Ніцше був повний надії на майбутнє. Його Бог не помер, але був вбитий людьми навколо, людьми, які його і створили. Але це не була констатація смерті феномена з похмурим пост-контекстом безбожного світу майбутнього.

Ніцше сподівався на можливість людей знайти щось краще за Бога, на можливість побачити силу існувати в світі, опираючись на власну силу і надію. Він зазивав людей будувати свої домівки на підніжжі Везувія. Він закликав не ховатися за брехнею і іллюзіями, але зустрічати дійсність із списом і щитом в руках, дивлячись їй прямо в очі.

І відчувати страх. Як відчував його він. Як відчуваємо його всі ми.

Він зривався в своїх поглядах і працях на персональні теми весь час. Від жінок до політики. Він відчував роздратованість і розчарування в цих речах, і часто висказував м'яко кажучі дурні і емоційні речі.

Але для мене, це робить його роботи тільки краще. Це робить їх найбільш людяними філософськими текстами, які я тільки читала.

Не сухий аналіз, чи красиво вибудована система. Але емоції - страх, любов, надія, розчарування, гнів. Ніцше знаходить своє місце в серцях багатьох сучасних людей не через свій нігілізм, як вважають деякі. Але через те, що він відчував те, що ми відчуваємо кожного дня. Все це - не тільки про комплексну філософію, яка є важливою частиною його праці. Для мене - це автопортрет одного з найбільш щирих людей в європейській літературі.

Все це людське, надто людське.

I mean, I can feel the guy.

Я теж жила в родині і суспільстві, яке сформувало в мене систему цінностей і поглядів, які в дійсності не спрацювали. Я теж побачила гниюче тіло Бога і відчула відчай і страх. Я теж шукала надію і відповіді на свої питання під час моментів мого життя які знищували моє бажання існувати.

Читаючи Шопенгауера, я бачила буддійський нігілізм, завернутий в похмуру обкладинку північноєвропейської філософії, і для мене це був перший крок в континентальну філософію, який майже не відштовхнув мене від неї повністю.

Чоран відчувався доволі близьким за поглядами, і я досі вдячна його працям за ідею персональної рефлексії і ліричної деконструкції світу і власного Я.

Але тільки з Ніцше я відчула людину яка була одночасно абсолютно далека від мене персонально і культурно, і неймовірна близька емоційно і контекстуально.

🔥 - staff
⚡ - wand

so called emergent order

Збираємо 80к на DJI Mavic 3 + Fly More Combo для взводу аеророзвідки, що працює на Бердянському напрямку.

Банка збору :
https://send.monobank.ua/jar/6SjT6PE8J1

Карта банки :
5375411212330778

Приват :
4149439318246265

this is where i steal memes at

this is reason why conscientiousness outperforms openness to experience in most job settings

I know it's "motivational" but it's so stupid.
Mastery is not exponential. It's not even linear! It is basically impossible to improve "1% every day", because sooner or later you will reach a certain limit (biological, intellectual, financial, etc), your progress will become almost negligible, and that is totally okay. This is mastery.
I thought this was obvious but I keep seeing this 37.38 all the time and it's very annoying. I'm okay with the idea of "small improvements every day", but then don't call it 37.38 or whatever.