- та до мене колись він приїжжав. Ну я йому й сказала, "Знаєш шо, Коля, ти не обіжайся, але ти, Коля, говно". Ну воно таке... Коля просто обідчивий все врем'я.

Обпекла руку. Плачу. Сичу матюки.
Мать моя:
- траба горілкою.
Я:
- пизділкою. Ааааааааа.
Мать моя:
- жиром борсучим.
Я:
- хуючим. Аааааааскабольно
- доця, а єслі й хуючим, вдруг поможе?

- от шо ти за людина? Ні холодцю, ні олів'є. Шо ж ви їстимете? Як це ви ноччу не їстемете? Може ти в сєкті вже?

- доця, мені сложно, щас з тобою балакать, я люстру вішаю. Ну, оту поламану, шо ви викинуть хотіли. Так я її справила, в мене Рома саме таку красіву ізолєнту забув. Чого б я отключала той свєт, це ж іще лазить, я так, акуратнінько.
Доця, ти як інспектор. Всьо пока, я тебе пагано чую.

- Доця... Я там случайно знайшла твої вірші шо ти писала колись дуже давно... Почерк у тебе ужасний, нічо не понятно. Нагадай ким ти там стала? Шо? Опять нічо не понятно. А Свєта он людям манікюра робе.

Розказую матєрі, шо таке рис із карі.
- кароче, я поняла, це таке, як борщ. Ну, тіки без капусти. І без буряка і без картоплі. І з рисом. Чепуха якась.

- я оце дзвоню тобі сказать шоб ти тепло вдавалася. Ну от даже дома... Носочки там, колготки... Майку? Майку вдіваєш? Ну всьо, я так і знала, одморозиш собі і сраку і свою безтолковку.... Як де??? Ото по дорозі від машини до под'єзда і одморозиш. Ужас, 40 год, а вона без майки ходе.

Мама і смартфон.
- я ходила в інтернат.
- куди?
- під липу.
- в інтернет, мама.
- я шось натикала і воно мені ігри показало. А змєйки нема. І там якісь гроші з мене хочуть.
- мам, натисни трикутничок.
- так я ж його і натисла. А там ігри і кажуть дайте грошей.
- мама, не той трикутничок, внизу, малесенький.
- понаробляють трикутників.

- Альо, доця...
- Мам, щось термінове? Я в стоматолога.
- Та нє, я просто хотіла сказать, шо тьотя Ніна приходила...
- Мам, я в стоматолога, давай пізніше.
- Харашо, то ж тьотя Ніна заходила, сказала...
- Мам, я пізніше наберу, я в кріслі в стоматолога.
- та понятно, потом побалакаєм, тьотя Ніна сказала, шо.
- Все, мам, пока...
- Даже побалакать з тобой невозможно...

- Доця, давай посадим бузок за хатою.
- давай, мама...

Мать моя просили передати, що в фейсбуці ображена русня зобаніла мій пост про патамушта. І тому Татуся поки тут розбирається як прикрутити коменти.

Патамушта

Присилає мені один котик/зайчичок з донбаських єбєнєй відосік своєї роботи.
Там він простоволосий, красивий, в одній футболці, вискакує з окопа, хуєре по русні, кричить, "ловіть, підари" і застрибує назад.

І тут зі мною стається дивна метаморфоза. У всій красі проростає в мені #Мать_моя.
- де шолом?
- ой.
- де шолом, я тебе питаю?
- там у підарів чотко лягло.
- щас ти у мене ляжеш. Де бронік?
- та я на минуточку.
- на хуюточку.
- я спішив вбивать ворогів.
- накинуть бронік і шолом - це менше минути.
- я боєць.
- ти вийобуєшся.
- ну ладно.
- хуядно. Ще раз полізеш вбивать ворогів без шолома і броніка, я твоїй жінці розкажу.
- ненада.
- і ременяку їй подарю.
- я більше не буду.
- от і молодець.

Отак і приходить возраст.
ПС: і це я його ше не в'їбала, шо не май місяць, а він без куртки.

Як намахати дітей. Урок 1.
- готуєте жульєн.
- слухаєте дует "фу, бє, я таке їсти не буду".
- п'єте воду, придумуєте план помсти коли вони стануть повнолітні.
- питаєте "хто буде шаурму?"
- слухаєте "я!" "І я!".
- берете лаваш, загортаєте жульєн в лаваш.
- сидите вдоволені, допоки діти не скажуть "а можна добавку?"

От думаю, якщо в лаваш загорнути гарбуз, вони теж його їстимуть?

Трохи думаю перетягувати лахи з фб сюди. Бо безперервний парад білих польт і срана цензура вже замахали. І тут питаннячко...

Робити інший канал, а цей тримати суто під мамське.
Чи хай все буде тут?

Друге питаннячко.
А якщо тут писати на довоєнному і з матюками, ви непритомнієте від цього?

Сука, це ж треба мати такий псевдонім в ФСБ, що навіть хер пожартуєш.
І здається, я знаю, хто там Гурвіник)))

*мучиться, бо всі жарти про псевдо Дубінського не можуть бути смішніші за його псевдо(

Колись у мене були 3 подружки.
Одна любила ронять мір. Ну, з тих, що вийшла по хліб і земля налетіла на небесну ось, тролейбуси перекидаються, дерева падають, вона пиздиться з якимсь алкашом на остановці. Приїжджають менти, пакують і алкаша і подружку, алкаш ригає їй в карман, вона ригає на алкаша, менти кричать. Всі бігають...
Друга любила уроніть те, шо недоуронілось. Ну от вона була із тих, хто вривається до подружки в мєнтовку і кричить "суки, бля, де моя подружка". В результаті потім вони вдвох пиздяться з алкашом в мавпятнику.
Ще одна подружка була із тих, хто бігає кругами і кричить "ааааааааааааааа. Піздєєєєєєєєєєєєєєєєц". Чим усіх відволікає від того, щоб цей світ уже уєбати остаточно.
І була я. Яка спасала світ, тим шо вибачатися перед ментами, умивала алкаша, обіймала, гладила, вмовляла, домовлялася з усіма сторонами і навіть з тролейбусами.

Сьогодні #Мать_моя :
- чо ти так втомилася?
- я мама, кілька разів спасала чийсь світ.
- шо-шо?
- нічо, мам, нічо не робила.
- навєрно на погоду в тебе давлєніє впало. В тебе ж уже возраст, таблетки якісь пий. Бо ти ото скачеш, як молода.

Це якесь знущання, коли бійці скидають класні відео і пишуть "тільки не поширюй".


А там же ж прекрасне. Драматургія, колір, динаміка в кадрі, голос за кадром.
Отак от бачимо кадр наближається. Голос за кадром "осьо я вже тут. Осьо я". Потім бабах ... Камера зверху. в посадці полумʼя і дим, щось детонує. Голос за кадром "Малишка, шо ж тебе так порвало? Малишка, ти на сонечку перегрілася?".

Або от камера згори. Внизу щось швендяють кілька росіян. в кадрі час від часу видно краєчком скид. Коли росіяни гуртуються, скид летить в них. Бабах. Голос за кадром "Нікалай, вставай! Ти шо обідився? Нікалай?".

І я розумію, чому "не поширюй", я розумію, що ще не час. Тому і не поширюю. Але так хочеться, щоб настав час, коли можна. Коли режисери і оператори знімуть форму, відпочинуть і зберуть ті всі відео в кіно. З окопним чорнющим за чорне гумором. З історіями людей, які стали вічністю. З невідомими героями. Зі звичайними людьми, які роблять великі справи.

"Зайшла в метро зла, як собацюра. А там одні жінки поважного віку, військові і кілька хіпстерів сколіозніків. Ні на кого було випустить того внутрішнього воєнкома навіть. Хіпстери стоять, військові сидять. Дожилися, блядь, ні на кого визвіриться. Якби не алкаш біля метро, то щитай шо даром з хати виходила..."

Я і мої ахуєнні подружки)

Та знаю я, що ви на таку хуйню в каналі Мать_моя не очікували. Але моїм коханим, моїм прекрасним, моїм ахуєнним котикам на Вугледарі треба мавіки.
Тобто 500 тисяч гривень на мавіки з теплаком. Бо лишилися зовсім без очей в небі. І там місцина така, що без мавіків можна проїбать, коли підари почнуть двіж. А їм нізя це проїбать, бо вони мені найдорожчі.