікробіологією, радіаційними напівпровідниками, матеріалознавством, космічною галуззю, військово-промисловим комплексом.
Однак нині час ставить нові завдання. Наприклад, виробництво радіоактивних ізотопів (радіонуклідів), які можна отримувати з допомогою ДЯР. Вони здатні бути «робочими конячками» в медицині та промисловості. Скажімо, стронцій-90 використовується у приладах для вимірювання товщини «катанки» на металургійних заводах – до сотої долі міліметра, а криптон-85 – для вимірювання товщини паперу на целюлозно-паперових комбінатах.
Нині в Україні продовжують працювати потужні атомні електростанції. Їх значення для енергосистеми держави важко переоцінити. За умов енергетичної кризи наші АЕС давали більше половини електроенергії. Як зауважує Валерій Шевель, для подальшого використання енергоблоків наших станцій потрібно дотримуватися норм безпеки. Саме в Інституті ядерних досліджень, опромінюючи зразки, можна дослідити, упродовж якого часу можливо експлуатувати корпус реактора. Наприклад, сьогодні такі роботи виконуються на замовлення українських АЕС.
Але, мабуть, один з найактуальніших нині напрямів – виробництво радіонуклідів, які можна отримувати при опроміненні в активній зоні стабільних речовин. Серед найпотрібніших – технецій-99m, за допомогою якого проводиться діагностика багатьох, зокрема й онкологічних, захворювань. Цей продукт отримують унаслідок опромінення нейтронами стабільного молібдену-98, який є «материнським» радіонуклідом технецію-99m. Це короткоживучий радіонуклід (період напіврозпаду – 6 годин).
У складі розчину він вводиться до організму людини, а потім при детальному перегляді зображень органів на спеціальних гамма-детекторах і комп’ютерних системах можна побачити хворі органи та виявити новоутворення.
– У всьому світі використовують два способи отримання
цього радіонукліда, – розповідає Валерій Шевель. – Перший – із продуктів поділу урану-235. А другий спосіб (доцільніший і з екологічної, і з економічної точки зору), активаційний, – шляхом опромінення стабільного молібдену-98 в активній зоні реактора. З отриманого молібдену-99 методом екстракції виділяється чистий технецій-99m, який і є «робочою конячкою» ядерної медицини. Цей продукт готовий до використання. Клінічні дослідження, здійснені ще 7 років тому, продемонстрували абсолютну перевагу такого продукту перед сорбційним, який отримується із продуктів поділу урану.
Природно, що в нас виникло запитання: чи потужностей інституту може вистачити для виробництва цього ізотопу у промислових масштабах? Валерій Шевель переконаний: якщо добре організувати логістику, то таким препаратом можна забезпечити лікарні, онкологічні центри Києва, навколишніх областей і навіть усієї країни. Фахівці інституту розробили також і спеціальні транспортні контейнери.
Але ж технецій потрібен «тут і зараз»! Як розповіли нам співробітники інституту, сьогодні його отримують і з допомогою сорбційних генераторів. У світі є відповідне лобі, причому – достатньо солідне. Не є винятком і Україна – в нас є фірма, яка закуповує такі генератори за кордоном, хоча це значно дорожче і не є ефективним.
Є для нашого виробника й низка бюрократичних перепон. Свого часу уряд Миколи Азарова ухвалив постанову про те, що всі вітчизняні фармпідприємства мають відповідати так званому протоколу GMP. Він висуває низку вимог до облаштування місць виробництва таких препаратів.
– Якщо говорити про міжнародну поставку наших препаратів, така пересторога, безумовно, є доцільною, – зауважує Валерій Шевель. – Однак ідеться про внутрішні потреби країни. Для того, щоб наше виробництво відповідало цим вимогам, потрібно витратити 100 тисяч доларів. У нас таких коштів нема. Отже, справа «зависла». Хоча в нас є висновки із клініки «Феофанія», що препарат – найвищої проби. Але знов-таки – їм потрібні папери.
Однак нині час ставить нові завдання. Наприклад, виробництво радіоактивних ізотопів (радіонуклідів), які можна отримувати з допомогою ДЯР. Вони здатні бути «робочими конячками» в медицині та промисловості. Скажімо, стронцій-90 використовується у приладах для вимірювання товщини «катанки» на металургійних заводах – до сотої долі міліметра, а криптон-85 – для вимірювання товщини паперу на целюлозно-паперових комбінатах.
Нині в Україні продовжують працювати потужні атомні електростанції. Їх значення для енергосистеми держави важко переоцінити. За умов енергетичної кризи наші АЕС давали більше половини електроенергії. Як зауважує Валерій Шевель, для подальшого використання енергоблоків наших станцій потрібно дотримуватися норм безпеки. Саме в Інституті ядерних досліджень, опромінюючи зразки, можна дослідити, упродовж якого часу можливо експлуатувати корпус реактора. Наприклад, сьогодні такі роботи виконуються на замовлення українських АЕС.
Але, мабуть, один з найактуальніших нині напрямів – виробництво радіонуклідів, які можна отримувати при опроміненні в активній зоні стабільних речовин. Серед найпотрібніших – технецій-99m, за допомогою якого проводиться діагностика багатьох, зокрема й онкологічних, захворювань. Цей продукт отримують унаслідок опромінення нейтронами стабільного молібдену-98, який є «материнським» радіонуклідом технецію-99m. Це короткоживучий радіонуклід (період напіврозпаду – 6 годин).
У складі розчину він вводиться до організму людини, а потім при детальному перегляді зображень органів на спеціальних гамма-детекторах і комп’ютерних системах можна побачити хворі органи та виявити новоутворення.
– У всьому світі використовують два способи отримання
цього радіонукліда, – розповідає Валерій Шевель. – Перший – із продуктів поділу урану-235. А другий спосіб (доцільніший і з екологічної, і з економічної точки зору), активаційний, – шляхом опромінення стабільного молібдену-98 в активній зоні реактора. З отриманого молібдену-99 методом екстракції виділяється чистий технецій-99m, який і є «робочою конячкою» ядерної медицини. Цей продукт готовий до використання. Клінічні дослідження, здійснені ще 7 років тому, продемонстрували абсолютну перевагу такого продукту перед сорбційним, який отримується із продуктів поділу урану.
Природно, що в нас виникло запитання: чи потужностей інституту може вистачити для виробництва цього ізотопу у промислових масштабах? Валерій Шевель переконаний: якщо добре організувати логістику, то таким препаратом можна забезпечити лікарні, онкологічні центри Києва, навколишніх областей і навіть усієї країни. Фахівці інституту розробили також і спеціальні транспортні контейнери.
Але ж технецій потрібен «тут і зараз»! Як розповіли нам співробітники інституту, сьогодні його отримують і з допомогою сорбційних генераторів. У світі є відповідне лобі, причому – достатньо солідне. Не є винятком і Україна – в нас є фірма, яка закуповує такі генератори за кордоном, хоча це значно дорожче і не є ефективним.
Є для нашого виробника й низка бюрократичних перепон. Свого часу уряд Миколи Азарова ухвалив постанову про те, що всі вітчизняні фармпідприємства мають відповідати так званому протоколу GMP. Він висуває низку вимог до облаштування місць виробництва таких препаратів.
– Якщо говорити про міжнародну поставку наших препаратів, така пересторога, безумовно, є доцільною, – зауважує Валерій Шевель. – Однак ідеться про внутрішні потреби країни. Для того, щоб наше виробництво відповідало цим вимогам, потрібно витратити 100 тисяч доларів. У нас таких коштів нема. Отже, справа «зависла». Хоча в нас є висновки із клініки «Феофанія», що препарат – найвищої проби. Але знов-таки – їм потрібні папери.
ДОВІДКОВО
ВВР-М – реактор басейного типу потужністю 10 МВт із максимальним потоком нейтронів в активній зоні до 1,2·1014 н/(см2·с). Конструктивно має вертикальні і горизонтальні технологічні канали для проведення наукових і прикладних досліджень.
Постановою Кабінету Міністрів України №527 від 01.04.1999 р. дослідницький ядерний реактор ІЯД НАН України віднесено до установок, що становлять національне надбання України.
На засіданні Колегії Державної інспекції ядерного регулювання України 29 грудня 2014 року за результатами державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки матеріалів, що обґрунтовують безпеку подальшої експлуатації дослідницького ядерного реактора ВВР-М, і комплексного інспекційного обстеження готовності ІЯД НАН України до здійснення діяльності з експлуатації реактора було прийнято позитивне рішення щодо можливості його подальшої експлуатації до 31 грудня 2023 року."
ВВР-М – реактор басейного типу потужністю 10 МВт із максимальним потоком нейтронів в активній зоні до 1,2·1014 н/(см2·с). Конструктивно має вертикальні і горизонтальні технологічні канали для проведення наукових і прикладних досліджень.
Постановою Кабінету Міністрів України №527 від 01.04.1999 р. дослідницький ядерний реактор ІЯД НАН України віднесено до установок, що становлять національне надбання України.
На засіданні Колегії Державної інспекції ядерного регулювання України 29 грудня 2014 року за результатами державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки матеріалів, що обґрунтовують безпеку подальшої експлуатації дослідницького ядерного реактора ВВР-М, і комплексного інспекційного обстеження готовності ІЯД НАН України до здійснення діяльності з експлуатації реактора було прийнято позитивне рішення щодо можливості його подальшої експлуатації до 31 грудня 2023 року."
Ще один корисний радіонуклід, який можна отримувати на ДЯР, – іридій192, сфера використання якого – брахітерапія (вид радіотерапії, коли закрите ДІВ вводиться всередину ураженого органу). Цей метод лікування є надзвичайно ефективним.
У лікуванні захворювань нині починають застосовувати так звані гамма-ножі. Закриті ДІВ відповідних установок, в основі яких – такі радіонукліди, як європій-152, також можна створювати на цьому реакторі. Але й це ще не все. В ІЯД одержали проби радіонуклідів, використання яких дає змогу отримувати високоякісні знімки на томографі.
ДЛЯ МІКРОСХЕМ, ДЖЕРЕЛ І «ЮВЕЛІРКИ»
Варто зауважити, що медична тема була провідною в нашій розмові. Але, звичайно, медицина – лише одна з багатьох сфер, де можуть застосовувати технології українські вчені-ядерники.
Наприклад, легування кремнію. «За часів СРСР ми легували три тонни на рік, – згадує Валерій Шевель. – Цей матеріал призначався для ВПК, виробництва мікросхем. На жаль, сьогодні цей напрям не є затребуваним. З-за кордону закуповують досить дорогий, але недостатньо якісний матеріал».
Той-таки іридій-192 можна використовувати у пристроях, які здатні «просвічувати» матеріали різної товщини.
Ще одна галузь, у якій можливо задіяти реактор, – ювелірна промисловість. Наприклад, для підвищення ювелірної цінності топазів їх опромінюють нейтронами в його активній зоні, відбувається зміщення видимого спектра, і вони стають синіми, а отже – і дорожчими.
Також в інституті працює лабораторія ядерної криміналістики. У ній проводиться експертиза радіоактивних матеріалів, які були виявлені, скажімо, на кордоні. Як розповідає Дмитро Стратілат, тут є унікальні прилади: електронні мікроскопи, мас-спектрометр, спектрометри тощо, які дають змогу визначити не лише рівень радіоактивності предмета, а й навіть час його виготовлення. Це єдина в Україні лабораторія, де можна провести такий аналіз.
ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ
Під час розмови зі співробітниками Інституту ядерних досліджень ми, звісно, не оминули і питання безпеки. Вони переконують: реактор не несе ядерної загрози. «Є кілька аспектів з точки зору безпеки, – розповідає Валерій Шевель. – По-перше, в реакторі немає тиску, по-друге – максимальна температура теплоносія при його роботі – 45–50°С. І у випадку надзвичайної ситуації – наприклад, пожежі або навіть падіння літака, – спрацюють відповідні датчики, і реактор зупиниться. Його спроектовано таким чином, що будь-яка аварія просто зупинить роботу».
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Загальний висновок, який можна зробити після того, що ми побачили і почули: така установка Україні справді потрібна. Інша справа – що нині державі, м’яко кажучи, не до цього. І хоча запит на фундаментальні дослідження сьогодні невеликий, але ж на прикладні розробки він є! І за умови гідного фінансування можна буде отримати чималі прибутки і принести користь різним галузям. А головне – громадянам України!
Нині Інституту ядерних досліджень доводиться працювати у непростих умовах: скорочення кадрів, робота в режимі неповного робочого дня, хронічне недофінансування. Є й низка інших проблем: скажімо, до території ІЯД уже впритул наблизилися забудовники, час від часу протестують екологи. За мірками сучасної науки термін, протягом якого реактор може безпечно працювати, – 5 років. Це ціла вічність. Тож побажаємо співробітникам установи вже найближчим часом дочекатися кращих часів.
P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що інститут уклав декілька договорів щодо робіт з допомогою дослідницького ядерного реактора. Йдеться про опромінення топазів, будівельних матеріалів, а також випробовування спеціальних детекторів для ядерних реакторів атомної енергетики України. Отже – перспектива є!
Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України» №20 від 21 травня.
У лікуванні захворювань нині починають застосовувати так звані гамма-ножі. Закриті ДІВ відповідних установок, в основі яких – такі радіонукліди, як європій-152, також можна створювати на цьому реакторі. Але й це ще не все. В ІЯД одержали проби радіонуклідів, використання яких дає змогу отримувати високоякісні знімки на томографі.
ДЛЯ МІКРОСХЕМ, ДЖЕРЕЛ І «ЮВЕЛІРКИ»
Варто зауважити, що медична тема була провідною в нашій розмові. Але, звичайно, медицина – лише одна з багатьох сфер, де можуть застосовувати технології українські вчені-ядерники.
Наприклад, легування кремнію. «За часів СРСР ми легували три тонни на рік, – згадує Валерій Шевель. – Цей матеріал призначався для ВПК, виробництва мікросхем. На жаль, сьогодні цей напрям не є затребуваним. З-за кордону закуповують досить дорогий, але недостатньо якісний матеріал».
Той-таки іридій-192 можна використовувати у пристроях, які здатні «просвічувати» матеріали різної товщини.
Ще одна галузь, у якій можливо задіяти реактор, – ювелірна промисловість. Наприклад, для підвищення ювелірної цінності топазів їх опромінюють нейтронами в його активній зоні, відбувається зміщення видимого спектра, і вони стають синіми, а отже – і дорожчими.
Також в інституті працює лабораторія ядерної криміналістики. У ній проводиться експертиза радіоактивних матеріалів, які були виявлені, скажімо, на кордоні. Як розповідає Дмитро Стратілат, тут є унікальні прилади: електронні мікроскопи, мас-спектрометр, спектрометри тощо, які дають змогу визначити не лише рівень радіоактивності предмета, а й навіть час його виготовлення. Це єдина в Україні лабораторія, де можна провести такий аналіз.
ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ
Під час розмови зі співробітниками Інституту ядерних досліджень ми, звісно, не оминули і питання безпеки. Вони переконують: реактор не несе ядерної загрози. «Є кілька аспектів з точки зору безпеки, – розповідає Валерій Шевель. – По-перше, в реакторі немає тиску, по-друге – максимальна температура теплоносія при його роботі – 45–50°С. І у випадку надзвичайної ситуації – наприклад, пожежі або навіть падіння літака, – спрацюють відповідні датчики, і реактор зупиниться. Його спроектовано таким чином, що будь-яка аварія просто зупинить роботу».
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Загальний висновок, який можна зробити після того, що ми побачили і почули: така установка Україні справді потрібна. Інша справа – що нині державі, м’яко кажучи, не до цього. І хоча запит на фундаментальні дослідження сьогодні невеликий, але ж на прикладні розробки він є! І за умови гідного фінансування можна буде отримати чималі прибутки і принести користь різним галузям. А головне – громадянам України!
Нині Інституту ядерних досліджень доводиться працювати у непростих умовах: скорочення кадрів, робота в режимі неповного робочого дня, хронічне недофінансування. Є й низка інших проблем: скажімо, до території ІЯД уже впритул наблизилися забудовники, час від часу протестують екологи. За мірками сучасної науки термін, протягом якого реактор може безпечно працювати, – 5 років. Це ціла вічність. Тож побажаємо співробітникам установи вже найближчим часом дочекатися кращих часів.
P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що інститут уклав декілька договорів щодо робіт з допомогою дослідницького ядерного реактора. Йдеться про опромінення топазів, будівельних матеріалів, а також випробовування спеціальних детекторів для ядерних реакторів атомної енергетики України. Отже – перспектива є!
Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України» №20 від 21 травня.
Так, мабуть дістав Вас дописами, але не можу втриматись. Останній на сьогодні.
Природа потребувала тисячі років, щоб еволюційним шляхом зробити нас розумними.
Ми витратили тисячі років, аби завдяки селекції оточити себе смачними продуктами та вивести нові види тварин.
Нині ж ми підібралися до межі, за якою буде подолано рак, ВІЛ, генетичні хвороби тощо.
Чому Ви маєте витратити 16 хвилин на це відео?
По-перше, воно дає базове вичерпне уявлення про технологію редагування геному CRISPR/Cas. Навіть, якщо Ви про неї ніколи не чули - це тим більше привід, бо кріспр дозволяє редагувати генетичний код живих організмів і, наприклад, лікувати до цього невиліковні генетичні хвороби.
Так-так, подивитесь ролик і вже будете в тренді.
По-друге, відео дає уявлення про те, що вже є зараз, які хвороби намагаються долати, які перспективи тощо.
По-третє, тут розповідається про проектування дітей. Люди отримають шанс "ремонтувати" своїх чад ще до виходу їх у світ, позбавляючи генетичних вад.
Так, всі батьки мріють про здорових дітей.
По-четверте, тут піднімається питання етики. Поки в одних країнах граються у "вивчати редагування геному ембріона чи ні?", китайські вчені просто досліджують.
Хто буде першим?
По-п'яте, піднімаються інші складні питання та обговорюються недоліки генетичної інженерії.
Дивіться самі.
А що в Україні?
А у нас невігласи-депутати постійно намагаються заборонити ГМО (з відео Ви зрозумієте, наскільки ГМО увійшли в наше життя і чому підтримувати заборону ГМО - це прирівняти себе до кретинів).
Скрєпи. Вони такі.
Сподіваюсь, що генна інженерія дозволить лікувати ідіотизм у дорослих дядечок.
https://www.youtube.com/watch?v=T8gd0kCL3Xk&t=49s
Природа потребувала тисячі років, щоб еволюційним шляхом зробити нас розумними.
Ми витратили тисячі років, аби завдяки селекції оточити себе смачними продуктами та вивести нові види тварин.
Нині ж ми підібралися до межі, за якою буде подолано рак, ВІЛ, генетичні хвороби тощо.
Чому Ви маєте витратити 16 хвилин на це відео?
По-перше, воно дає базове вичерпне уявлення про технологію редагування геному CRISPR/Cas. Навіть, якщо Ви про неї ніколи не чули - це тим більше привід, бо кріспр дозволяє редагувати генетичний код живих організмів і, наприклад, лікувати до цього невиліковні генетичні хвороби.
Так-так, подивитесь ролик і вже будете в тренді.
По-друге, відео дає уявлення про те, що вже є зараз, які хвороби намагаються долати, які перспективи тощо.
По-третє, тут розповідається про проектування дітей. Люди отримають шанс "ремонтувати" своїх чад ще до виходу їх у світ, позбавляючи генетичних вад.
Так, всі батьки мріють про здорових дітей.
По-четверте, тут піднімається питання етики. Поки в одних країнах граються у "вивчати редагування геному ембріона чи ні?", китайські вчені просто досліджують.
Хто буде першим?
По-п'яте, піднімаються інші складні питання та обговорюються недоліки генетичної інженерії.
Дивіться самі.
А що в Україні?
А у нас невігласи-депутати постійно намагаються заборонити ГМО (з відео Ви зрозумієте, наскільки ГМО увійшли в наше життя і чому підтримувати заборону ГМО - це прирівняти себе до кретинів).
Скрєпи. Вони такі.
Сподіваюсь, що генна інженерія дозволить лікувати ідіотизм у дорослих дядечок.
https://www.youtube.com/watch?v=T8gd0kCL3Xk&t=49s
YouTube
Генетична інженерія. CRISPR [Kurzgesagt]
Наукова фантастика стала нашою реальністю, і ми навіть не замислюємося над цим! Сьогодні щось подібне відбувається в генній (генетичній) інжене́рії. Звідки в...
Трохи гарних емоцій в стрічку
Поки рейтинги популістів, що готуються до виборів, мене неабияк засмучують, я надибав інфографіку, від якої моє серденько мліє.
Це топ продажів україномовних книжок одного з видавництв на Книжковому Арсеналі.
Що ми бачимо?
Всі книжки класні, але особливо тішить, що Фейнман, Брайсон, Елленберг та Канеман увійшли в цю десятку.
В такій країні мені хочеться жити.
Бо люди навколо -#розумні.
Цікаво було б, якби інші видавництва оприлюднили свої результати.
Думаю, що там теж було б чому радіти.
Переможемо.
P.S. До речі, Брайсон в мене сьогодні з'явився. Коли прочитаю - напишу, що воно за звір.
Поки рейтинги популістів, що готуються до виборів, мене неабияк засмучують, я надибав інфографіку, від якої моє серденько мліє.
Це топ продажів україномовних книжок одного з видавництв на Книжковому Арсеналі.
Що ми бачимо?
Всі книжки класні, але особливо тішить, що Фейнман, Брайсон, Елленберг та Канеман увійшли в цю десятку.
В такій країні мені хочеться жити.
Бо люди навколо -#розумні.
Цікаво було б, якби інші видавництва оприлюднили свої результати.
Думаю, що там теж було б чому радіти.
Переможемо.
P.S. До речі, Брайсон в мене сьогодні з'явився. Коли прочитаю - напишу, що воно за звір.
Тут нещодавно всі бігали з дозиметрами, бо в Чорнобильській Зоні палав ліс.
Він чи не щороку там палає, та й не ліс, а трава, радіаційний фон залишається в межах норми, інформація доступна онлайн на сайтах держустанов, що за цим мають стежити, але люди вперто передають з вуст у вуста розповіді про "влада приховує", "плутоній у повітрі" і таке інше.
Чи я критикую людей за їхні вирячені очі та перекручування інформації?
Ні. Оскільки моя родичка у 1986 році завдяки радянській владі, що, як відомо, піклувалася про всіх дітей та виготовляла найсмачніше морозиво, отримала таку дозу, що візочок, в якому вона немовлям знаходилася на "свіжому повітрі" з Києва вивезли прямо у Зону і там десь поховали бульдозером.
Тому таку поведінку людей, як це не дивно, я вважаю дуже правильною.
Люди не винні.
Влада і відповідальні особи мають бачити і розуміти, що прозорість та чесність - наше все, а якщо паніка чи непорозуміння виникає - отже час на центральних площах міст встановлювати не передвиборні плакати, а табло з мікрорентгенами, а ЗМІ, що у власності наших еліт, мають замість дебільних астропрогнозів та битв екстрасенсів розповідати про радіаційний фон.
Щодня.
Та годі про це.
Нині Ви маєте унікальну можливість побачити відеозапис з фотопастки, встановленої для стеження за дикими тваринами у зоні, яка випадково зафіксувала і тварин, і пожежу, і людей, що її гасять.
Надзвичайно цікаво і пізнавально.
І, якщо хтось мене з працівників Зони читає, просто хочу подякувати Вам за Вашу віддану працю.
Гасити палаючу траву, рятувати дерева та запобігати дійсно важким наслідкам - це надзвичайно самовіддано.
Спасибі і будьте здорові.
(на жаль, відео немає на ютубі, тому доводиться вантажити сюди. Оригінал взяв тут https://www.facebook.com/schernobyl/posts/1907978942547786)
Він чи не щороку там палає, та й не ліс, а трава, радіаційний фон залишається в межах норми, інформація доступна онлайн на сайтах держустанов, що за цим мають стежити, але люди вперто передають з вуст у вуста розповіді про "влада приховує", "плутоній у повітрі" і таке інше.
Чи я критикую людей за їхні вирячені очі та перекручування інформації?
Ні. Оскільки моя родичка у 1986 році завдяки радянській владі, що, як відомо, піклувалася про всіх дітей та виготовляла найсмачніше морозиво, отримала таку дозу, що візочок, в якому вона немовлям знаходилася на "свіжому повітрі" з Києва вивезли прямо у Зону і там десь поховали бульдозером.
Тому таку поведінку людей, як це не дивно, я вважаю дуже правильною.
Люди не винні.
Влада і відповідальні особи мають бачити і розуміти, що прозорість та чесність - наше все, а якщо паніка чи непорозуміння виникає - отже час на центральних площах міст встановлювати не передвиборні плакати, а табло з мікрорентгенами, а ЗМІ, що у власності наших еліт, мають замість дебільних астропрогнозів та битв екстрасенсів розповідати про радіаційний фон.
Щодня.
Та годі про це.
Нині Ви маєте унікальну можливість побачити відеозапис з фотопастки, встановленої для стеження за дикими тваринами у зоні, яка випадково зафіксувала і тварин, і пожежу, і людей, що її гасять.
Надзвичайно цікаво і пізнавально.
І, якщо хтось мене з працівників Зони читає, просто хочу подякувати Вам за Вашу віддану працю.
Гасити палаючу траву, рятувати дерева та запобігати дійсно важким наслідкам - це надзвичайно самовіддано.
Спасибі і будьте здорові.
(на жаль, відео немає на ютубі, тому доводиться вантажити сюди. Оригінал взяв тут https://www.facebook.com/schernobyl/posts/1907978942547786)
Facebook
Semen Chernobyl
Хронологія пожежі в Чорнобильській зоні відчуження з середини. Автоматична фотокамера сфотографувала весь перебіг подій - від займання, до гасіння пожежниками та працівниками лісової служби зони...
Інколи мені здається, що Національний педагогічний університет імені Драгоманова - це покарання українцям за їхні гріхи.
Тому спочатку вони виводять студентів на молебні, а потім ... загалом, потім відбувається отаке.
Читайте.
Зауважу, що дисертантка виконувала свою роботу спочатку в Харківському нацпедуніверситеті. Тому самому, який не знайшов плагіату у Катерини Кириленко, що писала про Лептонного Бога.
Господі, жгі.
https://www.facebook.com/svitlana.vovk.7/posts/10216367954414267
"#Дисергейт
Ви таке бачили?
20 березня АК Міністерство освіти і науки України не затвердило рішення спеціалізованої вченої ради Харківського національного педагогічного університету щодо присудження наукового ступеня кандидата педагогічних наук Чжан Сінь через наявність академічного плагіату.
Дякуючи Василь Руденко з'ясували, що у спецраді 26.053.16 НПУ ім. Драгоманова 27 червня відбудеться захист Чжан Сінь за тою ж самою темою - РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ, що є порушенням всіх можливих правил - як нормативних, так і моральних. Науковий керівник Боднар Ксенія Анатоліївна - завідувач відділу аспірантури та докторантури НПУ ім. Драгоманова. Вона ж керувала цією ж пошукачкою і написанням цієї ж дисертації раніше.
У мене нема слів - одні вирази!!!
P.S.: як написав пан Євген Ніколаєв в обговоренні посту у групі "Плагіат та академічна доброчесність", 4 квітня на нараді з філософами пан Юрій Рашкевич дозволив особам, ступінь яких не затвердили переробити роботи і подати їх невдовзі на повторний захист, таким чином порушуючи порядок захисту.
Тепер кожний бажаючий, керуючись цим випадком може порушувати порядок захисту, бо якщо це дозволено одним, то чому має бути заборонено для інших.
Жорсткий хакінг.
P.P.S. Пан Рашкевич написав, що це рішення Атестаційної колегії дозволити плагіаторам доопрацювати та перезахистити ці дисертації. Було б цікаво подивитися на це рішення. Крім того, навіть якщо воно існує, тим не менш, АК не мала права його приймати, бо порушує Порядок присудження наукових ступенів і це виходить за межі її повноважень. Якщо вже так хотілось допомогти плагіаторам, то треба було внести зміни до існуючого Порядку. Але ж це довго, а тут видно люди чекають своїх дипломів, бо гроші заплатили. Отже, треба скерувати їх діяти протизаконним способом і всіляко сприяти процесу - дозволити і підтримати їхні захисти.
Питання лише в одному: чи може МОН поводитися на стільки зухвало, порушуючи все - законодавче поле, процедуру?
http://www.npu.edu.ua/images/file/vidil_aspirant/avtoref/D_26.053.16/aref_Zhang_Xin.pdf"
Тому спочатку вони виводять студентів на молебні, а потім ... загалом, потім відбувається отаке.
Читайте.
Зауважу, що дисертантка виконувала свою роботу спочатку в Харківському нацпедуніверситеті. Тому самому, який не знайшов плагіату у Катерини Кириленко, що писала про Лептонного Бога.
Господі, жгі.
https://www.facebook.com/svitlana.vovk.7/posts/10216367954414267
"#Дисергейт
Ви таке бачили?
20 березня АК Міністерство освіти і науки України не затвердило рішення спеціалізованої вченої ради Харківського національного педагогічного університету щодо присудження наукового ступеня кандидата педагогічних наук Чжан Сінь через наявність академічного плагіату.
Дякуючи Василь Руденко з'ясували, що у спецраді 26.053.16 НПУ ім. Драгоманова 27 червня відбудеться захист Чжан Сінь за тою ж самою темою - РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ, що є порушенням всіх можливих правил - як нормативних, так і моральних. Науковий керівник Боднар Ксенія Анатоліївна - завідувач відділу аспірантури та докторантури НПУ ім. Драгоманова. Вона ж керувала цією ж пошукачкою і написанням цієї ж дисертації раніше.
У мене нема слів - одні вирази!!!
P.S.: як написав пан Євген Ніколаєв в обговоренні посту у групі "Плагіат та академічна доброчесність", 4 квітня на нараді з філософами пан Юрій Рашкевич дозволив особам, ступінь яких не затвердили переробити роботи і подати їх невдовзі на повторний захист, таким чином порушуючи порядок захисту.
Тепер кожний бажаючий, керуючись цим випадком може порушувати порядок захисту, бо якщо це дозволено одним, то чому має бути заборонено для інших.
Жорсткий хакінг.
P.P.S. Пан Рашкевич написав, що це рішення Атестаційної колегії дозволити плагіаторам доопрацювати та перезахистити ці дисертації. Було б цікаво подивитися на це рішення. Крім того, навіть якщо воно існує, тим не менш, АК не мала права його приймати, бо порушує Порядок присудження наукових ступенів і це виходить за межі її повноважень. Якщо вже так хотілось допомогти плагіаторам, то треба було внести зміни до існуючого Порядку. Але ж це довго, а тут видно люди чекають своїх дипломів, бо гроші заплатили. Отже, треба скерувати їх діяти протизаконним способом і всіляко сприяти процесу - дозволити і підтримати їхні захисти.
Питання лише в одному: чи може МОН поводитися на стільки зухвало, порушуючи все - законодавче поле, процедуру?
http://www.npu.edu.ua/images/file/vidil_aspirant/avtoref/D_26.053.16/aref_Zhang_Xin.pdf"
Facebook
Svitlana Vovk
#Дисергейт Ви таке бачили? 20 березня АК Міністерство освіти і науки України не затвердило рішення спеціалізованої вченої ради Харківського національного педагогічного університету щодо присудження...
Продовжуємо феєрію неймовірних наукових досягнень
На зв'язку професор кафедри психіатрії Львівського національного медуніверситету.
Єдина правда, яку я побачив у його статті - це те, що жінки пробачають, але не забувають.
Якщо ж без жартів - то це дно.
З цієї "наукової статті" випливає, що жінка - це просто інкубатор на ніжках.
І оце одкровення профінансовано з державного бюджету?
Пекло.
Господі жгі.
Іван Примаченко на фейсбуці (https://www.facebook.com/100001327329220/posts/1610918802295682/):
«Пекло української псевдоосвіти - медичний випуск. "Жінка нічого не відкриває, відкриває завжди тільки чоловік. Жінка завжди чекає коли її відкриють, адже вона ж сама є таємниця, то як може таємниця відкривати таємницю" - задається питанням доктор медичних наук, професор, завкафедри психіатрії Львівського національного медичного університету. Ростислав Білобривка в своїх тезах для міжнародної конференції "Свідомість, мозок, мова".
"Їй це не потрібно від природи. А відкривати, проникати кудись це суто чоловіча справа. Адже на проникненні кудись, в щось крутиться все чоловіче життя. Можна стверджувати, що чоловічий мозок, його псюхе як і його фізіологія заточені на проникнення" - продовжує буйство псевдонауки, печерного сексизму і просто ідіотизму пан проХфесор.
"...задача, основне покликання жінки це відтворення, тобто репродукція..." - продовжує радувати читачів продуктами життєдіяльності свого «псюхе» завкафедри. І коли ми вже впевнені, що не зможемо прочитати в тезах більшої шизи, то наштовхуємося на дивовижний мікс статусу в Однокласниках з містичним одкровенням: "Чоловік прощає і забуває, жінка прощає, але не забуває. Ця якість ріднить жінок з кішками".
Ось такі наукові тези завкафедри психіатрії провідного медвишу країни. В будь-якому західному університеті такого професора було б з ганьбою звільнено на наступний день, а конференцію, яка допустила публікацію псевдонаукових тез, ліквідовано. Найбільше дратує те, що з досвіду останніх років ми знаємо - нічого проХфесору за це не буде. Як і купа інших українських псевдонауковців і псевдоосвітян, схоплених за руку, він і далі буде викладати цю пекельну маячню в університеті, і далі буде науковим керівником кандидатів і докторів наук, і далі буде входити в різноманітні вчені ради і експертні групи. Знищуючи повагу до української освіти і перетворюючи її на пародію - за гроші платників податків, тобто нас з вами. Ну так давайте хоча б зробимо його відомим.»
На зв'язку професор кафедри психіатрії Львівського національного медуніверситету.
Єдина правда, яку я побачив у його статті - це те, що жінки пробачають, але не забувають.
Якщо ж без жартів - то це дно.
З цієї "наукової статті" випливає, що жінка - це просто інкубатор на ніжках.
І оце одкровення профінансовано з державного бюджету?
Пекло.
Господі жгі.
Іван Примаченко на фейсбуці (https://www.facebook.com/100001327329220/posts/1610918802295682/):
«Пекло української псевдоосвіти - медичний випуск. "Жінка нічого не відкриває, відкриває завжди тільки чоловік. Жінка завжди чекає коли її відкриють, адже вона ж сама є таємниця, то як може таємниця відкривати таємницю" - задається питанням доктор медичних наук, професор, завкафедри психіатрії Львівського національного медичного університету. Ростислав Білобривка в своїх тезах для міжнародної конференції "Свідомість, мозок, мова".
"Їй це не потрібно від природи. А відкривати, проникати кудись це суто чоловіча справа. Адже на проникненні кудись, в щось крутиться все чоловіче життя. Можна стверджувати, що чоловічий мозок, його псюхе як і його фізіологія заточені на проникнення" - продовжує буйство псевдонауки, печерного сексизму і просто ідіотизму пан проХфесор.
"...задача, основне покликання жінки це відтворення, тобто репродукція..." - продовжує радувати читачів продуктами життєдіяльності свого «псюхе» завкафедри. І коли ми вже впевнені, що не зможемо прочитати в тезах більшої шизи, то наштовхуємося на дивовижний мікс статусу в Однокласниках з містичним одкровенням: "Чоловік прощає і забуває, жінка прощає, але не забуває. Ця якість ріднить жінок з кішками".
Ось такі наукові тези завкафедри психіатрії провідного медвишу країни. В будь-якому західному університеті такого професора було б з ганьбою звільнено на наступний день, а конференцію, яка допустила публікацію псевдонаукових тез, ліквідовано. Найбільше дратує те, що з досвіду останніх років ми знаємо - нічого проХфесору за це не буде. Як і купа інших українських псевдонауковців і псевдоосвітян, схоплених за руку, він і далі буде викладати цю пекельну маячню в університеті, і далі буде науковим керівником кандидатів і докторів наук, і далі буде входити в різноманітні вчені ради і експертні групи. Знищуючи повагу до української освіти і перетворюючи її на пародію - за гроші платників податків, тобто нас з вами. Ну так давайте хоча б зробимо його відомим.»
Он воно що.
Виявляється, 50% українців вважають, що їхня доля не в їхніх руках і вони на щось чекають.
Обожнюю такі матеріали, особливо, коли розповідає Елла Лібанова.
Вона надзвичайно крута.
Почитайте. Ні, краще дивіться відео.
Тут і про те, як ЗМІ викривлюють ситуацію в країні, і про втрачені Україною шанси на нормальний розвиток, про популістів та як треба було б з ними боротися, про певний, якщо можна так сказати, "позитив" від російського вторгнення.
Особливо вразила історія про можливі причини скасування перепису населення 2011 року.
Плюс про жінок, ксенофобію, роль середнього класу в Україні, роль української мови в телерадіоефірах та довіру до церков.
Зауважу, що краще дивитися повне інтерв'ю, а не читати розшифровку, але якщо часу нема, то і так норм.
Інджой.
http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=4053
Виявляється, 50% українців вважають, що їхня доля не в їхніх руках і вони на щось чекають.
Обожнюю такі матеріали, особливо, коли розповідає Елла Лібанова.
Вона надзвичайно крута.
Почитайте. Ні, краще дивіться відео.
Тут і про те, як ЗМІ викривлюють ситуацію в країні, і про втрачені Україною шанси на нормальний розвиток, про популістів та як треба було б з ними боротися, про певний, якщо можна так сказати, "позитив" від російського вторгнення.
Особливо вразила історія про можливі причини скасування перепису населення 2011 року.
Плюс про жінок, ксенофобію, роль середнього класу в Україні, роль української мови в телерадіоефірах та довіру до церков.
Зауважу, що краще дивитися повне інтерв'ю, а не читати розшифровку, але якщо часу нема, то і так норм.
Інджой.
http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=4053
www.nas.gov.ua
Чим живе і як змінюється українське суспільство
Інтерв'ю директора Інституту демографії імені М.В. Птухи НАН України академіка Елли Лібанової програмі «Складна розмова» телеканалу «UA: Перший»
Мені соромно зізнатися (насправді, ні), але я ніколи не замислювався, що Берлін цілковито знаходився на території НДР, а Західний Берлін був, по суті, оточений з усіх боків радянським режимом.
Тобто, Західний Берлін територіально був відділений від ФРН.
(обожнюю такі моменти, коли твоє попереднє уявлення про якесь явище чи подію геть перевертається).
До цього мені завжди здавалось, що і кордон, і берлінський мур тягнулися через всю країну, логічно поділяючи Берлін навпіл.
Відео розповідає про, мабуть, найбільш значущу споруду в історії Холодної війни та наочний доказ існування Залізної Завіси.
Як тут знову не згадати про найпрекрасніший режим з найдешевшим морозивом, від якого так намагалися втекти, що доводилося встановлювати колючій дріт та стріляти на ураження.
До речі, шматок берлінського муру Ви можете побачити біля посольства Німеччини поблизу Оперного театру в Києві.
Цікава наука, дякую.
https://www.youtube.com/watch?v=JF1IF5qbsao
Тобто, Західний Берлін територіально був відділений від ФРН.
(обожнюю такі моменти, коли твоє попереднє уявлення про якесь явище чи подію геть перевертається).
До цього мені завжди здавалось, що і кордон, і берлінський мур тягнулися через всю країну, логічно поділяючи Берлін навпіл.
Відео розповідає про, мабуть, найбільш значущу споруду в історії Холодної війни та наочний доказ існування Залізної Завіси.
Як тут знову не згадати про найпрекрасніший режим з найдешевшим морозивом, від якого так намагалися втекти, що доводилося встановлювати колючій дріт та стріляти на ураження.
До речі, шматок берлінського муру Ви можете побачити біля посольства Німеччини поблизу Оперного театру в Києві.
Цікава наука, дякую.
https://www.youtube.com/watch?v=JF1IF5qbsao
YouTube
Спорудження і падіння Берлінського муру [TED-Ed]
Вранці 13 серпня 1961 року східноніме́цькі будівельники у су́проводі солдатів та поліції почали́ перекопувати вулиці та зводити загородження по усьому Берліну та його око́лицях. Ця ніч ознаменувала створення однієї з найгане́бніших в історії ліній ро́зділу…
Ну, що...
Видатну наукову працю прохфесора, в якій він намагався науково обґрунтувати, що жінка - це лише ніби ходячий інкубатор, помітили.
Приємно, що МОЗ називає речі своїми іменами і тези "Психологічні відмінності між чоловіками та жінками" - є дискримінацією і псевдонауковою маячнею.
І я теж висловлю жаль, що в подібній ситуації з Лептонним богом МОН не виступив з подібною публічною заявою та рекомендацією про доцільність обіймання посади Лептонівною.
Сподіваюсь, що врешті-решт здоровий глузд переможе і тут.
P.S. Початок історії з прохфесором-сексистом - тут https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1610918802295682
Історія з Лептонівною тут https://site.ua/anton.senenko/4088/
Іван Примаченко на фейсбуці https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1613811905339705 :
"Позавчора я опублікував тези доповіді завкафедри психіатрії Львівського медуніверситету Ростислава Білобривка, сповнені карикатурної псевдонауки та печерного сексизму. В коментарях до мого допису міністр охорони здоров'я Уляна Супрун написала: "Напевно треба допомогти йому зруйнувати декілька міфів про жінок". І слово своє стримала.
Сьогодні МОЗ направив ректору медуніверситету листа, де рекомендував керівництву негайно розглянути питання про подальше перебування Білобривка на посаді завкафедри і звернувся до Міністерства освіти з вимогою перевірити дисертацію проХфесора і позбавити його наукового звання, у випадку знаходження там лженауки чи дискримінаційних тверджень.
Маємо перший реальний шанс, що схоплений за руку на лженауці профанатор від освіти і науки понесе покарання за свої оригінальні "дослідження". Але розслаблятися зарано. В попередніх подібних випадках і МОН і ректори вишів вже демонстрували, що можуть цілком ігнорувати очевидну лженауку і робити вигляд, що нічого не помічають. Як і позавчора, лише суспільна увага і резонанс в Фейсбуку і ЗМІ здатні добитися справедливого покарання для псевдонауковців і печерних сексистів. Якщо зможемо перемогти зараз, це стане прецедентом, який буде здатен переломити тріумфальну ходу псевдонауки і демонстративної неадекватності!"
Видатну наукову працю прохфесора, в якій він намагався науково обґрунтувати, що жінка - це лише ніби ходячий інкубатор, помітили.
Приємно, що МОЗ називає речі своїми іменами і тези "Психологічні відмінності між чоловіками та жінками" - є дискримінацією і псевдонауковою маячнею.
І я теж висловлю жаль, що в подібній ситуації з Лептонним богом МОН не виступив з подібною публічною заявою та рекомендацією про доцільність обіймання посади Лептонівною.
Сподіваюсь, що врешті-решт здоровий глузд переможе і тут.
P.S. Початок історії з прохфесором-сексистом - тут https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1610918802295682
Історія з Лептонівною тут https://site.ua/anton.senenko/4088/
Іван Примаченко на фейсбуці https://www.facebook.com/primachenkoonline/posts/1613811905339705 :
"Позавчора я опублікував тези доповіді завкафедри психіатрії Львівського медуніверситету Ростислава Білобривка, сповнені карикатурної псевдонауки та печерного сексизму. В коментарях до мого допису міністр охорони здоров'я Уляна Супрун написала: "Напевно треба допомогти йому зруйнувати декілька міфів про жінок". І слово своє стримала.
Сьогодні МОЗ направив ректору медуніверситету листа, де рекомендував керівництву негайно розглянути питання про подальше перебування Білобривка на посаді завкафедри і звернувся до Міністерства освіти з вимогою перевірити дисертацію проХфесора і позбавити його наукового звання, у випадку знаходження там лженауки чи дискримінаційних тверджень.
Маємо перший реальний шанс, що схоплений за руку на лженауці профанатор від освіти і науки понесе покарання за свої оригінальні "дослідження". Але розслаблятися зарано. В попередніх подібних випадках і МОН і ректори вишів вже демонстрували, що можуть цілком ігнорувати очевидну лженауку і робити вигляд, що нічого не помічають. Як і позавчора, лише суспільна увага і резонанс в Фейсбуку і ЗМІ здатні добитися справедливого покарання для псевдонауковців і печерних сексистів. Якщо зможемо перемогти зараз, це стане прецедентом, який буде здатен переломити тріумфальну ходу псевдонауки і демонстративної неадекватності!"
Блискавка!
Блискавка втрапила у Дорогожицьку телевежу і одному журналісту вдалося це зафільмувати.
Неймовірно)
(так, відео у фейсбуці)
https://www.facebook.com/avgusew/posts/10212782103963855
Блискавка втрапила у Дорогожицьку телевежу і одному журналісту вдалося це зафільмувати.
Неймовірно)
(так, відео у фейсбуці)
https://www.facebook.com/avgusew/posts/10212782103963855
Facebook
Oleksandr Gusev
Лікар, розряд! Вдалося зняти момент влучання блискавки в дорогожицьку телевишку.
2 місяці тому я із тугою у серці розповів Вам сумну історію, як журналісти нахабно висмикнули слова науковця про Загальну та Спеціальну теорії відносності і встромили їх у передачу про подорожі у часі, де треш і фініш (https://goo.gl/jhVWTb).
Я надав кілька порад, як поводитися вченому із працівниками медіа, але Наталка зробила чудову роботу, охопивши практично всі аспекти цієї складної, але конче потрібної діяльності.
Впевнений, що ці поради стануть корисними не тільки науковцям, але й представникам інших сфер.
Тому що всі ми однаково страждаємо від спроб окремих ЗМІ зліпити з будь-чого сенсацію чи скандал.
Нотуйте.
Інджой.
Наталка Атамась на фейсбуку (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2090694317868370&id=100007834666677):
"«Вчений згвалтував журналіста»: практичні поради.
Я зараз читаю російський переклад одного американського керівництва для прес-секретарів наукових установ про наукову комунікацію. Багато чого з їхнього досвіду до нас складно прикласти. Наприклад, безліч проблем щодо авторського права, юридичніх аспектів використання зображень та фото, так званих статей «під ембарго» (ви взагалі здогадаєтесь, що це таке :)?). Але є й деякі слушні поради.
Тут колись Ірина Навольнєва коротко написала, як журналісту комунікувати з вченими. А це типу «удару у відповідь» - як вченому комунікувати з журналістами. Представляю гібрид американського досвіду та наших «диких прерій», де койоти виють над трупом нещасного, який рушив у ці буремні місця без поводира та карти. (Ми знали його, спочивай з миром, бідахо Йорик :) ).
1. Вам дзвонить / пише журналіст.
Американський досвід: «Спитайте, хто цей журналіст. Для якого видання пише? Про що конкретно хоче запитати? Він дзвонить щодо конкретної статті чи його цікавить наука як така? А може, йому цікаве практичне використання якогось винаходу в медицині чи комерційний потенціал?».
Поправка на наші реалії. Наш журналіст не подзвонить щодо конкретної статті. Його може зацікавити все, що завгодно, щодо чого ви можете здатися експертом. А також він дзвонить вам тому, що вас йому порекомендував його колега-журналіст, вартий довіри. Бо в нас дуже мало адекватних вчених, що готові спілкуватися з пресою. Тому вас можуть запитати про все, що завгодно – від палаючих лісів Чорнобиля до таємничого зникнення у Київі тарганів. Те, що ви займаєтесь не пожежами і не комахами, нестрашно. Ставтеся до цього з розумінням. Це не означає, що журналісти тупі. Це означає, що в нас проблеми з експертами у наукових темах. Якщо є можливість, порекомендуйте журналісту колегу-експерта по тарганах, але не такого, що принципово не спілкується з пресою.
2. Тепер, коли ви дізналися, що це за журналіст (ім’я, видання, проблема), і маєте бажання спілкуватися, запишіть його контакти та скажіть, що передзвоните або напишете у особистих на ФБ через 15 хвилин.
Американський досвід: «За цей час ви за допомогою Гугла зрозумієте подробиці про журналіста та видання, якщо раніше не мали з ними справи. Якщо вас щось непокоїть, довіртеся інтуіції».
Поправка на наші реалії. А ще за цей час можна подзвонити колегам, які вже мали справу з журналістами. Оскільки журналістів і видань, що спеціально пишуть про науку, в нас з гулькин ніс, так само як і експертів, див. пункт 1, то «сарафанне радіо» вам все розповість. І ви переконаєтесь, що журналіст та видання адекватні й не спонсоруються Медведчуком. Зокрема, дізнаєтесь, хто така Люба Величко, якщо ви весь цей час проспали у зачарованій вежі / пропрацювали на горизонтівському гранті в лабі, й досі про неї не чули.
Я надав кілька порад, як поводитися вченому із працівниками медіа, але Наталка зробила чудову роботу, охопивши практично всі аспекти цієї складної, але конче потрібної діяльності.
Впевнений, що ці поради стануть корисними не тільки науковцям, але й представникам інших сфер.
Тому що всі ми однаково страждаємо від спроб окремих ЗМІ зліпити з будь-чого сенсацію чи скандал.
Нотуйте.
Інджой.
Наталка Атамась на фейсбуку (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2090694317868370&id=100007834666677):
"«Вчений згвалтував журналіста»: практичні поради.
Я зараз читаю російський переклад одного американського керівництва для прес-секретарів наукових установ про наукову комунікацію. Багато чого з їхнього досвіду до нас складно прикласти. Наприклад, безліч проблем щодо авторського права, юридичніх аспектів використання зображень та фото, так званих статей «під ембарго» (ви взагалі здогадаєтесь, що це таке :)?). Але є й деякі слушні поради.
Тут колись Ірина Навольнєва коротко написала, як журналісту комунікувати з вченими. А це типу «удару у відповідь» - як вченому комунікувати з журналістами. Представляю гібрид американського досвіду та наших «диких прерій», де койоти виють над трупом нещасного, який рушив у ці буремні місця без поводира та карти. (Ми знали його, спочивай з миром, бідахо Йорик :) ).
1. Вам дзвонить / пише журналіст.
Американський досвід: «Спитайте, хто цей журналіст. Для якого видання пише? Про що конкретно хоче запитати? Він дзвонить щодо конкретної статті чи його цікавить наука як така? А може, йому цікаве практичне використання якогось винаходу в медицині чи комерційний потенціал?».
Поправка на наші реалії. Наш журналіст не подзвонить щодо конкретної статті. Його може зацікавити все, що завгодно, щодо чого ви можете здатися експертом. А також він дзвонить вам тому, що вас йому порекомендував його колега-журналіст, вартий довіри. Бо в нас дуже мало адекватних вчених, що готові спілкуватися з пресою. Тому вас можуть запитати про все, що завгодно – від палаючих лісів Чорнобиля до таємничого зникнення у Київі тарганів. Те, що ви займаєтесь не пожежами і не комахами, нестрашно. Ставтеся до цього з розумінням. Це не означає, що журналісти тупі. Це означає, що в нас проблеми з експертами у наукових темах. Якщо є можливість, порекомендуйте журналісту колегу-експерта по тарганах, але не такого, що принципово не спілкується з пресою.
2. Тепер, коли ви дізналися, що це за журналіст (ім’я, видання, проблема), і маєте бажання спілкуватися, запишіть його контакти та скажіть, що передзвоните або напишете у особистих на ФБ через 15 хвилин.
Американський досвід: «За цей час ви за допомогою Гугла зрозумієте подробиці про журналіста та видання, якщо раніше не мали з ними справи. Якщо вас щось непокоїть, довіртеся інтуіції».
Поправка на наші реалії. А ще за цей час можна подзвонити колегам, які вже мали справу з журналістами. Оскільки журналістів і видань, що спеціально пишуть про науку, в нас з гулькин ніс, так само як і експертів, див. пункт 1, то «сарафанне радіо» вам все розповість. І ви переконаєтесь, що журналіст та видання адекватні й не спонсоруються Медведчуком. Зокрема, дізнаєтесь, хто така Люба Величко, якщо ви весь цей час проспали у зачарованій вежі / пропрацювали на горизонтівському гранті в лабі, й досі про неї не чули.
3. Якщо журналіст та видання нормальні та адекватні, й ви готові надати інтерв’ю, коментар або йти на радіоефір, запишіть дві-три ключові тези щодо дослідження або проблеми, про яку буде йти мова.
Американський досвід: «Вам доведеться пояснювати наукову проблему неспеціалісту. Журналіст не хоче припуститись помилок, вони цього терпіти не можуть. Тому важливо використовувати слова, які журналіст зрозуміє. Не треба термінів і двозначних слів. Аби дізнатися, чи журналіст все зрозумів вірно, після якогось особливо складного моменту треба запитати: «Я би дуже хотів зрозуміти, чи достатньо доступно я все пояснив. Ви не могли б мені зараз переказати те, що я сказав?» Якщо при переказі ви помітите, що виникло непорозуміння, поясніть складне місце ще раз».
Поправка на наші реалії. На жаль, деяким нашим журналістам глибоко начхати, помилились вони, чи ні. Тому відповідальність на вас за те, що і як ви скажете, ще більша. І чесно кажучи, в мене таке відчуття, що якщо я запропоную журналістам переказати мої слова навіть з найкращими намірами, вони вирішать, що я їх тримаю за нерозумних дітлахів та знущаюся :(.
4. Журналіст задає «тупі» питання. Це буває, коли він не до кінця розуміє суть проблеми чи дослідження. Що робити?
Американський досвід: «Перший варіант – не пошкодувати часу та пояснити, чому питання не стосується проблеми. Другий варіант – відповісти не на питання журналіста, а на питання, яке б ви хотіли почути від журналіста. Наприклад, «Мені здається, що у цій проблемі важливо ось що…» - й поставити одну з підготованих тез. Окрім того, є питання, на які взагалі не слід відповідати. Цього не варті всі питання у руслі «Уявімо собі…». Спекуляції не укріплюють репутації вченого».
Поправка на наші реалії. МВА-хаха!!! Особисто я вважаю другий варіант дуже гарним, і він мене виручає весь час. Чесно кажучи, просто постійно. А ось перший варіант зробить зі журналіста та слухачів (якщо це радіо) ідіотів, не треба цього. А ось оце «Допустим,…» - це в нас просто пошесть якась. Чомусь деякі журналісти вважають, що експертів (не тільки науковців) можна питати про все, від футболу до політики. Просто будьте готові до такого :).
5. Пам’ятайте, ви – головний. Це не ви прийшли до журналіста, він прийшов до вас. У вас є щось, що йому потрібно.
Американський досвід: «Вчений має бути терплячим та допомогти журналісту розібратися у проблемі. Більшість журналістів саме цього і хочуть, адже вони гарні люди і хочуть добре зробити свою роботу. Але якщо журналіст веде себе некоректно та безвідповідально, не давайте заганяти себе в кут та не відповідайте на питання, на які відповідати не хочеться. Дуже обережно ставтеся до бесіди не під запис, і не кажіть нічого, що ви потім не хочете бачити на шпальтах газет».
Поправка на наші реалії. Нажаль, в нас існує купа непрофесійної журналістики, «джинси», «вкидів», замовних публікацій та іншого лайна (привіт Любі Величко). Ввічливо та наполегливо заздалегідь і завжди вимагайте продивитися матеріал перед публікацією. Ви маєте поправити дрібні помилки, які обов’язково завжди виникають під час вільного спілкування, і переконатися, що матеріал загалом саме про те, про що було домовлено, і всі акценти розставлені відповідно. Жоден нормальний журналіст вам не відмовить. Якщо відмовить – тікайте! Найпаскудніше з телеефірами у запису. У вас немає жодних гарантій, що ваші слова не перекрутять під час монтажу та не вирвуть із контексту. Тому багато хто з нас взагалі не зв’язується з «телевізійниками» у запису, а не у прямому ефірі. Якщо це не передача, а коротке інтерв’ю або коментар, і ви вважаєте, що маєте його дати, то для вас наступний пункт.
Американський досвід: «Вам доведеться пояснювати наукову проблему неспеціалісту. Журналіст не хоче припуститись помилок, вони цього терпіти не можуть. Тому важливо використовувати слова, які журналіст зрозуміє. Не треба термінів і двозначних слів. Аби дізнатися, чи журналіст все зрозумів вірно, після якогось особливо складного моменту треба запитати: «Я би дуже хотів зрозуміти, чи достатньо доступно я все пояснив. Ви не могли б мені зараз переказати те, що я сказав?» Якщо при переказі ви помітите, що виникло непорозуміння, поясніть складне місце ще раз».
Поправка на наші реалії. На жаль, деяким нашим журналістам глибоко начхати, помилились вони, чи ні. Тому відповідальність на вас за те, що і як ви скажете, ще більша. І чесно кажучи, в мене таке відчуття, що якщо я запропоную журналістам переказати мої слова навіть з найкращими намірами, вони вирішать, що я їх тримаю за нерозумних дітлахів та знущаюся :(.
4. Журналіст задає «тупі» питання. Це буває, коли він не до кінця розуміє суть проблеми чи дослідження. Що робити?
Американський досвід: «Перший варіант – не пошкодувати часу та пояснити, чому питання не стосується проблеми. Другий варіант – відповісти не на питання журналіста, а на питання, яке б ви хотіли почути від журналіста. Наприклад, «Мені здається, що у цій проблемі важливо ось що…» - й поставити одну з підготованих тез. Окрім того, є питання, на які взагалі не слід відповідати. Цього не варті всі питання у руслі «Уявімо собі…». Спекуляції не укріплюють репутації вченого».
Поправка на наші реалії. МВА-хаха!!! Особисто я вважаю другий варіант дуже гарним, і він мене виручає весь час. Чесно кажучи, просто постійно. А ось перший варіант зробить зі журналіста та слухачів (якщо це радіо) ідіотів, не треба цього. А ось оце «Допустим,…» - це в нас просто пошесть якась. Чомусь деякі журналісти вважають, що експертів (не тільки науковців) можна питати про все, від футболу до політики. Просто будьте готові до такого :).
5. Пам’ятайте, ви – головний. Це не ви прийшли до журналіста, він прийшов до вас. У вас є щось, що йому потрібно.
Американський досвід: «Вчений має бути терплячим та допомогти журналісту розібратися у проблемі. Більшість журналістів саме цього і хочуть, адже вони гарні люди і хочуть добре зробити свою роботу. Але якщо журналіст веде себе некоректно та безвідповідально, не давайте заганяти себе в кут та не відповідайте на питання, на які відповідати не хочеться. Дуже обережно ставтеся до бесіди не під запис, і не кажіть нічого, що ви потім не хочете бачити на шпальтах газет».
Поправка на наші реалії. Нажаль, в нас існує купа непрофесійної журналістики, «джинси», «вкидів», замовних публікацій та іншого лайна (привіт Любі Величко). Ввічливо та наполегливо заздалегідь і завжди вимагайте продивитися матеріал перед публікацією. Ви маєте поправити дрібні помилки, які обов’язково завжди виникають під час вільного спілкування, і переконатися, що матеріал загалом саме про те, про що було домовлено, і всі акценти розставлені відповідно. Жоден нормальний журналіст вам не відмовить. Якщо відмовить – тікайте! Найпаскудніше з телеефірами у запису. У вас немає жодних гарантій, що ваші слова не перекрутять під час монтажу та не вирвуть із контексту. Тому багато хто з нас взагалі не зв’язується з «телевізійниками» у запису, а не у прямому ефірі. Якщо це не передача, а коротке інтерв’ю або коментар, і ви вважаєте, що маєте його дати, то для вас наступний пункт.
6. Якщо ви даєте коментар або інтерв’ю перед камерою під запис, говоріть коротко.
Американський досвід: «Важливо пам’ятати, що у телесюжетах питання журналіста не буде чутно, звучать тільки відповіді вчених. Тому ви маєте включати питання у відповідь. Більшість теле- та радіо- сюжетів короткі, з інтерв’ю потраплять тільки коротенькі моменти, тобто 5-10 секунд (не 30 і не 60!). Чим довша відповідь, тим складніше процитувати її журналісту, тому що з довгої відповіді складно вибрати гарну цитату, особливо якщо людина говорить швидко. Це означає, що візьмуть ту цитату, яку зможуть взяти, а вона може бути не краща. Тому короткий список тез – дуже важливий. Тоді процитована репліка виявиться тою, яку вибрали ви самі, особливо якщо ви підкреслите її на кшталт «Ключовий момент тут..» або «Найважливіше тут… І пам’ятайте – журналіст – не ваш друг».
Поправка на ваші реалії. Все ці поради корисні, якщо ви впевнені, що журналіст добросовісний. Не треба дружби, просто нормальний професіоналізм. Але щодо телесюжетів, якщо є хоч найменша підозра, що вашу цитату можуть перекрутити, вирвати з контексту, використати для маніпуляцій і геть не для того, для чого ви її говорили – тікайте! Ви нічого потім не доведете. Ваші слова мають бути абсолютно однозначні, а тези і цитати такі, що не можуть бути використані у протилежному контексті, але у такі ігри треба гратися, хіба що добре потренувавшись. Тому краще не зв’язуйтесь.
7. Інтерв’ю у прямому ефірі. Американський досвід: «Не панікуйте. Ви все одно більше шарите у темі ніж той, хто задає питання».
Поправка на наші реалії. Не панікуйте. Ви все одно більше шарите в темі ніж той, хто задає питання. В нас дуууже нечасто кличуть вчених на прямий ефір, то ж вижміть з цього усе можливе задоволення та користь. «Не догоним, так согреемся". (Сподіваємось, всі тут розуміють, що я не про «Битву екстрасенсів» та інше подібне лайно :(? ).
І наостанок.
Вчений, памятай, журналісти – хороші і потрібні! І я це абсолютно серйозно.
P.S. При написанні цього лонгріду постраждали цілком конкретні вчені (Олексій Болдирєв, Антон Сененко) та журналісти (Дмитро Сімонов), за що я їм дуже вдячна."
Американський досвід: «Важливо пам’ятати, що у телесюжетах питання журналіста не буде чутно, звучать тільки відповіді вчених. Тому ви маєте включати питання у відповідь. Більшість теле- та радіо- сюжетів короткі, з інтерв’ю потраплять тільки коротенькі моменти, тобто 5-10 секунд (не 30 і не 60!). Чим довша відповідь, тим складніше процитувати її журналісту, тому що з довгої відповіді складно вибрати гарну цитату, особливо якщо людина говорить швидко. Це означає, що візьмуть ту цитату, яку зможуть взяти, а вона може бути не краща. Тому короткий список тез – дуже важливий. Тоді процитована репліка виявиться тою, яку вибрали ви самі, особливо якщо ви підкреслите її на кшталт «Ключовий момент тут..» або «Найважливіше тут… І пам’ятайте – журналіст – не ваш друг».
Поправка на ваші реалії. Все ці поради корисні, якщо ви впевнені, що журналіст добросовісний. Не треба дружби, просто нормальний професіоналізм. Але щодо телесюжетів, якщо є хоч найменша підозра, що вашу цитату можуть перекрутити, вирвати з контексту, використати для маніпуляцій і геть не для того, для чого ви її говорили – тікайте! Ви нічого потім не доведете. Ваші слова мають бути абсолютно однозначні, а тези і цитати такі, що не можуть бути використані у протилежному контексті, але у такі ігри треба гратися, хіба що добре потренувавшись. Тому краще не зв’язуйтесь.
7. Інтерв’ю у прямому ефірі. Американський досвід: «Не панікуйте. Ви все одно більше шарите у темі ніж той, хто задає питання».
Поправка на наші реалії. Не панікуйте. Ви все одно більше шарите в темі ніж той, хто задає питання. В нас дуууже нечасто кличуть вчених на прямий ефір, то ж вижміть з цього усе можливе задоволення та користь. «Не догоним, так согреемся". (Сподіваємось, всі тут розуміють, що я не про «Битву екстрасенсів» та інше подібне лайно :(? ).
І наостанок.
Вчений, памятай, журналісти – хороші і потрібні! І я це абсолютно серйозно.
P.S. При написанні цього лонгріду постраждали цілком конкретні вчені (Олексій Болдирєв, Антон Сененко) та журналісти (Дмитро Сімонов), за що я їм дуже вдячна."