The Verge зробили шикарний репортаж із Чемпіонату світу з екселю у Вегасі:
* цікавий текст — хто ці дивні люди, які перетворили електронні таблиці для роботи на спорт, і як взагалі може виглядати спортивне змагання з екселю?
* круте оформлення — матеріал зверстали як електронну таблицю (краще дивитися з десктопа, у мобільній версії не так цікаво).

Нове у нерегулярній рубриці «інтерв’ю з людьми, які керують медійним напрямом у великій немедійній компанії» — моє інтерв’ю для The Fix з Бредом Вулвертоном, який очолює медіа у HubSpot, великій американській технокомпанії.

У його підпорядкуванні 40 людей, які пишуть блоги, роблять розсилки (на найбільшу підписані майже 3 мільйони людей), записують подкасти і відео. Фінальна мета — промоція продуктів компанії: сервісів для автоматизації маркетингу і продажів.

The New York Times зробили масштабний проєкт — 100 найкращих книжок 21 століття (звичайно, з американської перспективи). Навіть українські медіа вже написали про нього.

Я особисто прочитав аж одну книжку зі списку — “The Passage of Power” Роберта Каро, частину геніальної серії біографій Ліндона Джонсона.

З точки зору медіа аналітика цікаво:
▪️наскільки дорогим був цей проєкт (NYT опитали сотні письменників і критиків; скоординувати і скомпілювати це все — тисячі людиногодин)
▪️наскільки він себе окупить (крім трафіку і потенційних нових підписок з цього проєкту, буде також affiliate revenue — біля кожної книжки в рейтингу є лінк на покупку у великих книгарнях, і NYT отримає відсоток з кожної покупки).
Не маю відповіді на ці питання, але цікаво буде почитати якийсь розбір про це через кілька місяців.

І, звичайно, цікаво було б побачити схожий проєкт про українську літературу, або хоча б про європейську.

Якщо стомилися від моїх текстів — можете подивитися хвилинний шортс, де розповідаю про те, США знадобилося майже 200 років, щоб дійти від рівності для всіх білих чоловіків-землевласників до рівності для всіх: https://www.youtube.com/shorts/EETp2fBTM6E

А повний випуск програми про американську незалежність тут: https://www.youtube.com/watch?v=B0DbPA7UPvU

Відключення світла в Україні показують, наскільки для нас зараз важлива атомна енергетика. Можемо тимчасово відпочити від відключень після того, як кілька енергоблоків АЕС вийшли з планового ремонту.

До цієї теми — нова наукова стаття і її короткий огляд у блозі Marginal Revolution про деструктивну спадщину Чорнобиля. Окрім її прямих наслідків, аварія на ЧАЕС також спричинила падіння популярності атомної енергетики. У результаті, ймовірно, значно більше людей померло від збільшення забруднення повітря, ніж від самої аварії.

Виборча модель The Economist показує 52% ймовірності перемоги Камали Гарріс на президентських виборах у США.

Гарріс випереджає Трампа на три відсотки у загальнонаціональних опитуваннях. Що більш важливо, вона лідирує у кількох важливих штатах (у США така виборча система, що можна отримати більшість голосів виборців по всій країні, але все одно програти вибори через поразку у ключових штатах — як, власне, було з Гілларі Клінтон у 2016 році). Утім, модель враховує не лише опитування, а й інші дані, зокрема статистику попередніх виборів.

Трамп усе ще цілком може виграти вибори. Але його шанси були значно вищими коли його опонентом був Байден. Кандидатура Гарріс явно змінила атмосферу і додала ентузіазму демократам.

Рандомний факт на честь 35-градусної спеки у Києві — батько-засновник Сінгапуру Лі Куан Ю вважав кондиціонування повітря важливим фактором успіху його країни.

Сінгапурці настільки залежать від кліматичного контролю, що один сінгапурський журналіст використав його як метафору усієї країни — заможної автократії:

«Вважайте Сінгапур “кондиціонованою нацією” — суспільством з унікальним поєднанням комфорту та централізованого контролю, де люди опанували навколишнє середовище, але ціною індивідуальної автономії та ризику нежиттєздатності».

Хоча я цілком їх розумію — складно уявити, як в такому кліматі жити без кондиціонерів.

🇺🇦 Вітаємо всіх українців та українок із 33 річницею з моменту відновлення незалежності України.

💙Саме 24 серпня 1991 року, після десятиліть несвободи Україна змогла відновити свою незалежність, за яку боролося століттями.

💛Сьогодні ми всі продовжуємо відстоювати свою незалежність від російських окупантів, щодня роблячи надможливе на очах всього світу задля збереження нашої країни.

У цей день ми пропонуємо поглянути, через що пройшла незалежна Україна з 1991 року, крізь призму Вікіпедії. Читайте допис у нашому блозі

Моя нова стаття для The Fix — інтерв'ю з американським журналістом Стівеном Гаррісоном, який регулярно пише про Вікіпедію.

Поговорили про роль Вікіпедії в сучасному інтернеті (і чим вона відрізняється від соцмереж) та чим її приклад корисний для медіа.

Дуже проникливий текст Меланії Подоляк про втрату коханої людини на війні.

Ми звикли вимірювати глибину почуттів людей форматом і тривалістю їхніх взаємин — довго чи коротко, одружені чи неодружені, жили разом чи ні. Оперуючи такими категоріями, ми пропускаємо цікавий феномен, про який говорити не заведено, а саме — скорботу за тим, що могло б бути і чого вже не буде ніколи.

Цифрові медіа повертаються до друкованих продуктів як одного з інструментів, щоб залучати підписників і розбудовувати свій бренд.

У США легендарне сатиричне медіа The Onion, яке починало як газета майже 40 років тому, але вже давно було лише онлайновим, недавно запустило газету для своїх підписників. Playboy повертає друкований магазин після чотирьох років паузи з початку пандемії.

Цікавий аналіз на цю тему — стаття аналітика Джейкоба Донеллі. Як він пише, «майбутнє [медіа] залишатиметься цифровим з різноманітними платними продуктами», але «друковані матеріали корисні як частина ширшої продуктової пропозиції»

В Україні гарний приклад — The Ukrainians, які роблять журнал Reporters для своїх амбасадорів. Я особисто читаю журнали Forbes і Локальної історії.

Навіть книгарня «Сенс» вже має свою невеличку газету, разом з онлайн-медіа «Сенсор».

У Forbes вийшов цікавий матеріал про YouTube-канали великих українських медіа. Під пейволом, тому зберу тут кілька найцікавіших фактів і цифр:

▪️ У «24 каналу», лідера серед медіа, над ютубом працює 40 людей. Для порівняння, до великої війни було дві.

▪️ Орієнтовна оцінка доходу «24 каналу» від довгих відео (тобто без стрімів і шортсів) за 2023 рік — $3,1 мільйона з 3,3 мільярда переглядів. На другому місці «Прямий»: 2 мільярда переглядів і відтак орієнтовно $1,9 мільйона річного доходу.

▪️ Відкритий секрет індустрії у тому, що перегляди досягаються клікбейтом і сенсаційними заголовками (навіть мене це якось зачепило). Також «окрім клікбейтних заголовків, успіх, зокрема “24 каналу”, на YouTube полягає в тому, що вони запрошують у ефір опозиційних експертів із Росії, чого не можуть собі дозволити, наприклад, канали, які працюють у телемарафоні, зазначає [експертка Ольга] Тищук».

📍До речі, було б цікаво почитати детальний розбір YouTube-стратегії «Української правди». Вони там побудували фактично окреме медіа з мільйоном підписників, і на відміну від учасників рейтингу Forbes вони оригінально текстове онлайн-видання, а не телеканал, яким заходити в ютуб значно органічніше.

Майбутнє без мовних бар'єрів усе ближче:

«The Economist запускає у своїх соцмережах відео, перекладені штучним інтелектом. Вони використовують великі мовні та інші фундаментальні моделі, щоб перетворити англомовних журналістів Economist на вільних носіїв французької, німецької, мандаринської чи іспанської мов».

Цікавий подкаст для тих, хто витрачає багато часу на налаштування Notion замість того, щоб працювати цікавиться продуктивністю й організацією роботи — дев’ять журналістів і менеджерів The Verge розповідають про свої системи робочої і особистої продуктивності.

Особисто для мене найкраще працює мати гугл-документ, розділений за днями і тижнями, який поєднує календар і список справ. Якось, може, розпишу свій підхід детальніше. А поки можете розповісти у коментарях про власні.

​​Ми у The Fix запустили новий курс — про штучний інтелект в медіа

Якщо ви хочете раз на тиждень (два місяці починаючи з кінця вересня) отримувати розумний імейл про ШІ англійською — підписуйтеся.

Автоматизація запису аудіокниг — цікавий тренд.

Audible, один із найбільших американських сервісів аудіокниг, з минулого року дозволяє автоматизувати озвучку книг з допомогою ШІ. Але наразі доступний лише стандартизований «віртуальний голос».

Зараз вони починають тренувати ШІ на голосах відомих професійних дикторів, пише Bloomberg. Це потенційно дозволить зробити автоматизовані аудіокниги більш популярними і мейнстримними.

ESPN, головне спортивне медіа США, експериментує із оглядами спортивних ігор, згенерованими ШІ.

У теорії ідея корисна — розширити огляди менш популярних видів спорту, на яких не вистачає людей. Зараз ESPN використовує ШІ для лакросу і жіночого футболу (тобто не американського футболу, який у США значно більш популярний, а саме класичного футболу, який американці називають soccer і за яким стежать значно менше).

Але на практиці поки виходить так собі: «наразі це дуже прісні і базові описи — і в них уже бракує важливих деталей», як пише The Verge. Наприклад, одна зі статей про жіночий футбол не згадала найцікавішу людську історію, пов'язану з грою.

The Economist пише про два дослідження, які показують, що жінки менше використовують штучний інтелект (на прикладі професіоналів у Данії і студентів у Норвегії).

Перше дослідження показує, що «частково виною може бути брак впевненості серед жінок: респондентки, які не користувалися штучним інтелектом, частіше, ніж чоловіки, зазначали, що їм потрібне навчання для використання цієї технології».

Як показало друге дослідження, «…висококваліфіковані жінки, схоже, самі собі заборонили [користуватися ШІ]. “Це комплекс ‘хорошої дівчинки’”, каже [співавторка дослідження]. “Це ідея, що ‘я маю пройти через цей біль, я маю зробити це сама, і я не повинна обманювати та зрізати шлях’».

З іншого боку, «Даніель Лі з Массачусетського технологічного інституту каже, що дослідження не показують, чи справді використання чоловіками ChatGPT робить їхню роботу кращою чи більш продуктивною зараз. Наразі, за її словами, ця технологія може бути скоріше цифровою іграшкою. Можливо, висококваліфіковані жінки просто ефективніше уникають зайвих відволікань».

📖 «Чому я вам брехала»

Цю книжку я купив майже випадково — перед відпусткою знайшов у книгарні щось, що виглядало цікаво, але також не займало багато місця в рюкзаку. Враження змішані, але скоріше позитивні

Це спогади хорватської письменниці Юліяни Матанович про її дитинство і молодість у 60-их і 70-их роках у Югославії.

У певному сенсі це спогади про мирний час між двома війнами: Другою світовою та війною за незалежність після розпаду Югославії. Тут небагато власне про війну, але є цікаві відсилки до минулого та майбутнього конфлікту.

Утім, книжка більше про особисте, хоча й на фоні суспільного — стосунки з батьками і родичами, дружбу, перші закоханості.

Авторка пише довгими складнопідрядними реченнями, тому деколи доводилося перечитувати абзац двічі чи тричі. Але пише гарно і має хороше почуття гумору.

Ось характерний уривок (розгорніть, щоб прочитати повністю):

«Біль у ногах вперше з’явився в мого дядька пізньої осені 1944 року, через шість місяців після форсування Сави біля Боснійського Шамаца. Відтоді, за дядьковими словами, він його не залишав. Я вірю, що він був з ним і через п’ятдесят років, у той останній момент дядькового життя, коли я, свідома того, що справді його втрачаю, перший і єдиний раз, хоча в мене для цього були можливості всі ці двадцять років, які я прожила в його домі, звернулася до нього словом “батьку”. Воно йому за словником родинних стосунків, якщо йдеться про мене, не належало, але він наполегливо і терпляче боровся за право на його використання, будучи змушеним цілих два десятиріччя доводити своєю поведінку собі, своїй чисельній родині, друзям і знайомим, але, одначе, найчастіше мені і моїм частим підлітковим кризам, що він повністю готовий відповісти на виклики та вимоги цього, для інших людей зовсім звичайного іменника. Я відчувала, що він мені пробачає те, що я ніколи не мала достатньо хоробрості, щоб адресувати йому принаймні один його ніжний кличний відмінок, і я знала, що він з цим фактом змирився ще тої давньої весни, коли в темно-синьому плащі з болоньї стояв на залізничній станції і радів поверненню своєї гарної дружини, яка з поїздки до своїх батьків замість замовленого маленького бутля домашньої боснійсько-посавської сливової самогонки несподівано і без попередніх консультацій привезла свою трирічну племінницю, приховуючи від нього при цьому, що подарунок супроводжується приказкою, добре відомою кожному, хто його приймає: “Що дається, те не віддається”».

У категорії «спогади про дорослішання у балканській країні в епоху соціалізму» мені більше сподобалися мемуари Леі Юпі та «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» Славенки Дракуліч. Але ця також може підійти під настрій.

#LT_BookReview

Відчуття магії майже на рівні із запуском ChatGPT — з допомогою штучного інтелекту тепер можна генерувати короткі розмовні подкасти на основі вашого тексту.

Це нова функція в NotebookLM, експериментальному сервісі від Google для нотаток і організації інформації. В Україні він ще не доступний, але можна спробувати через VPN (і тільки для англійської мови).

Головна сфера застосування зараз — допомагати в навчанні і запам’ятовуванні матеріалу.

Я згенерував кілька аудіо — і технічно це майже не відрізнити від стилю живих ведучих американських розмовних подкастів. За змістом теж досить непогано, хоча у компетентних спеціалістів вийшло б краще, звичайно.

▪️ Для прикладу: ШІ-подкаст на основі недавньої статті The Fix про франкомовні медіа на Балканах і в Центральній Європі.