Привіт, привіт! На зв’язку майстриня Казкарка.

Кажуть, деміурги творять світи за лічені дні. Але що вони знають про безсонні ночі, холодну каву та зависання ноутбука під час збереження карти світу? Так от — нещодавно у темряві між світами народився Руанок, і він більше не просто вигадка. Світ після апокаліпсису, де руїни ще пам’ятають зорі, а люди — ні.
Де тиша має вагу, а кожна іскра життя — це виклик небуттю.
Тепер я лише спостерігаю за групою пригодників, які намагаються вижити серед уламків цієї нової реальності. Хтось шукає тут надію, хтось спокути, а хтось — просто вечерю, що не кусається у відповідь. Втім, вибратися звідси я не можу, а сигнал для стріма крізь завісу не пробивається —
технічні можливості мого ПК явно не передбачали міжсвітових трансляцій.
Тож, щоб не залишити вас без новин із Руаноку, я вдалася до старого перевіреного методу — магічного виклику барда. Так у цьому світі з’явилася Асольрей — бардка, чий голос здатен приборкати навіть бурю.
Вона стане вашим провідником крізь історії, що народжуються в пилу і попелі.
Щотижня Асольрей переказуватиме пригоди цієї відчайдушної компанії — епічні, безглузді, трагічні й кумедні. Кажуть, перше, що її зацікавило у Руаноку — це місцева релігія, Котолики. Бо, як ви знаєте, котики — це святе. 🐾 А може, саме вони й є останніми богами цього світу.

Тож запалюйте вогонь у каміні, наливайте чаю,
і готуйтеся слухати першу історію від Асольрей.
Бо навіть коли світ згас, пісня все одно знаходить шлях.

🔥 Усміхнене Полум’я прокидається в Руаноку.

«Ніхто не чекав, що усмішка може обпалювати сильніше за вогонь.»

Перша група вже вирушила в дорогу вчора.
А друга розпочне свою пригоду вже сьогодні ввечері.
Дві історії, два шляхи — одне полум’я, що сміється у темряві.

📜 Уже цього понеділка з’являться обидві історії —
перші записи з хронік «Усміхненого Полум’я»,
що розгортаються у Руаноку — світі,
де навіть жар має голос,
а тиша — пам’ять.

Гавкіт за обрієм
(Трагедія на п’ять тіл, шість собак і одного двАрфа, який перепив сам себе)
Дійові особи
Ельф-слідчий — головний по розуму. Бачить закономірності навіть у повній маячні.
Ельфійка-рейнджерка — лук, тиша і нерв, натягнутий, як струна.
Орк-клірик — читає книжку замість молитися. Каже, що граматика — це і є воля богів.
Орчиня-варварка — б’є всіх, хто не погоджується, і завжди має рацію.
ДвАрф — бойовий коваль, артефісер, переконаний, що будь-яку проблему можна полагодити, якщо вдарити сильніше.

Сцена перша. Поле.
П’ятеро найманців їдуть в возі «розібратися з монстрами». Монстри про це ж звичайно не в курсі.
Олені ідуть, трава жовта, повітря пахне спаленим минулим.
Все виглядає просто — аж поки не чується гавкіт.
Гавкіт. Один. Другий. Потім шість одразу.
— Собаки, — каже рейнджерка.
— Ха! — сміється варварка. — Розминка.
— Польовий тест броні, — буркоче двАрф і бере молоток.

З трави виходять вони — прокляті гончаки.
Без ланцюгів. Без страху. Очі світяться, як хворі зорі.

Клірик (закриває книгу): «Амінь, коротше.»
Слідчий: «Вони надто організовані, як для собак.»
ДвАрф: «То й цікавіше.»

Бій. Пил. Крики.
Двох собак порвали, одну лишили калікою. Але противники мали більше мотивації.
Клірик ледь не впав мертвим.
Відступ у бік села — героїчний, хаотичний, запилений.

Сцена друга. Село. Таверна.
Одноповерхова, прокурена, тепла.
Десять столів, тридцять історій і жодного каяття.

ДвАрф: «Треба зняти напругу. Зроблю напій богів!»

Бере пиво, доливає самогону, розмішує ключем.
Суміш шипить, як демон перед сповіддю.

Варварка (спокійно): «П’ять золотих, що впаде після першого.»
Клірик: «Гріх.»
Слідчий: мовчить.

ДвАрф ковтає — і падає лицем у стіл.

Сцена третя. Кімната збоку.
Ельфійка й орчиня.
Посеред — чарівна лампа, що м’яко світиться.
Усередині — щасливий спогад, який гріє навіть темряву.

Варварка: «Люди продають спогади. Може, так легше?»
Рейнджерка: «Може. Але тоді нема, що берегти.»
Лампа блимає, мов зітхає. Вони засинають.

Сцена четверта. Загальна спальня.
Клірик спить з книжкою.
ДвАрф — обійнявши молоток і кухоль.
Слідчий — прикидається, що спить, а насправді просто медитує.
І раптом — рух за вікном.Тінь. Друга.
Обличчя — чорне провалля, що витягує життя.
Слідчий (ледь не віддавши душу): «Вороги!»
ДвАрф: «Знову технічна перерва?»
Клірик: «Я ж казав — лягали вчасно!»
Герої збираються — сонні, злі, але рішучі.
Виходять на вулицю.

Лампа не гасне, але залишається на столі.
Вона тремтить, мов серце, що ще хоче світити.

Тиша. Місяць. Пил. Запах попелу.
І вони — двоє кошмарів.
Кістяні постаті з тіней, що ворушаться, як дим.
Один рве повітря пазурами, другий дивиться просто крізь.

Варварка: «Нарешті.»
ДвАрф (запалює молот): «Полагодимо світ.»
Слідчий: «Хтось має записати, як саме.»

Вони стоять під місяцем.
Темрява — довкола.
І все дихає в унісон із Руаноком.
Кінець (тимчасовий).
Сесія закінчилась на битві.
Лампа світила.
Книга лишилась відкрита.
ДвАрф стояв.
Поле — сміялося.

🌘 Дві історії — один Руанок

Я обіцяла, що буде дві історії. І дотримаюсь обіцянки. Річ у тім, що сюжет Руаноку — єдиний, але проживається двома різними групами. Тобто — дві реальності, два віддзеркалення одного світу. Одні й ті самі події, але різні вибори, різні долі, різні наслідки. Перша історія вже вийшла. І, чесно кажучи, я нею не надто задоволена 😅 Але ж перші кроки завжди трохи незграбні. Урочисто клянусь — задумую лише пакості (і вдосконалення)! 🕯 Обіцяю: далі буде краще. Я додам більше деталей, щоб ви могли не просто читати, а жити цим світом — бачити його крізь вогонь, туман і вибір героїв. А тепер — друга історія. Вона розгортається у тій самій точці, але в іншому віддзеркаленні. Герої, характери й навіть дрібниці поведінки — зовсім інші. Це — інший шлях Руаноку. Щоб усе не зливалось у хаос, пости обох груп виходитимуть у різні дні. Так вам буде легше стежити, порівнювати й обирати — за яким віддзеркаленням Руаноку вам цікавіше спостерігати 💫 ✨ Одне можу сказати напевно — обидві історії різні, але обидві важливі для долі світу. Тож не поспішайте судити героїв — у кожного своя тінь і своє світло. А я лише обіцяю: буде весело. Хоча… не завжди. Бо навіть у Руаноку, де жарти лунають крізь вогонь, 🔥 кожна комедія — це лише маска трагедії.

Вони дізналися, що робити або сильне бажання роботу робити
Трагікомедія на шість осіб, одну лампу й кілька кошмарів із гарною координацією.
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Сорсер — гарний, самовпевнений, у вогні бачить чесність.
Дварф-слідопит — сухий практик, чує небезпеку носом і нервами (в основному пса).
Паладин — дисципліна на ногах, вірить у правила навіть у бездоріжжі.
Жриця-асімарка — світиться сумлінням, молиться тихо й твердо Як її броня.
Табаксі-асасин — холодний, точний, слова — як удари; жартує рідко й лезом.
Леонінка-друїдка — нагла й шалена: «Роблю, що хочу, і нічого ви мені не зробите, бо в мене лапки!»

Їдуть, значить, шестеро. Серйозні, як склеп (бо сказали що грошей дадуть, а коли по них прийшли, то виявилось, що перед цим треба працювати).
Олень бурчить, віз рипить.
На колінах у візничого сидить рудий кіт — який, сюрприз, не кіт, а леонінка, що просто не любить платити за проїзд.
Тиша, пил, і десь за обрієм — гавкіт. Першим почув звичайно ж найбільш котячий кіт, котрого між вух не гладили. А якби спробували, то швидше б лишилися без руки, ніж втілили задумане.
Табаксі прищурюється:
— Пси.
Дварф бурмоче: “Я хмарка хмарка хмарка, і зовсім не ведмідь” — і вся компанія стає менш помітною, ніж совість політика.
Гончі проходять повз. Усі мовчать. Навіть кіт.
На воротах спиняють, із заявою: “Без бумажки не пущу!” Бумажки показали всі крім рудого кота, який наплював на діда, лишив його внучку улюбленця, і чкурнув шукати те що згризти можна в цьому селі.
Кіт наліво, всі інші вправо.
Село зустрічає їх, як родичів на поминках — без радості, але з надією, що користь буде.

Це пеша частина історії. Все в один пост не влазить, тому чекайте продовження.

Продовження історії

Село зустрічає їх, як родичів на поминках — без радості, але з надією, що користь буде.
Староста виглядає, як людина, яка давно хоче померти, але не може — треба ще видати завдання пригодникам.
— Знахарка зникла, — каже, тримаючись за поперек — А мазь від радикуліту забула наварить! Ну а ще вона обереги від нічних тварюк робила. Без неї ночі знову повняться жаху.
— Плата — мені, а решту лісом. — підморгує табаксі.
— У нас тут колективна бухгалтерія, — бурмоче староста, роблячи вигляд, що щось контролює. (А якби кіт знижку предложив, то може б і зійшлися…)
Хата знахарки — порожня.
Тихо, чисто, аж дивно.
Нічого підозрілого — і саме це підозріло. Навіть коноплі на городі не підозрілі,
Дварф нахиляється:
— Сліди старі. Ідуть на схід. Може між трьох сосен заблудилась?
Паладин:
— То страшна сила ті сосни, а я втомивсь. Розберемось завтра.
ДМ усміхається: ага, «завтра», я сьогодні вбивати вас буду.

і це все ще не кінець

Чергове продовження історії пригодників, вони дібралися до таверни
Таверна “Зламаний корінь”.
Бармен — тип, у якого все життя зі знижкою на емоції.
У залі — лише він і найманка, що дивиться в келих, ніби там відповіді на одвічне питання світу.
Першою заходить леонінка, бо котячих дверей не зробили.
— Вечеря. І питво.
— Безкоштовно лише тим, хто в списку, — каже бармен.
— У мене лапки, — відповідає вона, але все ж кидає золото й бере собі миску.
ДМ за кадром хитає головою: то от як коти захопили світ.

Кішка сидить, найманка сидить, бармен тре стакан (налаштування не оновлювалися ще з започаткування цієї професії). Аж раптом відвідувачі. Працівники року сказали що день не нормований, і в них по графіку обід, вечеря, сон і сніданок.
От тільки зайшли без ще одного кота, той десь по дорозі згубився.
-Знахарку вашу шукати будем - кажуть гості - вже так шукали що їсти і спати хочем!
Ліжка роздали, каші насимали. Тільки ложки об миску стукають, та пиво сьорбається, яке, на думку дворфа: ссяки звичайні, нефільтровані.

І тут, як після весняного загулу, вертається блудний кіт. Та і каже тавернщику:
-Шконку бурржуйну, і щоб гладить вночі не лізли, прививки не робив, ножики без намордників.
Тавернщик подивився на те діло, подумав про своє, та і кивнув, а ну як і справді не привитий.
Іділія. Дворф за стійкою, всі розбрелись, леонінка вилизує миску, аж раптом чує від тавернщика прєдложеніє від якого важко відмовитись. Пограть в шпіона, і за іншим шерстяним подивитися. Геній маскування тут же, не ховаючись від дворфа і його пса, з великого кота стає маленьким, і йде випрошувати зі столів вкусняхи. Дворф дивиться на пса і бармена, пес дивиться на кота, пиво не таке вже і просте оказується.

Продовження вже за кілька годин

Продовження подій в таверні

П’ють мовчки, трошки чіпляються до найманки, але вона не така, тільки по великому коханню і не за ті гроші, що дзвенить в кишенях героїв. Тому шле їх до жінки відповідної професії, хоча і не такими культурними формулюваннями. О першій — як за розкладом — світло гасне. Пройдисвіт, ігноруючи усе і всіх, іде в буржуйну спальню де бачить плюс сервіс: лампа на столі, але ця без джина чарівного чи рідкого, ця глюки показує. Сонечко світить, метелики літають, квіти квітнуть. Коротше вставляє краще ніж конопля з городу знахарки. Пройдисвіт шипить, бо згадувати дитинство не хоче, клацає лампою, глюки пропали. Погрався в світломузику трошки, та і лишив світится таки (видно чуйка спрацювала, або просто згадав, що коноплі нарвати забув). Зашкерився під ліжко спати.

Паладин же, із слідопитом заявили: спати то для слабаків, алкоголь наш кофеїн! Файно все йшло, уже майже дійшли до фраз по типу: “А ти мене поважаєш?”, аж раптом паладину в голові щось зашепотіло: -Дай пляшку молока коту!
Паладин, як будь-яка адекватна людина, голоси в голові слухає, пішов та і знайшов. Коту пляшку вручив, той подивився-подивився, та і знову леонінкою став. Паладин аж протрезвів трохи, пес не зрозумів чому середня масса котів на одну таверну постійно змінюється, але вирішив не уточняти в господаря.
Тіні рухаються.
З повітря лізуть кошмари: старі, знайомі, рідні.
І стоять вони, курва, біля дверей і питають:
— А ти шо, досі не одружений?
— А коли діти будуть, га?
— А годинник твій, часом, не цокає?.
Паладин з слідопитом вирішили, що то не файне діло коли тільки їх питають і покликали решту. З горем пополам всі прокинулися і почався бій.
Табаксі зникає в темряві і б’є звідти періодично міняючи дислокацію, бо всім відомо, що найкращий бій це той з якого ти втік.
Сорсер стоїть посеред залу — холодний, мов шахівниця.
Дварф працює системно, як молот.
Жриця світиться лампою, а леонінка реве, викликає левів і сама стає левицею. Бо може. Паладин, ну загалом як паладин тільки мечем і махає.
Бій короткий, але гучний.
Кошмари тікають.

І фінальну частину чекайте ввечері, відкрию маленький секрет, там мало не вбили паладина)))

Заключна частина пригод Недільної групи

Після бою — тиша. І запах майбутньої психотерапії без попередження, треба ж дитячі травми пропрацювати.
Бармен спить за стіною. Йому снився добрий сон, що лампа горить, кошмари не лізуть, а клієнти не дебіли.
Що ж це був лише сон.
Двері його кімнати розчахуються.На порозі — дварф, червоний як захід після різанини.
— Ти знав! — каже він і вибиває бармену зуб.
З-за спини дварфа вислизає табаксі — тінь із кинджалом.
— Ще слово — і ця кімната стане храмом тиші.
Бармен хрипко:
— Я спав, йолопи. Під лампою. Вона нас усіх берегла...
Заходить паладин.Не герой, не месія — просто людина, що вірить у порядок.
Голос — рівний, холодний:
— Піди. - до кота, той що не лев.
Магія слухається.
Табаксі розвертається й виходить.
П’ять секунд тиші.
Шість.
Сім.
Двері знову відчиняються.
Табаксі повертається — спокійний, чемний, невідворотній, підходить так, що й не помітиш. Акуратно встромляє кинджал паладинові в ногу.
— Будь ласка, більше так не роби, — каже він тихо, майже ніжно, наче збирається звабити.
Тиша така, що чути, як мораль намагається втекти через вікно, якщо вона там була звичайно.
Паладин дивиться на табаксі.
Табаксі — на паладина. Тут могла статися іскра, буря емоцій та непереборне кохання, бо воно завжди стається виключно між хорошим і поганим персонажем. Хлопчик чи дівчинка не важливо. а тут все як книжка пише. Два світи, два закони, дві філософії.
Але ні облом, тут ніякого яою, лише секундне розуміння один одного.
«Здається, вони зрозуміли один одного. Хоча б на цей вечір»
Жриця хреститься магічно, після чого у бармена виростає новий зуб.
Леонінка сидить на столі й доїдає вечерю.
Група іде на довгий відпочинок.

опис того як відбувалася наступна сесія чекайте з четверга по суботу так само кількома частинами

🔥 Ситуація для Таверни 🔥
Уявіть: навколо — випалені землі. Повітря важке, ніби саме дихає попелом. Десь у темряві залишилася нічна сутичка — невідома хтонічна хтонь напала, і ви вижили лише дивом.
Світ ще не прокинувся, небо тьмяне, наче зоране вогнем.
І от — попереду силует. Одинока фігура з луком і стрілами, що повільно виходить із марева. Лук не опущений. Вітер тягне попіл між вами.
👉 Ваші дії?
Чи станете ви говорити першим? Чи підготуєте закляття, натягнете тятиву, сховаєтеся?
А може, просто піднімете руки — і зробите крок уперед, щоб подивитися у вічі тому, хто вижив у цьому пеклі?
🕯️ Напишіть у коментарях, як би поводився ваш персонаж.
#ТемніЗемлі #ТавернаКачура #СитуаціяДляОбговорення

Цей тиждень буде присвячено пригодам суботньої. Наступний тиждень буде повсністю недільній групі. Отож суботня команда завершила сесію на бійці. з неї і почнемо.
Вечір ліг на село, як ковдра з пилу й утоми. Повітря пахло гаром, потом і спогадами про краще життя, якого, скоріш за все, не було. На центральній вулиці — п’ятеро пригодників, що вже давно шкодують, що підписали цей контракт. Тиша висіла в повітрі, аж поки не з’явилися вони — нічниці. Не красиві, не трагічні, просто проблеми, що набули форми.
Перша виповзла з-за рогу. І от воно — рух: спершу, наче просто тінь, а потім — дві довгі, потворні, як кредитна історія, постаті. Нічниці. Кожна — як персоніфікація неврозу, що не встиг пройти терапію. Одна — вся у ланцюгах, шипить і рипить, як податкова система. І обличчя — холодне, як «ваше повідомлення залишилось непрочитаним». Друга — сіра, суха, з дірою в голові, де відбивається твоя робота за 8 тисяч на місяць.
І от вони зупинились. Тиша. Тільки вітер крутить пил, ніби режисер, що хоче зробити сцену драматичнішою.
Клірик перший не витримує:
— Це демонічні форми втіленого гріха!
ДвАрф:
— Та ти гріх мені потім поясниш, а зараз або бий, або біжи!
Рейнджерка натягує тятиву, ельф блимає спелом світла, орчиня вже хрустить пальцями. І тут нічниці рушають. Повільно, як понеділок після бурхливої неділі. Одна роззявляє пащу — з неї виходить звук, схожий на зламаний будильник і мамин докір одночасно. Друга просто тягнеться вперед, обіймаючи повітря, як колишній після третього келиха.
І тут усе починається. ДвАрф з ревом кидається вперед — в очах блищить «мені байдуже, хто ви, я вас зараз відлупцюю, бо мені треба розрядка». Мах — тріск — крик — бісівня відлетіла в паркан. Слідчий поруч, кричить: «НАМ ТРЕБА СВІТЛО!», а Орчиня в цей час роздає ляпаси, які, мабуть, видно навіть у дев’ятому колі Баатору.

Продовження сьогодні ввечері приблизно о 20:00 не пропустіть
#ТавернаКачура #DnDUkraine #МагіяІМечі #УсміхненеПолумя #НастільніІгри

Продовження епічної битви групи суботи з хтонічню хтонню

Слідчий поруч, кричить: «НАМ ТРЕБА СВІТЛО!», а Орчиня в цей час роздає ляпаси, які, мабуть, видно навіть у дев’ятому колі Баатору. Клірик бурмоче молитву, але звучить це радше як: «Боже, зроби хоч щось, я за*бався». Рейнджерка пускає стрілу — стріла проходить крізь нічницю, наче через поганий Wi-Fi. Темрява сміється. Сміх — як кашель старого світу, що давно мав померти, але тримається з інерції.
Слідчий вичавлює:
— Це не матеріальні форми! Вони — страхи!
ДвАрф:
— Ну то я їх зараз переконаю стати матеріальними!
І переконує. Меч входить у темряву з таким звуком, наче Всесвіт сам собі сказав: «та ну його». І зброя раптом спалахує. Світло — живе, гаряче, як полум’я передсмертної надії. Нічниці починають плавитись. Одна кричить «ти винен!», друга просто розчиняється. Темрява відступає. Повітря пахне озоном і втомою.
ДвАрф плює у землю:
— Ну що, наче світло перемогло?
Клірик:
— Це диво.
ДвАрф:
— Ні, просто ти нарешті молився досить голосно.
Рейнджерка витирає кров, орчиня вже шукає другу хвилю, а ельф-слідчий записує щось у блокнот, певно: «Якщо світло рятує, то хто рятує світло?» Тиша знову падає на вулицю, і навіть Місяць виглядає так, ніби знімає капелюха.
Все ж таки ніч у цьому світі — не ніч, а офіційний робочий час хтоні. Бо хто ходить уночі — той або дурень, або вже не людина. От саме так і виглядала ця процесія з п’яти найманців, що сунули вулицею, як колективне «а може, не треба?». Попереду — двАрф. Бо в кожній компанії має бути хтось, хто стукає в двері перший і голосно.

продовження вже завтра зранку. Там буде не менш цікаво, тому не пропустіть
#ТавернаКачура #DnDUkraine #МагіяІМечі #УсміхненеПолумя #НастільніІгри

Нарешті Епохальна сцена. Група взяла квест, після 100% важливих справ в таверні
— Та хто, бл*ть, там уночі? — долинуло зсередини, щойно він тричі влупив кулаком по дверях так, що половина села прокинулась, а друга почала шукати амулети від пристріту.
— Ми, — каже ельф, — гільдійні. Ви ж нас самі викликали.
— Я вас зараз не чекав! — озвався голос. — Уночі ходить тільки хтонь!
— Тоді хтонь тепер із документами, — каже двАрф. — Відчиняй, поки я не переробив двері під вікно.
Двері відчинилися настільки, щоб оцінити, чи вони дійсно люди, чи просто дуже соціальні монстри. Світло з хати висвітило їхні обличчя — і всі п’ятеро виглядали приблизно так, ніби можуть бути хтонню, якщо платять погодинно.
— Ви, значить, найманці? — пролунало зсередини.
— Ми, — каже ельф. — Ну, не святі ж точно.
Урешті їх пустили. Неохоче, як застуду, але пустили. Усередині — тиша, порядок, усе на своїх місцях. Той тип чистоти, від якої ще страшніше, бо видно, що тримаються не вірою, а маніакальним контролем. Стіни, полички, трави, книги — усе, щоб зробити вигляд, що життя ще триває.
Замовник просить наших пригодників виконати завдання. Коротко: знахарка, що ставила амулети, пішла перевірити якесь темне падіння в Пустку — і не повернулася. Без неї село, як кіт без хвоста: живе, але смішно дивитися.
— І шо, нам туди треба ? — питає двАрф.
— Якщо не вам, то кому?
— Ну, бл*ть, аргумент.
Ельф уважно оглянув хату — жодних пляшок, жодних ікон, лише логіка, тиша й страх, замурований під обов’язком. Клірик щось бурмотів про спокуту, орчиня зітхала від нудьги, а ельфійка рахувала секунди до ранку. З вулиці долинув звук — далекий, схожий на стогін або на сміх. Ніхто не подивився у вікно: у таких місцях це поганий тон. Зрештою пішли назад до таверни. Там, принаймні, можна було випити й прикинутись, що весь цей пиздець — просто довгий робочий день.

а як вони справилися з виконанням завдання розповім ввечері😈😈😈 #ТавернаКачура #DnDUkraine #МагіяІМечі #УсміхненеПолумя #НастільніІгри

🎙 Подкаст D&D “За Ширмою Майстра”
🗓 П’ятниця, ну тіпа завтра: 18:00 (за київським часом)
📍 Наш Twitch-канал

Запрошуємо тебе на вечір фентезійних історій, сміху та щирих емоцій!
Ми обговоримо:
🎲 Найкращі (і найгірші) моменти з кампаній анекдоти з реальних сесій.
❤️ Як створювати емоційні сцени любов, зрада, смерть, жертва.
🧙‍♂️ Імпровізація за ширмою Майстра як не розгубитись, коли гравці роблять трешатіну.

Ведучі зі стажем:
✨ Наталя “Казкарка”
⚔️ Костя
🔥 Коля

Приєднуйся до нас на твіч каналі, кидай свої історії з кампаній і дізнайся, як Майстри D&D справляються з хаосом на сесіях))

Отож пригодники взялися за виконання квесту, без пригод там явно не обійшлося

На ранок наші авантюристи з двАрфом попереду, йшли обережно, хоч обережність у цих краях — просто спосіб здохнути повільніше. Дорога до спаленого дерева простягалась між сухими пагорбами, і кожен крок лунав так гучно, що навіть трава, здавалось, шепотіла: «Та тихіше ви, ідіоти, тут усе живе чути нічого не хоче». Ельфи йшли наперед, очима ловлячи рух. Клірик тихо читав молитву, яку бог, мабуть, уже заблокував як спам. Орчиня тримала сокиру так, наче зараз знову хтось скаже «розділимось». А двАрф ішов попереду — той, кого обрали не через розум, а через броню.
І тут — рух. З пагорба вийшов чоловік. Мисливець. Лук за спиною, сагайдак напівпорожній, лице — наче виносили з шинку й забули назад занести. Він ішов повільно, похитуючись, але впевнено. Група зупинилась.
— Я піду, — сказав двАрф. — Якшо шо, я короткий — мені легше ухилятись.
Він зробив кілька кроків уперед, підійшов ближче. Мисливець мовчав. Просто стояв, тримаючи лук. Потім зробив кілька дивних рухів руками — коротко, різко. Наче щось пояснює.
— Та ти шо, глухий? — спитав двАрф.
Той махнув руками знову.
— А-а, глухонімий… Ну то ясно, — знизав плечима двАрф і розвернувся до групи. — Каже, шось там про дерево, але я, курва, не перекладач.
І в цей момент усе пішло в п*зду з неймовірною швидкістю.

Продовження вже завтра, бо в Руаноці де один противник, там і ще десяток нових
#ТавернаКачура #DnDUkraine #МагіяІМечі #УсміхненеПолумя #НастільніІгри

Через менше ніж три години⏰ми стартуємо на платформі твіч🧚‍♂️
Переходьте за посиланням—->

https://www.twitch.tv/taverna_cachura