- Доця, а давай купим трактор. Трактор - це всігда харашо. Ну або мотоцикл. Я вже не в том возрасті, щоб велосипедом в магазін мотаться.

- я колись книжку читала про любов. Ну там вона його ждала з войни, а він погиб, но не погиб, а потом приходе, а в неї сім'я... Така жизнєнна книжка. Ти не помниш хто її написав? Ти ж філолог, доця, чо ти не помниш? Тю, така книжка хароша, а вона не помне. Привези мені щось почитать, тіки не ото ваше про наркоманщину всяку, шо ви читаєте.
#матьісучукрліт

- Доця, а можеш 100 гривень дядькові на тіліфон скинуть? Ну я йому програла. Нє, ну чо зразу в дурака? Ти ж запрітила і ми не граєм. Ну хіба раз там коли, але не на гроші, чесне слово. А з дядьком поспорили шо наші програють, а вони як знали тоді виграли. Доця, ну яке давлєніє? це ж футбол. Таблєтками закинулись і так кричали "гол", шо я чуть зубами тілівізор не розбила.

- Спасіба тобі, доця, поміняли на татові пам'ятник. Красівий такий, шо я б іще раз за нього замуж сходила. Нє, ну не за пам'ятник, канєшно, а за Славіка.

- доць, я тут знайшла шерсть лубенську, така колюча страшне, помниш, шо з неї ото дрова стирчали?! Так я подивилась, вона така ужасна, давай я тобі носки зв'яжу? Чо ти не хочеш?

- тьотьНіна поїхала в больницю. Ну в неї шось там випада. Возраст, доця, такий шо начина випадати все що до того не одпало.

- Я там тобі передачу передала. Трошки. Нє, ну шо ти вже, трошечки. Там тільки 4 баночки трьохлітровенькі кампотику, помідорчиків, малиночки. А ще ж цибульки і морковчки. Ну небагато... Півмішечка десь. Чо ти бурчиш? Я не чую. Альо... Тут связь погана. Всьо пока. І там ще бурячка, доця тоже трошки.

#трошечкиалепівмішка

- мені кажецця, шо ти слішком багато работаєш. Шось із цим нада робить. Може капусту заквасиш?

- Нє, ну я таке не можу їм сказать. За таке, доця, в тюрму канєшно не посадять, но там же ж дуже сильно взрослі люди, ще вмруть.

- А хто тебе навчив так матюкаться, доця? Я он на трахторній бригаді робила, а там всяке було... Там такі вєщі на ноги падали... А ти ж в культурі робила. Хотя, колись до нас приїжжала солістка з Черкаського хору, то вона ТАКЕ співала, шо її б із трахторної уволили. Казав батько, шо треба було тобі в бугалктерському вчиться.

- Ну які воно новості щас? Сама понімаєш. То хтось вмер, то хтось не вижив.

- тебе шо опять по тілівізору показували? Страшне! Мені Оля сказала, шо ти про секс там розказувала. Дожилась, Тетяно?! Нащо ото було 9 год вчиться, шоб потом в тілівізорі про секс балакать?

- Да, доця... Наліпити під три сотні дрібнюніх пельменів і жодного не ззісти, це ж такого нєрва нада мать. Може тобі вже до врача псіхіческого?

- ну чо б це я тебе ніколи не хвалила??? Ну от помниш... А помниш... А помниш, як ви з Юлькою напилися, а я утром тобі і кажу "от молодець, доця"?!

- у нас в селі ковіда нема. Ну є, шо люди вмирають, але то не од віруса. То од жизні.
#умероджизні

- та я тоже ще не обідала. Ну як чого, кицька прийшла, лягла на руки і спить. То шо мені раді борщу кицю будить?

- ото аби ноги не брила, то й не мерзла б так оце. Воно природа не просто так придумала отето... Опушку. В нас тьотьГаля була така, шо хрін поймеш в гамашах чи ні. І не мерзла.

- доця, я в шкафу знайшла якісь фотографії, де ти там з якимись придурками в світері. Може їх спалить, бо ще діти побачать?
....
- нє, ну вони то так вроді б і прілічні, просто з тих хлопців, два алкоголіка, один наркоман, і ще один агроном. Ладно, палить не буду, але під обложку сховаю. Нашо дітям таке бачить?

- та до мене колись він приїжжав. Ну я йому й сказала, "Знаєш шо, Коля, ти не обіжайся, але ти, Коля, говно". Ну воно таке... Коля просто обідчивий все врем'я.

Обпекла руку. Плачу. Сичу матюки.
Мать моя:
- траба горілкою.
Я:
- пизділкою. Ааааааааа.
Мать моя:
- жиром борсучим.
Я:
- хуючим. Аааааааскабольно
- доця, а єслі й хуючим, вдруг поможе?