З хороших новин - завдяки вашій допомозі, зібрана половина суми, і оскільки з оплатою є можливість трохи почекати, то завтра машина їде на ремонт. Дякую всім хто долучився. Для тих хто ще має бажання допомогти - реквізити в закріпленій публікації. Дякую вам.

Ну що - ремонт розпочато.

Я малюю квіти, щоб вони не вмирали.
Фріда Кало.
Магнолії, 1945 рік.

Продовження буде. Але трошки пізніше, мені треба трохи часу.

Побратим підняв чудову тему ностальгії за «старою доброю війною», коли навички та знання мали визначальну роль і всіх цих ваших FPV не було. І така ностальгія за «правильною війною» була завжди.
Ось, наприклад, що каже Лік у драмі Евріпіда «Божевільний Геракл»:

Бо що таке Геракл твій? Вклав чудовисько
Болотне - Гідру? Лева вбив Немейського?
Але ж подужав не руками голими,
Як похвалявся, - скористався зашморгом.
Тому така зухвалість? Через це б я мав
Гераклових дітей од смерті вибавить?
Та й хто він? Сильний духом? На словах хіба.
Долав лиш звірів. Чим ще похвалитись міг?
Тримав щита в лівиці? Чи із списом став
На ворога близького? Ні - стрілу пускав,
Лякливих зброю, будь-коли втекти готов.
Не лук ознака мужніх; доказ мужності -
Коли незмигно в першій лаві дивишся
На спис, що прокладає рани-борозни.

Минуло приблизно дві тисячі років. Змінилися зброя, обладунки й сама війна, але ностальгія нікуди не зникла.
У «Шаленому Роланді» Лудовіко Аріосто, вперше виданому 1516 року, Роланд захоплює вогнепальну зброю. Користуватися нею він не збирається. Разом із порохом і кулями він вивозить її у відкрите море й викидає за борт:

«Щоб через тебе більше ніколи
лицар не вважався відважним,
і щоб негідник через тебе більше не хвалився,
ніби він вартий стільки ж, скільки доблесний, -
залишайся тут, на дні.

О проклятий, о огидний пристрою,
створений у глибинах Тартару
рукою злого Вельзевула,
який задумав через тебе погубити світ,
до пекла, звідки ти вийшов, я тебе повертаю».

Але найкраще починається трохи далі. Аріосто вже від власного імені описує світ, у якому нова зброя все-таки перемогла:

«Здай, нещасний солдате, до кузні
всю зброю, яку маєш, аж до меча;
і візьми на плече рушницю чи аркебузу,
бо без неї, я знаю, платні ти не отримаєш.

Як ти, злочинний і мерзенний винаходе,
взагалі знайшов місце в людському серці?
Через тебе військова слава знищена,
через тебе ремесло зброї позбавлене честі;
через тебе принижені доблесть і чеснота,
так що негідник часто здається кращим за доблесного;
ані сила, ані відвага
через тебе більше не можуть бути випробувані в полі».

Кожне покоління військових має свою «стару добру війну», в якій усе нібито вирішували майстерність, навички та особиста мужність. І кожне наступне покоління винаходить якусь нову гидоту, яка цю прекрасну картину псує.

І технічна інформація - в мене тут діагностували пневмонію, тож з великою долею ймовірності, вихід нових текстів буде затримуватись. Бо почуваю я себе, прямо скажу - не дуже. Дякую за розуміння та підтримку.

Мушу вас одразу попередити - після перегляду цього відео, ви вже ніколи не зможете інакше уявляти лицарську атаку, коли сотні коней в одному пориві мчать вперед. Дивитись треба виключно з звуком.
Так, життя не лицарський роман :)
Вибачайте, через температуру і жарти відповідні.

До речі, завжди хотів з вами про це поговорити.

Казати, що птахи - найближчі родичі динозаврів, не правильно. Бо птахи не родичі динозаврів. Вони і є динозаври.

Птахи виникли всередині тероподів - тієї самої великої гілки динозаврів, до якої належали тиранозаври, велоцираптори та безліч інших хижих форм.

66 мільйонів років тому вимерли не всі динозаври. Вимерли всі непташині динозаври, а одна з пташиних гілок пережила катастрофу й дала початок сучасним птахам.

Тож коли наступного разу дивитиметесь на голуба, який нахабно вимагає шматок батона, пам’ятайте: перед вами не нащадок динозавра.

Перед вами динозавр. Просто маленький, пернатий і той, кому пощастило вижити.