міняєм аватарку

цієї ночі я не заснула.
попередній тиждень зациклився.
прохрустіла шию, позіхнула –
намагалась врегулювати тиск.
те блакитне світло від датчиків,
подразнювало очі ще більше.
не вдалось вловити слід маячків –
ми постійно від них відвертались.
тут неможливо зачепитися.
за замовчуванням ти у прірві.
доволі складно прорватися
з розташуванням усередині –
підкоп робити просто нема чим,
інформацію не прочитаєш –
темно. не турбуй їх, ковтають дим.
а ти і досі тут. не заснула,
бо позиції зручної нема.
вони цілком вичерпали себе.
вистачає не на довго, але
кожна із них завжди дає своє.
хтось наділяє болем у шиї,
викликає набряки обличчя.
хтось розбиває сховані мрії,
перетворюючи їх на сором,
не дозволяючи розмовляти
про ці фрагменти з мого життя.
казали – можна розповідати,
та я не хочу повторюватись.
тому повертаємося знову
до ночей, де мій друг – це безсоння.
пігулки не підтримали розмову,
аби відсутність сна говорила,
та насправді це лише надія
і всім знайомо, що вона німа.

AND I DONT CARE IF U DONT
AND I DONT FEEL IF U DONT
AND I DONT WANT IT IF U DONT
AND I WONT SAY IT IF U WONT SAY IT FIRST

let's go to bed ‐ the cure

топ два моїх плейлиста 🙏🏻

https://open.spotify.com/playlist/6KvMth23aiUMKLg39YpDvl?si=wW_GRhcvQU-8GbbH6kFp8Q

https://open.spotify.com/playlist/1s7iDeASYLCCt4N3fTaWnQ?si=R2wMZ1RgTE-_d8keXNd-VQ

Я не можу згадати,
Чому влітку цвіркуни,
Своїм існуванням,
Доводять до межі.

Хоч пам'ятаю чітко
Міліграми кофеїну,
Які вплинули мітко
На вчорашню розмову.

Постійний головний біль
Безперечно все знає.
Можливо, це він створив,
Лиш докази ховає.

Спробами врятувати –
Впасти можна ще глибше.
Ставити на паузу –
Не стане все тихіше.

Залишитися – втекти,
Мовчати – розповісти,
Просто тихо страждати
І навіть не чекати.

Ніщо не стане краще,
Нікому не полегшає.
Без регулярних згадок
Нічого не існує.

Гербарій

"Троянд вистачає на всіх.
Не соромся, бери й собі!"
Навмисно не торкаюсь їх.
"Але ж це символ пристрасті..."
Тут, на моєму аркуші –
Це символ людської гнилі.
Хай прозвуть красою інші,
Мені троянди всюди чужі.
Я не дозволю нікому,
Та і собі в тому ж числі,
Приклеїти хоч пелюстку
В гербарій на моїй стіні.
Але чи варто боятись?
Малоймовірно побачить
Хтось крім мене квіти сухі.
Рідні мої не спитають.
Сама лиш спробуй, покажи...
Роздеруть вмить, ще й осудять,
Адже "то не як у людей!"
А люди різні бувають.
У когось, може, сухий клей.
У когось, може, немає.
Й троянди потрібні комусь.
Хтось квіти припаяє,
А хтось знайде здоровий глузд.

Похмура погода, постійний біль у голові
Нагадує моменти, де тільки ми одні.
Сміючись стрибали просто від нудьги,
Висували теорії – твої і мої.

Не згадаю більшу частину свого життя,
Бо все виглядає, як суцільне сум'яття.
Проте яскраві моменти з тобою я
Бережу в окремій частині серця.

Коли руки мої тремтять, тиша навколо
Від безвиході пробиваю спогадів дно
Згадками про наше спільне дитинство
Проживаю наново, перетравлюю скло.

Нав'язані нам змалечку сценарії,
Які оспівують у фільмах і досі,
Ніяк не допоможуть створити
Міцний фундамент для щасливої сім'ї.

Навчання на помилках оточуючих,
Не сховає вас від ідентичних граблів.
Ба навіть натрапивши на них тричі,
Хтось продовжить винуватити друзів.

Пробач за те, що занадто переймалася
Через хід твоїх думок, ментального здоров'я.
Я лише тихо вказати намагалася,
Яка тут ситуація зав'язалася.

Та переконувати безсенсовно тебе.
Ти занадто швидко сховала своє серце.
Заблокувала його минулим досвідом,
Хоча ситуації різняться відтінком.

Тут зовсім інші персонажі, навіть голос,
Але ти повернулася на початок.
Швидко реставрувавши той самий білий трос,
Певно, сподіваючись, що буде інакше.