Сьогодні Комітет ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки «продовжив» розгляд законопроєкту про проходження військової служби, мобілізації та військового обліку.
Вперше в засіданні брав участь Валерій Сушкевич, голова «Національної асамблеї інвалідів України» та Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю. Говорили про осіб з інвалідністю. Наголошую, знову говорили, а не голосували правки. Тобто досі, жодної з 4195 поданих правок не проголосовано.
В.Сушкевич наполягав, що:
- всі особи з інвалідністю мають бути мобілізовані тільки добровільно;
- особа з інвалідністю має мати право вибрати собі доглядальника;
- не потрібно додаткового підтвердження для І-ІІ групи при оформленні доглядальника.
Підтримую.
Коли я вкотре звернула увагу, що ми досі не перейшли до конкретних правок, а експертів можна було долучити раніше, і що запрошеним гостям не дали змогу договорити, мені спробували виключити мікрофон.
Висновки:
- години розмов
- жодного рішення
- нарешті почали підключати зовнішніх експертів
- комітет все ще чіпляється за хибну зону комфорту «як було».
Колеги, «як було» не буде.
Вперше в засіданні брав участь Валерій Сушкевич, голова «Національної асамблеї інвалідів України» та Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю. Говорили про осіб з інвалідністю. Наголошую, знову говорили, а не голосували правки. Тобто досі, жодної з 4195 поданих правок не проголосовано.
В.Сушкевич наполягав, що:
- всі особи з інвалідністю мають бути мобілізовані тільки добровільно;
- особа з інвалідністю має мати право вибрати собі доглядальника;
- не потрібно додаткового підтвердження для І-ІІ групи при оформленні доглядальника.
Підтримую.
Коли я вкотре звернула увагу, що ми досі не перейшли до конкретних правок, а експертів можна було долучити раніше, і що запрошеним гостям не дали змогу договорити, мені спробували виключити мікрофон.
Висновки:
- години розмов
- жодного рішення
- нарешті почали підключати зовнішніх експертів
- комітет все ще чіпляється за хибну зону комфорту «як було».
Колеги, «як було» не буде.
Цікаво, хто тепер от ставить на платну рекламу у Facebook чоловіка нардепки Вікторії Сюмар Дмитра Христюка?
Писала про цей типовий приклад ряжених військових. Отримав хрест від Залужного; УБД підписане генералом Танцюрою. Ні дня не воював. До «служби» звинувачувався у корупції.
Писала про цей типовий приклад ряжених військових. Отримав хрест від Залужного; УБД підписане генералом Танцюрою. Ні дня не воював. До «служби» звинувачувався у корупції.
8 березня побажаю українським громадянкам більше усвідомлення не тільки своїх прав, а й обов’язків. В Конституції немає двох видів громадян, і мобілізація мала б бути для жінок теж, принаймні на:
- небойові посади,
- оборонні підприємства.
Наразі ж ми маємо все більшу різницю реальностей, в яких живуть громадяни і громадянки в Україні. Для жінок війни немає або ж їхня роль все більше підтримуюча і пасивна. Для чоловіків — це війна / очікування мобілізації / відчуття дискомфорту і вини, що не «там» / реабілітація після поранень.
Мобілізація все більше грузне в популізмі політиків, страху опинитися в бюрократичному пеклі ЗСУ без знання про свій шлях і нитті «нафронтниць» — ще однієї категорії громадянок, які активно відправляють в соцмережах українських чоловіків воювати.
Ми самі розтягуємо динаміку розвитку війни, оскільки розвиваємось повільно та тяжіємо до напівмір.
А перемагає той, хто адаптується і змінюється швидше.
Перемагають винахідливіші.
Системніші.
Перемагає народ, не окремі генерали, батальйони і представники влади. Не чоловіки, не жінки.
Народ.
І якщо українські жінки не інтегруються у воєнізацію і боротьбу країни, ми програємо.
Окрема подяка і шана всім українським жінкам, хто усвідомлює, що і як відбувається, та бере участь у наближенні перемоги як добровольці. А також всім, хто не виїхав на «соціалочку» за кордон, а має мужність залишитись тут та долучається до підтримання економіки держави.
Фото: «Ластівка» одна з тисяч.
- небойові посади,
- оборонні підприємства.
Наразі ж ми маємо все більшу різницю реальностей, в яких живуть громадяни і громадянки в Україні. Для жінок війни немає або ж їхня роль все більше підтримуюча і пасивна. Для чоловіків — це війна / очікування мобілізації / відчуття дискомфорту і вини, що не «там» / реабілітація після поранень.
Мобілізація все більше грузне в популізмі політиків, страху опинитися в бюрократичному пеклі ЗСУ без знання про свій шлях і нитті «нафронтниць» — ще однієї категорії громадянок, які активно відправляють в соцмережах українських чоловіків воювати.
Ми самі розтягуємо динаміку розвитку війни, оскільки розвиваємось повільно та тяжіємо до напівмір.
А перемагає той, хто адаптується і змінюється швидше.
Перемагають винахідливіші.
Системніші.
Перемагає народ, не окремі генерали, батальйони і представники влади. Не чоловіки, не жінки.
Народ.
І якщо українські жінки не інтегруються у воєнізацію і боротьбу країни, ми програємо.
Окрема подяка і шана всім українським жінкам, хто усвідомлює, що і як відбувається, та бере участь у наближенні перемоги як добровольці. А також всім, хто не виїхав на «соціалочку» за кордон, а має мужність залишитись тут та долучається до підтримання економіки держави.
Фото: «Ластівка» одна з тисяч.
Із спогадів Олени Степанів (7 грудня 1892 - 11 липня 1963), першої в світі жінки, офіційно зарахованої на військову службу в званні офіцера; чотар (взводний) Української Галицької Армії, ув'язнена радянських таборів:
«Дивує вас, що саме я, а не хтось із посторонніх людей-глядачів пише у про жінку-вояка. Не моя вина. Просьбі редактора годі було відмовити, попросту примусив.
Чи задумувалися ви колись над тим, чим манила, манить і причаровуватиме молодих жінок і дівчат страшна і в наслідках ніяк не приваблива війна?
Чи порив молодості, заборона битися в рядах з мужчиною, страхіття переживань, бажання незвичайних пригод, нудьга буденщини, втеча від життєвих обов'язків; чи, може, бажання саможертви, невтишний голос людської душі, що наказує в деяких моментах життя сповнити цей, а не інший обов'язок; чи, може, охота доказати світові, що ми, жінки, здібні до всього – кинуло нас в обійми війни?
Це ж знана річ, що ми потрапимо бути жінками, матерями, товаришами в різних ділянках праці, не тільки послушними, але й творчими, не тільки виконавцями чиєїсь волі, але відповідальними одиницями, що самі комбінують, організовують та провадять у життя свої думки. Вміємо бути рішучими, меткими, відпорними, впертими й непоступливими, як ті, що вибирають діло під гаслом: "Цінна кожна хвилина, бо криє в собі смерть!? А тим ділом між іншими є і війна...
***
Жінко! Вмієш слухати? – Так.
Вмієш приказувати? – Так.
Вмієш бути обов'язкова, точна? – Так.
Вмієш зрозуміти вагу і потребу хвилини? – Так.
Вмієш зі затисненими зубами зносити злобу, погорду, терпіння, пониження, страх, голод і невпинну працю? – Так.
Вмієш радіти хвилиною відпочинку, красою природи, усміхом вдячності, добротою людських сердець, довір'ям товаришів? – Так.
Вмієш сміливо й рішуче ставити чоло невідомому, не жаліти та не дивуватися нічому? – Вмію… Ходи!
Можеш бути вояком!
Чи ще далі бажаєте відповідати? Вона ж проста...
Наше "я" і виплекане почуття обов’язку змусило нас іти на війну.
Виходить: жінки-вояки зовсім нецікаві. Вони всі подібні, або й однакові – мають ті самі прикмети.
Направду – ні.
Моя практика дала мені змогу вирізнити три засадничі типи:
Перший: обов'язковий і працьовитий, як, зрештою, на кожному іншому місці в житті.
Другий: легкодушний, але відважний, що легким способом старався здобути славу.
Третій: грабіжний, що використовував хаос воєнного безправства для власної наживи…
А чи це виключно жіночі типи?
Чи такого поділу не можна провести й між чоловіками-вояками? Чи світова війна й українська не дали нам прикладів на це?»
«Дивує вас, що саме я, а не хтось із посторонніх людей-глядачів пише у про жінку-вояка. Не моя вина. Просьбі редактора годі було відмовити, попросту примусив.
Чи задумувалися ви колись над тим, чим манила, манить і причаровуватиме молодих жінок і дівчат страшна і в наслідках ніяк не приваблива війна?
Чи порив молодості, заборона битися в рядах з мужчиною, страхіття переживань, бажання незвичайних пригод, нудьга буденщини, втеча від життєвих обов'язків; чи, може, бажання саможертви, невтишний голос людської душі, що наказує в деяких моментах життя сповнити цей, а не інший обов'язок; чи, може, охота доказати світові, що ми, жінки, здібні до всього – кинуло нас в обійми війни?
Це ж знана річ, що ми потрапимо бути жінками, матерями, товаришами в різних ділянках праці, не тільки послушними, але й творчими, не тільки виконавцями чиєїсь волі, але відповідальними одиницями, що самі комбінують, організовують та провадять у життя свої думки. Вміємо бути рішучими, меткими, відпорними, впертими й непоступливими, як ті, що вибирають діло під гаслом: "Цінна кожна хвилина, бо криє в собі смерть!? А тим ділом між іншими є і війна...
***
Жінко! Вмієш слухати? – Так.
Вмієш приказувати? – Так.
Вмієш бути обов'язкова, точна? – Так.
Вмієш зрозуміти вагу і потребу хвилини? – Так.
Вмієш зі затисненими зубами зносити злобу, погорду, терпіння, пониження, страх, голод і невпинну працю? – Так.
Вмієш радіти хвилиною відпочинку, красою природи, усміхом вдячності, добротою людських сердець, довір'ям товаришів? – Так.
Вмієш сміливо й рішуче ставити чоло невідомому, не жаліти та не дивуватися нічому? – Вмію… Ходи!
Можеш бути вояком!
Чи ще далі бажаєте відповідати? Вона ж проста...
Наше "я" і виплекане почуття обов’язку змусило нас іти на війну.
Виходить: жінки-вояки зовсім нецікаві. Вони всі подібні, або й однакові – мають ті самі прикмети.
Направду – ні.
Моя практика дала мені змогу вирізнити три засадничі типи:
Перший: обов'язковий і працьовитий, як, зрештою, на кожному іншому місці в житті.
Другий: легкодушний, але відважний, що легким способом старався здобути славу.
Третій: грабіжний, що використовував хаос воєнного безправства для власної наживи…
А чи це виключно жіночі типи?
Чи такого поділу не можна провести й між чоловіками-вояками? Чи світова війна й українська не дали нам прикладів на це?»
Відбулось те, на чому я наполягала самого початку: після тижнів «бла-бла» про мобілізацію Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки таки почав розгляд КОНКРЕТНИХ правок і спіткнувся на першому ж питанні, яке подавалося, як підготовлений «обговорений» «тематичний блок»:) А виявилось витратою часу… Сьогодні на обмеження прав громадян за зверненням ТЦК СП не вистачило голосів. Норма виключена. У голови комітету паніка (?) — засідання закрили.
Я голосувала за зняття норми, бо вона прописана некоректно і не корелює з КУпАП та ККУ, а без відповідальності — це просто вийшла б репресивна політична заява і породила б додаткові корупційні ризики, наче в ТЦК СП їх нам вже мало👀
Я голосувала за зняття норми, бо вона прописана некоректно і не корелює з КУпАП та ККУ, а без відповідальності — це просто вийшла б репресивна політична заява і породила б додаткові корупційні ризики, наче в ТЦК СП їх нам вже мало👀