Трохи замальовок про Київ і Україну для іноземців: https://www.facebook.com/antonprotsiuk/posts/pfbid02d1GZh2SMmDuz4gmC8wwxqxbQs9UJgop9NsGpSTKpkRnyu2kjCMJCKEo5TyChLModl

У Semafor порахували, скільки ШІ-текстів серед гостьових колонок у трьох топових американських медіа: Wall Street Journal, Washington Post і New York Times.

Насправді не так вже й багато; переважна більшість все одно написана без ШІ. (Зрештою, гостьові колонки у найбільших медіа зазвичай публікують або професійні автори, або ті, хто можуть собі дозволити хорошого гострайтера).

Але цікавий кейс із колонкою фінансиста-мільярдера Стенлі Дракенміллера у Wall Street Journal. Якщо інші медіа забороняють ШІ в текстах і намагаються виправитися, коли помилково пропускають його (хоча б додати дисклеймер до статті), то гостьовий редактор Wall Street Journal відкрито каже, що не так важливо, як текст написаний, якщо він відображає оригінальну аргументацію автора.

Хороший підсумок

Люблю англійську за те, як там легко створюються дієслова з іменників

Чи є газети, які на замовлення друкують ШІ-агенти, майбутнім медіа? Мабуть, ні. Але, може, трошки і є.

Трохи спекулятивних думок про те, як ШІ-агенти можуть змінити медіа — у моєму новому інтерв'ю для The Fix. Слухайте і читайте підбірку найцікавіших тез.

Чудова коротка історія про менеджмент із нового інтерв’ю з Олексієм Бабенком, керівником дефтек-компанії Vyriy.

Каже, що заповажав Євгенія Хмару як менеджера після того, як на нараді рік тому Хмара єдиний наполіг на тому, щоб для проговореного плану призначили відповідальних і дедлайни.

Втрати Португалії у Першій світовій війні: 12 тисяч загиблих на фронті, 82 тисячі померли від нестачі їжі

Перевага інституцій з довгою історією — якщо не вийшло гучно відсвяткувати 150-річчя, завжди можна відзначити 175-річчя

Весела історія: американське видання Boston Globe опублікувало статтю про те, як лесбійський бар у Массачусетсі спробував скасувати обов’язкове носіння масок. 

Стаття стала абсолютно віральною через те, що це реальна історія, але читається як геніальна сатира на найгірші прояви воукізму. Скриншоти рознесли по всьому твіттеру.

І, що цікаво з точки зору медіабізнесу, ця одна стаття (під пейволом) вже принесла Boston Globe тисячу нових платних підписників за день. І загалом вона ймовірно стане рекордною за всіма показниками в історії газети. (Для контексту: Boston Globe — це одна з найбільших і найвпливовіших газет США, про неї навіть зняли голлівудський фільм колись).

🎙Записав для подкасту The Fix розмову із Джеймсом Севеджем — співзасновником The Local, мережі англомовних медіа у (неагломовних) європейських країнах, яка має дев'ять видань і майже 50 тисяч платних підписників.

Поговорили про те, як він 20+ років будував медіакомпанію і як вирішив піти з посади CEO.

▪️Дивитися/слухати на ютубі
▪️Текстовий транскрипт

Новий матеріал The Fix — відповідаємо на 35 поширених питань про ШІ в журналістиці

📖 «Мова пророків. Життя Бен-Єгуди та неймовірне відродження івриту»

Дві тисячі років євреї були розкидані по всьому світу і втратили свою повсякденну мову. Іврит продовжував існувати, але залишався чимось на кшталт церковнослов’янської: суто літургійною мовою.

А у кінці 19—на початку 20 століть сталося щось виняткове: іврит відновили як розмовну мову. Відтепер ним можна не лише молитися і вивчати Тору, а й вести бізнес, говорити про політику, сваритися, кохатися, пліткувати.

Велику роль у цьому зіграв Еліезер Бен-Єгуда, який присвятив цій справі усе життя: переселився з Європи до Палестини; видавав газету івритом; десятиліттями працював над словником, для якого вишукував слова і придумував нові — і зробив своїх дітей першими носіями івриту з народження.

Книга Роберта Сент-Джона, написана на початку п’ятдесятих, трохи специфічна: це не художній твір, але й не нейтральне науково-популярне дослідження, а щось посередині. Я не експерт у темі, але маю підозру, що роль Бен-Єгуди як great man of history, який героїчно і самостійно відродив іврит, у ній трохи перебільшена. 

Але все ж мені було цікаво її читати: на двох рівнях — як історію створення нової мови і як портрет запеклого фанатика, який присвятив справі із сумнівними перспективами успіху усе своє життя і життя своїх близьких, і все-таки домігся свого.

Ловіть ілюстративну цитату:

«…коли він брався шукати слово на позначення певного предмета, концепції чи ідеї, то передовсім повертався до давніх текстів і перевіряв: можливо, таке слово колись існувало в івриті, але потім зникло.

Для такого пошуку потрібне було нескінченне терпіння. Бен-Єгуда прочитував сторінки сотень книжок, інколи почуваючись як людина з лупою, що вишукує мурашине яйце посеред безкрайого пляжу. Проте часто такий пошук давав плоди: потрібне слово знаходилося, і його можна було повернути в широкий ужиток…

Коли іврит перестав бути розмовною мовою, його словниковий запас завмер. Тому в івриті не було слів на позначення ідей, предметів чи концепцій, що виробилися, постали чи були створені за останні дві тисячі років. У таких випадках перед Бен-Єгудою поставала складніша проблема.

Тоді він звертався до “сестринських мов”. Якщо в одній із них потрібне слово знаходилося, він “позичав” його і прищеплював івриту. Це не порушувало його заборони на змішування мов, бо арабська, ассирійська, єгипетська, ефіопська й коптська мови споріднені з івритом за звучанням і формою…

Якщо потрібного слова не знаходилося в жодній семітській мові й не було жодних свідчень того, що воно колись існувало, Бен-Єгуді доводилося кувати слова. Але й тут він ніколи не тулив букви докупи просто за принципом милозвучності. Натомість він спершу шукав основи в івриті і вже з них висновував слово.

Наприклад, він якось вказав дружині, що в івриті немає слова “словник”. Раніше люди говорили просто “сефер мілім”, тобто “книжка слів”. Не знайшовши придатного відповідника в давньоєврейських книжках і сестринських мовах, Бен-Єгуда взяв за основу слово “міла” (“слово”) і створив “мілон”. Це і став один із його перших внесків у нову мову. Говорячи про словники, сучасні євреї вживають слово авторства Бен-Єгуди.

Черговий приклад — це слова “журнал” і “газета”. Відповідних слів бракувало, тож носії івриту за потреби вживали вираз “міхтав-ет”, тобто буквально “письмо часу”. Бен-Єгуда, сам журналіст за фахом, вирішив, що це поняття неоковирне, — потрібна лаконічніша заміна. Тож він узяв слово “час” івритом і, трошки поімпровізувавши, виніс зі свого кабінету нове слово “ітон”, яке швидко підхопила публіка»

#LT_BookReview

New York Times продовжує свої масштабні проєкти «100 найкращих [X] 21 століття», зараз опублікували рейтинг 100 найкращих серіалів.

Із топ-5 я дивився два, і це справді видатні серіали, які я всім рекомендую — Mad Men і Succession. (Обидва чудові, але Mad Men кращий і більш універсальний, бо він менше прив'язаний до конкретного політичного і культурного моменту, в якому вийшов серіал).

Про обидва з них я згадував побіжно раніше, але сподіваюся якось написати детальніші відгуки, коли буде забагато вільного часу.

Розмови про тире у ШІ-текстах — вже вчорашній день: найновіші моделі використовують їх значно менше

До теми серіалів — поділюся двома рекомендаціями зі своєї шухляди за минулий рік.

🎥 Star City

Спіноф For All Mankind — альтернативної історії, де американсько-радянська космічна гонка зайшла значно далі, ніж в реальності. Оригінальний серіал про Америку, а цей про СРСР.

Коли його анонсували, я боявся, що це буде притаманне певним західним науковим колам совкодрочерство. Але ці побоювання зовсім не виправдались, і навпаки Star City ще цікавіший за оригінал. Крім базової цікавої альтернативної історії про космічну гонку, ще також гарно показує похмуру трагедію і трагікомедію радянської системи.

🎥 Pluribus

Цікава антиутопічна зав’язка: планету охопив таємничий вірус, який перетворив усіх людей на ходячий ChatGPT — частину одного колективного розуму. На весь світ залишилося лише 13 «нормальних» людей, зокрема й головна героїня Керол Стурка, письменниця з Нью-Мексико. Колективний розум радо виконує усі бажання незачеплених людей, але зрештою має на меті асимілювати їх.

Сюжет розвивається повільно, вміст першого сезону можна було би вмістити в одну-дві серії — але чомусь це зовсім не докучає, бо написано майстерно. Загалом це приклад серіалу, який обговорювати навіть цікавіше, ніж дивитися: його концепція є благодатним джерелом для багатьох філософських питань, зокрема про штучний інтелект. Як бонус, видно, що у команди серіалу (а його творцем є автор Breaking Bad Вінс Ґілліґан) великий бюджет — можуть собі дозволити візуальний розмах.

▪️До речі, обидва від Apple TV — взагалі, останнім часом все найцікавіше виходить там. Можуть собі дозволити🙂

#LT_TVReview

Стаття, яку я би почитав: з початку російського вторгнення всі говорили і говорять, що це змусить більше держав набути власну ядерну зброю — приклад України показує, що ядерний шантаж агресора дуже сильний.

Але пройшло майже п'ять років — чи справді це почало збуватися? Чи є якісь держави, які почали рухатися в сторону започаткування своїх ядерних програм з 2022 року? Де польська чи південнокорейська ядерні програми?

My personal Superbowl — топ-менеджери трьох із найкращих українських медіа (УП, Forbes, Бабель) говорять про гроші і ШІ, обговорюють інші медіа і загалом ведуть цікаву розмову. Таке пропускати не варто.

Цього тижня в дорогах встиг послухати дві цікаві великі розмови про літературу, книжки і книжковий ринок — рекомендую (звичайно, на 1.5x або більше🙂):

▪️«Обстріли, знижки та конкуренція: що відбувається з книжковим ринком України | Олексій Ерінчак» (УТ-2)

▪️«Богдана Лаюк про мовну політику, суржик і знищені книжки» (Ukraїner Q)