🇸🇦🇵🇰🇹🇷 Оборонний пакт між Саудівською Аравією, Пакистаном і Туреччина — нове НАТО?
Форс такої новини очевидний. Нерідко можна побачити тейки, що Близький Схід гуртується в протистоянні проти Ірану чи як мінімум простежується своєрідна "ісламська солідарність". Тут же ситуація цікавіша. Ще рік тому у вересні Саудівська Аравія уклала подібну оборонну угоду з Пакистаном, але на ділі вона працювала ще дуже й дуже давно. Пакистанці є традиційними військовими союзниками Саудівської Аравії в регіоні: співпраця пілотів у 1960-х, з 1980-х на рівні спецслужб вони фінансували моджахедів у Афганістані, а в Ріяді був постійний контингент пакистанських солдат після 1982 року, якраз за 8 років до розміщення американської армії в Саудії, але й 3 роки після теракту в Мецці. Теракт якраз був організований представником клану Утайба (більше в цьому пості), що був головною ударною силою династії Аль Сауд за часів завоювання Аравійського півострова в першій половині ХХ століття і досі складає кістяк саудівської національної гвардії.
Поки що судити складно, але бажання Мохаммеда бін Салмана поступово трансформувати Саудівську Аравію в більше світську монархію закономірно зустріне спротив інших кланів, навіть якщо в Саудитів племінна солідарність "асабійя" закріплена на величезному рівні. Так, силові структури контролюються кронпринцом Саудії, але колись клан Утайба вже організовував повстання у 1930-х, коли інтереси Утайба розійшлись з інтересами Саудів щодо Трансйорданії. Пакистан стає в цьому випадку джерелом оборонного аутсорсу. Солдати лояльні першочергово Ісламабаду і не мають вираженої симпатії до конкретного клану. Інтерес Ісламабаду зрозумілий в контексті економічних дивідендів — економіка переживає серйозну кризу і саудівські інвестиції як ніколи пакистанцям необхідні. Більш того, Пакистан і Саудівська Аравія не мають спільного ворога чи зони конфлікту інтересів, тому їхня посилена співпраця в сфері оборони більш ніж очевидна. З 1982 року дислоковано близько 1.600 пакистанців, з 2018 — ще 1.000, а з 2025 — до 8.000.
Туреччина має складніші відносини, зважаючи на інцидент з Джамалем Хашоґджі в 2018 році, тривалою блокадою, конфліктом інтересів через фактор "Братів-мусульман" (Анкара для них ситуативний союзник, Ріяд — ідеологічний кровний ворог), а також історичний дискурс в обох країнах. Саудівська Аравія прямо називає епоху османського Близького Сходу "окупацією", а Ердоган просуває концепцію "неоосманізму". Тим не менш, навіть зараз обидві країни мають спільні інтереси. Туреччина — друга за силою армія НАТО, яка зацікавлена у ринках збуту, а Саудівська Аравія взамін на безпеку може дати Анкарі доступ до багатомільярдних інвестиційних фондів. Хоч Саудівська Аравія має величезний оборонний бюджет, її армія потерпає від кадрового дефіциту і браку досвіду через тривалий опір на безпекові гарантії США. Тобто це знову прояв транзакційних відносин без відмови від кулуарної боротьби за регіональний вплив між МбС й Ердоганом.
MENAlysis — все про Близький Схід
#аналітика
Форс такої новини очевидний. Нерідко можна побачити тейки, що Близький Схід гуртується в протистоянні проти Ірану чи як мінімум простежується своєрідна "ісламська солідарність". Тут же ситуація цікавіша. Ще рік тому у вересні Саудівська Аравія уклала подібну оборонну угоду з Пакистаном, але на ділі вона працювала ще дуже й дуже давно. Пакистанці є традиційними військовими союзниками Саудівської Аравії в регіоні: співпраця пілотів у 1960-х, з 1980-х на рівні спецслужб вони фінансували моджахедів у Афганістані, а в Ріяді був постійний контингент пакистанських солдат після 1982 року, якраз за 8 років до розміщення американської армії в Саудії, але й 3 роки після теракту в Мецці. Теракт якраз був організований представником клану Утайба (більше в цьому пості), що був головною ударною силою династії Аль Сауд за часів завоювання Аравійського півострова в першій половині ХХ століття і досі складає кістяк саудівської національної гвардії.
Поки що судити складно, але бажання Мохаммеда бін Салмана поступово трансформувати Саудівську Аравію в більше світську монархію закономірно зустріне спротив інших кланів, навіть якщо в Саудитів племінна солідарність "асабійя" закріплена на величезному рівні. Так, силові структури контролюються кронпринцом Саудії, але колись клан Утайба вже організовував повстання у 1930-х, коли інтереси Утайба розійшлись з інтересами Саудів щодо Трансйорданії. Пакистан стає в цьому випадку джерелом оборонного аутсорсу. Солдати лояльні першочергово Ісламабаду і не мають вираженої симпатії до конкретного клану. Інтерес Ісламабаду зрозумілий в контексті економічних дивідендів — економіка переживає серйозну кризу і саудівські інвестиції як ніколи пакистанцям необхідні. Більш того, Пакистан і Саудівська Аравія не мають спільного ворога чи зони конфлікту інтересів, тому їхня посилена співпраця в сфері оборони більш ніж очевидна. З 1982 року дислоковано близько 1.600 пакистанців, з 2018 — ще 1.000, а з 2025 — до 8.000.
Туреччина має складніші відносини, зважаючи на інцидент з Джамалем Хашоґджі в 2018 році, тривалою блокадою, конфліктом інтересів через фактор "Братів-мусульман" (Анкара для них ситуативний союзник, Ріяд — ідеологічний кровний ворог), а також історичний дискурс в обох країнах. Саудівська Аравія прямо називає епоху османського Близького Сходу "окупацією", а Ердоган просуває концепцію "неоосманізму". Тим не менш, навіть зараз обидві країни мають спільні інтереси. Туреччина — друга за силою армія НАТО, яка зацікавлена у ринках збуту, а Саудівська Аравія взамін на безпеку може дати Анкарі доступ до багатомільярдних інвестиційних фондів. Хоч Саудівська Аравія має величезний оборонний бюджет, її армія потерпає від кадрового дефіциту і браку досвіду через тривалий опір на безпекові гарантії США. Тобто це знову прояв транзакційних відносин без відмови від кулуарної боротьби за регіональний вплив між МбС й Ердоганом.
MENAlysis — все про Близький Схід
#аналітика
Telegram
🟢 MENAlysis
🇸🇦Отже, це буде заключний пост по темі тероризму і далі переходитиму до тематики історії Близького Сходу. Це буде квінтесенція історії і аналітики, оскільки тут я відповім на 2 питання: чому стався теракт в Мецці у 1979 році та чому зараз саудівська політична…
❤7👍4🔥2
Розмовлятимемо сьогодні о 9:00 про ситуацію на Близькому Сході на телеканалі "Новини.LIVE". Під гарячу ранкову каву аналізуємо не менш гарячий регіон!
YouTube
⚡️Ранок.LIVE — Зеленський попередив: Росія отримала нову поставку балістики з КНДР. Новини 11 серпня
Північна Корея продовжує постачати зброю Росії, а накопичений у війні досвід може допомогти Пхеньяну вдосконалити свій ракетний потенціал. Про це заявив президент України Володимир Зеленський, відзначивши розширення військової співпраці між країнами, де КНДР…
👍6❤2
Сьогодні також розмовлятимемо з Віктором Коренівським на тему оборонного союзу між Туреччиною, Пакистаном і Саудівською Аравією. Відповідатимемо на питання, чи буде в нас "близькосхідне НАТО" і що це значить для геополітики Близького Сходу.
🔥4
Forwarded from Victor Korenivskiy (Victor)
14:00
Політолог Денис Клименко розповість про військовий союз Туреччини, Пакистану та Саудівської Аравії. Дуже цікава "компанія" зібралася...
https://www.youtube.com/live/sJD_Z2sh7hc?si=k8ZFk3-2MeaKnl7o
Політолог Денис Клименко розповість про військовий союз Туреччини, Пакистану та Саудівської Аравії. Дуже цікава "компанія" зібралася...
https://www.youtube.com/live/sJD_Z2sh7hc?si=k8ZFk3-2MeaKnl7o
YouTube
Східне НАТО? | Туреччина, Пакистан і Саудівська Аравія створили військовий союз! Денис Клименко
#туреччина #пакистан #саудівськааравія
Туреччина, Пакистан та Саудівська Аравія уклали оборонну угоду. Документ передбачає, що збройний напад на одну із держав-учасниць розглядатиметься як напад на всіх. Чи можна цей союз порівнювати з НАТО? Деталі взаємних…
Туреччина, Пакистан та Саудівська Аравія уклали оборонну угоду. Документ передбачає, що збройний напад на одну із держав-учасниць розглядатиметься як напад на всіх. Чи можна цей союз порівнювати з НАТО? Деталі взаємних…
🔥6👍3
Дуже вдячний "Комерсант Український" за запрошення на інтерв'ю. Ситуація на Близькому Сході як завжди непроста, а безліч дрібних нюансів нас досі непокоїть попри актуальність з 2022 року. Наприклад, чому наше посольство досі стоїть в Ірані і як боротися із впливом Росії в регіоні. Відповіді на це і інші питання побачите за посиланням нижче, буде цікаво :D
MENAlysis — все про Близький Схід
MENAlysis — все про Близький Схід
YouTube
«Погрожують нам балістикою» – навіщо у Києві посольство Ірану? путін втрачає Близький Схід|Клименко
Аналітик з питань Близького Сходу та Північної Африки Денис Клименко – про дипломатичну боротьбу України та Росії за вплив у арабському світі, роль Ірану у війні та нові можливості української дипломатії.
У відвертому інтерв’ю говоримо про найважливіше:
🇺🇦🇷🇺 Україна…
У відвертому інтерв’ю говоримо про найважливіше:
🇺🇦🇷🇺 Україна…
👍9❤5🔥2
🇮🇷🇺🇦 Позиція іранських проурядових ЗМІ щодо обстрілів Росією України
На тлі обстрілу 20 серпня України з боку Росії, довелось побачити в деяких телеграм-каналах меми ґатунку: "Чергова ніч в Києві, поки американці витрачають свої дорогі ракети для збиття наших дешевих дронів." Посил до нас і наших партнерів простий – вбити клин між Україною та її західними союзниками. Вся інша аудиторія отримує красиву історію, в якій Україна виступає проксі Заходу у війні з Росією. На фасаді прямої агресії щодо українців нуль (Іран же заперечує "шахеди"), тому це не руйнує основну доктрину зовнішньої політики Ірану – ніколи і ні за яких обставин не виступати агресором. Бойові дії на аутсорсі іранськими проксі.
Самі видання Ірану продовжують цей наратив ще з 2022 року. Якщо вони підтвердять постачання Росії зброї для обстрілів України – міф руйнується, а Іран перетворюється на агресора. Тому для підтримання цього міфу у Тегерані і вдаються до символічно "доброзичливих" дій: від стурбованості щодо розриву дипвідносин аж до відкриття книги жалоби по аятолі Алі Хаменеї.
Така інформаційна кампанія діє як підкріплення російської пропаганди. Просуваються повністю ідентичні наративи: Захід не вивозить цю війну, Україну використовують, Росію змусили напасти, а Захід от-от розвалиться. У нашій дипломатії ламає подібні наративи – постійний тиск українських дипломатів щодо трагедії PS752, яку Іран розглядає як токсичний актив для себе. Як би це не було цинічно, це один з ефективних інструментів боротьби із самовіктивізацією Тегерану.
MENAlysis — все про Близький Схід
На тлі обстрілу 20 серпня України з боку Росії, довелось побачити в деяких телеграм-каналах меми ґатунку: "Чергова ніч в Києві, поки американці витрачають свої дорогі ракети для збиття наших дешевих дронів." Посил до нас і наших партнерів простий – вбити клин між Україною та її західними союзниками. Вся інша аудиторія отримує красиву історію, в якій Україна виступає проксі Заходу у війні з Росією. На фасаді прямої агресії щодо українців нуль (Іран же заперечує "шахеди"), тому це не руйнує основну доктрину зовнішньої політики Ірану – ніколи і ні за яких обставин не виступати агресором. Бойові дії на аутсорсі іранськими проксі.
Самі видання Ірану продовжують цей наратив ще з 2022 року. Якщо вони підтвердять постачання Росії зброї для обстрілів України – міф руйнується, а Іран перетворюється на агресора. Тому для підтримання цього міфу у Тегерані і вдаються до символічно "доброзичливих" дій: від стурбованості щодо розриву дипвідносин аж до відкриття книги жалоби по аятолі Алі Хаменеї.
Така інформаційна кампанія діє як підкріплення російської пропаганди. Просуваються повністю ідентичні наративи: Захід не вивозить цю війну, Україну використовують, Росію змусили напасти, а Захід от-от розвалиться. У нашій дипломатії ламає подібні наративи – постійний тиск українських дипломатів щодо трагедії PS752, яку Іран розглядає як токсичний актив для себе. Як би це не було цинічно, це один з ефективних інструментів боротьби із самовіктивізацією Тегерану.
MENAlysis — все про Близький Схід
❤7😡4👍3
Це один з дрібних аргументів на користь того, що міждисциплінарний підхід в міжнародних відносинах грає роль і на одній геополітиці далеко не вивезеш. Глибина Перської затоки в середньому складає 50 метрів. Максимальна — близько 100 метрів. Осадка (як сильно занурюється) повністю загруженого крупного нафтового танкера — 20-25 метрів. Якщо такий заїде в нафтовий термінал на узбережжі — він просто сяде на мілину. Але якщо возити нафту малими кораблями, кожен треба фрахтувати і страхувати — це зайві витрати. А витрати треба мінімізувати, коли поставки в американсько-іранському конфлікті дорогі.
Який вихід? Перший варіант — нагрузити під зав'язку 2-3 середніх танкери і в безпечній зоні зробити перевалку на крупний танкер (процес STS). Інший — привезти цей великий танкер прямо в Затоку і завантажити в SPM-буй. SPM — спеціальний резервуар, що знаходиться в кількох кілометрах від нафтового терміналу вже на глибині і підключений нафтопроводами до суші. Танкер підключається до нього і стоїть на закачці нафти до 48 годин, після чого відчалює на вигрузку покупцю.
Геополітика тут теж грає величезну роль. Удар по танкеру ще не проблема — страховка злетить, але можна зафрахтувати новий. Але удар по бую одразу означає знищення інфраструктури ціною до $15 млн, пошкодження самого обладнання на ціну до $140 млн і замовлення нового буя за явно вищою ціною (через підвищення попиту) в офшорних компаніях, оскільки ці буї запатентовані і виготовляються першочергово Нідерландами, Монако й США. А це означає, що тимчасово відбувається пересадка на малі кораблі і доходи суттєво просідають. І це лише контекст буйків для закачки нафти в танкер, тому будь-які знання ефективні, якщо правильно їх використати.
MENAlysis — все про Близький Схід
#аналітика
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍6❤4🔥2
Розмовлятимемо сьогодні на телеканалі "Новини.LIVE" про ситуацію на Близькому Сході о 19:00. Переходьте за посиланням і слухайте про поточні події в найгарячішому регіоні планети!
YouTube
⚡️15 минут назад! ДРАПАТЫЙ провел экстренное совещание: есть новости с фронта! Новини.LIVE
Главнокомандующий ВСУ Михаил Драпатий сосредоточен на сохранении личного состава, равномерном пополнении бригад и назначении военных на должности в соответствии с их навыками. Приоритет в кадровой политике отдается профессиональным и эффективным командирам…
❤4👍4
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Поговорили учора увечері на "Новини.LIVE" разом з Олександром Колесніченком про ситуацію на Близькому Сході, Центрально-Східній Європі та візит Директора ЦРУ до Росії.
Слухайте повний фрагмент ефіру за посиланням: що означають нові санкції США проти Ірану, що можна чекати від конфлікту далі, і яка надалі стратегія Вашингтону.
MENAlysis — все про Близький Схід
Слухайте повний фрагмент ефіру за посиланням: що означають нові санкції США проти Ірану, що можна чекати від конфлікту далі, і яка надалі стратегія Вашингтону.
MENAlysis — все про Близький Схід
👍3🔥3😎2
Forwarded from Будда в Конгресі
🛢️США нарешті отримують контроль над величезними запасами нафти Венесуели
Дональд Трамп офіційно оголосив про нову масштабну угоду з тимчасовою президенткою Венесуели Делсі Родрігес. Завдяки цій домовленості Сполучені Штати отримують мажоритарний контроль над 65 мільярдами барелів розвіданих нафтових запасів. Президент США підкреслив, що це не коштуватиме американським платникам податків ані цента і більш ніж подвоїть нафтові резерви країни.
Угоду готували держсекретар Марко Рубіо та міністр оборони Піт Хегсет у партнерстві з приватним бізнесом. Цей крок є вкрай важливим для Трампа напередодні листопадових проміжних виборів, адже його адміністрація шукає шляхи зниження цін на бензин у країні. Венесуела володіє найбільшими запасами нафти у світі, які оцінюються у 303 мільярди барелів, і Вашингтон активно працює над забезпеченням стабільного потоку сировини на свої нафтопереробні заводи.
Проте всередині самої Венесуели новина викликала обурення. Після того, як у січні американські сили усунули від влади Ніколаса Мадуро, місцева опозиція чекала на реальні політичні зміни. Натомість нову нафтову угоду вони відверто називають «масштабним захопленням ресурсів», а дії США порівнюють із мафіозними методами.
Незважаючи на критику політиків, бізнес-процеси йдуть за планом. Очікується, що вже наступного тижня Chevron та інші американські енергетичні гіганти підпишуть контракти на мільярди доларів для інвестицій у венесуельські нафтові родовища.
Дональд Трамп офіційно оголосив про нову масштабну угоду з тимчасовою президенткою Венесуели Делсі Родрігес. Завдяки цій домовленості Сполучені Штати отримують мажоритарний контроль над 65 мільярдами барелів розвіданих нафтових запасів. Президент США підкреслив, що це не коштуватиме американським платникам податків ані цента і більш ніж подвоїть нафтові резерви країни.
Угоду готували держсекретар Марко Рубіо та міністр оборони Піт Хегсет у партнерстві з приватним бізнесом. Цей крок є вкрай важливим для Трампа напередодні листопадових проміжних виборів, адже його адміністрація шукає шляхи зниження цін на бензин у країні. Венесуела володіє найбільшими запасами нафти у світі, які оцінюються у 303 мільярди барелів, і Вашингтон активно працює над забезпеченням стабільного потоку сировини на свої нафтопереробні заводи.
Проте всередині самої Венесуели новина викликала обурення. Після того, як у січні американські сили усунули від влади Ніколаса Мадуро, місцева опозиція чекала на реальні політичні зміни. Натомість нову нафтову угоду вони відверто називають «масштабним захопленням ресурсів», а дії США порівнюють із мафіозними методами.
Незважаючи на критику політиків, бізнес-процеси йдуть за планом. Очікується, що вже наступного тижня Chevron та інші американські енергетичні гіганти підпишуть контракти на мільярди доларів для інвестицій у венесуельські нафтові родовища.
❤5
🇻🇪🛢 Пан Олександр у своєму пості вказав цікаву річ, тому я хочу доповнити це в двох постах
Отже. США беруть на короткий повідок Венесуелу і, здається, все серйозно. Найперша за розміром запасів нафти країна. Співзасновниця ОПЕК. Величезний потенціал. Американський енергетичний ринок так влаштований, що надлишок сланцевої легкої нафти йде на експорт, але легка нафта годиться лише на бензин. Треба ще важка нафта на споживання, яка годиться не лише на бензин, а й на паливо для літаків, кораблів, крупних машин, прокладку асфальту і мастила. Тому така нафтова країна імпортує величезні обсяги нафти з Канади й Близького Сходу, а на березі Мексиканської затоки в Х'юстоні й Новому Орлеані стоять спеціальні НПЗ — справжній еталон серед усіх НПЗ світу.
Плюсів від цієї нафти маса. Одразу це ламає ключового союзника Росії та Китаю в регіоні. Венесуела тепер де-факто пішла на поступки перед Штатами через залежність від американських нафтових технологій та доларових розрахунків. Венесуела буквально була змушена віддати мажоритарний контроль інвестора над нафтовими резервами. В таких країнах для захисту свого бізнесу від зовнішнього впливу підключають принцип "не більше 49%", коли національна компанія завжди контролює 51% і більше активів у спільному підприємстві, як-от це робить Алжир. Каракас буквально примусили до зміни законодавства та однієї з важливих статей конституції держави.
Який би Трамп не вважався непередбачуваним madman, з Близьким Сходом авантюра і дала свої плоди. Штати контролюють родовища на 65 млрд барелів нафти, ОАЕ покинули ОПЕК, а тепер говорять і про потенційний вихід Венесуели з картелю. Якщо такий тренд буде заданий, то Саудівська Аравія продовжить втрачати вплив, а це означає ризик повернення до статус-кво перед 1960 роком — нафтовий ринок диктували вестерни. Зараз, звичайно, не так радикально, але все ж, нафтові доходи Саудії в перспективі просядуть. Повертаючись до ситуації на Близькому Сході, малоймовірно, що Іран в майбутньому не буде використовувати протоку в якості інструмента впливу. Це означає, що стабільно там фрахт зі страховками будуть в рази дорожчими, ніж раніше. Враховуючи також фактор перенасичення нафтового ринку з боку ОАЕ (Абу-Дабі планують з допомогою французів наростити видобування нафти до 6-7 млн барелів на день), Штатів, Латинської Америки (Бразилія і Гайяна) і Росії, проблеми економічної диверсифікації Саудівської Аравії зіткнуться із ще сильнішими перепонами.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
Отже. США беруть на короткий повідок Венесуелу і, здається, все серйозно. Найперша за розміром запасів нафти країна. Співзасновниця ОПЕК. Величезний потенціал. Американський енергетичний ринок так влаштований, що надлишок сланцевої легкої нафти йде на експорт, але легка нафта годиться лише на бензин. Треба ще важка нафта на споживання, яка годиться не лише на бензин, а й на паливо для літаків, кораблів, крупних машин, прокладку асфальту і мастила. Тому така нафтова країна імпортує величезні обсяги нафти з Канади й Близького Сходу, а на березі Мексиканської затоки в Х'юстоні й Новому Орлеані стоять спеціальні НПЗ — справжній еталон серед усіх НПЗ світу.
Плюсів від цієї нафти маса. Одразу це ламає ключового союзника Росії та Китаю в регіоні. Венесуела тепер де-факто пішла на поступки перед Штатами через залежність від американських нафтових технологій та доларових розрахунків. Венесуела буквально була змушена віддати мажоритарний контроль інвестора над нафтовими резервами. В таких країнах для захисту свого бізнесу від зовнішнього впливу підключають принцип "не більше 49%", коли національна компанія завжди контролює 51% і більше активів у спільному підприємстві, як-от це робить Алжир. Каракас буквально примусили до зміни законодавства та однієї з важливих статей конституції держави.
Який би Трамп не вважався непередбачуваним madman, з Близьким Сходом авантюра і дала свої плоди. Штати контролюють родовища на 65 млрд барелів нафти, ОАЕ покинули ОПЕК, а тепер говорять і про потенційний вихід Венесуели з картелю. Якщо такий тренд буде заданий, то Саудівська Аравія продовжить втрачати вплив, а це означає ризик повернення до статус-кво перед 1960 роком — нафтовий ринок диктували вестерни. Зараз, звичайно, не так радикально, але все ж, нафтові доходи Саудії в перспективі просядуть. Повертаючись до ситуації на Близькому Сході, малоймовірно, що Іран в майбутньому не буде використовувати протоку в якості інструмента впливу. Це означає, що стабільно там фрахт зі страховками будуть в рази дорожчими, ніж раніше. Враховуючи також фактор перенасичення нафтового ринку з боку ОАЕ (Абу-Дабі планують з допомогою французів наростити видобування нафти до 6-7 млн барелів на день), Штатів, Латинської Америки (Бразилія і Гайяна) і Росії, проблеми економічної диверсифікації Саудівської Аравії зіткнуться із ще сильнішими перепонами.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍5
🇻🇪🛢 Але тепер поговоримо про недоліки
Венесуела — бідна країна в нестабільному регіоні планети. Після тривалих санкцій, всі нафтові спроможності від видобутку до переробки опинились у стагнації. Для того, щоб реально почати качати звідти нафту в обсягах в районі 3-4 млн барелів на добу, треба до 7 років. А сумарно США повинні інвестувати у відбудову старої інфраструктури та побудову нової близько $100 млрд. Родовища знаходяться в районі нафтогазового басейну Оріноко. Це переважно бітумінозні піски, вкрай насичені сіркою, дорогі за собівартістю видобутку в 3-4 рази від близькосхідної нафти. Від Оріноко треба прокладати трубопроводи до виходу в море, що аналогічно створює проблеми безпеки, оскільки всередині Венесуели діють парамілітарні бандитські утворювання з колумбійськими партизанами. Поверх раніше згаданих 100 ярдів треба величезні інвестиції в оборонно-промисловий комплекс і ймовірне повернення до аутсорсу в іпостасі ПВК. Розміщення американських військ у Венесуелі для захисту нафтової інфраструктури теж очевидне.
Друга проблема — регіональна політика США токсична. Багато країн Латинської Америки традиційно намагаються триматися осторонь цієї світової політики, але втручання ззовні сприймають в штики — колоніальне минуле, як не як. Тому це означає поглиблення співпраці окремих урядів на кшталт Петро в Колумбії чи Сілви у Бразилії з Пекіном та Москвою на противагу Штатам. Китай вже достатньо багато інвестував у венесуельську промисловість, тому дії США можуть сприйматись як "рейдерство", а це недалеко до міжнародних арбітражів чи судової тяганини. Враховуючи те, що угоду розірвати можна після Трампа чи Родрігес з якогось політичного мотиву на кшталт "Америка відмовляється від імперіалістичної політики/Венесуела була змушена тоді підкоритись американцям".
Останнє — це проєкт на довгі десятиліття, який стратегічно може повернути американську політику з пріоритетом до Латинської Америки, якщо американці встигнуть закріпитись. Якщо їм це вдасться, Близький Схід перестане бути максимальним пріоритетом американської зовнішньої політики, але лишиться під американською безпековою парасолькою через загрозу з боку Ірану. Якщо не вдасться, нас чекатиме статус-кво у вигляді кількох недобудов на території Венесуели як пам'ятник зовнішньополітичній доктрині Донро.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
Венесуела — бідна країна в нестабільному регіоні планети. Після тривалих санкцій, всі нафтові спроможності від видобутку до переробки опинились у стагнації. Для того, щоб реально почати качати звідти нафту в обсягах в районі 3-4 млн барелів на добу, треба до 7 років. А сумарно США повинні інвестувати у відбудову старої інфраструктури та побудову нової близько $100 млрд. Родовища знаходяться в районі нафтогазового басейну Оріноко. Це переважно бітумінозні піски, вкрай насичені сіркою, дорогі за собівартістю видобутку в 3-4 рази від близькосхідної нафти. Від Оріноко треба прокладати трубопроводи до виходу в море, що аналогічно створює проблеми безпеки, оскільки всередині Венесуели діють парамілітарні бандитські утворювання з колумбійськими партизанами. Поверх раніше згаданих 100 ярдів треба величезні інвестиції в оборонно-промисловий комплекс і ймовірне повернення до аутсорсу в іпостасі ПВК. Розміщення американських військ у Венесуелі для захисту нафтової інфраструктури теж очевидне.
Друга проблема — регіональна політика США токсична. Багато країн Латинської Америки традиційно намагаються триматися осторонь цієї світової політики, але втручання ззовні сприймають в штики — колоніальне минуле, як не як. Тому це означає поглиблення співпраці окремих урядів на кшталт Петро в Колумбії чи Сілви у Бразилії з Пекіном та Москвою на противагу Штатам. Китай вже достатньо багато інвестував у венесуельську промисловість, тому дії США можуть сприйматись як "рейдерство", а це недалеко до міжнародних арбітражів чи судової тяганини. Враховуючи те, що угоду розірвати можна після Трампа чи Родрігес з якогось політичного мотиву на кшталт "Америка відмовляється від імперіалістичної політики/Венесуела була змушена тоді підкоритись американцям".
Останнє — це проєкт на довгі десятиліття, який стратегічно може повернути американську політику з пріоритетом до Латинської Америки, якщо американці встигнуть закріпитись. Якщо їм це вдасться, Близький Схід перестане бути максимальним пріоритетом американської зовнішньої політики, але лишиться під американською безпековою парасолькою через загрозу з боку Ірану. Якщо не вдасться, нас чекатиме статус-кво у вигляді кількох недобудов на території Венесуели як пам'ятник зовнішньополітичній доктрині Донро.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍7❤3
Вчора мали розмову з Віктором Коренівським щодо актуальних подій на Близькому Сході: санкції США проти Ірану, які тренди задає війна на Близькому Сході, що зараз роблять в кабінетах Тегерану і Вашингтону, а також які загрози чи перспективи це відкриває українському уряду. Також рекомендую підписатись на канал пана Віктора, якщо маєте бажання розширювати світогляд не лише на Близький Схід, а й на інші наукові ніші, зокрема економіку!
MENAlysis — все про Близький Схід
MENAlysis — все про Близький Схід
YouTube
Крах Трампа | Іран знищив гегемонію США! Денис Клименко
#трамп #сша #іран
Іран відверто насміхається з президетна США. Трамп затіяв авантюру, яка ризикує на роки позбавити США боєздатності, а Республіканську партію — влади у Вашингтоні.
До проміжних виборів у Конгрес залишилися лічені місяці. Час грає проти Білого…
Іран відверто насміхається з президетна США. Трамп затіяв авантюру, яка ризикує на роки позбавити США боєздатності, а Республіканську партію — влади у Вашингтоні.
До проміжних виборів у Конгрес залишилися лічені місяці. Час грає проти Білого…
🔥7❤4
🇸🇾 Ситуація в Сирії
Скоро буде вже як 2 роки з моменту падіння режиму Башара Асада. Багато чого змінилось. Туреччина активно підтримує новий уряд Ахмада аш-Шараа, ведеться активно війна з ІД у пустелі Бадія, інвестори потроху заходять, триває важка інтеграція курдських міліцій у армії, а сам уряд наводить свої порядки. Але все ж є низка актуальних проблем.
Судячи з усього, аш-Шараа планує лишити російські війська на своїй території. Дамаск це розглядає як побічний бонус, а не гарант власної безпеки — їм потрібен спосіб балансувати і гарантувати безпеку на кордоні з Ізраїлем. Крім того, росіяни гарантуватимуть безпеку алавітів, з якими Москва (а Башар Асад алавіт) у хороших відносинах. Уряд не раз публічно звинувачували в ЄС в переслідуванні друзів та християн, а агресія проти алавітів могла б спровокувати і без того холодні відносини з "Хізбаллою". Війна США з Іраном на Сирію діє слабко — аш-Шараа тримає нейтралітет. Але недоторканість алавітів тримає на плаву досі серйозну проблему — вони продовжують експортувати наркотик каптагон, хоч Дамаск зумів частково демонтувати низку крупних нарколабораторій. Також продовжується конфлікт навколо Сувейди і друзів, хоч і не такий інтенсивний. На Голанських висотах без змін — поки що йдуть переговори за посередництва США та Йорданії.
Економічна ситуація загалом сприятлива — прогнозується зростання ВВП (але скоріше грає роль фактор низької бази — стрибок від підлоги завжди легше зробити), арабський капітал вже заходить і конкурує з турецьким. Перспективно, якщо вдасться подолати проблему передусім ІД (які зараз також пересіли на тактику мобільних штурмових груп), то можна всерйоз розглядати альтернативні логістичні маршрути через Сирію до Туреччини без потреби йти через Ормузьку протоку. Найбільший логістичний інтерес зараз у Іраку — прокласти маршрути і відновити роботу трубопроводів і позбавити Іракський Курдистан статусу логістичного хабу з Іраку до Туреччини.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
Скоро буде вже як 2 роки з моменту падіння режиму Башара Асада. Багато чого змінилось. Туреччина активно підтримує новий уряд Ахмада аш-Шараа, ведеться активно війна з ІД у пустелі Бадія, інвестори потроху заходять, триває важка інтеграція курдських міліцій у армії, а сам уряд наводить свої порядки. Але все ж є низка актуальних проблем.
Судячи з усього, аш-Шараа планує лишити російські війська на своїй території. Дамаск це розглядає як побічний бонус, а не гарант власної безпеки — їм потрібен спосіб балансувати і гарантувати безпеку на кордоні з Ізраїлем. Крім того, росіяни гарантуватимуть безпеку алавітів, з якими Москва (а Башар Асад алавіт) у хороших відносинах. Уряд не раз публічно звинувачували в ЄС в переслідуванні друзів та християн, а агресія проти алавітів могла б спровокувати і без того холодні відносини з "Хізбаллою". Війна США з Іраном на Сирію діє слабко — аш-Шараа тримає нейтралітет. Але недоторканість алавітів тримає на плаву досі серйозну проблему — вони продовжують експортувати наркотик каптагон, хоч Дамаск зумів частково демонтувати низку крупних нарколабораторій. Також продовжується конфлікт навколо Сувейди і друзів, хоч і не такий інтенсивний. На Голанських висотах без змін — поки що йдуть переговори за посередництва США та Йорданії.
Економічна ситуація загалом сприятлива — прогнозується зростання ВВП (але скоріше грає роль фактор низької бази — стрибок від підлоги завжди легше зробити), арабський капітал вже заходить і конкурує з турецьким. Перспективно, якщо вдасться подолати проблему передусім ІД (які зараз також пересіли на тактику мобільних штурмових груп), то можна всерйоз розглядати альтернативні логістичні маршрути через Сирію до Туреччини без потреби йти через Ормузьку протоку. Найбільший логістичний інтерес зараз у Іраку — прокласти маршрути і відновити роботу трубопроводів і позбавити Іракський Курдистан статусу логістичного хабу з Іраку до Туреччини.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
❤5👍3🔥2
Forwarded from ADASTRA ✨
🇾🇪 Наступ хуситів на Таїз: боротьба за територію, податки та контроль над морськими маршрутами
Коментар молодшого аналітика ADASTRA, автора проєкту «MENAlysis» Дениса Клименка:
✨ ADASTRA І Усе про міжнародні відносини
Коментар молодшого аналітика ADASTRA, автора проєкту «MENAlysis» Дениса Клименка:
Активні бойові дії у єменській провінції Таїз у вересні 2026 року є стратегічною операцією хуситів («Ансар Аллаг»). Її мета – змінити військово-логістичний баланс на південному заході країни та посилити контроль над ключовим морським маршрутом.
Головний удар спрямований на західні райони провінції. Завдання хуситів – вбити географічний клин між військами Президентської керівної ради (PLC) та лояльними до уряду силами Національного опору Таріка Салеха, які контролюють портове місто Моха. Розрізавши цей коридор, хусити позбавлять урядові сили в Таїзі підтримки з моря, а боєздатні війська Салеха притиснуть до узбережжя, здобувши стратегічно важливі висоти зі складним для наступу рельєфом.
Хоча провінція позбавлена великих нафтових покладів, вона є ключовим людським та промисловим ресурсом Ємену – до війни там проживало понад 3 млн населення. Залежність PLC від зовнішньої допомоги лише посилюється, оскільки ракетно-дроновими ударами хусити зуміли паралізувати нафтовий експорт PLC в Аденській затоці. Узяття під контроль індустріальних зон Таїза та митних коридорів забезпечує хуситам доступ до колосальної ненафтової податкової бази. Крім того, підкорення історично протестного міста, яке було епіцентром революції 2011 року, має на меті остаточну внутрішню легітимізацію влади хуситів.
Закріплення на висотах гірського хребта західного Таїза створює для хуситів гірський плацдарм над Червоним морем у вигляді повноцінної цитаделі. Це дозволяє масштабувати вогневий контроль над Баб-ель-Мандебською протокою. В результаті цього в першу чергу постраждає глобальна логістика, що відрізає найкоротший шлях енергоносіїв та товарів між Європою і Азією, стимулюючи інфляцію, але в цих же умовах китайські та російські кораблі негласно мають право на вільний прохід. Для Саудівської Аравії ж перерізається резервний (окрім Ормузької протоки) маршрут поставок нафти на азійські ринки. Ринок комерційного флоту лише посилює ставки на фрахт і ціну за страхові послуги, що змушує судновласників переорієнтовуватись на азійські й трансокеанські ринки. Для України це також означає високі ризики, оскільки ціни на фрахт і страхування балкерів для експортних сільгосптоварів і нафтових танкерів з імпортованим пальним суттєво зростають.
Змушуючи Вашингтон витрачати мільярди на захист судноплавства та повітряне патрулювання, хусити, діючи в інтересах іранської «Осі опору», досягають мети асиметричного виснаження США на Близькому Сході. При цьому хусити успішно капіталізують ескалацію інформаційно: вони продовжують наратив, що конфлікт не є іранський проксі-проєктом, а виступає «суверенною боротьбою із західним імперіалізмом».
✨ ADASTRA І Усе про міжнародні відносини
👍6❤4
🇩🇿🇦🇪 Чому Алжир розірвав відносини з ОАЕ?
Все прозаїчно. Конфлікт за вплив у Сахелі, а також питання Лівії, Ізраїлю та Марокко. Але найбільша проблема точиться навколо внутрішніх справ Алжиру. Це питання підіймали ще на початку 2026 року, але схоже наважились лише щойно накопичилось. Алжирські медіа давно звинувачують Емірати у підривній діяльності на своїй території і заявляв, що працівники посольства ОАЕ організовували фінансування сепаратистського "Рух за автономію Кабілії" (МАК), який для Алжиру є терористичною організацією.
Друга проблема — союзники. У більшості локальних конфліктів Алжир і Абу-Дабі по різні сторони барикад. ОАЕ — союзник Марокко і в Абу-Дабі виступають прямо за план автономії САДР у складі Марокко (проти алжирського плану за незалежність САДР), при цьому називаючи САДР "Марокканською Сахарою". Традиційно, ОАЕ підтримують сили Халіфи Хафтара в Лівії, хоч зараз і намагаються балансувати. В 2019 році ОАЕ одними з перших підтримали Авраамові угоди і почали нормалізацію відносин з Ізраїлем і зараз еміратська нафта проходить транзитом через Ізраїль. Якщо ж у Сахелі РФ підтримує хунти, але з нею ще можна домовитись, то постійні сповіщення про інтереси ОАЕ в регіоні змушують Алжир перейматись. Для Алжиру Сахель завжди був своїм "заднім подвір'ям" і зараз це стало критичною проблемою на тлі планів Алжиру прокласти газопровід ціною $13 млрд. з Нігерії прямо на європейський ринок.
Країни хоч і не були стратегічними партнерами, але такий розрив відносин лише поглибить розкол між державами. Це посилить дипломатичний трек ОАЕ на марокканському напрямку і може спровокувати націоналізацію еміратських підприємств у Алжирі. Наприклад, з 2008 року ОАЕ управляють за 30-річною концесією двома крупними алжирськими портами. У разі, якщо ці підприємства залишаться — між державами може і залишитись вікно до нормалізації відносин. Якщо ж Алжир піде на спалювання мостів — це негативно вплине на притік іноземних інвестицій (а Алжир зараз спеціально для притоку знімає обмеження із законів на володіння алжирськими компаніями мажоритарними частками в спільних підприємствах). Більш того, це буде однозначний сигнал Євросоюзу, який планує інвестувати в алжирську енергетику — Алжир, як основний замінник російського газу, тепер діятиме жорсткіше.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
Все прозаїчно. Конфлікт за вплив у Сахелі, а також питання Лівії, Ізраїлю та Марокко. Але найбільша проблема точиться навколо внутрішніх справ Алжиру. Це питання підіймали ще на початку 2026 року, але схоже наважились лише щойно накопичилось. Алжирські медіа давно звинувачують Емірати у підривній діяльності на своїй території і заявляв, що працівники посольства ОАЕ організовували фінансування сепаратистського "Рух за автономію Кабілії" (МАК), який для Алжиру є терористичною організацією.
Друга проблема — союзники. У більшості локальних конфліктів Алжир і Абу-Дабі по різні сторони барикад. ОАЕ — союзник Марокко і в Абу-Дабі виступають прямо за план автономії САДР у складі Марокко (проти алжирського плану за незалежність САДР), при цьому називаючи САДР "Марокканською Сахарою". Традиційно, ОАЕ підтримують сили Халіфи Хафтара в Лівії, хоч зараз і намагаються балансувати. В 2019 році ОАЕ одними з перших підтримали Авраамові угоди і почали нормалізацію відносин з Ізраїлем і зараз еміратська нафта проходить транзитом через Ізраїль. Якщо ж у Сахелі РФ підтримує хунти, але з нею ще можна домовитись, то постійні сповіщення про інтереси ОАЕ в регіоні змушують Алжир перейматись. Для Алжиру Сахель завжди був своїм "заднім подвір'ям" і зараз це стало критичною проблемою на тлі планів Алжиру прокласти газопровід ціною $13 млрд. з Нігерії прямо на європейський ринок.
Країни хоч і не були стратегічними партнерами, але такий розрив відносин лише поглибить розкол між державами. Це посилить дипломатичний трек ОАЕ на марокканському напрямку і може спровокувати націоналізацію еміратських підприємств у Алжирі. Наприклад, з 2008 року ОАЕ управляють за 30-річною концесією двома крупними алжирськими портами. У разі, якщо ці підприємства залишаться — між державами може і залишитись вікно до нормалізації відносин. Якщо ж Алжир піде на спалювання мостів — це негативно вплине на притік іноземних інвестицій (а Алжир зараз спеціально для притоку знімає обмеження із законів на володіння алжирськими компаніями мажоритарними частками в спільних підприємствах). Більш того, це буде однозначний сигнал Євросоюзу, який планує інвестувати в алжирську енергетику — Алжир, як основний замінник російського газу, тепер діятиме жорсткіше.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
👍7🔥3
Для Трампа це своєрідний подарунок, який потакає його протекціонізму в зовнішній політиці та сприяє розширенню американського впливу на енергетичному ринку. Гризня між США і ОПЕК була давньою проблемою для Вашингтону. 1973 рік — скачок цін на енергоносії через ембарго ОПЕК унаслідок підтримки Заходом Ізраїлю у Війні Судного Дня. Кінець 80-х — скачок нафтовидобування в ОПЕК на противагу СРСР і США. Кінець "нульових" — сланцева революція в США і старт цінової війни: Саудівська Аравія демпінгувала ринок проти Штатів, особливо агресивно це роблячи проти Обами і Байдена через їхню критичну риторику щодо політичного режиму в Ріяді. Трамп підходив до цього обережно, оскільки не хотів псувати відносини із Саудією, але тримав дистанцію. І коли хусити почали тиснути на Саудівську Аравію, Трамп умив руки.
Венесуела у вразливому становищі без можливості нафтовидобутку; ОАЕ покинули ОПЕК; Ірак, Казахстан, РФ та Іран порушують квоти на видобування; безліч країн картелю просто не можуть добувати вище квот — їм немає як експортувати нафту через Ормузьку протоку або експорт нерентабельний через скачок цін на страховки і фрахт танкерів. Саудівська Аравія качала нафту в основному на сході і відправляла танкери через Ормузьку протоку в Азію, але була змушена перелаштовувати трубопровід зі сходу на захід в термінали на експорт у Азію. Хоча ці термінали взагалі призначались для експорту до Європи. І тепер обидві протоки в Азію перерізані — єдиний спосіб заробляти в Європі, але там вже ніша зайнята американською нафтою.
Оскільки на азійському ринку логістика стає дорожчою, імпорт з Азії (і Китаю) стає теж дорожчим, через що внутрішній американський споживач надає перевагу дешевшим американським продуктам, які і без того субсидовані, як та ж нафта. ТНК тепер мусять переносити свої штаб-квартири ближче до кінцевого ключового споживача, підсилюючи американські наміри проводити політику nearshoring (чим ближчий споживач до виробника, тим дешевше доставити товар і послуги). До того ж, ресурси члена ОПЕК, Венесуели, тепер перспективно зможуть працювати на американському ринку через переробку на американських НПЗ у Мексиканській затоці, спеціально заточених під переробку важкої і кислої нафти. Недоліки для Штатів? Внутрішні ціни на пальне вже і без того зросли, а спалах нового конфлікту нівелює старання Трампа набити собі електоральні бали як "миротворця" напередодні виборів до Конгресу. Більш того, це змушує країни Близького Сходу, раніше проамериканські, переорієнтовуватись на КНР, оскільки тепер гарантії американської безпекової парасольки стали ще більш мінливими.
#аналітика
MENAlysis — все про Близький Схід
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤5👍3