Перевага інституцій з довгою історією — якщо не вийшло гучно відсвяткувати 150-річчя, завжди можна відзначити 175-річчя

Весела історія: американське видання Boston Globe опублікувало статтю про те, як лесбійський бар у Массачусетсі спробував скасувати обов’язкове носіння масок. 

Стаття стала абсолютно віральною через те, що це реальна історія, але читається як геніальна сатира на найгірші прояви воукізму. Скриншоти рознесли по всьому твіттеру.

І, що цікаво з точки зору медіабізнесу, ця одна стаття (під пейволом) вже принесла Boston Globe тисячу нових платних підписників за день. І загалом вона ймовірно стане рекордною за всіма показниками в історії газети. (Для контексту: Boston Globe — це одна з найбільших і найвпливовіших газет США, про неї навіть зняли голлівудський фільм колись).

🎙Записав для подкасту The Fix розмову із Джеймсом Севеджем — співзасновником The Local, мережі англомовних медіа у (неагломовних) європейських країнах, яка має дев'ять видань і майже 50 тисяч платних підписників.

Поговорили про те, як він 20+ років будував медіакомпанію і як вирішив піти з посади CEO.

▪️Дивитися/слухати на ютубі
▪️Текстовий транскрипт

Новий матеріал The Fix — відповідаємо на 35 поширених питань про ШІ в журналістиці

📖 «Мова пророків. Життя Бен-Єгуди та неймовірне відродження івриту»

Дві тисячі років євреї були розкидані по всьому світу і втратили свою повсякденну мову. Іврит продовжував існувати, але залишався чимось на кшталт церковнослов’янської: суто літургійною мовою.

А у кінці 19—на початку 20 століть сталося щось виняткове: іврит відновили як розмовну мову. Відтепер ним можна не лише молитися і вивчати Тору, а й вести бізнес, говорити про політику, сваритися, кохатися, пліткувати.

Велику роль у цьому зіграв Еліезер Бен-Єгуда, який присвятив цій справі усе життя: переселився з Європи до Палестини; видавав газету івритом; десятиліттями працював над словником, для якого вишукував слова і придумував нові — і зробив своїх дітей першими носіями івриту з народження.

Книга Роберта Сент-Джона, написана на початку п’ятдесятих, трохи специфічна: це не художній твір, але й не нейтральне науково-популярне дослідження, а щось посередині. Я не експерт у темі, але маю підозру, що роль Бен-Єгуди як great man of history, який героїчно і самостійно відродив іврит, у ній трохи перебільшена. 

Але все ж мені було цікаво її читати: на двох рівнях — як історію створення нової мови і як портрет запеклого фанатика, який присвятив справі із сумнівними перспективами успіху усе своє життя і життя своїх близьких, і все-таки домігся свого.

Ловіть ілюстративну цитату:

«…коли він брався шукати слово на позначення певного предмета, концепції чи ідеї, то передовсім повертався до давніх текстів і перевіряв: можливо, таке слово колись існувало в івриті, але потім зникло.

Для такого пошуку потрібне було нескінченне терпіння. Бен-Єгуда прочитував сторінки сотень книжок, інколи почуваючись як людина з лупою, що вишукує мурашине яйце посеред безкрайого пляжу. Проте часто такий пошук давав плоди: потрібне слово знаходилося, і його можна було повернути в широкий ужиток…

Коли іврит перестав бути розмовною мовою, його словниковий запас завмер. Тому в івриті не було слів на позначення ідей, предметів чи концепцій, що виробилися, постали чи були створені за останні дві тисячі років. У таких випадках перед Бен-Єгудою поставала складніша проблема.

Тоді він звертався до “сестринських мов”. Якщо в одній із них потрібне слово знаходилося, він “позичав” його і прищеплював івриту. Це не порушувало його заборони на змішування мов, бо арабська, ассирійська, єгипетська, ефіопська й коптська мови споріднені з івритом за звучанням і формою…

Якщо потрібного слова не знаходилося в жодній семітській мові й не було жодних свідчень того, що воно колись існувало, Бен-Єгуді доводилося кувати слова. Але й тут він ніколи не тулив букви докупи просто за принципом милозвучності. Натомість він спершу шукав основи в івриті і вже з них висновував слово.

Наприклад, він якось вказав дружині, що в івриті немає слова “словник”. Раніше люди говорили просто “сефер мілім”, тобто “книжка слів”. Не знайшовши придатного відповідника в давньоєврейських книжках і сестринських мовах, Бен-Єгуда взяв за основу слово “міла” (“слово”) і створив “мілон”. Це і став один із його перших внесків у нову мову. Говорячи про словники, сучасні євреї вживають слово авторства Бен-Єгуди.

Черговий приклад — це слова “журнал” і “газета”. Відповідних слів бракувало, тож носії івриту за потреби вживали вираз “міхтав-ет”, тобто буквально “письмо часу”. Бен-Єгуда, сам журналіст за фахом, вирішив, що це поняття неоковирне, — потрібна лаконічніша заміна. Тож він узяв слово “час” івритом і, трошки поімпровізувавши, виніс зі свого кабінету нове слово “ітон”, яке швидко підхопила публіка»

#LT_BookReview

New York Times продовжує свої масштабні проєкти «100 найкращих [X] 21 століття», зараз опублікували рейтинг 100 найкращих серіалів.

Із топ-5 я дивився два, і це справді видатні серіали, які я всім рекомендую — Mad Men і Succession. (Обидва чудові, але Mad Men кращий і більш універсальний, бо він менше прив'язаний до конкретного політичного і культурного моменту, в якому вийшов серіал).

Про обидва з них я згадував побіжно раніше, але сподіваюся якось написати детальніші відгуки, коли буде забагато вільного часу.

Розмови про тире у ШІ-текстах — вже вчорашній день: найновіші моделі використовують їх значно менше

До теми серіалів — поділюся двома рекомендаціями зі своєї шухляди за минулий рік.

🎥 Star City

Спіноф For All Mankind — альтернативної історії, де американсько-радянська космічна гонка зайшла значно далі, ніж в реальності. Оригінальний серіал про Америку, а цей про СРСР.

Коли його анонсували, я боявся, що це буде притаманне певним західним науковим колам совкодрочерство. Але ці побоювання зовсім не виправдались, і навпаки Star City ще цікавіший за оригінал. Крім базової цікавої альтернативної історії про космічну гонку, ще також гарно показує похмуру трагедію і трагікомедію радянської системи.

🎥 Pluribus

Цікава антиутопічна зав’язка: планету охопив таємничий вірус, який перетворив усіх людей на ходячий ChatGPT — частину одного колективного розуму. На весь світ залишилося лише 13 «нормальних» людей, зокрема й головна героїня Керол Стурка, письменниця з Нью-Мексико. Колективний розум радо виконує усі бажання незачеплених людей, але зрештою має на меті асимілювати їх.

Сюжет розвивається повільно, вміст першого сезону можна було би вмістити в одну-дві серії — але чомусь це зовсім не докучає, бо написано майстерно. Загалом це приклад серіалу, який обговорювати навіть цікавіше, ніж дивитися: його концепція є благодатним джерелом для багатьох філософських питань, зокрема про штучний інтелект. Як бонус, видно, що у команди серіалу (а його творцем є автор Breaking Bad Вінс Ґілліґан) великий бюджет — можуть собі дозволити візуальний розмах.

▪️До речі, обидва від Apple TV — взагалі, останнім часом все найцікавіше виходить там. Можуть собі дозволити🙂

#LT_TVReview

Стаття, яку я би почитав: з початку російського вторгнення всі говорили і говорять, що це змусить більше держав набути власну ядерну зброю — приклад України показує, що ядерний шантаж агресора дуже сильний.

Але пройшло майже п'ять років — чи справді це почало збуватися? Чи є якісь держави, які почали рухатися в сторону започаткування своїх ядерних програм з 2022 року? Де польська чи південнокорейська ядерні програми?

My personal Superbowl — топ-менеджери трьох із найкращих українських медіа (УП, Forbes, Бабель) говорять про гроші і ШІ, обговорюють інші медіа і загалом ведуть цікаву розмову. Таке пропускати не варто.

Цього тижня в дорогах встиг послухати дві цікаві великі розмови про літературу, книжки і книжковий ринок — рекомендую (звичайно, на 1.5x або більше🙂):

▪️«Обстріли, знижки та конкуренція: що відбувається з книжковим ринком України | Олексій Ерінчак» (УТ-2)

▪️«Богдана Лаюк про мовну політику, суржик і знищені книжки» (Ukraїner Q)

Коротко поговорив із авторами масштабного міжнародного журналістського розслідування про те, як вони використовували ШІ для його підготовки.

Кілька нотаток:
▪️ШІ використали і на бекенді, для опрацювання і структурування великої кількості матеріалів, і на фронтенді: як чатбот на основному сайті, з яким читачі можуть спілкуватися.
▪️Для бекенду використовували open-weight моделі. Дві основні причини: вища безпека (уся робота проходить локально, не на серверах великих технокомпаній) і нижча ціна. Хоча моделі Anthropic останнім часом значно подешевшали, використовувати їх у промислових масштабах ризиковано, бо залежиш від бізнес-стратегії чужої компанії.
▪️Для фронтенду вже взяли комерційну модель від Anthropic, бо інакше було б занадто складно адаптовуватися до варіативного трафіку. Я взагалі доволі скептично ставлюся до перспектив кастомних чатботів на сайтах індивідуальних паблішерів, але у них цікавий експеримент.

Пам’ятаєте п’ять коротких хвилин, коли здавалося, що промпт-інжиніринг стане окремою роботою? Зараз ШІ настільки просунувся, що вже немає потреби писати складні промпти, які починаються з «ти фахівець із X».

Чудовий новий приклад, який я щойно почув у недавньому подкасті від The Verge — вразливості в PHP, які зачепили ледь не половину інтернету, знайшли із промптом «find bad vulnerabilities in PHP».

Останнім часом отримую багато пітчів, очевидно написаних і надісланих ШІ-агентами, як редактор нішевого медіа про медіа, але щойно вперше отримав такий українською з відсилкою до Old York Times😁

Якось я пропустив момент, коли Чарльз Кушнер, батько Джареда і сват Трампа, став послом США у Франції — а тут The New Yorker зробив соковитий профайл Кушнера-старшого і MAGA-дипломатії.

Хороша цитата:

🗣«Навіть серед цієї когорти [нових послів Трампа] Кушнер — девелопер із Нью-Джерсі, який, так уже склалося, є батьком Трампового зятя Джареда — вирізняється. Він не розмовляє французькою. Ніколи не жив за кордоном. Він відбув строк у федеральній в'язниці за незаконні внески на виборчі кампанії, ухилення від сплати податків і незаконний вплив на свідків, а згодом, 2020 року, Трамп його помилував. Останній злочин, схема шантажу, у межах якої він найняв повію, щоб та звабила чоловіка його сестри, свідчить про доволі сумнівний підхід до врегулювання конфліктів. Як Кушнер сам визнав у розмові з The New York Times, йому бракує “природних складників для дипломатії”. І все ж Трамп вважав за доцільне віддати йому одну з найжаданіших посад в американській дипломатії: крісло, яке колись займали Томас Джефферсон і Бенджамін Франклін, а разом із ним і відповідальність за відносини з найдавнішим союзником Америки. (Кушнер сказав мені, що “родинне питання” мало до його призначення “мабуть, нульовий” стосунок.)»

▪️Читати повну статтю (~25 хвилин, пейвол)

Зазвичай слухати інтерв'ю з Трампом складно, але це найновіше — майстерна робота інтерв'юера.

(Росс Даутат, ведучий цієї програми, донедавна вів подкаст для The New York Times, який теж був одним з моїх улюблених. Він достатньо консерватор, щоб отримувати доступ до топових республіканців, але достатньо вдумливий і розумний, щоб вести з ними складні і цікаві розмови).

📖 «Сім днів до кінця світу»

Як три з половиною найуважніших читачів цього каналу вже здогадалися, один з моїх улюблених guilty pleasure жанрів — це твори, які досліджують соціальні наслідки (анти)утопічних науково-фантастичних сценаріїв. Якби відбулася одна фундаментальна зміна, як би суспільство до неї адаптувалося?

Добротне поповнення до цього жанру від української авторки — «Сім днів до кінця світу».

Зав’язка: щоб відвернути неминучий кінець світу, науковці винайшли машину, яка запускає часову петлю. У кінці кожного тижня світ знову повертається до його початку; залишається пам’ять людей про попередні тижневі цикли, але усі фізичні об’єкти щотижня повертаються туди, де вони були у ніч на понеділок.

У цьому світі смерть не дуже страшна: помирати все ще неприємно, але на початку наступного циклу воскреснеш. Неможливо написати нову книжку чи зняти фільм, є сенс тільки строчити пости в соцмережах і вести стріми. У приватній власності значно менше сенсу.

І цікаво стежити за тим, як суспільство починає до цього адаптовуватися. У перші кілька циклів був повний хаос, люди робили, що хотіли — вбивства, зґвалтування, тортури, наркотики. Але потім потяг до порядку переміг, і всі почали організовуватися: з’явилися нові уряди, закони, поліція, способи покарання.

З’явилася нова церква, яка — як у свій час попередні наші релігії — стала кращою відповіддю на виклики часу. У деяких галузях науковий прогрес значно пришвидшився, бо тепер можна проводити досліди над людьми.

А як передавати інформацію з циклу в цикл, якщо залишилася тільки людська пам’ять? І для цього придумали рішення.

📍Цей роман — це також і трохи детектив і трилер (очевидно, що не всім подобається такий новий світ, і майже одразу з’являються охочі «повернути майбутнє»), але ця частина мене не так захопила. Значно цікавіше було зануритися у саму по собі світобудову.

#LT_BookReview