Такі ідеї збагачували релігійний досвід, додаючи йому особистісної, екзистенційної виміри.
Окрім містики, рефлексивність релігій цього етапу проявилася у появі теології та філософії релігії. Універсальні релігії виробляють системи догматів і раціональних обґрунтувань віри. В епоху середньовіччя, наприклад, схоластика прагнула логічно і філософськи осмислити християнське одкровення. Постають питання про природу Бога (онтологічні, космологічні докази Його існування), про співвідношення віри і розуму, про проблему зла і свободи волі. Самоусвідомлення релігії зростає: віруючий тепер не просто повторює ритуали предків, а й шукає особистого розуміння істини, читає священні книги (які з’являються у світових релігіях: Веди, Біблія, Коран тощо), розмірковує над ними. Таким чином, віра стає більш внутрішньою справою совісті, а не лише традиції.
Універсалізація віри, започаткована монотеїзмом, мала і соціальні наслідки: великі релігії вийшли за етнічні межі, почали охоплювати різні народи (через місіонерство, державне насадження або культурний обмін).
Християнство після прийняття в Римській імперії перетворилось на транснаціональну релігію, іслам поширився від Іспанії до Індонезії, буддизм охопив більшу частину Азії. Світ став поділений не лише на царства, а й на релігійні простори – умми, церкви, сангхи. Це вимагало від релігій більшої концептуальної глибини і універсальності послання, щоб об’єднувати різних людей. Так з’являються ідеї про єдине людство перед Богом, про загальну етику (десять заповідей, «золоті правила» в різних релігіях), про можливість спасіння для всіх.
Резюмуючи, епоха монотеїзму і рефлексивних релігій стала переломною: релігійна свідомість перейшла від міфологічно-конкретного мислення до абстрактно-етичного і духовно-інтроспективного. Бог із персонажа міфу перетворився на трансцендентного абсолютного Духа, а від людини почало вимагатися не стільки виконання традиційних обрядів, скільки віра серця і моральна праведність. Це піднесення релігії на рівень універсальних ідей підготувало ґрунт для наступного етапу – секуляризації, тобто виходу за межі традиційної релігійності, яка відбудеться в новітні часи. Але перед тим протягом століть панівні світові релігії визначали обличчя цивілізацій, накопичували духовний досвід, що включав і зовнішню догматичну форму, і приховані містичні глибини. У сукупності монотеїстичні та рефлексивні релігії створили багату спадщину, з якої вийшов сучасний світ – з його секулярними тенденціями і новими пошуками священного.
Розумію що текст великий і доволі складний, але коротко і просто про такий значний етап соціального розвитку людства коротко не написати.
Дякую що читаєте, і дякую що підтримуєте - ваша допомога важлива.
Окрім містики, рефлексивність релігій цього етапу проявилася у появі теології та філософії релігії. Універсальні релігії виробляють системи догматів і раціональних обґрунтувань віри. В епоху середньовіччя, наприклад, схоластика прагнула логічно і філософськи осмислити християнське одкровення. Постають питання про природу Бога (онтологічні, космологічні докази Його існування), про співвідношення віри і розуму, про проблему зла і свободи волі. Самоусвідомлення релігії зростає: віруючий тепер не просто повторює ритуали предків, а й шукає особистого розуміння істини, читає священні книги (які з’являються у світових релігіях: Веди, Біблія, Коран тощо), розмірковує над ними. Таким чином, віра стає більш внутрішньою справою совісті, а не лише традиції.
Універсалізація віри, започаткована монотеїзмом, мала і соціальні наслідки: великі релігії вийшли за етнічні межі, почали охоплювати різні народи (через місіонерство, державне насадження або культурний обмін).
Християнство після прийняття в Римській імперії перетворилось на транснаціональну релігію, іслам поширився від Іспанії до Індонезії, буддизм охопив більшу частину Азії. Світ став поділений не лише на царства, а й на релігійні простори – умми, церкви, сангхи. Це вимагало від релігій більшої концептуальної глибини і універсальності послання, щоб об’єднувати різних людей. Так з’являються ідеї про єдине людство перед Богом, про загальну етику (десять заповідей, «золоті правила» в різних релігіях), про можливість спасіння для всіх.
Резюмуючи, епоха монотеїзму і рефлексивних релігій стала переломною: релігійна свідомість перейшла від міфологічно-конкретного мислення до абстрактно-етичного і духовно-інтроспективного. Бог із персонажа міфу перетворився на трансцендентного абсолютного Духа, а від людини почало вимагатися не стільки виконання традиційних обрядів, скільки віра серця і моральна праведність. Це піднесення релігії на рівень універсальних ідей підготувало ґрунт для наступного етапу – секуляризації, тобто виходу за межі традиційної релігійності, яка відбудеться в новітні часи. Але перед тим протягом століть панівні світові релігії визначали обличчя цивілізацій, накопичували духовний досвід, що включав і зовнішню догматичну форму, і приховані містичні глибини. У сукупності монотеїстичні та рефлексивні релігії створили багату спадщину, з якої вийшов сучасний світ – з його секулярними тенденціями і новими пошуками священного.
Розумію що текст великий і доволі складний, але коротко і просто про такий значний етап соціального розвитку людства коротко не написати.
Дякую що читаєте, і дякую що підтримуєте - ваша допомога важлива.
👍211❤🔥38🔥13❤6
Залишилась остання частина циклу публікацій про історію та розвиток релігії. Але вона буде нетиповою для цього каналу, бо вона буде про сьогодення і трошки про майбутнє. Завтра опублікую, потерпіть ще трохи, і далі знову повернемось до більш простих речей.
❤🔥121👍70🔥15
Отже фінальна частина публікації про історію та розвиток релігій.
Секуляризація, квазірелігії й новітні вірування (трансформація сакрального після відходу від традиційних інституцій)
А тепер поговоримо про період модерну і постмодерну, коли традиційні релігійні інституції втратили монополію на світогляд, а сакральні ідеї зазнали глибокої трансформації. Цей процес позначають терміном секуляризація, тобто звільнення суспільного життя від церковного та релігійного контролю. Починаючи з Європи епохи Просвітництва XVIII ст., а далі протягом XIX–XX ст., наука, освіта, держава і культура поступово віддаляються від релігії. Секуляризація означала, що пояснення явищ шукали в науці, мораль обґрунтовували гуманістично, а не божественним законом, політична влада відокремлювалася від церкви. Макс Вебер назвав це розчаклуванням світу: всесвіт дедалі більше осмислювався як раціональний механізм без містичних сил, а людина – як автономний суб’єкт, здатний влаштовувати життя без апеляції до надприродного.
Однак секуляризація не означала зникнення релігійності, швидше її перетворення. У XX столітті дослідники звернули увагу на феномен так званих квазірелігій – сурогатів релігії у світській формі. Йдеться про різноманітні тоталітарні ідеології та масові суспільні рухи, які виконували подібну до релігії роль для своїх прибічників. Наприклад, фашизм і комунізм набували рис своєрідних «політичних релігій»: вони мали пророків і священні письма (Маркс, Ленін і «Капітал» у комуністів; Гітлер і «Mein Kampf» у нацистів), ритуали і символи (партійні з’їзди, марші зі смолоскипами, знамена), образ раю і апокаліпсису (утопічне світле майбутнє vs. змова ворогів), мучеників і святих (полеглі за ідею герої). Німецько-американський теолог Пауль Тілліх ще у 1950-х назвав такі ідеології квазірелігіями – світоглядними системами, що функціонально замінюють релігію. Вони апелюють до безумовної відданості і віри, хоча й не визнають надприродного Бога. Квазірелігії виникають на межі між священним і світським: секулярна форма (держава, партія) наповнюється квазісакральним змістом – обожненням нації, класу, раси або самого Лідера. Тілліх відзначав, що фашизм, комунізм, а також радикальний націоналізм чи навіть секулярний гуманізм можуть стати для людини «предметом останньої віри», тобто зайняти в її свідомості місце Бога Таке «перенесення священного» було прямим наслідком секуляризації: традиційний Бог відходив, але психологічна потреба в абсолюті і сенсі змушувала людей створювати собі ідолів з ідей.
Тоталітарні утопії ХХ ст., на жаль, продемонстрували небезпечну сторону цього явища, обернувшись масовим фанатизмом і насиллям від імені нових «святинь» .
Паралельно з політичними квазірелігіями, у ХХ ст. зростає інтерес до нових релігійних рухів (НРР) та нетрадиційної духовності. Під цим маєтьс на увазі широке розмаїття вірувань і практик, що виходять за межі історичних релігій. Особливо бурхливо нові вірування розвиваються в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, в умовах глобалізації та інформаційного суспільства. Одним з таких напрямів є рух Нью-ейдж (New Age), який виник у 1970-х і популяризував еклектичну духовність: поєднання елементів східних релігій (медитація, йога, реінкарнація), окультизму, езотерики, психології саморозвитку тощо. Нью-ейдж проголошує «настання нової ери Водолія» – епохи духовного переродження, і наголошує на особистісному духовному пошуку, індивідуальному «створенні» своєї віри. Інший важливий сегмент новітньої релігійності – неоязичництво. У різних країнах відроджуються стародавні політеїстичні культи та етнічні релігії (наприклад, відродження кельтських, скандинавських культів у Європі, слов’янське неоязичництво в Україні та росії, рухи Вікка та сучасного відьмацтва у США). Люди, розчаровані в уніфікованих світових релігіях, шукають ближчого до природи й етнічних коренів духовного досвіду.
Секуляризація, квазірелігії й новітні вірування (трансформація сакрального після відходу від традиційних інституцій)
А тепер поговоримо про період модерну і постмодерну, коли традиційні релігійні інституції втратили монополію на світогляд, а сакральні ідеї зазнали глибокої трансформації. Цей процес позначають терміном секуляризація, тобто звільнення суспільного життя від церковного та релігійного контролю. Починаючи з Європи епохи Просвітництва XVIII ст., а далі протягом XIX–XX ст., наука, освіта, держава і культура поступово віддаляються від релігії. Секуляризація означала, що пояснення явищ шукали в науці, мораль обґрунтовували гуманістично, а не божественним законом, політична влада відокремлювалася від церкви. Макс Вебер назвав це розчаклуванням світу: всесвіт дедалі більше осмислювався як раціональний механізм без містичних сил, а людина – як автономний суб’єкт, здатний влаштовувати життя без апеляції до надприродного.
Однак секуляризація не означала зникнення релігійності, швидше її перетворення. У XX столітті дослідники звернули увагу на феномен так званих квазірелігій – сурогатів релігії у світській формі. Йдеться про різноманітні тоталітарні ідеології та масові суспільні рухи, які виконували подібну до релігії роль для своїх прибічників. Наприклад, фашизм і комунізм набували рис своєрідних «політичних релігій»: вони мали пророків і священні письма (Маркс, Ленін і «Капітал» у комуністів; Гітлер і «Mein Kampf» у нацистів), ритуали і символи (партійні з’їзди, марші зі смолоскипами, знамена), образ раю і апокаліпсису (утопічне світле майбутнє vs. змова ворогів), мучеників і святих (полеглі за ідею герої). Німецько-американський теолог Пауль Тілліх ще у 1950-х назвав такі ідеології квазірелігіями – світоглядними системами, що функціонально замінюють релігію. Вони апелюють до безумовної відданості і віри, хоча й не визнають надприродного Бога. Квазірелігії виникають на межі між священним і світським: секулярна форма (держава, партія) наповнюється квазісакральним змістом – обожненням нації, класу, раси або самого Лідера. Тілліх відзначав, що фашизм, комунізм, а також радикальний націоналізм чи навіть секулярний гуманізм можуть стати для людини «предметом останньої віри», тобто зайняти в її свідомості місце Бога Таке «перенесення священного» було прямим наслідком секуляризації: традиційний Бог відходив, але психологічна потреба в абсолюті і сенсі змушувала людей створювати собі ідолів з ідей.
Тоталітарні утопії ХХ ст., на жаль, продемонстрували небезпечну сторону цього явища, обернувшись масовим фанатизмом і насиллям від імені нових «святинь» .
Паралельно з політичними квазірелігіями, у ХХ ст. зростає інтерес до нових релігійних рухів (НРР) та нетрадиційної духовності. Під цим маєтьс на увазі широке розмаїття вірувань і практик, що виходять за межі історичних релігій. Особливо бурхливо нові вірування розвиваються в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, в умовах глобалізації та інформаційного суспільства. Одним з таких напрямів є рух Нью-ейдж (New Age), який виник у 1970-х і популяризував еклектичну духовність: поєднання елементів східних релігій (медитація, йога, реінкарнація), окультизму, езотерики, психології саморозвитку тощо. Нью-ейдж проголошує «настання нової ери Водолія» – епохи духовного переродження, і наголошує на особистісному духовному пошуку, індивідуальному «створенні» своєї віри. Інший важливий сегмент новітньої релігійності – неоязичництво. У різних країнах відроджуються стародавні політеїстичні культи та етнічні релігії (наприклад, відродження кельтських, скандинавських культів у Європі, слов’янське неоязичництво в Україні та росії, рухи Вікка та сучасного відьмацтва у США). Люди, розчаровані в уніфікованих світових релігіях, шукають ближчого до природи й етнічних коренів духовного досвіду.
👍103❤🔥19❤6👏1
Ще одна категорія – численні нові релігійні рухи секти: від відносно невинних духовних громад (як-от рух Харе Крішна, саєнтологія, бахаїзм, Церква Об’єднання) до небезпечних деструктивних культів (на кшталт секти Джима Джонса або секти «Аум Сінрікьо», відомої терористичним актом в токійському метро). Виникають також езотеричні школи, культові громади навколо харизматичних лідерів-гуру, які пропонують нове одкровення чи таємне знання. Спільним знаменником цих явищ є експериментування з сакральним поза рамками традиційних церков.
Варто відзначити, що в останні десятиліття говорять про феномен постсекулярного суспільства. Соціологи (приміром, Юрген Габермас) зауважують: попри прогнозоване секуляризацією повне відмирання релігії, ми спостерігаємо «повернення сакрального» в нових формах. Традиційні церкви десь скорочуються, але десь переживають підйом (відродження релігійності в посткомуністичних країнах, зростання ісламу в світі). Одночасно нові духовні практики – йога, медитація, паломництва, різноманітні гуртки духовного розвитку – стають масовими серед цілком світського населення. Люди в розвинених країнах дедалі частіше називають себе «духовними, але не релігійними», формуючи індивідуальні мозаїки вірувань. Це свідчить, що потреба у священному нікуди не зникла; просто вона перестала задовольнятися виключно через інституційну релігію. Сакральне розсіюється в культурі: хтось знаходить його в мистецтві або музиці, хтось – у патріотичній самопожертві, хтось – у злитті з природою під час еко-ритуалів, хтось – у досвідах з психоделічними речовинами, які дають відчуття «божественного». Сучасна наука про свідомість і космос теж іноді межує з містикою, продукуючи ідеї про єдність Всесвіту, інформаційне поле тощо, які резонують з давніми духовними інтуїціями.
Таким чином, у секулярну й постсекулярну добу відбулася трансформація сакрального: від чітко окреслених догматичних систем – до гнучких, індивідуалізованих, часто тимчасових вірувань. Традиційні релігійні уявлення або раціоналізуються (стають більш поміркованими, символічно інтерпретованими), або радикалізуються в ізоляції (фундаменталістські рухи як реакція на модерн), або перетікають у нові русла – політичні, культурні, особистісні. Людство увійшло в фазу, де духовний пошук став справою особистого вибору а не лише спадкування віри предків. Водночас це пошук все тієї ж сакральної глибини буття, що хвилювала і печерну людину, і середньовічного монаха – тільки способи і мова цього пошуку змінилися. Тому сучасні новітні вірування – від наукового космізму до неошаманізму – слід бачити як черговий виток давнього процесу еволюції релігійних уявлень, а не як щось зовсім якісно нове. В них продовжують жити архетипи і потреби, притаманні людській природі: шукати сенс, відчувати причетність до чогось більшого, ніж індивідуальне життя, долати страх смерті через віру в вищу реальність. Просто тепер ці потреби задовольняються у плюралістичний спосіб, часто поза рамками інституційного «Великого Бога».
Історія розвитку релігійних уявлень – це грандіозна панорама, що охоплює десятки тисячоліть людського буття. І цей цикл спробував хоч і дуже спрощено, але показати, як від простих і несистематичних вірувань первісної людини поступово вибудовувалися складні духовні системи, а відтак відбувалася їх деконструкція і перетворення в сучасну добу. У ранніх мисливців і збирачів зароджується сакральне бачення світу: анімізм оживляє природу духами, магія дає ілюзію контролю, фетишизм і манізм матеріалізують невидиму силу в предметах і пращурах. Далі, в племінних суспільствах, релігійність стає справою колективу: тотем сполучає людей і природу узами священного родства, шаман об’єднує громаду спільним ритуальним досвідом. Зароджується соціальна функція релігії – вона гуртує і надає спільної мети.
Наступний великий крок – цивілізаційні релігії стародавнього світу. Політеїзм множить образи божественного, створюючи цілі пантеони, і через міфи впорядковує хаос у зрозумілу картину – космос, де боги встановлюють закон світобудови.
Варто відзначити, що в останні десятиліття говорять про феномен постсекулярного суспільства. Соціологи (приміром, Юрген Габермас) зауважують: попри прогнозоване секуляризацією повне відмирання релігії, ми спостерігаємо «повернення сакрального» в нових формах. Традиційні церкви десь скорочуються, але десь переживають підйом (відродження релігійності в посткомуністичних країнах, зростання ісламу в світі). Одночасно нові духовні практики – йога, медитація, паломництва, різноманітні гуртки духовного розвитку – стають масовими серед цілком світського населення. Люди в розвинених країнах дедалі частіше називають себе «духовними, але не релігійними», формуючи індивідуальні мозаїки вірувань. Це свідчить, що потреба у священному нікуди не зникла; просто вона перестала задовольнятися виключно через інституційну релігію. Сакральне розсіюється в культурі: хтось знаходить його в мистецтві або музиці, хтось – у патріотичній самопожертві, хтось – у злитті з природою під час еко-ритуалів, хтось – у досвідах з психоделічними речовинами, які дають відчуття «божественного». Сучасна наука про свідомість і космос теж іноді межує з містикою, продукуючи ідеї про єдність Всесвіту, інформаційне поле тощо, які резонують з давніми духовними інтуїціями.
Таким чином, у секулярну й постсекулярну добу відбулася трансформація сакрального: від чітко окреслених догматичних систем – до гнучких, індивідуалізованих, часто тимчасових вірувань. Традиційні релігійні уявлення або раціоналізуються (стають більш поміркованими, символічно інтерпретованими), або радикалізуються в ізоляції (фундаменталістські рухи як реакція на модерн), або перетікають у нові русла – політичні, культурні, особистісні. Людство увійшло в фазу, де духовний пошук став справою особистого вибору а не лише спадкування віри предків. Водночас це пошук все тієї ж сакральної глибини буття, що хвилювала і печерну людину, і середньовічного монаха – тільки способи і мова цього пошуку змінилися. Тому сучасні новітні вірування – від наукового космізму до неошаманізму – слід бачити як черговий виток давнього процесу еволюції релігійних уявлень, а не як щось зовсім якісно нове. В них продовжують жити архетипи і потреби, притаманні людській природі: шукати сенс, відчувати причетність до чогось більшого, ніж індивідуальне життя, долати страх смерті через віру в вищу реальність. Просто тепер ці потреби задовольняються у плюралістичний спосіб, часто поза рамками інституційного «Великого Бога».
Історія розвитку релігійних уявлень – це грандіозна панорама, що охоплює десятки тисячоліть людського буття. І цей цикл спробував хоч і дуже спрощено, але показати, як від простих і несистематичних вірувань первісної людини поступово вибудовувалися складні духовні системи, а відтак відбувалася їх деконструкція і перетворення в сучасну добу. У ранніх мисливців і збирачів зароджується сакральне бачення світу: анімізм оживляє природу духами, магія дає ілюзію контролю, фетишизм і манізм матеріалізують невидиму силу в предметах і пращурах. Далі, в племінних суспільствах, релігійність стає справою колективу: тотем сполучає людей і природу узами священного родства, шаман об’єднує громаду спільним ритуальним досвідом. Зароджується соціальна функція релігії – вона гуртує і надає спільної мети.
Наступний великий крок – цивілізаційні релігії стародавнього світу. Політеїзм множить образи божественного, створюючи цілі пантеони, і через міфи впорядковує хаос у зрозумілу картину – космос, де боги встановлюють закон світобудови.
👍97❤🔥36❤10
Релігія проникає в усі аспекти життя цивілізацій: від державності (божественні царі) до мистецтва і моралі. Але політеїстичний світогляд все ще прив’язаний до конкретних народів і місць, він недостатньо універсальний. Тому з часом визріває ідея єдиного Бога і єдиної істини. Монотеїстичні релігії приносять із собою осмислення єдності людства під верховенством Творця, виробляють високі етичні імперативи. Релігійна свідомість поглиблюється: окрім обряду, акцент переходить на віру, почуття, особисті взаємини людини і Бога. У світових релігіях накопичується величезний шар духовної культури – теологія, містицизм, богослужбова традиція, які формували людські спільноти протягом понад двох тисячоліть.
Здобутки і напруження цієї духовної епохи привели до народження секулярної сучасності. Раціоналізм і наука кинули виклик релігійним монополіям на істину. Відбулося переосмислення сакрального: багато його функцій перебрала на себе світська сфера (мораль – на філософію, пояснення природи – на науку, управління смислами – на ідеології). Та водночас духовний пошук не зник – він лише трансформувався. XX–XXI століття явили нам яскравий калейдоскоп нових вірувань і фанатичних квазірелігійних рухів, повернення до давніх культів і створення зовсім нових синтезів. Людина постмодерну, озброєна всім багажем попередніх епох, фактично конструює свій духовний шлях індивідуально, нерідко еклектично поєднуючи елементи різних традицій.
Отже, шлях релігійних уявлень – це еволюція і одночасно колообіг. Еволюція – бо зростала складність і рефлексивність віри, розширювався горизонт (від духа дерева – до Бога всього буття, від племені – до вселюдської спільноти). Колообіг – бо багато мотивів повертаються на новому рівні: сучасні люди, розчарувавшись у холодному раціоналізмі, знову шукають «магії» в житті; глобальний гуманізм відроджує міф про єдність землян, схожий на архаїчні тотеми єдності, тільки тепер у масштабі планети. Релігія, попри всі зміни, залишається невід’ємною частиною людської культури, лише її форми стають іншими. Від шаманського бубна до готичного собору, від жертвоприношення Зевсу до медитації у буддійському монастирі – всюди людина намагається встановити зв’язок із сакральним виміром. Історія цих прагнень – не просто каталог вірувань, а відображення самої історії людства, його страхів і надій, творчості й пізнання себе у всесвіті.
Дякую вам за те що прочитали цей цикл, який справді доволі складний для пересічної людини. Також дякую вам за підтримку - вона справді важлива.
Здобутки і напруження цієї духовної епохи привели до народження секулярної сучасності. Раціоналізм і наука кинули виклик релігійним монополіям на істину. Відбулося переосмислення сакрального: багато його функцій перебрала на себе світська сфера (мораль – на філософію, пояснення природи – на науку, управління смислами – на ідеології). Та водночас духовний пошук не зник – він лише трансформувався. XX–XXI століття явили нам яскравий калейдоскоп нових вірувань і фанатичних квазірелігійних рухів, повернення до давніх культів і створення зовсім нових синтезів. Людина постмодерну, озброєна всім багажем попередніх епох, фактично конструює свій духовний шлях індивідуально, нерідко еклектично поєднуючи елементи різних традицій.
Отже, шлях релігійних уявлень – це еволюція і одночасно колообіг. Еволюція – бо зростала складність і рефлексивність віри, розширювався горизонт (від духа дерева – до Бога всього буття, від племені – до вселюдської спільноти). Колообіг – бо багато мотивів повертаються на новому рівні: сучасні люди, розчарувавшись у холодному раціоналізмі, знову шукають «магії» в житті; глобальний гуманізм відроджує міф про єдність землян, схожий на архаїчні тотеми єдності, тільки тепер у масштабі планети. Релігія, попри всі зміни, залишається невід’ємною частиною людської культури, лише її форми стають іншими. Від шаманського бубна до готичного собору, від жертвоприношення Зевсу до медитації у буддійському монастирі – всюди людина намагається встановити зв’язок із сакральним виміром. Історія цих прагнень – не просто каталог вірувань, а відображення самої історії людства, його страхів і надій, творчості й пізнання себе у всесвіті.
Дякую вам за те що прочитали цей цикл, який справді доволі складний для пересічної людини. Також дякую вам за підтримку - вона справді важлива.
❤🔥162👍97❤25
Мати стару машину - постійно мати пригоди.
Вирішив питання з свічками і катушкаою, почався сезон дощів, і вилізла нова проблема. Запаркована, вимкнена і замкнута машина, через деякий час сама включає протитуманки. При тому що ричаг стоїть в положені вимкнуто. Далі через деякий час вона починає безперестану вити гудком. Скидай клему, залишаєш до ранку, бо під дощем серед ночі розбиратись не варіант, зранку накидаєш клему - і ніби нічого і не було, все працює штатано, все нормально.
Я розумію що це якось повʼязано з вологістю, я розумію шо ток знаходить якісь окремі обхідні шляхи, але бляха, як, які, нахуя? Короче пригоди з сотим крузаком продовжуються.
Вирішив питання з свічками і катушкаою, почався сезон дощів, і вилізла нова проблема. Запаркована, вимкнена і замкнута машина, через деякий час сама включає протитуманки. При тому що ричаг стоїть в положені вимкнуто. Далі через деякий час вона починає безперестану вити гудком. Скидай клему, залишаєш до ранку, бо під дощем серед ночі розбиратись не варіант, зранку накидаєш клему - і ніби нічого і не було, все працює штатано, все нормально.
Я розумію що це якось повʼязано з вологістю, я розумію шо ток знаходить якісь окремі обхідні шляхи, але бляха, як, які, нахуя? Короче пригоди з сотим крузаком продовжуються.
👍62🤯34👻7💯1
Секуляризація — це коли ти вже не приносиш жертви богам, а розумієш про електричний струм, опір, переміщення електронів, закон Ома й оце все.
Це коли душа автомобіля — вигадка, ніяких демонів не існує, і навколо тебе лише наука та технічний прогрес.
Ми, як цивілізація, пройшли довгий шлях: від шаманів із бубнами — до діагностичних сканерів, МРТ, ультразвукової діагностики й 3D-друку металом.
Вірування перетворилися на інституції, інституції — на формальність, формальність — на культурний спадок.
Давні боги віддалилися, і для них більше немає місця.
Але варто лише твоїй машині несподівано згаснути світлом просто посеред нічного шосе —
і ти розумієш: секуляризація — це крихка річ.
Бо в глибині душі ти більше не довіряєш логіці.
Ти починаєш просити. Обіцяти. Присягатися.
І якщо двигун раптом заводиться — дякуєш.
Кому? Неважливо. Просто дякуєш.
І навіть коли механік каже:
— Все зроблено, проблем не буде! —
ти погоджуєшся, але ще довго проводиш внутрішній ритуал і підсвідомо просиш машину не злитися й не підводити тебе.
Це коли душа автомобіля — вигадка, ніяких демонів не існує, і навколо тебе лише наука та технічний прогрес.
Ми, як цивілізація, пройшли довгий шлях: від шаманів із бубнами — до діагностичних сканерів, МРТ, ультразвукової діагностики й 3D-друку металом.
Вірування перетворилися на інституції, інституції — на формальність, формальність — на культурний спадок.
Давні боги віддалилися, і для них більше немає місця.
Але варто лише твоїй машині несподівано згаснути світлом просто посеред нічного шосе —
і ти розумієш: секуляризація — це крихка річ.
Бо в глибині душі ти більше не довіряєш логіці.
Ти починаєш просити. Обіцяти. Присягатися.
І якщо двигун раптом заводиться — дякуєш.
Кому? Неважливо. Просто дякуєш.
І навіть коли механік каже:
— Все зроблено, проблем не буде! —
ти погоджуєшся, але ще довго проводиш внутрішній ритуал і підсвідомо просиш машину не злитися й не підводити тебе.
❤174💯66😁28👍16🤔3💔1🦄1
Рівно 11 років тому ЗСУ вперше відкрили вогонь на ураження по ворогу.
11 років тому, а саме 13 квітня 2014 року під Слов'янськом , ЗСУ вперше відкрили вогонь по ворогу.
Наказ віддав Вадим Сухаревський — тоді командир 3-ої роти 80-ї аеромобільної (нині десантно-штурмової) бригади, а зараз — командувач Сил безпілотних систем.
Він разом з побратимами побачив, як диверсійна група Гіркіна вчинила збройний напад на співробітників СБУ. Один спецслужбовець загинув, троє дістали поранення.
Тож Сухаревський прийняв рішення втрутитися, попри наказ «вогонь не відкривати».
«Хули ты смотришь - ебашь!», — дослівно звучав наказ командира.
«Я зрозумів, що які б не були команди, а відповідальність за загибель наших побратимів буде лежати на мені. Я дав команду висунутися на БТРах вперед, і сам сів на місце стрілка, щоб вся відповідальність за це рішення була на мені. Вогонь на ураження я вирішив відкрити сам», — пригадував Сухаревський.
11 років тому, а саме 13 квітня 2014 року під Слов'янськом , ЗСУ вперше відкрили вогонь по ворогу.
Наказ віддав Вадим Сухаревський — тоді командир 3-ої роти 80-ї аеромобільної (нині десантно-штурмової) бригади, а зараз — командувач Сил безпілотних систем.
Він разом з побратимами побачив, як диверсійна група Гіркіна вчинила збройний напад на співробітників СБУ. Один спецслужбовець загинув, троє дістали поранення.
Тож Сухаревський прийняв рішення втрутитися, попри наказ «вогонь не відкривати».
«Хули ты смотришь - ебашь!», — дослівно звучав наказ командира.
«Я зрозумів, що які б не були команди, а відповідальність за загибель наших побратимів буде лежати на мені. Я дав команду висунутися на БТРах вперед, і сам сів на місце стрілка, щоб вся відповідальність за це рішення була на мені. Вогонь на ураження я вирішив відкрити сам», — пригадував Сухаревський.
❤239👍66🫡35🔥12🤣1
Верхнє фото — це Пашендейл у липні 1917 року. Потім була десятиденна артилерійська підготовка — 3000 гармат і 4 000 000 снарядів. Ні, це не помилка: чотири мільйони, або приблизно 6 тонн вибухівки на кожен метр лінії фронту. Потім — чотири місяці боїв у багнюці. Потім — втрати Антанти: 500 000 осіб убитими, пораненими та полоненими, а з боку німців — близько 350 000. І в листопаді 1917 року зроблено нижнє фото.
Після десятиденної артилерійської підготовки, яка перетворила фронт на вирву багна і кратерів, війська рушили вперед — піхота захлиналася в багнюці, танки грузли в глині, подекуди не проїхавши і 100 метрів, а стрілецький бій точився у воронках від снарядів. Позиції змінювались на десятки метрів. Місяцями. І коли все закінчилося, лінія фронту відсунулася менш ніж на 10 кілометрів, а людські втрати перевищили 800 тисяч. І в листопаді, після всього цього, було зроблене нижнє фото.
Після десятиденної артилерійської підготовки, яка перетворила фронт на вирву багна і кратерів, війська рушили вперед — піхота захлиналася в багнюці, танки грузли в глині, подекуди не проїхавши і 100 метрів, а стрілецький бій точився у воронках від снарядів. Позиції змінювались на десятки метрів. Місяцями. І коли все закінчилося, лінія фронту відсунулася менш ніж на 10 кілометрів, а людські втрати перевищили 800 тисяч. І в листопаді, після всього цього, було зроблене нижнє фото.
😢137😱29👍19🤯9🔥4🌚2❤1
Змії вже прокидаються а люди ні.
Так, я про наших реальних, холоднокровних, абсолютно нешкідливих сусідів — вужів. І ще про гадюк, мідянок, полозів та інше повзуче товариство, яке раз на рік стабільно викликає хвилю паніки, і нажаль, безглузду «військову кампанію» з сапками, лопатами і криками «бігом, вона отруйна!».
Тож коротко, поки ця весна не стала черговим сезоном безглуздих вбивств:
— Вужі (ті, з жовтими вушками) — повністю безпечні. Не отруйні. Людей не кусають. Їдять жаб, рибу, комах, іноді мишей.
— Мідянки — теж не отруйні. Їх ще частіше плутають із гадюками. Не треба.
— Гадюки — отруйні, але не агресивні. Просто оминай. Вони не кидаються на людей, їм це не потрібно.
— Полози — найбільші наші змії. Не отруйні, полюють на гризунів. Дуже корисні, особливо біля господарств.
Всі ці змії — частина екосистеми, і вони реально допомагають вам: знищують мишей, щурів, комах, які переносять хвороби і шкодять полям. У прямому сенсі захищають територію краще за деяких сторожових псів.
І найголовніше: всі змії в Україні — під охороною законом, бо вони вимирають. Вбивство змії — це не геройство, а порушення природоохоронного законодавства.
Тому якщо ви десь на подвір’ї чи в лісі побачите змію — просто відійдіть. Вора боїться вас значно більше ніж ви її. Вона не хоче вас кусати. Вона хоче сонця, тепла, і щось маленьке на обід.
Не чіпайте змій. Навіть якщо у вас сапа, хоробрість і фейсбук — залиште їм шанс просто жити. Це не вороги. Це просто ті, хто прокинувся раніше за вас.
Вибачте що не по темі каналу, але справді, дуже шкода безглуздо вбитих змій. Дякую за увагу.
Так, я про наших реальних, холоднокровних, абсолютно нешкідливих сусідів — вужів. І ще про гадюк, мідянок, полозів та інше повзуче товариство, яке раз на рік стабільно викликає хвилю паніки, і нажаль, безглузду «військову кампанію» з сапками, лопатами і криками «бігом, вона отруйна!».
Тож коротко, поки ця весна не стала черговим сезоном безглуздих вбивств:
— Вужі (ті, з жовтими вушками) — повністю безпечні. Не отруйні. Людей не кусають. Їдять жаб, рибу, комах, іноді мишей.
— Мідянки — теж не отруйні. Їх ще частіше плутають із гадюками. Не треба.
— Гадюки — отруйні, але не агресивні. Просто оминай. Вони не кидаються на людей, їм це не потрібно.
— Полози — найбільші наші змії. Не отруйні, полюють на гризунів. Дуже корисні, особливо біля господарств.
Всі ці змії — частина екосистеми, і вони реально допомагають вам: знищують мишей, щурів, комах, які переносять хвороби і шкодять полям. У прямому сенсі захищають територію краще за деяких сторожових псів.
І найголовніше: всі змії в Україні — під охороною законом, бо вони вимирають. Вбивство змії — це не геройство, а порушення природоохоронного законодавства.
Тому якщо ви десь на подвір’ї чи в лісі побачите змію — просто відійдіть. Вора боїться вас значно більше ніж ви її. Вона не хоче вас кусати. Вона хоче сонця, тепла, і щось маленьке на обід.
Не чіпайте змій. Навіть якщо у вас сапа, хоробрість і фейсбук — залиште їм шанс просто жити. Це не вороги. Це просто ті, хто прокинувся раніше за вас.
Вибачте що не по темі каналу, але справді, дуже шкода безглуздо вбитих змій. Дякую за увагу.
❤🔥234👍106❤35🙏9💯1
Час від часу я викладаю це фото.
Мені не складно.
Це мапа обстрілів Лондона під час Другої світової. Це просто щоб ви бачили, як може бути.
І трохи краще розуміли, наскільки далеко вас сьогодні тримають від війни, хоча вам може задаватись що просто хтось не хоче зробити так щоб ви жили без турбот та клопіту.
Мені не складно.
Це мапа обстрілів Лондона під час Другої світової. Це просто щоб ви бачили, як може бути.
І трохи краще розуміли, наскільки далеко вас сьогодні тримають від війни, хоча вам може задаватись що просто хтось не хоче зробити так щоб ви жили без турбот та клопіту.
👍209💯96💔38❤6🔥3🤯3
А сьогодні поговоримо про Таппуті-белатекаллім - найдавнішу задокументовану хіміка і першу відому жінку-парфумерну
Її ім’я зафіксоване на клинописній табличці XIII століття до н.е., знайденій в архіві міста Ашшур — адміністративного й релігійного центру Ассирії (сучасний північний Ірак).
Ця табличка є частиною технічного тексту, що описує процес виготовлення пахощів - які широко використовувалась у світських, релігійних та поховальних ритуалах того часу. Таппуті згадується з титулом белатекаллім, що вказує на її належність до палацового апарату. Разом із нею у тексті фігурує ще одна жінка — […]-ніну, ім’я якої частково втрачено.
Процедура, яку вони виконували, містила ряд технологічних операцій, які в сучасній термінології відповідають екстракції, мацерації, фільтрації та дистиляції — тобто основам прикладної хімії.
І як ми бачимо, тут не поетичний опис, а чітка інструкція, і саме її структура, повторення дій, точність етапів вказує на систематизоване знання, що передавалося фахівцями. Фраза “дистиляція” (“kapsu” — “кип’ятіння в закритій посудині”) є найдавнішою згадкою цієї технології у світі.
У цьому тексті, написаному понад три тисячі років тому, фіксується не лише найдавніший хімічний рецепт. У ньому фіксується сам факт наукової практики - професійна діяльність жінки як майстрині складного ремесла, яка діяла в межах царського інституту і збереглася в письмі.
Її ім’я зафіксоване на клинописній табличці XIII століття до н.е., знайденій в архіві міста Ашшур — адміністративного й релігійного центру Ассирії (сучасний північний Ірак).
Ця табличка є частиною технічного тексту, що описує процес виготовлення пахощів - які широко використовувалась у світських, релігійних та поховальних ритуалах того часу. Таппуті згадується з титулом белатекаллім, що вказує на її належність до палацового апарату. Разом із нею у тексті фігурує ще одна жінка — […]-ніну, ім’я якої частково втрачено.
Процедура, яку вони виконували, містила ряд технологічних операцій, які в сучасній термінології відповідають екстракції, мацерації, фільтрації та дистиляції — тобто основам прикладної хімії.
Таппуті-белатекаллім і […]-ніну, жінки палацу, готували пахощі для бога.
Вони взяли квіти, масла, бальзам та воду.
Усе це варили і дистилювали,
і потім фільтрували через шерстяну тканину.
Вони повторювали фільтрацію сім разів.
Потім суміш залишалась на сонці, поки не зникала гіркота.
Після цього вона ставала солодкою, приємною на запах.
І як ми бачимо, тут не поетичний опис, а чітка інструкція, і саме її структура, повторення дій, точність етапів вказує на систематизоване знання, що передавалося фахівцями. Фраза “дистиляція” (“kapsu” — “кип’ятіння в закритій посудині”) є найдавнішою згадкою цієї технології у світі.
У цьому тексті, написаному понад три тисячі років тому, фіксується не лише найдавніший хімічний рецепт. У ньому фіксується сам факт наукової практики - професійна діяльність жінки як майстрині складного ремесла, яка діяла в межах царського інституту і збереглася в письмі.
👍165🔥42❤🔥21❤5🏆3🙏1
Оскільки повний переклад «Вавилонської теодицеї» є об’ємним, я наведу переклад останніх строф цього твору, які доступні у відкритих джерелах. Ці строфи передають кульмінацію діалогу між «стражденним» і його другом.
Стражденний:
Розлючений лев, що пожирає добірне м'ясо,
Чи приносив він жертви з тонкого борошна, щоб заспокоїти гнів богині?
Багатій, що примножив своє багатство,
Чи клав він чисте золото для богині Мамі?
Можливо, (Замість цього я) був скупим на приношення?
Я молився до бога, Я благословив регулярні жертви богині, Моє слово [щире].
Я шукав знамення по всьому світу, але нічого не зрозумів.
Боги нічого не роблять, щоб зупинити плани демонів.
Патріарх тягне човни через канали,
а його син відпочиває в своїй спальні.
Старший брат полює, як лев,
а молодший досягає успіху, пасучи корів.
Спадкоємець блукає вулицями, як торговець,
а другий син щедро допомагає бідним.
Як я можу перевершити світил, перед якими я схиляюся,
коли я змушений вклонятися навіть своїм нижчим?
Нікчемні люди глузують з мене, поки процвітають і розвиваються.
Друг:
Ти, «проникливий геній», «володар мудрості» —
ти зневажаєш богів через своє гнівне серце.
Божественний розум такий далекий, як зеніт неба;
осягнути його важче, ніж люди можуть зрозуміти.
Усе, що має дихання, кожен витвір богині-матері:
чому всі нащадки непередбачувані?
Поглянь на корову; її перше теля гірше,
а друге — вдвічі краще.
Дурень може бути первістком,
а другий син досягає проникливості та відваги.
Скільки б не намагалися, люди не можуть зрозуміти логіку богів.
Стражденний:
Мій друже, слухай уважно, щоб зрозуміти мої аргументи.
Зверни увагу на кожне слово, яке я обрав.
Люди шанують слова впливових, навіть відомих убивць,
але зневажають безгрішних бідняків.
Вони підтримують відступника, чия «справедливість» — огидна,
але виганяють праведника, який виконує накази богів.
Вони наповнюють скарбницю злочинця золотими монетами,
але позбавляють бідних усіх припасів.
Вони підтримують лідера, винного до глибини душі,
але знищують безпомічних і топчуть слабких.
Ось я, безсилий, поки еліта мучить мене.
Друг:
Цар Древніх, Енліль, творець множин,
гордий Еа, який вимірює первісну глину,
її Величність, яка формує їх, Пані Мамі:
вони обтяжили людство зміїною мовою.
Брехня, а не правда, була їх постійним даром.
Гордо вони говорять про багатство багатих:
«Цар отримує багатства на кожному кроці!»
Вони знущаються з бідних, як злодії;
вони обтяжують їх наклепами і планують їхню смерть.
Вони вирощують нещастя для них, як злочинці, бо ті не мають захисту;
вони виснажують їхню останню силу, потім гасять їх, як жарини.
Стражденний:
Мій друже, ти співчутливий: спробуй зрозуміти мій сум.
Прийди на допомогу! Подивись на мої страждання і добре їх зрозумій.
Я лише раб, «проникливий» і благочестивий,
і не бачив жодної частки вірності чи допомоги.
Мовчки я ходив вулицями свого міста;
мої крики були непомітні, моя мова — тиха.
Я дивився на землю, ніколи не піднімав голови;
я не підлещувався до колег у зборі, як раб.
Нехай бог, який відкинув мене, надасть допомогу;
нехай богиня, яка покинула мене, проявить милосердя;
нехай цар, сонце народу, веде нас, як бог.
Стражденний:
Розлючений лев, що пожирає добірне м'ясо,
Чи приносив він жертви з тонкого борошна, щоб заспокоїти гнів богині?
Багатій, що примножив своє багатство,
Чи клав він чисте золото для богині Мамі?
Можливо, (Замість цього я) був скупим на приношення?
Я молився до бога, Я благословив регулярні жертви богині, Моє слово [щире].
Я шукав знамення по всьому світу, але нічого не зрозумів.
Боги нічого не роблять, щоб зупинити плани демонів.
Патріарх тягне човни через канали,
а його син відпочиває в своїй спальні.
Старший брат полює, як лев,
а молодший досягає успіху, пасучи корів.
Спадкоємець блукає вулицями, як торговець,
а другий син щедро допомагає бідним.
Як я можу перевершити світил, перед якими я схиляюся,
коли я змушений вклонятися навіть своїм нижчим?
Нікчемні люди глузують з мене, поки процвітають і розвиваються.
Друг:
Ти, «проникливий геній», «володар мудрості» —
ти зневажаєш богів через своє гнівне серце.
Божественний розум такий далекий, як зеніт неба;
осягнути його важче, ніж люди можуть зрозуміти.
Усе, що має дихання, кожен витвір богині-матері:
чому всі нащадки непередбачувані?
Поглянь на корову; її перше теля гірше,
а друге — вдвічі краще.
Дурень може бути первістком,
а другий син досягає проникливості та відваги.
Скільки б не намагалися, люди не можуть зрозуміти логіку богів.
Стражденний:
Мій друже, слухай уважно, щоб зрозуміти мої аргументи.
Зверни увагу на кожне слово, яке я обрав.
Люди шанують слова впливових, навіть відомих убивць,
але зневажають безгрішних бідняків.
Вони підтримують відступника, чия «справедливість» — огидна,
але виганяють праведника, який виконує накази богів.
Вони наповнюють скарбницю злочинця золотими монетами,
але позбавляють бідних усіх припасів.
Вони підтримують лідера, винного до глибини душі,
але знищують безпомічних і топчуть слабких.
Ось я, безсилий, поки еліта мучить мене.
Друг:
Цар Древніх, Енліль, творець множин,
гордий Еа, який вимірює первісну глину,
її Величність, яка формує їх, Пані Мамі:
вони обтяжили людство зміїною мовою.
Брехня, а не правда, була їх постійним даром.
Гордо вони говорять про багатство багатих:
«Цар отримує багатства на кожному кроці!»
Вони знущаються з бідних, як злодії;
вони обтяжують їх наклепами і планують їхню смерть.
Вони вирощують нещастя для них, як злочинці, бо ті не мають захисту;
вони виснажують їхню останню силу, потім гасять їх, як жарини.
Стражденний:
Мій друже, ти співчутливий: спробуй зрозуміти мій сум.
Прийди на допомогу! Подивись на мої страждання і добре їх зрозумій.
Я лише раб, «проникливий» і благочестивий,
і не бачив жодної частки вірності чи допомоги.
Мовчки я ходив вулицями свого міста;
мої крики були непомітні, моя мова — тиха.
Я дивився на землю, ніколи не піднімав голови;
я не підлещувався до колег у зборі, як раб.
Нехай бог, який відкинув мене, надасть допомогу;
нехай богиня, яка покинула мене, проявить милосердя;
нехай цар, сонце народу, веде нас, як бог.
👍52❤14🤔10🦄1
Теодицея — це виправдання існування божественного начала в світі, де присутнє зло. І звісно ж, серед літературних пам’яток Месопотамії також є текст, що цілком відповідає цій філософській концепції.
Цей текст побудовано у формі діалогу між учнем і вчителем, які традиційно зображені як «стражденний» (той, хто потерпає від соціальної несправедливості та душевного болю) і його мудрий «друг». Вони по черзі висловлюються: стражденний нарікає на несправедливий світ, де брехуни й нечестивці живуть у розкоші, тоді як праведні люди потерпають у злиднях. Він сумнівається у цінності релігійних обрядів і навіть погрожує зректись усього, піти на злочинну дорогу.
Його друг, наставник і порадник, намагається втішити його, нагадуючи про незбагненність божественного задуму: багатство грішників — тимчасове, а справжня нагорода чекає тих, хто зберігає віру. Він закликає не полишати поклоніння богам і зберігати благочестя навіть у скорботі.
Особливу увагу привертає витончена літературна форма твору, що демонструє досконале володіння акадською мовою й глибоке знання клинопису. Автор тексту — Есагіл-кінам-уббіб, придворний мудрець (умману) за правління царя Адад-апла-іддіна з другої династії Ісіна (1069–1048 рр. до н.е.).
Віршована структура твору також вражає: перші склади кожної з 27 строф утворюють акростих — зашифроване ім’я автора та його титул:
«Я, Есагіл-кінам-уббіб, жрець, що прославляє бога і царя» (Anāku Saggil-kīnam-ubbib, mašmašu kāribu ša ili u šarri).
Кожна строфа складається з 11 рядків, і кожен рядок у межах строфи починається одним і тим самим знаком, який, завдяки багатозначності клинопису, міг мати різне фонетичне прочитання. Це було не лише вправою в поетичній майстерності, але й формою інтелектуальної гри, властивої освіченим шумеро-акадським книжникам.
Цей текст відомий в асиріології як «Вавилонська теодицея», і є одною з найдавніших літературних спроб осмислити проблему зла у світі — ще за понад тисячу років до біблійної Книги Йова. Він демонструє глибину моральних і філософських роздумів Вавилону XI століття до нашої ери — суспільства, що прагнуло знайти сенс у стражданні, не втрачаючи віри у справедливість богів.
Цей текст побудовано у формі діалогу між учнем і вчителем, які традиційно зображені як «стражденний» (той, хто потерпає від соціальної несправедливості та душевного болю) і його мудрий «друг». Вони по черзі висловлюються: стражденний нарікає на несправедливий світ, де брехуни й нечестивці живуть у розкоші, тоді як праведні люди потерпають у злиднях. Він сумнівається у цінності релігійних обрядів і навіть погрожує зректись усього, піти на злочинну дорогу.
Його друг, наставник і порадник, намагається втішити його, нагадуючи про незбагненність божественного задуму: багатство грішників — тимчасове, а справжня нагорода чекає тих, хто зберігає віру. Він закликає не полишати поклоніння богам і зберігати благочестя навіть у скорботі.
Особливу увагу привертає витончена літературна форма твору, що демонструє досконале володіння акадською мовою й глибоке знання клинопису. Автор тексту — Есагіл-кінам-уббіб, придворний мудрець (умману) за правління царя Адад-апла-іддіна з другої династії Ісіна (1069–1048 рр. до н.е.).
Віршована структура твору також вражає: перші склади кожної з 27 строф утворюють акростих — зашифроване ім’я автора та його титул:
«Я, Есагіл-кінам-уббіб, жрець, що прославляє бога і царя» (Anāku Saggil-kīnam-ubbib, mašmašu kāribu ša ili u šarri).
Кожна строфа складається з 11 рядків, і кожен рядок у межах строфи починається одним і тим самим знаком, який, завдяки багатозначності клинопису, міг мати різне фонетичне прочитання. Це було не лише вправою в поетичній майстерності, але й формою інтелектуальної гри, властивої освіченим шумеро-акадським книжникам.
Цей текст відомий в асиріології як «Вавилонська теодицея», і є одною з найдавніших літературних спроб осмислити проблему зла у світі — ще за понад тисячу років до біблійної Книги Йова. Він демонструє глибину моральних і філософських роздумів Вавилону XI століття до нашої ери — суспільства, що прагнуло знайти сенс у стражданні, не втрачаючи віри у справедливість богів.
❤🔥90👍69❤15👻1
Люди далекі від історії люблять казати що найдавніша професія - повія. Але насправді першою була інша.
Бо перш ніж торгувати тілом - треба було мати кому це тіло захищати.
Перш ніж збирати данину - треба було мати силу, щоб її утримати.
Перш ніж вести рахунок - треба було виграти бій, щоб було що рахувати.
Першою була професія воїна.
Ми знаємо це не з легенд. А з розкопок.
У Джебель-Сахаба (територія сучасного Судану), ще близько 13 000 років тому, група людей була похована зі слідами масового насильства: списами, крем’яними наконечниками, розтрощеними черепами. Історики вважають це найдавнішим свідченням організованого збройного конфлікту між групами людей.
А в похованнях неолітичної культури Ямна - чоловіки ховалися зі списами, сокирами, булавами. Їх клали в землю як носіїв сили - з усього майна з собою вони брали лише зброю.
У найстаріших клинописах шумерів є два типи людей, про яких пишуть першими:
lugal - правитель.
aga-ush - той, хто йде на війну. Воїн.
Це були не мисливці й не пастухи. Це були спеціалісти зі смерті. Професія воїна не зникне, поки не зникне загроза. А отже - вона вічно жива.
Змінилась зброя. Змінились мови. Але залишилось головне: коли все зникає, останнім стоїть той, хто б’ється.
Від крем’яного наконечника до танка.
Від ямної культури до Мар’їнки.
13 000 років. Та сама робота.
Бо перш ніж торгувати тілом - треба було мати кому це тіло захищати.
Перш ніж збирати данину - треба було мати силу, щоб її утримати.
Перш ніж вести рахунок - треба було виграти бій, щоб було що рахувати.
Першою була професія воїна.
Ми знаємо це не з легенд. А з розкопок.
У Джебель-Сахаба (територія сучасного Судану), ще близько 13 000 років тому, група людей була похована зі слідами масового насильства: списами, крем’яними наконечниками, розтрощеними черепами. Історики вважають це найдавнішим свідченням організованого збройного конфлікту між групами людей.
А в похованнях неолітичної культури Ямна - чоловіки ховалися зі списами, сокирами, булавами. Їх клали в землю як носіїв сили - з усього майна з собою вони брали лише зброю.
У найстаріших клинописах шумерів є два типи людей, про яких пишуть першими:
lugal - правитель.
aga-ush - той, хто йде на війну. Воїн.
Це були не мисливці й не пастухи. Це були спеціалісти зі смерті. Професія воїна не зникне, поки не зникне загроза. А отже - вона вічно жива.
Змінилась зброя. Змінились мови. Але залишилось головне: коли все зникає, останнім стоїть той, хто б’ється.
Від крем’яного наконечника до танка.
Від ямної культури до Мар’їнки.
13 000 років. Та сама робота.
👍199❤64❤🔥24😢8😁1🗿1
Ситуація наступна - мене підвищили, і виплат стало менше. Це насправді класична історія для армії, немає ніякої зради, просто це відбулося максимально невчасно - коли придбав робочий транспорт і не встиг до кінця здійснити всі виплати по ньому. Тож ризикну відкрити цільову банку по ньому, ціна питання 180 000.
Буду вдячний якщо зможете підтримати. Хоча розумію що нічим крім історій про історію вам віддячити не зможу. Ну і службою в Морській Піхоті України, але кого і коли це вражало. Дякую що доєднались .
Буду вдячний якщо зможете підтримати. Хоча розумію що нічим крім історій про історію вам віддячити не зможу. Ну і службою в Морській Піхоті України, але кого і коли це вражало. Дякую що доєднались .
👍154❤🔥41🙏21❤12👌4😍1