​​🏚📸 Війна руйнує пам’ятки 2025: російські злочини проти української культурної спадщини

Представляємо підсумки спеціальної номінації «Війна руйнує пам’ятки» української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2025 року: підбірка фото пам’яток української культурної спадщини, яка постраждала через російську збройну агресію.

📊 Понад 100 світлин зруйнованих пам’яток із десяти регіонів України представлені у спеціальній номінації «Війна руйнує пам’ятки». Усі фото можна переглянути за посиланням.

«”Війна руйнує пам’ятки” — емоційно найскладніша номінація у конкурсі, яку нам доводиться проводити вже втретє. Ми намагаємося формувати журі із іноземних вікімедійців, адже для нас важливо посилювати обізнаність у світі про російські злочини проти української культурної спадщини. Цього року нам вдалося організувати фотовиставки робіт за 2022—2025 роки у Німеччині та Італії», — прокоментувала Ольга Мілянович, прессекретарка ГО «Вікімедіа Україна».

🏛 Журі відзначило 14 світлин 6 авторів у 6 регіонах України — Одеська, Харківська, Чернігівська, Дніпропетровська, Запорізька області та Київ. На першому місці — три серії світлин, які детально та виразно показують руйнування релігійної споруди, освітньої будівлі та урядового приміщення.

«Для подальшого документування російських злочинів щодо об’єктів культурної спадщини запрошуємо долучатися до нашої щорічної акції “Культурна спадщина України”, щоб наповнити Вікіпедію інформацією про пам’ятки України, що перебувають під загрозою знищення чи вже втрачені, в тому числі через війну», — додав Антон Процюк, координатор програм ГО «Вікімедіа Україна».

🔗 Переглядайте світлини та читайте про них більше у блозі за посиланням

Поки я теоретизую про медіа, Захар реально будує велике видання, Kyiv Independent. І тепер він готовий ділитися своїми думками і спостереженнями про медіа, менеджмент й інші цікаві речі не лише зі мною за пивом.

Якщо вам цікаво читати мене, то його читати буде ще цікавіше. Підписуйтеся і друзям порадьте (але не всім, щоб він не обігнав мене за підписниками😈): https://t.me/zakharprotsiuknotes

Усталена думка про ШІ в журналістиці — великі мовні моделі можуть створювати більшість експлейнерів, інструкцій, агрегованих новин, але оригінальна журналістика залишиться за людьми: ШІ не може, умовно, підняти телефон і взяти коментар в урядовця.

Чи все-таки може? За останні кілька місяців ми бачимо появу більш потужних ШІ-агентів, які можуть не лише генерувати текст і зображення, а й виконувати дії у «зовнішньому» світі — наприклад, написати комусь і попросити про коментар для статті. Ось ранній приклад.

Звичайно, це все ще дуже ранні дні. І це в будь-якому випадку не стосується по-справжньому складної оригінальної журналістики — там де треба робити комплексні розслідування чи завойовувати довіру людей, які не готові говорити з журналістом одразу. Але пропоную задуматися про те, як ШІ-агенти в перспективі кількох років вплинуть на простішу оригінальну журналістику: наприклад, взяти черговий коментар у експерта чи прес-секретаря.

Українська правда сьогодні оголосила про запуск пейволу.

Під цей інфопривід — цікаві дані від Форбсу про те, скільки платних підписників у тих великих українських медіа, які мають пейвол (тобто де треба платити за доступ до основного контенту):
▪️ НВ — близько 15 тисяч;
▪️ Форбс — майже 12 тисяч;
▪️ Ліга — 2 тисячі.

Ціль УП — 10 тисяч до кінця року.

Якщо рахувати мембершип (тобто коли основний контент доступний безкоштовно, але можна заплатити з любові до бренду і/або за додаткові бенефіти), то:
▪️до запуску пейволу в УП було понад 3 тисячі мемберів + ще 1 тисяча на ютубі;
▪️лідером серед українських медіа є Kyiv Independent, у яких вже 29+ тисяч мемберів (але, звичайно, більшість з них на Заході, а не в Україні).

Я особисто з-поміж українських медіа поки що плачу Форбсу за доступ до контенту і Kyiv Independent + Бабелю з любові до бренду.

«Диявол носить Прада 2» — далеко не найкращий фільм року, але точно найбільш тематично релевантний для цього каналу. Окрім всього іншого, це кіно про занепад традиційного медіабізнесу, а особливо модних журналів.

У першому фільмі журнал Runway і його редакторка на піку своєї влади і впливу, а в другому залежать від примх мультимільярдерів: [спойлер] лише добра воля гібриду Лорен Павелл Джобс і Маккензі Скотт в останній момент рятує їх від гіперболізованої карикатури на Джеффа Безоса.

​​Пару тижнів тому виступив на події DW Akademie у Львові для регіональних медіа — говорили про інновації в журналістиці.

Зараз нарешті розібрав свій почерк з нотаток, і зафіксую тут, про що говорив на панелі — тезово про шість нових / відносно нових трендів у медіа. Багато про штучний інтелект, але не лише.

1) Інновації в контенті

▪️ШІ для допомоги зі створенням контенту

Уже нікого не здивуєш використанням ШІ для допоміжних завдань на кшталт покращення SEO чи озвучки текстів в аудіо, але використовувати його для безпосереднього створення текстів — усе ще моветон в якісних медіа. Утім, ШІ-моделі суттєво покращуються, тому вже навіть деякі великі мейнстримні медіа (хоч і небагато) починають експериментувати з тим, щоб застосовувати їх для написання простіших форматів, наприклад новин на основі прес-релізів. Американську медійну бульбашку недавно збурив профайл редактора Fortune, який публікує по 100+ матеріалів за місяць з допомогою ШІ.

▪️Поворот до відеоконтенту

Не настільки вже й новий, але важливий тренд — медійне споживання все більше переходить у відео. Топові подкасти запускають відеоверсії; найбільші медіа експериментують з короткими вертикальними відео як на зовнішніх платформах, так і на власних сайтах.

2) Інновації у дистрибуції

▪️Штучний інтелект змінює те, які типи матеріалів журналістам є сенс створювати

Жоден ШІ не змінить важливість оригінальної журналістики: йому не під силу ексклюзивні новини, репортажі, розслідування, історії людей. Але є багато типів контенту, які медіа звикли створювати у погоні за аудиторією, особливо пошуковим трафіком, і які зараз втрачають цінність через ШІ. Це експлейнери, інструкції, агреговані (неоригінальні) новини, рецепти і так далі.

▪️Імейл-розсилки — не інновація на Заході, все все ще доволі нові в Україні

Західні медіа багато років використовують імейл-розсилки як якісний, надійний канал зв’язку з аудиторією, який не залежить від алгоритмів соцмереж. У щоденної ранкової розсилки The New York Times близько 16 мільйонів підписників, а загалом у них десятки розсилок. В Україні розсилки все ще не особливо популярні, але помічаю, що більше видань задумуються про них. 

3) Інновації у менеджменті

▪️Традиційні медіа змушені поводитися як соцмережні кріейтори

Медіаспоживання переходить у соцмережі, і медіа відчувають конкуренцію з боку кріейторів. Дуже цікава цифра із великого опитування західних медіаменеджерів оксфордським Reuters Institute — 76% респондентів планують «заохочувати своїх працівників бути більш схожими до кріейторів».

▪️ШІ допомагає оптимізувати внутрішні процеси

ШІ не вміє писати хороші оригінальні тексти, але гарно справляється з комп’ютерним кодом — написати власну програму ніколи не було так швидко і дешево. Це дозволяє медіа створювати внутрішні інструменти, наприклад для аналітики, на які у них ніколи б раніше не було грошей і часу. Серед українських медіаменеджерів про свій досвід у цьому найбільше розповідає Дмитро Тіщенко з «Цукру».

До теми недавнього посту: у The Ukrainians, які давно є амбасадорами моделі мембершипу в Україні, близько 3,5 тисяч мемберів.

Цифра із недавнього інтерв'ю з Тарасом Прокопишиним (раджу послухати загалом, особливо якщо ви не настільки глибоко в темі медіа).

Ще ніколи тема пейволів не була настільки цікавою усім, як коли його запустила Українська правда. Зараз багато холіварів на цю тему, додам і кілька своїх швидких думок.

Серед аргументів противників пейволу УП є дві тези (найцікавіше, що деколи їх використовують одночасно, хоча вони взаємовиключні):
1) «закривати це пейволом шкідливо для якості інформаційного простору / суспільного дискурсу / нашої демократії»;
2) «та там немає за що платити».

З другою тезою простіше: не бачите, за що платити — не платіть. Це комерційний продукт все-таки. Якщо вам не подобається морозиво якоїсь марки, ви просто не купуєте його.

Перша теза більш комплексна; і в нас, і на Заході є справді багато обґрунтованих тейків, що закривати якісну журналістику під пейволом шкідливо для якості інформаційного простору: заможні читачі матимуть доступ до найкращого, а бідніші будуть змушені споживати що залишилося.

В ідеальному світі, можливо, й справді усі якісні медіа мали б бути безкоштовними. Але журналістика — це такий же продукт, на створення якого потрібні гроші, і їх треба звідкись брати. Реклама стає менш рентабельною через примхи платформ; гранти непередбачувані; мембершип чи невелика кількість заможних і доброзичливих бенефакторів працює для когось, але це точно не універсальна модель

Звичайно, потрібно, щоб в людей був доступ до якісних новин безкоштовно в зручному для них форматі, але для цього придумали ідею суспільного мовника, який фінансується (хоч і не в повній мірі, але все ж) з наших податків і гарно працює в Україні.

Оксфордський Reuters Institute випустив нове велике дослідження медійних подкастів — з фокусом на ринках США, Британії і Норвегії, але також з оглядом загальних трендів.

Кілька спостережень за матеріалами звіту:

▪️Головний тренд — рух в сторону відео. Багато великих подкастів уже мають відеоверсію, особливо серед нових шоу. (Більш усталені подкасти з великою аудиторією в аудіо, як-то The Daily від The New York Times чи програми The Guardian, можуть собі дозволити залишитися audio-only).

Перехід до відео — це результат і запиту від аудиторії, і стимулів від платформ: у першу чергу YouTube, але також Spotify і віднедавна Apple — історично головних подкаст-платформ.

▪️При цьому дослідження показує, що відеоспоживання подкастів не заміняє аудіоспоживання, а розширює його. Тож це означає, що подкастерам тепер треба робити подвійну роботу — оптимізовувати свої шоу і під відео, і під аудіо.

▪️Наративні подкасти, які були модні 7-10 років тому, зараз менш популярні. Економіка не сходиться: їх значно дорожче виробляти, ніж розмовні шоу (особливо у відеоформаті, але й загалом), а монетизація не настільки краща.

▪️З огляду на ці зміни саме визначення поняття «подкаст» стає нечітким. Розмовне шоу, яке опубліковане тільки на ютубі — це подкаст? Чому або чому ні? Це питання не настільки важливе, але нерди будуть сперечатися про нього ще довго.

▪️Для великих медіа — «більшість видань і далі бачать у подкастах хороший спосіб залучати й утримувати увагу нових аудиторій, особливо молоді, але для передплатних видань вони тепер дедалі важливіші також для утримання підписників і генерування доходу. Людський вимір подкастів і їхня роль у формуванні звичок також розглядаються як критичний захист від машинного конвеєру штучного інтелекту».

З вікімедійних новин: опублікували збірник тез нашої першої наукової конференції про Вікіпедію, яка пройшла в листопаді минулого року. Паперова версія ще друкується, але вже можна почитати онлайн. Загалом там 28 тез у різних галузях.

Там багато цікавого, раджу почитати. Ось що мені особисто було найцікавіше (без урахування моєї роботи й інших членів оргкоманди🙂):

▪️ Аналіз проросійського клону російськомовної Вікіпедії, який провели Олександр Косован і Микола Трохимович. Ми й так розуміли, що цей клон створили, щоб переписати Вікіпедію за кремлівськими пропагандистськими лекалами, але автори використали наукові інструменти, щоб це показати наочно.

▪️ Серія тез про Вікіпедію в освітньому процесі, наприклад матеріал Олега Бардадима про те, як Вікіпедія може допомагати розвивати академічну доброчесність у студентів.

▪️ Дослідження Мілани Срібняк про те, як спільнота вікіпроєктів співпрацює з українськими архівами і як цю співпрацю можна розвивати.

▪️ Одразу кілька тез у секції «Якість, повнота та достовірність інформації», де експерти-науковці аналізують і критикують висвітлення свої галузі чи конкретної теми у Вікіпедії: від музики і математики до військової справи. Це дуже гарний початок для того, що могло би стати ширшим проєктом із залучення науковців до рецензування змісту Вікіпедії.

▪️ Особиста перспектива Андрія Бойди про те, як він написав якісну статтю у Вікіпедії про Василя Порайка, про якого пише дисертацію. Гарний приклад того, як науковці можуть розвивати Вікіпедію в ході своїх досліджень.

▪️ І мета-тема від Євгена Букета — аналіз того, як перші українські Вікіконференції зароджувалися як частково наукові конференції, але згодом еволюціонували в сторону подій для нетворкінгу і обміну досвідом для спільноти (а зараз ми почали проводити окремі наукові конференції).