Здається, з нами щось уже не те...
І навіть люди, місто й камні,
Щось прошепоче – Те усе святе
У що ти вірив - згинуло з віками
Пройшло скрізь пальці,
Як вода, зачерпнута відкритою рукою,
А на лодоні лиш краплинки сну,
У сяйві марив, як в полоні.
І вічність та тяжка завіса,
Що ми не здатні піднести,
Роздавить вас, навіщо йти
Навіщо тратити надію,
У те усе, що нам святе,
Скажи мені і я повірю,
Та все ж із нами щось не те....
✍️ Ліна Костенко
#поезія #українська_поезія
І навіть люди, місто й камні,
Щось прошепоче – Те усе святе
У що ти вірив - згинуло з віками
Пройшло скрізь пальці,
Як вода, зачерпнута відкритою рукою,
А на лодоні лиш краплинки сну,
У сяйві марив, як в полоні.
І вічність та тяжка завіса,
Що ми не здатні піднести,
Роздавить вас, навіщо йти
Навіщо тратити надію,
У те усе, що нам святе,
Скажи мені і я повірю,
Та все ж із нами щось не те....
✍️ Ліна Костенко
#поезія #українська_поезія
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6BCNdx4XQL
Серед всіх доброчинців розіграємо класні подарунки від воїнів ЗСУ. За найбільший одноразовий донат подаруємо тубус від порохового заряду 203мм 2С7 Піон, перетворений у витвір мистецтва, також розіграємо мистецько-патріотичні шедеври у вигляді відстріляних гранатометів РПГ-22 (болгарська модифікація Bullspike-AT) та гільз 30 мм з пушки БТР. Щоб взяти участь у розіграші, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б’ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.
✍️ Василь Стус
#поезія #українська_поезія
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б’ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.
✍️ Василь Стус
#поезія #українська_поезія
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Літа жадань, літа сум’ять і знади!
Усе, усе — водою з-під човна.
Страждай і плач тепер, моя ти сладо,
Журись журбою серця і чола.
Оце і все із поля наших снів.
Скінчилися обжинки навіжені.
Я накосив лиш нервів добрий сніп
Та вимолотив радощів півжмені.
Та ще надія б’ється в голосіннях!
Та ще любов біжить у манівці,
Як та сльоза, підпалена промінням,
По вечоровій стомленій щоці.
✍️ Микола Вінграновський
#поезія #українська_поезія
Усе, усе — водою з-під човна.
Страждай і плач тепер, моя ти сладо,
Журись журбою серця і чола.
Оце і все із поля наших снів.
Скінчилися обжинки навіжені.
Я накосив лиш нервів добрий сніп
Та вимолотив радощів півжмені.
Та ще надія б’ється в голосіннях!
Та ще любов біжить у манівці,
Як та сльоза, підпалена промінням,
По вечоровій стомленій щоці.
✍️ Микола Вінграновський
#поезія #українська_поезія
Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.
Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —
І варто буде жити чи вмирати!
Не бійся днів, заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице — добром і злом!
Хай палять серце — найдрібнійші ранки!
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучий грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —
Лише по спеці гряне жданий грім
Із хмар сковзне — багнетом — блискавиця.
✍️ Олена Теліга
#поезія #українська_поезія
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.
Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —
І варто буде жити чи вмирати!
Не бійся днів, заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице — добром і злом!
Хай палять серце — найдрібнійші ранки!
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучий грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —
Лише по спеці гряне жданий грім
Із хмар сковзне — багнетом — блискавиця.
✍️ Олена Теліга
#поезія #українська_поезія