Щось за кадром

Це, звісно, не дуже помітно, але щось фоново відбувається. Перекладено вже всі оповідання з “Хмар Централі”. Зараз хочу дочекатись лише оформлення, перед тим, як викладати. Якщо робити - то вже повністю гарно.

Але мова не про те.

Я постійно десь в оточенні думок, що я недостатньо серйозний автор, щоби бути реально комусь потрібним. Не підіймаю надто важких тем. Просто фентезі, просто стімпанк, просто історії якихось героїв…

Але чи може зараз щось бути не про війну?

Знаєте, про що вся лінія “Хмар”?
Про усвідомлення колективної відповідальності. Про виправлення помилок своїх предків. І відплату за них.

Що б не намагались донести мої тексти - це просто моє дослідження якихось тем. Що іноді виявляється актуальнішим, ніж здавалось навіть мені.

Цікаво плететься.

Дуже люблю це відео!💙💛

Трохи з запізненням, але.

У ТБ Торонто в стрімі було інтерв'ю з Нуріманом Алієвим, одним з творців фільму Додому. І говорили вони про кримських татар.

Я знаю, що їх історія трагічна.
Але всю глибину болю усвідомлюєш не відразу.

Я пам'ятаю, як нам на географії розповідали про те, що в Україні дві етнічні нації - українці та кримські татари. З тих пір це було для мене чимось очевидним і зрозумілим. Вони частина України, свої, най навіть знаю я про їх історію/культуру не багато.

Мене радувало те, що Джамала перемогла на Євробаченні. Бо це була пісня про біду кримського народу. І головне - вона була їх мовою.
І що в зверненні президента звучала кримсько татарська мова.

І тоді, і зараз - це відчувалось чимось дуже правильним і логічним. Може тому що я теж зі свого боку знаю, як відчувається, коли чуєш свою рідну мову там, де їй завжди було місце, але де її не було.

В Україні не може бути російської мови в жодному статусі - ні другої державної, ні регіональної. Бо нахуй. Бо в світі є країна, в якій носії цієї мови можуть нею розмовляти, розвивати і взагалі робити, що хочуть.

У української мови є тільки Україна.
У кримських татар є тільки Крим.

Десь в дурних пророцтвах, ще в 14 році, після анексії Криму хтось казав, що він повернеться до України. Як кримсько татарський.

"Те, що робили з нами, зараз намагаються робити з усією Україною. Ми це вже бачили" (с)

Але нас не стерти.
Нікого більше не стерти.

​Хмари

В цей спекотний київський понеділок без жодних вагомих на те причин - тепер в загальному доступі моє оповідання "Хмари". Саме з нього почалась маленька серія оповідань, яка частково так і носить його ім'я, - "Хмари Централі".

Але все по черзі.

Поки що дуже атмосферне оповідання, в якому мало що зрозуміло, але однозначно є настрій та емоції. І дуже багато хмар =)

А ще - абсолютно прекрасна обкладинка від Tais.

_______

У випускника Академії лише один шлях - на причал, на пошуки дирижабля, який тепер повинен стати його новим домом. Але в хаосі вирішення дрібних питань дуже легко випустити з уваги те, що саме за борт тобі дістався. І як так виходить, що сама реальність серед пухнастих хмар відчувається якоюсь химерною, ніби вигаданою. Ніби до спогадів, що ти абсолютно точно маєш, хтось домішав щось зайве.

Take a walk through my head

Це навряд можна взагалі вважати творчістю, це щось ближче до арт-терапії. А загалом - це саме той хаос, що панує у мене в голові. Уривки і неможливість зосередитись.

Я народився в Києві
За новими трендами я - київський торт

У мене чернігівський говір
І типове українське лице
Бо хто вигадав, що ми блакитноокі блондини, той не бачив нікого з нас

Хоча я знаю одного такого, окрім Наруто
Що теж той ще козак

Мій дім стоїть. І в ньому знов не працює ліфт.
А в дворі квітне шипшина

Я не маю нікого, хто б вже помер
Я не маю знайомих в цих страшних списках імен
Спалені будинки, вулиці, міста...

Мені все ще щастить

Мої рідні десь там, за кордоном, в безпеці
Чужі, непотрібні, розгублені
Бо тільки в Києві є земля під ногами
Тепер я це знаю

Мої друзі такі самі тіні з пустими очами

Мені відбирає мову ще до першої спроби
Ніби мені ще два роки і слів я не знаю

Коли я кажу про прощення
Моя терапевтка питає чи хтось про нього просив

Я такого не чув

Я розумію, як хочеться закрити очі і вуха руками
Назвати всіх нациками, а себе святими рятівниками
Кричати, що то все брехня

Я розумію, як боляче і страшно до паніки
Усвідомлювати, що саме ти породив цю гидоту
Цю гідру з газу та нафти

І не розумію, як можна цього не робити
Навіть не намагатись

Нас вчили судити по собі, приміряти чужу шкіру на себе
Я вчився вживатись в будь-кого
Так пишуться персонажі

Мій терапевт каже, що ні
Що хтось думає так, як ти ні за що не збагнеш, не зумієш

Як тоді жити?

Я не знаю як жити в світі, який бабуся ніколи не змогла б збагнути
І добре, що вона його не побачить.
Добре, що не дожила.

Спасибі русні за такі думки.
А за разом за знання, без яких ми могли б і прожити
З яким звуком летить снаряд, і куди від нього тікати.
Як відрізнити техніку і що робити при згвалтуванні і після

Скажи паляниця
Де відділення монобанку
Є ще межа твоїй русофобії? То поливай її далі, доки ще є місце

Я не знаю, як буде далі. Та не буде вже як колись
Дайте нам жити
Відплакати всіх, кого втратили, відплатити за весь біль по точним рахункам
А далі жити. І не питати що там, "за порєбріком"

Хай гниють.

Та без нас
Бо жоден Наруто не стоятиме за Коноху так, як ми за свою Україну.

...

До мене якось прийшла подруга з напів філософським питанням - чи хотіла б вона, щоб її діти говорили російською. Це мова ворога і в чомусь розуміти його, коли він не розуміє тебе, - це перевага.

Проте.

Набагато сильніше, ніж мова, мене турбує те, що українських дітей треба буде вчити завжди пам'ятати, де бомбосховища. І поводженню зі зброєю.

Бо загроза не зникне.
Йобнутий сусід нікуди не дінеться.
І не переїхати, ні кудись переселити його з планети не можна.

Був би шанс, якби рф розвалилась зсередини. Нам не стане сил це розрубати на частини. Але шоб стались якісь рухи зсередини...

Камон.
Якщо там ще були люди, то вони давно виїхали. Забивши на свою відповідальність.

Русофобія недостаня.
Кляті українці не бажають помирати мовчки. І борються за кожний сантиметр землі.

Відплата буде за кожне життя.

З Днем Конституції.

В дитинстві мені здавалось, що десь глибоко в шафі, бережно завернутий в рушники, у кожного є повний український костюм.

Зазвичай я роблю пост вже після того, як зроблю одяг на всіх моїх ляльок.
Але з вишиванками процес дещо довший.
Ну і це просто гарно =)

Я знов дочекався повні -
Так солодко ниють зуби.
І вовк мій - рветься назовні,
Й тримати його - я не буду.

Темніють, гострішають кігті.
"Піксель" потертий скидаю.
Не боюся свинцю та міді,
А срібла - у них немає.

Світлішає ніч - відразу.
Сповзає розірвана шкіра.
Пульсують, стискаються м'язи
Голодного дикого звіра.

Чужинцю, молись наостанок,
Молись. Та це - не врятує.
Аж поки не зійде світанок -
"Козацьке сонце" панує!

Сьогодні - ти навіть не "ворог" -
Ти - здобич, налякана жертва.
Місяць - здіймається вгору.
Я йду - вбивати і жерти.

Хай мати твоя заплаче.
Нехай завиє дитина -
Я - сіроманець, а значить -
"Теплак" мені не потрібен.

Земля ця - надасть мені сили,
Розбудить прокляття забуті -
Сьогодні ти ляжеш в могилу
Від хижої вовчої люті.

Ти йшов гвалтувати, зайдо -
З благословіння тирану.
Я ж буду - опівдні, завтра
Блювати твоїми кістками.

І "скрепи твої духовні"
Не доживуть до світання -
Я знов дочекався повні.
Я вийшов на полювання.

Вірш Василя Муліка

А я продовжую робити вишиванки лялькам...
Цього разу сукня. Наче закоротка спідниця, але фокус-група сказала, що норм =)

Пролягла дорога від моїх воріт до твоїх воріт, як струна~

Ще дві вишиванки. Цього разу класичні червоно-чорні.