Я гарно знаю англійську мову, але так і не звик дивитися художні фільми і серіали в оригіналі без субтитрів.

Але виявляється, що, можливо, справа не в мені – носії мови також скаржаться, що останнім часом складно обходитися без субтитрів. Ось цікаве нове відео від Vox на цю тему: «Why we all need subtitles now».

Якщо коротко — розвиток мікрофонів дозволив акторам говорити більш природно, а звук у фільмах оптимізовують під кінотеатри, а не домашні телевізори і смартфони.

Якщо будете в Києві в суботу і стомилися від онлайн-зустрічей — запрошую відзначити день народження української Вікіпедії, написати статтю у Вікіпедії (або навчитися це робити) і випити зі мною кави на офлайн-зустрічі Вікімарафону.

Початок зустрічі о 16:00, деталі в реєстраційній анкеті.

«Так буває, коли страйкує команда піарників видавництва».

Це рекламний плакат мемуарів Майка Помпео, колишнього директора ЦРУ і держсекретаря США часів Дональда Трампа. Книга вийшла позавчора, 24 січня 2023, і очолює купу рейтингів, включно з Amazon.

На плакаті є «blurb». Традиційно це рекламна цитата з оглядів ЗМІ, когось з іменитих письменників або відомих людей.

Однак у випадку з мемуарами Майка Помпео.... це рекламна цитата... самого Майка Помпео.

Тобто не знайшлося НІКОГО, хто сказав би щось добре про книгу, аби розмістити ці слова на плакаті.

Республіканець Помпео планує брати участь у президентській гонитві, яка стартує в 2024. Тому фото плакату активно шерять демократи. Власне, першим цей факап помітив комунікаційник Демократичної партії США Аммар Мусса, а далі твіт завірусився і його ретвітнула профспілка HarperCollins зі словами: «Ось як буває, коли ваша команда піарників страйкує».

Нагадаю, страйки з-за мізерних зарплат в HarperCollins тривають з літа 2022.

Завжди цікаво, як різноманітні медіапроєкти заробляють гроші — і у цій статті AIN багато цікавого матеріалу про те, яку роль займає контент у бізнесі Євгена Клопотенка і скільки грошей приносить.

Спойлер — багато як на український проєкт. Головні джерела доходу — сайт з рецептами, який монетизується рекламою; книжки, виступи.

Я використовую ChatGPT практично одразу з часу його запуску — і, за моїми спостереженнями, він найбільш корисний не як генератор готового тексту, а як безкоштовний персональний асистент.

Як і живий асистент-початківець, він часто не справляється із завданням якісно, але може бути дуже корисним, якщо правильно і детально сформулювати завдання і натренувати його.

Гугл все одно у двадцять разів корисніший для більшості завдань, але є окремі випадки, де значно швидше і зручніше щось спитати у чатбота, ніж гуглити і аналізувати самостійно.

Стосовно написання текстів — ChatGPT погано справляється з написанням цікавих / оригінальних готових текстів: вони виходять красиво структуровані і доладно написані, але не сильні за змістом. У кращому випадку у стилі нудного академічного есе, у гіршому випадку повна нісенітниця.
(Звісно, бувають і випадки, коли треба написати булшит-текст, який ніхто не читатиме і який доречно доручити штучному інтелекту — але якщо ви закінчили школу й університет, навряд чи таке трапляється часто).

У контексті написання текстів ChatGPT може бути дуже корисний як генератор ідей / метод боротьби зі страхом чистого аркуша. Наприклад, я використовував його, щоб згенерувати ідеї для питань інтерв'ю; більшість із його пропозицій у підсумку не використав, але кілька варіантів наштовхнули на цікаві ідеї.

Ще почитати на тему:
📍У нас на The Fix виходила детальна інструкція про те, як журналісти можуть інтегрувати ChatGPT у свою повсякденну роботу — і більшість із тих порад корисні не лише для журналістів.
📍Сьогоднішній допис Тимофія Милованова у ФБ, резонує з моїми спостереженнями

Ось ще дуже цікава стаття американського дослідника і викладача про те, як він використовує ChatGPT у роботі зі студентами.

Ідея в тому, що студенти все одно будуть використовувати штучний інтелект — джина вже випустили з пляшки, назад його не повернеш — тому немає сенсу забороняти його, а варто активно інтегровувати ChatGPT у навчальний процес; задавати студентам працювати з ним, але грамотно його використовувати.

🗣 «за моїм досвідом, зосередження на тому, як люди використовують ШІ у навчанні, а не на тому, чи використовують вони його, призведе до кращих результатів навчання, щасливіших студентів і випускників, які будуть краще підготовлені до світу, де ШІ, ймовірно, буде повсюдним».

В одному із завдань для написання есе студенти повинні були використати ChatGPT, але скористатися принаймні п’ятьма формулюваннями завдань (prompts).
За словами автора, він побачив три підходи до формулювання завдань серед студентів:
▪️ незначні зміни у завдання, ШІ робить всю роботу (умовно, «напиши есе на п’ять абзаців про те, як обирати лідерів»);
▪️ додання до завдань обмежень та контексту («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів, врахуй такі-то теорії й концепти, використовуй такий-то стиль»);
▪️ співредагування («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів» => «внеси такі-то зміни до другого абзацу» => «додай ще приклади на таку-то тему»)

Як можна здогадатися, перший підхід виявився найменш продуктивним, а останній — найбільш продуктивним.

🗣 «Перший підхід дав дуже посередні результати, і студенти, які ставили такі завдання, часто описували результати як беззмістовні. Другий підхід був значно кращим, але результати були більш варіативними… Найкращі результати із великим відривом… показав підхід співредагування. Цей підхід вимагав особливої уваги до згенерованого тексту, що також зробило його дуже корисним для навчання студентів. Як ми писали у нашій статті, навчати штучний інтелект покращити есе є педагогічним методом, який може дати нові ідеї».

📍Більше цікавого і детальніші приклади — у повній статті

In the first weeks of the Russian aggression few people could predict just how resilient Ukrainian society and, by extension, its news media would be. Ukrainian media have survived and have played a crucial role in covering the invasion.

As a publication with deep roots in Ukraine, The Fix spent the past year covering different aspects of the invasion’s impact on Ukrainian and international media. Here’s a brief look at our work.

Трохи ширше про проблему текстів, згенерованих штучним інтелектом.

У найближчому майбутньому судам і правоохоронним органам доведеться мати справу із наступними проблемами:

❓ якщо люди вчать чомусь ШІ, то чи має право компанія-власник ШІ збирати та використовувати у власних цілях інформацію, яку внесли до системи люди?
❓ хто є власником кінцевого продукту, який згенерував ШІ: компанія-власник ШІ чи людина, яка навчала ШІ та вела з ШІ багатогодинні розмови?
❓ чи має компанія-власник ШІ заплатити роялті усім, хто навчав ШІ?
❓ а хто нестиме відповідальність, якщо ШІ раптом видасть у відкритий доступ очевидно шкідливий і незаконний з точки зору людського законодавства контент?

Це, власне, напряму стосується книжкового світу: якщо ви детально пояснили ШІ, який текст написати, а ШІ взяв і написав щось адекватне (ну, припустимо!), то чиїм іменем підписати текст і хто має право отримувати роялті за його публікацію? Бо ж компанія-власник ШІ точно зберегла дані про те, як ШІ створив цей текст, і згодом може заявити свої права на нього.

Із хороших новин поки лиш одна: Євросоюз активно працює над текстом «AI Act», узагальненого законодавчого акта, який ніби має врегулювати хоча б базові проблеми, очевидні та масштабні.

Для тих двох із половиною моїх підписників, кого цікавлять деталі того, як працюють (американські) медіа — вийшла моя стаття для The Fix про видання Mother Jones, яке цікаве тим, що, на відміну від більшості інших американських видань, успішно працює як некомерційна організація.

Американський політичний істеблішмент обох партій впевнено підтримує Україну. Але популярність підтримки України серед реднеків консервативних виборців падає — і зараз два найбільш імовірні кандидати у президенти від республіканців скептично ставляться до американських інвестицій у захист України.

Як ідеться у новому матеріалі The New York Times:

🗣 «Заявивши цього тижня, що захист України під час російського вторгнення не є життєво важливим інтересом для Сполучених Штатів, губернатор Флориди Рон Десантіс закріпив відхід республіканців від “яструбиної” зовнішньої політики, який триває протягом останнього десятиліття та прискорився з приходом до влади Дональда Трампа.

Трамп і Десантіс, які сумарно мають підтримку понад 75 відсотків республіканців на праймеріз у майбутніх президентських виборах 2024 року, зараз в основному одностайні щодо України, що свідчить про різкий відхід від інтервенціоністського підходу, яким керувалися вторгнення в Ірак та Афганістан за президентства Джорджа Буша-молодшого»

🗣 «…існує різкий розподіл між думкою республіканського істеблішменту та поглядами виборців цієї партії. Хоча багато високопоставлених республіканців були обурені заявою Десантіса, він і Трамп за поглядами ближчі до середнього республіканського виборця, ніж політики на кшталт [лідера республіканців у Сенаті] Макконнелла, які закликають Байдена робити більше для підтримки України.

Січневе опитування Pew Research Center показало, що 40 відсотків республіканців та незалежних виборців, які схиляються до Республіканської партії, вважають, що США надає забагато підтримки Україні. Лише 17 відсотків думають, що США робить недостатньо».

Звичайно, до 2024 року ще багато часу, але майже очевидно, що найкращим сценарієм для України буде якщо Байден піде на другий термін і виграє його.

Майбутнє, в якому генеративний штучний інтелект перетворить багатьох індивідуальних кріейторів на редакторів, усе ближче

​​У Швеції був унікальний підхід до боротьби з пандемією. Чи мало це якийсь вплив? 

Пам’ятаєте пандемію і особливий підхід Швеції до боротьби з нею? Там ніколи не було суворого локдауну: початкові школи продовжували працювати офлайн, паби і кав’ярні не закривалися, навіть маски майже ніхто не носив (два роки тому я жив у Швеції у розпал пандемії і писав про це детальніше).

Противники цього підходу стверджували, що він призведе до непропорційної кількості важких захворювань і смертей; прихильники — що він суттєво допоможе економічному розвитку й добробуту шведів.

Однак у підсумку, як стверджує дописувач The New York Times Девід Воллес-Веллс, неправими виявилися і затяті песимісти, і палкі оптимісти — Швеція пережила «абсолютно середньостатистичну пандемію». 

🗣 «Увесь масив даних не містить майже ніяких індикаторів будь-якої особливої чи незвичної урядової реакції — ні в показниках смертності у країні, ні в її економічній траєкторії, ні в більш нечіткому наборі показників, які ми можемо використовувати для оцінки впливу на якість життя…»

Рівень смертності у Швеції приблизно на одному рівні з іншими заможними країнами — трохи вищий, ніж у більшості інших скандинавських країн, але нижчий, ніж у Західній Європі.

Як пише Воллес-Веллс, ймовірно важлива причина нижчої смертності в тому, що з великим відривом найефективнішим заходом боротьби з пандемією є вакцинація — вона у Швеції пройшла успішно. Обмеження на кшталт локдаунів просто не мають настільки великого впливу, як могло здаватися.

🗣 «...Заходи з пом’якшення, звичайно, можуть зменшити поширення та допомогти затримати інфекцію, доки не будуть доступні вакцини. Але ефект, порівняно з самою вакцинацією, відносно невеликий: наприклад, високо оцінене дослідження в Бангладеш показало, що потроєння використання масок призвело лише до 11-відсоткового зниження загальної кількості заражень, тоді як у середньому вакцинація знижує ризик тяжких наслідків та смерті на понад 80 відсотків…»

З іншого боку Швеція не відчула й особливих переваг від ліберальних обмежень першого року пандемії, принаймні якщо вірити статистичним даним. Як й інші європейські країни, Швеція пережила глибоку рецесію у 2020 році, а потім швидке відновлення економіки. Якщо подивитися на більш абстрактні метрики — рівень тривожності та депресії серед шведів з початку пандемії нижчий, ніж серед американців та британців, але вищий, ніж у Норвегії та Нідерландах.

Чому так? Можливо, пише автор статті, шведські обмеження не були настільки вже й відмінними від інших країн. «Шведський уряд значною мірою покладався на свої квазі-лібертаріанські меседжі, наголошуючи на індивідуальній відповідальності своїх громадян і уникаючи [нав’язливих загальнонаціональних заборон]. Але як на місцевому, так і на національному рівнях вони все ж підготували суттєвий набір рекомендацій, спрямованих на пом’якшення наслідків» — наприклад, обмеження публічних заходів до не більше восьми людей та рекомендації залишатися вдома тим, для кого це можливо.

Загалом аналіз Воллеса-Веллса цікавий і проникливий, але з попередньої цитати видно, як він дивиться на Швецію через американську перспективу. Те, на чому він не наголошує, але що, припускаю, є найбільш логічним висновком — усі дані вказують на те, що розрахунок шведської влади виявився правильним, але він був актуальним лише для заможної скандинавської країни з високим рівнем соціальної довіри. Шведи добросовісно виконують обмеження навіть якщо вони введені у вигляді рекомендацій та / або якщо за їхнє невиконання немає ніякого реального покарання — а у США (чи й в Україні) це не спрацювало б. Іншими словами, причина, чому Швеція могла собі дозволити ліберальніші обмеження і не особливо відчути цього у результаті, не надто відрізняється від причини, чому Швеція є однією з найуспішніших і найзаможніших країн світу в принципі.

▪️ Читати повну статтю (~11 хвилин)

«Памфір» — дуже хороше кіно, раджу піти.

Наша культурна журналістика ще не доросла до рівня, щоб на такий важливий український фільм було багато хороших рецензій, розумніших за попереднє речення цього допису — але ось, наприклад, непоганий огляд.

На честь убивства російського пропагандиста Владлена Татарського раджу почитати статтю The Fix про феномен «воєнкорів» у російських пропагандистьких медіа

Рубрика «американська політична культура» — у кожного штату є свій верховний суд, і у багатьох з них посади суддів виборні. Й останнім часом, на фоні зростання поляризації між демократами й республіканцями, ці вибори стають усе більш політизованими.

Особливо вчорашні вибори до верховного суду Вісконсину. Обирали лише одну суддю, але ці перегони були важливими й на національному рівні — зокрема тому, що цей суд може мати вплив на президентські вибори 2024 року (Вісконсин є одним із swing states, які визначають долю виборів, а верховний суд штату може вирішити, чи [не] сертифікувати результати виборів у Вісконсині у суперечливих ситуаціях).

Із свіжої статті The New York Times:

🗣 «У вівторок виборці Вісконсина змінили політичний напрям свого штату, обравши ліберального кандидата до верховного суду, що позбавило консерваторів більшості… Джанет Протасевич, ліберальна суддя округу Мілвокі, перемогла Деніела Келлі, консерватора й колишнього суддю верховного суду Вісконсина, який намагався повернутися на посаду».

🗣 «Змагання, на яке було витрачено понад 40 мільйонів доларів, стало найдорожчим в історії виборів до американських судів. Демократи заздалегідь зрозуміли важливість перегонів за вирішальне місце у найвищому суді [настільки важливого для американської політики штату]. Мільйони доларів з інших штатів вливалися до Вісконсина, щоб підтримати суддю Протасевич…

60-річна суддя Протасевич відійшла від традиційних поглядів на те, як мають поводитися кандидати у судді, зробивши свої політичні пріоритети центральними у передвиборчих посилах. Вона чітко заявила про свою підтримку прав на аборти та назвала виборчі мапи, які надають республіканцям майже конституційну більшість у парламенті штату, “підтасованими” та “несправедливими”.

Її обрання на 10-річний термін на формально позапартійну позицію дає лібералам Вісконсина більшість (чотири місця до трьох), яка з 2008 року контролювалася консерваторами».

​​За минулі дні до цього каналу додалося трохи нових людей, тому давайте познайомимося.

Я працюю координатором програм громадської організації «Вікімедіа Україна», яка підтримує і розвиває Вікіпедію в Україні. Написання і редагування статей Вікіпедії не є частиною моєї роботи, але трохи займаюся цим як волонтер-редактор і адміністратор української Вікіпедії у вільний час.
Щоб стежити за тим, чим я займаюся більшість часу, підписуйтеся на канал організації. Про Вікіпедію і свою роботу я розповідав у різних інтерв’ю — наприклад, для подкасту «Конструктив», MediaLab і «Суспільного».
(Якщо у вас є якась практична проблема із Вікіпедією чи зауваження до якоїсь статті, краще не пишіть мені, а скористайтеся матеріалами, які розробляє наша команда — тут хороша початкова підбірка).

Також я редактор The Fix Media — англомовного видання про медіа з фокусом на Європу. Більше редагую тексти інших людей, але також зрідка пишу свої — наприклад, профайли українських медіа під час війни чи аналіз ширших трендів у медіасфері. Підписуйтеся на канал The Fix, щоб стежити за новими статтями, а якщо гарно розбираєтеся у темі медіа і вільно пишете англійською — долучайтеся до команди дописувачів.

Ще веду Телеграм-канал Old York Times, де оглядаю і переказую цікаві історії і важливі ідеї про Україну та світ з англомовного медіапростору. Скоріш за все, ви уже підписані, але якщо ще ні — підписуйтеся.

За освітою я історик-американіст — і у вільний від усіх інших зобов’язань час люблю стежити за найновішими шаленими речами, які стаються в американській політиці.

У цьому каналі пишу про те, що мені цікаво — медіа, технології і їх перетин (наприклад, зараз особливо цікава тема генеративного штучного інтелекту); американська політика; і всього потрохи.

Також мене можна читати у Твіттері чи Медіумі. На інших платформах я також є, але навряд чи ви там знайдете щось цікаве для себе, якщо не знаєте мене особисто.

Якщо маєте побажання / пропозиції / питання або просто хочете розказати про себе чи пропіарити свій проєкт — пишіть у коментарях або мені особисто: @protanton.

Ідея для ШІ-стартапу — працювати на кількох роботах і делегувати більшість завдань чату GPT.

Звичайно, це можливо не лише для невеликої кількості робіт, а й лише у відносно короткий проміжок часу, поки компанії не встигли адаптуватися і інституціоналізувати автоматизацію завдань, які можна автоматизувати. Але все одно цікавий зліпок моменту, в якому ми зараз.

(Цікаво, скільки років пройде перш ніж до генеративного ШІ призвичаїться українська система освіти).

Який робочий стиль німецького канцлера Олафа Шольца — і кому він найбільше довіряє? Обрав для вас три цікаві факти із недавньої замітки The Economist.

1. Work-life balance важливий навіть коли ти очолюєш одну з найпотужніших держав світу:
🗣 «Незвично для державного лідера, Шольц очікує щодня прийти додому вчасно для спокійної вечері із дружиною, після чого почитати хорошу книгу і рано заснути»

2. У Шольца є свій Єрмак:
🗣 «Головним серед преторіанської гвардії, яка оточує канцлера, є Вольфганг Шмідт, колишній юрист, який є правою рукою Шольца останні 20 років, починаючи з місцевої політики в їхньому рідному місті Гамбурзі. Ця незвична пара настільки близька — один великий і бородатий, інший лисий і стислий — що один журналіст назвав їх “Волаф”».

Шмідт очолює апарат канцлера, в якому працює понад 600 людей, і має вплив на питання зовнішньої політики та розвідки.
🗣 «Той факт, що сам Шмідт має такий великий вплив, може бути проблемою. Зовнішньополітичні радники вже давно вимагають створення Ради національної безпеки, щоб нейтралізувати системне суперництво між відомством канцлера та міністерством закордонних справ. Ця зміна є гостро необхідною у момент коли Німеччина все більше змушена відмовлятися від своєї традиційної пасивної позиції в геополітиці…. Один дипломат МЗС скаржиться: “Ми не можемо допустити, щоб Шмідт займався ще й безпековою політикою”».

3. Прихильники Шольца стверджують, що — попри всю критику зсередини Німеччини й з-поза неї — його є за що похвалити:
🗣 «За їхніми словами, незважаючи на найгострішу регіональну кризу за останні десятиліття, міжнародні альянси Німеччини за останній рік зміцнилися, а не ослабли. Хоча триголова коаліція Шольца є найбільш комплексною в історії німецького національного… уряду, мало хто думає, що вона розвалиться. І громадська думка сходиться на тому, що канцлер зумів утримати центр і неодноразово довів, що він краще відчуває пульс Німеччини, ніж його критики».

▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)

Fox News, найпопулярніший консервативний американський телеканал, заплатить 787 мільйонів доларів компанії Dominion Voting Systems, яка виробляє апарати і програмне забезпечення для голосування.

Причина у тому, що у кінці 2020 року Fox поширювали нічим не підтверджені твердження про те, що продукція Dominion нібито використовувалася для того, щоб сфальсифікувати президентські вибори.

Dominion подали на Fox у суд із вимогою виплатити 1,6 мільярда доларів відшкодування. Судовий процес мав бути складним — з одного боку, редакційна свобода новинних видань у США захищена гарно, і складно засудити медіа за те, що воно написало чи сказало в ефірі. З іншого боку, Fox явно поширювали неправдиві конспірологічні теорії (і спричинилися до того, що багато американських республіканців досі вірять, що Трамп насправді виграв вибори).

У останній момент перед початком судового процесу обидві сторони домовилися про угоду. Хоча Fox технічно не визнали своєї провини повністю, сума величезна — «найбільше публічно відоме грошове врегулювання в історії американських справ про наклеп», як пише Washington Post.

🗣 «Dominion були готові показати [під час судового процесу], що у Fox боялися відтоку глядачів [і тому публікували неправду], незважаючи на те, що вони знали, що транслюють неправдиві твердження… Виглядає, що [засновник і голова ради директорів Fox News Руперт] Мердок підрахував, що угода з Dominion буде набагато дешевшою як з репутаційної, так і з грошової точки зору, ніж ризикувати судом і несприятливим вердиктом присяжних, які могли б присудити навіть вищу виплату, ніж вимагали Dominion».