Що ж, перший стрім вже викладено, але він однозначно не останній! Сьогодні о 19 продовжуємо нашу подорож до якогось невідомого мужика десь в лісі біля найвищого дерева (що б це не означало)

Починаємо тут за пів години!

Ми почали!

Що ж, ось і перша повноцінна ігрова сесія відбулась! Як вам гра? Пізніше заллю її на ютуб ще

"Так, ми пропадали. І так, це було з причин, які тепер самі нам здаються пригодою. Але головне — ми повернулись із історією про те, як можна закрити фінал арки так, щоб усі сиділи з відкритими ротами, а потім ще тиждень обговорювали кожен момент. Ми розкажемо про несподівані повороти, випадкові фейли, які раптом стали геніальними рішеннями, і про те, як усе склалося саме в останню хвилину. Команда Таверни Качура повертається — і цього разу ми поставимо крапку так, щоб вам захотілось ще."

Чекаємо вас сьогодні о 18:00 на твіч каналі Таверни Качура

https://www.twitch.tv/taverna_cachura

Запис подкасту на тему «як правильно закінчувати кампейн»

За сир!
Сир 🧀 це не тільки пахучий і смачний продукт. Це ідея ! Його дірки уособлюють те чого нам не вистачає, дірки в нашій душі. Його жовтизна уособлює що новий день настане, що сонце уже сяяти для нас грішних. ЗА СИР!!!

Насправді це затравка на нову кампанію по маус стрітеру, набір на гру відкритий!

Часом я думаю: а що, як герої запізняться? Або взагалі не прийдуть.
А що, як боги — лише вигадка, і світ залишиться вмирати сам по собі?
Ріки висохнуть, ліси завмруть, і темрява розповзатиметься далі.

І от питання: чи зможе хтось у такому світі пристосуватися? Чи населення спробує вижити серед апокаліпсису, чи просто згасне разом із ним?
А ти що думаєш?

Коли граєте у Калюньки то не розслабляйтесь.
Він обожнює розставляти ті самі «чєховскі ружья».

І знайте: рано чи пізно воно обов’язково вистрілить…
Просто лишається одне питання...
🎯 кому прилетить?
Йому в ногу?
Чи вам у спину?

Ніколи не ігноруйте старий лист у кишені, побиту чашку в таверні чи дивне ім’я на могильному камені. У Калюньки — нічого не буває випадково.)

🌍 Завершено створення світу Руанок!

Кажуть, деміурги творять світи за лічені дні.
Що ж, до них мені ще далеко.
Це були місяці роботи, натхнення, безсонних ночей і того солодкого відчуття, коли ідея нарешті оживає.

І ось — він готовий.
Я запрошую вас у Руанок — світ, де вітер пам’ятає старі пісні, де тиша говорить гучніше за богів, а сни здатні змінити реальність.

Та його історія лише починається.
Я запрошую гравців, мрійників і оповідачів приєднатися до мене — разом ми будемо будувати цей світ, відкривати його легенди, творити його долю.

🫖 Качур уже ставить чайник, а доля цього світу відправляється у ваші руки.

Привіт, привіт! На зв’язку майстриня Казкарка.

Кажуть, деміурги творять світи за лічені дні. Але що вони знають про безсонні ночі, холодну каву та зависання ноутбука під час збереження карти світу? Так от — нещодавно у темряві між світами народився Руанок, і він більше не просто вигадка. Світ після апокаліпсису, де руїни ще пам’ятають зорі, а люди — ні.
Де тиша має вагу, а кожна іскра життя — це виклик небуттю.
Тепер я лише спостерігаю за групою пригодників, які намагаються вижити серед уламків цієї нової реальності. Хтось шукає тут надію, хтось спокути, а хтось — просто вечерю, що не кусається у відповідь. Втім, вибратися звідси я не можу, а сигнал для стріма крізь завісу не пробивається —
технічні можливості мого ПК явно не передбачали міжсвітових трансляцій.
Тож, щоб не залишити вас без новин із Руаноку, я вдалася до старого перевіреного методу — магічного виклику барда. Так у цьому світі з’явилася Асольрей — бардка, чий голос здатен приборкати навіть бурю.
Вона стане вашим провідником крізь історії, що народжуються в пилу і попелі.
Щотижня Асольрей переказуватиме пригоди цієї відчайдушної компанії — епічні, безглузді, трагічні й кумедні. Кажуть, перше, що її зацікавило у Руаноку — це місцева релігія, Котолики. Бо, як ви знаєте, котики — це святе. 🐾 А може, саме вони й є останніми богами цього світу.

Тож запалюйте вогонь у каміні, наливайте чаю,
і готуйтеся слухати першу історію від Асольрей.
Бо навіть коли світ згас, пісня все одно знаходить шлях.

🔥 Усміхнене Полум’я прокидається в Руаноку.

«Ніхто не чекав, що усмішка може обпалювати сильніше за вогонь.»

Перша група вже вирушила в дорогу вчора.
А друга розпочне свою пригоду вже сьогодні ввечері.
Дві історії, два шляхи — одне полум’я, що сміється у темряві.

📜 Уже цього понеділка з’являться обидві історії —
перші записи з хронік «Усміхненого Полум’я»,
що розгортаються у Руаноку — світі,
де навіть жар має голос,
а тиша — пам’ять.

Гавкіт за обрієм
(Трагедія на п’ять тіл, шість собак і одного двАрфа, який перепив сам себе)
Дійові особи
Ельф-слідчий — головний по розуму. Бачить закономірності навіть у повній маячні.
Ельфійка-рейнджерка — лук, тиша і нерв, натягнутий, як струна.
Орк-клірик — читає книжку замість молитися. Каже, що граматика — це і є воля богів.
Орчиня-варварка — б’є всіх, хто не погоджується, і завжди має рацію.
ДвАрф — бойовий коваль, артефісер, переконаний, що будь-яку проблему можна полагодити, якщо вдарити сильніше.

Сцена перша. Поле.
П’ятеро найманців їдуть в возі «розібратися з монстрами». Монстри про це ж звичайно не в курсі.
Олені ідуть, трава жовта, повітря пахне спаленим минулим.
Все виглядає просто — аж поки не чується гавкіт.
Гавкіт. Один. Другий. Потім шість одразу.
— Собаки, — каже рейнджерка.
— Ха! — сміється варварка. — Розминка.
— Польовий тест броні, — буркоче двАрф і бере молоток.

З трави виходять вони — прокляті гончаки.
Без ланцюгів. Без страху. Очі світяться, як хворі зорі.

Клірик (закриває книгу): «Амінь, коротше.»
Слідчий: «Вони надто організовані, як для собак.»
ДвАрф: «То й цікавіше.»

Бій. Пил. Крики.
Двох собак порвали, одну лишили калікою. Але противники мали більше мотивації.
Клірик ледь не впав мертвим.
Відступ у бік села — героїчний, хаотичний, запилений.

Сцена друга. Село. Таверна.
Одноповерхова, прокурена, тепла.
Десять столів, тридцять історій і жодного каяття.

ДвАрф: «Треба зняти напругу. Зроблю напій богів!»

Бере пиво, доливає самогону, розмішує ключем.
Суміш шипить, як демон перед сповіддю.

Варварка (спокійно): «П’ять золотих, що впаде після першого.»
Клірик: «Гріх.»
Слідчий: мовчить.

ДвАрф ковтає — і падає лицем у стіл.

Сцена третя. Кімната збоку.
Ельфійка й орчиня.
Посеред — чарівна лампа, що м’яко світиться.
Усередині — щасливий спогад, який гріє навіть темряву.

Варварка: «Люди продають спогади. Може, так легше?»
Рейнджерка: «Може. Але тоді нема, що берегти.»
Лампа блимає, мов зітхає. Вони засинають.

Сцена четверта. Загальна спальня.
Клірик спить з книжкою.
ДвАрф — обійнявши молоток і кухоль.
Слідчий — прикидається, що спить, а насправді просто медитує.
І раптом — рух за вікном.Тінь. Друга.
Обличчя — чорне провалля, що витягує життя.
Слідчий (ледь не віддавши душу): «Вороги!»
ДвАрф: «Знову технічна перерва?»
Клірик: «Я ж казав — лягали вчасно!»
Герої збираються — сонні, злі, але рішучі.
Виходять на вулицю.

Лампа не гасне, але залишається на столі.
Вона тремтить, мов серце, що ще хоче світити.

Тиша. Місяць. Пил. Запах попелу.
І вони — двоє кошмарів.
Кістяні постаті з тіней, що ворушаться, як дим.
Один рве повітря пазурами, другий дивиться просто крізь.

Варварка: «Нарешті.»
ДвАрф (запалює молот): «Полагодимо світ.»
Слідчий: «Хтось має записати, як саме.»

Вони стоять під місяцем.
Темрява — довкола.
І все дихає в унісон із Руаноком.
Кінець (тимчасовий).
Сесія закінчилась на битві.
Лампа світила.
Книга лишилась відкрита.
ДвАрф стояв.
Поле — сміялося.

🌘 Дві історії — один Руанок

Я обіцяла, що буде дві історії. І дотримаюсь обіцянки. Річ у тім, що сюжет Руаноку — єдиний, але проживається двома різними групами. Тобто — дві реальності, два віддзеркалення одного світу. Одні й ті самі події, але різні вибори, різні долі, різні наслідки. Перша історія вже вийшла. І, чесно кажучи, я нею не надто задоволена 😅 Але ж перші кроки завжди трохи незграбні. Урочисто клянусь — задумую лише пакості (і вдосконалення)! 🕯 Обіцяю: далі буде краще. Я додам більше деталей, щоб ви могли не просто читати, а жити цим світом — бачити його крізь вогонь, туман і вибір героїв. А тепер — друга історія. Вона розгортається у тій самій точці, але в іншому віддзеркаленні. Герої, характери й навіть дрібниці поведінки — зовсім інші. Це — інший шлях Руаноку. Щоб усе не зливалось у хаос, пости обох груп виходитимуть у різні дні. Так вам буде легше стежити, порівнювати й обирати — за яким віддзеркаленням Руаноку вам цікавіше спостерігати 💫 ✨ Одне можу сказати напевно — обидві історії різні, але обидві важливі для долі світу. Тож не поспішайте судити героїв — у кожного своя тінь і своє світло. А я лише обіцяю: буде весело. Хоча… не завжди. Бо навіть у Руаноку, де жарти лунають крізь вогонь, 🔥 кожна комедія — це лише маска трагедії.

Вони дізналися, що робити або сильне бажання роботу робити
Трагікомедія на шість осіб, одну лампу й кілька кошмарів із гарною координацією.
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Сорсер — гарний, самовпевнений, у вогні бачить чесність.
Дварф-слідопит — сухий практик, чує небезпеку носом і нервами (в основному пса).
Паладин — дисципліна на ногах, вірить у правила навіть у бездоріжжі.
Жриця-асімарка — світиться сумлінням, молиться тихо й твердо Як її броня.
Табаксі-асасин — холодний, точний, слова — як удари; жартує рідко й лезом.
Леонінка-друїдка — нагла й шалена: «Роблю, що хочу, і нічого ви мені не зробите, бо в мене лапки!»

Їдуть, значить, шестеро. Серйозні, як склеп (бо сказали що грошей дадуть, а коли по них прийшли, то виявилось, що перед цим треба працювати).
Олень бурчить, віз рипить.
На колінах у візничого сидить рудий кіт — який, сюрприз, не кіт, а леонінка, що просто не любить платити за проїзд.
Тиша, пил, і десь за обрієм — гавкіт. Першим почув звичайно ж найбільш котячий кіт, котрого між вух не гладили. А якби спробували, то швидше б лишилися без руки, ніж втілили задумане.
Табаксі прищурюється:
— Пси.
Дварф бурмоче: “Я хмарка хмарка хмарка, і зовсім не ведмідь” — і вся компанія стає менш помітною, ніж совість політика.
Гончі проходять повз. Усі мовчать. Навіть кіт.
На воротах спиняють, із заявою: “Без бумажки не пущу!” Бумажки показали всі крім рудого кота, який наплював на діда, лишив його внучку улюбленця, і чкурнув шукати те що згризти можна в цьому селі.
Кіт наліво, всі інші вправо.
Село зустрічає їх, як родичів на поминках — без радості, але з надією, що користь буде.

Це пеша частина історії. Все в один пост не влазить, тому чекайте продовження.

Продовження історії

Село зустрічає їх, як родичів на поминках — без радості, але з надією, що користь буде.
Староста виглядає, як людина, яка давно хоче померти, але не може — треба ще видати завдання пригодникам.
— Знахарка зникла, — каже, тримаючись за поперек — А мазь від радикуліту забула наварить! Ну а ще вона обереги від нічних тварюк робила. Без неї ночі знову повняться жаху.
— Плата — мені, а решту лісом. — підморгує табаксі.
— У нас тут колективна бухгалтерія, — бурмоче староста, роблячи вигляд, що щось контролює. (А якби кіт знижку предложив, то може б і зійшлися…)
Хата знахарки — порожня.
Тихо, чисто, аж дивно.
Нічого підозрілого — і саме це підозріло. Навіть коноплі на городі не підозрілі,
Дварф нахиляється:
— Сліди старі. Ідуть на схід. Може між трьох сосен заблудилась?
Паладин:
— То страшна сила ті сосни, а я втомивсь. Розберемось завтра.
ДМ усміхається: ага, «завтра», я сьогодні вбивати вас буду.

і це все ще не кінець