Me after writing the most insensitive but honest message

Шлях із тисячі миль починається з відчуття тривоги, уявляння найгірших сценаріїв розвитку подій, безсилля, страху помилки, і зрештою нездатності зробити той самий перший маленький крок. Який супроводжуватиметься знеціненням цього кроку, до того ж, як і кожного наступного.

This is what’s going on inside me every time I write such a post

Me procrastinating on finding a solution to procrastination by listening to a math-friendly solution to procrastination

Як тільки вилазиш за межі фізики/математики/хімії, стає моторошно від усвідомлення наскільки ми сліпі у використанні чисельних методів у науці, від економіки до біології. Коли у фізиці та суміжних науках під цими методами є підґрунтя, як от застосування лінійної регресії бере початок з фізичних законів, то у тій же економіці ніякого підґрунтя для її застосування нема.

Зрештою ми лишаємось сам на сам з чорними ящиками у вигляді трансформерів з механізмами уваги, які буквально якоюсь магією дозволяють нам успішно діставати інформацію про світ та робити на основі цього вражаючі продукти. Але це вже про технології, зовсім окрему від науки річ.

The future does not just behave like the past. The future is its mirror image.

Не накопичуйте «корисне» у себе в збережених. Пересилайте його друзям. Постіть. Робіть ваш digital hoarding disorder проблемою інших.