Знаходячись в аутичному спектрі, та перебуваючи по ту сторону соціального контакту, де він більше для когось, чим для мене, я для себе дещо визначила.

Якщо спілкування не приносить мені задоволення, я його згортаю.

В першу чергу мені має бути приємно підтримувати ці взаємини.

Причому, не важливо, чи є там спільна історія, спогади, час що нас міг би обʼєднати чи кровне рідство.

Якщо це приємно - і я виходжу з контакту в настрої хоча б не гірше, ніж було до - це вже успіх. Якщо я виходжу в настрої краще ніж був - це взагалі мрія.

Бо часом буває, наче притомна людина, освічена і цікава, а як почнеш трішки заглиблюватися - починаааається. Абсолютно нестерпні будь які триангулюючі форми контакту: обговорювати спільних знайомих в ключі створення коаліції - бррр. Я персонаж не здатний до засудження, ніяк, зовсім. Я не можу про когось говорити в каверзно-оцінюючому світлі. Я не буду говорити з кимось про людину, що вирішила з цим кимось не спілкуватися. Оці всі «а як він поживає», ну максимум скажу що добре/не добре. Так то, мені не хотілося б в свою сторону ставлення, де про мене дають зайву інформацію. І я не стану. І вбачаючи тенденцію до цього, спілкування буде згорнуто, бо, власне, якщо з тобою щось роблять, то по відношенню до тебе також.

Абсолютно гидотно мені стає, коли я тривалий час свідчу як людина закопує сама себе. Рятувати я нікого не хочу і не буду, награлась.
А бачити з разу в раз деструктив, який герметично звісно ні в кому не тримається і рветься назовні.. І людина таки розповідає що робить з собою - і ти разок так делікатно підкидаєш ідеї допомоги, другий підкидаєш, далі спілкування перетворюється в витримування власного безсилля та нерівний обмін: я про своє тихе щастя, збудоване цеглинка за цеглинкою, вона мені про свої цеглинки конструювання неврозів. Це вже пахне роботою, я тікаю.

Або ще відсутність прямої комунікації. Коли про мої дії та відчуття щось додумують. Оце все «я думала ти після цього не захочеш зі мною дружити». «Я думала тобі було незручно». «Я не знав як тобі сказати». Аутично виснажуюсь тримати фокус уваги на тому що хтось ще окрім основної лінії поведінки десь тримає побічну. Якщо мені не озвучено чогось, то цього для мене просто не існує. Поки не внесуть в контакт на великому блюді і не скажуть давай їсти це гівно разом.

Ще моє любіменьке, це коли мене з благіх намєрєній намагаються розшевелити. Оці всі «тобі треба кудись поїхати», «давай сходимо в бар», «може треба міняти картинку». Так-то, не бачила ніде щоб я скаржилася колись на своє рутинне існування. Якщо ми не можемо знайти спільну точку перетину де нам обом добре, то не варто шукати точку перетину де хтось з нас згодиться на самонасилля об те, що підходить комусь іншому, але не тобі.

Зазвичай прямо і чесно пишу щось типу «прийняла рішення формалізувати наше спілкування до приятельско/нейтрального». Зазвичай питають чому, але не тому що справді цікаво, а здебільшого, бо є така соціальна гра (недоступна мені) що коли люди попереджають про розрив, то це значить що пора щось міняти на краще. В моїй же реальності на питання чому я відповідаю скоріше з метою покращення розуміння ситуації (бо я теж в такому випадку хотіла б зворотній звʼязок).

Є ще багато різного виснажуючого, але напевне це ключове.
А ви шо? Що вас допікає припинити контакт?

Зазвичай в блогу мені дякують за прямоту.
Дуже бережу свою прямоту.
Одразу відписуюсь коли бачу якусь фальш.
Коли починається що «ой, наш проект почався з великої мрії і місії на землі» - і все що там положено казати… Я закочую очі. Камон, ми всі тут працюєм за дєньгі, ну деякі може ще за увагу. Класно, коли бонусом це правда любиш, але що є першопричиною…?
Вірю що кожен стартап починається з «я не можу це НЕ зробити». Але щоб місія - це жоска.

Мій блог почався з того шо у нас майоріла розстрочка на квартиру, і до мене прийшов мій тодішній чоловік і сказав «дивись, треба щоб ти заробляла оцю суму грошей, щоб нам вистачало на жилплощу яку ти хочеш». Рахувати я не вмію, тому така ну окей, добре що ти все прощітал, спробую, хулі. І я завела блог чисто з понтом просування того, над чим я працювала тоді - а саме психологічна підтримка мам дітей з особливостями.

Вірніше не так. Я мала сторінку центру когнітивно-поведінкової терапії, але вони не ставили задачі бо не шарили за інсту, я втомилась її вести внікуди, і зрештою, перейменувала на себе, і закинула.

А тут я згадала про її існування і вирішила додати комерції собі, а не комусь. Почала пробувати писати тексти собі, бо до того вся алфавітна промисловість віддавалася моїми лапками в чуже авторство. А тут - нагода писати для себе. Назагал, а не в стіл. Додала комерції, блін.

Коли про волонтерство питають,і чому це мало успіх - я чесно кажу: якби мною рухав патріотизм, це була б пісня о бєзотвєтной любві к родінє. Але це було взаємне кохання між мною і автомобілями, і цілком приязна взаємна дружба між мною та мужчинами.

Я прямо спілкуюсь з людьми.
Мені важко даються різноманітні приховані сенси.
Якось мене спитав кандидат в бойфренди, що я готова робити з турботи про нього, а що ні. Ми обговорювали - більше було схоже на співбесіду - які є табу та які побажання в ліжку. Були речі де не сходилось, і він каже - «може в порядку виключення, ти б погодилась?»… Я відповіла, що я може б і погодилась, але нема гарантій що я його після цих дій не зненавиджу. Це була остання зустріч, я не бачила сенсу тягнути в свій простір людину, якій треба ті речі, що не йдуть в мене від душі, а вимагають самонасилля.

Все має йти з внутрішньої правди, з чесного щирого питання собі: для чого Я це так організовую? Нащо це МЕНІ? Чому Я погоджуюсь на щось?

Самі темні часи для мене наставали там, де відповідь на це питання була ускладнена, та були спроби задіяти третю силу:
«Я це роблю бо так склалося життя»
«Я це роблю по інерції»
«Я це роблю, бо боюсь що буде ще гірше»
«Я це роблю бо не вмію інакше»

Там взагалі наче немає власного вольового компоненту.
Я це роблю не тому що я обираю, а якраз тому що я не даю собі обирати.

Тепер я звертаю увагу на жінок які будують життя за цим принципом, і бачу наскільки велика кількість потенціалу, сили, обсягу особистості, масштабу та глибини просто губляться за лаштунками сцени збудованої для інших.

Це основний меседж жіночого кола - в середовищі, де тебе приймають, і тобі підсвітять твій самообман - ти можеш почати приймати свою реальну картинку світу. Називати речі своїми іменами. Рішення після цього потихеньку хоч пунктиром намічати, теж було б непогано.

Напевне, за цією прямотою я і кличу вас на серпентарій на весь серпень.

Робити тілесні практики після яких знаєш що не можеш брехати собі. Чат, в якому теж вловлюють ті напівтони, які «фонять», і дають підтримку саме тій частині, в існування якої інколи не віриш. Сильній, самодостатній, чи навпаки вразливій і ніжній.

Десь отак проведемо час від свята першого врожаю (Ламмас - 1 серпня) і до календарної осені.