Гадаю ви зрозуміли що це все не кінець - «серіал про гостя», трохи розтягнувся :)

«Я не поділяю ваших переконань, але готовий померти за ваше право їх висловлювати!» Вольтер.

Насправді цю фразу вигадала англійська письменниця Евелін Холл у книзі "Друзі Вольтера" (1906).

Незважаючи на те, що письменниця не приписувала цитати Вольтеру і в 1934 навіть виступила з офіційною заявою, в якій підкреслила, що вона сама придумала цей вислів, вже 1965 року вийшла книга «Французькі цитати у англійському перекладі» Норберта Гутермана, у якій цитата приписувалася Вольтеру і навіть наводився її французький «оригінал» із зазначенням джерела: лист Вольтера до абату Ле Ришу. Зрозуміло, у листі цих слів немає.

Як зрозуміти, що будь-яке авто - це елітне авто?

Просто заїхати на діагностику.

Шановні, а можна я попрошу вас допомогти зараз, але ніби це на мій день народження? Ціна питання - 127 000 грн, і, на жаль, я сам не зможу її витягнути. Тож буду вдячний за допомогу.

З мене, як завжди, - розповіді про те, як давно минулі часи впливають на наш сьогоднішній день.
Дякую.
Реквізити в закріпленій публікації.

З хороших новин - завдяки вашій допомозі, зібрана половина суми, і оскільки з оплатою є можливість трохи почекати, то завтра машина їде на ремонт. Дякую всім хто долучився. Для тих хто ще має бажання допомогти - реквізити в закріпленій публікації. Дякую вам.

Ну що - ремонт розпочато.

Я малюю квіти, щоб вони не вмирали.
Фріда Кало.
Магнолії, 1945 рік.

Продовження буде. Але трошки пізніше, мені треба трохи часу.

Побратим підняв чудову тему ностальгії за «старою доброю війною», коли навички та знання мали визначальну роль і всіх цих ваших FPV не було. І така ностальгія за «правильною війною» була завжди.
Ось, наприклад, що каже Лік у драмі Евріпіда «Божевільний Геракл»:

Бо що таке Геракл твій? Вклав чудовисько
Болотне - Гідру? Лева вбив Немейського?
Але ж подужав не руками голими,
Як похвалявся, - скористався зашморгом.
Тому така зухвалість? Через це б я мав
Гераклових дітей од смерті вибавить?
Та й хто він? Сильний духом? На словах хіба.
Долав лиш звірів. Чим ще похвалитись міг?
Тримав щита в лівиці? Чи із списом став
На ворога близького? Ні - стрілу пускав,
Лякливих зброю, будь-коли втекти готов.
Не лук ознака мужніх; доказ мужності -
Коли незмигно в першій лаві дивишся
На спис, що прокладає рани-борозни.

Минуло приблизно дві тисячі років. Змінилися зброя, обладунки й сама війна, але ностальгія нікуди не зникла.
У «Шаленому Роланді» Лудовіко Аріосто, вперше виданому 1516 року, Роланд захоплює вогнепальну зброю. Користуватися нею він не збирається. Разом із порохом і кулями він вивозить її у відкрите море й викидає за борт:

«Щоб через тебе більше ніколи
лицар не вважався відважним,
і щоб негідник через тебе більше не хвалився,
ніби він вартий стільки ж, скільки доблесний, -
залишайся тут, на дні.

О проклятий, о огидний пристрою,
створений у глибинах Тартару
рукою злого Вельзевула,
який задумав через тебе погубити світ,
до пекла, звідки ти вийшов, я тебе повертаю».

Але найкраще починається трохи далі. Аріосто вже від власного імені описує світ, у якому нова зброя все-таки перемогла:

«Здай, нещасний солдате, до кузні
всю зброю, яку маєш, аж до меча;
і візьми на плече рушницю чи аркебузу,
бо без неї, я знаю, платні ти не отримаєш.

Як ти, злочинний і мерзенний винаходе,
взагалі знайшов місце в людському серці?
Через тебе військова слава знищена,
через тебе ремесло зброї позбавлене честі;
через тебе принижені доблесть і чеснота,
так що негідник часто здається кращим за доблесного;
ані сила, ані відвага
через тебе більше не можуть бути випробувані в полі».

Кожне покоління військових має свою «стару добру війну», в якій усе нібито вирішували майстерність, навички та особиста мужність. І кожне наступне покоління винаходить якусь нову гидоту, яка цю прекрасну картину псує.

І технічна інформація - в мене тут діагностували пневмонію, тож з великою долею ймовірності, вихід нових текстів буде затримуватись. Бо почуваю я себе, прямо скажу - не дуже. Дякую за розуміння та підтримку.

Мушу вас одразу попередити - після перегляду цього відео, ви вже ніколи не зможете інакше уявляти лицарську атаку, коли сотні коней в одному пориві мчать вперед. Дивитись треба виключно з звуком.
Так, життя не лицарський роман :)
Вибачайте, через температуру і жарти відповідні.

До речі, завжди хотів з вами про це поговорити.

Казати, що птахи - найближчі родичі динозаврів, не правильно. Бо птахи не родичі динозаврів. Вони і є динозаври.

Птахи виникли всередині тероподів - тієї самої великої гілки динозаврів, до якої належали тиранозаври, велоцираптори та безліч інших хижих форм.

66 мільйонів років тому вимерли не всі динозаври. Вимерли всі непташині динозаври, а одна з пташиних гілок пережила катастрофу й дала початок сучасним птахам.

Тож коли наступного разу дивитиметесь на голуба, який нахабно вимагає шматок батона, пам’ятайте: перед вами не нащадок динозавра.

Перед вами динозавр. Просто маленький, пернатий і той, кому пощастило вижити.

У 1940–1945 роках у тодішньому графстві Лондон було зафіксовано 53 296 німецьких боєприпасів: 46 062 фугасні авіабомби; 752 парашутні авіаційні міни (морські міни, які застосовували по наземних цілях як важкі фугасні боєприпаси); 1 941 нафтову запалювальну бомбу з горючою сумішшю; 1 368 фосфорних запалювальних бомб; 238 комбінованих осколково-фугасно-запалювальних бомб; 2 417 крилатих ракет V-1 та 518 балістичних ракет V-2.

І ці 53 296 - далеко не загальна кількість усього, що німці скинули на Лондон. Сюди не входять масові 1- і 2-кг запалювальні бомби. Їх скидали сотнями тисяч - настільки багато, що поштучний облік часто просто втрачав сенс. Британський Національний архів прямо зазначає, що на картах райони падіння запалювальних бомб часто просто штрихували, оскільки визначити їх точну кількість було неможливо.

Та чи зломило це британців? Ні. В них були продуктові картки, в них були обмеження на майже усі товари, але вони вистояли і перемогли. То чому ж зараз стоїть такий вий і плач, що все погано, хоча обʼєктивно Київ і близько не підійшов до стану Лондона? Бо ви слабкі. Ви настільки звикли до комфорту, що стали вважати його базовим надбанням.

Електрика в розетці двадцять чотири години на добу, гаряча вода, опалення, повний супермаркет за рогом, доставка їжі за сорок хвилин, можливість у будь-який момент купити майже будь-яку річ - усе це настільки міцно вросло у наше уявлення про нормальне життя, що будь-яке відхилення від нього почало сприйматися майже як катастрофа. Хоча катастрофа - це коли під залишками твого будинку лежать твої рідні.

Лондонці не були якимись генетично іншими людьми, яким подобалося сидіти під бомбами. Вони боялися, втомлювалися, злилися, сварилися, порушували правила і проклинали війну. Знамените «Keep Calm and Carry On» взагалі не було магічним заклинанням, яке перетворювало людину на незворушного англійця з чашкою чаю. Вони просто зрозуміли одну неприємну річ: війна не зобовʼязана бути зручною.

І якщо противник не зміг забрати в тебе місто, він спробує зробити життя в ньому настільки нестерпним, щоб ти сам почав вимагати від своєї держави будь-якої ціни за повернення до нормальності. Не обовʼязково знищити електростанцію назавжди - достатньо зробити так, щоб ти кожного вечора думав тільки про світло. Не обовʼязково залишити місто без їжі - достатньо створити відчуття, що завтра її може не бути. Не обовʼязково переконати тебе, що ворог переміг. Достатньо переконати тебе, що чинити опір занадто незручно.

Саме тому стійкість тилу - це теж частина війни. Не героїчна. Без красивих фотографій. Без шевронів і медалей. Іноді вона виглядає просто як людина, яка заряджає павербанк, набирає воду, тримає вдома запас їжі на кілька днів, знає, де найближче укриття, і не влаштовує кінець світу через шість годин без електрики. Бо комфорт - це чудова річ. Але є велика різниця між комфортом як метою і комфортом як умовою, без якої ти вже не здатний функціонувати.

Бо перше - це досягнення цивілізації.
А друге - її вразливість, якою противник обовʼязково скористається.