Всім відомо, що марсіянська цивілізація надзвичайно розвинена і не спілкується з людством лише з тієї причини, що ми телепні.
Усі наші космічні апарати, відправлені на червону планету, були примітивними, тому пошити їх у дурні не складало проблем.

Але наукова лабораторія Кюріосіті, що трамбує пил з 2012 року - не така.
Вони намагалися підсовувати їй підроблені дані, але цього разу марсохід, вірогідно, випадково завітав до марсіянського археологічного музею, оскільки надибав каміння віком 3 мільярди років з залишками органічних молекул, що здатні підтримувати життя.
А також зафіксував сезонні коливання рівня метану в атмосфері Марса.

Впевнений, що за цей недогляд хтось з відповідальних чиновників Марсу вже поніс дисциплінарну відповідальність.

Але, якщо серйозно, це вражаючі дані.
На Марсі справді могло бути життя.

Нікому не відомо, до чого ці знахідки призведуть, але вже зрозуміло, що Червону планету ми у спокої не залишимо.

Про все детально тут https://scienceukraine.com/mars/organic-molecules-and-methane-on-mars/

Романтичний текст про науку недільної ночі Вам у стрічку

Тут нещодавно якісь високодуховні створіння створили петицію, що в школах разом з теорією еволюції потрібно вивчати креаціонізм.

Де-факто, цей допис є відповіддю, чому креаціонізм є маячнею.
Але не тільки.

Тут вичерпно пояснюється, що являє собою термін "теорія", чому це точне знання, а не як прийнято вважати - щось умовне.
Тут розтлумачено, чому наука не знає усього, чому це нормально і чому це є д и н е , на що може покладатися недосконалий людський розум.

В тексті гарно описано, чому до винайдення наукового методу люди були невігласами, чому Біблія - це лише набір міфів.

Плюс Олександр Петров (Alexander Petrov), як на мене, дає класний рецепт того, як треба вчити дітей, щоб вони не виростали ідіотами, що вірять в гомеопатію, битву екстрасенсів та молебні.

Амінь.
Славімо Лептонного Бога.
Переможемо.

https://alexandervpetrov.blogspot.com/2018/05/accuracy-in-science.html

Тримайте анонс науково-популярних подій на тиждень.
Інджой.
https://site.ua/anton.senenko/13792-feeriya-naukovo-populyarnih-podiy-tijnya-egiptologiya-ta-osteopatiya/

В попередньому дописі додалося 2 події - на 15 і 16 червня, одна з них - в Миколаєві.

О, непогано.
Журналісти Освіти України завітали на київський реактор.
Так, в Києві на нашому Проспекті Науки розташований Інститут ядерних досліджень НАН України і там є манесенький реактор на 10 МВт.
Журналісти - молодці, бо сконцентрували увагу на питаннях, нащо той реактор взагалі потрібен, не занурюючись у фундаментальну науку.

Підкреслю головне: якби не цей реактор з його вченими, то ресурс наших атомних енергоблоків на АЕС ми б продовжити не змогли, їх би зупинили і, ймовірно, нам би довелось імпортувати електроенергію з Європи чи, не дай лептонний боже, з Росії.

І всі розмови чиновників про непотрібність вітчизняної науки завершувались би десь на спробах пояснити громадянам, чому електрика коштує так дорого.

Ну, про медицину і ювелірку теж цікаво.

P.S. До речі, в статті вказано, що забудовники все більше підбираються до території Інституту.
Це чиста правда і мені дуже весело споглядати на новозбудовані висотки поруч. Ймовірно, з верхніх поверхів там відкривається чудовий краєвид на будівлю реактора.
Те, що мешканці цих висоток - дуже нерозумні люди - факт.

Але цікаво іншще. Радіо Свобода (https://www.radiosvoboda.org/a/26963659.html) зробило розслідування про зведення житлових будинків в санітарно-захисній зоні ядерної установки. Будівельником Панорамного містечка виявився одіозний пан Войцеховський, а замовником - фонд Кононенка. Угу, того самого, що каже, що Україні не потрібна фундаментальна наука.

Нащо перейматися майбутнім країни та здоров'ям людей, якщо тре просто вторгувати квадратні метри?:

"ЯДЕРНА ПЕРСПЕКТИВА

Навіщо Україні потрібен дослідницький ядерний реактор? Які фундаментальні та прикладні розробки можна здійснювати з його допомогою сьогодні? «Освіта України» завітала до Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України, ознайомилася з роботою реактора, а також розпитала про перспективи його застосування. Наші кореспонденти переконалися: у країни є технології, обладнання і, що найголовніше, «мізки», але щось заважає використати цей потенціал вповні. Виявилося, що за умови інвестицій можна зробити чимало корисного для суспільства.

Разом з інженером управління реактором Дмитром Стратілатом, пройшовши пропускний контроль, ми потрапляємо на територію інституту. Алеєю прямуємо до будівлі, де розташований реактор. До речі, чимало людей вважають, що з проспекту Науки, де знаходиться Інститут ядерних досліджень, видно саме трубу реактора. Насправді це не так. Це частина іншої установки – циклотрона У­240. А власне будівля реактора схована від сторонніх очей у глибині території. Кидається в очі недобудований корпус, що дивиться на нас порожніми вік­нами-­зіницями. Тут розміщуватися центр радіаційної безпеки, який почали зводити сумнозвісного 1986-­го. Проте з розпадом СРСР будівництво законсервували.

ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Після ще одного прискіпливого контролю заходимо до будівлі, де розташований реактор. Одягнувши білі халати, як цього вимагає техніка безпеки, одразу отримуємо невеликий історичний екскурс від Дмитра Стратілата. Дослідницький ядерний реактор (ДЯР) почав працювати 1960 року. Незадовго до цього з ним ознайомився сам академік Ігор Курчатов, про що свідчить табличка на фасаді будівлі, де міститься установка. Розглядаємо унікальні світлини будівництва реактора. Деякі з них можна зробити лише один раз, адже після завантаження палива туди вже більше ніколи не потрапить людина. До речі, реактори серії ВВР­М виявилися досить вдалими. Чимало подібних успішно використовуються у країнах колишнього СРСР і досі. Реактор призначений винятково для отримання нейтронів, пучки яких формуються у процесі ділення ядер урану, він працює на низькозбагаченому паливі. За те, що ми погодилися перейти на таке паливо, США оплачують його поставку. До речі, з нього неможливо виготовити заряд для атомної бомби. Крім того, американці оплатили і створення сучасного захисного периметра навколо будівлі реактора. Такі кроки зумовлені тим, аби фізична безпека ядерного об`єкта відповідала міжнародним стандартам.
Заступник головного інженера ДЯР Валерій Шевель, який приєднався до нас під час екскурсії, демонструє повно­розмірний макет активної зони реактора і зразок потрійної збірки з паливом (ТВЗ).
Ми дізнаємось, як нейтронні пучки розходяться по каналах, а потім фізики опромінюють «мішені»: різноманітні матеріали, сировину тощо.
Побували й у «гарячих камерах» (ГК) – спеціальних приміщеннях, де можна працювати з великими активностями ДІВ (джерел іонізуючого випромінювання) у закритому і відкритому вигляді. Загалом в інституті 12 таких камер. З радіоактивними речовинами там «мають справу» за допомогою маніпуляторів, що спроектовані та виготовлені в 1960-­х, але й досі все чудово працює. Як розповідає Валерій Шевель, таких комплексів ГК створено лише декілька на весь колишній СРСР.
Завітали ми й у «святая святих» – реакторний зал. До речі, радіаційна обстановка в ньому практично така сама, як і на вулицях Києва. Також тут розташоване сховище відпрацьованого ядерного палива. Як розповідає Дмитро Стратілат, співробітники можуть отримати допустиму максимальну річну дозу тільки під час вивантаження палива. Але якщо так сталося, то працівник на рік звільняється від радіаційно небезпечних робіт.
У 2007 році відбулася модернізація систем управління і захисту реактора, систем його життєзабезпечення. Під час екскурсії ми побачили і його «мозок» – пульт управління. Тут оператор може відстежувати і контролювати усю інформацію про установку, показники датчиків, розташовані тут і сервери, де зберігаються усі показники. Звичайно, є кнопка аварійного вимкнення, проте у разі виникнення поза­штатної ситуації реактор вимкнеться автоматично, навіть без участі оператора.
Того ж таки 2007­го пульт повністю оновили. До речі, все зробила наша фірма «Радій» із Кропивницького. Програмне забезпечення також створили українські фахівці.

РОБОЧІ КОНЯЧКИ У ПРОМИСЛОВОСТІ Й МЕДИЦИНІ

Як розповів нам Валерій Шевель (який працює в ІЯД із 1970 року), в інституті традиційно трудилися над напрямами, пов’язаними з радіаційною мікробіологією, радіаційними напівпровідниками, матеріало­знавством, космічною галуззю, військово-­промисловим комплексом.
Однак нині час ставить нові завдання. Наприклад, виробництво радіоактивних ізотопів (радіонуклідів), які можна отримувати з допомогою ДЯР. Вони здатні бути «робочими конячками» в медицині та промисловості. Скажімо, стронцій­-90 використовується у приладах для вимірювання товщини «катанки» на металургійних заводах – до сотої долі міліметра, а криптон-­85 – для вимірювання товщини паперу на целюлозно-­паперових комбінатах.
Нині в Україні продовжують працювати потужні атомні електростанції. Їх значення для енергосистеми держави важко переоцінити. За умов енергетичної кризи наші АЕС давали більше половини електроенергії. Як зауважує Валерій Шевель, для подальшого використання енергоблоків наших станцій потрібно дотримуватися норм безпеки. Саме в Інституті ядерних досліджень, опромінюючи зразки, можна дослідити, упродовж якого часу можливо експлуатувати корпус реактора. Наприклад, сьогодні такі роботи виконуються на замовлення українських АЕС.
Але, мабуть, один з найактуальніших нині напрямів – виробництво радіонуклідів, які можна отримувати при опроміненні в активній зоні стабільних речовин. Серед найпотрібніших – технецій-­99m, за допомогою якого проводиться діагностика багатьох, зокрема й онкологічних, захворювань. Цей продукт отримують унаслідок опромінення нейтронами стабільного молібдену-­98, який є «материнським» радіонуклідом технецію­-99m. Це короткоживучий радіонуклід (період напіврозпаду – 6 годин).
У складі розчину він вводиться до організму людини, а потім при детальному перегляді зображень органів на спеціальних гамма-­детекторах і комп’ютерних системах можна побачити хворі органи та ви­явити новоутворення.

– У всьому світі використовують два способи отримання
цього радіонукліда, – розповідає Валерій Шевель. – Перший – із продуктів поділу урану­-235. А другий спосіб (доцільніший і з екологічної, і з економічної точки зору), активаційний, – шляхом опромінення стабільного молібдену-98 в активній зоні реактора. З отриманого молібдену­-99 методом екстракції виділяється чистий технецій­-99m, який і є «робочою конячкою» ядерної медицини. Цей продукт готовий до використання. Клінічні дослідження, здійснені ще 7 років тому, продемонстрували абсолютну перевагу такого продукту перед сорбційним, який отримується із продуктів поділу урану.

Природно, що в нас виник­ло запитання: чи потужностей інституту може вистачити для виробництва цього ізотопу у промислових масштабах? Валерій Шевель переконаний: якщо добре організувати логістику, то таким препаратом можна забезпечити лікарні, онкологічні центри Києва, нав­колишніх областей і навіть усієї країни. Фахівці інституту розробили також і спеціальні транспортні контейнери.
Але ж технецій потрібен «тут і зараз»! Як розповіли нам співробітники інституту, сьогодні його отримують і з допомогою сорбційних генераторів. У світі є відповідне лобі, причому – достатньо солідне. Не є винятком і Україна – в нас є фірма, яка закуповує такі генератори за кордоном, хоча це значно дорожче і не є ефективним.
Є для нашого виробника й низка бюрократичних перепон. Свого часу уряд Миколи Азарова ухвалив постанову про те, що всі вітчизняні фармпідприємства мають відповідати так званому протоколу GMP. Він висуває низку вимог до облаштування місць виробництва таких препаратів.

– Якщо говорити про міжнародну поставку наших препаратів, така пересторога, безумовно, є доцільною, – зауважує Валерій Шевель. – Однак ідеться про внутрішні потреби країни. Для того, щоб наше виробництво відповідало цим вимогам, потрібно витратити 100 тисяч доларів. У нас таких коштів нема. Отже, справа «зависла». Хоча в нас є висновки із клініки «Феофанія», що препарат – найвищої проби. Але знов-­таки – їм потрібні папери.

ДОВІДКОВО
ВВР-М – реактор басейного типу потужністю 10 МВт із максимальним потоком нейтронів в активній зоні до 1,2·1014 н/(см2·с). Конструктивно має вертикальні і горизонтальні технологічні канали для проведення наукових і прикладних досліджень.
Постановою Кабінету Міністрів України №527 від 01.04.1999 р. дослідницький ядерний реактор ІЯД НАН України віднесено до установок, що становлять національне надбання України.
На засіданні Колегії Державної інспекції ядерного регулювання України 29 грудня 2014 року за результатами державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки матеріалів, що обґрунтовують безпеку подальшої експлуатації дослідницького ядерного реактора ВВР-М, і комплексного інспекційного обстеження готовності ІЯД НАН України до здійснення діяльності з експлуатації реактора було прийнято позитивне рішення щодо можливості його подальшої експлуатації до 31 грудня 2023 року."

Ще один корисний радіонуклід, який можна отримувати на ДЯР, – іридій­192, сфера використання якого – брахітерапія (вид радіотерапії, коли закрите ДІВ вводиться всередину ураженого органу). Цей метод лікування є надзвичайно ефективним.
У лікуванні захворювань нині починають застосовувати так звані гамма­-ножі. Закриті ДІВ відповідних установок, в основі яких – такі радіонукліди, як європій-­152, також можна створювати на цьому реакторі. Але й це ще не все. В ІЯД одержали проби радіонуклідів, використання яких дає змогу отримувати високоякісні знімки на томографі.

ДЛЯ МІКРОСХЕМ, ДЖЕРЕЛ І «ЮВЕЛІРКИ»

Варто зауважити, що медична тема була провідною в нашій розмові. Але, звичайно, медицина – лише одна з багатьох сфер, де можуть застосовувати технології українські вчені-­ядерники.
Наприклад, легування кремнію. «За часів СРСР ми легували три тонни на рік, – згадує Валерій Шевель. – Цей матеріал призначався для ВПК, виробництва мікросхем. На жаль, сьогодні цей напрям не є затребуваним. З­-за кордону закуповують досить дорогий, але недостатньо якісний матеріал».

Той­-таки іридій­-192 можна використовувати у пристроях, які здатні «просвічувати» матеріали різної товщини.
Ще одна галузь, у якій можливо задіяти реактор, – ювелірна промисловість. Наприклад, для підвищення ювелірної цінності топазів їх опромінюють нейтронами в його активній зоні, відбувається зміщення видимого спектра, і вони стають синіми, а отже – і дорожчими.
Також в інституті працює лабораторія ядерної криміналістики. У ній проводиться експертиза радіоактивних матеріалів, які були виявлені, скажімо, на кордоні. Як розповідає Дмитро Стратілат, тут є унікальні прилади: електронні мікроскопи, мас­-спектрометр, спектрометри тощо, які дають змогу визначити не лише рівень радіоактивності предмета, а й навіть час його виготовлення. Це єдина в Україні лабораторія, де можна провести такий аналіз.

ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ

Під час розмови зі співробітниками Інституту ядерних досліджень ми, звісно, не оминули і питання безпеки. Вони переконують: реактор не несе ядерної загрози. «Є кілька аспектів з точки зору безпеки, – розповідає Валерій Шевель. – По­-перше, в реакторі немає тиску, по­-друге – максимальна температура теплоносія при його роботі – 45–50°С. І у випадку надзвичайної ситуації – наприклад, пожежі або навіть падіння літака, – спрацюють відповідні датчики, і реактор зупиниться. Його спроектовано таким чином, що будь­-яка аварія просто зупинить роботу».

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Загальний висновок, який можна зробити після того, що ми побачили і почули: така установка Україні справді потрібна. Інша справа – що нині державі, м’яко кажучи, не до цього. І хоча запит на фундаментальні дослідження сьогодні невеликий, але ж на прикладні розробки він є! І за умови гідного фінансування можна буде отримати чималі прибутки і принести користь різним галузям. А головне – громадянам України!
Нині Інституту ядерних досліджень доводиться працювати у непростих умовах: скорочення кадрів, робота в режимі неповного робочого дня, хронічне недофінансування. Є й низка інших проблем: скажімо, до території ІЯД уже впритул наблизилися забудовники, час від часу протестують екологи. За мірками сучасної науки термін, протягом якого реактор може безпечно працювати, – 5 років. Це ціла вічність. Тож побажаємо співробітникам установи вже найближчим часом дочекатися кращих часів.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що інститут уклав декілька договорів щодо робіт з допомогою дослідницького ядерного реактора. Йдеться про опромінення топазів, будівельних матеріалів, а також випробовування спеціальних детекторів для ядерних реакторів атомної енергетики України. Отже – перспектива є!

Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України» №20 від 21 травня.

Так, мабуть дістав Вас дописами, але не можу втриматись. Останній на сьогодні.

Природа потребувала тисячі років, щоб еволюційним шляхом зробити нас розумними.

Ми витратили тисячі років, аби завдяки селекції оточити себе смачними продуктами та вивести нові види тварин.
Нині ж ми підібралися до межі, за якою буде подолано рак, ВІЛ, генетичні хвороби тощо.

Чому Ви маєте витратити 16 хвилин на це відео?

По-перше, воно дає базове вичерпне уявлення про технологію редагування геному CRISPR/Cas. Навіть, якщо Ви про неї ніколи не чули - це тим більше привід, бо кріспр дозволяє редагувати генетичний код живих організмів і, наприклад, лікувати до цього невиліковні генетичні хвороби.
Так-так, подивитесь ролик і вже будете в тренді.

По-друге, відео дає уявлення про те, що вже є зараз, які хвороби намагаються долати, які перспективи тощо.

По-третє, тут розповідається про проектування дітей. Люди отримають шанс "ремонтувати" своїх чад ще до виходу їх у світ, позбавляючи генетичних вад.
Так, всі батьки мріють про здорових дітей.

По-четверте, тут піднімається питання етики. Поки в одних країнах граються у "вивчати редагування геному ембріона чи ні?", китайські вчені просто досліджують.
Хто буде першим?

По-п'яте, піднімаються інші складні питання та обговорюються недоліки генетичної інженерії.

Дивіться самі.

А що в Україні?
А у нас невігласи-депутати постійно намагаються заборонити ГМО (з відео Ви зрозумієте, наскільки ГМО увійшли в наше життя і чому підтримувати заборону ГМО - це прирівняти себе до кретинів).

Скрєпи. Вони такі.
Сподіваюсь, що генна інженерія дозволить лікувати ідіотизм у дорослих дядечок.
https://www.youtube.com/watch?v=T8gd0kCL3Xk&t=49s

Трохи гарних емоцій в стрічку

Поки рейтинги популістів, що готуються до виборів, мене неабияк засмучують, я надибав інфографіку, від якої моє серденько мліє.

Це топ продажів україномовних книжок одного з видавництв на Книжковому Арсеналі.

Що ми бачимо?
Всі книжки класні, але особливо тішить, що Фейнман, Брайсон, Елленберг та Канеман увійшли в цю десятку.

В такій країні мені хочеться жити.
Бо люди навколо -#розумні.

Цікаво було б, якби інші видавництва оприлюднили свої результати.
Думаю, що там теж було б чому радіти.

Переможемо.

P.S. До речі, Брайсон в мене сьогодні з'явився. Коли прочитаю - напишу, що воно за звір.

Тут нещодавно всі бігали з дозиметрами, бо в Чорнобильській Зоні палав ліс.

Він чи не щороку там палає, та й не ліс, а трава, радіаційний фон залишається в межах норми, інформація доступна онлайн на сайтах держустанов, що за цим мають стежити, але люди вперто передають з вуст у вуста розповіді про "влада приховує", "плутоній у повітрі" і таке інше.

Чи я критикую людей за їхні вирячені очі та перекручування інформації?
Ні. Оскільки моя родичка у 1986 році завдяки радянській владі, що, як відомо, піклувалася про всіх дітей та виготовляла найсмачніше морозиво, отримала таку дозу, що візочок, в якому вона немовлям знаходилася на "свіжому повітрі" з Києва вивезли прямо у Зону і там десь поховали бульдозером.

Тому таку поведінку людей, як це не дивно, я вважаю дуже правильною.
Люди не винні.
Влада і відповідальні особи мають бачити і розуміти, що прозорість та чесність - наше все, а якщо паніка чи непорозуміння виникає - отже час на центральних площах міст встановлювати не передвиборні плакати, а табло з мікрорентгенами, а ЗМІ, що у власності наших еліт, мають замість дебільних астропрогнозів та битв екстрасенсів розповідати про радіаційний фон.
Щодня.

Та годі про це.
Нині Ви маєте унікальну можливість побачити відеозапис з фотопастки, встановленої для стеження за дикими тваринами у зоні, яка випадково зафіксувала і тварин, і пожежу, і людей, що її гасять.

Надзвичайно цікаво і пізнавально.

І, якщо хтось мене з працівників Зони читає, просто хочу подякувати Вам за Вашу віддану працю.
Гасити палаючу траву, рятувати дерева та запобігати дійсно важким наслідкам - це надзвичайно самовіддано.
Спасибі і будьте здорові.

(на жаль, відео немає на ютубі, тому доводиться вантажити сюди. Оригінал взяв тут https://www.facebook.com/schernobyl/posts/1907978942547786)

Інколи мені здається, що Національний педагогічний університет імені Драгоманова - це покарання українцям за їхні гріхи.
Тому спочатку вони виводять студентів на молебні, а потім ... загалом, потім відбувається отаке.
Читайте.

Зауважу, що дисертантка виконувала свою роботу спочатку в Харківському нацпедуніверситеті. Тому самому, який не знайшов плагіату у Катерини Кириленко, що писала про Лептонного Бога.

Господі, жгі.
https://www.facebook.com/svitlana.vovk.7/posts/10216367954414267
"#Дисергейт
Ви таке бачили?
20 березня АК Міністерство освіти і науки України не затвердило рішення спеціалізованої вченої ради Харківського національного педагогічного університету щодо присудження наукового ступеня кандидата педагогічних наук Чжан Сінь через наявність академічного плагіату.
Дякуючи Василь Руденко з'ясували, що у спецраді 26.053.16 НПУ ім. Драгоманова 27 червня відбудеться захист Чжан Сінь за тою ж самою темою - РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ, що є порушенням всіх можливих правил - як нормативних, так і моральних. Науковий керівник Боднар Ксенія Анатоліївна - завідувач відділу аспірантури та докторантури НПУ ім. Драгоманова. Вона ж керувала цією ж пошукачкою і написанням цієї ж дисертації раніше.
У мене нема слів - одні вирази!!!

P.S.: як написав пан Євген Ніколаєв в обговоренні посту у групі "Плагіат та академічна доброчесність", 4 квітня на нараді з філософами пан Юрій Рашкевич дозволив особам, ступінь яких не затвердили переробити роботи і подати їх невдовзі на повторний захист, таким чином порушуючи порядок захисту.
Тепер кожний бажаючий, керуючись цим випадком може порушувати порядок захисту, бо якщо це дозволено одним, то чому має бути заборонено для інших.
Жорсткий хакінг.

P.P.S. Пан Рашкевич написав, що це рішення Атестаційної колегії дозволити плагіаторам доопрацювати та перезахистити ці дисертації. Було б цікаво подивитися на це рішення. Крім того, навіть якщо воно існує, тим не менш, АК не мала права його приймати, бо порушує Порядок присудження наукових ступенів і це виходить за межі її повноважень. Якщо вже так хотілось допомогти плагіаторам, то треба було внести зміни до існуючого Порядку. Але ж це довго, а тут видно люди чекають своїх дипломів, бо гроші заплатили. Отже, треба скерувати їх діяти протизаконним способом і всіляко сприяти процесу - дозволити і підтримати їхні захисти.
Питання лише в одному: чи може МОН поводитися на стільки зухвало, порушуючи все - законодавче поле, процедуру?
http://www.npu.edu.ua/images/file/vidil_aspirant/avtoref/D_26.053.16/aref_Zhang_Xin.pdf"

Продовжуємо феєрію неймовірних наукових досягнень
На зв'язку професор кафедри психіатрії Львівського національного медуніверситету.

Єдина правда, яку я побачив у його статті - це те, що жінки пробачають, але не забувають.

Якщо ж без жартів - то це дно.
З цієї "наукової статті" випливає, що жінка - це просто інкубатор на ніжках.

І оце одкровення профінансовано з державного бюджету?

Пекло.
Господі жгі.

Іван Примаченко на фейсбуці (https://www.facebook.com/100001327329220/posts/1610918802295682/):

«Пекло української псевдоосвіти - медичний випуск. "Жінка нічого не відкриває, відкриває завжди тільки чоловік. Жінка завжди чекає коли її відкриють, адже вона ж сама є таємниця, то як може таємниця відкривати таємницю" - задається питанням доктор медичних наук, професор, завкафедри психіатрії Львівського національного медичного університету. Ростислав Білобривка в своїх тезах для міжнародної конференції "Свідомість, мозок, мова".

"Їй це не потрібно від природи. А відкривати, проникати кудись це суто чоловіча справа. Адже на проникненні кудись, в щось крутиться все чоловіче життя. Можна стверджувати, що чоловічий мозок, його псюхе як і його фізіологія заточені на проникнення" - продовжує буйство псевдонауки, печерного сексизму і просто ідіотизму пан проХфесор.

"...задача, основне покликання жінки це відтворення, тобто репродукція..." - продовжує радувати читачів продуктами життєдіяльності свого «псюхе» завкафедри. І коли ми вже впевнені, що не зможемо прочитати в тезах більшої шизи, то наштовхуємося на дивовижний мікс статусу в Однокласниках з містичним одкровенням: "Чоловік прощає і забуває, жінка прощає, але не забуває. Ця якість ріднить жінок з кішками".

Ось такі наукові тези завкафедри психіатрії провідного медвишу країни. В будь-якому західному університеті такого професора було б з ганьбою звільнено на наступний день, а конференцію, яка допустила публікацію псевдонаукових тез, ліквідовано. Найбільше дратує те, що з досвіду останніх років ми знаємо - нічого проХфесору за це не буде. Як і купа інших українських псевдонауковців і псевдоосвітян, схоплених за руку, він і далі буде викладати цю пекельну маячню в університеті, і далі буде науковим керівником кандидатів і докторів наук, і далі буде входити в різноманітні вчені ради і експертні групи. Знищуючи повагу до української освіти і перетворюючи її на пародію - за гроші платників податків, тобто нас з вами. Ну так давайте хоча б зробимо його відомим.»

Он воно що.
Виявляється, 50% українців вважають, що їхня доля не в їхніх руках і вони на щось чекають.

Обожнюю такі матеріали, особливо, коли розповідає Елла Лібанова.
Вона надзвичайно крута.
Почитайте. Ні, краще дивіться відео.

Тут і про те, як ЗМІ викривлюють ситуацію в країні, і про втрачені Україною шанси на нормальний розвиток, про популістів та як треба було б з ними боротися, про певний, якщо можна так сказати, "позитив" від російського вторгнення.

Особливо вразила історія про можливі причини скасування перепису населення 2011 року.

Плюс про жінок, ксенофобію, роль середнього класу в Україні, роль української мови в телерадіоефірах та довіру до церков.

Зауважу, що краще дивитися повне інтерв'ю, а не читати розшифровку, але якщо часу нема, то і так норм.

Інджой.
http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=4053

Мені соромно зізнатися (насправді, ні), але я ніколи не замислювався, що Берлін цілковито знаходився на території НДР, а Західний Берлін був, по суті, оточений з усіх боків радянським режимом.
Тобто, Західний Берлін територіально був відділений від ФРН.
(обожнюю такі моменти, коли твоє попереднє уявлення про якесь явище чи подію геть перевертається).

До цього мені завжди здавалось, що і кордон, і берлінський мур тягнулися через всю країну, логічно поділяючи Берлін навпіл.

Відео розповідає про, мабуть, найбільш значущу споруду в історії Холодної війни та наочний доказ існування Залізної Завіси.

Як тут знову не згадати про найпрекрасніший режим з найдешевшим морозивом, від якого так намагалися втекти, що доводилося встановлювати колючій дріт та стріляти на ураження.

До речі, шматок берлінського муру Ви можете побачити біля посольства Німеччини поблизу Оперного театру в Києві.

Цікава наука, дякую.
https://www.youtube.com/watch?v=JF1IF5qbsao