Зеленський, зустрічався з Залужним, щоб обговорити, чи буде, той балотуватися, в президенти, якщо вибори будуть восени. Ось як саме це було:

Прем'єр-міністр Молдови йде у відставку, а президентка вибачається

І не через вкрадені мільярди, а через те, що двоюрідна сестра президетки в одній з державних компаній отримувала еквівалент 250 тисяч гривень.

І цікаво, чому в нас Смілянський отримує мільйон та принижує громадян України, чому чиновники із зарплатами в 600 тисяч гривень на ТСК обурюються, коли я в них це питаю.

і головне питання, чому Умєров та інші друзі Зеленського, які засвітились у схемі з розкрадання мільйонів доларів, досі на посадах.

Жодних вибачень президента і відставок його друзів. Такі у нас стандарти доброчесності.

Про тверезу оцінку перспектив закінчення війни на шпальтах The Telegraph вийшов матеріал Валерія Залужного, посла України у Великій Британії та колишнього головнокомандувач збройних сил України

На що варто звернути увагу

1. Хибність висновків західних аналітиків (і українських в тому числі), які зараз стверджують, що Росія фактично програла війну. «Це небезпечне неправильне тлумачення війни», - пише Залужний.
• Сучасна війна більше не винагороджує тактичні перемоги так, як це було колись. Досягнення в технології безпілотників, можливості високоточних ударів та спостереження змінили поле бою. Успіх на ньому вимірюється метрами, а не милями.

2. Лінія фронту не є фактором успіху чи невдачі.
• Дедалі ефективніші удари України по російській логістиці та критично важливій інфраструктурі завдали Москві реальних витрат. Але ці атаки є дорогими, технологічно вимогливими та взаємними.
• Росія зберігає здатність завдавати удару у відповідь з такою ж або більшою силою.
• Жодна зі сторін не може покладатися на цю форму ведення війни для досягнення вирішального стратегічного результату.

3. Поле бою досягло чогось близького до рівноваги.
• Росії бракує військового потенціалу для повного завоювання України. Так само Україна наразі не має засобів для звільнення всієї окупованої території лише силою.
• Кремль не досяг своїх початкових політичних цілей. Але Росія продовжує воювати , окупувала значну територію України та не виявила жодного наміру припиняти війну на умовах, які б означали визнання поразки.
• Україна також поки що не може претендувати на повну перемогу.

4. Київ залишається сильно залежним від західної допомоги. Рівень підтримки не може зберігатися безкінечно. Дипломатичні саміти та ретельно зрежисовані демонстрації солідарності мають символічне значення.
• Тому стратегія Москви – це не швидке просування, а війна на виснаження України економічно, військово та психологічно.
• Росія все ще має глибші резерви людських ресурсів та промислового потенціалу в кількох критично важливих секторах, включаючи виробництво балістичних ракет.
• Центр тяжіння війни змістився з фронту до технологій, економіки та далекобійних спроможностей. Лише дронами ситуацію не змінити. Україні потрібні ракети.
• Допоки росія має переваги в ракетах, нам не вистачить жодного ППО.

5. З огляду на вище перелічене «війну більше не можна оцінювати переважно за рухами вздовж фронту». Перемогу визначає не лише армія, її визначає суспільство. Війна перестала мати суто військове вирішення на фронті.
• «Лінія зіткнення не є єдиним визначальним фактором стратегічного успіху. Конфлікт переріс у змагання за логістику, промислові потужності, критичну інфраструктуру, протиповітряну оборону та, зрештою, стійкість суспільства», - пише Залужний. – «Навіть сама територія стала складнішим поняттям, ніж це було на ранніх етапах вторгнення».
• Захопити територію не означає успіх, бо наступним завданням є її утримання та забезпечення життєдіяльності. Останні атаки на Крим це і засвідчили. Навіть сухопутний до півострова не є гарантією.
• «Війни на виснаження не призводять до явних переможців у традиційному розумінні. Їх вирішує витривалість. Саме це, а не якийсь окремий тактичний успіх, визначатиме, як і коли закінчиться ця війна».

6. У пошуках кінця війни розмова знову повертається до НАТО, який має відкрити по суті «другий фронт»
• НАТО, яке було створено в розпал холодної війни, не може вважатися автоматично придатним для сучасності. Характер ведення війни кардинально змінився.
• Майбутня безпека Європи залежатиме не лише від тих, хто готовий захищати себе, а й від тих, хто бажає очолити нове стратегічне бачення для континенту. Україна продемонструвала, що готова зробити перше.

Іноді здається, що заяви про українську балістику, зміну позиції США, підтримку Європи та наші тактичні успіхи мають лише одну мету — подарувати суспільству надію на швидке закінчення війни. Така ілюзія гарно виглядає у кіно, але неприпустима для державного управління. Тут потрібні прагматичні оцінки, які здатні чесно назвати проблеми та знайти реальні шляхи їх вирішення.