via @Nateron.

2016 рік, а Нішиміда вже носить маску

Нагадую, що сучасна анімація завдячує появі таких 3Д кадрів з 2Д намальовкою саме танцю Красуні та Страховиська.

Відмін спостерігає за народженням пікап-лайнів на жестовій мові, відмін буде awkward ще щонайменше тиждень.

Сьогоднішній вечір, як можна було помітити, оголошується вечором східного кінематографу. На закуску, фундаментальне спостереження щодо головної відмінності між східною та західною анімацією. Як стверджує автор відео, вона полягає у передачі (і створенні) емоцій: східна анімація використовує для цього обставини, а західна — персонажів. І з одного боку, з ним складно не погодитись, а з іншого я б сформулював це інакше — східне кіно може в кіно, а західне — не зовсім. Адже кіно має суттєву перевагу перед (аудіо)книгою у наявності трансмісії інформації через візуальний канал, а перед коміксом — через аудіяльний. Тому не використовувати візуальний та аудіальний канал на повну, натомість обмежуючись акторською грою від гримас до мови рухів тіла це гріх. Хоча ні, це театр. Тому наступного разу сходіть в театр замість чергового голлівудського фільму.

Сутички в аніме це не просто екшн-сцени. Впевнений, ви помічали, як вони є продовженням, виявленням рис персонажів, і як хореографія битви насправді демонструє їхній стан та психологічний рівень. Специфічні рухи, вибір прийомів чи технік, та підходи до битви не беруться нізвідки — вони ж уособленням всього, чим персонаж є і через що пройшов. І щось схоже мені дуже складно сказати про західний кінематограф, максимум зрідка. Там екшн існує переважно виключно заради екшену. Для цього ми розглянемо Королівську Битву та її голлівудський рімейк Голодні Ігри. Що цікаво, спочатку по КБ була написана книга ГІ, і вже тоді знятий фільм. Де ви, адепти "Книга краще?".

Тож, зав'язка по суті та сама, ен школярів/молодиків на острові мають поперевбивати один одного, аж поки не залишиться єдиний вцілілий — переможець, якому дарується воля. Поглянемо на вибір зброї: у ГІ вона лежить по центру поля на самому початку і розігрується між учасниками в перші ж хвилини. Головна героїня врешті-решт отримує лук, свою зброю, але її персонаж це ніяк не розкриває ні впродовж ігор, ні до їхнього початку коли вона з ним ще тренувалась. Замініть стріли на метальні ножі, топірці, чи гвинтівку, і навіть фінальна битва не змінить характер. З іншими персонажами те саме — їхнє використання знарядь абсолютно нічого не робить ні для сюжету, ні для персонажів, окрім кількох моментів. Ні, то є просто дика рукопика. А що ж в КБ?

Кожен школяр отримує зброю ще на початку в темній сумці. Я не пам'ятаю, чи порядок видачі сумок був випадковий, проте кожному дістається знаряддя, яке відповідає його особистості. Головний герой, мета якого захистити кохану свого вже вбитого друга — кришку від каструлі, лол, яку він потім і використає як щит проти божевільного з сокирою. Школярка, яка сховалась у будці і перечікувала — шокер (не вистрілюючий), знаряддя самозахисту. Поїхавша, яка для вбивств підбиралась до інших хитрістю, навіть потім маючи пістолет — косу. Найзакритіша в собі, яка згодом захоче помститись — отруту, і т.д. Це також посприяло структурі фільму — ми спостерігаємо короткі історії ледь не кожного школяра та школярки, які беруть початок ще зі шкільних взаємодій (навіть якщо нам їх не показували), і продовжуються вже на острові. Ми бачимо як дві найдобріші та наймиролюбивіші подруги показують білий стяг та запрошують всіх зібратись для обговорення плану втечі, проте, на жаль, одразу вбиваються поїхавшим переможцем попередньої гри, якого додали до класу якраз аби "дати жару". Ми бачимо й особисту драму персонажа, який мав свій шлях і роль у знаходженні інших, через що його зброєю був радіолокатор. І бачимо групу нердів-хакерів, які знаходять комп'ютери і використовують їх для атаки на організаторів і т.д. Я пам'ятаю ледь не кожного персонажа цього фільму завдяки цьому всьому. І сам фільм вийшов настільки різноманітним та цікавим, що може без вагань зватись larger than life. Фільм, де жодна секунда не була витрачена дарма. Фільм, який є уособленням принципу передачі емоцій та всього через обставини. І це є справжнє кіно.

Мені часто здається, що схід є кузнею кінематографу, і не лише зараз, але за відчуттями як мінімум півстоліття. Він значно сміливіший і знає, з яким середовищем працює. Він не затиснутий у бажання заробити так, як наче запроторений у в'язницю творчості Голлівуд. І тому він заслуговує бути на наших малих та великих екранах мінімум в таких же, а насправді значно більших кількостях, ніж західне кіно. Тож сприяйте цьому, і знімайте за нагоди стигму, яка може бути в не настільки обізнаних. В тому числі мене, який пише це на основі заледве дюжини переглянутих стрічок, які до того ж були ретельно вибрані. Хоча до західного кіно я ставлюсь з тією ж ретельністю.

via @dilovikovbasy.

Серед іншого, нагадування про важливість артиклів.

Новорічний настрій via @dilovikovbasy.

Нагадало міжнар з астри в Киргизстані, де корейська команда (10 парубків з 10) зробила командний виступ закосплеївши ось це. З шоломами та білими шортами (а може й спідницями). І нівроку вийшло, мушу сказати. Один з найяскравіших спогадів, поміж горами над безкраїм Іссик-Кулем о 6 ранку та пригоризонтним Фомальгаутом, який на наших широтах не спостерігається.

До речі, шановні, логаритм. Тут вже виправив. Наскільки пам'ятаю, правопис наразі дозволяє обидві форми, але тільки погляньте як затанцювала (у найкращому сенсі) ця сторінка. Хоча її назва досі з ф, все решта — з т.

Коли поставив парну аву і зрозумів, що пара відносилась до повернення батька.

Відмін зняв нелюдську личину місця і став атакуючим кішкодружинником.

Продовження до теми логаритмів. Ви мабуть помічали, що більшість людських чуттів є логаритмічними. Наприклад, шкала Белла: гучність в беллах відповідає десятковому логаритму відношення потужності звуку до потужності за порогового значення. Тобто гучність звичайної розмови, 60 дБ = 6 Б, має в мільйон разів більшу потужність, а отже в тисячу разів більшу амплітуду звукової хвилі, ніж значення, яке може зафіксувати ваше вухо. Аналогічно зір: око сприймає різницю у створеній освітленості між однією лампою та десятьма фактично такою ж, як і між десятьма та сотнею. Саме через це яскравість зір описується зоряними величинами: зоря першої величини в сто разів яскравіша за зорю шостої, яка в свою чергу в сотню разів яскравіша за зорю 11-ї. Більше про це тут.

Постає кілька питань до біологів, з якими вони можуть мене відправити до доступних матеріялів на цю тему (або до біса):
1) Як працює вушна мембрана абощо, що вона може витримувати потужність в 100 млрд більшу за порогову? Автор знає як влаштований вушний Фур'є-аналізатор для розділення хвиль різної частоти, а про гучність — нічого.
2) Який механізм перетворення світлочутливості сітківки у логаритмічне сприйняття?
3) Як щодо нюху, болю, та смаку? Чи відбуваються там схожі приколи? І чи є цьому якесь загальне пояснення, окрім як очевидно пристосування до якомога ширшого діапазону, нейрологічне чи біофізичне?

Ніколи не встигав освічитись на ці теми, тож най хоча б збережу це тут.

Відмін на розігріві концерту Franz Ferdinand у Кийові та у робочих чатах.

Олди зрозуміють єдину причину, з якої я пощу це. Причину як наслідок існування найкрутішого автопортрету в історії.