This is a bright place, filled with frightened people, and fast hard things that hurt and wound. No matter. I swore I would remain by her side forever, and until death divided us. I must walk until once more we are reunited. This place is frightening, but I am not afraid.
People shout. High stone cliffs tower upon each side of me. I am brave. I am not afraid. That the land may not die, I must walk this distant land, and be not afraid.
My death hovers near me, screeching and fluttering and giggling: a ghost death, in a ghost world. I tell myself I feel only ghost pain, and I will not let it hurt me. I am not afraid.
The Sandman, A Game of You
People shout. High stone cliffs tower upon each side of me. I am brave. I am not afraid. That the land may not die, I must walk this distant land, and be not afraid.
My death hovers near me, screeching and fluttering and giggling: a ghost death, in a ghost world. I tell myself I feel only ghost pain, and I will not let it hurt me. I am not afraid.
The Sandman, A Game of You
Forwarded from потенційна яма 🇺🇦🏳️🌈
омг дивовижна ідея
https://twitter.com/Brains933/status/1464163289303330817?t=DvKDcDjhNQjtF-8Edh2_Qw&s=19
https://twitter.com/Brains933/status/1464163289303330817?t=DvKDcDjhNQjtF-8Edh2_Qw&s=19
👍1
Колаб крутий не лише білими формулами на чорному фоні, що створює ілюзію класичної дошки (хоча я ненавиджу крейду). Колаб часом може встановити пакет так, як його не встановить ні пайчарм на вінді, ні убунта, ні анаконда, з якою я ще толком не подружився (звуки немовляти у світі пайплайнів, вибачте). Хочу написати в ньому диплом. Серйозно, інтерактивний диплом з кодом в якості надбання замість тисячі слів, всерівно фізики теоретики в ці дні переважно кодять більше, ніж пишуть. А ще він гарно видруковується у пдф, хоча й потрібно дещо налаштовувати та не забувати робити це у відповідному браузері. У мене все.
Прямує Ґодзілла по місту, бачить — хмарочос горить. Влетіла в хмарочос... та й вилетіла з нього любісінько.
Ґодзілла була масивним стерильним нейтрино, виготовленим на прискорювачі.
Ґодзілла була масивним стерильним нейтрино, виготовленим на прискорювачі.
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
Skazhy_meni_ukrainskoiu.pdf
До речі, вперше справно використав фразеологічний словник.
У скільки разів далі крізь атмосферу ви дивитесь на горизонт з рівня моря, ніж в зеніт? А з Джомолунгми?
В нульовому наближенні, тому просто спробуйте порахувати усно, відповідь вам сподобається. Навіть не роблю з цього квіз, у подарунок за правильну відповідь —ніч з відміном задоволення і моє захоплення, можливо навіть в хлібонамазувальній формі.
В нульовому наближенні, тому просто спробуйте порахувати усно, відповідь вам сподобається. Навіть не роблю з цього квіз, у подарунок за правильну відповідь —
Тепер маю за мету послуговуватись настільки ж розмаїтою словесною запасівкою (я певно вигадав це слово). Чи радше мені вже моя українська почала муляти нестерпно очі.
Forwarded from [nemoderný chalan] | #УкрТґ
Роман Бабовал
ЖЕРТВА
(замість казки)
Був вечір. А може, тільки ранок. Ніхто не міг оте з непомильною точністю визначити. Одне було поза сумнівом: дня не було.
Пан В. стояв перед величезним овальним дзеркалом. Книжки, які виповнювали три чверті кімнати (пан В. був “начитана людина”), здавалося, підтримували його своїм мовчанням: пан В. не стояв, брук безупинно висковзав з-під ніг. Пан В. ширяв наче б підвішений ниткою тиші (слова вузляться) до жовтої стелі. І перед дзеркалом (надворі не було дня!) пан В. спритно зав’язував, мимрячи якісь припорошені у пам’яті вірші (надворі — ані павуковидного сонця!), краватку, тоншу за невживану тінь.
А коли зав’язав, взявся зачісувати рідке волосся і, глянувши випадково в дзеркало (овальне!), побачив, що жодних рис уже чомусь не було на його обличчі. Стало скрутно панові В. Неприємно: як же йти тепер йому на гостину без лиця?
Відклав пан В. гребінець із слонової кости і пустився по вузькій кімнаті шукати (надворі — ані жилуватого неба!) шкіряної маски. Чи довго шукав відбитки, годі було сказати: крізь штори (фарба — мов із чола прокаженого) протискався далі не відгомін дня чи ночі, а луна чогось безбарвного, пісного й беззапашного, як вода. Шукав, не знайшов. Підвівся і глянув знов у дзеркало. Відчував, як поволі сіріє вогким попелом кров, як очі світять збентеженням у пустелі лиця: звиклих рис у дзеркалі ніяк не знайти, а тут стрілки годинника, що до цього часу століттями леліяли вперту застояність, кинулися шалено мчати навздогін одна за одною. Глянув пан В.: та ні! к’чорту його, немає! Прокльони тиснулися крізь точені мовчанням зуби, коли нога дотикнулася чогось ґумового, теплого. Із трудом і болем у крижах підніс пан В. ганчірку з пожужманими своїми (надворі — ані спрутоподібного вітру!) рисами.
Зрадів, загорнув її в чорне плаття та, натягнувши на крихкотілі плечі довжелезний плащ, вийшов. І на гостину зайшов, мабуть, на час, бо не вернувся вже ніколи додому. Гостина була довічна, книжки — мовчали, а (надворі дозрівала звільна грибом ніч!) в парку нарешті засміялися знову закохані.
Пана ж В. ніхто вже не зустрічав.
1971
з ранньої короткої прози
ЖЕРТВА
(замість казки)
Був вечір. А може, тільки ранок. Ніхто не міг оте з непомильною точністю визначити. Одне було поза сумнівом: дня не було.
Пан В. стояв перед величезним овальним дзеркалом. Книжки, які виповнювали три чверті кімнати (пан В. був “начитана людина”), здавалося, підтримували його своїм мовчанням: пан В. не стояв, брук безупинно висковзав з-під ніг. Пан В. ширяв наче б підвішений ниткою тиші (слова вузляться) до жовтої стелі. І перед дзеркалом (надворі не було дня!) пан В. спритно зав’язував, мимрячи якісь припорошені у пам’яті вірші (надворі — ані павуковидного сонця!), краватку, тоншу за невживану тінь.
А коли зав’язав, взявся зачісувати рідке волосся і, глянувши випадково в дзеркало (овальне!), побачив, що жодних рис уже чомусь не було на його обличчі. Стало скрутно панові В. Неприємно: як же йти тепер йому на гостину без лиця?
Відклав пан В. гребінець із слонової кости і пустився по вузькій кімнаті шукати (надворі — ані жилуватого неба!) шкіряної маски. Чи довго шукав відбитки, годі було сказати: крізь штори (фарба — мов із чола прокаженого) протискався далі не відгомін дня чи ночі, а луна чогось безбарвного, пісного й беззапашного, як вода. Шукав, не знайшов. Підвівся і глянув знов у дзеркало. Відчував, як поволі сіріє вогким попелом кров, як очі світять збентеженням у пустелі лиця: звиклих рис у дзеркалі ніяк не знайти, а тут стрілки годинника, що до цього часу століттями леліяли вперту застояність, кинулися шалено мчати навздогін одна за одною. Глянув пан В.: та ні! к’чорту його, немає! Прокльони тиснулися крізь точені мовчанням зуби, коли нога дотикнулася чогось ґумового, теплого. Із трудом і болем у крижах підніс пан В. ганчірку з пожужманими своїми (надворі — ані спрутоподібного вітру!) рисами.
Зрадів, загорнув її в чорне плаття та, натягнувши на крихкотілі плечі довжелезний плащ, вийшов. І на гостину зайшов, мабуть, на час, бо не вернувся вже ніколи додому. Гостина була довічна, книжки — мовчали, а (надворі дозрівала звільна грибом ніч!) в парку нарешті засміялися знову закохані.
Пана ж В. ніхто вже не зустрічав.
1971
з ранньої короткої прози
Я скорше це відтворю найближчим часом ніж Романа Бабовала.
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
У скільки разів далі крізь атмосферу ви дивитесь на горизонт з рівня моря, ніж в зеніт? А з Джомолунгми? В нульовому наближенні, тому просто спробуйте порахувати усно, відповідь вам сподобається. Навіть не роблю з цього квіз, у подарунок за правильну відповідь…
Серед іншого, забракло астробоїв у крові, хоча й не шкодую про своє тодішнє рішення. Сподіваюсь скоро відновлю цю нестачу, бо хочеця не лише про статистику та дивакувату математику.
Пам'ятайте про наголоси.
Пам'ятайте про наголоси.