В коментарях навели середню ціну на житло в Нідерах, напевно бо інформації по медіані нема, тож чудова нагода пригадати корисність обох мірок. Головна думка цієї писанини полягає в тому, що середнє арифметичне зберігає інформацію про накопичувальне (ака агрегатне) мірило. Себто якщо ви хочете скупити кількадесят будинків, то для обрахунку орієнтовних видатків вам потрібне середнє арифметичне, бо загальна вартість ваших будинків з найбільшою ймовірністю буде рівна середнє*кількість.

Проте припустимо ви ще не досягли успішного успіху і просто хочете поселити сім'ю, для початку хоча б одну. Що вам каже середнє арифметичне? Нічого, адже це усереднення між королівськими хоромами та халупами і не дає абсолютно ніякого уявлення про те, на яку ціну можна розраховувати. В той же час, медіана вам дає зрозуміти, на яку цінову стелю можна орієнтуватись з ймовірністю 50% — ви раптово володієте інформацією про половину ринку! Також на допомогу приходять квартилі, які рахуються ще рідше, але допомагають бути впевненим вже про 75% всіх наявних на ринку домівок.

Тому медіана (та відсотилі вцілому) є значно інформативнішим мірилом для від сили кількаразових дій. Використовуйте медіану, не помилитеся, недарма вона є robust мірилом щодо викиднів (аутлаєрів, вибачте за мою вашингтонську). Звичайно є ситуації, де медіана та середнє співпадають, як от для симетричних розподілів, проте коли ви востаннє бачили симетричний розподіл в реальності (окрім IQ, окрема історія)? Пригадайте розподіл Парето і забудьте про середні величини у прийнятті буденних чи просто приземлених рішень.

#теорім

Це такий смішний мем і страшна ситуація. Всі Об'єднані Держави Америки страждають від неефективної системи дозволів на будівництво житла (зонування), які не дозволяють будувати домівки на кілька квартир на більшості територій, або ж вимагають виділяти два паркомісця на кожну квартиру чи гігантську площу на кожен приватний будинок, і беруть початок ще з часів сегрегації. І коли для вчителів, які не можуть дозволити собі будинок чи навіть оренду в агломерації Сан-Франківської затоки, хочуть побудувати доступне житло, багаті одразу починають протестувати і писати петиції "Захистіть наш затишний район від спотворення!". Відбив собі щоки рукопиками поки дивився і надірвав м'язи від передозу цинічними посмішками.

собі в башку блять

This is a bright place, filled with frightened people, and fast hard things that hurt and wound. No matter. I swore I would remain by her side forever, and until death divided us. I must walk until once more we are reunited. This place is frightening, but I am not afraid.

People shout. High stone cliffs tower upon each side of me. I am brave. I am not afraid. That the land may not die, I must walk this distant land, and be not afraid.

My death hovers near me, screeching and fluttering and giggling: a ghost death, in a ghost world. I tell myself I feel only ghost pain, and I will not let it hurt me. I am not afraid.

The Sandman, A Game of You

via @tokareuv by @hardsquarepotentialwell.

омг дивовижна ідея
https://twitter.com/Brains933/status/1464163289303330817?t=DvKDcDjhNQjtF-8Edh2_Qw&s=19

(i love german btw)

Колаб крутий не лише білими формулами на чорному фоні, що створює ілюзію класичної дошки (хоча я ненавиджу крейду). Колаб часом може встановити пакет так, як його не встановить ні пайчарм на вінді, ні убунта, ні анаконда, з якою я ще толком не подружився (звуки немовляти у світі пайплайнів, вибачте). Хочу написати в ньому диплом. Серйозно, інтерактивний диплом з кодом в якості надбання замість тисячі слів, всерівно фізики теоретики в ці дні переважно кодять більше, ніж пишуть. А ще він гарно видруковується у пдф, хоча й потрібно дещо налаштовувати та не забувати робити це у відповідному браузері. У мене все.

листівка дорогим людям

via @chkech.

Розрахуйте ступінь майоріння багряних стягів.

Підготовка до іспиту на шостому другому курсі магістратури.

Тим часом викладач

Прямує Ґодзілла по місту, бачить — хмарочос горить. Влетіла в хмарочос... та й вилетіла з нього любісінько.

Ґодзілла була масивним стерильним нейтрино, виготовленим на прискорювачі.

До речі, вперше справно використав фразеологічний словник.

У скільки разів далі крізь атмосферу ви дивитесь на горизонт з рівня моря, ніж в зеніт? А з Джомолунгми?

В нульовому наближенні, тому просто спробуйте порахувати усно, відповідь вам сподобається. Навіть не роблю з цього квіз, у подарунок за правильну відповідь — ніч з відміном задоволення і моє захоплення, можливо навіть в хлібонамазувальній формі.

Тепер маю за мету послуговуватись настільки ж розмаїтою словесною запасівкою (я певно вигадав це слово). Чи радше мені вже моя українська почала муляти нестерпно очі.

Роман Бабовал
ЖЕРТВА
(замість казки)

Був вечір. А може, тільки ранок. Ніхто не міг оте з непомильною точністю визначити. Одне було поза сумнівом: дня не було.

Пан В. стояв перед величезним овальним дзеркалом. Книжки, які виповнювали три чверті кімнати (пан В. був “начитана людина”), здавалося, підтримували його своїм мовчанням: пан В. не стояв, брук безупинно висковзав з-під ніг. Пан В. ширяв наче б підвішений ниткою тиші (слова вузляться) до жовтої стелі. І перед дзеркалом (надворі не було дня!) пан В. спритно зав’язував, мимрячи якісь припорошені у пам’яті вірші (надворі — ані павуковидного сонця!), краватку, тоншу за невживану тінь.

А коли зав’язав, взявся зачісувати рідке волосся і, глянувши випадково в дзеркало (овальне!), побачив, що жодних рис уже чомусь не було на його обличчі. Стало скрутно панові В. Неприємно: як же йти тепер йому на гостину без лиця?

Відклав пан В. гребінець із слонової кости і пустився по вузькій кімнаті шукати (надворі — ані жилуватого неба!) шкіряної маски. Чи довго шукав відбитки, годі було сказати: крізь штори (фарба — мов із чола прокаженого) протискався далі не відгомін дня чи ночі, а луна чогось безбарвного, пісного й беззапашного, як вода. Шукав, не знайшов. Підвівся і глянув знов у дзеркало. Відчував, як поволі сіріє вогким попелом кров, як очі світять збентеженням у пустелі лиця: звиклих рис у дзеркалі ніяк не знайти, а тут стрілки годинника, що до цього часу століттями леліяли вперту застояність, кинулися шалено мчати навздогін одна за одною. Глянув пан В.: та ні! к’чорту його, немає! Прокльони тиснулися крізь точені мовчанням зуби, коли нога дотикнулася чогось ґумового, теплого. Із трудом і болем у крижах підніс пан В. ганчірку з пожужманими своїми (надворі — ані спрутоподібного вітру!) рисами.

Зрадів, загорнув її в чорне плаття та, натягнувши на крихкотілі плечі довжелезний плащ, вийшов. І на гостину зайшов, мабуть, на час, бо не вернувся вже ніколи додому. Гостина була довічна, книжки — мовчали, а (надворі дозрівала звільна грибом ніч!) в парку нарешті засміялися знову закохані.

Пана ж В. ніхто вже не зустрічав.

1971

з ранньої короткої прози

Я скорше це відтворю найближчим часом ніж Романа Бабовала.