Питання, про яке я давно думав — чому українці успішно добилися демократії через протести, а білоруси чи росіяни ні.

Цікаві думки із відеоматеріалу Суспільного (від Віталія Портникова і Євгена Глібовицького відповідно):

▪️У більш короткій перспективі — під час Помаранчевої революції і Євромайдану була інституційна опозиція з політичною легітимністю, яка підтримувала протести. Скажімо, на боці Революції Гідності були не тільки протестувальники, а й очільники парламентських фракцій.

▪️ У більш історичній перспективі — частина України була під радянським контролем на одне покоління менше, тому була менш совєтизована + в українців є історична пам’ять про унікально жорстокі репресії, які приходять при тоталітарних режимах.

Раджу подивитися повністю, гарне дослідження того, що стоїть за нашими протестами.

Якщо вас, як і мене, захоплює ідея послухати 40-хвилинну розмову про майбутнє імейл-розсилок (або принаймні почитати основні тези) — ловіть мою розмову з одним із головних експертів на цю тему в американських медіа.

Основна європейська медіа угода минулого тижня — словацьке видання Denník N оголосило про покупку брюссельського EUobserver.

Частково вона цікава тим, що центральноєвропейське медіа купує західне, а не навпаки. Denník N — одне з найуспішніших незалежних онлайн-медіа в Європі, яке має понад 70 тисяч платних підписників.

Для The Fix я поговорив із Томашем Беллою, співзасновником Denník N і новим директором EUobserver, про цю угоду, плани з розвитку і переваги комерційної моделі в медіа.

Рандомне спостереження:

Згадувати 24 лютого 2022 року одночасно боляче (очевидно чому), банально (бо це найочевидніший і найбільш використовуваний прийом для всіх статей, матеріалів і спогадів про війну) і все ж дивним чином заманливо (бо це був день, не схожий на жоден інший).

Поговорив для The Fix про стан українських медіа з Дар'єю Трапезніковою, авторкою розсилки про медіа «Рівні медіа» і редакторкою в Forbes Україна.

Це подкаст, але є й коротший текстовий конспект.

Поза всім сумом і бентегою, одна з оптимістичних тем — дорадчі ради з бізнесів як новий спосіб монетизації для деяких медіа. Дар'я детально писала про це у Forbes, і у інтерв'ю зі мною трохи про це розповіла.

Ідея для мотиваційного постера — «навіть у застарілої ШІ-моделі тепер є свій блог, а у тебе немає»

Міністерство оборони/війни США конфліктує з компанією Anthropic, яка створила ШІ-чатбот Claude.

Суперечка точиться навколо правил використання ШІ в армії — адміністрація Трампа стверджує, що вони повинні мати право використовувати ШІ з будь-якою законною метою. Anthropic, яка раніше уклала контракт з Міноборони, наполягає на своїх червоних лініях: не використовувати їхній ШІ для масового стеження за американцями і для повністю автономної летальної зброї.

Згоди досягти не вдалося, тому Міноборони не лише самі розірвали контракт з Anthropic, а й де-факто заборонили співпрацювати з ними партнерам і постачальникам Пентагону. OpenAI швидко підсуєтилися і уклали власну угоду з міністерством.

Тому зараз у США популярність Клода різко зросла — його підтримують на знак солідарності проти адміністрації Трампа.

Від себе можу додати, що Клод я використовую давно і багато в чому він мені подобається більше, ніж ChatGPT. Як мінімум значно краще пише тексти; усі жахливі кліше формату «ШІ це не просто інструмент, це нова інфраструктура знань» зазвичай походять від GPT. Anthropic останнім часом також сильно зросли в інструментах для програмування (зокрема Claude Code).

✏️Як визначити, що текст написаний штучним інтелектом? Основні ознаки ШІ-стилю

Я вже колись про це писав, але ШІ розвивається, ШІ-генерованого слопу стає все більше, тому час зібрати нову підбірку спостережень на цю тему. Можливо, комусь допоможе покращити свої тексти.

Не буду тут говорити про банальні речі на кшталт надмірної любові до тире, структурованих списків і виділення жирним. Спробую виділити саме основні особливості ШІ-стилю [актуальні станом на початок 2026 року].

1. Найбільш очевидний пункт — любов до протиставлень: «це не X, а Y» або «це не просто Y, це Y».

- «Це була не нарада про показники — це була нарада про людей»
- «Чотири роки війни — це не просто цифра, це мільйони тривог, які розривали звичайний ритм життя»
- «Робота лікаря — це більше, ніж професія. Це щоденна відповідальність за життя і здоров’я інших людей»

2. Надмірна любов до ритмічності, коротких речень і «правила трьох»

- «За ці роки змінилося багато. Змінилися міста — з блокпостами, укриттями й пам’яттю про удари. Змінилися люди — у витривалості, взаємній підтримці, у вмінні жити попри небезпеку»

3. Порівняння і метафори, які тільки на перший погляд звучать красиво, а насправді не мають сенсу. Часто використовується разом з пунктом 1.

- «Real betrayal isn’t ads. It’s control» (з твіту маркетингової директорки OpenAI)
- «Місце, де кава пахне не просто ароматом зерен, а спільністю ідей»

4. Гомогенність і передбачуваність тексту, відсутність чогось неочікуваного чи ознак персонального стилю

Наприклад, цей мій текст теж в чомусь схожий до улюблених прийомів ШІ (я теж люблю структуровані списки), але також має особливості мого письма, які ШІ не використовує (я люблю дужки).

📍Перші два пункти є реально непоганими стилістичними прийомами, які нам ШІ зіпсував через надмірне використання. Наступні два — це скоріше ознака його обмежених спроможностей.

Що можете додати?

Сподіваюся, уже всі відчули настання весни і отримали зарплату за лютий, тож допоможіть завершити збір, залишилось ще трошки

Антон на зв’язку — допомагаю дружньому збору на авто для 23 ОМБр на Донецькому напрямку.

Загалом треба зібрати 250 тисяч, залишилась ще десь половина. Моя банка — https://send.monobank.ua/jar/2FxNiuSSCS

Якщо маєте можливість — підтримайте гривнею. Детальніше про збір і більше реквізитів за посиланням.

За донат від 800 гривень можу організувати особисту онлайн-консультацію на будь-яку тему, в якій гарно розбираюся — Вікіпедія, медіа, американська політика, рання творчість Леся Подерв’янського. Залишайте контакт в описі до переказу або пишіть напряму (мій контакт в описі каналу).

Рубрика «рандомне спостереження»: Україні не пощастило з сусідами на сході і півночі, але є речі, з якими нам таки пощастило — наприклад, доступ до їжі і до питної води.

Подумав про це, коли почитав, як заводи з опріснення води, від яких країни Перської затоки абсолютно залежать, можуть стати військовою ціллю Ірану.

Вам деколи здається, що колеги чи знайомі занадто некритично покладаються на ШІ? То все дрібниці порівняно з цією трагікомічною історією про молоду команду реформаторів Маска:

«Минулого березня двоє співробітників Департаменту урядової ефективності [DOGE] Ілона Маска прийшли до [Національного фонду гуманітарних наук] з мандатом на скасування раніше затверджених грантів, які суперечили порядку денному президента Трампа. Але замість того, щоб уважно вивчити профінансовані проєкти, вони витягнули короткі анотації з інтернету й завантажили їх у [ChatGPT].

Промпт був простий: “Чи стосується це хоч якось DEI [diversity, equality and inclusion]? Відповідай фактологічно у менш ніж 120 символах. Починай з ‘Так’ або ‘Ні’”. Результати виявилися масштабними — і подекуди абсурдними.

Ремонт приміщень архіву мов корінних народів на Алясці нібито загрожував “промоцією інклюзивності та різноманітності перспектив”. Продовження багаторічного гранту на оцифрування газет темношкірих американців та їхнє внесення до історичної бази даних — теж “DEI”. Як і робота над 40-томною науковою серією з історії американської музики…

Співробітники DOGE, схоже, не ставили під сумнів висновки ChatGPT і продовжували полювання на “неприйнятні” проєкти. Через два тижні вони надіслали зведений список із 1 477 проблемних грантів — тобто майже всі чинні гранти, надані за адміністрації Байдена, — Майклу Макдональду, виконувача обов'язків голови фонду.

Макдональд, ветеран агентства, погодився дозволити DOGE їх припинити, створивши те, що він пізніше назвав “чистим аркушем” для доктрини Трампа “Америка понад усе”».

Vivat відкрили передзамовлення на український переклад книжки «Співінтелект. Жити та працювати з ШІ» Ітана Молліка.

У такій швидкозмінній сфері, як штучний інтелект, книжка — не найбільш оптимальний формат. Але все одно там багато корисного — Моллік найкращий автор на тему ШІ для не-гіків, я не раз тут радив його розсилку.

ШІ-озвучка текстів постійно покращується, і все більше медіа уже мають автоматичну озвучку статей. Наприклад, The New York Times запровадили її два роки тому. Серед українських видань це ще не так поширено, але теж поступово з’являється — наприклад, у Forbes.

Озвучка медійних статей людьми залишається, але як розкіш для невеликої кількості заможних медіа і/або тих, де аудіо є їхнім фокусом.

Наприклад, The Economist почали використовувати ШІ-озвучку для статей одразу після публікації на сайті, але все одно потім (пере)озвучують людьми статті із щотижневого випуску. Недавно я брав інтерв'ю у топ-менеджера європейського видання Zetland — він каже, що вони навіть не розглядають варіант використовувати ШІ-озвучку; але це тому, що аудіо історично є великою частиною їхньої ціннісної пропозиції.

Semafor зробили веселу статтю про те, чому і як у Вашингтоні тепер ледь не кожен другий має особистий номер телефону Трампа.

І Трамп часто справді відповідає на дзвінки, зокрема журналістам — а вони люблять робити з цього ексклюзивні матеріали. Хоча реальна новинна цінність таких бліц-інтерв’ю доволі обмежена: Трамп любить спілкуватися з журналістами, але не сприймає такі дзвінки серйозно.

Для журналістського експерименту автор статті, медіарепортер Макс Тані, дуже легко отримав номер Трампа. Президент не відповів на його дзвінок, але Тані й пробував лише один раз.

Загалом це гарний приклад того, як Трамп (на відміну від Байдена, наприклад) вміє — і любить — контролювати медіапростір навколо нього.

Великі медіа експериментують із тим, щоб вбудовувати короткі відео напряму на сайт — аби поєднати любов аудиторій до тікток-форматів із контролем, який дає використання власної платформи на противагу соцмережам із примхливими алгоритмами.

Прикладу з України чи Центрально-Східної Європи я раніше не бачив — до того моменту, як «24 канал» запітчив нам у The Fix свій кейс. Почитайте інтерв'ю з ними, вийшло цікаво.

Чому ШІ-інструменти поки не навчилися писати хороші тексти?

Є скептики, які скажуть, що ШІ-індустрія — це загалом бульбашка, яка нічого корисного не досягла і тільки шкодить природі своїм споживанням води. Але вони помиляються: ШІ — це революційна технологія, яка приносить багато користі. І все ж чому при цьому чатботи створюють посередні тексти?

Про це питання — нова стаття The Atlantic.

У більш тактичному сенсі — це просто не пріоритет для ШІ-компаній зараз. Точніше, «сучасні великі мовні моделі збудовані за принципом, який суперечить гарному письму; вони сконструйовані як слухняні відмінники, які завжди тримають напоготові правильну відповідь». Ринок ШІ для написання коду чи корпоративних імейлів значно більший, ніж для креативного письма.

На більш екзистенційному рівні, звичайно, проза чи поезія, яка нас по-справжньому зачіпає, зазвичай якось спирається на особистий досвід автора. Бездушна машина не має пережитого досвіду, на який вона може спиратися.

«ШІ-моделі — хоча технічно вправні і граматично бездоганні — не можуть жити, не можуть відчувати, не можуть нюхати, не можуть смакувати, не можуть сприймати. Вони не здатні виплеснути на сторінку сирі емоції чи помістити абстрактні поняття у живе фізичне середовище. Уважний читач одразу помітить, що метафори в текстах ШІ трохи моторошні: моделі приписують дням тижня смаки й наділяють дзеркала швами. Біологія, схоже, їх відверто лякає — вони не хочуть говорити, навіть метафорично, про кров, секс і смерть. Їхнім текстам бракує ставок, як сказав би викладач креативного письма».

Фокус опублікував статтю про українську Вікіпедію з моїми коментарями.

Може бути цікаво, якщо не дуже стежите за цією темою і маєте високу толерантність до ШІ-тексту

Медіатренди безжальні, тому доводиться виходити із зони комфорту і починати вести відеоподкаст

New York Magazine пише про людей, які страждають від хибних звинувачень у тому, що використовують ШІ для письма. Наприклад, ті, для кого англійська не є рідною мовою — вони вивчали мову на формальних правилах та прикладах, на яких також навчався і ШІ.

Навело на думку: ШІ-тексти (чи зображення, чи навіть аудіо/відео) — це втілення посередності. Але посередність — це не обов'язково погано; це за визначенням краще, ніж ~50% усього, що з’являється у світі. Тому від генеративного ШІ виграють люди, оригінальні творіння яких нижче цієї середньої відмітки (якщо хтось не міг написати будь-який текст раніше, то ШІ-генерований текст — це якісне покращення) або вище неї (бо ШІ їм не особливо загрожує). Найбільше програють ті, хто десь посередині.