Віктор Зарецький
«Зима в селі» друга пол. 20 ст.

Жінка, що вижила в лютому, знову збирає валізу.
Складає туди шампунь, помаду, білизну і тепловізор,
Загорнуту в жовту газету фамільну бабусину чашку,
Сукню молодшої доньки, в якій та ішла до причастя,
Спортивний костюм, ліхтарик, рацію, сірники,
Нанизані на мотузочку сином засушені ягідки,
Кросівки, гумові капці, карту місцевості, дощовик,
В шовкову сукню замотаний батьків старий дробовик,
Прапор, прошитий осколками піксель, весільне фото,
Парфуми, блузку, в якій ходила колись на роботу,
Турнікет, бандаж, кровоспинне, ароматичні свічки,
Старшою донькою вишиті хрестиком сорочки,
Спідницю, сухі галети, шеврони, компактний фен,
Від шлунку, від кашлю, від горла, ібупрофен,
Книжку, лептоп та мишку, сухі трояндові пелюстки,
Курячого бога із дна швидкої гірської ріки,
Переноску із кішкою, квітчасту мамину хустку,
Капелюшок, в якому літала в Італію у відпустку,
Крем від зморшок, баночку з чорним перцем...
Останнім жінка зверху кладе своє пульсуюче серце.

Жінка, що вижила в лютому, вириває себе з корінням.
Історія знову пишеться втраченим поколінням.

✍Юлія Ілюха
#поезія #українська_поезія

Як замовкнуть усі автомати
і розчуємо врешті весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну,

розчинити її клятий запах
у солоному потові вдвох.
Я по мушках,по зоряних мапах,
вивчу всю, як створив тебе Бог.

І коли охолонуть гармати,
як же гаряче буде в ліжках!
До укусів тебе цілуватиму,
щоби стерти із пам'яті жах,

щоб твій стогін злякав порожнечу.
Я тебе перед втомленим сном
обійматиму безкінечно,
а на ранок любитиму знов.

І якщо нас помилує фатум –
пережити цю люту весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну.

✍Павло Вишебаба
#поезія #українська_поезія

Костянтин Крижицький
«Озеро» 1896 рік

Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.

Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.

Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
ЇЇ обличчя — то обличчя муки…

Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:

Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір,
Ти — ніч моя…
Хоч все на світі — втеча!

✍️ Микола Вінграновський
#поезія #українська_поезія

Євген Карлович
"Весна"

Чи рано, чи пізно — все одно
Вулкан таки своє промовить слово.
Прорветься з горла магмою воно —
Незаперечне і багрово!

Так само дух, і почуття, й думки
Вулканяться, коли стає їм тісно,
Щоб вибухнути словом на віки —
І громоносно, і провісно!

✍️ Олександр Богачук
#поезія #українська_поезія

Юрій Клапоух
«Обличчя життя» 2016 рік

Костянтин Крижицький
«Дуби» 1893 рік

Вона співа — і серця поривання
У згуки ті вона перелива,
Горять огнем безмірного кохання
Її пісень пекучії слова.

Вона співа — і очі молодії
Ясніш од зор засяли із-під вій…
О, скільки в їх незломної надії,
О, скільки в їх на щастя любих мрій!

Нехай співа, нехай ті співи ллються,
Хай очі ті і сяють, і сміються,
І хай огонь кохання в їх горить!

Нехай співа! Удруге вже такая
Не зацвіте весна їй золотая,
Яка цвіте в душі її в цю мить!

🇺🇦Борис Грінченко
#поезія #українська_поезія

Мітченко Людмила
«Зоряний бик» 1995 рік

Я так і не збагнув
і досі ще не знаю,
чи світ мене минає,
чи я його минув.

Василь Стус

Володимир Колесников
«Мати соняшників» 2021 рік

День відходить, кудись поквапившись.
Вечір. Тиша. Тебе нема.
І в рояля холодні клавіші
білі-білі, немов зима.

Три зорі, мов тугі бемолі.
Три тополі, мов до-ре-мі.
І в тенетах німого болю
я один при отій зимі.

Сині тіні в снігах митарствують.
Небо — наче сріблястий ґрот..
Над душею всевладне царствують
дивні очі зелених нот.

Білій тиші в лице зорію.
Кожен порух її ловлю.
І тобою забуте грію
захололе пташа — люблю.

✍️ Грицько Чубай
#поезія #українська_поезія

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу, але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.

✍️ Ліна Костенко
#поезія #українська_поезія

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю,
Свою усмішку у холодній втомі
Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати,
І недоречно скиглити чомусь,
Але, як треба буде заридати,
Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду,
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

✍️ Василь Симоненко
#поезія #українська_поезія

Костянтин Крижицький
«Річка в зимовому лісі» 1890-ті

Іван Рашевський
«В селянській хаті» 1897 рік

Костянтин Трутовський
«Дівчина в місячному сяйві» 1890 рік