Forwarded from Американський 🚀 піхотинець
Taktychna_medytsyna_dlia_pidrozdiliv_spetsialnoho_pryznachennia.pdf
4.6 MB
Курс Тактичної Медицини.
Будь ласка, якщо в вас є вільний час, хто ти не був, чим би не займався - прочитай це та розповсюдь. Короткі та вкрай необхідні інструкціі щодо надання першої допомоги постраждалим у бою.
Робіть репости, якщо є можливість качайте та друкуйте раздавайте.
Якщо ти Медик у підрозділі - проводь зайняття та тренування.
Якщо ти Воїн - вчи сам та тренуй своїх побратимів.
Якщо ти Волонтер - дії ті самі.
Цивільні хлопці та дівчата - вивчайте і хай воно вам ЖОДНОГО разу в житті не знадобиться.
ТССС - перша допомога.
Американский піхотинець.
Будь ласка, якщо в вас є вільний час, хто ти не був, чим би не займався - прочитай це та розповсюдь. Короткі та вкрай необхідні інструкціі щодо надання першої допомоги постраждалим у бою.
Робіть репости, якщо є можливість качайте та друкуйте раздавайте.
Якщо ти Медик у підрозділі - проводь зайняття та тренування.
Якщо ти Воїн - вчи сам та тренуй своїх побратимів.
Якщо ти Волонтер - дії ті самі.
Цивільні хлопці та дівчата - вивчайте і хай воно вам ЖОДНОГО разу в житті не знадобиться.
ТССС - перша допомога.
Американский піхотинець.
Серед загальновідомих символів України є один особливий, який ніби зажди ховається на самій межі зору. Ніби завжди поряд, але ви його не бачите, якщо не захочете побачити. Але якщо захочете, захочете насправді, то побачите його скрізь.
Це козак Мамай.
За кордоном цей символ практично невідомий. Там знають наш герб – чудовий, стильний, прадавній тризуб. Знають прапор, чули гімн. Бачили на плакатах дівчину-персоніфікацію України — ви знаєте, як виглядає ця персоніфікація: дівчина у вінку, різнокольорові стрічки роздуває вітер, на красивому обличчі кров, в руках – АК74М.
Це зрозумілі для всього світу символи. А козак Мамай зрозумілий лише для нас.
Ви багато разів бачили різні картини з ним. І скоріше за все, не згадаєте, де побачили цей символ вперше, і не зможете сказати, що колись звертали на нього особливу увагу, як не звертаєте уваги на повітря, яким дихаєте. Повітря просто є. Так само є і козак Мамай.
Він сидить під деревом у позі Будди. За спиною зазвичай неспокійне небо. Позаду кінь, прив’язаний до списа. Перед ним – штоф для горілки, шабля і пістоль або лук. У руках – бандура. Козак дивиться вперед, тобі у вічі. В зубах у нього люлька.
Все просто. І складно водночас.
Козак Мамай говорить нам всім, і не тільки нам, а всьому світові, дуже прості речі. «Я філософ, але воїн. Я вільний, бо ось моя зброя і ось мій кінь. Я розслаблений, або принаймні здаюся таким. Я думаю свої думи, я палю, я відпочиваю, і якщо ти мені друг – сідай поряд, візьми пляшку, випий і закури. Я буду грати на бандурі, а ти можеш співати, якщо захочеш. Але якщо ти мені не друг, то для тебе у мене є спис, шабля і пістоль. І дерево, на якому я тебе повішу. Не займай мене, бо тобі не сподобаються наслідки. Просто. Не. Займай.»
Все просто. Будь-який українець зчитає всі символи швидше, ніж професор семіотики з «Коду да Вінчі». Але не всі у світі, як ми бачимо, розуміють один з прадавніх символів нашої землі. Хоча це і не просто символ. Це ніби дорожній знак. Попередження. Встановлення рамок правил. Погроза і запрошення водночас.
«Я козак Мамай. Мене не займай.»
Цей символ завжди виринає під час нашої війни або революції – не «зверху», за наказом якогось політрука. Ні, він проростає знизу, з самого коріння. І тоді ви бачите його не тільки у музеях, не тільки на стінах сільських хат, але і у соцмережах. Бачите світлини чергового українського воїна у позі Гаутами Будди. У нього вже не пістоль, а кулемет, не бандура, а гітара, не люлька, а цигарка або «айкос», не кінь, а пікап в «оливі» чи «пікселі».
Але це він. Це козак Мамай. Ви впізнаєте його погляд.
Ви бачите. Але найчастіше не звертаєте уваги. Просто тому, що якщо ви українець, то для вас цей символ як непомітний, як повітря, а якщо іноземець – ти ви, скоріш за все, не зрозумієте натяку.
На київському Майдані є пам‘ятник козаку Мамаю. З ним рідко фотографуються, і мало хто взагалі згадує, що він там є, на центральній площі цілої країни.
Ніби він на самій межі вашого зору. Але ви знаєте, що він там.
Завжди.
(с) Юрій Гудименко
Це козак Мамай.
За кордоном цей символ практично невідомий. Там знають наш герб – чудовий, стильний, прадавній тризуб. Знають прапор, чули гімн. Бачили на плакатах дівчину-персоніфікацію України — ви знаєте, як виглядає ця персоніфікація: дівчина у вінку, різнокольорові стрічки роздуває вітер, на красивому обличчі кров, в руках – АК74М.
Це зрозумілі для всього світу символи. А козак Мамай зрозумілий лише для нас.
Ви багато разів бачили різні картини з ним. І скоріше за все, не згадаєте, де побачили цей символ вперше, і не зможете сказати, що колись звертали на нього особливу увагу, як не звертаєте уваги на повітря, яким дихаєте. Повітря просто є. Так само є і козак Мамай.
Він сидить під деревом у позі Будди. За спиною зазвичай неспокійне небо. Позаду кінь, прив’язаний до списа. Перед ним – штоф для горілки, шабля і пістоль або лук. У руках – бандура. Козак дивиться вперед, тобі у вічі. В зубах у нього люлька.
Все просто. І складно водночас.
Козак Мамай говорить нам всім, і не тільки нам, а всьому світові, дуже прості речі. «Я філософ, але воїн. Я вільний, бо ось моя зброя і ось мій кінь. Я розслаблений, або принаймні здаюся таким. Я думаю свої думи, я палю, я відпочиваю, і якщо ти мені друг – сідай поряд, візьми пляшку, випий і закури. Я буду грати на бандурі, а ти можеш співати, якщо захочеш. Але якщо ти мені не друг, то для тебе у мене є спис, шабля і пістоль. І дерево, на якому я тебе повішу. Не займай мене, бо тобі не сподобаються наслідки. Просто. Не. Займай.»
Все просто. Будь-який українець зчитає всі символи швидше, ніж професор семіотики з «Коду да Вінчі». Але не всі у світі, як ми бачимо, розуміють один з прадавніх символів нашої землі. Хоча це і не просто символ. Це ніби дорожній знак. Попередження. Встановлення рамок правил. Погроза і запрошення водночас.
«Я козак Мамай. Мене не займай.»
Цей символ завжди виринає під час нашої війни або революції – не «зверху», за наказом якогось політрука. Ні, він проростає знизу, з самого коріння. І тоді ви бачите його не тільки у музеях, не тільки на стінах сільських хат, але і у соцмережах. Бачите світлини чергового українського воїна у позі Гаутами Будди. У нього вже не пістоль, а кулемет, не бандура, а гітара, не люлька, а цигарка або «айкос», не кінь, а пікап в «оливі» чи «пікселі».
Але це він. Це козак Мамай. Ви впізнаєте його погляд.
Ви бачите. Але найчастіше не звертаєте уваги. Просто тому, що якщо ви українець, то для вас цей символ як непомітний, як повітря, а якщо іноземець – ти ви, скоріш за все, не зрозумієте натяку.
На київському Майдані є пам‘ятник козаку Мамаю. З ним рідко фотографуються, і мало хто взагалі згадує, що він там є, на центральній площі цілої країни.
Ніби він на самій межі вашого зору. Але ви знаєте, що він там.
Завжди.
(с) Юрій Гудименко
Після кінця будь-якої війни будь-яка влада стикається із вибором з двох опцій. Рівно дві можливості. Не більше, не менше.
Можливість номер раз. Забути про війну якомога скоріше і зробити так, щоб забув народ.
Ні, звичайно, війну так просто не забути. Але можна подивитися на неї під таким кутом, який призводить до забуття, перетворює живу війну на війну скам‘янілу, пласку, беземоційну. Сьогодні у нас буде шкільна линійка, на ній місцевий депутат скаже ті ж слова про війну, що казав торік. Ось стандартний пам‘ятник жертвам війни, у сусідньому селі такий самий. Ось стандартні фотографії. Ось урочиста промова. Ось медалі до десятої річниці завершення. Ось дискусія про пільги. Ось, ось, ось.
Ніхто не зможе сказати, що про війну забули, ні. Але згадуватимуть не героїв, а жертв. Розруху, а не перемоги. Говоритимуть про смуток, а не про помсту. Про захист, а не про атаку. Про «більше ніколи», а не про «тільки спробуй, сука».
Народ після війни дійсно у більшості хоче миру і спокою. Це нормально. І кожен політик, що орієнтується на більшість електорату, спробує на цьому зіграти. Сказати, що війна закінчилася назавжди. Що війни більше не буде. Скоротити витрати на армію, на нову зброю, на техніку.
Це і називається «забути про війну». І ще це називається «не зробити висновків».
І це означатиме, що війна повернеться.
Але є і другий шлях. Друга можливість.
Прийняти нову реальність. Зрозуміти, що війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім.
Україну зараз часто порівнюють з Ізраїлем. В чомусь вірно, в чомусь ні, але і справді можна провести багато паралелей. Є вороги, які хочуть нас знищити. Не перемогти, не принизити – знищити. Вони поряд. Вони чекають. Вони нападуть. Вони завжди нападають.
Що треба робити? Бути готовим.
Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. І робити висновки. Si vis pacem, para bellum.
Це жахливо для політика – казати такі речі. Політики не люблять цього. Політики зазвичай люблять відкривати лікарні, перерізати лєнточки, цілувати дітей у пупок і бути голубами миру, а не яструбами війни. Тому що більшість людей не хоче чути про війну. Про можливі смерті, бомби, звуки сирен, зброю, ракети, загрозу.
Але ми знаємо, до чого це призводить. І підручник історії знає.
Тому що будь-хто, хто скаже вам з екрану, що після війни ми побудуємо ідеальний захист – пиздобол. Просто пиздобол. Ідеального захисту не існує. Після закінчення Першої світової війни французи почали будувати систему ідеального захисту на кордоні з Німеччиною – «лінию Мажино». Вони будували її більше десяти років. Форти, доти, укріпрайони, тисячі кулеметів, бетон, рви, ловушки – 1148 кілометрів ідеального захисту.
В результаті німці банально обійшли цю лінію через Бельгію. А потім ще й ломанули «ідеальний захист» у лобовій атаці. І все. І капітуляція, закамуфльована під перемир‘я. І Дюнкерк.
Ідеальний захист – це не тоді, коли ти можеш збити ракету ворога, що летить у твою столицю. Ідеальний захист – це коли ворог не хоче запускати цю ракету. Бо твоя долетить до його столиці швидше, і хлопок буде гучніше.
Ідеальний захист – це не про ідеальний бронежилет, який захистить тебе від всіх куль і уламків. Ідеальний захист – це коли у тебе бояться стріляти.
Ось і вся різниця між двома шляхами, які стоять перед політиками після війни.
І особисто я обираю другий шлях. Шлях постійного озброєння і нових технологій, шлях сучасної армії, шлях помсти всім, хто прийшов до нас незваними. І я певен, що я такий не один.
Всі хочуть миру. Я теж. Але ми живемо у жорстокому світі. І відносно мирно живуть не ті, хто не має ворогів – так не буває. А ті, чиї вороги хочуть миру більше за тебе.
Другий шлях важкий. Але, якщо ви глибоко подумаєте, то зрозумієте, що він єдиний, який можна і треба пройти.
Si vis pacem, para bellum. Все ж таки римляни були до біса розумними пацанами.
(c) Юрій Гудименко
Можливість номер раз. Забути про війну якомога скоріше і зробити так, щоб забув народ.
Ні, звичайно, війну так просто не забути. Але можна подивитися на неї під таким кутом, який призводить до забуття, перетворює живу війну на війну скам‘янілу, пласку, беземоційну. Сьогодні у нас буде шкільна линійка, на ній місцевий депутат скаже ті ж слова про війну, що казав торік. Ось стандартний пам‘ятник жертвам війни, у сусідньому селі такий самий. Ось стандартні фотографії. Ось урочиста промова. Ось медалі до десятої річниці завершення. Ось дискусія про пільги. Ось, ось, ось.
Ніхто не зможе сказати, що про війну забули, ні. Але згадуватимуть не героїв, а жертв. Розруху, а не перемоги. Говоритимуть про смуток, а не про помсту. Про захист, а не про атаку. Про «більше ніколи», а не про «тільки спробуй, сука».
Народ після війни дійсно у більшості хоче миру і спокою. Це нормально. І кожен політик, що орієнтується на більшість електорату, спробує на цьому зіграти. Сказати, що війна закінчилася назавжди. Що війни більше не буде. Скоротити витрати на армію, на нову зброю, на техніку.
Це і називається «забути про війну». І ще це називається «не зробити висновків».
І це означатиме, що війна повернеться.
Але є і другий шлях. Друга можливість.
Прийняти нову реальність. Зрозуміти, що війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім.
Україну зараз часто порівнюють з Ізраїлем. В чомусь вірно, в чомусь ні, але і справді можна провести багато паралелей. Є вороги, які хочуть нас знищити. Не перемогти, не принизити – знищити. Вони поряд. Вони чекають. Вони нападуть. Вони завжди нападають.
Що треба робити? Бути готовим.
Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. І робити висновки. Si vis pacem, para bellum.
Це жахливо для політика – казати такі речі. Політики не люблять цього. Політики зазвичай люблять відкривати лікарні, перерізати лєнточки, цілувати дітей у пупок і бути голубами миру, а не яструбами війни. Тому що більшість людей не хоче чути про війну. Про можливі смерті, бомби, звуки сирен, зброю, ракети, загрозу.
Але ми знаємо, до чого це призводить. І підручник історії знає.
Тому що будь-хто, хто скаже вам з екрану, що після війни ми побудуємо ідеальний захист – пиздобол. Просто пиздобол. Ідеального захисту не існує. Після закінчення Першої світової війни французи почали будувати систему ідеального захисту на кордоні з Німеччиною – «лінию Мажино». Вони будували її більше десяти років. Форти, доти, укріпрайони, тисячі кулеметів, бетон, рви, ловушки – 1148 кілометрів ідеального захисту.
В результаті німці банально обійшли цю лінію через Бельгію. А потім ще й ломанули «ідеальний захист» у лобовій атаці. І все. І капітуляція, закамуфльована під перемир‘я. І Дюнкерк.
Ідеальний захист – це не тоді, коли ти можеш збити ракету ворога, що летить у твою столицю. Ідеальний захист – це коли ворог не хоче запускати цю ракету. Бо твоя долетить до його столиці швидше, і хлопок буде гучніше.
Ідеальний захист – це не про ідеальний бронежилет, який захистить тебе від всіх куль і уламків. Ідеальний захист – це коли у тебе бояться стріляти.
Ось і вся різниця між двома шляхами, які стоять перед політиками після війни.
І особисто я обираю другий шлях. Шлях постійного озброєння і нових технологій, шлях сучасної армії, шлях помсти всім, хто прийшов до нас незваними. І я певен, що я такий не один.
Всі хочуть миру. Я теж. Але ми живемо у жорстокому світі. І відносно мирно живуть не ті, хто не має ворогів – так не буває. А ті, чиї вороги хочуть миру більше за тебе.
Другий шлях важкий. Але, якщо ви глибоко подумаєте, то зрозумієте, що він єдиний, який можна і треба пройти.
Si vis pacem, para bellum. Все ж таки римляни були до біса розумними пацанами.
(c) Юрій Гудименко
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
Video
Важливе нагадування щодо попереднього мему
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
Тимчасово затверджуються назви примарна матерія та примарна енергія для колишніх темна матерія та темна енергія відповідно. Адже хоч ми й не спостерігаємо цю гіпотетичну субстанцію через негравітаційні взаємодії, слово темна натякає на властивість вже точно…
Так як первинні чорні діри народились менш ніж за секунду після Великого Вибуху, можливо їх варто називати споконвічними? Хай там як, теорія, що базується на МАЧО, заслуговує на значно більше уваги.
Нагадаю також, що темна матерія та енергія насправді є примарними.
#матфіз #лінгвістика
Нагадаю також, що темна матерія та енергія насправді є примарними.
#матфіз #лінгвістика
Чому темна матерія є примарною, гарно пояснено тут. Модифікована гравітація вчергове заявляє про себе на повні груди, а bullet cluster спростовує темну матерію.
#матфіз
#матфіз
YouTube
Dark Matter: The Situation has Changed
Final 2-year SALE! Go to https://NordVPN.com/sabine or use code "sabine" to get a 2-year plan plus 1 additional month with a huge discount.
Today I tell you how my opinion about dark matter has changed an why. Is modified gravity better or worse? What evidence…
Today I tell you how my opinion about dark matter has changed an why. Is modified gravity better or worse? What evidence…
З днем примарної матерії.
Сьогодні ми послухаємо, як Забіне працювала над антигравітацією, де ця теорія була напрочуд багатообіцяючою (примарна енергія і її фундаментальне розуміння включено) і не менш красивою, та чим все закінчилось. Неймовірна історія з купою переосмислень. Доступна навіть школярам.
Сьогодні ми послухаємо, як Забіне працювала над антигравітацією, де ця теорія була напрочуд багатообіцяючою (примарна енергія і її фундаментальне розуміння включено) і не менш красивою, та чим все закінчилось. Неймовірна історія з купою переосмислень. Доступна навіть школярам.
YouTube
Does anti-gravity explain dark matter?
Check out the math & physics courses that I mentioned (many of which are free!) and support this channel by going to https://brilliant.org/Sabine/ where you can create your Brilliant account. The first 200 will get 20% off the annual premium subscription.…
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
Як звучить задоволення? 😏 Магазин секс-іграшок Bijoux створив аудіобібліотеку реальних оргазмів. Проєкт покликаний розширити уявлення про те, яким буває секс і насолода від нього. Також на сайт можна додати запис власного оргазму.
Oh my, наткнувся на бібліотеку звуків вибухів російської техніки.
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
via @Blunt_blade_21.
Я відкрив портал до годящини. Тут ви можете спостерігати мене на рейві, квартирнику, чи вечірці.
Forwarded from Сержант Маркус
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Шановне панство, оцініть цю прекрасну короткометражку, яку ми назвали "Салют".
Політика нашого онлайн-кінотеатру дуже проста. Перегляд - безкоштовний, але за "квиточок" ви можете добровільно залишити стільки коштів, на скільки оціните нашу творчість.
Художник не повинен бути голодним, художнику потрібні кошти на фарби ))
Реквізити нашої спілки художників в закріпленій публікації.
Політика нашого онлайн-кінотеатру дуже проста. Перегляд - безкоштовний, але за "квиточок" ви можете добровільно залишити стільки коштів, на скільки оціните нашу творчість.
Художник не повинен бути голодним, художнику потрібні кошти на фарби ))
Реквізити нашої спілки художників в закріпленій публікації.
Певно найбільше якості свого життя живі організми завдячують закону Вебера-Фехнера, згідно з яким наше сприйняття є логаритмічним. Це поєднання двох законів:
1. Мінімальна відчутна зміна інтенсивності стимулу пропорційна до його інтенсивності.
2. Інтенсивність чуття росте логаритмічно з ростом енергії стимулу.
Це стосується не лише зору (зоряні величини Гіппарха та формула Погсона), слуху (Белли), та болі (див. відповідні шкали), але й інтенсивності землетрусів (шкала Ріхтера) та розміру статків, багатства (Prospect Theory).
Картинка внизу мені подобається через кілька речей. Людське сприйняття світу насправді значно більш охоплююче завдяки логаритміці, ніж могло здатись до того. Ба більше, воно займає нівроку такий шматок. Проте варто враховувати, що цей же прямокутник стосується інших живих організмів, роблячи наше сприйняття часом навіть другосортним по відношенню до їхнього.
Остаточно, це вбиває романтизм про те, які ми буцімто маленькі в цьому світі, чому я дуже радий. Анітрохи, і чи варте розширення прямокутника в порожнечу тих зусиль, які ми в це вкладаємо? Поки ми ледве розуміємось на складних системах, які впливають на наше життя напряму, замість опосередкованого космосу чи пікосвіту.
1. Мінімальна відчутна зміна інтенсивності стимулу пропорційна до його інтенсивності.
2. Інтенсивність чуття росте логаритмічно з ростом енергії стимулу.
Це стосується не лише зору (зоряні величини Гіппарха та формула Погсона), слуху (Белли), та болі (див. відповідні шкали), але й інтенсивності землетрусів (шкала Ріхтера) та розміру статків, багатства (Prospect Theory).
Картинка внизу мені подобається через кілька речей. Людське сприйняття світу насправді значно більш охоплююче завдяки логаритміці, ніж могло здатись до того. Ба більше, воно займає нівроку такий шматок. Проте варто враховувати, що цей же прямокутник стосується інших живих організмів, роблячи наше сприйняття часом навіть другосортним по відношенню до їхнього.
Остаточно, це вбиває романтизм про те, які ми буцімто маленькі в цьому світі, чому я дуже радий. Анітрохи, і чи варте розширення прямокутника в порожнечу тих зусиль, які ми в це вкладаємо? Поки ми ледве розуміємось на складних системах, які впливають на наше життя напряму, замість опосередкованого космосу чи пікосвіту.
Wikipedia
Weber–Fechner law
psychophysics law that the minimum perceptible increase of stimulus is proportional to the stimulus and that intensity of our sensation increases logarithmically