Forwarded from Д/вері
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Forwarded from Бабель
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Netflix не перестає дивувати (ура!) Уперше на платформі вийшов фільм одразу з українською озвучкою — «Смертельна зона» (англ. Outside the Wire). Надто — події у фільмі розгортаються в Україні майбутнього. Отже. 2036 рік, війна між Росією та Україною, США намагається владнати конфлікт. До зони бойових дій відправляють футуристичних роботів! У фільмі є все: секретна місія під прикриттям, «красні», які наступають на українців, ядерна зброя в Україні, балканський терорист, який хоче підірвати ядерні боєголовки. А найголовніше — є крутий кадр, де на стіні написано «Крим — Україна» та «Слава Україні» (дякуємо, Netflix). А ось головний діалог фільму — подивіться!
До речі всіх з Новим роком за сферичною сріблястою байдою, що дарує нівроку серпанки і не випалює очі на відміну від найближчої зорі. Байди, яка перебуваючи у гравітаційному поневоленні, знаходить світлі сторони у приховуванні свого зворотнього боку. Байди, яка примудряючись втікати від Землі-матки на 3 см щороку, у відповідь впливає на купу процесів на ній, створюючи болючі і не дуже відпливи.
Мій новий рік починається з першої за короткий і чергової за довгий час гідної спроби налагодити своє академічно-наукове життя, яке я пустив шкереберть остаточно ще влітку. Він починається з закріплення нової, корисної для мене форми прокрастинації: читання того, що я давно хотів і повинен був прочитати. Проте завжди як налагоджувальні дії з'являються в мому житті, з ними приходить і несамовита впевненість, що змушує набирати все більше і більше, переповнюючи його сфери настільки, що згодом я знов тріскаю під натиском набраних собою ж тягарів. Згодом я знову припиню працювати над проєктами і робити навіть обов'язкові речі. Я обманюватиму себе, хай би що означали ці слова клінічного психолога. А найгірше, що під відчуттям цього покращення я не повернусь до терапії ще довго, і тому феєрично повторю 2021, де припинення СВТ навесні призвело до ментального брейкдансу влітку. Хоча тут я себе теж обманюю, як і обманюю себе щоранку в намаганнях прокинутись раніше. Бо знаю, що яка б нагальна і принципова справа не була, вона не вартує зайвих годин сну, які в той же час не вартують зайвого манговчителя.
Я насолоджуюсь появою agency, яка так довго вислизала крізь пальці і не знаходила ні двигуна, ні бази. Вона й зараз не знаходить, але на чомусь же вона кріпиться? Я знаю, що це буде ненадовго, а навіть якщо я й вивільню весь свій страх і зустріну його віч-на-віч, то наступні місяці пройдуть в жаху, і не факт що цей жах закінчиться щасливо. Я можу не закінчити одну магістратуру, можу не закінчити і другу, і де я в цьому випадку закінчу питання хороше.
Тому хоч прогнози невтішні, я знаю, що не пропаду. Адже знаю, що не обов'язково зациклюватись на найкращому, а почати все спочатку буде чудовим варіянтом бо щонайменше я нарешті набуду навичок старанної праці, яких від мене не вимагалося весь цей час. Ба більше, я не підвладний sunk cost fallacy, тому та не дозволить мені залишитись нещасним тут, коли в світі є стільки місць де можна бути по справжньому щасливим. Тому хоч прогнози невтішні, гра не є смертельною, а тому з єхидною посмішкою запрошує її виграти. І з не менш нестямним реготом я це запрошення приймаю.
В душі на споді, я очікую лиха
Я в сум'ятті і тривога не стиха
В душі на споді, хоч айсберг по курсу
Судно не припинить йти тихо
Мій новий рік починається з першої за короткий і чергової за довгий час гідної спроби налагодити своє академічно-наукове життя, яке я пустив шкереберть остаточно ще влітку. Він починається з закріплення нової, корисної для мене форми прокрастинації: читання того, що я давно хотів і повинен був прочитати. Проте завжди як налагоджувальні дії з'являються в мому житті, з ними приходить і несамовита впевненість, що змушує набирати все більше і більше, переповнюючи його сфери настільки, що згодом я знов тріскаю під натиском набраних собою ж тягарів. Згодом я знову припиню працювати над проєктами і робити навіть обов'язкові речі. Я обманюватиму себе, хай би що означали ці слова клінічного психолога. А найгірше, що під відчуттям цього покращення я не повернусь до терапії ще довго, і тому феєрично повторю 2021, де припинення СВТ навесні призвело до ментального брейкдансу влітку. Хоча тут я себе теж обманюю, як і обманюю себе щоранку в намаганнях прокинутись раніше. Бо знаю, що яка б нагальна і принципова справа не була, вона не вартує зайвих годин сну, які в той же час не вартують зайвого манговчителя.
Я насолоджуюсь появою agency, яка так довго вислизала крізь пальці і не знаходила ні двигуна, ні бази. Вона й зараз не знаходить, але на чомусь же вона кріпиться? Я знаю, що це буде ненадовго, а навіть якщо я й вивільню весь свій страх і зустріну його віч-на-віч, то наступні місяці пройдуть в жаху, і не факт що цей жах закінчиться щасливо. Я можу не закінчити одну магістратуру, можу не закінчити і другу, і де я в цьому випадку закінчу питання хороше.
Тому хоч прогнози невтішні, я знаю, що не пропаду. Адже знаю, що не обов'язково зациклюватись на найкращому, а почати все спочатку буде чудовим варіянтом бо щонайменше я нарешті набуду навичок старанної праці, яких від мене не вимагалося весь цей час. Ба більше, я не підвладний sunk cost fallacy, тому та не дозволить мені залишитись нещасним тут, коли в світі є стільки місць де можна бути по справжньому щасливим. Тому хоч прогнози невтішні, гра не є смертельною, а тому з єхидною посмішкою запрошує її виграти. І з не менш нестямним реготом я це запрошення приймаю.
В душі на споді, я очікую лиха
Я в сум'ятті і тривога не стиха
В душі на споді, хоч айсберг по курсу
Судно не припинить йти тихо
Forwarded from Стальні яйця Зеленського